І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга



Сторінка21/29
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.58 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   29

20th century – a man well-versed in the problems of East European Jewry – categorically

rejected the idea of Petliura’s animosity towards the Jews…» (Magocsi, pp. 505–506).
And what about Jewish involvement with Soviet oppression? According to Prof.

Leonard Shapiro: «Five of the 21 full-time members of the [Soviet] Central Committee

were Jews – among them Trotsky and Sverdlov, the real master of the small but vital

secretarial apparatus of the party … Jews abounded at the lower levels of the party

machinery, especially in the Cheka and its successors, the GPU, the OGPU and the NKVD

(Shapiro, «The Role of Jews in the Russian Revolutionary Movement», Slavonic and East

European Review, December 1961).

235


Were Ukrainians involved in war crimes against innocent Jews during World War II?

Tragically, yes. According to the Israeli War Crimes Commission, some 11,000 Ukrainians,

out of a population of 36 million, were involved with anti Jewish measures (Stefan T.

Possony, «The Ukrainian Jewish Problem: A Historical Perspective», Plural Societies,

Winter 1974). How can the involvement of .0003 percent of the Ukrainian population in

crimes against Jews warrant the conclusion that all Ukrainians are born anti-Semites?


I believe far more Ukrainians assisted Jews during World War II than killed them.

Many of them have been recognized and honored by the Israeli government. Unfortunately,

many more of those who helped were killed by the Nazis along with the Jews they helped.

Their stories will never be told. Perhaps the greatest assistance came from the Ukrainian

Catholic Church under the leadership of Metropolitan Andriy Sheptytsky. This has been

documented by Jewish sources.


It is sad that, at a time when Ukrainian-Jewish relations in Ukraine are better then

ever, Old World toxins continue to pollute the atmosphere in America».


Copyright © The Ukrainian Weekly, July 20, 1997, No. 29, Vol. LXV
[58] Куропас Мирон, «ОБЛИЧЧЯ ТА МІСЦЯ»

У Чикаго тривають прес-атаки на українців

«Кілька місяців тому «Час і Події», україномовна газета в Чикаго, опублікувала

інтерв’ю з Йорамом Шефтелем, ізраїльським адвокатом Джона Дем’янюка, автора

статті «Захищаючи Івана Жахливого».
Відгукуючись на інтерв’ю, якийсь Рафаель Левчін подав коментар у «Мою

Америку» («My America»), російськомовну газету в Чикаго, в якому написав, що

Шефтель є зрадником єврейського народу. «Сказати, що містер Шефтель продав

власну душу – значить дати йому надто багато шани, – написав містер Левчін. Від

такої душі навіть сатана відвернувся б». «Українці значно гірші за німців у ставленні

до євреїв, – продовжив містер Левчін. – Німці вбивали євреїв лише під час Другої

світової війни. Українці ж вели розправу над євреями із днів Богдана Хмельницького.

Українці радо служили справі нацистів, організовуючи СС Дивізію Галичина,

вісім додаткових дивізій німецьких загонів та оркеструючи Бабин Яр. Через ці

причини всі українці винні у антисемітизмі, а Джон Дем’янюк є їхнім достойним

представником», – підсумував Левчін.
Оскільки я є співдиректором Українського Американського Комітету Правосуддя,

організації, яка спонсорувала появу містера Шефтеля перед українцями Чикаго,

появу, яка призвела до інтерв’ю в газеті «Час і події», видавець, сам український

американський єврей, попросив мене відповісти містеру Левчіну.


У своїй відповіді я, між іншим, вказав на те, що містер Шефтель був ізраїльським

патріотом, який захищав гідність ізраїльської системи правосуддя. Якби невинний

Джон Дем’янюк був повішений після показового судового процесу в радянському

стилі, то увесь світ засудив би Ізраїль. Я також звернув увагу на те, що в українців

ніколи не було вісім німецьких дивізій; що в Україні євреї завжди жили краще, ніж

самі українці, особливо у великих містах; і що не безціль наголошувати на провині

кількох українських злочинців. Українці не звинувачують усіх євреїв за злочини

Троцького, Каменєва, Зінов’єва, Свердлова та Кагановича.


Відгук містера Левчіна на мою статтю нещодавно з’явився у «Семи Днях»

(«Seven Days»), іншій російськомовній газеті в Чикаго. Перелічуючи потенційно

пасквільні образи, які є занадто банальними для того, щоб їх згадувати, він

236236


повторює українофобні звинувачення стосовно Хмельницького («було вбито сотні

тисяч євреїв»), Петлюри («національний соціаліст, нацист») та інших українських

лідерів, як було згадано в його першій статті, знову вимагаючи того, щоб українці

попросили вибачення за злочини. «Єдиною причиною того, що Ізраїль звільнив

містера Дем’янюка, було збереження добрих відносин з Україною», – каже містер

Левчін.
Заява містера Левіна стосовно того, що Ізраїль звільнив містера Дем’янюка

заради збереження добрих відносин з Україною, є абсурдом. У Ізраїлевому баченні

світу Україна малозначуща.


Незаперечним є те, що євреїв масово вбивали протягом повстання Богдана

Хмельницького в 1648–1649 рр. Скільки ж їх було насправді вбито під час бушувань

козаків? Згідно з думкою професора Пола Р. Магочі: «Майже всі без винятку сучасні

спеціалісти з цього періоду відкидають те, що вони називають надто перебільшеними

даними в [єврейських] хроніках. Ізраїльські вчені Шмюель Еттінгер та Бернард

Вайнриб» натомість говорять про «знищення десятків тисяч єврейських життів», а

українсько-американський історик Ярослав Пеленскі зменшує число смертей євреїв

до 6 000–14 000» (Магочі «Історія України», 1996 р.) це є набагато менше, ніж «сотні

тисяч» євреїв, яких, на думку містера Левчіна, було вбито.
Повертаючись до недавніх часів, варто пам’ятати про те, що Міністерство

справ євреїв було засноване в дні першої Української Національної Республіки, тим

самим роблячи Україну єдиною країною, що мала таке міністерство. (Див. Соломон

І. Голдеман «Єврейська Національна Автономія в Україні 1917–1920 рр.», 1968 р.;

Мозес Зільберфарб «Єврейське Міністерство та Єврейська Національна Автономія в

Україні 1918–1919 рр., перекладене Ребі Девід Х. Лінкольном 1993 р.») Антисеміти

не відкривають таких міністерств.
Стосовно Симона Петлюри, то є суттєвий доказ того, що насправді він був

другом євреїв, а не ворогом. Коли він керував в Україні Міністерством єврейських

справ, було перевстановленим (чит. Голдемана) та 26 серпня 1919 року Петлюра

видав наказ військам Української Національної Республіки «притягти порушників

[що брали участь в погромі] до суду як ворогів батьківщини», щоб їх «найсуворіше

покарали за законом». Згідно з твердженням професора Тараса Гунчака, «часто

повторювані звинувачення в тому, що Петлюра був антисемітом, є абсурдом.

Володимир Жаботинський, можливо, один із найвеличніших євреїв 20 століття –

людина добре обізнана в проблемах Східно-Європейського єврейства, категорично

відкидав ідею ворожості Петлюри до євреїв…» (Магочі, с. 505–506)


А як щодо участі євреїв у радянському пригнобленні? За Леонардо Шапіро:

«П’ять із 21 постійних членів [Радянського] Центрального Комітету були євреями


– серед них були Троцький, Свердлов, справжній майстер маленького, але дуже

важливого секретарського апарату партії… Євреї, яких було багато на нижчих

рівнях машини партії, особливо в Чека та його наступниках, ГПУ, ОГПУ та НКВД»

(Шапіро «Роль євреїв в Російському Революційному Русі», Слов’янський та СхідноЄвропейський

огляд, грудень 1961 р.)

Чи брали українці участь у військових злочинах проти невинних євреїв під час ІІ

світової війни? Трагічно, але так. Згідно з Ізраїльської Комісією військових злочинів,

близько 11 000 українців, із населення в 36 млн, брало участь в антиєврейських

заходах. (Стефан Т. Поссони «Українсько-єврейська проблема: історичне сприйняття»,

Численні суспільства, Зима 1974 р.) Як може участь 0.0003 % українського населення


237


у злочинах проти євреїв давати право робити висновки про те, що українці є

природженим антисемітами?


Я вірю в те, що набагато більше українців у ІІ світовій війні допомагало євреям,

ніж вбивало їх. Багато з них було визнано та вшановано урядом Ізраїлю. На жаль,

дуже багато з тих, хто допомагав, було вбито нацистами заразом із євреями, яким ті

допомагали. Їхні історії ніколи не стануть відомими. Мабуть, найбільша допомога

йшла від Української Католицької Церкви під керівництвом Митрополита Андрія

Шептицького. Це було зазначено в єврейських джерелах.


Кажуть, що тоді, коли українсько-єврейські відносини в Україні є кращими, ніж

будь-коли, сини Старого Світу й далі забруднюють атмосферу в Америці».


Авторське право © «Український Щотижневик» («Ukrainian Weekly»), 20 липня

1997 р., № 29, том LXV


[59] http://www.jewwatch.com/jew-crime-mob.html

Friedman interviewed a well-known Jewish gangster in Miami, known to his

associates as «Tarzan». His real name is Ludwig Fainberg. He came to the United States

from Ukraine, a country whose natives have traditionally hated the Jews, for very good

reasons. Fainberg is not a religious Jew, but he certainly is very Jewish, the kind of Jew

the real Ukrainians instinctively despise. But was Fainberg persecuted in Ukraine? Hardly.

Friedman reports:
«To … [Fainberg] being Jewish simply meant having certain privileges. ‘Jews were

the richest people in town,’ he told me. ‘Jews had cars, Jews had money, Jews lived in nice

apartments. We were comfortable. My mother had nice clothes and jewelry. We took a

vacation once a year to Odessa, a stunning city with a boardwalk and gorgeous beaches. It

was filled with mobsters and entertainers. It was a city with a Jewish flavor.
Fainberg is describing his life as a Jew in Ukraine in the 1960s and 1970s at the height

of the supposed persecution of Jews by the communist regime. There was persecution,

all right, but it was the Ukrainians who were persecuted by the Jews, not the other way

around.
The same story is told by other Jewish gangsters. Marat Balagula, the Jewish

godfather of organized crime who succeeded Evsei Agron in New York after the latter was

assassinated, also came from Ukraine. He told Friedman:


Jews had some of the best positions in the country, They were the big artists, musicians
– they had big money.

The Soviet government did crack down on dissidents of all races, of course, and

this included those Jews who tried to undermine the government’s policy in the Middle

East because they considered it pro-Arab, just as it included Ukrainian nationalists and

other ethnic separatist groups. But it did not include members of the Jewish organized

crime gangs, who were not dissidents. The Jewish criminals – and the Jews generally


– were happy with the situation in the Soviet Union, because it allowed them to exploit the

Russians and the Ukrainians. They already were living high on the hog in the Soviet Union

when their Jewish kinsmen in the United States opened the border to the Promised Land

for them, and they seized the opportunity to live even higher on the hog.

The collapse of communism made things worse for the real Russians and Ukrainians,

because it destroyed the order in their countries and allowed the Jews to run wild, plundering


238238


and pillaging at will. But it did not dampen the desire of many of them to come to the

United States and plunder and pillage even more. Friedman quotes Boris Urov, formerly

the chief investigator of major crimes for the Russian attorney general. Urov said:
It’s wonderful that the Iron Curtain is gone, but it was a shield for the West. Now

we’ve opened the gates, and this is very dangerous for the world. America is getting

Russian criminals. Nobody will have the resources to stop them. You people in the West

don’t know our Mafiya yet. You will. You will!»


«The Jewish Mob in America» by Dr. William Pierce
[59] Фрідман взяв інтерв’ю у відомого єврейського гангстера в Майямі, відомого

серед товаришів під прізвиськом «Тарзан». Його справжнє ім’я Людвіг Файнберг. Він

приїхав до Сполучених Штатів з України – країни, жителі якої традиційно ненавиділи

євреїв, і причини для цього були вагомі. Файнберг не є релігійним євреєм, але він,

очевидно, є дуже єврейським типом єврея, якого українці інстинктивно зневажають.

Але чи переслідували Файнберга в Україні? Навряд. Фрідман повідомляє:

«Для Файнберга бути євреєм просто означало мати певні привілеї. «Євреї були

найбагатшими людьми в місті», – сказав він мені. «Євреї мали автомобілі, євреї мали

гроші, євреї жили в зручних помешканнях. Нам було зручно. У моєї мами був гарний

одяг та коштовності. Раз на рік ми їздили на відпочинок до Одеси, приголомшуючого

міста із променадом та розкішними пляжами. Воно було наповнене бандитами та

естрадними артистами. Це було місто із єврейським присмаком».


Файнберг описує власне життя як життя єврея в Україні в 1960–70 роках – на

піку припущеної розправи над євреями комуністичним режимом. Звичайно, розправа

мала місце, але це була розправа євреїв над українцями, а не навпаки.
Таку ж історію розказали інші єврейські гангстери. Марат Балагула, єврейський

«хрещений батько» організованої злочинності, який замінив у Нью-Йорку Євсея Агрона,

після того як останнього вбили, також походить із України. Він сказав Фрідману:
«Євреї посідали одні із найкращих позицій в країні. Вони були великими

артистами, музикантами – вони мали великі гроші».


Звичайно, радянський уряд таки ламав протистояння дисидентів усіх рас,

враховуючи й тих євреїв, які намагалися підривати політику уряду на Середньому

Сході, тому що вважали його проарабським, а також беручи до уваги українських

націоналістів та представників інших етнічних сепаратистських груп. Але такі

дії з боку уряду не були спрямованими на членів єврейських банд організованої

злочинності, які не були дисидентами. Єврейські кримінали, та й євреї загалом,

були задоволені ситуацією в Радянському Союзі, тому що вона дозволяла їм

використовувати росіян та українців. Вони вже жили дуже добре в Радянському

Союзі, коли їхній єврейський родич у Сполучених Штатах відкрив кордон до

Обіцяної Землі, і вони отримали можливість мати ще вищий рівень життя.


Крах комунізму погіршив становище справжніх українців та росіян, тому

що знищив порядок у їхніх країнах та дозволив євреям вийти з-під контролю,

вчиняючи грабежі та мародерство, але це не придушило їхнього бажання приїхати

до Сполучених Штатів і навіть більше грабувати. Фрідман цитує Бориса Урова,

колишнього головного слідчого важливих злочинів для російського головного

прокурора. Уров сказав:


«Це дуже добре, що залізна завіса опустилась, але це був щит для Заходу. Тепер

ми відкрили ворота, і це є дуже небезпечним для світу. В Америку їдуть російські


239


кримінали. Ні в кого не стане сили їх зупинити. Ви, люди Заходу, ще не знаєте нашої

мафії. Але ви її пізнаєте! Пізнаєте!»


Доктор Вільям Пірс «Єврейський народ в Америці»
[60] http://www.questia.com/PM.qst?a=o&docId=58957385

Publication Information: Book Title: The Cambridge History of Poland: Fromthe Origins to Sobieski (To 1696). Contributors: R. Dyboski – editor, O. Halecki


– editor, J. H. Penson – editor, W. F. Reddaway – editor. Publisher: CambridgeUniversity Press. Place of Publication: Cambridge, England. Publication Year:

1950. Page Number: 502.

Інформація про публікацію: Назва книжки: «Кембриджська історія

Польщі: Від початків до Собєскі (до 1696р.). Редактори: Р. Дибоскі, О. Галекі,

Дж. Х. Пен сон, В. Ф. Реддевей. Видавець: Кембридж Юніверсіті Прес. Місце

видання: Кембридж, Англія. Рік публікації: 1950. Номер сторінки: 502.


«CHAPTER XXIII (A) THE REIGN OF JOHN CASIMIR: PART I, 1648–54
THE ELECTION
«The death of Ladislas IV took even his nearest family by surprise. His brother

John Casimir was just then in Styria on his way to Italy. He immediately turned back,

and sought to gain the support of the Emperor Ferdinand III for the succession. But his

younger brother Charles Ferdinand, Bishop of Wroclaw (Breslau) and Plock, became his

impassioned rival. The Interrex, the ruling primate, Matthias Lubienski, was old, sickly

and indolent, and the leadership of public affairs remained practically in the hands of the

Chancellor Ossolinski. This was highly favourable for John Casimir, as Ossolinski at once

took his side and tried to hasten the election in order not to let passions arise through a

prolonged agitation. At the beginning of July the Duke of Transylvania, George I Rakoczy,

announced the candidature of his younger son, Sigismundus, reckoning on the support

of the primate, of the Elector of Brandenburg and of the Queen of Sweden. When the

Diet of Convocation met on 16 July 1648, it appeared that Charles Ferdinand numbered

many more adherents than did his brother, while the factors on whose support the Duke

of Transylvania reckoned showed great reserve towards his son. In view of this Rakoczy

turned to dissident spheres in Poland and Lithuania, striving above all to win the favour

of their mighty leader, Prince Janusz Radziwill. At the same time he tried to enter into

relations with the representative of the Greek Orthodox gentry, Adam Kisiel, and with

the Hetman of the Ukrainian Cossacks, Bohdan Khmelnytsky, who had already raised an

insurrection against Ladislas IV. He succeeded in winning the Moldavian voyvode Lupul,

by promising a marriage between Sigismundus and Lupul’s daughter Roxanda. But the

death of George Rakoczy (11 October) considerably weakened this intrigue».
[60] «РОЗДІЛ XXIII (A) ПРАВЛІННЯ ЯНА КАЗИМИРА: ЧАСТИНА І,

1648–54 рр.

(а) ВИБОРИ
«Смерть Ладислава IV здивувала навіть його найближчу сім’ю. Його брат

Ян Казимир на той час був в Стирії по дорозі до Італії. Він негайно повернувся


240240


й почав шукати підтримку імператора Фердинанда ІІІ для успадкування. Але його

молодший брат Чарльз Фердинанд, єпископ Вроцлавський та Плоцький, став його

суперником. Інтеррекс, правляча верхівка, Матіас Любєнскі був старим, хворобливим

та бездіяльним, і лідерство в громадських справах практично належало Канцлеру

Оссолінському. Це було дуже вигідно Яну Казимиру, оскільки Оссолінський

відразу перейшов на його бік та намагався пришвидшити вибори, щоб не виникло

зайвого збудження в ході довгої агітації. На початку липня герцог Трансильванії

Джордж (Юрій) І Ракоці оголосив кандидатуру свого молодшого сина Сигізмунда,

розраховуючи на підтримку правителів, Електора Брандебургського та королеви

Швеції. Під час конвокації 16 липня 1648 р. виявилося, що у Чарльза Фердинанда

нараховувалось набагато більше прихильників, ніж у його брата, тоді як фактори,

на чию підтримку розраховував герцог Трансильванії, показали велику стриманість

у ставленні до його сина. Беручи це до уваги, Ракоці звернувся до відступницьких

сфер в Польші та Литві, передусім намагаючись заручитися підтримкою їхнього

сильного лідера князя Януша Радзивіла. Тоді ж він намагався вступити у відносини з

представником грецького православного дворянства Адамом Кисілем та з гетьманом

українських козаків Богданом Хмельницьким, який вже підняв повстання проти

Ладислава IV. Йому вдалося заручитися підтримкою молдавського воєводи Василя

Лупула, пообіцявши одружити сина Сигізмунда із дочкою Лупула Роксандрою. Але

смерть Джорджа (Юрія) Ракоці (11 жовтня) значно послабила цю інтригу».


[61] ВАСИЛЬ ЛУПУЛ

«Козацький гетьман також сподівався переманити суперника Польщі на захід,

Брандебург та навіть у Кромвельську протестантську Англію, щоб допомогти йому

розставити межі Польсько-Литовського королівства як федерації трьох рівносильних

держав – Польщі, Литви та України, якими мав би правити новий король Джордж

Ракоці із Трансильванії.


Спочатку ключем до цієї грандіозної схеми було Данубське князівство Молдавії,

куди Хмельницький із татарами пішов походом для того, щоб примусити молдавського

правителя Василя Лупула віддати дочку в жони синові гетьмана Тимошу. Врешті

весілля відбулося 1652 року, але лише після подальшого військового втручання

козаків, яке сколихнуло сусідню Валахію і Трансильванію та призвело до війни з

цими двома державами, а також до смерті Тимоша 1653 року».


Джерело: Магочі Пол Роберт. Історія України. – Торонто: Юніверсіті Прес,

1996.

241

«ЛЮДИНА ВЕЛИКОГО ДУХУ»


Кревний обов’язок української науки – дослідити навдивовиж видатну

дипломатичну діяльність Петра Сагайдачного, бо ж підтвердження високого міжнародного

авторитету гетьмана є не тільки в Грушевського чи Костомарова. А ще

талант полководця, блискучого державного організатора, релігійного діяча, мецената

і навіть поета. А раптом вдасться ідентифікувати незнану досі похідну козацьку

пісню його, пісню, що в час найважчих випробувань кріпила душу людську?


[62] http://www.speakeasy.invisionzone.com/lofiversion/index.php/t8047.html

Sorobey, Ronald B. «Cossack Pirates of the Black Sea», Military History. June

2003.
Cossack Pirates of the Black Sea
«The daring exploits of the pirate Cossacks of the Black Sea protected Ukrainians

from the Turks, helped nation-building efforts and set swashbuckling traditions that still

live in the Ukrainian navy.
There were two reasons for the increasing size and boldness of those forays. First,

hundreds of Cossacks were returning from Polish service during the Muscovite dynastic

war commonly called the «Time of Troubles». With the re-establishment of civil authority

under the new Romanov dynasty, those unemployed Cossacks became a large manpower

reserve that could be utilized in major campaigns against the Turks.
The second reason was the election of Petro Konashevych Sahaidachny as hetman in

1613. Sahaidachny was a dynamic nobleman from the Halychyna region of the western

Ukraine. After studying at the Ostrih Academy, he quickly rose in the ranks and helped

lead successful raids against several Turkish strongholds along the western shore of the

Black Sea, including Varna (1606), Ochakiv (1607), Perekop (1607 and 1608), Kilia

(1609), Ismail (1609) and Akkerman (1609).


Unlike his predecessors, Sahaidachny realized that the Zaporozhian host could be more

than just a large band of mercenaries living on the fringes of the Polish Commonwealth.

They could also be the potential nucleus of a Ukrainian nation. By attacking Ottoman

targets, he hoped to obtain recognition and support from the European states opposing the

Turks in the Balkans and Eastern Europe. By 1618, the Zaporozhians were members of the

1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   29


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка