І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга



Сторінка23/29
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.58 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   29

та грабіжницьким набігам піхоти та восьмитисячної гусарії, або добре озброєної

ударної кавалерії. Протягом однієї спрямованої атаки турки змогли пробитися через

оборону поляків».

[71] http://www.savage-comedy.com/_Petro_Konashevych,

In 1646, John III Sobieski, a monarch of the Polish-Lithuanian Commonwealth,

had said the following about Sahaidachny:


«He was a man of great spirit who sought danger, did not care about his own life,

249


was swift and energetic in battle, cautious, slept little and was sober… was careful at

discussions, and non-talkative in conversations».


[71] 1646 р. Джон ІІІ Собєскі, монарх Польсько-литовського Обєднання,

сказав про Сагайдачного таке:

«Це була людина великого духу, він шукав небезпеку, байдуже ставився до

власного життя, був швидким та енергійним у битві, обережним, мало спав та був

розсудливим… був обережним у дискусіях та неговірким в розмовах».

250250


І ЗРАДНИКИ, І КАР’ЄРИСТИ, І ЄРЕТИКИ…
Новели про І. Богуна та розгром Росії І. Виговським під Конотопом мають спільні

посилання на зарубіжних авторів, бо ж одна все-таки епоха. Кинемо іронічним

поглядом на бачення Конотопської битви в «Короткій історії Туреччини», звернемо

увагу на те, що Виговський, Немирич та ін. виступають винятково як польські

або ж литовські феодали. А ще вони разом з І. Богуном, так само як І. Мазепа,

постають на чужих сторінках нерідко то російськими, то польськими то ще чиїмись

зрадниками. Насправді ж польський король достеменно знав І.Богуна, причому на

власних від нього поразках, як високоталановитого і авторитетного полководця, то

ж звільняв його з неприступної кам’яниці не з якихось альтруїстичних міркувань

чи навіть на прохання українського гетьмана, а в надії на діяльну участь у війні з

Росією. Богун, своєю чергою, воюючи проти московитів, підтримував зносини з

українським людом, бо йому те боліло найперш, за що й суджений як «зрадник» і

розстріляний під Новгород-Сіверським.
А про Юрія Немирича чого тільки не начитаєшся… Один з найосвіченіших

державних діячів тогочасної Європи, за плечима в якого університети Лейдена,

Амстердама, Оксфорда, Кембриджа та Парижа, Немирич багато разів обирався

в парламент і був одним з головних авторів підписаної у Гадячі знаменитої

угоди. Хтозна, якби її дотрималися, то зовсім інший дух запанував би на всіх

східноєвропейських землях у те скаженне середньовіччя, сповнене невситимої

жадоби, владолюбства та невимірних амбіцій. Юрій Немирич з його тернистими

дорогами до України і Божого Храму, віриться, ще знайде достойного його рівня

романіста. Бо й кар’єрист Юрій Немирич, і поганої про нього думки російська та

польська історіографія, та й взагалі він єретик та безбожник. А той «безбожник»,

воюючи за справжні українські інтереси, отримує в груди сімдесят (!) ран і помирає

з вигуком «Ісусе, спаси мене»…


Зрозуміло, тривала бездержавність України не могла не позначитися на

історіографії – хто ж чужий міг захистити наші імена?


Час поступово все розставляє на місця. Вже в епоху дисиденства такі постаті,

як Ю. Немирич, починають бачитися в обох країнах істинними прибічниками

українсько-польської співпраці. Наближення до істини триває, солідний

«Польський біографічний словник» в двадцять другому томі на сторінці 816 поряд

з оповіддю про думку опонентів говорить про дослідників, які розглядають Юрія

Немирича як вісника сучасних концепцій, «які завжди на перше місце ставили

інтереси його української батьківщини».
[72] «On April 1 1657, Karl X Gustav joined Rakoczi and the Ukrainian Cossaks

in the village of Cmielow, not far from the the former Arian centre Rаkow. Rakoczi

led an army of 24,000 Transylvanians. Generals Ferenc Ispan, Peter Huszar and Janos

Kemeny headed the divisions. Colonels Anton Zhdanovich and Ivan Fedorovich Bohun

comancolonelded the Ukrainian corps of 6,000 Cossac cavalry».

«At last, on October 6 1657, in Korsun, an agreement between Sweeden and

the Cossac was signed. Of the three Ukrainian comissars who signed this treaty, two

251


commanders, Niemirycz and Bohun, headed the pro-sweedish party and had personal

certificates as evidence of their services to Sweden during the siege of Brest».


Andrej Kotljarchuk, In the shadows of Poland and Russia: The Grand Duchy of

Lithuania and Sweeden in the European crisis of the mid- 17th century, Stockholm,

2006.
[72] «1 квітня 1657 року Карл Густав Х приєднався до Ракоці та українських

козаків у селі Смєлов, неподалік колишнього арійського центру Раков. Ракоці

керував армією з 24 000 трансильванців. Генерали Ференк Іспан, Петер Гужар, та

Янос Кемельни керували дивізіями. Полковники Антон Жданович та Іван Федорович

Богун керували українським військом, що складалося із 6 000 козацької кавалерії».

«Нарешті 6 жовтня 1657 р. в Корсуні було підписано угоду між шведами

та козаками. Серед трьох українських комісарів, що підписали угоду, були два

командири, Немирич та Богун. Вони очолювали прошведську сторону та мали

особисті свідоцтва як доказ їхньої служби Швеції під час облоги Бреста».
Котлярчук Андрій. В тінях Польші та Росiї: Велике Литовське Королівство

та Швеція в Європейській кризі середини 17 століття. – Стокгольм, 2006.


[73] http://www25.uua.org/uuhs/duub/articles/jerzyniemirycz2.html

JERZY NIEMIRYCZ


Polish-Lithuanian Soldiers
Jerzy (George) Niemirycz (1612–1659) was an ambitious Arian nobleman and

statesman in the Polish-Lithuanian Commonwealth. During his later life the Commonwealth,

which included the Ukraine, was nearly destroyed by Cossack revolt and Russian

and Swedish invasion (a disastrous period in Polish history known as «The Deluge»).

Niemirycz struggled in vain to protect religious liberties within the Commonwealth and

to prevent the loss of the Ukraine to Russia. He designed a new Polish union that he

hoped might withstand pressure from surrounding states. Because he changed national

allegiances several times to further his goals and, in his last year, changed his religious

faith for political advantage, he has an equivocal reputation in both Polish and Unitarian

history. He is probably the most influential Unitarian in Polish history.


Jerzy was the eldest son of Stefan Niemirycz (d.1630) and Maria Wojnarowska

(d.1632), devout Arian nobles living in the southeast region of Poland (now Ukraine). After

receiving home tutoring he was enrolled at the Arian Academy of Rakуw (Racovia). Such

was his talent for mathematics that one of his tutors, Joachim Stegmann, encouraged him

to pursue it further. As the eldest son of a nobleman, however, his future lay in politics.
After completing his studies at the Rakуw Academy, in 1630 he left with a group

of Arian nobles to be educated in Western Europe. He first studied at the University of

Leiden in the Netherlands. There he met Krzysztof Arciszewski, a fellow Pole employed

as a Dutch commander of the West India Company. Arciszewski had grown up Arian

but had joined the Reformed Church in the Netherlands, reserving the right to his own

opinion on the doctrine of the Trinity. He tried unsuccessfully to persuade Niemirycz and


252252


other Poles to start an Arian colony in Brazil. Niemirycz toured in France, England, Italy

and Switzerland, 1632-33, before returning to Leiden. During his stay abroad he showed

a keen interest in global politics, as evidenced by his Discursus de bello Moscovitico

(Discourse on the Muscovite War), 1632, dedicated to his uncle Roman Hojski. In this he

described the geopolitical situation of the current Polish-Muscovy War, 1632-34, fought

over possession of the Russian city of Smolensk.


On his return to Poland in 1634, Niemirycz fought in the victorious campaigns against

the Russians and, in 1635, against the Swedes, whose military power had been eroded by

the Thirty Years’ War. Favorable treaties having been signed with Russia and Sweden, the

Polish-Lithuanian Commonwealth entered a short period of peace and prosperity.


With a political career in mind, Niemirycz started to look for a wife. He considered

marriage to a Roman Catholic, but in 1635/36, to the delight of Polish Brethren officials,

he married the Calvinist Elzbieta Slupecka, who gave him valuable family connections to

Protestant magnate families such as the Leszczynskis, Firleys and Potockis. In 1636 the

Kijуw nobility elected him a deputy judge to the Polish Supreme Court (Trybunal Koronny)

in Lublin, where he presided over an Arian-Roman Catholic theological disputation

between Krzysztof Lubieniecki and the Jesuit Kasper Druzbicki. His performance as judge

must have pleased the nobility, for in 1637 they elected him member of parliament from

that region, a post to which they returned him for many years.
During the first decade of his political career Niemirycz concentrated on defending

the Polish Brethren from growing Catholic intolerance. In 1638 he tried in vain to stop

Parliamentary proceedings against the Rakуw Academy. When it was ordered closed he

signed a legal protest against the judgment. He was also one of the petitioners of the 1638

Kisielin gathering which wrote to the Calvinist duke Krzysztof II Radziwill, requesting aid

and protection for the Polish Brethren.


Polish-Lithuanian Territory in 1648
Niemirycz maintained the Arian church in Czernichуw founded by his father and

grandmother, where the ministers were Piotr Stoinski (1610-1649) and Jerzy Ciachowski

(1652-1661/62). He also established and supported an Arian church in Uszomir, where he

founded a school and put the Dutch refugee Izaac Volger in charge. In 1643, after acquiring

extensive lands south of Kyiv on the eastern bank of the Dnieper River, he installed Andrzej

Wiszowaty as minister there, that he «might preach the Gospel to Scythians and other

peoples, following Saint Andrew». Niemirycz employed many Unitarians, encouraged

them to settle on his estates, and recommended them to other magnates, including tolerant

Roman Catholics. His wealth allowed him to become a patron of the denomination.

Numerous books and tracts were dedicated to him. He also enjoyed holding theological

disputations among Arians, Catholics, and even the Orthodox.
In the late 1630s and 1640s Niemirycz enhanced his family fortune, which had the effect

of supporting the Polish Brethren. He managed all of the family estates until 1648 when

his brothers received their portions. Jerzy chose Horoszki as his seat. Through acquisitions

and donations his possessions grew to include 14 cities and 50 villages with 7600 serfs. By

1648 he ruled the second largest domain in the Ukraine. The ways in which he acquired

new estates were not always peaceful and legal. For example, in 1640, following the death

of his aunt Aleksandra Hojska, he and his brothers raided and pillaged Hoszcza, at the same

time reintroducing the Arians expelled from that city earlier. In the next years he attacked

the estates of his cousins; in 1650 he was raided in turn by his own brother.

253


Despite being chosen as a member for nearly every parliament held, Niemirycz’s

political fortunes did not prosper. In 1641, when he was chosen chamberlain of Kyiv

(podkomorzy kijowski), his Roman Catholic friend and protector Stanislaw Koniecpolski

said that he might have been nominated to the Senate «if his faith did not stand in the way».

On this occasion, in his Arian pride, Niemirycz went too far. When about to be installed

as chamberlain, he was asked if he was ready to swear by the Trinity. He replied that he

would swear not only by a Holy Three, but also, if needed, by Four. This witticism led to

a lawsuit for blasphemy that dragged on for years before it was quashed in 1645 by his

relative, Andrzej Leszczynski, and the Roman Catholic bishop of Kijуw. This episode did

not endear Niemirycz to the Roman Catholic nobility. In 1646 the Supreme Court ordered

him to close down all the Arian churches in his estates, to expel his fellow Brethren, and to

pay a fine of 10,000 zlotys. Like other Arians, he ignored the ruling.


Niemirycz fled his estates in the Ukraine and attended the Diet in Warsaw. King

Wladyslaw (Ladislas) IV Vasa had died and the nobles met to choose a successor. Niemirycz

and his Protestant allies campaigned for the Calvinist Sigismund of Transylvania, whom

they hoped would grant religious toleration. Initially refused admittance to the Diet because

he denied the Trinity, Niemirycz was let in after he claimed that he came to talk politics

and not religion. Although not given permission to speak in the drafting of the articles of

confederation, he was nominated to a council to aid the regent. After an ex-Jesuit cardinal

was crowned King Jan II Kazimierz Vasa (John Casimir), Niemirycz began seeking favor

and protection at the Transylvanian court. He took part in warfare against the Cossacks,

but advised moderation and tried to explore settlement with them.


Niemirycz returned to his estates in the Ukraine in 1649, but after the Cossacks

defeated the Polish army at Batik in 1652, he was forced to resettle in Wolyn (Volhynia).

He became disillusioned with the new Polish king, who in 1654 failed to prevent the loss

of the Ukraine to Russia. Thus, in 1655, when the Swedes invaded Poland, Niemirycz

threw himself wholeheartedly into the Swedish camp. He led the delegation that petitioned

Swedish king Charles X to restore civic and religious liberties to Polish Protestants,

including the Polish Brethren. While the king expressed sympathy, he declined to officially

endorse toleration for fear of offending the majority Catholic population. This did not

dampen Niemirycz’s pro-Swedish enthusiasm. He served in the Swedish army and wrote

letters to dignitaries urging them to submit to the Swedish King. These letters, widely

circulated in Poland, not only harmed Niemirycz’s reputation, but also incited resentment

and retaliation against the Polish Brethren. Catholic resistance to the Swedes made an

especial target of Arian nobles and congregations, whose populations were decimated and

scattered. The embattled King Jan II Kazimierz, rallying popular support, vowed to banish

the Arians from the Commonwealth. In 1657 Niemirycz, hoping to restore his fortunes and

perhaps those of the Brethren, negotiated a treaty to partition Poland among the Cossacks

under Chmielnicki, Sweden, and Transylvania. This was regarded as plain treason.
When the Swedish invasion receded, Niemirycz returned to his estates in the Ukraine,

which had been restored to him by Khmelnytsky, and sided there with a Cossack faction

opposed to Moscow. He worked tirelessly to design and promote the Union of Hadziacz,

1658. Under the terms of this treaty, the Commonwealth of Poland and Lithuania was to

be joined by a third entity, the proposed Duchy of Ruthenia (Ukraine and Volhynia). They

would have in common a king, a parliament, and a foreign policy. The Duchy would retain

its own treasury, courts, and system of education. Its lay senators and Orthodox clergy

would sit in the Polish Senate. The Uniate Church (which put Orthodox believers under


254254


the Roman Catholic hierarchy) would be dissolved. In the new duchy, freedom of religion

was explicitly granted only to the Orthodox and Catholics.


Since Niemirycz intended to be the grand chancellor of the new duchy and the

position of the Arian community in the Commonwealth was no longer tenable, he

officially converted to Orthodoxy that year. In a tract (Skrypt), Exhortation to all

Dissidents from the Romish Religion to Take Refuge in the Bosom of the Greek Church,

he entreated the Polish Brethren and other Protestants to convert to Orthodoxy. This,

he claimed, was the truly apostolic church, whose dogmas are based on the Scripture.

He rejected the idea that faith can be based on reason alone, pointing out the internal

discords among Polish Arians. He stressed the advantages of belonging to a larger

church body. Although no copy of Skrypt survives, its content is preserved in the Latin

Responsio ad scriptum (Answer to the Skrypt) of Samuel Przypkowski. Niemirycz’s

conversion shocked the Polish Brethren. None of them followed his lead; most were

utterly appalled by it. The conversion was treated with universal skepticism: the

papal nuncio said sardonically that for a cardinal’s hat Niemirycz would have become

a Catholic. Since he did not close the Arian churches on his estates, the Russians

considered Niemirycz a secret Unitarian.
In 1659 Niemirycz made a famous speech before the Polish Diet in support of the

Hadziacz Union, which the Diet reluctantly ratified. With the prospect of a new and

glorious career ahead of him, he returned to his Ukrainian estates, where he tried to

crush the Cossacks allied with Moscow. After an initial military success, he was defeated

and killed while trying to flee. Reportedly he received over 70 stab wounds in the chest

and, just before dying, cried out «Lord Jesus, save me now!» His death exposed a nearly

universal hatred of him. At the news Orthodox, Catholics, and Arians all expressed joy.

Katarzyna Lubieniecka, mother of the theologian Stanislaw, who might have known

Niemirycz personally, wrote, not without some satisfaction, «The Lord has made quick

justice through a peasant’s hand… It did not help him, though be became Ruthenian».

The provisions of the Hadziacz Union, of which he was the principal architect, were

never implemented, and Ukraine was eventually divided by Poland and Russia.


Niemirycz’s negative reputation remained unchanged for three centuries. When the

Soviet Union subjugated Poland and Ukraine in the second half of the 20th century, he was

rediscovered by Polish and Ukrainian dissidents, who portrayed him as an early proponent

of Polish-Ukrainian cooperation in response to the growing threat of Russia. To this day,

however, he remains a controversial figure. Perhaps because of his apostasy, his Arian

religious affiliation and protection of the Polish Brethren have been largely forgotten.


Jerzy Niemirycz and his wife, Lady Elzbieta Slupecka (d.1660), had three children.

Their son Thomas, while studying in Kisielin, broke his neck and died young. Their

daughter Barbara married an Arian nobleman and patron of the Czarkуw church, Hieronim

Gratus Moskorzowski (c.1627-c.1660). After his death, she remarried Marcjan Czaplic,

who in 1661 converted to Roman Catholicism in order to stay in Poland. It is not clear

if Barbara also converted. The second son, Teodor (1648-c.1700), after the death of his

parents, was brought up by his uncle as a Unitarian, and left Poland with him in 1664.

In 1668 he returned to Poland, and managed what was left of his devastated estates.

He was a favorite both of Jan II Kazimierz Vasa and the next king, Michal Korybut

Wisniowiecki. Like his father, Teodor was elected a member of parliament many times

but did not rise to high office. Upon his return to Poland he officially converted to

Orthodoxy. Nevertheless it was rumored that he and his cousin Marianna Niemiryczуwna


255


met to «exercise together in heresy». They were probably the last Arians in Volhynia.

Teodor died leaving two Roman Catholic daughters.


The family documents of the Niemirycz family were destroyed, along with their

house in Warsaw, in 1944.


Article by Kazimierz Bem
All material copyright Unitarian Universalist Historical Society (UUHS) 1999–

2007.
[73] ЮРІЙ НЕМИРИЧ

Юрій (Джордж) Немирич (1612–1659) був амбітним аріанським дво ряни ном

та державним діячем в Польсько-Литовському королівстві. (Аріани – прихильники

ранньої християнської течії, які стверджували, що Христос, Син Божий, нижчий

за Бога Отця; течія практично повністю зникла в середньовіччя. – І. К.). Протягом

його пізнішого життя королівство, в яке входила і Україна, було майже знищене

козацьким повстанням і російськими та шведськими набігами (катастрофічний

період в історії Польщі, відомий під назвою «Потоп»). Немирич марно боровся,

захищаючи релігійні свободи в королівстві та прагнучи перешкодити загарбанню

України Росією. Він створив новий польський союз, який, згідно з його

сподіваннями, міг би протистояти тиску з боку межуючих держав. Через те, що він

задля досягнення мети кілька разів змінював національні васальні залежності, а в

свій останній рік поміняв віру на політичну вигоду, він має сумнівну репутацію як

у польській, так і в російській історії. Він є, напевне, найвпливовішим унітарином

в історії Польщі.


Юрій був найстаршим сином Стефана Немирича (пом. 1630 р.) та Марії

Войнаровської (пом. 1632 р.), набожної аріанської знаті, яка жила в південносхідному

регіоні Польщі (тепер Україна). Після отримання освіти на дому він вступив

до Аріанської Академії в Ракові. Мав такий талант до математики, що один з його

викладачів, Йоахім Стегман, заохотив Юрія до подальшого вдасконалення знань з

цього предмету. Однак, будучи найстаршим сином дворянина, він мав майбутнє,

пов’язане з політикою.
1630 року, по закінченні навчання в Раківській Академії, він поїхав з групою

аріанських дворян здобувати освіту в Західній Європі. Спочатку навчався в

Лейденському університеті в Нідерландах. Там познайомився з Кшиштофом

Арціжевські, поляком, якого найняли як данського керівника Західно-Індійської

Компанії. Арціжевські, який виріс аріанцем, але пізніше приєднався до

Реформаторської церкви в Нідерландах, відстоював право на власну думку щодо

доктрини Трійці. Він безуспішно намагався переконати Немирича та інших поляків

започаткувати аріанську колонію в Бразилії. У 1632–34 рр., перед тим як повернутися

до Лейдена, Немирич обїздив Францію, Англію, Італію та Швейцарію. Протягом

свого перебування за кордоном він проявив неабиякий інтерес до глобальної

політики, доказом цього є його «Дискурс про війну московитів», написаний 1632 року

та присвячений його дядькові Романові Гойському. У цій роботі він описав

геополітичну ситуацію польсько-московської війни 1632–34 рр., метою якої було

завоювання російського міста Смоленська.


Після повернення до Польщі 1634 року Немирич брав участь у звитяжних

кампаніях проти росіян та 1635 року – проти шведів, військова влада яких була


256256


послаблена Тридцятирічною війною. Із Росією та Швецією були укладені вигідні

договори, Польсько-Литовське королівство увійшло в короткий період миру та

1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   29


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка