Художня культура Основні завдання курсу



Скачати 325.9 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір325.9 Kb.
Художня культура

Основні завдання курсу:

  • збагачення емоційно-естетичного досвіду учнів, формуван­ня культури почуттів, пробудження особистісно-позитивного ставлення до мистецьких цінностей;

  • опанування учнями художньо-практичних умінь і навичок, формування комплексу художніх компетенцій, що забезпе­чують здатність керуватися набутими знаннями та вміннями в самостійній діяльності, у процесі самоосвіти;

  • розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним, соціаль­ним і культурним середовищем життєдіяльності людини, усві­домлення власної причетності до художніх традицій свого на­роду з одночасним розумінням особливості інших національ­них картин світу;

  • виховання культури міжнаціонального спілкування через ви­вчення художніх традицій народів різних країн.

Зміст інтегрованого курсу «Художня культура» є логічним про­довженням набутих учнями знань, які вони отримали в 1-8 кла­сах у процесі вивчення предметів «Музичне мистецтво» та «Обра­зотворче мистецтво». У 9 класі відбувається узагальнення знань учнів, де втілюєть­ся ідея пропедевтики культурологічної освіти, у 10-11 класах ви­вчається українська та зарубіжна художня культура.

Новий навчальний предмет «Художня культура» пропонуєть­ся до викладання в 9-11 класах загальноосвітніх шкіл, тому вчи­телеві необхідно пам'ятати про особливості старшого шкільного віку. Як зазначається в Національній програмі виховання (проект 2004 р.), період із 9 до 11 класу вважається старшою школою. Старший шкільний вік, що охоплює період розвитку дитини від 14 до 17 років, у віковій психології прийнято вважати ранньою юністю. Одним із важливих аспектів психічного розвитку стар­шокласників є інтенсивне дозрівання, провідна роль у якому на­лежить розвитку мислення. У цьому віці учні виявляють більше самостійності, у них інтенсивно розвиваються моральні сили, фор­муються і визначаються риси характеру, відбувається становлен­ня світогляду.

Основною особливістю особистісного розвитку старшокласника є помітний розвиток самосвідомості, самооцінки, що ґрунтується на самостійному аналізуванні й оцінюванні власної діяльності, але через складність цього процесу вони не завжди є об'єктивними.

Старший шкільний вік є сенситивним у формуванні світо­гляду, виробленні стратегії життя, визначенні життєвих планів, формуванні вміння творити власну долю, активно, відповідально й ефективно реалізовувати громадянські права та обов'язки. Разом із розвитком абстрактного й цілісного мислення в учнів старших класів відбувається перехід до вищих рівнів мовлення, виникає прагнення до його самовдосконалення, тобто вони намагаються зробити його виразнішим, точнішим.

Старшокласники вже вільно користуються комп'ютером, Інтернетом, енциклопедичними словниками і порівнюють інформа­цію з різних джерел. їхні інтереси стають зрілішими й водночас тривалішими, стійкішими, міцнішими. Нових рис, порівняно з підлітковим віком, набувають їхні пізнавальні інтереси, зокрема до самостійних видів навчальної роботи.

Пізнавальна діяльність учнів старших класів характеризуєть­ся новими вміннями і розвиненими здібностями, такими як ба­гатство словникового запасу, розвиток допитливості, уміння організувати сприйняття інформації та визначати складні ідеї, володіння достатнім обсягом інформації, застосування засвоєно­го матеріалу в нових умовах, уміння критично мислити, пізна­вальні інтереси щодо розв'язання складних проблем, засвоєння причинно-наслідкових зв'язків, установлення прихованих залеж­ностей і зв'язків, уміння інтегрувати й синтезувати інформацію, відрізняти незначні відмінності, досконало аналізувати ситуа­цію, передбачати наслідки, оцінювати процес і результати, мір­кувати, будувати гіпотези, застосовувати ідеї на практиці, робити висновки.

Значну увагу учні приділяють різним видам мистецтв. У стар­шокласників цей інтерес розширюється і поглиблюється, виника­ють власні уподобання. Під час навчання у цей період виникають нові мотиви професійного та життєвого самовизначення. Отже, учні повинні мати мистецтвознавчу ерудицію, відзначатися здат­ністю сприймати та аналізувати художній твір, мати естетичні потреби, смаки та можливість і бажання творчо самореалізуватися.

Уроки художньої культури стають могутнім засобом форму­вання в учнів цілісно-смислових, загальнокультурних, навчаль­но-пізнавальних та інформаційних компетенцій, що досягається вивченням шедеврів мистецтва різних епох і народів, а також формуванням комунікативних, творчо-діяльнісних і самоосвітніх компетенцій.

Уроки художньої культури передбачають не тільки засвоєння нового матеріалу, але й обмін досвідом самостійної творчої діяль­ності, сприймання цієї діяльності як невід'ємної частини свого життя.

Варто наголосити на тому, що курс художньої культури є складним та дуже змістовним. Тому вкрай важливо, щоб на уро­ках панувала атмосфера гармонії та доброзичливості, творчості й духовності.

Педагог, який створює умови для передавання учням аури творів мистецтв і позитивної енергії, розвиває в них стійкі по­чуття успіху від власних досягнень, спроможності самостійно розв'язувати художні завдання, співпереживати та інтерпретува­ти. Прилучаючись до вітчизняних і загальнолюдських цінностей, учні самовизначаються у світі культури, удосконалюють свій ху­дожній світ.
Учитель художньої культури повинен знати:

- вимоги державних документів про освіту, зокрема Законів України, Національної доктрини. Концепції художньо-естетичного виховання школярів, державних освітніх стандартів, а також критерії оцінювання навчальних досягнень учнів;

- сучасні інноваційні процеси і технології в освіті;

- сучасні вітчизняні та зарубіжні науково-педагогічні вимоги до художньо-естетичного розвитку школярів та основ національ­ного виховання учнів у навчальних закладах; психологічні закономірності загального та художнього розвит­ку учнів;

- базові та варіативні навчальні програми з мистецтва для за­гальноосвітніх закладів;

методику проведення уроків художньої культури;

- особливості інноваційних педагогічних технологій (інтерак­тивних, проектних та ін.) порівняно з традиційним навчан­ням;

- специфіку організації самонавчання в галузі мистецтва та специфіку організації позаурочної, гурткової, клубної ро­боти;

- специфіку організації навчання та підготовку до роботи в кла­сах із поглибленим практичним і теоретичним вивченням ху­дожньої культури (для окремих спеціалізованих шкіл).
Учитель художньої культури повинен уміти:

- проводити уроки «Художньої культури» з учнями старшої школи та дотримуватися вимог навчальних програм; запроваджувати інноваційні технології викладання мистец­тва;

застосовувати сучасні аудіовізуальні засоби, мас-медіа;

- діагностувати художньо-естетичний розвиток учнів за кри­теріями оцінювання освітніх результатів, затвердженими Міністерством освіти і науки України;

- аналізувати та оцінювати уроки (власні та своїх колег);

- добирати художні твори для проведення уроків — музичні, об­разотворчі;

- самостійно працювати із сучасною психолого-педагогічною літературою та мистецькими матеріалами (фонохрестоматії, слайди, відео);

- організовувати позаурочну діяльність учнів із художньої куль­тури.




Типологія уроків художньої культури

Сучасний урок художньої культури має багато різновидів Ос­новним залишається принцип тематизму.



ТРАДИЦІЙНІ ТИПИ УРОКІВ

До традиційних відносимо уроки:



  • введення в тему;

  • засвоєння нових знань, або «занурення» в тему;

  • узагальнення та систематизації знань;

  • контролю та оцінювання навчальних досягнень.

Кожен тип уроку художньої культури має свою структуру, яка є інваріантною.

Варіюватися в межах комбінованого уроку може побудова уроку.

Це залежить від навчально-виховної мети, якої вчитель планує досягнути в процесі уроку.

У сучасному уроці художньої культури розрізняють традицій­ні етапи (див. табл.).



Етапи уроку

Види діяльності

Вступний

- організаційний момент, повідомлення теми та формування мети;

- мотивація навчальної діяльності учнів



Практично-виконавчий

  • актуалізація опорних знань;

  • перевірка домашнього завдання;

  • вивчення нового матеріалу;

  • практичне опрацювання засвоєних знань;

Заключний

Під час першого етапу види діяльності можуть змінюватись учителем, зважаючи на мету та тип уроку, його місце в розділі.

У традиційних типах уроку вчитель планує та комбінує струк­туру уроку, добирає методи та форми, що сприятимуть ґрунтовні­шому засвоєнню знань і підвищенню навчальних досягнень кож­ного учня.

Важливим моментом стає застосування вчителем сучасних пе­дагогічних технологій. Розглянемо декілька з них.

Урок у системі проблемного навчання спрямований (за тех­нологією розвивальної освіти) на активне здобуття знань, розви­ток дослідницької чи пізнавальної діяльності, залучення учнів до творчості. Обов'язковими компонентами уроку є такі:


  • постановка завдань у цікавих формах, створення проблемної ситуації;

  • організація пошукових дій учнів, які працюють над обраною проблемою;

  • спрямування дій на самостійну роботу учнів (пошук гіпотез, джерел інформації, прийняття рішення).

Урок у технології особистісно орієнтованого навчання спрямо­ваний на визначення життєвого досвіду учнів, їхніх здібностей, ін­тересів, формування позитивної мотивації до пізнавальної діяль­ності й потреби в самопізнанні, саморегуляції, самозахисті.

Учитель подає можливі варіанти і способи виконання діяль­ності, учні обирають спосіб фіксації нового матеріалу та спосо­би виконання завдань на уроці, а також варіанти домашнього завдання.

Урок у технологіях розвивального навчання спрямований на розвиток усієї сукупності якостей особистості (знань, умінь, на­вичок, способів розумових дій, самокерованих механізмів особи­стості емоційно-ціннісної та діяльнісно-практичних сфер).

Хід пізнання йде від учнів, вони спостерігають, порівнюють, групують, класифікують, роблять висновки, виводять закономір­ності. Відбувається колективний пошук, що керується вчителем. На уроці вчитель створює педагогічні ситуації, під час яких учень виявляє ініціативу, самостійність. Урок має гнучку структуру, що насичена пізнавально-значущим та проблемним змістом; викори­стовуються наочність, диференційовані та творчі завдання.

Урок у технологіях інтерактивного навчання спрямований на розвиток спілкування, під час якого відбувається взаємовплив уч­нів одне на одного. Під час спілкування, діяльності, що стає видом активності, кожен учень розвиває свою особистість.

Обов'язковими для такого уроку є такі моменти:



  • залучення всіх учнів до роботи;

  • стимулювання до активності в роботі та організація продук­тивної роботи в малих групах;

  • підготовленість приміщення і дотримання регламенту вико­ристання 1-2 інтерактивних прийомів роботи.

НЕТРАДИЦІЙНІ ТИПИ УРОКІВ

До цих типів уроків належать:



  • уроки-ігри (ділові, рольові);

  • уроки сценарії (за прикладом ТУ-програм);

  • уроки-пошуки (з організацією самостійної роботи учнів).

Уроки-ігри

Урок-кросворд

Цей урок можна присвятити узагальненню та систематизації знань.

Урок складається з таких компонентів:


  • формулювання завдань до кросворда;

  • практичне складання кросвордів;

  • розгадування;

  • визначення ключових слів.

Під час уроку створюється декілька малих груп, які виконують запропоновані вчителем завдання. Завершується урок підбиттям підсумків роботи груп та формулюванням загальних підсумків.


Урок-подорож

Цей урок присвячується оцінюванню навчальних досягнень. Клас об'єднується у декілька екіпажів, які «вирушають» у по­дорож. Станції, на яких зупиняються учні, відповідають темам, що вивчаються. Учні, зупиняючись, повинні виконувати такі завдання:



  • знайти інформацію;

  • дібрати приклади;

  • скласти схему, графік;

  • відгадати загадку;

  • виконати практичну роботу.

Підсумок роботи екіпажів, які прибувають до кінцевого пун­кту подорожі, підбиває журі (або вчитель).

Урок-гра «Кубики»

Урок сприяє засвоєнню нових знань. Під час уроку учні від­гадують завдання, що зашифровано на гранях кубиків (по 6 за­вдань). Учні кидають кубик, отримують завдання і виконують його. За кожне завдання вони отримують бали.

Завдання можуть бути:


  • теоретичними;

  • експромтними;

  • ігровими.

Підрахунок балів відбувається після виконання всіх 6 завдань. Учні виконують їх у групах (2-3 групи на клас).

Урок застосовується для перевірки знань. До уроку виготов­ляється лото, що складається із клітинок, у яких записані цифри. Учні отримують картки лото й додатково — кружечки для закрит­тя клітинок.

Учитель витягує номер і читає запитання. Учні, у яких є на­званий номер, відповідають на запитання. Якщо відповідь пра­вильна — цифру закривають кружечком, якщо ні — вона зали­шається незакритою. Підрахунок балів учні здійснюють напри­кінці уроку.

Урок-гра «Аукціон»

Цей урок дозволяє повторити засвоєні знання. На дошці — спи­сок питань (лотів), на які учні знаходять відповіді. Призначається ведучий «продажу».

Ведучий називає номер питання, яке «продає», і зачитує його.

Учні відповідають, доповнюють, уточнюють і за правильну відповідь отримують «валюту». За неправильну відповідь — «гро-шик».

Наприкінці уроку підбиваються підсумки («валюти») і визна­чається лідер.
Уроки-пошуки

Урок-екскурсія

Цей урок рекомендується проводити після вивчення теми.

Учитель говорить про мету, маршрут екскурсії та організує групу асистентів-експериментаторів, кореспондентів-журналістів, тих, хто супроводжуватиме, і тих, хто вирушає на екскурсію. Далі проводиться серія міні-повідомлень учнів із маршруту або лекція вчителя з теми, що вивчається (у вигляді екскурсу).

Урок-диспут

Він проводиться під час засвоєння і закріплення нової теми. Клас об'єднується у дві групи: члени групи 1 — прихильники ідеї, які готують до теми тези, а група 2 — супротивники, які готують тези проти.

Дискусію проводить учитель, учні виступають і обговорюють проблему (у межах теми, що вивчається).

Цей урок проводиться для узагальнення навчальної інформа­ції. Декілька учнів готуються до проведення прес-конференції, під час якої клас ставить їм запитання, а журі виставляє бали за відповіді. Учні самостійно обирають і готують питання до об­говорення.

Урок-проект

Цей урок починається з «мозкового штурму», під час якого обговорюються ідеї, пов'язані з проблемою (у межах теми). Потім учитель об'єднує учнів у декілька малих груп, які працюють над проблемою, що обговорювалася раніше. Ця проблема є темою про­екту. Далі учні визначають структуру проекту і джерела інфор­мації, готують міні-проект. На останньому етапі учні захищають проект. Результатом захисту стає нагородження виконавців про­екту.


Уроки-сценарії

Урок КВК

Цей урок проводять із метою перевірки знань. Етапи уроку:



  1. Розминка. Учні готують питання і ставлять їх супротивникам або вчитель дає можливість учням вибрати запитання із бара­бана (лото).

  2. Відгадай. Проводиться конкурс капітанів. Капітан за допомо­гою міміки і жестів показує речення або завдання, команда відгадує чи виконує завдання.

  3. Перевірка домашнього завдання. Вона передбачає попереднє визначення тематики та форми презентації або інсценування параграфа підручника чи сценки з фільму, спектаклю.

  4. Виконання індивідуальних завдань на конкретну тему семе­стру.

Урок «Брейн-ринг»

Це урок повторення, узагальнення матеріалу.

Клас об'єднується у 4 групи, у яких обирають ведучого, хроно­метриста. Команди відповідають на запитання вчителя. Якщо ко­манда не дає правильної відповіді на запитання, то його ставлять решті команд або вболівальникам, поки не знаходять правильної відповіді.

Урок «Що, де,коли?»

Урок проводиться наприкінці року.

Обирається команда гравців (може виступати й команда вчи­телів, яка гратиме проти команди учнів).

Напередодні (за декілька тижнів) оголошується конкурс на краще запитання. Далі обираються питання до конкурсу, що ну­меруються та пропонуються для обговорення. Урок проводиться за правилами телегри.



Традиційні методи навчання

Словесні (вербальні) методи

Шкільна лекція (за Б. О. Житником) — це така форма на­вчання, за якою вчитель, викладаючи навчальний матеріал, до­помагає учням:

  • сформулювати проблему;

  • опанувати логіку пізнання;

  • зробити власні відкриття.

Лекція забезпечує умови для створення учнями або вчителем нових освітніх продуктів, що вирішується за допомогою вибору змісту, мети та структури лекції

Проблемою шкільної лекції є вміння педагога скомпонувати та побудувати лекційний матеріал таким чином, щоб учні під час лекції виступали не пасивними слухачами, а здійснювали «пізна­вальний рух». Для цього лекція повинна мати своєрідний каркас, який визначив би структуру її змісту.

Загальний структурний каркас будь-якої лекції — це форму­лювання теми, повідомлення плану та літератури, що рекомен­дується для самостійної роботи, а потім — суворе дотримання за­пропонованого плану роботи.

Як основні вимоги до читання лекцій висувають:


  • високий науковий рівень інформації, що викладається і, як правило, має світоглядне значення;

  • великий обсяг чітко й компактно систематизованої та мето­дично переробленої сучасної наукової інформації;

  • доказовість та аргументованість суджень, що висловлю­ються;

  • достатню кількість наведених переконливих фактів, при­кладів, текстів і документів;

  • чіткість викладених думок та активізацію мислення учнів, постановку питань для самостійної роботи за проблемами, що обговорюються;

  • аналіз різних точок зору на розв'язання поставлених про­блем;

  • виведення головних думок і положень, формулювання виснов­ків;

  • пояснення термінів і назв, що вводяться;

  • надання учням можливості слухати, усвідомлювати та стисло записувати інформацію;

  • уміння встановлювати контакт з аудиторією;

  • використання дидактичних матеріалів і технічних засобів навчання;

• застосовування основних матеріалів тексту, конспекту, блок-схеми, креслень, таблиць, графіків тощо.

Залежно від місця лекції у схемі навчання та специфіки за­вдань, що розв'язуються під час її проведення, у педагогічній практиці використовуються різні види лекцій.



Інструктивна лекція

Метою лекції такого виду є ознайомлення учнів із технологією їхньої подальшої навчальної діяльності, з особливостями виконан­ня окремих дій та способів роботи. На інструктивних лекціях:



  • розглядаються алгоритми розв'язання задач, правила вико­нання експериментів, плани вивчення понятійного апарату, способи конструювання правил, законів, теорії;

  • пояснюються методи опанування навчального матеріалу, розкривається організаційний механізм заняття або декількох занять.

Лекція-діалог

Така лекція проводиться на основі сократівського методу — за допомогою прямого діалогу вчителя з учнями. Лекція-діалог, на якій присутнє слово учня, дозволяє уникнути пасивного сприй­няття навчальної інформації, спонукає учнів до активних дій.



Лекція з науковою структурою

Лекція з науковою структурою використовує структури, що властиві науці, яка вивчається, або проблемній галузі.

Наприклад, на думку дослідників фольклору, вивчення побудо­ви народних казок спонукає учнів до здійснення певних розумових і чуттєвих дій. Відповідний вплив на учнів можна здійснити за до­помогою лекції, що побудована за «казковою структурою»: припис або заборона — його порушення — від'їзд героя — драма — задача із суперечністю — неправильне розв'язання — підказка або допомо­га — розв'язання задачі — повернення з перемогою.

Інші різновиди шкільних лекцій:


  • методологічна лекція, що розкриває характер, структуру та методи наукового пізнання, наприклад: факти — гіпотеза — мо­дель — висновки — експеримент — практичне застосування;

  • історичні лекції, що підводять учнів до осмислення та «пере-відкриття» основних етапів історії;

  • узагальнювальні лекції, що демонструють учням результати систематизації їхніх власних знань, досягнень, проблем;

  • бінарна лекція — це різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів (або як представників двох наукових шкіл, або як вченого та практика, або як учителя та учня);

  • лекція із заздалегідь підготовленими помилками, яка розрахо­вана на стимулювання учнів до постійного контролю інформа­ції, що надається (пошук помилки: змістовної, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці кожної такої лекції проводяться діагностика учнів і аналіз помилок;

лекція-конференція, що проводиться як науково-практичне заняття із заздалегідь поставленою проблемою і системою до­повідей, тривалістю 5-10 хвилин. Кожна доповідь являє собою логічно побудований, завершений текст, заздалегідь підготов­лений у межах запропонованої вчителем програми. Сукупність наданих текстів дозволяє всебічно висвітлити проблему. Наприкінці такої лекції вчитель підбиває підсумки самостійної роботи і виступів учнів, доповнюючи та уточнюючи запропо­новану інформацію, і формулює основні висновки;

• лекція-консультація, що може проходити за різними сценарія­ми. Перший варіант здійснюється за типом «запитання — від­повідь». Лектор відповідає протягом лекційного часу на за­питання учнів за всіма розділами або по курсу загалом. Дру­гий варіант такої лекції, що проводиться за схемою «запитан­ня — відповідь — дискусія», є потрійним поєднанням: викла­дення нової навчальної інформації лектором, постановка питань та організація дискусії з метою пошуку відповідей на поставлені запитання.

Освітній ефект лекцій досягається завдяки чітко сформульо­ваним на них завданням або проблемам, що організовують діяль­ність школярів під час проведення лекції.

Розглянемо можливі види завдань, що виконуються учнями протягом проведення лекції:



  • Відповісти на 2-3 заздалегідь записаних на дошці запитання. План лекції також може бути записаний у вигляді запитань. Наприкінці заняття учні зачитують свої відповіді, порівню­ючи їх.

  • Виявити риси подібності та відмінності між явищами, понят­тями, законами, що розглядалися на лекції.

  • Самостійно скласти план лекції (простий або складний). Напри­кінці заняття учнівські плани зачитуються та порівнюються.

  • Відтворити в зошитах основний зміст лекції (конспективно або схематично у вигляді таблиць або символічного малюнка).

  • Продумати та поставити свої запитання за змістом лекції.

  • Зробити власні висновки за матеріалами лекції, відобразити власний погляд на проблему у вигляді написання міні-твору.

  • Сформулювати проблему на завтра. Це засіб, коли проблема, що поставлена вчителем або така, що виникла в учнів, не роз­глядається під час проведення поточної лекції, а переходить на наступне заняття. Учні мають час, щоб її осмислити.

Шкільний семінар (за Б. О. Житником) — форма заняття, що забезпечує створення учнями власних освітніх продуктів під час колективно-групової комунікації.

Семінари відрізняються від інших видів навчальних занять підвищеною активністю й самостійністю школярів, проявом їхніх організаційно-діяльнісних особистісних якостей.



За дидактичною метою семінари поділяються на:

  • заняття з уведення в тему, планування її вивчення;

  • заняття щодо дослідження фундаментальних освітніх об'єк­тів;

  • заняття з поглиблення, узагальнення та систематизації знань;

  • контрольні та залікові семінари;

  • аналітичні семінари.

За способом і характером проведення розрізняють:

  • вступні, оглядові, пошукові семінари;

  • індивідуальні та групові семінари;

  • семінари-проекти;

  • семінар «круглий стіл»;

  • семінари — ділові ігри тощо.

За домінуючими формами комунікації учнів евристичні семінари спираються на такі види навчальної роботи:

  • індивідуальна;

  • парна;

  • групова;

  • колективна;

  • індивідуально-колективна.

Види шкільних семінарів (за Б. О. Митником)

Вступний семінар

Семінар такого виду спирається на знання й досвід, які вже мають учні. Після пояснення вчителем структури семінару учні колективно збирають інформацію за новою темою і кваліфікують її за розділами. За кожним розділом учні обирають груповодів, які здійснюють набір до своїх груп. Групи працюють із зібраною інформацією за заданим алгоритмом і готують виступи перед кла­сом, що аналізуються та оцінюються самими учнями.



Оглядовий семінар

Такий семінар передбачає самостійний огляд учнями всієї теми на основі підручника або інших матеріалів.

Результати огляду учні формулюють у вигляді таких су­джень:


  1. сенс запропонованої теми;

  2. її головні частини або спрямування;

  3. об'єкти, що вивчаються;

  4. питання, що виникають;

  5. відмінність викладання теми за різними інформаційними джерелами.

Особливу роль відіграють питання, що сформульовані учнями. За підсумками оглядового семінару складаються індивідуальні та колективні програми занять за темою.

Семінар із самостійною роботою

Такий семінар надає учням можливість самостійно визначити мету заняття, розподілити роботу між колегами в групі, викона­ти та оцінити її результати, звітувати перед класом, накреслити перспективу на майбутнє заняття. Кожен учень обирає одну тему, розробкою якої він займається на семінарі (індивідуально або в групі).

Пошуковий семінар

Такий семінар передбачає проведення учнями досліджень у групах, а потім колективний пошук за найбільш цікавими й важливими проблемами.

Ураховувати індивідуальні якості учнів дозволяють цикли семінарів, що відрізняються за типами. Розглянемо 3 типи семі­нарів, об'єднаних у загальний цикл: з індивідуальною роботою, груповою, групами змінного складу.

Семінар з індивідуальною роботою

Під час проведення семінару учні ставлять перед собою навчальне завдання за темою, складають план заняття, обирають


вид навчальної діяльності і форму звіту. Учитель надає учням
банк даних, завдяки чому учням легше обирати перелічені елементи діяльності. Варіанти можливих занять, види діяльності та
форми звіту записуються до початку семінару на дошці у вигляді
таблиці.

Семінар із груповою роботою

Його специфіка полягає в тому, що учні, які займаються однаковими питаннями під час індивідуальної роботи, об'єднуються


в групи. Кожна група після обговорення обирає форму заняття
за своєю темою для інших учнів класу. Учні готують виступи,
досліди, завдання, вікторини для тих дітей, які прийдуть до них
на наступному занятті.

Семінар «круглий стіл» ,

На таке заняття запрошуються спеціалісти - вчені або спеціаль­но підготовлені учні, які володіють питаннями, що розглядати­муться. Спеціалісти здійснюють обмін інформацією з учнями, відповідають на їхні запитання, ставлять свої.



Семінар-виставка

У навчальному кабінеті виставляються демонстраційне об­ладнання за темою, що вивчається, науково-популярна літерату­ра, учнівські реферати, саморобні газети, наочні посібники, що зроблені в попередні роки, комп'ютери з навчальними програма­ми, діа- та фонообладнання. Кожну частину виставки обслуговує учень-екскурсовод. Учні групами переходять від однієї експозиції до іншої, дивляться, слухають екскурсовода, ставлять запитання, виконують досліди. Наприкінці заняття учні пишуть відгук про виставку за заданим планом:



  1. Що вам найбільше сподобалося на виставці?

  2. З якими новими поняттями, законами, прикладами ви ознайо­милися?

  3. Де і для чого вони використовуються?

  4. Стосовно чого ви бажаєте отримати додаткову інформацію?

  5. За якою схемою ви могли б виступити на семінарі?

  6. Ваше враження про проведення заняття.

  7. Ваші зауваження та пропозиції.

Таке заняття може проводитись як на початку вивчення теми, так і підчас її узагальнення.

Семінар – рефлексія

Під час проведення такого семінару обговорюються основні результати проведення занять, аналізуються способи освітньої діяльності та особливості отриманої продукції. Учні в групах стисло висловлюють свої думки щодо порушених питань. Коор­динатор семінару та лідери груп фіксують узагальнені та систе­матизовані результати рефлексії. Потім відбувається колективне обговорення ключових проблем, що виявлені під час індивідуаль­них виступів.


Іншими різновидами викладення нового матеріалу є розповідь та бесіда. Розглянемо їх детальніше.

Розповідь — це метод оповідального характеру викладення на­вчального матеріалу вчителем та активізації пізнавальної діяль­ності учнів.

Він використовується у викладанні такого навчального ма­теріалу, що має описовий характер. Наведемо детальнішу характеристику різновидів розповідей.

Художня розповідь — образний переказ фактів, учинків дійо­вих осіб.

Науково-популярна розповідь ґрунтується на аналізі фактич­ного матеріалу, тому виклад пов'язаний із теоретичним матеріа­лом, з абстрактними поняттями.

Розповідь-опис дає послідовний опис ознак, особливостей пред­метів та явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам'яток, музеїв-садиб тощо).

Розповідь – вступ готує учнів до вивчення нового матеріалу.

Розповідь – оповідання слугує для викладення вчителем змісту, який передбачено опанувати учням.

Розповідь-завершення закінчує певний період навчання.

Ефект цього методу здебільшого залежить від уміння розпові­дати, а також від того, наскільки слова та вирази, що викори­стовує педагог, є зрозумілими учням і відповідають їхньому рів­ню розвитку. Тому зміст розповіді повинен спиратися на досвід, який мають учні, й одночасно розширювати та збагачувати його новими елементами.

Необхідно завжди пам'ятати, що розповідь є для учнів зразком побудови зв'язної, логічної, переконливої розмови, учить грамот­но висловлювати свої думки.

Розповідь має бути короткою (до 10 хвилин), пластичною і відбуватися на позитивному емоційному фоні.

Ефективність розмови залежить від її поєднання з іншими фор­мами та методами навчання — ілюстрацією (у молодших класах), обговоренням (у середніх та старших), а також від умов — місця та часу, які обрав учитель для розповіді про ті чи інші факти, події, людей.

У чистому вигляді розповідь майже не використовується. Най­частіше вона містить міркування вчителя, аналіз фактів, при­кладів, порівняння різних явищ, тобто поєднується з поясненням матеріалу, що вивчається. Часто викладання нових знань повні­стю ґрунтується на поясненні вчителя.

Усе це свідчить про те, що якщо розповідь має оповідальний або оповідально-інформативний характер викладення знань, то метод пояснення пов'язаний з аналізом, тлумаченням та доказом різних положень матеріалу, що викладається (тлумачення понять, слів, термінів тощо).

Метод пояснення переважно використовується під час викла­дення нового матеріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, коли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли.

Успіх пояснення залежить від логіки викладу, аргументації. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп, образність мови.
Бесіда — метод навчання, що передбачає запитання — від­повіді. Відомі декілька різновидів бесіди.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють:


  • вступну бесіду;

  • бесіду-повідомлення;

  • бесіду-повторення;

  • контрольну бесіду.

За характером діяльності учнів у процесі проведення бесіди розрізняють:

  • репродуктивну;

  • катехізну.

  • евристичну;

Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку до навчаль­них екскурсій, до вивчення нового матеріалу.

Бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою навчальних посіб­ників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також матеріалів текстів літературних творів, документів.

Бесіду-повторення використовують для закріплення навчаль­ного матеріалу.

Контрольну бесіду застосовують для перевірки засвоєних знань.

Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.

Суть евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель вдало сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи здобуті знання, спостереження.



Катехізна бесіда спрямована на відтворення відповідей, що вимагають тренування пам'яті.

Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя фор­мулювати й ставити запитання. Залежно від складності запитання поділяють на такі:



  • про факти;

  • що передбачають порівняння і відповідний аналіз явищ;

  • про причинні зв'язки і значення явищ;

  • на які можна відповісти, розкривши зміст понять, обґрунту­вавши загальні висновки за допомогою індивідуальних та де­дуктивних висновків;

  • що потребують доведень.

Під час бесіди важливо звернути увагу на якість відповідей учнів і за змістом, і за стилем. Вони мають бути:

  • повними;

  • усвідомленими та аргументованими;

  • точними й чіткими;

  • літературно правильно оформленими. У процесі проведення бесіди доцільно:

  • спершу ставити запитання до всього класу, відтак викликати для відповіді учня;

  • здійснювати диференційований підхід до учнів;

  • опитувати не тільки тих, хто бажає.

Успіх бесіди залежить від контакту вчителя з класом. Необхід­но стежити, щоб усі учні брали активну участь у бесіді, уважно вислуховували запитання, обмірковували відповіді, аналізували відповіді своїх товаришів, намагалися висловити власну думку.

Перевага бесіди як методу полягає в тому, що вчитель може працювати з усім класом і з окремими учнями, не знижуючи кон­тролю за станом їхніх знань.

Водночас педагоги повинні пам'ятати, що бесіда — неекономіч­ний і складний метод навчання. Вона потребує часу, напружен­ня зусиль, відповідних умов, а також високого рівня педагогічної майстерності.

Наступні дві форми організації навчання (ілюстрація та де­монстрація) належать до наочних. Це форми, за якими засвоєння навчального матеріалу перебуває в істотній залежності від наоч­ного приладдя та технічних засобів, що застосовуються в процесі навчання.

Як правило, наочне приладдя використовується в сукупності зі словесними та практичними методами навчання.

Ілюстрація передбачає демонстрацію учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, малюнків на дошці тощо.

Демонстрація теж являє собою синтез словесних (розповідь, пояснення) і наочних прийомів, пов'язаних із демонстрацією діа­фільмів, кінофільмів, відеофільмів, приладів, дослідів, технічних установок тощо.
Наочні форми на уроках художньої культури

Ілюстрація і демонстрація

Наступні дві форми організації навчання (ілюстрація та де­монстрація) належать до наочних. Це форми, за якими засвоєння навчального матеріалу перебуває в істотній залежності від наоч­ного приладдя та технічних засобів, що застосовуються в процесі навчання.

Як правило, наочне приладдя використовується в сукупності зі словесними та практичними методами навчання.

Ілюстрація передбачає демонстрацію учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, малюнків на дошці тощо.

Демонстрація теж являє собою синтез словесних (розповідь, пояснення) і наочних прийомів, пов'язаних із демонстрацією діа­фільмів, кінофільмів, відеофільмів, приладів, дослідів, технічних установок тощо.

Нетрадиційні методи навчання
До нетрадиційних методів належать такі: евристичні, інтерак­тивні, продуктивні та системи занять, що утворені шляхом транс­формації методів навчання до рівня форми навчання.

Продуктивні методи дозволяють учням пізнавати навколиш­ній світ (когнітивні), створювати при цьому освітню продукцію (креативні) та організовувати освітній процес (оргдіяльність).



Когнітивні методи

Метод емпатії (перевтілення) означає осягнення почуттів ін­шої людини, перевтілення на стан іншого об'єкта. Цей метод може бути застосований для «вселення» учнів в об'єкти навколишнього сіііту, що ними вивчаються, за допомогою чуттєво-образних і ро­зумових уявлень для того, щоб краще відчути та зрозуміти його 'середини.

Умовою успішного застосування методу емпатії є певний стан учнів, створений учителем настрій.

Цей метод виявляється надзвичайно ефективним, тому що він дозволяє активізувати можливості учнів, що зазвичай не викори-і-товуються під час навчання.

Метод змістовного (смислового) бачення

Цей метод є продовженням і поглибленням попереднього методу. Одночасна концентрація свого зору та набутого досвіду і знань на освітньому об'єкті дозволяє учням зрозуміти (побачити) першопричину об’єкта, укладену в ньому ідею. Як і в методі емпірії, метод змістовного бачення потребує створення в учня певного настрою, що зумовлює активну чуттєво-пізнавальну діяльність.

Виділяють такі питання, які вчитель може запропонувати уч­ням:


  • Яке походження цього об'єкта?

  • Яка будова об'єкта? Що відбувається в нього всередині?

  • Чому він саме такий, а не інший? тощо.

Вправи щодо цілеспрямованого застосування цього методу сприяють розвитку в учнів таких пізнавальних якостей, як інту­їція, осяяння, інсайт — внутрішній зміст.

Метод образного бачення — емоційно-образне дослідження об'єкта. Пропонується, наприклад, дивлячись на число, фігуру, слово, знак або реальний об'єкт, намалювати побачені в ньому образи, описати, на що вони схожі. Освітній продукт як резуль­тат спостережень учнів виражається у словесній або графічній об­разній формі, тобто учні проговорюють, записують або малюють результати своїх досліджень.

Метод евристичного спостереження

Спостереження як цілеспрямоване особистісне сприйняття уч­нем різноманітних об'єктів є підготовчим етапом у формуванні його теоретичних знань. Спостереження є джерелом знань учня, а спосіб їх здобуття пов'язаний із реальністю буття, тобто його можна віднести до евристичних методів навчання.

Учні, які ведуть спостереження, отримують власний резуль­тат, що містить:

а) інформаційний результат спостереження;

б) спосіб спостереження, що був застосований;

в) комплекс власних дій і відчуттів, що супроводжували спостереження.

Ступінь творчості учня під час його спостережень визначається новизною отриманих результатів порівняно з тими, що він уже мав.

Одночасно з отриманням від учителя попередньої інформації багато учнів під час спостереження бачать інші особливості об'єкта, що спостерігається, тобто здобувають нову інформацію і контро­люють нові знання. Такий процес має або спонтанний характер, якщо вчитель його не організовує, або цілеспрямований — у разі застосування вчителем спеціальної методики навчання спостереження.



Метод досліджень

Обирається об’єкт досліджень – природний, культурний, словесний, знаковий тощо. Учням пропонується самостійно досліди­ти обраний об'єкт за таким планом: мета дослідження — план роботи — факти про об'єкт — досліди, малюнки дослідів, нові факти — питання та проблеми, що виникли, версії відповідей, гіпотези — рефлексійні міркування — усвідомлені способи діяль­ності та результати — висновки.

Така алгоритмізація діяльності учнів жодною мірою не при­меншує їхньої творчості. Навпаки, послідовне виконання всіх пе­релічених кроків практично дозволяє кожному учневі обов'язково отримати власний освітній результат.

За допомогою систематичного повторення алгоритмічних етапів дослідження вчитель допомагає учням збільшити обсяг і якість такого результату.



Метод гіпотез

Учням пропонується завдання: сконструювати версії відпові­дей на поставлене вчителем запитання (або проблему). Спочатку необхідно обрати підстави для конструювання версій. Учні про­понують вихідні позиції або точки зору на проблему, застосову­ючи різноплановий підхід до конструювання гіпотез. Потім вони навчаються найбільш повно й чітко формулювати варіанти своїх відповідей на запитання, спираючись на логіку та інтуїцію.

Метод гіпотез розвивається під час розв'язування прогностич­них завдань типу «що буде, якщо...». Метод мандрівки в майбутнє ефективний у будь-якій освітній галузі як спосіб розвитку нави­чок передбачення, прогнозування, гіпотетичності.

Креативні методи

Креативні методи навчання орієнтовані на створення учнями власних освітніх продуктів. Пізнання при цьому можливе, але воно відбувається саме під час та за рахунок творчої діяльності учня. Головним результатом є отримання нового продукту.

До креативних методів належать методи, що в традиційному розумінні є інтуїтивними: метод «мозкового штурму», метод ем­патії, педагогічні методи, що дозволяють учням виконувати роль учителя, тощо.

Такі методи спираються на нелогічні дії учнів, що мають ін­туїтивний характер. Інший вид креативних методів навчання базується на виконанні алгоритмічних приписів та інструкцій (методи синектики, «морфологічного аналізу»). Їхня мета – побудова логічної опори для створення учнями освітньої продукції.

Наступний вид креативних методів — евристики, тобто прийо­ми, що дозволяють учням розв'язувати завдання шляхом «наве­дення» на можливі правильні варіанти їх розв'язання та скоро­чення цих варіантів.

Розглянемо деякі з методів, що належать до групи креативних методів навчання.



Метод придумування — це спосіб створення не відомого рані­ше учням продукту за результатами їхніх певних розумових дій.

Метод реалізації за допомогою таких прийомів:

а) заміщення якості одного об'єкта якостями іншого з метою


створення об'єкта;

б) пошук властивостей об'єкта в іншому середовищі;

в) зміна елемента об'єкта, що вивчався, та опис властивостей
нового об'єкта, що отримано в результаті цієї зміни.

Метод «Якби...». Учням пропонується скласти опис та нама­лювати малюнок про те, що відбудеться, якщо у світі щось змі­ниться. Виконання учнями завдань не тільки розвине їхню здат­ність уявляти, а й дозволить краще зрозуміти будову реального світу, взаємозв'язок його складових, фундаментальні основи різ­них наук.

Метод «мозкового штурму» — це метод групового розв'язання творчої проблеми або метод комунікативної атаки (А. Ф. Осборн, США, 1937).

Основне завдання методу — збирання найбільшої кількості ідей за результатами звільнення учасників обговорення від інер­ції мислення та стереотипів.

Характерними особливостями методу є такі:


  • спрямованість на активізацію творчої думки учнів;

  • використання засобів, що знижують критичність та самокри­тичність особистості (пряме інструктування та/або створення сприятливих умов для виховання співчуття, взаємопідтримки та схвалення), завдяки чому зростає її впевненість у собі;

  • функціонування на засадах вільного, нічим не обмеженого ге­нерування ідей у групі спеціально відібраних осіб («генератор ідей»);

  • магістральний шлях розвитку творчих здібностей учнів в умо­вах розкріпачення їхніх інтелектуальних можливостей за ра­хунок послаблення психологічних бар'єрів;

  • зниження рівня самокритичності учнів і запобігання витісненню оригінальних ідей у півсвідомість як небезпечних;

  • створення умов для появи нових ідей;

  • сприяння появі почуття психологічної захищеності.

Метод «морфологічного аналізу», або метод багатовимірних матриць, в основу якого покладено принцип систематичного аналізу (Ф. Цвілі, Швейцарія, 1942).

У процесі розробки нової ідеї учням необхідно скласти мат­рицю, у якій слід розкрити повний перелік ознак певної ідеї або завдання (характеристики, процеси, параметри, критерії тощо).

Відбувається процес знаходження нових, несподіваних та оригінальних ідей шляхом складання різноманітних комбінацій відомих та невідомих елементів.

Аналіз ознак та зв'язків, отриманих із різних комбінацій еле­ментів (побудов, процесів, ідей), застосовується як для виявлення проблем, так і для пошуку нових ідей.



Метод інверсії, або звернення, орієнтований на пошук ідей у нових, несподіваних напрямках, здебільшого протилежних тра­диційним поглядам та переконанням.

Характерними особливостями цього методу є такі:



  • орієнтація на принцип дуалізму;

  • розвиток діалектики мислення учнів;

  • вплив на рівень розвитку творчих здібностей.

Коли стереотипні прийоми виявляються марними, застосову­ють принципово протилежні альтернативні рішення.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка