Хрестоматі я з літературного читання для 2 класу 2013



Сторінка4/5
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.71 Mb.
1   2   3   4   5

Проза

Віра Артамонова

Народилася письменниця в м. Лебедин Сумської області в родині службовця. Під час Вітчизняної війни навчалася в медичному інституті та працювала в госпіталі. Віра Климівна — учасник Великої Вітчизняної війни, старший лейтенант медичної служби, нагороджена п'ятьма медалями.

Після війни Віра Артамонова працювала медсестрою, відтак завідувала лікарською дільницею в селі Юрківка на Черкащині, була головним лікарем, завідувачкою міськвідділу охорони здоров'я Олександрії, головним лікарем 2-ї поліклініки Печерського району Києва, працювала в головному управлінні МОЗ України. Загалом 43 роки трудового стажу...

Коли Вірі Климівні було 35 років, вна розпочала письменницьку діяльність. Написала велику кількість оповідань і казок для дітей.


  • Прочитай назву твору. Спробуй передбачити, про що в ньому буде йти мова.


ЯСЕНОК
Біля паркана, на подвір’ї, росте високий гіллястий ясен. При ньому, біля самого стовбура, зійшов маленький. Уже розпустив свої листки, що схожі на зелені веселочки.

— Мамо, ось маленький ясен росте! — сказав Володя, показуючи деревце.

— Ясенок, — проказала мама.

Хлопчик подумав хвилинку і заперечливо похитав головою: — Ні, ти — мама.

— А хто ж іще? Звичайно, твоя мама.

— То чому ж ти кажеш «я — синок»? Це я — твій синок.

— Жартівник ти, Володю. Я кажу «ясенок» — маленький ясен.


  • А було ж, мабуть, так, — почав вигадувати Володя, — коли він зійшов із зернятка - насінинки, глянув на свого татка — великого ясена і сказав: «Я — синок!»

  •  Отак і сказав?

  •  Авжеж. —  Хіба ж дерева говорять?

— Звичайно. Листячком — шу-шу, шу-шу... І хто хоче почути, що вони кажуть, — почує.

— Хто захоче — почує, — погодилась мама.

— А ти, вигаднику, принеси із хліва лопату, та й пересадимо цього синка он туди, де любисток росте.

— Нащо? Хай росте біля свого татка.

— Біля татка він високий не виросте — гілля йому сонечко заступатиме.

— Це наче в дитячий садочок синка поведемо.

— Нехай так.

— А скучно малому не буде?

— Ні, він говоритиме з татком: шу-шу, шу-шу...

І Володя побіг по лопату.




  • Назви дійових осіб оповідання В. Артамонової «Ясенок».

  • Який випадок із життя хлопчика описано у творі?

  • Як мама називала Володю? Як ти вважаєш, чому саме так вона його називала?

  • Розкажи, яким ти уявляєш хлопчика. Що можеш сказати про його характер?





  • Прочитайте ­оповідання в особах.



ЇЖАЧОК РЕПЯШОК


Володя підкидає м'яча вище хати, а Сергійко — вище ясена. Володі подобається грати з братиком. Підскочив — одпасував. А Сергійко підкинув ще вище. Цього разу Володя проґавив — і м'яч упав у малинник, що за штахетами.

—    Піди принеси,— сказав Сергійко.

—    Чому я повинен приносити? Ти ж його туди закинув.

—    А ти не одбив — тобі й іти. І Володя пішов.

Малинник густий, довкола нього — штахети і трава. Дивиться Володя: там, де повинен був упасти м'яч, колючий їжачок клубочком скрутився, наче м'яч їжачком став. А в траві, біля штахет, лежав справжній, гумовий. Володя штовхнув його ногою у малинові зарості, щоб не було видно, і гукнув:

—    Йди сюди, Сергійку!

—    Що там? Не можеш знайти м'яча?

—    Його вже ніхто не зможе знайти.

—    Чому? Де ж він дівся?

—    Йди сюди — побачиш.

Сергійко підійшов і радісно скрикнув:

—    О! їжачок!..

—    М'яч на їжачка перетворився, як у тій казці, що вчора по телевізору показували. Впав у малинник — і перетворився... І зараз ти не повіриш, як не вірив, що сонечко уміє говорити.

—    Він тут живе,— сказав Сергійко.

—    Хто?

—    Їжачок.

—    І зовсім ні. Він тільки що з'явився. Був м'ячем і захотів стати їжачком. От і став. А захоче — знову стане м'ячем.

—    Казочка.

—    Нехай буде казочка, але спробуй знайти м'яча,— став біля штахет Володя та одсунув ногою м'яча у густу траву.

Сергійко глянув туди, сюди. М'яча не побачив ніде і сказав:
—    Коли так, то винеси цьому колючому м'ячикові в блюдечку молока.
Зрадівши, що братик повірив, Володя, щось мугикаючи, поспішив до хати.
Повертаючись з молоком, він виразно проказував віршик:
«М'ячик став їжачком — поласує молочком, їжачок-реп'яшок, із колючок кожушок».

 
Штахети — дерев'яна загорожа.



  • Як звати хлопчиків - головних героїв оповідання Віри Артамонової?

  • У яку гру грали хлопчики?

  • Як так сталося, що м’яч опинився у малиннику?

  • Відшукай у тексті оповідання і прочитай, що Володя побачив у малиннику. 

  • Чому хлопчик сказав, що м'ячик перетворився на їжачка? Чи насправді повірив йому Сергійко?

  • Розкажи, якими ти уявляєш Володю і Сергійка: які вони на вигляд, скільки їм років, які риси характеру притаманні кожному із них?





  • Прочитайте ­розмову хлопчиків в особах. Читаючи, передайте різні почуття: здивування, радість, захоплення, недовіру.

  • Складіть власний вірш про їжачка.



Володимир Сенцовський

Український письменник Володимир Сен­цовський у своїх творах для маленьких читачів оспівує красу рідного краю, чистоту душ і теплоту сердець українців. Його оповідання нази­вають поезією в прозі.

БАБУСИН ОНУЧОК

Чи то соняшник гойднувся біля тину, чи білявий хлопчик заглядає в подвір’я баби Стехи. Старенькій уже важко розпізнати. Сидить вона на ослінчику біля хати, на колінах руки тремтять — купаються в щедрому сонячному промінні. А довкола — зграйка білих ромашок, ніби сузір’я.

— Бабуню, — крутнувся біля неї Андрійко. — Послала мати, щоб я обірвав вишні. Ви, мабуть, самі нездужаєте?

— Еге ж, нездужаю-таки, — старенька привітно глянула на сусідського хлопчика.

— Зате я, бабуню, хутко все обірву, — запевняє Андрійко. — Тільки листя посиплеться! Баба Стеха дріботить до дверей, шукає в сінцях і виносить полотняну торбину. Хлопчик чіпляє її через плече й біжить у садок. Коли бабуся підійшла до розлогої вишні, Андрійко вже осідлав найвищу гілку. Між зеленим листям тільки сорочка біліє.

— Не гойдайся, онучку, — застерігає старенька, — бо доведеться ловити тебе в пелену.

— Не бійтеся! — гукає згори хлопчик. — Зате мені звідси можна небо дістати!

— Еге ж, — клопочеться старенька. — Небо чи й дістанеш, штани залишиш на сучку.

Сидить Андрійко вгорі, між небом і землею, обриває стиглі ягоди й думає про бабу Стеху. Хороша вона. Завжди пригощає яблуками та вишнями, не свариться, коли якийсь бешкетник залізе до неї в садок.

Живе вона самотньо, от і роздає гостинці сусідським дітлахам. Андрійко глянув униз. Бабуся зіперлася на палицю, така маленька і суха, як маківка.

— Бабуню, а де ваші внуки?

— Далеко, ой, далеко, — хитає головою. — Онучок, як місячко, одненький. Мабуть, виріс уже...

— А чому він не їде до вас?

— Мабуть, клопоти не пускають. Уже й листи не пише...

Змовкла. Ще нижче схилилася на палицю.

— Не барися там, Андрійку, — стривожилася. — Дереву вже важко тримати тебе.

Хлопчик хвацько зістрибує на землю. Увесь обмурзаний вишнями. Пузата торбина відтягує йому руку. Баба Стеха полегшено зітхає: — От і гаразд.

— Прийду до вас і яблука трусити, — каже Андрійко.

— Еге ж, — старенька неквапно ступає, обмацуючи стежку палицею. — Вночі так гупають, аж у хаті дзвенить.

На рундуку хлопчик висипає соковиті вишні у велику емальовану миску. — Бери, Андрійку. Мені вистачить.

Хлопчик дивиться на стареньку, на сиве її волосся, що вибилося з-під хустки, й раптом каже:

— Бабусю, візьміть мене внуком...





  • Відшукай у тексті і прочитай слова, якими письменник описує бабусю.

  • Чому, на твою думку, автор порівнює бабусю з маківкою?

  • Розкажи, яким ти уявляєш собі Андрійка.

  • Визнач основну думку оповідання.

  • До яких вчинків спонукає тебе письменник? 

  • Як ти гадаєш, чому Андрійко запропонував бабусі взяти його внуком?

  • Опиши зовнішність своєї бабусі, тобто створи її усний портрет.

Василь Струтинський



Василь Струтинський — один з улюблених пи­сьменників українських дітей. Він створив для малечі чимало оповідань, казок, віршів, загадок. Його твори допомагають зрозуміти, як тісно пов’язані між собою людина й природа.

ЯК ДИХАЄ ВЕРБА
Чорні пошматовані хмари налітали з півночі. Вітер зносив їх на ліс, за Десну, а вони пручалися, осипаючи береги та воду рясним дощем.

Сергійко поглядав у небо, кутався в плащ і не покидав насидженого місця. Пильно стежив за поплавками, які аж танцювали під ударами важких краплин.

Це вже друга чи третя хмара. Перелетіла — і знову затишшя. Збігають у річку каламутні струмки.  

Із-за хмар поблискує сонце. Та минає півгодини, а не клює. — Нічого! Зараз посвітліє вода і почнеться! — підбадьорює Сергійка дядько Микола.

Хлопець вірить і не вірить. Дуже вже хочеться йому хоча б одну плоскирку піймати. Хоч і за комір затекло, і їсти хочеться. Довгий літній день! Та ще негода. Не кожен і витримає. Але дядько Микола не йде, то й Сергійко сидить.

Знову потемніло. Пройшовся вітер, шарпаючи зелене віття верб. А вслід дощова завіса знову поглинула сонце.

Хлопець визирнув з-під плаща: йому здалося, що й небо провалилося… Дядько Микола побіг під вербу. Треба й собі втікати. Притулившись грудьми до ще сухого подекуди стовбура, Сергійко завмер від несподіванки: «Верба ворушиться!.. Та вона дихає! Як важко дихає у дощ, стара верба бореться з вітром...»




  • Назви персонажів твору В. Струтинського «Як дихає верба».

  • У яку погоду рибалив хлопчик з дядьком?

  • Відшукай у тексті оповідання і прочитай, якими хлопчик бачив:

    • хмари;

    • небо;

    • вітер.

  • Доведи, що Сергійко був  наполегливим і спостережливим.

  • Яку відповідь дав автор на запитання-заголовок оповідання?






  • Намалюйте ілюстрацію до оповіданння В. Струтинського «Як дихає верба».


Микола Трублаїні



Микола Трублаїні — талановитий прозаїк, невтомний мандрівник. Він добре знав Арктику — місцевість, де зима довша за весну, літо та осінь разом. Про той суворий край і його мешканців письменник розповів у своїх творах.


ТИКО І ВОЛОХАН
Вони познайомилися, коли одному було три роки, а другому – три місяці. Три роки було маленькому Тико.

Він жив зі своєю мамою і старшим братом на березі холодного моря. Маму його звали Панай, а брата — Умк.

Навколо їхньої хатини розляглася тундра. В тундрі не ростуть дерева. Там лише мох, болото та каміння. В тундрі дуже мало людей.

Одного дня до берега підійшов пароплав. Люди з пароплава привезли на берег великі бочки, залишили їх тут і повернулись назад. Пароплав рушив далі і зник вдалині.

Маленький Тико прийшов подивитись на ті бочки. Ніхто не бачив, як він туди пішов.

Умк саме тоді лагодив сани.

Коли чує Умк — хтось дзявкає біля нього: дзяв- дзяв! дзяв-дзяв! Дивиться — аж то маленьке цуценя, якому було не більше як три місяці.

—  Цюця... — каже Умк. — Волохатий який, — гладить його.

Досі він цього цуценяти не бачив. Мабуть, люди з пароплава привезли його на берег і забули.

Поведінка цуценяти була чудна. Воно то ухопить Умка за ногу, то потягне, відбіжить, загавкає і замотає головою, наче запрошує кудись. Умк зрозумів — цуценя кличе його за собою. Він пішов за ним. Цуценя біжить, а Умк за ним. Побігло цуценя на берег. Прибіг туди й Умк. Дивиться цуценя на бочку, гавкає, а бочка догори дном стоїть. Прислухається Умк — у бочці щось гуде. Підняв він ту бочку, а з-під неї Тико заплаканий визирає. Хлопчик підліз під ту бочку, а вона його й накрила. Налякався бідолашний. Міг би загинути. Цуценя його врятувало.

Того песика дуже полюбив Тико. Песик теж полюбив хлопчика. Песик був волохатий, і прозвали його Волохан.
ХВИЛЯ-НАПАСНИЦЯ
Минув рік, як вони познайомилися та потова­ришували. Ніколи Тико не ходив гуляти без Волохана.

Волохан ріс швидко, і тепер це був молодий дужий собака.

Якось Тико разом з Умком пішли до моря. Волохан біг попереду.

Вітру на морі не було, проте клекотів сильний прибій. Висока хвиля підіймалася на поверхні моря, котилась до берега, тут розсипалась і далеко заливала узбережжя. Хвиля котила багато камінців і піску. Вона то викидала їх на берег, то тягла знов у море.

Умк і Тико кидали камінці — пробували, хто далі кине. Дорослий Умк, звичайно, кидав далі.

Тико забруднив руки і хотів їх помити, присівши біля води. В цей час набігла хвиля. Від удару Тико впав, хвиля відкотилася від берега і забрала хлопця з собою. Умк не бачив цього, бо стояв спиною до моря. Повернувшись на голосне гавкання Волохана, він побачив спочатку Тико, якого хвилею несло від берега, а далі й Волохана, що кинувсь услід за ним у море. Хлопчик незабаром зник під водою. Волохан теж.



Умк кинувся, щоб рятувати брата, але не встиг добігти до берега, як побачив Волохана, що випірнув з-під води. В зубах він держав Тико. Перемагаючи прибійну хвилю, собака наближався до берега. Хвиля кидала його разом із Тико на пісок, а потім хапала і несла назад у море. Умк поспішив їм на допомогу і витягнув обох на берег. З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико.


  • Назви персонажів прочитаних оповідань. Хто такі Тико й Умк?

  • Чому песика назвали Волохан?

  • Розкажи, як подружилися Тико й Волохан.

  • Відшукай у тексті оповідання і прочитай слова про те, як письменник описує тундру.

  • Відшукай у тексті оповідання і прочитай слова про те, як письменник описує прибій.

  • Чому автор назвав хвилю «напасницею»?

  • Розкажи, як удруге було врятовано Тико?

  • Чи сподобались тобі оповідання Миколи Трублаїні? Свою думку обґрунтуй.




  • Складіть розповідь про пригоди Тико і Волохана. Презентуйте її своїм однокласникам.




Василь Чухліб

Василь Чухліб народився в селі Лебедівка на Чернігівщини, і мальовнича краса її природи з малих літ глибоко запала йому у серце, щоб вихлюпнутися схвильованими рядками в його поетичній прозі. Перші твори друкував у журналі «Малятко». Згодом з творів, надрукованих у «Малятку», склалася перша книжечка молодого літератора «Хто встає раніше». Відтоді письменник не полишає працю літературі для дітей.

Пише В. Чухліб короткі оповідання та казки, більшість із них — про природу. В усіх героїв творів В. Чухліба — людей, тварин, рослин — є одне спільне: вічно молода річка Десна.
ПОВІНЬ

На Десні — повінь. Навколо вода, берегів не видно. Верби у воді стоять, гілля полощуть. Поміж вербами човен пливе. А в човні — Тетянка з татом.

Над водою, на вербовій гілці, пухова рукавичка гойдається.

—    Хтось рукавичку на вербу закинув! — дивується Тетянка.

—    То ремезове гніздо. Маленький ремезок, непримітний, а бач, який майстер,— розповідає тато.

Біля човна щось довге й зелене зблиснуло, аж вода завирувала.
—    Ой, чи не крокодил?! — злякалася Тетянка.

Тато голосно засміявся, аж луна покотилася.

—    Це щука ганяє.

За вербами — невеличкий острівець, наче круглий столик.

—    Отут і нарвемо щавлю,— прип'яв тато човна до корча.— 3 молодим щавликом борщ смачний!

Тетянка рве щавель у торбинку і раптом до тата:

—    Заєць! Он там, у кущі!

Заєць зіщулився, тремтить, але не тікає. А куди ж йому тікати?

—    До ранку острівець затопить повінню. Так що поїхали, вуханю, з нами,— примовляв тато, несучи зайця до човна.

Коли перепливали повноводу Десну, заєць притиснувся до Тетянки, а вона його полою плащика прикрила.

—    Тату, ми вуханя додому заберемо? — питалася в тата.— Буде з кролями жити...

—    Еге, в клітці ніби затишніше. І їжі досхочу дають. Але заєць — не кріль. Йому воля треба, роздолля,— тато налягав на весла і розмовляв з Тетянкою.
Тут човен ткнувся носом у берег. Заєць повів туди-сюди косими очицями та як стрибне, та як чкурне до лісу! Тільки смуга лягла.


  • Де відбувалася описувана подія?

  • Як в оповіданні пояснюється, що таке повінь? Відшукай у тексті і прочитай потрібні рядки.

  • Розкажи, які дива спостерігали Тетянка з татом, пливучи в човні?

  • З чим порівнюється гніздечко ремеза? Твори яких письменників про ремеза ти вже читав (-ла)? Що ти пам’ятаєш про цю пташку?

  • Відшукай в тексті оповідання  і прочитай слова, якими описано поведінку зайця під час пригоди.

  • Поясни значення висловів: «аж луна покотилася»; « як чкурне».

  • Сформулюй основну думку оповідання.


Гумористичні твори

Грицько Бойко





  • Цього року ти вже знайомився (-лась) із творчістю Грицька Бойка. Пригадай інформацію про письменника, а також твори, які ти читав (-ла).



Грицько Бойко – неперевершений майстер гумористичних творів. Прочитай деякі з них.

ЯК НЕВДАХА ВИСТУПАВ
От я вчора виступав!
Ви б почули, як співав!
Хоч немає слуху,
я горлав щодуху:
до-ре-мі-фа-соль-ля-сі!
Голос мій почули всі!

А скінчивсь – що сталось!


З місць усі зірвались,
сцену ледь не рознесли,
а мене вхопили –
аж на вулицю несли
і вже там…набили!



  • Прочитай вірш, передаючи захоплення мовця своїм «успіхом».

  • Де ти зробиш найдовшу паузу?

  • Чи зрозумів «співак» свою невдачу?


ХВАСТУНЕЦЬ
Хлопчик Толя – молодець,
тільки трішки хвастунець.

Якось ми пішли на став.


Він мені таке сказав:
- Слово честі, не хвалюся,
я ні-чо-го не боюся!..
Враз на слові цім з дороги
Толі ящірка під ноги.
Прочитай вірш далі, роз’єднавши для цього слова:

Зпереляку, утривозі


нашхвалькомерщійнавтік.
Таспіткнувсянадорозі
йприкусивсобіязик.



  • Як треба читати слова Толі?

  • Добери до кожної строфи відповідну інтонацію і темп читання.

  • Прочитай гумореску з відповідною інтонацією.

  • Пригадай прислів’я, у яких засуджується хвалькуватість.


САШКО
В трамваї переповненім
Сашко з м’ячем сидить,
а коло нього згорблений
старий дідусь стоїть.
Хтось до Сашка звертається:
- Чи вас у школі вчать,
як місце дати старшому,
як старших поважать?
- Та вчать, - Сашко відказує, -
але у дану мить
розпочались канікули
і нас ніхто не вчить!..



  • Які риси характеру Сашка проявилися у його поведінці?

  • Чиї слова ти прочитаєш з обуренням, а чиї – легковажно, байдуже?

  • Визнач основну думку гуморески.


ВЕСЕЛИНКИ
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка