Хвороби ендокринної системи



Скачати 70.82 Kb.
Дата конвертації17.11.2016
Розмір70.82 Kb.
ХВОРОБИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ

Порушення гормоноутворюючої функції ендокринних залоз (зміна швидкості секреції тронних гормонів, підвищення, або зниження функції периферичних ендокринних залоз, а також зменшення кількості рецепторів, або зміна їх чутливості до даного гормону) приводить в кінці кінців до розвитку ендокринних захворювань. Функція ендокринних залоз тісно зв’язана з діяльністю не тільки нервової системи, але іт внутрішніх органів. Це дає основу розглядати любе ендокринне захворювання, як хворобу всього організму.



ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ

Цукровий діабет являється одним із найбільш розповсюджених захворювань, характеризується характеризується хронічною гіперглікемією, порушенням всіх видів обміну речовин, які обумовлені абсолютною або відносною інсуліновою недостатністю, яка розвивається внаслідок дії ендогенних (генетичних) і екзогенних факторів.

В залежності від первинного етіологічного фактору цукровий діабет можна поділити на три основні групи.

Перша, найбільш масова - це спонтанний або есенціальний (ідіопатичний) діабет. В групі спонтанного сахарного діабету обов’язково иділяють два типи: тип І, або інсулінозалежний, і тип ІІ, інсулінонезалежний. І тип цукрового діабету розвивається, як правило, до 40 років, супроводжується абсолютною інсуліновою недостатністю, частим розвитком кетозу. Для підтримки життя хворі потребують замісної інсулінотерапії. ІІ тип цукрового діабету протікає переважно з відносною інсуліновою недостатністю. Вуглеводний обмін інколи на протязі всього життя вдається компенсувати дієтою або прийомом пероральних цукрознижуючих препаратів. Захворювання розвивається в середньому і похилому віці, значно рідко зустрічається у молодих і дітей.

До другої групи відноситься діабет, спричинений деструкцією В-клітин панкреатичних островків ( захворювання підшлункової залози, гемохроматоз), тотальним або субтотальним видаленням підшлункової залози.

В третю групу входить цукровий діабет обумовлений захворюваннями, які протікають з гіперпродукцією контрінсулінових гормонів (акромегалія, хвороба Іценко-Кушинга, феохромоцитома і т.п.) Дві останні групи відносяться до вторинного цукрового діабету, на долю, якого приходиться менше 5-10% всіх випадків діабету.



Патогенез. В основі розвитку цукрового діабету лежить абсолютний або відносний дефіцит інсуліну. Патологія обміну вуглеводів характеризується утрудненим транспортом глюкози в клітині м’язевої і жирової тканини, пригніченням внутріклітинних шляхів метаболізму глюкози (в основному в печінці) на першому етапі її окислення - фосфорилірування в глюкозо-6-фосфат в зв’язку із зниженням активності ферментів (гексокінази, глюкокінази) зниження синтезу глікогену в печінці в зв’язку із зниженням активності глікогенсинтетази і збільшенням гліконеогенезу.

Внаслідку цих процесів і розвивається основний симптом діабету - гіперглікемія. В кров виділяються в підвищеній кількості НЕЖК, які заміняють глюкозу в якості енеритичного матеріалу. В печінці утворбюються в підвищеній кількості недоокислені продукти жирового обміну, розвивається кетоз. Для білкового обміну при цукровому діабеті характерно підвищений катаболізм і пригнічення синтезу, білки використовуються в якості джерела енергії.

Гомеостаз вуглеводів, ліпідів, білків в здоровому організмі регілюється гармонічною взаємодією інсуліна з іншими гормонами. Порушення рівноваги гормонів приводить до розвитку “метаболічного синдрому” цукрового діабету, який характеризується розладом всіх видів обміну і гіперпродукцією контрінсулінових гормонів (глюкагона, соматостатина, катехоламінів, глюкокортикоїдів, соматотропіна).

Цукровий діабет проходить три стадії:

1. Переддіабет.

2. Порушення толерантності до глюкози (латентний цукровий діабет).

3. Явний (маніфестний) цукровий діабет.

Предіабет - клінічних проявів хвороби не відмічається. Це стан людей, які схильні до діабету. До цього числа відносяться однояйцеві близнюки, у яких один із батьків хворий діабетом; особи у яких хворіли у родині цукровим діабетом; жінки, які народили живу або мертву дитину з масою тіла 4.5кг і більше, особи які страждають ожирінням, атеросклерозом. Такі люди потребують профілактичних обстежень для раннього виявлення цукрового діабету.

До групи з порушенням толерантності до глюкози відносяться хворі, у яких порушення толерантності до глюкози виявляється у відповідь провокаційні проби, а також під впливом інфекції, стресу, при ожирінні, під час вагітності.

В осіб з латентним діабетом відсутні скарги і клінічні симптоми, властиві діабету. Але можуть бути парадіабетичні симптоми: схильність до фурункульозу, парадонтозу, зуду, сухості шкіри і зовнішній статевих органів, ангіопатії, нейропатії.

Явний цукровий діабет має характерну симптоматику, в період декомпенсації спостерігається постійна гіперглікемія і глюкозурія.

Класифікація.

І. Клінічні форми.

1. Первинний: генетичний, есенціальний (з ожирінням чи без нього).

2. Вторинний (симптоматичний): гіпофізарний, стероїдний, тіреогенний, адреналовий, панкреатичний (запалення підшлункової залози, пухлинне її пораження або видалення), бронзовий (при гемохроматозі).

3. Діабет вагітних (гестаційний).

ІІ. Ступені тяжкості діабету: легка, середня, тяжка.

ІІІ. Типи діабету (характер перебігу): І тип - інсулінозалежний; ІІ тип - інсулінонезалежний.

ІV. Стан компенсації: 1. компенсація; 2. субкомпенсація; 3. декомпенсація.

V. Наявність діабетичних ангіопатій (І, ІІ, ІІІст.) і нейропатій.

VІ. Ураження інших органів і систем: гепатопатія, катаракта, дерматопатія, остеоартропатія і ін.

VІІ. Гострі ускладнення діабету: 1. гіперкетонемічна кома; 2. гіперсмолярна кома; 3. гіперлактацидемічна кома; 4. гіпоглікемічна кома.



Клініка. Найбільш частою скаргою цукрового діабету є сухість ротової порожнини, спрага (полідіпсія), обумовлені обезвожуванням організму і підвищеним вмістом в крові і тканинах хлориду натрія, сечовини, глюкози. Характерна поліурія, добовий діурез може доходити до 6-10л. Поліурія супроводжується енурезом. Значно підвищується апетит (поліорагія), що зв’язано з утратою енергії за рахунок посиленого перетворення білків і жирів у вуглеводи, які не використовуються організмом і виводяться з сечею у вигляді глюкози. Зниження апетиту спостерігається лише при декомпенсації процесу, повна відмова від їжі в прекоматозн. стані.

Продукти обміну і білкова молекула інсуліну набуває антигенних властивостей і в капілярах розвивається реакція антиген антитіло, внаслідок чого виникає пошкодження судин. Клінічно діабетична мікроангіопатія проявляється пониженням зору, болем парастезією в кінцівках, протеінурією, мікрогематурією, циліндрурією.

При цукровому діабеті відмічається активізація прихованих вогнищ туберкульозу, стоматиту, гінгівіту, випадіння зубів, зниження секреторної і кислоутворюючої функції шлунку, обумовлене мікроангіопатією, стійкою гіперглікемією і дефіцитом інсуліну. Відмічаються хронічний гастрит, понос в зв’язку з ураженням підшлункової залози, збільшення печінки за рахунок жирової інфільтрації. Нерідко розвивається цистіт, пієлонефрит. Відмічаються зміни зі сторони нервової системи, що проявляються нестійким настроєм, дратівливістю, ослабленням пам’яті, головним болем, сонливістю, сухожильні і шкірні рефлекси знижені, можливий поліневрит.

Основною причиною втрати зору - є діабетична ретинопатія.

При цукровому діабеті виділяють слідуючі основні форми патології серця: кардіоміопатію, ішемічну хворобу серця і їх поєднання.

Шкіра у хворих суха, тургор знижений. Відмічається себорейний дерматит, трофічні виразки шкіри гомілки, гнійні і лікозні ураження шкіри і слизових оболонок. Зміни зі сторони кістково-суглобової системи характеризується розвитком остеопорозу. При розвитку діабету в дитячому віці відмічається затримка росту і формування синдрому Моріака (затримка росту, невиражене кушингоїдне ожиріння, затримка статевого розвитку, гепатомегалія).

Явний цукровий діабет установлюють на основі виявлення цукру в крові і сечі. При незначному підвищенні цукру в крові натщесерце поставити діагноз можна тільки при отриманні повторно однозначних результатів, підкріплених виявленням глюкозурії в добовій сечі або в окремих порціях сечі. Уточнити діагноз в таких випадках помагає опреділення глікемії на протязі дня на фоні отриманої хворим їжі. Проводиться також глюкозотолерантний тест.

Головними методами лікування цукрового діабету служать дієтотерапія, інсулінотерапія і терапія цукрознижуючими пероральними препаратами (сульфаніламіди і бігуаніди). Дієта хворих цукровим діабетом індивідуальні, тому що необхідно враховувати не тільки ускладнення цукрового діабету, але і супутні захворювання. З дієти виключаються вуглеводи, які легко засвоюються: цукор, мед, варення, кондитерські продукти багаті холестерином. Рекомендовано включатив дієту продукти багаті вітамінами групи В (гречана крупа, квасоля, боби, горох), хліб “діабетичний” з більшим вмістом висівок і значно меншою кількістю вуглеводів (25%). Бідні на вуглеводи овочі (капуста, огірки, кабачки, салат, помідори, шпинат, щавель) можна вживати без обмежень. Багаті на вуглеводи овочі (буряк, морква, картопля) обмежувати до 300г на добу. Фрукти, ягоди до 300-40г на добу. Лимони, гранати, клюква, брусніка не обмежуються. Білки повинні бути повноцінні, переважно тваринні. Жири переважно рослинні.

В лікуванні цукрового діабету використовуються препарати сульфанілсечовини першої і другої генерації.

І пок. бакарбан, ораніл, надізан, бутамід, хлорпропамід, норгліцин, аглірал, оранід, діаборал.

ІІ пок. маніліл, глюренорм, діамікрон, предіан, діабетон.

Ці препарати призначають хворим з інсулінонезалежним цукровим діабетом середньої важкості, як правило, у віці старше 40р. при відсутності схильності до кетацидозу. При прогресуванні легкої форми, коли одна дієта не дає компенсації показано призначення сульфаніламідних препаратів.

Бігуаніди (адебіт, сілубін ретард глюкофаж-ретард) являються допоміжними препаратами в лікуванні цукрового діабету інсліном і сульфаніламідами.

Призначають ці препарати при інсулінонезалежному цукровому діабеті, при алергії до інсуліну і сульфаніламідів, при інсулінорезистентності.

Інсулінотерапія показана: 1. при інсулінозалежному типі діабету середньої, тяжкої форми, зі схильністю до кетозу, незалежно від віку, в якому почалось захворювання; 2. інсулінонезалежний тип діабету при неефективності дієтотерапії і пероральних препаратів; 3. інсулінонезалежний тип діабету при гострих запальних процесах, в періоди хірургічного втручання, при вагітності, при кетоацидозі, коматозних станах; 4. цукровий діабет протікає з тяжкими ускладненнями печінки і нирок і розвитком їх недостатності.

Інсуліни поділяються на препарати короткої дії (Су-інсулін, Моно-Су-інсулін), середньої (Суспензія-цинк-інсулін, інсулін-семи-лонг, інсулін-лонг), довготривалої дії (протамін-цинк-інсулін, інсулін-ультра-лонг).

Доза інсуліна для кожного хворого індивідуальна і підберається під контролем глікемії і гликозурії.

Добова доза інсуліну (у хворих без кетацидозу) не повинна перевищувати 1од/кг



на добу. На першому році захворювання в середньому 0.5од/кг на добу, в послідуючі роки 0.7од/кг на добу.

У хворих з масою тіла більше 60кг - 40од на добу.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка