І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга



Сторінка24/29
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.58 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

процвітання.
З політичною кар’єрою на думці Немирич почав шукати дружину. Він думав

про одруження з римо-католичкою, але в 1635-36 роках, на радість службовців

Польського братства, він одружився з кальвіністкою Ельжбетою Слупецькою, яка

дала йому цінні сімейні зв’язки з сім’ями протестантських магнатів Лежинських,

Фірлеїв та Потоцьких. 1636 року київська знать обрала його на посаду помічника

судді польського Верховного Суду (Trybunal Koronny) в Любліні, де Немирич

головував над аріансько-римо-католицьким теологічним диспутом між Кшиштофом

Любінєцьким та єзуїтом Каспером Дружбицьким. Напевне, знаті сподобалося те, як

він виконує обовязки судді, адже 1637 року вони обрали його членом парламенту з

того регіону, на посаду, до якої вони його повертали протягом багатьох років.


Протягом першого десятиліття політичної кар’єри Немирич концентрувався на

захисті Польського братства від католицької нетерпимості, що наростала. 1638 року

він марно намагався зупинити позов парламенту проти Раківської Академії. Коли

судовий процес було завершено, він підписав легельний протест проти рішення.

Немирич також був одним із подавачів петиції зібрання Кісєліна 1638 року, що їх

написали кальвіністському герцогу Кшиштофу ІІ Радзивілу, просячи про допомогу

та захист для Польського братства.
Немирич підтримував аріанську церкву в Черничеві, яка була заснована його

батьком та бабусею і де священиками були Пйотр Стоїнський (1610–1649) та Єжи

Цяховский (1652–1661/62). Він також встановив та підтримував арійську церкву

в Ужомирі, де заснував школу та призначив відповідальним за неї данського

біженця Ісака Фольгера. 1643 року, після того як отримав великі землі на південь

від Києва на східному боці річки Дніпро, він дав постанову, що священник Анджей

Віжовати може проповідувати Євангеліє скіфам та іншим народам, що слідують

за Св. Андрієм». Немирич найняв багато унітаріанців, заохотив їх оселитися на

його помістях та рекомендував їх іншим магнатам, включаючи толерантних римокатоликів.

Багатство дозволило йому бути керівником класу. Йому були присвячені

численні книги та трактати. Йому також подобалося вести теологічні диспути між

аріанцями, католиками та навіть православними.


В пізніх 1630–40 рр. Немирич збільшив багатство власної сім’ї, що мала вплив

на Польське братство і підтримувала його. Він керував усіма сімейними помістями

до 1648 року, коли його брати отримали свої частки. За основну садибу Юрій обрав

Горожкі. Шляхом придбань та подарунків його власність зросла до 14 міст та 50 сіл

із 7600 кріпаків. До 1648 року він керував другим найбільшим маєтком в Україні.

Шлях, яким він отримував володіння, не завжди був мирним та законним. Приміром,

1640 року, після смерті тітки Александри Гойської, він та його брати напали та

пограбували Гощу, одночасно впустивши туди аріанців, яких раніше вигнали з цього

міста. Наступні роки він атакував володіння своїх двоюрідних братів; 1650 року на

нього, своєю чергою, напав власний брат.


Незважаючи на те, що Немирича обирали членом майже кожної сесії парламенту,

його політичні справи не процвітали. 1641 року, коли його обрали київським

скарбником (podkomorzy kijowski), римо-католицький друг та протектор Немирича

Станіслав Конєцпольский сказав, що він міг би бути висунутий кандидатом до

Сенату, «якби на шляху не стояла його віра». В цьому випадку Немирич зайшов надто

257


далеко у своїй аріанській гордині. Коли перед тим як прийняти на посаду скарбника,

його запитали, чи готовий він поклястися Трійцею, він відповів, що поклявся б не

лише Святою Трійцею, а також, якщо треба, Четвіркою. Цей жарт призвів до судової

справи за богохульство, яка тривала роками, поки 1645-го року не була скасована його

родичем Анджеєм Лежинським та римо-католицьким єпископом із Києва. Цей епізод

не збільшив римо-католицькій знаті любові до Немирича. 1646 року Верховний Суд

наказав йому закрити аріанські церкви у всіх своїх володіннях, вигнати Братство та

заплатити штраф 10 000 злотих. Як і інші аріанці, він проігнорував судове рішення.


1648 року вибух козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького

позначив початок кінця Польсько-Литовського Королівства. Козаки, багато з

яких походило з людей, які втікали від кріпацтва, підтримали бунт українських

кріпаків проти їхніх культивованих Польщею феодальних панів. Це повстання було

катастрофічним для населення України загалом, але особливо катастрофічним воно

було для євреїв та аріанців, яких сприймали як тих, що мають зв’язок із знатними

гнобителями.
Немирич покинув свої володіння в Україні та відвідав Даєт у Варшаві. Король

Владислав (Ладіслав) IV Васа помер і знать зібралася, щоб обрати наслідника

престолу. Немирич та його союзники-протестанти організували кампанію на

підтримку кальвініста Сигізмунда Трансильванського, від якого сподівалися

релігійної терпимості. Спочатку Немиричу не дозволили ввійти до Даєта, тому що

він відрікся від Трійці, але врешті впустили після того, як він сказав, що прийшов

розмовляти з приводу політики, а не релігії. Хоча йому не дали дозволу говорити

у зіставленні статтей конфедерації, його обрали до ради допомоги регенту. Після

того як колишній кардинал був обраний королем Яном ІІ Казимиром Васа, Немирич

почав шукати підтримки та захисту в Трансильванському суді. Він взяв участь у

боротьбі проти козаків, але радив помірність та намагався знайти з ними згоду.
Немирич повернувся до своїх маєтків в Україні 1649 року, але після того як

1654 року козаки розгромили польську армію під Батогом, був змушений переїхати

на Волинь. Він розчарувався в новому польському королеві, який 1654 року не зміг

запобігти втраті України на користь Росії. Таким чином, 1654-го року, коли шведи

захопили Польщу, Немирич сердечно кинувся у шведський табір. Він керував

делегацією, яка просила шведського короля Карла Х відновити громадянські та

релігійні свободи польських протестантів, включаючи Польське братство. Король

відкинув офіційне підтвердження, тому що боявся образити більшість католицького

населення. Це не послабило про-шведського ентузіазму Немирича. Він служив у

шведській армії та писав листи до високопосадовців, переконуючи їх підкоритися

шведському королеві. Ці листи, широко повсюджені у Польщі, не лише зашкодили

репутації Немирича, а також спровокували обурення та відплату, спрямовану

на Польське братсво. Католицьке протистояння шведам стало особливою ціллю

аріанської знаті та конгрегацій, населення яких було понищене та розкидане.

Зміцнений Ян Казимир, спираючись на народну підтримку, поклявся вигнати

аріанців із королівства. 1657 року Немирич, сподіваючись відновити власне багатство

та статки братства, вів переговори щодо укладання угоди, згідно з якою Польща

мала б бути поділена між козаками Хмельницького, Швецією та Трансильванією. Це

розглядалося як очевидна зрада.
Коли шведи почали відступати, Немирич повернувся до своїх володінь в Україні,

які йому повернув Хмельницький, та залишався там на боці козаків, які протистояли


258258


Москві. Він невтомно працював над плануванням та сприянням укладанню Гадяцької

угоди 1658 року. За умовами цієї угоди, Польське королівство та Литва мали б бути

приєднані до третього об’єкта, названого Рутенським герцогством (Україна та

Волинь). Вони мали б спільного короля, парламент та спільну іноземну політику.

Герцогство б утримувало власну скарбницю, суди та систему освіти. Його світські

сенатори та православне духовенство засідало б у Польському Сенаті. Уніатська

церква (яка підпорядковувала православних віруючих римо-католицькій ієррхії)

мала б бути розпущена. В новому герцогстві свободу релігії відкрито надавали лише

православним та католикам.
Оскільки Немирич мав намір бути великим канцлером нового герцогства,

а позиція аріанської общини вже більше не була сильною, того року він офіційно

перейшов у християнство. У трактаті «Заклик до всіх дисидентів із римо-католицької

релігії знайти притулок у Грецькій церкві» він вмовляв Польське братство та інших

протестантів перейти в православ’я. Це, як він стверджував, була по-справжньому

апостольська церква, догмати якої базуються на Святому Письмі. Він відкидав ту

ідею, що віра може базуватися лише на причині, вказуючи на внутрішні дискурси між

польськими аріанцями. Він наголошував на перевагах приналежності до більшого

церковного органу. Хоча не збереглося жодної копії цього трактату, його зміст зберігся

в латинській Responsio ad scriptum (Відгук на трактат) Самюеля Пржипковського.

Перехід Немирича в християнство шокував Польське братство. Ніхто з них не пішов

слідом; більшість була абсолютно нажахана таким вчинком. До переходу ставилися

із універсальним скептицизмом: папський нунцій сардонічно сказав, що Немирич

став би католиком за шапку кардинала. Оскільки Немирич не позакривав арійських

церков у своїх володіннях, Росія вважала його таємним українцем.
1659 року перед Польським Даєтом Немирич виголосив відому промову на

підтримку Гадяцької унії, яку Даєт неохоче підтримав. З перспективою нової

та славетної кар’єри в майбутньому він повернувся на українські володіння та

намагався розбити козаків, що були в союзі з Москвою. Після початкового оєінного

успіху, його розгромили та вбили, коли той намагався втекти. Кажуть, що він отримав

приблизно 70 поранень в груди, а перед смертю вигукнув: «Господи Ісусе, спаси

мене!» Така смерть показала дуже велику в багатьох ненависть до нього. Цій новині

всі православні, католики, аріанці зраділи. Катаржина Люб’єнецька, мати богослова

Станіслава, яка могла знати Немирича особисто, не без задоволення написала:

«Рукою селянина Бог швидко вчинив справедливість… Це йому не допомогло, хоча

і став русином». Умови Гадяцької угоди, головним автором яких він був, ніколи так і

не набрали чинності, а Україна врешті була поділена між Польщею та Росією.


Негативна репутація Немирича не змінювалася протягом трьох століть. Коли

Радянський Союз в другій половині ХХ століття підкорив Польщу та Україну, його

особистість переглянули польські та українські дисиденти, котрі показували його як

раннього прибічника польсько-української співпраці у відповідь зростаючій загрозі

Росії. Однак і по сьогоднішній день він залишається суперечливою особистітю.

Можливо, причиною цьому слугує те, що були забутими його відступництво, його

аріанське релігійне членство та захист Польського Братства.
Юрій Немирич та його дружина Ельжбета Слупецька (пом. 1660), мали трьох

дітей. Їхній син Томас, під час навчання в Кісієліні, зламав карк і помер. Його дочка

Барбара одружилася із арійським дворянином та меценатом Чарківської церкви

Гієронімом Гратусом Москоржовским (1627–1660 рр). Після його смерті вона вдруге


259


одружилася із Марціяном Чапліч, котрий 1661 року для того, що залишитися в Польщі

став римо-католиком. Невідомо чи Барбара також перейшла в цю релігію. Другий

син, Теодор (1648–1700), після смерті батьків був вихований дядьком як унітарин,

та разом з ним залишив Польщу 1664 року. 1668-го він повернувся до Польщі та

керував тим, що залишилося від його спустошених володінь. Він був улюбленцем

Яна Казимира Васа та наступного короля Міхала Корибута Вишневецького. Так як

і батько, Теодора багато разів обирали членом парламенту, але це не привело його

до високого посту. Повертаючись в Польщу, він офіційно перейшов у православ’я.

Однак ходили чутки, що він зустрічався зі своєю двоюрідною сестрою Мар’яною

Немиричівною для того, щоб «разом практикуватися у єресі». Можливо, вони були

останніми аріанцями на Волині. Теодор помер, заливши по собі дві дочки, які були

римо-католичками.


Документи про сім’ю Немирича були знищені 1944 року разом із його домом

у Варшаві.


Стаття Казимира Бема
Авторське право на всі матеріали належить Історичному Товаристві

унітарних універсалістів (ІТУУ) 1999–2007


«Хоча деякі дослідники вбачають у ньому лише кар’єриста та багаторазового

зрадника, який керувався виключно власними класовими інтересами, інші показують

Немирича як вісника сучасних федералістичних концепцій, які завжди на перше

місце ставили інтереси його української батьківщини».


Польський біографічний словник. – Том 22. – Вроцлав, 1997. – С. 816.
[74] BOHDAN KHMELNYTSKY

«In 1648 the outbreak of the Cossack Revolt under Bohdan Khmelnytsky signaledthe beginning of the end for the Polish-Lithuanian Commonwealth. The Cossacks, many

of whom descended from people who had fled from serfdom, led a rebellion of Ukrainianserfs against their Polish-cultured feudal overlords. This uprising was catastrophic for the

population of the Ukraine generally, but especially disastrous for Jews and Arians, who

were viewed as connected with the noble oppressors».
[74] БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

«В 1648 році повстання козаків під орудою Богдана Хмельницького сигналізувало

про початок кінця польсько-литовського гніту. Козаки, багато з яких були кріпосними

втікачами, очолювали боротьбу українських кріпосних проти їхніх польських

власників-феодалів. Повстання мало катастрофічні наслідки для українського

населення загалом, але особливо згубним воно стало для євреїв та аріан, яких

зараховували до числа тих, хто був зв’язаний зі шляхетськими гнобителями.»
[75] http://www.answers.com/topic/george-ii-r-k-czi,

George II Rakoczi


«On ascending the throne (October 1648), his first thought was to realize his father’s

Polish ambitions. With this object in view, he allied himself, in the beginning of 1649, with


260260


the Cossack hetman, Bohdan Khmelnytsky, and the hospodars of Moldavia and Wallachia

(Vasile Lupu and Matei Basarab). It was not, however, until 1657, as the ally of Charles X

Gustav, that he led a force of 40,000 men against the Polish king, John Casimir in the third

part of Second Northern War (1655-1660), also known as The Deluge.


He took Cracow and entered Warsaw with the Swedes, but the moment his allies

withdrew the whole scheme collapsed. In July 1657, his forces were defeted by the Polish

army in the battle at Czarny Ostr.w, and it was only on the most humiliating terms that the

Poles finally allowed him to return to Transylvania».


This article incorporates text from the Encyclopеdia Britannica Eleventh Edition
Editors: Hugh Chisholm in London, Franclin Henry Hooper in New York City
Published: 1910–11.
[75] Юрій Ракоці

«Коли вступав на трон (жовтень 1648 р.), його першою думкою було розуміння

батькових амбіцій щодо Польші. Із цим на думці він на початку 1649 року уклав

союз із козацьким гетьманом Богданом Хмельницьким і «господарями» Молдавії

та Валахії (Василем Лупулом та Матеєм Басарабом). Однак нічого не відбулося

до 1657 року, коли його союзником став Карл Густав, який під час третьої частини

Другої Північної війни (1655–1660 рр.), також відомої під назвою «Потоп», вів проти

польського короля Яна Казимира сорокатисячне військо.


Зі шведами він взяв Краків та ввійшов у Варшаву, зазнав краху, коли його

союзники відкинули весь план. У липні 1657 року його військо було розгромлене

польською армією на території Чорного Острова (Czarny Ostr.w), і лише з найбільшим

приниженням поляки дозволили йому повернутися до Трансильванії».


Ця стаття включає текст із 11 видання енциклопедії «Британіка»
Видавці: Х’ю Чішольм в Лондоні та Франклін Генрі Хупер в Нью-Йорку
Рік видання: 1910–11 рр.
[76] http://www.malbork.pl/en/index.php?option=content&task=view&id=166&Itemid=0&limit=1&limitstart=3

Офіційний сайт Мальбурга


«Once again the castle was used as a prison when, during the war with the Cossacksin the mid-17th century, for nearly three years some … Ivan Bohun had been kept here

before he was finally brought to the Polish court martial and was shot for betrayal toenemies».


[76] «Ще раз замок був використаний як в’язниця під час війни з козаками в

середині ХVІІ століття, протягом приблизно трьох років тут тримали … Івана

Богуна, перед тим, як його врешті віддали під військовий суд Польші та розстріляли

за зраду».

[77] http://mek.oszk.hu/02100/02114/html/113.html

Сайт некомерційної Асоціації Угорської електронної бібліотеки (non-profit

Association for the Hungarian Electronic Library). Керівник відділу Іштван Молдован

(Istvan Moldovan)


261


Стаття без автора:
«Rakoczi avait eu connaissance, au cours de l’ete de 1648, du soulevement des

cosaques de Pologne. Il percut immediatement en eux un allie potentiel et, peut-etre pour

la premiere fois de sa vie, il prit lui-meme l’initiative de contacter le chef des cosaques.

Le hetman Bogdan Khmelnytsky – invoquant la memoire d’Etienne Bathori qu’il adulait


– lui promit son aide. Mais Georges Ier Rakoczi ne put lire sa belle lettre car il mourut le

11 octobre 1648. Il laissa a ses fils Gyorgy et Zsigmond la tache de realiser ses projets.

L’heritier du trone de Transylvanie fut l’aine de ses fils, Georges II Rakoczi».

[77] «Влітку 1648 року Ракоці дізнався про повстання польських козаків. Він

відразу побачив у них потенційних союзників і, можливо, вперше у житті сам взяв

ініціативу сконтактуватися із козацьким гетьманом. Гетьман Богдан Хмельницький

– пам’ятаючи про Стефана Баторія, яким на той час захоплювався – пообіцяв

допомогти. Але Джордж (Юрій) І Ракоці не зміг прочитати його листа, тому що

помер 11 жовтня 1648 року. Завдання здійснити цей план він залишив своїм синам

Джорджу (Юрію) та Зигмунду. Трон Трансильванії успадкував старший із його синів

Джордж (Юрій) ІІ Ракоці»

[78] http://www.byegm.gov.tr/YAYINLARIMIZ/kitaplar/histoire-turquie/c_18.htm

«Durant le Grand-Vizirat de Koprulu Mehmed Pacha, le Khan de Crimee, Mehmed

Giray infligea, a la bataille de Konotop (12 juillet 1659), une terrible defaite a l’armeerusse, commandee par le prince Troubetskoi, qui y perdit la vie ainsi que 120.000 hommes.


50.000 soldats de l’armee russe furent faits prisonniers. A cette epoque, deux grands

Etats de l’Europe oriantale, la Russie et la Pologne versaient un tribut annuel au Khan deCrimee».

Histoire abregee de la Turquie. Depuis les origins a l’avenement de la

Republique YILMAZ OZTUNA/ DIRECTION GENERALE DE LA PRESSE ET DE

L’INFORMATION
[78] «Коли Великим візиром був Копрюлю Мехмед Паша, кримський хан

Мехмед Гірей у битві під Конотопом (12 липня 1659 року) наніс величезний удар

російському війську під командуванням князя Трубецького. який втратив таким

чином 120 000 вояків.

50 000 солдатів російської армії було взято в полон. В цей період дві великі країни

Східної Європи, Росія та Польща, платили щорічну данину кримському хану».


Уільмаз Остуна «Коротка історія Туреччини. Від початків до постання

республіки», ЗАГАЛЬНА ДИРЕКЦІЯ ПРЕСИ ТА ІНФОРМАЦІЇ


[79] http://www.aboutturkey.com/turkey/history/Ottoman_Sultans/SULTAN_

MEHMED_IV.shtml,

«He restored the financial regulations, he recaptured the island of Limni, Bozcaadaand Imros from the Venetians in 1657. He defeated the Russian Army in Konotop (1659)

and he repressed the revolt of Erdel Prince Rakochi».


SULTAN MEHMED IV (1648–1687) By Ottoman

Feb 5, 2007, 08:07

262262

[79] Він відновив фінансове управління, 1657 року відвоював у венеціанців



острів Лімні, Бозцаду та Імрос. Він завдав поразки російській армії під Конотопом

(1659 р.) і придушив повстання ердельського князя Ракочі.

Оттоман «Султан Мехмед IV (1648–1687)», 5 лютого 2007 р.
[80] http://www.ozturkler.com/data_english/0003/0003_12_11.htm

«The teacher of the Old Koprulu was Murad IV. He tried to imitate that ruler and

he imitated him as much the same with all his oppression that he had imposed before.

He had shed blood. However, he eradicated the problem of anarchy. He went to Erdel

and extirpated the anarchy in this region. Then, he advanced towards the Bandits in the

Anatolia. The Crimean Khan Mehmed Giray had won the victory of Konotop in the west

of Cernigov. 120.000 Russian soldiers had died in the battlefield and 50.000 Russians were

taken prisoners by the Turks. The chief commander, Prince Trubeckoy and all his retinues

were among the dead».
[80] «Вчителем Старого Корпюлю був Мурад IV. Він намагався імітувати того

правителя, і робив це дуже добре, з усім своїм гнобленням, яке показував раніше. Він

проливав кров. Однак викорінив проблему анархії. Він пішов до Ерделя та знищив

анархію в цьому регіоні. Потім рушив на бандитів Анатолії. Кримський хан Мехмед

Гірей переміг під Конотопом на захід від Чернігова. 120 000 російських вояків померло

на полі бою та 50 000 росіян було взято турками в неволю, головнокомандувач князь

Трубецкой та весь його почет були вбиті».

[81] http://www.oldandsold.com/articles11/slavic-europe-11.shtml,

«On August 15, Khmelnytsky died, thus removing for a time the Cossack peril. Finally,

Brandenburg was detached from the Swedish alliance by the compact of Wilawa, releasing

the Elector from the obligation of doing homage to the Polish Crown for East Prussia.The

Cossack officers, accustomed to boundless licence under the loose Polish rule, had already

begun to chafe at the more stringent discipline of the Moscovites ; and, on the death of

Khmelnytsky, they elected as their Hetman a Lithuanian gentleman, Wyhowski, who

concluded with the Republic the compact of Hadziacz (Sept. 11, 1658). By this compact,

the palatinates of Braclaw, Kyiv and Chernigov were created into a semi-independent

principality, under Polish suzerainty, with Wyhowski as its first ruler; a general amnesty

was proclaimed ; and the Metropolitan of Kyiv and his diocesans were recognised de jure

as Polish senators. But the rank and file of the Cossacks, together with the orthodox clergy,

opposed the arrangement; and, though Wyhowski routed them and their Moscovite allies

at the bloody battle of Konotop (July 8, 1659), he was ultimately obliged to resign the

Hetmanship and retire to Poland».


John Casimir And The Cossacks, 1648–1669
(Originally Published 1908)
[81] «15 серпня помер Хмельницький, таким чином відпала на певний час загроза

з боку козаків. Бранденбург був від’єднаний від шведського союзу Вілавським

пактом, звільняючи Електора від зобов’язання шанувати польську корону за Східну

263


Прусію. Козацькі ватажки, які звикли до безмежної свободи дій у Польщі, вже почали

гніватися на сильнішу дисципліну Московитів та після смерті Хмельницького обрали

гетьманом литовського дворянина Виговського, який уклав із республікою Гадяцьку

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка