І. Ф. Імена твої, Україно: Художньо-документальні оповідання. Луцьк: пвд «Твердиня», 2007. 300 с. (Сер. «Пантеон»). Книга



Сторінка16/29
Дата конвертації05.11.2016
Розмір3.58 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   29

у Київ ще року 1972, та не тільки виступити перед

колегами, хай і людом не обраними, а начальниками

призначеними, йому не дали навіть рідне село Вашківці

відвідати – КДБ не дозволило.

– У час відродження незалежної України я почуваюся

щасливим бути одним із перших державних

гостей, які запрошені до України – держави, яка будить

могутній відгомін у житті Канади і в моєму власному

житті… Канада стала першою західною державою,

що визнала незалежність України всього через

кілька годин після того, як стали відомі результати

референдуму, проведеного в грудні минулого року…

Хоч наші офіційні зв’язки недавні, канадці та

українці дуже добре знають один одного. Адже Канада

відзначає сторіччя приїзду перших переселенцівукраїнців

у нашу країну. Майже мільйон канадців

гордиться своїм українським корінням і тим внеском,

який вони роблять у всі сфери життя нашого суспільства.

Але значення присутності українців у Канаді

полягає не стільки у здобутках, яких вони добилися

там. Воно виражене радше історичною спадщиною

українців, якої зберігається в багатьох місцях нашої

країни, зокрема, на заході Канади. Перед лицем великих

соціальних та фізичних труднощів вони виявили

свою волю та мужність…
Рамон Гнатишин на якусь хвильку призупинився,

мов перевести дух, хоча насправді на те мав іншу

притичину, йому тут знову хотілося відійти від заготовленого

тексту. Як патрон кафедри українських

студій при Оттавському університеті, він досконало

знав передісторію української еміграції і на власні

очі бачив не один вельми цікавий документ. Офіційне

відзначення ювілею приїзду перших українських

переселенців ще не означало, що першими на канадський

берег з його прабатьківської землі ступили

саме Іван Пилипів та Василь Єлиняк з села Небилова

Калуського повіту – 7 вересня 1891 року вони

зійшли з корабля «СС Оріон» на землю кленового

листя. Чимало документів свідчили, що і до того наші

земляки діставались Канади, аби мати омріяних 160

акрів, себто близько шістдесяти чотирьох гектарів.

Ще з капітаном Джоном Смітом, який заснував першу

англійську колонію в Джеймстауні, а перед тим

1603 року подорожував Україною, ще з тим капітаном

приїхали до Америки перші українці. Ряд високопоставлених

військових старшин штабу Джорджа

Вашинґтона мала прізвища Немирич, Садовський,

184184

Грабовський… Такі і подібні прізвища та імена рясно



зустрічаються в дослідженнях 1812–1814 років, але

хто тоді розрізняв рутенське, писалося, що прибули з

Австрії, Польщі, Росії. Українсько-канадський письменник,

поет, драматург та історик не на домислах

ґрунтувався, коли твердив: «В середньовіччя, як і

в давнину, українські землі утримували з Англією

взаємини. Чи тільки з Англією? Більш як певно, що

і з американським континентом. Є правдподібности,

що давні українці не раз перепливали Атлянтик

з норманами…» Найновіший дослідник перших відвідин

вихідцями з України американського континенту

веде хронологію з 1608 року…


Ні, думав Гнатишин, не варто відступати від заготовленого

в історичні мандрівки, як і не варто дорікати

парламентарям молодої держави на неочікувані

та негадані труднощі. Вони їх самі пересилять, як здолало

дідове покоління тяготи і небезпеки освоєння

предковічних канадських пралісів, навіть принизливе

несприйняття на початках осілими вже громадами

українських прибульців. Він тримав у руках той вересневий

номер 1897 року вінніпезької газети «Дейлі

Нор-Вестер», що в редакційній статті скрушно журилася:

«Навала цих брудних, зубожілих і темних іноземців

на прогресивні і освічені громади є важким

випробуванням для таких громад. Ці люди не мають

достатньо капіталу, щоб витримати труднощі зими…

Вони принесли з собою хвороби у повному наборі…

Будучи бідними і непрогресивними, вони замість

сприяння прогресові гальмують його».
Ні, думав Рамон Гнатишин, він буде говорити про

інше, про це він має право сказати, як керівник однієї

з найпотужніших світових держав, про те, що загальновизнане

усім суспільством. Саме ці українці, про

яких знаходились охочі говорити «неосвічені і смердять

часником», саме вони розумом і мозолями довели,

як прекрасно може родити канадська земля.
– Значення присутності українців у Канаді полягає

не стільки у здобутках, яких вони добилися

там. Воно виражене радше історичною спадщиною

українців, якої зберігається в багатьох місцях нашої

країни, зокрема на заході Канади. Перед лицем великих

соціальних та фізичних труднощів вони виявили

185

свою волю та мужність, щоб добитися успіхів у сільському



господарстві. І тепер нащадки українських

переселенців дуже багато роблять для того, щоб зміцнити

аграрний комплекс країни.
Ні, він не дорікатиме молодим парламентарям за

бідкання на неочікувані труднощі, бо взагалі не любив

дорікати чи підсміхати – єдиним, над ким він дозволяв

собі кепкувати, був він сам. Рамон Гнатишин

знайде інший спосіб сказати про це, інтелігентний і

делікатний, коли відкриватиме в Чернівцях музей буковинської

діаспори.
– Цей музей – пам’ятник відважним піонерам

і невгамовним шукачам кращої долі, – скаже він.

– Я горджуся тим, що можу їх вшанувати…

А як виїжджав Іван Гнатишин з Вашківців, де народився

батько, то побачив уже з вікна автомашини

високо, ледве не під кошлатими хмарами, буслиний

ключ, що прямував у вирій своєю небесною многотрудною

дорогою. «А може, то душі, знудьговані й

зболені, – подумав він, – прилітали відвідати рідні

прадавні гніздовища». Може, десь і тепліше, і харчу

більше, та однак загадкова, неймовірна і непізнана

сила чомусь тягне сюди: через тисячі верст, крізь залиті

сонцем небесні обшири чи грозові хмари, в які

не раз доведеться зайти ключеві, набурмосені хмари,

де живуть блискавиці, що, тішачись волею, зблискують

грізно, схрещуються і ламаються; скільки то

разів за тисячі верст треба змахнути натомленими

крилами, наче веслами, у тугому й пружному повітрі,

щоб відшукати в безмежних просторах, без компасів

чи комп’ютерів, дорогу до прабатьківського гнізда;

усі небезпеки та злигодні треба здолати, бо є велика

і нерозгадана, таємнича і млосно заманлива, непосильна

і незбагненна для практичного розуму загадка
– рідна земля.

Замість приміток

НАША МИНУВШИНА

ОЧИМА РІЗНОГО ЛЮДУ

188188

ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ РУСІ: ХОЛОДНИЙ РОЗРАХУНОК ВОЛОДАРЯ



ЧИ ОСЯЯННЯ ДУШІ?
ЦЕСАРІВНА АННА: ЖЕРТВА ЧИ ПОДВИЖНИЦЯ?
Багато цікавих деталей можна знайти в зарубіжній літературі про вінчання

князя русичів з візантійською царівною. Інколи «гуляють» дати, навіть значиться

різна кількість попередніх Володимирових дружин, по-різному трактуються окремі

факти в авторів різних країн і різних часів. Інколи трапляється доволі несподіване

тлумачення місії царівни Анни, бачення проблематики самим князем Володимиром.

Але попри якісь розбіжності, усі автори сходяться на одному – то була епохальна

подія. Зрештою, читач нехай сам оцінить таке розмаїття з поданих уривків праць.

(Це стосується також інших постатей нашої історії, відгуки про яких подаватимуться

далі). Йдеться-бо про землю, по якій, як свідчать давні перекази і легенди, ступала

нога Апостола Андрія Першопокликаного (Первозванного).


[1] http://molokane.org/molokan/History/Russians_Secret/index.htm

«By the time Cyril and Methodius died, a large number of Western Slavs knew of

Christ and the Scriptures. Many had got baptised. But few Eastern Slavs (Russians) heard

about Christ until Basil II, the «Christian» emperor of Byzantium, asked Prince Volodymyr

to help him fight the Bulgars.
Russians and Byzantines, fighting together, won the battle. They celebrated their

victory and were happy together until the emperor learned what Prince Volodymyr wanted

for his wage Basil’s sister Anna in marriage!
Basil and his sister were shocked. Volodymyr already had seven wives. Anna was

an educated Byzantine woman and a «Christian». To think of her living in pagan Russia

filled them with horror. But Volodymyr would not change his mind. When Anna refused to

come to Kyiv, he called his troops together and overran the Crimean peninsula (Byzantine

territory), taking the city of Khersonesees and all its people as hostages.
Then Basil made a proposition: If Prince Volodymyr and the Russians would convert

to Christianity, Anna would come. Volodymyr happily agreed. Anna packed her belongings

and landed a short time later still apprehensive on the Crimean shore.
Volodymyr called his troops together for a great feast and wedding celebration.

A Greek priest a pope, as they would have called him in Byzantium, baptised him by

immersion and united him to Anna in marriage. Then the Russians hurried back the

Dnipro to Kyiv. Everywhere Volodymyr shouted: «We are Christians now! Out with the

false gods!»
The Russians’ Secret by Peter Hoover with Serguei V. Petrov. – Shippensburg, PA:

Benchmark Press, 1999.


[1] «До смерті Кирила та Мефодія велика кількість західних слов’ян (Русів) вже

знала про Христа та Святе Письмо. Багато з них були хрещеними. Але дуже мало

східних слов’ян чуло про Христа доти, доки «християнський» імператор Візантії

Василь ІІ попросив князя Володимира допомогти йому у війні проти болгар.

189

Руси та візантійці, б’ючись разом, отримали перемогу. Вони святкували



вікторію та були разом щасливі, аж доки імператор зрозумів, чого хотів за свою

поміч Володимир: одруження із його сестрою Анною!


Василь та його сестра були шоковані. Володимир вже мав сім дружин. Анна

була освіченою візантійською жінкою та християнкою. Обох лякала можливість

її життя в язичницькій Русі. Але Володимир не виношував наміру змінити свою

думку. Коли Анна відмовилася приїхати до Києва, він зібрав військо та увійшов у

Крим (Візантійську територію), захопивши місто Херсонес та взявши його жителів

у заручники.


Тоді Василь запропонував: якщо князь Володимир та Руси перейдуть в

християнство, то Анна приїде. Володимир радо погодився. Анна склала речі та через

деякий час, все ще зі страхом, зійшла на берег Криму.
Володимир зібрав військо для величезного святкування та весілля. Грецький

священик – як вони його називають у Візантії, папа – охрестив його зануренням у

воду та об’єднав його в шлюбі з Анною. Потім руси поспішили Дніпром назад у Київ.

Скрізь Володимир кричав: «Ми тепер християни! Геть цих фальшивих богів!»


Хувер Пітер, Петров Сергій. Таємниця русів. – Шіппенсбург, штат

Пансильванія: Бенчмарк Пресс, 1999.


[2] http://www.dosoca.org/article.php?id=54

«After receiving the report of the envoys, Volodymyr went to war with the Byzantine

Empire and laid siege to the Greek city of Khersonesees. He promised to accept Christianity

if he was successful in this campaign and after the capture of the city, he did, in fact,

embrace Orthodoxy and was given in marriage Anna, the sister of the Byzantine Emperors

Basil and Constantine. Returning to his capital of Kyiv, Volodymyr ordered that all pagan

idols be destroyed».
Excerpt taken from «These Truths We Hold – The Holy Orthodox Church: Her Life

and Teachings». Compiled and Edited by A Monk of St. Tikhon’s Monastery. Copyright

1986 by the St. Tikhon’s Seminary Press, South Canaan, Pennsylvania 18459.
[2] «Після отримання новин від посланців Володимир пішов війною на

Візантійську Імперію та взяв в облогу грецьке місто Херсонес. Він пообіцяв

прийняти християнство, якщо цей похід буде успішним. Після захоплення міста

він справді прийняв православ’я й отримав дозвіл на одруження із Анною, сестрою

візантійських імператорів Василя та Костянтина. Повертаючись до столиці, до

Києва, він наказав зруйнувати всі язичницькі ідоли».

Уривок взятий із видання «Цих істин ми дотримуємося – Свята Православна

Церква: її існування та вчення». Укладено та видано Монахом Св. Тіхонського

монастиря. Авторське право 1986 р. належить Сент. Тіхонс Семінарі Прес,

Південний Ханаан, Пенсильванія 18459.


[3] http://viktorian.fortunecity.com/wooton/34/halecki/4.htm

«But notwithstanding occasional relations with Rome and the Western Empire which

appear in Volodymyr’s policy even after his turn toward Byzantium, that policy was now

190190


dominated by the necessity of settling the various problems raised by his cooperation with

Basil II, the powerful Greek emperor whose sister he received in marriage a year after being

baptized in Kyiv. The agreement was completed in Khersonesees, an old Greek colony in

the Crimea which Volodymyr besieged and conquered in 989. When the pressure which he

thus exercised upon the emperor proved successful and the wedding with Princess Anna

had taken place, Volodymyr returned the city to Basil II».


Oscar Halecki «History of East Central Europe: PART II – THE MEDIEVAL

TRADITION», New York: The Ronald Press Company, 1952.


[3] «Але, незважаючи на непостійні стосунки із Римом та Західною Імперією,

які були частиною політики Володимира навіть після його повернення до Візантії,

у тій політиці тепер домінувала необхідність розв’язання різних проблем. Вони

виникли з його співпраці із Василем ІІ, великим грецьким імператором, з сестрою

якого він одружився через рік після того, як був охрещений в Києві. Угода було

укладено в Херсонесі, у старій грецькій колонії в Криму, яку Володимир взяв в

облогу та завоював 989 року. Коли його тиск на імператора приніс успіх і відбулося

його весілля із Анною, Володимир повернув місто Василю ІІ».

Халекі Оскар. Історія Центрально-Східної Європи: Частина ІІ –

середньовічна традиція. – Нью-Йорк: Роналд Прес Компані, 1952.


[4] http://home.catholicweb.com/StMaryApopka/index.cfm/NewsItem?ID=116422&

From=Home

Сайт St. Mary, Protectress Ukrainian Catholic Church, Apopka (Orlando area),

FL (Св. Марії, Української Католицької Церкви Захисниці, Апопка (територія

Орландо), штат Флорида:
«Thus, Volodymyr had his answer. Rus’ would become a Christian nation, and he set

out to achieve this in true barbarian fashion. With his armies, he besieged and captured

Khersonesees in the Crimea, the last city of his realm still under imperial control. He then

threatened to march on Constantinople if the emperor would not give his sister, Anna, to

him in marriage. Being beset with problems elsewhere, the emperor reluctantly consented

to this. Volodymyr was baptized at Khersonesees (now Khersonese), and received Princess

Anna in Christian marriage. Returning to Kyiv, he dismissed his five pagan wives and

initiated his campaign of Christianization».


[4] «Таким чином Володимир отримав відповідь. Русь стане християнською

нацією, і він досягне цього по-варварськи. З військом він узяв в облогу та захопив

кримське місто Херсонес, єдине місто на цій території, що ще й досі було під владою

імперії. Потім він погрожував піти на Константинополь, якщо його імператор не

віддасть своєї сестри Анни Володимиру в жони. Маючи багато інших проблем,

імператор неохоче погодився. Князь Володимир був охрещений в Херсонесі та уклав

із Анною християнський шлюб. Повертаючись до Києва, він розлучився із п’ятьма

своїми дружинами та зініціював християнізацію».

191

[5] http://www.geocities.com/Athens/9529/ruschron.htm



«The second item in the chronological entries that requires discussion is the depiction

of Volodymyr’s conversion to Christianity. Volodymyr needs to incur three different

reasons to be baptized before he actually does it. First, there is the compelling argument of

the envoy from Greece, the reason of the mind. Second, there is the battlefield promise in

Khersonesees, the reason of the spirit. Third, there is the promise of marriage to Anna, the

reason of the body. And indeed, directly after the baptism of Volodymyr, Nestor launches

into the defense of the Holy Trinity. Volodymyr is, of course, important to the Christian

themes as he subsequently directs the conversion of the entire country, and thus directly

connects the state with its divine purpose as set out in St. Andrew’s prophecy. There are

however many subtle themes of secular, religious and indeed pagan values in the depiction

of Volodymyr’s conversion».
«It was necessary in the text to show Anna’s reluctance to marry Volodymyr, in order

to show that Anna too was a martyr, yet the Varangians were spiritual martyrs but Anna was

a secular martyr for the Greeks. We also have symmetric pairings between Volodymyr’s

all-consuming lust for women and the all-consuming thirst for the Holy Trinity».


«EVALUATION OF THE PRIMARY CHRONICLE: AN ANALYSIS OF

NATIONAL CHARACTER THEMES» by Hugh R. Whinfrey.


[5] «Другим пунктом в хронологічних статтях, що вимагає обговорення, є

зображення переходу Володимира в християнство. Володимиру треба було зважити

на три різні причини для охрещення, перш ніж це зробити. По-перше, є вагомий

доказ посланця з Греції – причина розуму. По-друге, є обіцянка на полі бою в

Херсонесі – причина духу. По-третє, є обіцянка одружитися з Анною – причина

тіла. А насправді відразу після хрещення Володимира Нестор стає на захист Святої

Трійці. Володимир, звичайно, є важливою особою для тем християнства, оскільки

він пізніше проводить християнізацію всієї країни й таким чином прямо пов’язує

державу із божественною метою, (як це було сказано у пророцтві Св. Андрія). Однак

є багато делікатних тем про мирські, релігійні та насправді язичницькі цінності у

зображенні хрещення Володимира».

«Обов’язковим в тексті було показати вагання Анни при одруженні з Володимиром

для того, щоб зобразити Анну у вигляді мученниці. Хоча варяги були духовними

мучениками, Анна в очах греків вважалася мирською (мученицею). Ми також маємо

симетричне розміщення пар між всепоглинаючою пристрастю Володимира до жінок

та всепоглинаючою жагою до Святої Трійці».


Вінфрі Х’ю, «Оцінка Раннього Літопису: аналіз тем про національних осіб»
[6] http://www.catholicism.org/russia-conversion.html

«In 988, he besieged and conquered the city of Khersonese on the Crimean peninsula,

a territory belonging to the Eastern Empire. Thereupon he sent envoys to Emperor Basil II

asking for Basil’s sister, Anna, in marriage. If this request were not granted, the envoys said,

Volodymyr would march on Constantinople. Basil answered that a Christian could not marry

a pagan, but if Volodymyr were baptized the proposed alliance could take place. Volodymyr

replied that he had been studying Christian teachings and was ready for baptism.

192192


Some Russian historians speculate that Volodymyr was already determined to become

a Christian, but hesitated on account of the «scandal» his conversion might provoke among

some of his pagan subjects. It is supposed that if his conversion appeared to be for reasons

of state, it would be more acceptable. In any event, Basil sent his sister to Khersonese,

Volodymyr was baptized, and the couple wedded.
Legend has it that Volodymyr was struck by a mysterious blindness before Anna’s

arrival, and that his vision was restored by the water of his baptism. Whether or not this

really happened, unauthenticated as it is by historical documents, the story does point up

the truth that all men live in the darkness of original sin until the water of baptism makes

shine on them the Light of the World.
What is for sure is that Volodymyr’s conversion was real. Once baptized, he became a

radically different man and ruler. He gave Khersonese back to the Byzantines, put aside his

pagan wives and, upon returning to Kyiv with Anna, proceeded to tear down all the pagan

statues and shrines he had erected. The statue of the chief god, Perun, he had dragged

through the mud and thrown into the Dnieper».
The Conversion of Russia By Gary Potter
[6] «988 року він взяв в облогу та захопив місто Херсонес на Кримському

півострові – територію, яка належала Східній Імперії. З приводу цього він відправив

посланців до імператора Василя ІІ, просячи руки сестри Василя Анни. Посланці

сказали, що якщо імператор не задовольнить цю просьбу, то Володимир піде на

Костантинополь. Василь відповів, що християнка не може одружитися з язичником,

але якщо Володимир прийме хрещення, то він віддасть сестру за нього. Володимир

відповів, що він вивчав християнські вчення і може бути охрещеним.

Деякі російські історики вважають, що Володимир вже мав намір стати

християнином, але вагався через «скандал», що його може спровокувати цей

перехід в іншу віру між деякими з його язичницьких підданих. Припускається, що

такий перехід був би більш прийнятним, якби його причиною була держава. Так

чи так, Василь відіслав сестру до Херсонеса, Володимир був охрещений і пара

одружилася.
Згідно з легендою, перед приїздом Анни Володимира вдарила містична сліпота,

і його зір було відновлено водою, в якій він охрещувався. Було таке чи ні (історич ні

документи не є повністю достовірні), історія таки надає гостроти тій правді, що всі лю ди

живуть у темряві первинного гріха, доки вода хрещення кине на них Світло Світу.


В чому можна бути впевненим, так це в тому, що хрещення Володимира було

реальним. Після хрещення він став радикально іншою людиною та правителем.

Він повернув Херсон Візантії, розлучився із язичницькими дружинами й після

повернення із Анною до Києва й далі скидав усі язичницькі статуії та храми, що

їх сам колись побудував. Статую головного бога Перуна він виваляв у грязюці та

викинув у Дніпро».


Поттер Г., «Хрещення Русі»
[7] http:www.mainlesson.com/display.php?author=bergen&book=russia&story=

Volodymyr

«He might have been baptized by the bishop of Kyiv; or, if he had applied at

Constantinople, the emperor would gladly have sent him a high prelate to perform the

service. Instead of this, Volodymyr collected an army and marched against Khersonese,

193


— the last city in Russia held by the Byzantine. It was taken by means of treachery, and

from this city Volodymyr sent to Constantinople to demand in marriage the sister of the

two emperors Basil and Constantine. Although the emperors did not like the proposed

connection, they consented because they feared an invasion, but made it a condition

that Volodymyr should be baptized. The ceremony was performed at Khersonese; soon

after the bride arrived and the marriage took place in the same city. When he returned to

Kyiv, he carried with him the priests and sacred ornaments taken from the churches of

Khersonese».

The story of Russia by Robert van Bergen, New York, American Book Company,

1905.
[7] «Він міг бути хрещений київським єпископом, або, якби звернувся в

Константинополь, то імператор радо послав би йому для цього вищого прелата.

Володимир зібрав армію та пішов на Херсонес – останнє місто в Русі, що було

під владою Візантії. Його взяли зрадницьким шляхом, і з цього міста Володимир

послав у Константинополь вимогу руки сестри імператорів Василя та Костянтина.

Хоча імператорам не сподобались такі вимоги, вони погодилися, адже дуже боялися

вторгнення. Однак вони поставили перед Володимиром умову – він мусить прийняти

хрещення. Церемонію провели в Херсонесі: згодом після того, як припливла

наречена, в тому ж місті відбулось весілля. Повертаючись до Києва, Володимир віз

із собою священиків та священні орнаменти із херсонеських церков».

Берген Роберт ван. Історія Русі. – Нью-Йорк: Амерікан Бук Компані, 1905.


[8] http://www.mainlesson.com/display.php?author=morris&book=russian&story=

Volodymyr

«Since the days of Olga Kyiv had possessed Christian churches and priests, and

Volodymyr might easily have been baptized without leaving home. But this was far too

simple a process for a prince of his dignity. He must be baptized by a bishop of the parent

Church, and the missionaries who were to convert his people must come from the central

home of the faith.
Should he ask the emperor for the rite of baptism? Not he; it would be too much

like rendering homage to a prince no greater than himself. The haughty barbarian found

himself in a quandary; but soon be discovered a promising way out of it. He would make

war on Greece, conquer priests and churches, and by force of arms obtain instruction and

baptism in the new faith. Surely never before or since was a war waged with the object of

winning a new religion.


Gathering a large army, Volodymyr marched to the Crimea, where stood the rich and

powerful Greek city of Khersonese. The ruins of this city may still be seen near the

modern Sevastopol. To it he laid siege, warning the inhabitants that it would be wise in

them to yield, for he was prepared to remain three years before their walls.


The Khersoneseites proved obstinate, and for six months he besieged them closely.

But no progress was made, and it began to look as if Volodymyr would never become a

Christian in his chosen mode. A traitor within the walls, however, solved the difficulty. He

shot from the ramparts an arrow to which a letter was attached, in which the Russians were


194194


told that the city obtained all its fresh water from a spring near their camp, to which ran

underground pipes. Volodymyr cut the pipes, and the city, in peril of the horrors of thirst,

was forced to yield.
Baptism was now to be had from the parent source, but Volodymyr was still not

content. He demanded to be united by ties of blood to the emperors of the southern realm,

asking for the hand of Anna, the emperor’s sister, and threatening to take Constantinople

if his proposal were rejected.


Never before had a convert come with such conditions. The princess Anna had

no desire for marriage with this haughty barbarian, but reasons of state were stronger

than questions of taste, and the emperors (there were two of them at that time) yielded.

Volodymyr, having been baptized under the name of Basil, married the princess Anna, and

the city he had taken as a token of his pious zeal was restored to his new kinsmen. All that

he took back to Russia with him were a Christian wife, some bishops and priests, sacred

vessels and books, images of saints, and a number of consecrated relics».
MORRIS, CHARLES, Historical Tales. The Romance of Reality. Russian (Volume

Viii). Philadelphia, Pa: J.B. Lippincott Company, 1908.


[8] «З часів Ольги Київ мав християнські церкви та священиків, тож

Володимир легко міг бути охрещеним без потреби покидати батьківщину. Але

для такого гордого князя це було надто просто. Його має охрестити єпископ

покровительської церкви, і місіонери, які мали б його охрестити, мають прийти

із головного дому віри.

Чи повинен він просити у імператора право на хрещення? Хто завгодно, але не

Володимир: це було б як віддача пошани князеві, який не є кращим за нього самого.

Примхливий варвар потрапив у складне становище, але вже скоро він знайшов з

нього багатообіцяючий вихід. Він розпочне війну з Грецією, захопить священиків та

церкви й силою візьме вчення та хрещення в нову віру. Звичайно, ніколи до і після

того метою війни не було прийняття нової релігії.
Збираючи велику армію, Володимир пішов у Крим, де стояло багате та могутнє

грецьке місто Херсонес. Його руїни можна ще й досі побачити біля сучасного

Севастополя. Володимир взяв місто в облогу, попередив жителів, що їм краще здатися,

оскільки він мав намір залишатися біля мурів Херсонеса протягом трьох років.


Мешканці міста були непіддатливими, і він тісно тримав його в облозі протягом

шести місяців. Але нічого не відбувалося й почало здаватися, що Володимир ніколи

не стане християнином так, як він того хоче. Однак зрадник на території міста

розв’язав проблему. Він випустив із валу стрілу з прикріпленим листом, де русам

повідомлялося про те, що місто отримувало всю свіжу воду через підземні труби,

проведені до джерела біля їхнього табору. Володимир перекрив труби і місто,

жахаючись спраги, було змушене здатися.
Тепер Володимир міг отримати хрещення із покровительського джерела, але він

однаково був незадоволений. Він почав вимагати кровного єднання з імператорами

південних територій, просячи руки Анни, сестри імператора, та погрожував піти на

Константинополь, якщо йому відмовлять.


Ніколи раніше перехід у нову релігію не відбувався за таких умов. Анна не

мала бажання одружуватися із цим зарозумілим варваром, але інтереси держави

були сильнішими за питання смаку, то ж імператори (тоді їх було двоє) здались.

195


Володимир, охрестившись під іменем Василя, одружився з Анною, і місто, взяте як

символ його релігійних поривань, було повернене новим родичам Володимира. Все,

що він брав з собою на Русь, то були його християнська дружина, кілька єпископів та

священиків, священний посуд та книги, зображення святих і деякі священні мощі».


Морріс Чарльз. Історичні розповіді: Руська (том 8). – Філадельфія, штат

Пенсильванія: Джей Бі Ліппінкот Компані, 1908.


[9] http:www.catholicity.com/encyclopedia/v/Volodymyr_great,saint.html

«The next year (988) he besieged Khersonese in the Crimea, a city within the

borders of the eastern Roman Empire, and finally took it by cutting off its water supply.

He then sent envoys to Emperor Basil II at Constantinople to ask for his sister Anna in

marriage, adding a threat to march on Constantinople in case of refusal. The emperor

replied that a Christian might not marry a heathen, but if Volodymyr were a Christian

prince he would sanction the alliance. To this Volodymyr replied that he had already

examined the doctrines of the Christians, was inclined towards them, and was ready to

be baptized. Basil II sent this sister with a retinue of officials and clergy to Khersonese,

and there Volodymyr was baptized, in the same year, by the Metropolitan Michael and

took also the baptismal name of Basil».
ANDREW J. SHIPMAN St. Volodymyr the Great. From the Catholic

Encyclopedia


The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company, 1910.
[9] «Наступного року він взяв в облогу кримський Херсонес, місто в межах

східної Римської імперії, і врешті захопив його, відрізавши постачання води. Потім

він відправив посланців у Костантинополь до імператора Василя ІІ, щоб попросити

дозволу одружитися із його сестрою Анною, погрожуючи піти на Костантинополь у

разі відмови. Імператор відповів, що християнка не може одружитися з язичником,

але він схвалив би шлюб, якби князь був християнином. На це Володимир відповів,

що він вже вивчив християнські віровчення, був прихильним до них і готовий до

хрещення. Василь ІІ відіслав Анну зі свитою посадових осіб та духовенства до

Херсонеса, і там того ж року Володимир був охрещений митрополитом Михайлом

та взяв християнське ім’я Василь».

Ендрю Шіпман «Св. Володимир Великий». Статтю взято з «Католицької

Енциклопедїї»


Католицька Енциклопедія. – Нью-Йорк: Роберт Еплтон Кампані, 1910.
[10] http://www.uoregon.edu/~kimball/Xtxion.Olga.Anna.htm

«They often describe the wedding of Anna and Volodymyr as if Anna were little

more than moveable property, offered in a gentleman’s agreement between the Byzantine

emperors and the barbarian Prince Volodymyr. In some accounts Anna remains unnamed,

as if to suggest that this was a simple two-way conversation between the emperors and

Volodymyr. Evidence suggests that this was not the case at all.


196196


In a bold military move, Kyivan Prince Volodymyr had just taken from Byzantium the

Black Sea coastal city Khersonese. He opened negotiations with the Byzantine emperors

with an eye to withdrawal from this strategic city if arrangements could be made which

were favorable to him. A marriage alliance was part of the discussion, but Anna resisted

the simple exchange… «I’m being sent as nothing other than a hostage», she is reported

to have said.


Between the lines one might read that Volodymyr had surprised and shaken Anna’s

brothers. From Khersonese he was a real threat to Constantinople. Volodymyr sought by

swift and unexpected military victory to pressure Constantinople into a hasty and one-

sided alliance sealed by marriage. While Basil and Constantine were inclined to accept

Volodymyr’s terms, Anna balked.
She apparently took the position that, rather than wed a heathen prince simply to

gain a moment’s advantage, «it would be better to stay here and die». Anna apparently

sought a third alternative, and in this she appears to have been guided by a strategic grasp

of the situation which was superior to that of her brothers. For one thing, she insisted on

Volodymyr’s personal conversion to Christianity. She was also attracted to the possibility

that her efforts might bring the whole heathen nation to repentance [pokaiane], i.e., that she

might become the agent of Christianization in these northern regions beyond the coastal

city Khersonese, a vast region even more vital to the strategic position of Byzantium.

She was eventually convinced that she could avoid either of the two prospects presented

by her brothers. She could do more than serve as hostage to the pagan prince or remain

in Constantinople and die. Instead she left for Khersonese to meet her groom, with some

prospect of a vast and visionary third alternative in mind.


There is more than a suggestion here that Volodymyr sought something like the

opposite of Olga’s objectives thirty years earlier. Olga embraced Byzantine Christianity

but resisted a marriage alliance with Byzantium. Volodymyr sought a marriage alliance,

but does not appear to have had a natural inclination toward Christianity. That was before

Anna’s intervention. Anna put her foot down. Gibbon has it just about right: «the conversion

of Wolodomir was determined, or hastened, by his desire of a Roman bride».


We can add much to the old Gibbon’s account, but we should probably heed Gibbon’s

Enlightenment skepticism about the causal power of divine agencies. In Khersonese – so

say the chroniclers – Anna found Prince Volodymyr stricken blind. Anna warned him that

his sight would not return if he did not immediately accept baptism. He consented, and,

as the story goes, his sight returned immediately. He was convinced beyond any doubt of

the wisdom of accepting Christianity. Anna persuaded or compelled Volodymyr to become

Christian; then she accepted him as a husband. That was step one in her ambitious plan:

personal conversion of the prince.


Step two was the conversion of all Rus’, and that was a more complex and less

documented episode. It did not happen immediately, though we sometimes conflate the

personal conversion of Kyiv with the national conversion that followed. Volodymyr’s

personal conversion might have ended the religious story right there in Khersonese for

the time being. But after returning to Kyiv, some time after the personal baptism and

wedding, Volodymyr embarked on the Christianization of all Rus’. (Ibn al-Athir says that

Anna refused the wedding alliance until and unless the Rus’ king converted to Christianity.

This story is suggested in the Russian chronicles and is corroborated in the sources

cited in William E. Watson, «Arabic Perceptions of Russia’s Christian Conversion»,

in Millennium: 33–40.) What was first a family drama became a national drama when


197


Volodymyr forced all of Rus’ to undergo baptism. Anna was the sixth wife of Volodymyr.

He had about a dozen children by the earlier marriages. One of Anna’s first jobs back in

Kyiv was to convert Volodymyr’s children. And she continued the effort beyond the walls

of the princely domicile, outward to all Russia. A contemporary of these events, Ditmar

von Walbeck [Thietmar, Bishop of Merseburg], stated explicitly that Anna was responsible

for the Christianization of Russia. Ditmar doesn’t grant much to Volodymyr; he had views

on the Rus Prince, labeling him nothing more than a «fornicatur immensus».
Alan Kimball, «Introduction» [on the role of women (Olga and Anna) in the

Christianisation of Rus], Crestwood NY, Saint Volodymyr’s Press. Pages 1–11, 1990.


[10] «Часто весілля Анни та Володимира описують так, наче вона була лише

рухомою власністю, яку запропонували в джентельменській угоді між візантійськими

імператорами та варварським князем Володимиром. В деяких джерелах ім’я Анни

не згадують, начебто це було просто двостороннє спілкування між імператорами та

Володимиром. Докази кажуть, що це було не так.

У хороброму воєнному просуванні князь Київської Русі Володимир відібрав

у Візантії місто Херсонес, що на березі Чорного моря. Він розпочав переговори з

візантійськими імператорами, обіцяючи покинути це стратегічне місто, якщо вони

зроблять все так, як він того хоче. Шлюб був частиною обговорення, але Анна

протистояла простому обміну… «Мене відсилають в ролі не більше ніж заручника»,


– кажуть, що це її слова.

Між рядками можна прочитати, що Володимир здивував та приголомшив імператорів.

Із Херсонеса він був справжньою загрозою для Константинополя. Володимир

досягнув швидкої та неочікуваної воєнної перемоги заради тиску на Костантинополь,

результатом якого став швидкий шлюб. В той же час Василь та Костянтин були схильні

до того, щоби прийняти умови Володимира. Анна все вагалась.


У неї, очевидно, була така позиція, що «ліпше залишитись там і померти»,

аніж заради миттєвої вигоди одружитися з язичником. В Анни, очевидно, була

альтернатива, і в цьому вона керувалася стратегічним контролем, що мав перевагу над

планами її братів. По-перше, вона настояла на переході Володимира в християнство.

Її також приваблювала можливість того, що її зусилля приведуть весь язичницький

народ до покаяння, що вона може стати діячем християнізації в цих північних

регіонах над набережним містом Херсонес – великій території, що була особливо

важливою для стратегічної позиції Візантії. Врешті, вона була перконана в тому, що

могла б уникути будь-якої із цих перспектив, поданих її братами. Царівна могла б

бути більше, ніж заручницею язичницького князя або залишитися в Костантинополі

і померти. Натомість вона поїхала в Херсонес, щоб зустрітися зі своїм нареченим, з

перспективою широкої та уявної альтернативи на думці.


Припускається, що те, чого досягнув Володимир, було протилежним цілям

Ольги тридцять років до того. Ольга прийняла візантійське християнство, але

протистояла шлюбу із Візантією. Володимир уклав шлюб, але не справив враження

людини, що має природню схильність до християнства. Так було до втручання

Анни. Анна зайняла стійку позицію. Гіббон був правий, стверджуючи, що «перехід

Володимира в іншу віру – визначене, або прикорене його бажанням мати римську

наречену» (Гіббон Едвард. Занепад і падіння Римської Імперії. – Нью-Йорк: Сучасна

Бібліотека, б/р. – Том 3. – С. 341).


198198


Можна багато чого додати до старої думки Гіббона, Але, можливо, ми повинні

обережніше ставитися до його просвітницького скептицизму щодо причинної

могутності божественних діянь. В Херсонесі, згідно з літописами, Анна зустрілася

із засліпленим Володимиром. Анна попередила князя, що його зір не повернеться,

якщо він негайно не прийме хрещення. Він погодився, і, як каже історія, його зір

відразу відновився. Він був готовий поза всяким сумнівом прийняти християнство.

Анна запевнила чи змусила Володимира прийняти християнство, потім вона

прийняла його як чоловіка.


Другим кроком було хрещення всієї Русі, й це був складніший і менш

підтверджений документами епізод в історії. Воно не відбулося одразу, хоча ми

інколи плутаємо особисте хрещення Володимира із національним хрещенням, яке

було після того. На той час хрещення Володимира могло б покласти край релігійній

історії вже там, у Херсонесі. Але після повернення в Київ, через деякий час після

хрещення та весілля, Володимир розпочав християнізацію всієї Русі. (Ібн аль-Атір

каже, що Анна відмовила у шлюбі, допоки князь Русі не перейде в християнство. Про

це йдеться в літописах Русі, це підтверджують джерела, процитовані в праці Вільяма

Е. Ватсона «Арабське сприйняття переходу Русі в християнство» в Мілленніумі:

33–40.) Те, що спочатку було сімейною драмою, стало національною драмою, коли

Володимир змусив усю Русь прийняти хрещення. Анна стала шостою дружиною

Володимира. Одним з її основних завдань в Києві було охрестити дітей князя.

І вона далі охрещувала за мурами князівського місця проживання – по всій Русі.

Сучасник цих подій Дітмар фон Вальбек (Тітмар, Єпископ Мерсебурга) недвозначно

ствержджував, що Анна була відповідальна за християнізацію Русі. Дітмар не віддає

належне заслугам Володимира, стосовно якого він має власні думки, які визначали

князя не більше як «fornicatur immensus».
Кімбал Алан. Передмова [про роль жінок (Ольги та Анни) в християнізації

Русі]. – Крествуд, штат Нью-Йорк: Сейнт Владімірс Прес, 1990. – С. 1–11.


[11] http://www.standrewuoc.org/christianity_in_ukr_.htm

Cайт українського кафедрального собору Св. Андрія, Вашингтон, федеральний

округ Колумбія
Уривок зі статті під назвою «Православне Християнство в Україні»:
«Volodymyr decided to take orthodoxy from the Greeks by power… His motives to

capture Korsun were these: to force Byzantine Emperors Constantine and Basil to givetheir sister Anna in marriage and to get from them superior Church Hierarchy for the

nation of Kyivan-Rus.
Having agreed with all of that, Byzantine Emperors gave their sister Anna in marriage,

following Volodymyr’s Baptism in Korsun… Several priests were taken there with him.

They brought with them relics of Saints Clement and Thebes, icons, and books from

Korsun».
[11] «Володимир вирішив силою взяти у Греції православ’я… При захопленні

Херсонесу він керувався такими мотивами: змусити візантійських імператорів

Василя та Костянтина віддати йому в жони сестру Анну та отримати від них вищу

Церковну Ієрархію для народу Київської Русі.

199


Погодившись з цим, візантійські імператори після Володимирового хрещення

в Херсонесі віддали свою сестру… Володимир забрав з собою (в Київ) кілька

священиків. Вони перевезли мощі Св. Климента та Тебеса, ікони та книжки з

Херсонеса».


[12] http://ocafs.oca.org/FeastSaintsLife.asp?FSID=103450

Сайт Православної Церкви в Америці:


«After the Descent of the Holy Spirit upon the Apostles, St Andrew went to the Eastern

lands preaching the Word of God. He went through Asia Minor, Thrace, Macedonia, he

reached the River Danube, went along the coast of the Black Sea, through Crimea, the

Black Sea region and along the River Dnypro he climbed to the place where the city of

Kyiv now stands.
He stopped overnight on the hills of Kyiv. Rising in the morning, he said to those

disciples that were with him: «See these hills? Upon these hills shall shine forth the

beneficence of God, and there will be a great city here, and God shall raise up many

churches». The apostle went up around the hills, blessed them and set up a cross. Having

prayed, he went up even further along the Dniepr and reached a settlement of the Slavs,

where Novgorod was built».


[12] «Після Сходження Святого Духа на Апостолів, Святий Андрій пішов

на Східні землі, пророкуючи Слово Боже. Він пішов через Малу Азію, Фракію,

Македонію, дійшов до річки Дунай, пішов вздовж берега Чорного моря, через Крим,

район Чорного моря та вздовж Дніпра він зійшов на місце, де нині стоїть місто

Київ.

Він зупинився на ніч на Київських пагорбах. Прокинувшись зранку, сказав



учням, що були з ним: «Бачите ці пагорби? Ці пагорби будуть освітлені милістю

Божою, і тут буде величне місто, і Бог побудує тут багато церков». Апостол піднявся

на пагорби, освятив їх та поставив там хрест. Помолившись, він пішов далі вздовж

Дніпра та наблизився до поселення слов’ян, де був побудований Новгород».


[13] http://www.domestic-church.com/CONTENT.DCC/19981101/SAINTS/

standrew.htm,

SaintAndrew the Apostle by Catherine Fournier
© Copyright 1997-2005 Domestic Church Communications Ltd.
«Two countries have chosen St. Andrew as their patron – Russia and Scotland. His

patronage of Russia is based on a tradition that in his missionary journeyings he reached

the city of Kyiv in what is now the Ukraine, possibly laying the groundwork for the

conversion of Russia in the eleventh century which originated from Kyiv».


Фурнієр Кетрін, «Апостол Св Андрій»
© Авторське право 1997–2005 рр. Доместік Чарч Комюнікейшнс Лтд.

200200


[13] «Дві країни обрали своїм покровителем Святого Андрія – Росія та

Шотландія. Покровительство Росії базується на переказах про те, що в місіонерській

мандрівці він дійшов до міста Києва, яке нині є столицею України, можливо, заразом

закладаючи фундамент для хрещення Русі в ХІ столітті, витоки якого ідуть із

Києва».

[14] http:orthodoxengland.org.uk/isles.htm,

THE HOLY ISLES: FOUR NATIONAL SAINTS
Introduction: Christ of the Isles
«After Christ’s Resurrection and Ascension, the Apostle Andrew preached in many

places. Ancient traditions link him with Thrace, where he consecrated Stachys as the first

Bishop of the then small town of Byzantium. Then he went on to preach the Gospel in the

lands along the Danube and around the Black Sea in the south of what is now the Ukraine,

sailing as far as the site of Kyiv and perhaps further still. In Kyiv he raised up a cross and

prophesied a Christian future for those lands».


[14] СВЯТІ ОСТРОВИ: ЧОТИРИ НАЦІОНАЛЬНІ СВЯТІ

Вступ: Христос островів


«Після Воскресіння та Вознесіння Христа Апостол Андрій проповідував у

багатьох місцях. Стародавні перекази пов’язують його із Фракією, де благословив

Сташиса як першого єпископа тоді малого міста Візантія. Потім він пішов

проповідувати Євангеліє вздовж Дунаю та навколо Чорного моря на півдні того, що

нині є Україною, допливаючи аж до того місця, де стоїть Київ і, можливо, далі. У

Києві він підняв хрест та пророкував цим землям християнське майбутнє».


[15] http://www.orthodoxphotos.com/readings/LG/schism.shtml,

«According to tradition, the holy Apostle Andrew the First-called preached the Gospel

in Scythia, in the land which later became Russia. Having climbed the Kyivan Mountains,

he placed a wooden cross there and prophesied that in this land the true faith of Christ

would shine.
The holy Apostle Andrew missioned the future land of Russia from the south to the

north, from the Kyivan Mountains to Novgorod, and was even on the island of Valaam.

The latest historical evidence testifies to this. Local northern Russian tradition shows that

the Apostle Andrew the First-called, enlightener of the Scythians and the Slavs, came from

Kyiv to Novgorod. …
In the ancient manuscript «Opoved» kept in the library of the Valaam monastery,

mention of this is made: «St. Andrew of Jerusalem came to Goliad, Kosoch, Roden,

Scythe, Scythia, and Slavonia via contiguous meadows (steppes), reached Smolensk and

the home guard at Scothe of the Great Slaviansky. Leaving Ladoga, he went by boat over

the stormy, turbulent lake to Valaam placing stone crosses and blessing everywhere with

the sign of the Cross…»


[15] «Згідно з переказами, Святий Апостол Андрій Первозванний проповідував

Євангеліє в Скіфії, на землі, де пізніше утворилася Русь. Піднявшись на Київські

201

пагорби, він поставив там дерев’яний хрест та передбачив, що на цій землі світитиме



справжня віра Христова.
Святий апостол вирушив майбутньою руською землею від київських пагорбів до

Новгорода й навіть був на острові Валаам. Це засвідчують останні історичні докази.

Переказ місцевих північних русів показує, що Апостол Андрій Первозванний,

просвітитель Скіфів та Слов’ян, пішов із Києва до Новгорода…


Про це згадується у давньому манускрипті «Оповєд», який зберігається в

бібліотеці Валаамського монастиря: «Св. Андрій із Єрусалима відвідав Голіад,

Козоч, Роден, Скитію, Скіфію та Славонію, проходячи через безмежні луговини

(степи), дійшов до Смоленська та місцевої оборони біля Скоту Великого Слав’янську.

Покидаючи Ладогу, він поплив човном через штормове, неспокійне озеро до Валааму,

розміщаючи кам’яні хрести та освячуючи все знаком хреста…»


[16] http://findarticles.com/p/articles/mi_m1310/is_1988_June/ai_6552806,

A thousand-year heritage – Christianity in Russia


UNESCO Courier, June, 1988 by Metropolitan Juvenaly:
«The first seeds of the faith had, however, begun to sprout from the soil of what was

to become the State of Rus’ as early as the first century AD, the Age of the Apostles.

According to one thesis, St. Andrew, the «first-called», carried out missionary activities in

the region. This thesis is confirmed by a tradition related to this saint in the first-to third-

century Christian communities of the northern Black Sea coast. Excavations of churches

of this period at Chersonesus, Tanais and the ancient city of Aksaiskoe (or Kobyakovoe)

have yielded moulds which were used for making communion wafers and which are

patterned with the distinctive X-shaped cross of St. Andrew rather than the more familiar

upright cross».
[16] Митрополит Ювеналі «Тисячолітній спадок – Християнство в Росії»

Кур’єр ЮНЕСКО. – 1988. – Червень:


«Однак перші зерна віри почали проростати із ґрунту того, що пізніше стало

державою Русь, в першому столітті нашої ери, у столітті Апостолів. Згідно з однією

тезою, Св. Андрій Первозванний на цій території проводив місіонерські діяння.

Ця теза підтверджується переказами, пов’язаними з цим Cвятим в християнських

общинах І–ІІІ століття, які проживали на північному березі Чорного моря. Розкопки

церков цього періоду у Херсонесі, Танаїсі та в древньому місті Акзаіское (чи

Кобяковоє) виявили форми, які використовували для виготовлення облаток для

причастя, і які є розмальовані чітко вирізненим Х-подібним хрестом Андрія

Первозванного, а не більш відомим вертикальним хрестом».
[17] http://www.holytrinity-la.org/engl/pages/general/hist3.html

History of the Holy Orthodox Church


1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   29


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка