І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга



Сторінка22/29
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.58 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29

Anti-Turkish League. Sahaidachny even moved the official leader’s seat of power to the

old Ukrainian capital of Kyiv, and conducted a foreign policy that was nominally under the

Polish Crown’s authority, but for practical purposes was independent.


The two major campaigns of 1613 took the form of assaults on Kaffa and other Turkish

trading centers in the Crimea. After receiving news of the second raid, Sultan Ahmed I

dispatched a large fleet of galleys to block the mouth of the Dnieper near Ochakiv. Aware

that they would be at great disadvantage in a daytime engagement, the Cossacks kept their

chaiky just below the horizon until nightfall. At dusk, the chaiky under Sahaidachny’s

command advanced from the southwest with their masts lowered, riding only 21A.2

feet above the water, which made the flotilla virtually invisible to the Turks. With half

their crews rowing and the other half forming boarding parties, about 80 to 100 chaiky

surrounded the Turkish galleys around midnight. After a bloody but brief hand-to-hand

242242


battle, the Cossacks subdued the Turkish forces, freed the Ukrainian galley slaves and

seized any plunder or weapons they could find before firing the Turkish galleys.


[62] Соробей Рональд Б. Козаки-пірати Чорного моря // Воєнна історія. –

2003. – Липень.

Козаки-пірати Чорного моря
«Козаки-пірати Чорного моря захищали українців від турків, допомагали будувати

націю та встановили традиції, що й досі мають місце в українському флоті.


Було дві причини збільшення розміру та активності тих набігів. По-перше,

сотні козаків поверталися із польської служби протягом Московитської династичної

війни, відомої під назвою «Часи безладів». Із перевстановленням громадської влади

під новою династією Романова, ті ненаймані козаки стали великим запасом людської

сили, яка могла бути застосована у важливих походах проти турків.
Другою причиною було обрання гетьманом Петра Сагайдачного (1613 р.).

Сагайдачний був активним аристократом із Галичини, що на заході України. Після

навчання в Острозькій Академії він швидко зростав у рангах та допомагав вести

успішні напади на кілька турецьких укріплень вздовж західного узбережжя Чорного

моря, зокрема на Варну (1606), Очаків (1607), Перекоп (1607 та 1608), Kiлію (1609),

Ізмаїл (1609) та Аккерман (1609).


На відміну від попередників, Сагайдачний усвідомлював, що запорізьке військо

може бути чимось більшим, ніж просто великою групою найманців на окраїнах

Польші. Вони могли також бути потенційним ядром української нації. Атакуючи

османські цілі, він прагнув здобути визнання європейських держав, які вважалися

ворогами турків на Балканах та у Східній Європі. До 1618 р. запорожці були членами

антитурецького об’єднання. Сагайдачний навіть переніс офіційний осередок влади до

старої української столиці Києва й вів іноземну політику, що номінально перебувала

під керівництвом Польської Корони, але для практичних потреб була незалежною.


Під час двох основних походів 1613 року козаки нападали на Кафу та інші

турецькі торгові центри в Криму. Після повідомлення про другий напад Султан

Ахмед І відправив велику флотилію галер, щоб заблокувати гирло Дніпра біля

Очакова. Розуміючи, що напад вдень не принесе успіху, козаки тримали чайки за

горизонтом до настання ночі. У сутінках під керуванням Сагайдачного козацькі судна

з опущеними вітрилами виступили з південного заходу, пливучи на відстані лише

21A.2 футів над водою, що робило флотилію практично невидимою для турків…»
[63] http://209.85.129.104/search?q=cache:PjWlit3vtCgJ:en.wikipedia.org/wiki/

Khotyn+chotyn+battle+1621&hl=ru&ct=clnk&cd=1&gl=ua&client=firefox-a

«The battle, described by Waclaw Potocki in his most famous work Transakcja wojny

chocimskiej, marked the end of the long period of Moldavian Magnate Wars».


[63] «Ця битва, описана Вацлавом Потоцкі в його найвідомішій праці «Transakcja

wojny chocimskiej», позначила кінець довгого періоду Війн Молдовських Магнатів»

[64] http://www.kismeta.com/diGrasse/chocim_1673.htm,

243


Хотинська битва 1673 року
Нарис про польсько-турецькі відносини в середині XVII століття
«Збереження відповідних стосунків із Туреччиною було фундаментальною

метою зовнішньої політики Польського Королівства, а пізніше – Польсько-Литовського

Королівства. Від початку XV століття Польща вважала Туреччину загалом

дружньою, і плани були спрямовані на встановлення Османсько-Польського Союзу

(союз так і не з’явився). Був спільний кордон, інтереси часто збігалися, а жваві

торгові контакти підтримували хороші стосунки. Повільні зміни почали відбуватися

наприкінці XV століття, коли Туреччина почала контролювати Кримське ханство та

берег Чорного моря (з містами Кіліан та Біалогродем).


На Молдавію найбільше вплинула втрата цих міст, і таким чином цю країну

втягнули в польсько-турецькі інтереси, агресивні напади татарів (разом із

експансією турків у Європу) спричинили те, що Польща відчула загрозу. Це не

погіршило загалом добросусідські відносини між обома країнами. Туреччина була

заклопотана зміцненням своєї влади та експансії в Азію та Європу, і мала й без

того багато ворогів. Своєю чергою Польща не була причетна до «святої війни»

проти турків. Очікувалося, що будь-який такий тягар нестимуть поляки, а інші

європейські країни схилятимуться до того, щоб запропонувати лише пасивну

підтримку. Багато переваг від такої війни мало б бути для Габсбургів, які були

прямо задіяні у суперництві з турками через Угорщину. Останні Ягайли також

змогли підтримати дружні стосунки. Дружні договори (1533 р., 1553 р.) узгодили

те, що вони будуть друзями їхніх друзів та ворогами їхніх ворогів. Тепер часи

не збігалися з подіями. Отож, європейці й досі ставили інтереси своєї нації над

релігійним фанатизмом.


Період між Люблінською Унією та початком правління обраних королів

приніс фундаментальні зміни. Навіть Стефан Баторій, бажаючи звільнити рідну

Угоршину від правління турків, був достатньо обережним і створив великий союз

європейських наддержав та наполягав на їхній прямій участі в будь-якій війні

проти Османської імперії.
Його наступник Сигізмунд ІІІ Васа керував королівством у XVІІ столітті,

намагаючись зберегти відносини зі своїм сильним сусідом. На початку століття

він протистояв наміру Міхала Валєчна, який хотів зібрати Зідміоргрод, Валахію

та Молдавію в одну державу. Польща подбала про те, щоб зберегти вплив на цих

землях. Туреччина до цього ставилася з повагою, тому не пропонувала нових дій

проти цих земель.


Однак надалі відносини погіршилися. Із про-габсбурською політикою

Сигізмунда ІІІ з одного боку та з відбиванням нападів татарів на польські землі

з іншого, а також із козаками, які, нападаючи на турецькі землі, спричинили

погіршення відносин. Врешті це призвело до (перед очікуваним вторгненням

турків) до попереджувальних походів молдаванина Золкєвскі (похід закінчився

поразкою біля Цецори) і наступного 1621 року із вторгненням турків на територію

Польщі. Битва 1621 року під Хотином була, напевне, найбільшою битвою, яка

коли-небудь відбувалася в Європі. У ній взяло участь приблизно 170 000 солдатів

(разом зі слугами в таборі). Приблизно 55-тисячна сильна польсько-козацька

армія майже півтора місяця захищала оточений табір. Після цього османські

армії увійшли та затвердили угоди, за якими зберігався «status quo», що вже

існував. Найбільш абсурдна війна (загалом спрямована на те, щоб задовольнити


244244


амбіції малолітнього султана Османа ІІ) була начебто «п’янким напоєм» для досі

хороших польсько-турецьких відносин. Внаслідок цього відносини між тими

країнами погіршилися. Випробовування Туреччиною ситуації після і до смерті

Сигізмунда ІІІ було особистою ініціативою деяких турецьких чиновників (завдяки

військовій готовності королівства, відкритого «для кістки»), а плани погодження

Владислава VI та Турецької імперії, які складалися протягом 40 років, і які поляки

зустріли із нестримною силою і билися з ворогами доти, доки ті не згоріли, як на

сковорідці».


Подгородецькі Лежек. Хотинська битва 1673 року // Відомі битви поляків.
– Мада, 1997.

[65] http://www.speakeasy.invisionzone.com/lofiversion/index.php/t8047.html

«In 1621 the Zaporozhian Cossacks applied their martial skills to a strictly

land campaign. In April of that year, 16-year-old Sultan Osman II led a large army,

conservatively estimated as numbering 100,000 troops with 300 cannons, four elephants

as well as horses and camels, into southwestern Ukraine. His objective was to march

through Moldavia and destroy Poland. The Polish king, Zygmunt III Wasa, was only able

to send a 40,000-man army under the aging Lithuanian hetman Jan Karol Chodkiewicz,

and by the time he reached the fortified town of Khotyn (or Chocim) on the right bank

of the Dniester, about 5,000 of his troops had deserted. To bolster their forces at that

critical time, the Poles asked for Sahaidachny’s help, promising the Cossacks broader

representation in the Polish legislature, or Sejm, broader rights and protection of their

Orthodox religion. Sahaidachny agreed, and in the late summer of 1621 he led a small

detachment toward Khotyn from the north, while the main force approached from

the east. Along the way, Sahaidachny’s column was ambushed and he was among the

casualties, dying of his wounds at Kyiv on April 10, 1622. The leader of the eastern

Cossack host, Yakiv Borodavko, was ousted in a Cossack revolt and put to death on

September 12, 1621. The Turks seized this opportunity to negotiate a separate peace

with the Cossacks, but it failed–on September 20, 40,000 Cossacks arrived to assist the

Poles besieged at Khotyn.


By then, the Poles had barely been holding their own, thanks to well-prepared

trenches and a series of spoiling forays by their infantry and 8,000 husaria, or heavily

armored shock cavalry. During one determined assault, the Turks managed to break

through the Polish defenses, only to be driven from the fortress by a counterattack by

Chodkeiwicz at the head of three regiments of husaria and one of light cavalry. In that

critical fight, the aged, ailing Chodkiewicz had to transfer command to his lieutenant,

Stanislaw Lubomirski. He died soon after, on September 24.
At that point, the Turks were as exhausted as the defenders, while the Cossacks

were relatively fresh and full of fight. During one of their reprisal raids they penetrated

the Turkish camp, seizing several artillery pieces and other supplies before retiring

and settling in on the left flank of the Polish defenses. The Turks launched their final

major attack on September 28, and by October 3 Osman II was admitting that his

campaign was a failure, having lost 30,000 troops in combat as well as from disease,

starvation and desertions. On October 9, he signed a peace agreement with the Poles

and withdrew. After returning to Istanbul, Osman II initiated reforms in the Turkish


245


army that would have included the dissolution of the janissary corps. The janissaries

moved first, however, overthrowing the young reformer on May 19, 1622, strangling

him in his own dungeon the next day and establishing his uncle, the more traditionalist

Mustapha I, as sultan.


Zygmunt did not keep all his promises to the Cossacks. Although 6,000 more of

them were registered for representation in the Sejm in 1625, the Poles failed to pay their

military expenses and the Treaty of Khotyn’s terms prohibited the Cossacks from raiding

the Crimean Khanate and the Black Sea coast. In spite of that, following Sahaidachny’s

death his successors, Olifer Holub and Michael Doroshenko, led further naval campaigns

until the end of 1624».


Cossack Pirates of the Black Sea By Ronald B. Sorobey
[65] «1621 року Запорізькі козаки застосували власні мореплавські здібності

в суто наземних походах. У квітні того року 16-річний султан Осман ІІ вів на

південнозахідну Україну велику армію, яка за консервативними підрахунками

налічувала 100 000 війська із 300 гарматами, чотирма слонами, а також кіньми

та верблюдами. Його метою було пройти через Молдову та знищити Польщу.

Польський король Зигмунд ІІІ Васа міг послати лише сорокатисячну армію під

керуванням літнього литовського гетьмана Яна Карола Ходкевича, і до того часу,

як він дійшов до укріпленого міста Хотина на правому березі Дністра, втікло 5

000 його війська. Щоб зміцнити військо в той критичний час, поляки попросили

допомоги у Сагайдачного. Обіцяючи козакам розширити їхнє представництво

у законодавчому органі Польщі, або в Сеймі, більше прав та захист їхньої

православної релігії. Сагайдачний погодився та наприкінці літа 1621 року привів

із півночі до Хотина невеличкий військовий загін, якраз тоді, коли основне військо

наближалося зі сходу.

Дорогою війську Сагайдачного влаштували засідку, його поранили, і гетьман

помер від ран у Києві 10 квітня 1622 року. Керівника східного козацького війська

під час козацького повстання вигнали і вбили 12 вересня 1621 року. Турки шукали

можливість домовитися про мир із козаками, але не змогли – 20 вересня 40 000

козацького війська прибуло до Хотина, щоб допомогти оточеним полякам.
Доти поляки ледве трималися завдяки добре підготовленим ровам та

грабіжницьким набігам піхоти та восьмитисячної гусарії – о добре озброєної

ударної кавалерії. Протягом однієї атаки турки змогли пробитися через оборону

поляків, однак потім іх вигнала з фортеці контратака Ходкевича, який головував

над трьома полками гусарії та одним полком легкої кавалерії. У тій критичній битві

хворий Ходкевич був змушений передати командування лейтенанту Станіславу

Любомирскі. Невдовзі, 24 вересня, гетьман помер.
Тоді турки, захищаючись, були виснажені, а козаки були відносно свіжими та

готовими до битви. Під час одного із набігів вони проникли всередину турецького

табору й забрали дещо з артилерії та іншого оснащення, перед тим як відійти та

осісти на лівому фланзі польського захисту. Турки розпочали останню, головну

атаку 28 вересня і вже до 3 жовтня Осман ІІ визнав, що його похід був помилкою,

внаслідок якої було втрачено 30 000 війська як у битві, так і через хворобу, голод

та дезертирство. 9 жовтня він підписав мирну угоду з поляками та відійшов. Після

повернення до Стамбула Осман ІІ розпочав реформи в турецькій армії, які мали

влючити розпуск військ яничар. Однак яничари 19 травня 1622 року скинули

246246


молодого реформатора, посадили його у власну в’язницю й призначили султаном

його дядька, більшого традиціоналіста Мустафу І.


Зигмунд не дотримався всіх обіцянок, що їх дав козакам. Хоча ще 6 000 козаків

було зареєстровано для представництва в Сеймі 1625 року, поляки не оплатили

військові витрати, а угода, що базувалася на умовах, укладених в Хотині, не дозволяла

козакам нападати на Кримське ханство та берег Чорного моря. Незважаючи на це,

після смерті Сагайдачного його наступники Олівер Голуб та Михайло Дорошенко

керували подальшими навалами до кінця 1624 року».


Соробей Роналд Б.,«Козаки-пірати Чорного моря»
[66] http://www.ukrweekly.com/Arhive/1999/189914.shtml

Turning the pages back…


May 3, 1653
«From the age of 17, Kysil served in the Polish Commonwealth’s military. He

fought in battles against the Tatars and Turks, as well as a number against Muscovy and

Sweden. He carried particular distinction at the Battle of Khotyn (1621). He witnessed

powerful Zaporozhian Kozak armies, led by Hetman Petro Konashevych- Sahaidachny,

fight against Moscow and the Ottomans. Rising quickly through the ranks of the army

and into the commonwealth’s diplomatic service, Kysil earned a reputation as a skillful

negotiator. In 1629 he was sent by King Zygmunt III to the Kyiv Church Synod called to

reconcile the Orthodox and Uniate Churches that nonetheless ended in failure».


Source: «Kysil, Adam,» Encyclopedia of Ukraine, Vol. 2 (Toronto: University of

Toronto Press, 1988); Frank Sysyn, «Between Poland and the Ukraine, 1600–1653»

(Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1985).
Copyright © The Ukrainian Weekly, May 2, 1999, No. 18, Vol. LXVII
[66] Гортаючи сторінки назад…

3 травня 1653 року

«Із 17 років Кисіль служив у війську Польського королівства. Він брав участь у

битвах проти татар та турків, а також в деяких битвах проти московітів та шведів.

Він особливо відзначився у битві під Хотином (1621 р.), був свідком того, як сильні

козацькі війська під керівництвом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного билися

проти московитів та османів».
Джерело: Кисіль Адам // Українська Енциклопедія. – Том 2. – Торонто: Юніверсіті

Прес, 1988.


Сисин Френк. Між Польщею та Україною, 1600–1653 рр. – Кембридж, Масс.:

Гарвард: Юніверсіті Прес, 1985.


Авторське право © Український тижневик, 2 травня, 1999, No. 18, том. LXVII.
[67] http://findarticles.com/p/articles/mi_qa3686/is_200012/ai_n8911475/pg_3

«The Cossacks also engineered the restoration of an Orthodox hierarchy in 1620 (pp.

332-41). The king ordered the bishops arrested, but the Cossacks were able to prevent this

by delivering the state from near-certain death at the hands of the Turks. A large Turkish

invasion threatened to overwhelm the Commonwealth in 1621, but the Cossacks joined

247


the Polish forces at the last minute and fought valiantly at the Battle of Khotyn, less to save

Poland-Lithuania than to protect their Orthodox bishops».


History of Ukraine Rus’, Volume Seven: The Cossack Age to 1625.
Canadian Journal of History, Dec 2000 by John-Paul Himka
[67] «Козаки також домоглися відновлення православної ієрархії 1620 року

(с. 332–41). Король наказав арештувати архієпископів, але козаки змогли завадити

цьому, рятуючи державу від безперечної смерті, яку могли заподіяти турки.

Велике вторгнення турків становило загрозу повалення Королівства 1621 року, але

козаки приєдналися до польських військ в останню хвилину і хоробро воювали

під Хотином, не стільки для того, щоб врятувати Польщу, як заради православних

єпископів».

Гімка Джон Пол Історія України-Русі, том 7, період козаків до 1625 р. //

Канадський iсторичний журнал. – 2000. – Грудень.
[68] http://www.xenophon-mil.org/milhist/modern/cossacks.htm

«Thus, unless the Cossacks could outnumber and surprise their enemy, they were

largely ineffectual in the assault. Even the famed Cossack counterattack at the Battle of

Khotyn in 1621 only succeeded with the achievement of tactical surprise over exhausted

Turkish troops».
By STEVEN STINEMETZ. THE COSSACK MILITARY SYSTEM AS DESCRIBED

BY THE SIEUR DE BEAUPLAN.


[68] «Таким чином, хоча козаки й могли перевищувати кількісно та дивувати

ворога, вони були дуже неефективними в нападах. Навіть відома козацька контратака

в битві під Хотином 1621 року мала успіх лише тому, що козаки застосували стосовно

виснажених турків тактику несподіванки».

Стінемец Стівен, «Козацька військова система така, якою її описав Сер де

Боплан».


[69] http://www.nybooks.com/articles/2686

ARE HETMEN HEROES? By Frank E. Sysyn, Reply by Abraham Brumberg


In response to Not So Free At Last (October 22, 1992)
To the Editors:
«I think in his zeal to debunk, Mr. Brumberg has gone too far. He does not consider

that in the sixteenth to mid-eighteenth centuries much of the Ukrainian territory was a

land in which the harsh conditions of East European serfdom had difficulty taking hold.

Contrary to his assertion, Cossack led revolts and the formation of the Cossack polities

did retard introduction of serfdom, not least because a large part of the population took

on Cossack status. Mr. Brumberg also ignores the ways in which the Cossacks did play

a positive role in the national-religious life of Ukraine. In the early 1620s, Hetman Petro

Konashevych- Sahaidachny founded a chair at the Orthodox Brotherhood School in Lviv

and protected the consecration of a new Orthodox hierarchy by the Patriarch of Jerusalem.

The intermixing of Orthodox religious and Ruthenian-Ukrainian national traditions on

the borderland of Western and Eastern Christianity makes it difficult to divide religious

248248


from national factors, but this should not surprise, since it remains an aspect of Eastern

European life to this day».


Frank E. Sysyn Acting Director Canadian Institute of Ukrainian Studies University

of Alberta Edmonton, Canada


[69] Сисин Франк Е., «Чи є гетьмани героями?»

У відповідь на «Нарешті не бачити» (22 жовтня 1992 р.) Абрагама

Брумберга
До видавців:
«Я думаю, що в своїх пориваннях викрити Брумберг зайшов надто далеко. Він

не бере до уваги того, що починаючи з XVІ й до середини XVІІІ століття велика

частина території України була землею, де жорсткі умови східноєвропейського

кріпацтва приживалися важко. На противагу його твердженню, козаки вели

повстання, а формування козацьких загонів таки сповільнювало поширення

кріпацтва не найменшою мірою тому, що велика частина населення прийняла

статус козацтва. Містер Брумберг також ігнорує те, яким чином козаки відігравали

позитивну роль в національно-релігійному житті України. У 1620-х роках гетьман

Петро Конашевич-Сагайдачний створив кафедру в Православній Братській школі

у Львові та захищав освячення нової православної ієрархії Єрусалимським

патріархом. Змішування православних релігійних та русько-українських

національних традицій на прикордонній землі східного та західного християнства

ускладнює поділ на релігійні та національні фактори, але це не має дивувати, адже

таким є аспект європейського життя і на сьогодні».


Виконувач обов’язків директора:
Канадський інститут українських досліджень
Університет Альберти
Едмонтон, Канада
[70] «By then, the Poles had barely been holding their own, thanks to well-prepared

trenches and a series of spoiling forays by their infantry and 8,000 husaria, or heavily

armored shock cavalry. During one determined assault, the Turks managed to break

through the Polish defenses, only to be driven from the fortress by a counterattack by

Chodkeiwicz at the head of three regiments of husaria and one of light cavalry. In that

critical fight, the aged, ailing Chodkiewicz had to transfer command to his lieutenant,

Stanislaw Lubomirski. He died soon after, on September 24».

[70] До того часу Поляки ледве трималися завдяки добре підготовленим ровам

1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка