Hah україни В. І. Семчик, П, Ф, Кулинич



Сторінка3/42
Дата конвертації05.03.2017
Розмір7.91 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42

1 ЗУП. — 1994. — Вип. 4.

Принаймні три правові норми, які належать до регулювання земельних відносин методом рекомендацій і стосуються різних суб'єктів цих відносин, закладені в Указі Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 р.1 Пунктом 1 Указу рекомендується «передачу земель у колективну та приватну власність для виробництва сільсько­господарської продукції проводити на добровільних засадах» (стосується вищих органів управління колективних сільськогос­подарських підприємств, інших сільськогосподарських підпри­ємств та організацій, у користуванні яких були землі сільсько­господарського призначення). У пункті 2 записано: «Рекоменду­вати місцевим радам за участю Державного комітету України по земельних ресурсах ужити заходів щодо прискорення передачі відповідно до земельного законодавства безплатно у колективну власність земель колективним сільськогосподарським підпри­ємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогоспо­дарським акціонерним товариствам...»

Пунктом 4 Указу встановлено право члена сільськогосподар­ського підприємства безперешкодно вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у на­турі (на місцевості).

Окремі земельні відносини регулюються правовими нормами методом санкціонування, який означає, що відповідний учасник земельного правовідношення своє рішення щодо реалізації зе­мельних повноважень приймає самостійно, але це рішення набу­ває чинності лише після затвердження його компетентним орга­ном. Так, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади можуть надавати громадянам і юридичним особам безоп­латно у власність земельні ділянки господарського призначення за погодженням із державними органами лісового господарства загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фер­мерських та інших господарств.
3. Функції земельного права

Активна роль земельного права проявляється в його функ­ціях. Під ними розуміють основні напрями правового впливу на суспільні земельні відносини. У функціях земельного права ви­ражена службова роль та одне з основних завдань, призначен­ня земельного права. Спеціальним же призначенням земельно­го права є регулювання земельних відносин з метою задоволен­ня інтересів людини, суспільства і держави у землі як єдиному і нічим не замінному місці для проживання (просторового бази­су), найбільш важливого засобу сільськогосподарського вироб­ництва, як території для розташування населених пунктів, регіонів і держави, а також як об'єкта природи, що підлягає особливій охороні.

Функції земельного права разом із властивими йому метода­ми правового регулювання земельних відносин і галузевими принципами визначають соціальне призначення цієї галузі пра­ва і демонструють, яка предметна діяльність, які земельні відно­сини виникають, організуються, здійснюються і регулюються земельним правом. У теорії права найбільш поширеним є поділ функцій права на регулятивні (статистична і динамічна) та охо­ронні1. В окремих витоках охоронні функції доповнюються за­побіжно-виховними і запобіжно-стимулюючими2. В. О. Котюк визначає функції норм права, які за його класифікацією викону­ють загальносоціальні і спеціальні функції в комплексі, об'єдну­ють функціонування інших нормативних систем. До загально-соціальних він відносить: економічні, політичні, екологічні, інформаційні, організаційні, орієнтаційні, пізнавальні, оціночні, гуманістичні функції. До спеціальних — спеціально-юридичні, які поділяються на регулятивні та охоронні3.

Такі ж функції виконує галузеве земельне право. У галузі права відображається лише специфіка функції права, особли­вості її застосування.

За допомогою регулятивної функції земельного права дося­гається реалізація конституційних норм: земля є об'єктом права власності Українського народу (ст. 13 Конституції України) та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14). За допомогою статичних регулятив­них функцій земельного права визначаються форми власності на землю: приватна, комунальна і державна, встановлюються кате­горії земель, функції і повноваження державних органів та орга­нів місцевого самоврядування у питаннях регулювання земель­них відносин, управління земельним фондом, розпорядження землею та ін.


1 Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. А. М. Колодія і А. Ю. Олій­ника. — К: Либідь, 1997. — С. 29-30.



2 Цивільне право: Навч. посіб. для студ. юрид. вузів і факультетів. — К, 1995, —С. 10.

3 Котюк В. О. Основи держави і права. — К: «Вентурі», 1997. — С.20-21.

Динамічна регулятивна функція проявляється у створенні умов для активних дій учасників земельних відносин. До ди­намічних належать, наприклад, функції приватизації землі, на­дання земельних ділянок у приватну власність, розмежування земель державної та комунальної власності, оренди землі, при­пинення права власності на земельну ділянку і землекористу­вання, використання землі за цільовим призначенням, плата за землю, проведення земельного кадастру і землеустрою, реаліза­ції інших прав та обов'язків суб'єктів земельних правовідносин, що здійснюються відповідно до земельного законодавства.

Охоронні функції характеризуються як способи правового впливу на охорону земельних відносин, забезпечення права власності на землю і виконання землевласниками і землекори­стувачами їх обов'язків щодо цільового і раціонального викори­стання землі, додержання екологічних правил і вимог щодо охо­рони земель і підвищення родючості ґрунтів. Вони випливають із конституційної норми про перебування землі як національного багатства під особливою охороною держави. Поряд із регулятив­ними функціями вони дозволяють конкретизовано і більш де­тально розкрити соціальне призначення землі як об'єкта зе­мельних відносин, що охороняються державою з використанням для цього всіх форм державного апарату і правового впливу.

Про наявність у земельному праві охоронних функцій свідчить низка правових норм земельного законодавства, спря­мованих на захист земельних відносин і правову охорону землі. Уже у ст. 1 ЗК України його завданням визнано створення умов для раціонального використання й охорони земель, прав грома­дян, підприємств, установ і організацій на землі. Охоронні функ­ції передбачені у статтях 91, 96 ЗК України — обов'язки влас­ників земельних ділянок і землекористувачів, ст. 152 — захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів, ст. 153 — гарантії їхніх прав. Охороні земель присвячено спеціальний розділ VI ЗК України, а питанням відшкодування збитків влас­никам землі та землекористувачам і втрат сільськогосподарсь­кого та лісогосподарського виробництва — глави 24 і 36 ЗК України. Розділ VIII ЗК України встановлює відповідальність за порушення земельного законодавства. ЗК України встановлює відповідальність власників землі і землекористувачів за нераціо­нальне використання землі, а також за використання землі не за цільовим призначенням. Згідно зі ст. 162 Кодексу охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, за­побігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогоспo-




дарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продук­тивності земель лісогосподарського призначення,
забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Запобіжно-виховна функція земельного права за своїм при­значенням і змістом тісно пов'язана з охоронною функцією, до­повнює її. Основна її мета — запобігати земельним правопору­шенням. У разі їх вчинення власники землі, землекористувачі чи компетентні державні органи або органи місцевого самовряду­вання повинні вживати заходів про притягнення правопоруш­ників до встановленої законодавством відповідальності (ма­теріальної, адміністративної, кримінальної, дисциплінарної). Так, згідно зі ст. 66 ЗК України підприємства, інші власники землі і землекористувачі, які розробляють родовища корисних копалин та торфу, а також проводять інші роботи, зобов'язані передбачати і здійснювати заходи щодо запобігання негативно­му впливу на сільськогосподарські, лісові та інші угіддя за межа­ми переданих їм у власність або наданих у користування земель­них ділянок. Запобіжне значення для охорони земель оздоровчо­го призначення має правова норма ст. 48 ЗК України, за якою на таких землях забороняється діяльність, що суперечить їх цільо­вому призначенню або може негативно впливати на природні лікувальні фактори цих земель.

Запобіжно-виховна функція передбачає попереджувальні норми земельного права. Так, згідно зі статтями 143, 144 ЗК України землекористувачі і суб'єкти права приватної власності на землю попереджуються, що право користування на землю припиняється у разі використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстанов­ки; використання землі не за цільовим призначенням. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку. При­мусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у су­довому порядку (ст. 143 ЗК України).

Суть запобіжно-стимулюючої функції земельного права по­лягає у стимулюванні правовими засобами бажаної для сус­пільства і держави правомірної поведінки власників землі, зем­лекористувачів, а також інших фізичних і юридичних осіб (гла­ва 35 ЗК України). Не тільки попереджувальне, а й стимулююче значення мають згадані вище статті 143, 144 ЗК України. Сти­мулюючі норми містяться у статтях 205, 206 ЗК України, якими встановлені податкові і кредитні пільги, а також пільги щодо плати за землю. Так, з метою стимулювання розвитку насін­ництва державні сортовипробувальні станції та сортодільниці, а також землі радгоспів, що використовуються цими станціями і дільницями для випробування сортів сільськогосподарських культур звільняються від плати за землю. З метою державної підтримки розвитку фермерських господарств новостворені господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі земельної ділянки у власність або надання в користування.

Функціями галузі земельного права визначаються завдання і функції науки земельного права. Науку земельного права можна розглядати як систему знань про правове регулювання земель­них відносин, їх організацію та охорону, їх стан і тенденцію роз­витку на основі чинного земельного законодавства, результатів аналізу та практики застосування земельно-правових норм. Наука земельного права досліджує проблеми ефективності ЗК України, інших земельних нормативно-правових актів, зок­рема актів з інших галузей права, що стосуються земельних відносин і здійснюють свою регулятивну функцію в комплексі з нормами земельного права або ж торкаються їх окремих сторін, наприклад, ЦК України, податкове, кредитне, фінансове, за­ставне та інше законодавство.

До функції науки земельного права належить прогнозування розвитку земельного законодавства, розроблення проектів окре­мих законів про землю, рекомендацій про вдосконалення чинних законів і підзаконних актів, пропаганда земельного законодав­ства і практики його застосування, підготовка монографій, підручників, юридичних довідників, іншої науково-популярної літератури з питань земельного права.



4. Принципи земельного права

В «Толковом словаре» В. І. Даля слово «принцип» тлумачиться як наукові чи моральні засади, правило, основа, від якої не відступають. Принцип розглядається також як щось ґрунтовне, постійне, ідея, що має силу незалежно від часу та обставин; уза­гальнення, яке виведено зі спостереження численних фактів і підтверджене практикою.

Принципи права виводяться як його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значи­містю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права1.

Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворен­ня основоположних засад у земельному законодавстві, пронизу­ють його систему і вдосконалюються разом з їх розвитком. Вихо­дячи з цього, принципи земельного права можна класифікувати на конституційні принципи, загально-правові принципи, спе­ціальні принципи.

Конституційні принципи притаманні всім галузям права.

Цей принцип означає, що:

а) Конституція України має найвищу юридичну силу;

б) закони та інші нормативно-правові акти приймаються на


основі Конституції України і повинні відповідати їй;

в) норми Конституції України є нормами прямої дії;

г) можливість звернення до суду для захисту конституційних
прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі
Конституції України гарантується;

ґ) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України);

д) права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед
людиною за свою діяльність;


1 Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін. К, 1995. — С. 95.

е) утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
обов'язком держави;

є) у Конституції України закріплено, що земля є об'єктом пра­ва власності Українського народу (ст. 13) та основним національ­ним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, що кожний громадянин має право користуватися землею як при­родним об'єктом відповідно до закону, що право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до зако­ну (статті 13, 14 Конституції України).

Будучи відтвореними у ст. 5 ЗК України, в інших норматив­но-правових актах про землю, конституційні принципи транс­формуються в загально-правові. До загально-правових нале­жать такі принципи земельного права:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису природного ресурсу й основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;
ґ) пріоритет екологічної безпеки.

Система спеціальних принципів земельного права структур­но побудована за схемою системи земельного права. Ряд спеціальних принципів земельного права є пріоритетними, які займають більш високе становище порівняно з рештою прин­ципів («ієрархія принципів»). Виходячи з ієрархії спеціальних принципів, можна зробити таку наукову класифікацію спеціаль­них принципів земельного права:

1. Пріоритет екологічного благополуччя навколишнього се­редовища в процесі використання земель. Цей принцип прояв­ляється в такому:

а) завданням земельного законодавства є регулювання зе­мельних відносин з метою створення умов для раціонального ви­користання й охорони земель, збереження та відтворення родю­чості ґрунтів, поліпшення природного середовища;

б) система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища;

в) розроблення прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів є основним призначенням землеустрою. Одним із найбільш важливих завдань землеустрою є складання його схем, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земельних ресурсів, обґрунтування і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

г) встановлення нормативів гранично допустимих концентрацій хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті, а також екологічних і санітарно-технічних вимог щодо
розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, впровадження нових технологій;

ґ) встановлення державних заходів щодо економічного стиму­лювання раціонального використання та охорони земель, спря­мованих на підвищення заінтересованості власників і землекористувачів, зокрема орендарів, у збереженні та відтворенні родючості ґрунтів, на захист від негативних наслідків вироб­ничої діяльності;

д) встановлення юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства, зокрема за псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами; за відхилення від умов розміщення проектування будівництва і введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;
за невиконання вимог природоохоронного режиму використання
земель тощо.

2. Пріоритет інтересів Українського народу як суб'єкта права власності на землю закладено у статтях 13, 14 Конституції України. Цей принцип є не тільки конституційним і загальнопра­вовим, а й спеціальним принципом земельного права як такий, що стосується основних конкретних засад права власності на землю і права землекористування в Україні. У ЗК України закріплено, що право на одержання у власність земельних діля­нок мають громадяни України. Це правило поширюється і на землю, яка може належати громадянам на праві спільної влас­ності. Іноземні громадяни, іноземні юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні об'єднання й організації з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприєм­ства, що повністю належать іноземним інвесторам, можуть бути суб'єктами права власності, постійного чи тимчасового користу­вання відповідно до договору. Іноземні громадяни та іноземні юридичні особи не можуть бути суб'єктами права власності лише на землі сільськогосподарського призначення.

3. Цільове і раціональне використання земель. Земельне за­конодавство України визначає не лише право власності на землю і право землекористування, не лише категорії земель, але й за­безпечує принцип цільового і раціонального їх використання. Питанням використання земель у ЗК України відведено спе­ціальну главу 4, яка охоплює чотири статті. В них закладені такі основні положення:

а) з метою цільового і раціонального використання всі землі в Україні розподілені на дев'ять категорій, зокрема землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської


забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду;
землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України);

б) переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення за правилами, встановленими ЗК України. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої проводиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення;

в) для кожної категорії земель встановлено спеціальний пра­вовий режим, спеціальне цільове призначення. З цією метою землі кожної з категорій розподіляються на угіддя, ділянки тощо. Так, землі сільськогосподарського призначення надаються у власність та у користування для: ведення товарного сільсько­господарського виробництва; ведення особистого селянського господарства; городництва, сінокосіння і випасання худоби; до­слідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду у сільському господарстві; ведення підсобного сільського госпо­дарства несільськогосподарськими організаціями. Землі житло­вої та громадської забудови за цільовим призначенням надають­ся для забудови об'єктів, що визначається проектом забудови, зокрема для житлового, гаражного і дачного будівництва, для будівництва об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, ад­міністративних будинків тощо. До земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення належать землі за­повідників, національних зоологічних і дендрологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників, заповідних урочищ, пам'яток природи. Спеціальне цільове призначення мають землі лісогосподарського призна­чення і водного фонду, землі оздоровчого, рекреаційного призна­чення, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

4. Державний контроль за використанням та охороною земель як принцип випливає зі ст. 14 Конституції України: земля перебу­ває під особливою охороною держави. Він передбачає ряд орга­нізаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення консти­туційних прав громадян і юридичних осіб на землю, на використан­ня та охорону земель з метою забезпечення додержання всіма державними і громадськими органами, а також підприємствами, установами організаціями і громадянами вимог земельного законо­давства з питань ефективного використання та охорони земель.

Основу цього принципу становлять такі заходи:

а) створення спеціальних органів для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і визначення їх функцій і компетенцій. До таких органів належать: виконавчі ор­гани, органи місцевого самоврядування, Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України), органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, інші спеціально уповноважені на те державні органи (наприклад, Міністерство аграрної політики України, Міністер­ство з надзвичайних ситуацій України, органи прокуратури, державної контрольно-ревізійної служби тощо);

б) встановлення змісту і порядку здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також функцій і компетенції органів, уповноважених здійснювати


контроль, забезпечити їх охорону, зокрема у питаннях розпорядження землями усіх категорій, приватизації і надання земельних ділянок у приватну власність громадянам і юридичним
особам України;

в) здійснення управління земельними ресурсами, моніторингу, тобто спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації


наслідків негативних процесів, ведення землеустрою, кадастру та державної реєстрації;

г) припинення права постійного користування земельною ділянкою в разі використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіо-


активного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

ґ) притягнення до юридичної (адміністративної, цивільної чи кримінальної) відповідальності осіб, винних у порушенні зе­мельного законодавства.

5. Нормативне встановлення правового режиму земель від­повідних категорій як принцип, спрямований на правове забез­печення раціонального та ефективного використання всіх зе­мель України, виходить з того, що землі — це найцінніше на­дбання Українського народу, які перебувають під особливою охороною держави. З цією метою ЗК України (ст. 19) усі землі України відповідно до їх цільового призначення поділяються на землі:


  1. сільськогосподарського призначення;

  2. житлової та громадської забудови;

  1. природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоров­чого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

  2. лісогосподарського призначення;

  3. водного фонду;

  4. промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Враховуючи, що правовий режим земель кожної категорії висвітлюється в спеціальних розділах, немає потреби розкрива­ти його зміст у цьому розділі, оскільки законодавством особливо підкреслюється пріоритетність земель сільськогосподарського призначення, цей принцип доцільно виділити у спеціальний принцип земельного права.

6. Пріоритетність земель сільськогосподарського призна­чення порівняно з іншими землями. Землі сільськогосподар­ського призначення є основним засобом виробництва у сільсько­му господарстві. Вони виділені в окрему категорію земель, для яких встановлено особливий правовий режим, спрямований на організаційно-правове забезпечення їх раціонального та ефективного використання, збереження та охорону. Принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення пе­редбачає таке:

а) землі, придатні для потреб сільського господарства повинні надаватися насамперед для сільськогосподарських цілей, передаватися у власність чи в користування лише для ведення сільського господарства чи лісового господарства, зокрема для виробництва
сільськогосподарської продукції, лісівництва, для ведення особистого селянського господарства, садівництва та огородництва;

б) для інших цілей надаються землі несільськогосподарського призначення, які не придатні для ведення сільського господарства або сільськогосподарські угіддя гіршої якості;

в) визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру;

г) встановлення особливого порядку вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування. Вилучення таких земель для державних та громадських потреб допускається, як виняток, за рішенням органів виконав­чої влади, органів місцевого самоврядування під контролем спеціальних органів державної влади та громадськості;

ґ) недопустимість вилучення особливо цінних продуктивних земель;

д) законодавчого встановлення обов'язку власників земель­них ділянок і землекористувачів забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання. ЗК України передбачено, що право користування землею при­пиняється за рішенням суду в разі використання її не за цільо­вим призначенням.

7. Реальність і гарантування прав суб'єктів права на землю. Реальні права власності громадян та юридичних осіб України на землю, право власності на земельні ділянки і користування зе­мельними ділянками іноземних фізичних і юридичних осіб про­голошені Конституцією України і земельним законодавством України, за винятком земель сільськогосподарського призна­чення щодо іноземних громадян і юридичних осіб. Але важливо не тільки проголосити, а й забезпечити їх гарантування і реальне здійснення.

Гарантії земельних та інших прав громадян України закріп­лені у Конституції України. Згідно з Конституцією України пра­ва і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямо­ваність діяльності держави, гарантується право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і грома­дянина безпосередньо, право власності на землю. Право приват­ної власності є непорушним, а тому ніхто не може бути проти­правно позбавлений права власності. Примусове • відчуження об'єктів права приватної власності, зокрема й на землю, може бути застосоване як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попе­реднього і повного відшкодування їх вартості.

Реалізація гарантій земельних прав здійснюється відповідно до норм земельного, цивільного, адміністративного, криміналь­ного та інших галузей права.

Земельним законодавством, зокрема, визначені органи, які здійснюють регулювання земельних відносин, передають зе­мельні ділянки у приватну власність і надають у користування, встановлено порядок вирішення цих питань, а також порядок припинення права на землю, встановлено порядок, правовий ме­ханізм надання земельних ділянок у приватну власність, надання її у користування, зокрема на умовах оренди; припинення права власності чи користування земельною ділянкою; порядок прове­дення земельного кадастру, землеустрою, організації державного контролю за використанням та охороною земель; порядок відшкодування шкоди власникам землі і втрат сільськогоспо­дарського виробництва; встановлено порядок розгляду земельних спорів і притягнення винних осіб до юридичної (цивільно-правової, адміністративної, кримінальної) відповідальності за порушення земельного законодавства.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   42


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка