Головне Територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області



Скачати 328.99 Kb.
Дата конвертації31.12.2016
Розмір328.99 Kb.







Головне ТеРИТОРІАЛЬНЕ управління юстиції у Дніпропетровській області



Дніпропетровська обласна

державна адміністрація





Рекомендації за результатами засідання Міжвідомчої

координаційно – методичної ради

з правової освіти населення

при Дніпропетровській обласній державній адміністрації
«Ми створюємо належні умови для підвищення рівня правової

обізнаності громадян»

м. Дніпро

2016 рік



МІЖВІДОМЧА КООРДИНАЦІЙНО - МЕТОДИЧНА РАДА

З ПРАВОВОЇ ОСВІТИ НАСЕЛЕННЯ ПРИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ

ОБЛАСНІЙ ДЕРЖАВНІЙ АДМІНІСТРАЦІЇ
м. Дніпро 22 вересня 2016 року
Перше питання

«Реформування трудового законодавства: проблеми та перспективи»

Доповідач:

ЗОЛОТУХІНА Лілія Олександрівна

завідувач кафедри господарсько-правових

дисциплін юридичного факультету,

Дніпропетровського державного

університету внутрішніх справ, к.ю.н., доцент
З розвитком суспільства в умовах ринкової економіки в Україні змінюються і трансформуються всі суспільні відносини, в тому числі і трудові. Трудові відносини є динамічним явищем, яке залежить від різних факторів економічного, політичного, соціального характеру. Слід зауважити, що формування стабільних трудових відносин є довготривалим і складним процесом, який характеризується проведенням численних реформ у сфері трудового законодавства.

За сучасних умов існує необхідність врегулювання трудових відносин новим законодавством, бо на теперішній час вони регламентуються законодавством Радянського Союзу 1971 року. За час існування Кодексу законів про працю до його положень було внесено велику кількість змін та доповнень, у результаті чого значна більшість статей цього закону піддалася суттєвим змінам. Формально в ньому надається перевага захисту прав працівників, але там відсутні діючі механізми забезпечення іноді навіть базових елементарних прав та законних інтересів працівників.

Так, задля адаптації вітчизняного трудового законодавства до європейського, 05 листопада 2015 року Верховною Радою України у першому читанні прийнято проект Трудового кодексу, який складається з 9 книг (368 статей) та до якого включені положення інших законів («Про відпустки», «Про оплату праці» та ін.).

Наприклад, до законопроекту додані положення про регулювання формування вимог щодо забезпечення права працівників на повагу їх честі та гідності у трудових правовідносинах, визнання цивільно-правових відносин трудовими, порядку складання, дії та припинення трудового договору, оплати праці за різними обставинами виконання робіт, усунення дискримінації в оплаті праці за сумісництвом, встановлення фінансової відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати тощо. Такі нововведення, безумовно, є значущими та допоможуть уникнути чи вирішити багато спірних питань.

Зокрема, у статті 3 проекту Трудового кодексу міститься положення про заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, а саме порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Дискримінація за ознакою статі включає сексуальні домагання, що виражаються у діях сексуального характеру, поводження (включаючи жести, вирази і фізичний контакт), що є загрозливим, образливим, таким, що піддає експлуатації або змушує до сексуальних відносин.

У чинному законодавстві діє норма статті 21 Кодексу законів про працю, де також йдеться про заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Положення статті проекту Трудового кодексу є ширшим та конкретним порівняно із діючим КЗпП.

У статті 30 проекту Трудового кодексу містяться положення про контроль за виконанням працівниками трудових обов’язків, а саме: роботодавець вправі контролювати виконання працівниками трудових обов'язків, у тому числі з використанням технічних засобів, якщо це зумовлено особливостями виробництва, з обов’язковим попередженням працівників про їх застосування. Під час здійснення такого контролю не допускаються дії, що принижують честь і гідність або порушують інші права працівників. Діюче законодавство про працю таких норм не містить.

Стаття 40 проекту Трудового кодексу забороняє встановлювати випробування для вагітних жінок, працівників із сімейними обов’язками, які мають дітей віком до трьох років, чого не містила стаття 26 КЗпП до червня 2016 року. На практиці це призводило до певних непорозумінь, коли випробування встановлювалось вагітним і вони звільнялись за результатами випробування. Судові спори в такому випадку (в переважній більшості) вирішувались на користь вагітної, бо роботодавець не має права звільняти вагітну працівницю за власною ініціативою. 17 травня поточного року у статті 26-27 КЗпП були внесені зміни стосовно категорій працівників, яким не можна встановлювати випробування (зокрема, вагітним жінкам). Також працівники будуть попереджатись про незадовільні результати випробування за три дні.

Також відповідно до статті 43 проекту Трудового кодексу «Умови трудового договору щодо нерозголошення державної, комерційної таємниці та іншої захищеної законом інформації» у разі прийняття чи переведення на роботу, що передбачає допуск до державної таємниці, працівник бере письмове зобов’язання щодо збереження державної таємниці. Розголошення державної таємниці тягне за собою встановлену законом відповідальність. Якщо працівник у зв’язку з виконанням трудових обов’язків має доступ до інформації, що відповідно до закону визнана комерційною таємницею або іншою захищеною законом інформацією, на вимогу роботодавця під час укладення трудового договору до нього включається умова про нерозголошення цієї таємниці або інформації в період трудових відносин і протягом визначеного сторонами строку після їх припинення, а також попередження про відповідальність за її порушення, встановлену законом. Ця умова може бути включена до трудового договору пізніше, в разі необхідності допуску працівника до такої інформації. Відмова працівника включити відповідні умови до трудового договору за наявності в роботодавця права вимагати їх включення є підставою для відмови у прийнятті на роботу, а якщо трудові відносини вже виникли – для їх припинення на підставі статті 86 цього Кодексу без додержання вимог статті 88 цього Кодексу. У разі порушення працівником зобов’язань щодо нерозголошення комерційної таємниці або іншої захищеної законом інформації він несе відповідальність згідно із законом.

Положення КЗпП таких норм не містять. Ці відносини регламентуються окремими законами і законодавство не містить окремої підстави для припинення трудового договору з ініціативи роботодавця, як-то розголошення комерційної таємниці.

Відповідно до статті 59 КЗпП тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Тобто норма статті не містить чіткої тривалості часу перерви між змінами, а стаття 156 проекту Трудового кодексу встановлює, що тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку не може бути меншою за 12 годин.

Згідно зі статтею 170 проекту Трудового кодексу щорічна основна трудова відпустка встановлюється тривалістю не менш як 28 календарних днів за кожний робочий рік, що порівняно із положеннями статті 75 КЗпП, яка встановлює тривалість щорічної відпустки не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, є більшою.

Також відповідно до статті 199 проекту Трудового кодексу за сімейними обставинами та з інших причин працівникові за його заявою може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на строк до трьох місяців. У діючому ж законодавстві, зокрема у статті 84, закріплено, що працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Так, проект Трудового кодексу містить ще й інші новели, які має сенс аналізувати після вступу його в дію, однак вже стає зрозумілим, що трудове законодавство повинне бути оновленим, адаптованим до європейського права та відповідати умовам ринкової економіки.


Заслухавши доповідь, а також виступи та зауваження учасників засідання, членами Міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації прийнято наступні рекомендації:
1. Філії Національної телекомпанії України «Дніпропетровська регіональна дирекція», Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Дніпропетровської обласної державної адміністрації сприяти висвітленню інформації серед широкої громадськості Дніпропетровської області з питань реформування трудового законодавства.

(грудень 2016 року)

2. Вищим навчальним закладам Дніпропетровської області, які входять до складу МКМР, розмістити на інформаційних стендах та власних веб-сторінках відомості щодо основних перспектив реформування трудового законодавства та основні новели проекту нового трудового кодексу України.

(листопад 2016 року)
3. Дніпропетровському державному університету внутрішніх справ організувати проведення «круглого столу» щодо проблематики реформування трудового законодавства України із залученням провідних науковців та представників органів влади.

(грудень 2016 року)
Друге питання

«Співпраця між управліннями Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області з питань забезпечення права засуджених до позбавлення волі на оформлення пенсій відповідно до вимог ст.122 КВК України»

Доповідач:

СЕМИЛІТ Святослав Олегович –

старший інспектор з особливих доручень

відділу соціально виховної та психологічної роботи

управління Державної пенітенціарної служби

України у Дніпропетровській області,

підполковник внутрішньої служби


На даний час, пенітенціарна система затвердилася як важлива складова державного механізму, що створює умови для виправлення і ресоціалізації засуджених, повернення їх до нормального та повноцінного життя у суспільстві після звільнення.

У сучасних умовах розвитку суспільства і держави, потребує зміни філософія процесу виконання покарань. Її головною метою має бути створення в місцях позбавлення волі умов, які б не принижували гідність, а навпаки, допомагали людині збагнути, що свобода є найбільшою цінністю, аби вона не повернулась до злочинної діяльності. Соціально-психологічна служба установ області в своїй діяльності намагається вселити в засуджених віру у можливість повернутися до нормального життя, інтегруватися у небайдуже суспільство, де про них будуть піклуватися державні інституції. На практиці ж, нажаль, не всі державні органи піклуються про подальше життя даної категорії осіб.

У наш час, питання про соціальну інтеграцію та адаптацію осіб, що звільняються з місць позбавлення волі постає дуже гостро.

Адже, якщо людина не зможе інтегруватися в суспільство як повноправна особистість і не адаптується до нормального життя, то це призведе до нових девіантних наслідків і найчастіше, до повторного здійснення злочинів. Тому дана проблема займає особливе місце в практиці соціально-психологічних служб установ виконання покарань Дніпропетровської області.

До того ж, одним із вагомих чинників, який впливає на належну адаптацію в суспільстві звільнених з місць позбавлення волі засуджених, є наявність у них необхідних документів, зокрема оформлення пенсійних виплат.

Відповідно Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів», до ст. 122 КВК України «Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі», було внесено відповідні зміни, які передбачають, що засуджені, які під час відбування покарання набули право на пенсію за загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках передбачених законом, мають право надавати до адміністрації виправних закладів клопотання про забезпечення необхідних умов для призначення останнім пенсії за місцем знаходження виправного закладу.

Саме тому, питанню пенсійних виплат засуджених приділяють велику увагу і Державна пенітенціарна служба, і Пенсійний Фонд України. Персоналом установ виконання покарань приділяється значна увага наданню допомоги засудженим у вирішенні питання оформленню пенсійних виплат.

На сьогоднішній день набули право на отримання пенсії 50 засуджених. З них 27 засуджених Софіївської виправної колонії (№ 45), дана установа являться єдиним спеціалізованим закладом в Україні, де відбувають покарання засуджені, які являються інвалідами I та II групи.

Тому, найбільш акцентується увага у цьому напрямку роботи на Софіївській виправній колонії (№ 45) так, як категорія засуджених інвалідів незалежно від віку потребують пенсійних призначень та інших соціальних виплат.

На постійній основі в установах організовано взаємодію з представниками територіального органу Пенсійного фонду України для вирішення питань координації діяльності щодо призначення пенсії засудженим.

З метою належного збору документів для оформлення пенсій в установі ведеться моніторинг особових справ засуджених для встановлення інформації про осіб, які не мають довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та паспорту громадянина України та інші відповідні документи.

Розроблено графік прийому засуджених за участю представників територіального органу Пенсійного фонду України та не менш як два рази на місяць проводиться роз’яснювальна робота що умов для призначення (перерахунку) пенсії.

Спільно з керівництвом управління та Громадською радою при управлінні, яка являється консультативно-дорадчим органом, постійно ведеться робота у напрямку наданні правової, соціальної допомоги засудженим інвалідам та у вирішенні їхніх інших питань.

Представниками Громадської ради з питань правового забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань області, взаємодії з судами, правоохоронними органами та органами юстиції постійно ведуться прийоми засуджених з особистих питань з метою надання правової допомоги та вирішення даних питань.

Софіївською районною прокуратурою 2 рази на місяць здійснюються перевірки установи з метою дотримання конституційних прав засуджених інвалідів та інших нормативно-законодавчих актів, які регламентують права та пільги останніх, а також умов відбування покарання. Здійснюють прийом засуджених з особистих питань та вживають заходи щодо їх вирішення.

Заслухавши доповідь, а також виступи та зауваження учасників засідання, членами Міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації прийнято наступні рекомендації:
1. Управлінню державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області продовжити проведення зустрічей уповноважених представників територіальних органів Пенсійного Фонду України із засудженими, які відбувають покарання в установах області, для проведення роз’яснювальної роботи з питань оформлення, призначення або перерахунку пенсії.

(протягом року)
Третє питання

«Питання забезпечення прав громадян під час процедури ліквідації

банківських установ»

Доповідачі:

ДАВЛАТОВ Шавкат Бобоєвич –

керівник юридичної клініки

Університету митної справи та фінансів
МАКАРЕЦЬ Владислав Сергійович –

студент Університету митної справи та фінансів


Актуальність питання забезпечення прав громадян під час процедури ліквідації банківських установ зумовлена істотним зростанням кількості банків, що були визнані неплатоспроможними. Так, якщо за період 1998-2013 рр. з ринку банківських послуг було виведено 34 банківські установи, то у 2014-2015 рр. їх кількість сягнула 63. Відповідно до відомостей Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наразі у процедурі ліквідації перебуває 73 банківські установи.

Необхідно відзначити, що правове регулювання ліквідації неплатоспроможних банків в Україні неодноразово змінювалося із врахуванням особливостей відповідних правовідносин. Першим нормативно-правовим актом незалежної України в цій сфері став Закон України «Про банкрутство» 1991 року. Він встановлював загальні положення ліквідації юридичних осіб-банкрутів, у тому числі банків, але не враховував у повній мірі специфіку банківської справи. У зв'язку із цим виникла нагальна потреба в прийнятті окремого спеціального нормативного акта для належного врегулювання усіх питань, пов’язаних із ліквідацією комерційного банку в разі його банкрутства. Ця потреба посилилася після фінансової кризи 1998 року, і в 2000 році нарешті було прийнято Закон України «Про банки і банківську діяльність», який із численними змінами зберігає чинність до сьогодні і є одним із основних актів, що регулюють відповідне коло правовідносин.

Згодом коло норм, що регламентують питання ліквідації банківських установ, було доповнене приписами Цивільного кодексу України, який передбачив, що особливості ліквідації банків встановлюються Законом «Про банки і банківську діяльність». Крім того, у 2012 році набрав чинності Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який вніс істотні зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та завершив формування нормативно-правової бази ліквідації банківських установ на даному етапі.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Захист прав і законних інтересів вкладників банків невипадково стоїть на першому місці, оскільки під час ліквідації банківської установи як юридичної особи виникає ризик істотного порушення майнових прав громадян-вкладників банку. Зважаючи на те, що відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений його, необхідний детально регламентований та реально діючий механізм повернення вкладених громадянами коштів.

Основна гарантія дотримання майнових прав вкладників закріплена у статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі – Фонд) гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, який не може бути менший за 200 тис. гривень.

Зазначена вище норма є суттєвою гарантією дотримання майнових прав громадян під час процедури ліквідації банківських установ. У той же, в окремих випадках система захисту права власності на вклади, запроваджена Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не позбавлена недоліків. Серед основних із них необхідно відзначити наступний. Вказаним законом встановлена додаткова гарантія прав кредиторів у вигляді майнової відповідальності власників істотної участі, контролерів, керівників банку, яка полягає в задоволенні на вимогу Фонду за рахунок їх майна частини вимог кредиторів у разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. Зазначена норма реалізується шляхом звернення Фонду до суду в разі відмови відповідних службових осіб виконати вимогу Фонду. На практиці застосування даної норми ускладнюється існуючим механізмом доведення винної поведінки відповідних осіб, а також причинного зв'язку між винною поведінкою та завданими збитками або шкодою.

Незважаючи на певні недоліки нормативно-правового регулювання, в цілому існуючий механізм відшкодування вкладів відповідає вимогам щодо забезпечення прав громадян під час процедури ліквідації банківських установ. У зв'язку із цим найбільш істотною проблемою є суб’єктивний фактор, недовіра вкладників до банківських установ, що зумовлює зменшення залучених до банківської системи коштів населення, а отже і стагнацію банківської системи та зменшення темпів розвитку економіки держави в цілому. Для подолання зазначених явищ необхідне проведення широкої роз’яснювальної роботи серед населення із інформуванням в доступній формі про основні засади та порядок ліквідації банківських установ, гарантії прав вкладників та механізми їх реалізації.
Заслухавши доповідь, а також виступи та зауваження учасників засідання, членами Міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації прийнято наступні рекомендації:

1. Університету митної справи та фінансів, Головному територіальниму управлінню юстиції у Дніпропетровській області спільно з Координаційною радою молодих юристів при Головному територіальному управліню юстиції у Дніпропетровській області та Дніпропетровською обласною бібліотекою для молоді імені М. Свєтлова провести правовий орієнтир на тему: «Забезпечення прав вкладників під час процедури ліквідації банківських установ».

(протягом року)
Четверте питання

«Правові аспекти процесу добровільного об’єднання територіальних громад»
Доповідач:

ПЕТРУШЕВСЬКА Валентина Костянтинівна

провідний спеціаліст відділу нормативно-правової роботи

юридичного управління

Дніпропетровської обласної державної адміністрації


Гіперцентралізація влади, що була притаманна нашій державі до проголошення незалежності України, мала місце і після нього. Вченими й експертами неодноразово акцентувалася увага на тому, що централізоване планування й управління ніколи не могли і не можуть функціонувати ефективно. Централізоване управління не дає системі розвиватися і, врешті-решт, призводить до її руйнування.

Децентралізація полярною протилежністю централізації і являє собою складне поняття, яке можна розкривати через його вплив на адміністративно-територіальний устрій держави, систему органів публічної адміністрації, розподіл між ними функцій, повноважень та фінансових ресурсів. Децентралізацію було задекларовано у статті 132 Конституції України як одну із засад, на яких ґрунтується територіальний устрій держави. Проте, ні відміну від конституцій багатьох зарубіжних держав, засадою була не сама децентралізація, а «поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади». Отже, децентралізація не була винятковим принципом за названою конституційною нормою, а згадане «поєднання» відбивало постійні коливання українського суспільства та його політикуму.

Як вказано у Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 року № 333-р, однією із проблем, що постали перед Україною у зв’язку з недосконалою системою місцевого самоврядування є надмірна централізація повноважень органів виконавчої влади та фінансово-матеріальних ресурсів. Окрім того, зазначеною Концепцією відзначено погіршення якості та доступності публічних послуг; ресурсної неспроможності переважної більшості органів місцевого самоврядування здійснювати власні і делеговані повноваження; зношеність об'єктів нерухомості, складна демографічна ситуація; нерозвиненість форм прямого народовладдя, неспроможність членів громад до солідарних дій, спрямованих на захист своїх прав та інтересів; у співпраці з органами місцевого самоврядування і місцевими органами виконавчої влади та досягнення спільних цілей розвитку громади; тощо.

Для подолання зазначених проблем, а також з метою підготовки органів місцевого самоврядування до передання повноважень від органів державної влади (тобто наступних етапів децентралізації) було розроблено і прийнято Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад».

Ідея добровільного об’єднання територіальних громад для українського законодавства не нова і була закріплена на найвищому - конституційному рівні ще у 1996 році:

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Варто зазначити, що зазначена конституційна норма, окрім того, що є декларативною, дає можливість об’єднатися виключно сільським громадам. Це зауваження знайшло підтвердження у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2002 року № 12-рп/2002 – справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 140 Конституції України (справа про об’єднання територіальних громад).

З положень частини першої статті 140 Конституції України, які конкретизовані, зокрема, у статтях 1, 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», випливає можливість добровільного об'єднання в єдину територіальну громаду тільки територіальних громад сіл.

Однак, аж до прийняття у 2015 році Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» ці норми не мали за собою основних умов об’єднання територіальних громад, порядку його ініціювання, порядку утворення об’єднаної територіальної громади та порядку діяльності органів місцевого самоврядування в об’єднаній територіальній громаді до формування нових органів. Врегульовуються питання правонаступництва, управління об’єктами комунальної власності, формування бюджету, форми державної підтримки, зокрема фінансової.

Саму процедура об’єднання територіальних громад можна розділити на такі етапи:

1. Ініціювання процесу об'єднання територіальних громад.

2. Підготовка проектів рішень щодо добровільного об’єднання територіальних громад.

3. Надання облдержадміністрацією висновку щодо відповідності проекту рішення Конституції та законам України.

4. Прийняття радами рішення про добровільне об’єднання територіальних громад.

5. Призначення та проведення перших виборів у об’єднаній територіальній громаді (регулюється Постановою ЦВК від 12 лютого 2016 року № 32 «Про Порядок призначення перших виборів депутатів сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад та відповідних сільських, селищних, міських голів»).

6. Утворення об’єднаної територіальної громади та реорганізація органів місцевого самоврядування.

Об’єднана територіальна громада вважається утвореною з дня набрання чинності рішеннями всіх рад, що прийняли рішення про добровільне об’єднання територіальних громад, або з моменту набрання чинності рішенням про підтримку добровільного об’єднання територіальних громад на місцевому референдумі та за умови відповідності таких рішень висновку, передбаченому частиною 4 статті 7 Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад».

Перевірка відповідності проектів рішень місцевих рад на предмет відповідності Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», а також іншим нормам чинного законодавства відбувається не лише на третьому етапі об’єднання, але і ЦВК перед призначенням перших виборів. Проаналізувавши Постанови Центральної виборчої комісії «Про відсутність правових підстав для призначення Центральною виборчою комісією перших виборів депутатів ради об’єднаної територіальної громади та голови (область) і оголошення виборчого процесу відповідних місцевих виборів», юридичним управлінням Дніпропетровської облдержадміністрації було сформовано ряд основних причин відмов ЦВК призначення таких виборів.

Такими причинами можуть бути:


ЦВК зауважує, що виключення із Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» положення частини дев’ятої статті 7, яке визначало необхідність попереднього внесення Верховною Радою України змін до меж суміжних адміністративно-територіальних одиниць у разі, якщо передбачалося входження до складу об’єднаної територіальної громади територіальних громад, розташованих на території таких адміністративно-територіальних одиниць, не може бути підставою для незастосування норм Конституції України, що визначають повноваження Верховної Ради України у цій сфері, які є нормами прямої дії та обов’язкові для застосування.

Разом з тим, відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України вирішення питання щодо утворення і ліквідації районів, встановлення і зміни меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування та перейменування населених пунктів і районів належить до повноважень Верховної Ради України.

Також частиною першою статті 174 Земельного кодексу України визначено, що рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням обласної ради.

Крім того, Комісія звертає особливу увагу, що відповідно до частини другої статті 8 Основного Закону України Конституція України має найвищу юридичну силу, а згідно з частиною третьою цієї статті її норми є нормами прямої дії.

Відтак, враховуючи зазначені норми Конституції України та Земельного кодексу України, необхідною передумовою призначення перших виборів сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад та відповідних сільських, селищних, міських голів і оголошення виборчого процесу таких місцевих виборів у разі входження територіальної громади, розташованої на території суміжного району, до складу об’єднаної територіальної громади, адміністративний центр якої знаходиться в межах іншого району, є внесення змін до меж відповідних районів.

З огляду на викладене прийняття рішення щодо віднесення об’єднаної територіальної громади до території одного з районів області органами місцевого самоврядування територіальних громад, що вирішили об’єднатися, їх посадовими особами або обласною радою чи обласною державною адміністрацією, Центральною виборчою комісією або будь-яким іншим державним органом чи органом місцевого самоврядування суперечитиме частині другій статті 19 Конституції України, оскільки фактично призведе до зміни меж вказаних суміжних районів, що Основним Законом України віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України.


  • Неврахування перейменування назв населених пунктів, районів

Додавати/вказувати реквізити Постанови Верховної Ради України про перейменування у зв'язку з декомунізацією (відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України найменування та перейменування населених пунктів і районів належить до повноважень Верховної Ради України), навіть якщо постанова Верховної Ради України про перейменування окремих населених пунктів та районів на сьогодні не оприлюднена, на що ЦВК звертає увагу у своїй Постанові від 12 лютого 2016 року № 25.

  • У ЦВК наявна інформація про порушення законодавства при прийнятті рішень про об'єднання територіальних громад

Частиною четвертою статті 13 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» передбачено, що у разі виявлення у процесі розгляду питання на засіданні Комісії ознак вчинення злочину чи іншого правопорушення Комісія приймає рішення про звернення до відповідних правоохоронних органів та передає їм відповідні матеріали.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про Національну поліцію» завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності. Частиною першою статті 23 указаного Закону встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності.

Підводячи підсумки, варто зазначити про наявні у цій сфері правовідносин недоліки та проблеми, які прямо пов’язані з правовою свідомістю та правовою культурою як суспільства так і посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У частині статті 9 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» зазначено: організаційну підтримку та інформаційно-просвітницьке сприяння добровільному об’єднанню територіальних громад забезпечують місцеві державні адміністрації. Із місцевих державних адміністрацій з сільськими та селищними радами взаємодіють саме райдержадміністрації, тому часто саме від якості надання їх методичної допомоги місцевим радам залежить прийняття позитивного чи негативного рішень про об’єднання територіальних громад.

Також заслуговує уваги питання наукового дослідження зазначеного процесу саме у період масового, у всеукраїнських масштабах добровільних об'єднань територіальних громад. І якщо загальним питанням децентралізації або загальним питанням місцевого самоврядування присвячено досить велика кількість наукових досліджень, то більш вузькому питанню, що поєднує зазначені напрями, з часу прийняття Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» уваги приділяється недостатньо. З одного боку можна вести мову про те, що зазначений закон зняв досить велику кількість теоретичних питань перевівши їх у практичну площину, з іншого саме зараз найсприятливіший період для вивчення практики застосування громадами зазначеної процедури, а також питання правової культури громад, перед котрими відкриваються такі можливості.
Заслухавши доповідь, а також виступи та зауваження учасників засідання, членами Міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації прийнято наступні рекомендації:
1. Юридичному управлінню Дніпропетровської обласної державної адміністрації розробити рекомендації для райдержадміністрацій щодо порядку надання методичної допомоги сільським, селищним та міським радам у питаннях добровільного об’єднання територіальних громад.

(протягом ІІ півріччя 2016 року)
2. Вищим навчальним закладам Дніпропетровської області, які входять до складу МКМР, забезпечити роботу щодо підготовки вивчення процесів об’єднання територіальних громад, котрі відбуваються у державі та області, а також їх публікації.

(протягом року)
П’яте питання

«Організація проведення Всеукраїнського тижня права на території Дніпропетровського регіону у 2016 році»
Доповідач:

ІЛЬЇНА Людмила Петрівна

в.о. начальника Управління реєстрації нормативно-правових

актів, правової роботи та правової освіти

Головного територіального управління юстиції

у Дніпропетровській області
Враховуючи важливе значення правової освіти в подальшій розбудові України як правової держави, вихованні у громадян поваги до закону і прав людини та згідно Указу Президента України від 08 грудня 2008 року № 1149 «Про Всеукраїнський тиждень права», Всеукраїнський тиждень права проводиться щороку і включає 10 грудня – День прав людини, який відзначається в пам’ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.

У Дніпропетровському регіоні традиційно, на засідання МКМР виноситься дане питання з метою консолідації зусиль членів МКМР для активного проведення заходів в рамках Всеукраїнського тижня права. Кожного року Розпорядженням голови облдержадміністрації затверджується Регіональний План заходів з проведення Всеукраїнського тижня права.

Враховуючи вищевикладене, а також з метою проведення у 2016 році Всеукраїнського тижня права на території Дніпропетровської області на ще більш якісному й високому рівні, для організації широкомасштабних дієвих правоосвітніх заходів, що сприятимуть утвердженню позитивної ролі права в суспільстві, пропонуємо сконцентрувати зусилля щодо активного проведення тижня права на території Дніпропетровської області та внести актуальні пропозиції заходів для розробки Розпорядження про проведення на території Дніпропетровської області Всеукраїнського тижня права.
Заслухавши доповідь, а також виступи та зауваження учасників засідання, членами Міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації прийнято наступні рекомендації:

1. Членам МКМР з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації:

1.1. Активно долучитися до проведення Всеукраїнського тижня права на території Дніпропетровської області.

1.2. До 27 вересня 2016 року розробити та надати до Управління взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації актуальні пропозиції щодо проведення заходів в рамках Всеукраїнського тижня права на території Дніпропетровської області.

2. Управлінню взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації розробити проект розпорядження голови облдержадміністрації «Про затвердження заходів щодо проведення Всеукраїнського тижня права на території Дніпропетровської області у 2016 році».
Додаткове питання

«Діяльність бюро правової допомоги та їх повноваження»

Доповідач:

ЯЦУБА Людмила Олегівна –

директор Регіонального центру з надання

безоплатної вторинної правової допомоги

у Дніпропетровській області


Бюро правової допомоги – всеукраїнська мережа точок доступу до безоплатної правової допомоги, активного поширення правової інформації та доступу до правових консультацій на рівні територіальних громад.

Основними завданнями бюро правової допомоги є:

 правопросвітництво у територіальних громадах;

 надання безоплатної первинної правової допомоги – правової інформації та консультацій;

 забезпечення доступу до безоплатної вторинної правової допомоги (представництво інтересів в суді) вразливих категорій громадян;

 забезпечення доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції.

На практиці це означає, що кожен, хто звернеться до бюро за юридичною консультацією – її отримає, як і матиме доступ до електронних сервісів Міністерства юстиції. Крім того, клієнти матимуть змогу через бюро отримати доступ й до адвокатських послуг – якщо це буде необхідно та у випадку належності до визначених законом категорій осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу; а також фахівці бюро представлятимуть інтереси таких осіб у суді за окремими видами спорів.
Бюро правової допомоги – самостійний відділ місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Бюро створюються у районах та містах обласного значення як відокремлені структурні підрозділи місцевих центрів з надання БВПД.


Діяльність бюро правової допомоги передусім буде спрямована на підвищення правової грамотності мешканців сільської місцевості та малих міст.
Отримання юридичних консультацій у бюро сприятиме виробленню у громадян практики використовувати правові інструменти для вирішення своїх життєвих питань замість узвичаєних корупційних практик. Також це сприятиме досудовому врегулюванню цивільних та адміністративних судових спорів; зменшуватиме ризики обмеження доступу до права і правосуддя для найбільш соціально вразливих суспільних верств внаслідок запровадження виключного права адвокатів на представництво в суді та браку адвокатів у сільській місцевості та малих містах; більшій залученості територіальних громад до роботи сформованих ними органів місцевого самоврядування; зменшення домашнього насильства, дискримінації та попередження злочинності, насамперед, серед неповнолітніх тощо.
Бюро відповідно до покладених на нього завдань:

1) регулярно розповсюджує інформацію у сфері захисту прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) проводить тематичні семінари, лекції, зокрема у навчальних закладах, закладах позашкільної освіти, в закладах післядипломної освіти, навчально- виховних закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; для визначених категорій громадян, зокрема, пенсіонерів, інвалідів, учасників антитерористичної операції, молоді, громадських активістів, вчителів та педагогічних працівників, медичних працівників, інших вразливих суспільних груп з метою підвищення правової свідомості, культури та освіченості населення;

3) здійснює особистий прийом та облік осіб, які звертаються до Бюро для отримання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги, роз'яснює положення законодавства у сфері безоплатної правової допомоги та порядок отримання такої допомоги;

4) розглядає звернення осіб про надання безоплатної первинної правової допомоги протягом п'яти календарних днів з дня надходження зазначеного звернення;

5) надає правову інформацію, консультації і роз'яснення з правових питань;

6) забезпечує складення заяв, скарг та інших документів правового характеру;

7) забезпечує роботу мобільних консультаційних пунктів;

8) забезпечує відвідування осіб, зокрема одиноких, похилого віку, з обмеженими фізичними можливостями за місцем їх перебування з метою надання зазначеним особам безоплатної правової допомоги;

9) забезпечує розвиток мережі дистанційних пунктів доступу до безоплатної правової допомоги та їх функціонування на постійній основі;

10) забезпечує прийом заяв про надання безоплатної вторинної правової допомоги, їх реєстрацію та передання до відділу організації надання безоплатної вторинної правової допомоги та роботи з адвокатами місцевого центру на паперових та/або електронних носіях, надає допомогу у складанні таких заяв;

11) здійснює представництво інтересів осіб, визначених пунктами 1, 2, 8 - 1 2 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами та/або складення документів процесуального характеру, - згідно з наказом відповідного місцевого центру про надання безоплатної вторинної правової допомоги та на підставі довіреності, виданої особою, яка звернулася за наданням безоплатної вторинної правової допомоги, забезпечує посвідчення зазначеної довіреності;

12) забезпечує надання доступу до комп'ютерів з відповідним програмним забезпеченням, за допомогою яких особа може отримати доступ до електронних сервісів Міністерства юстиції; надає консультації, роз'яснює правила пошуку та порядок отримання відомостей із зазначених сервісів;

13) здійснює аналіз питань, з якими особи звертаються до Бюро, та готує відповідні консультаційні матеріали;

14) готує і подає відділу інформаційної та матеріальної інфраструктури місцевого центру інформацію про діяльність Бюро для розміщення її на офіційному веб-сайті;

15) збирає за встановленою формою статистичні дані про надання безоплатної правової допомоги, зокрема щодо кількості та категорій осіб, які звернулись по таку допомогу, а також щодо осіб, які скористались електронними сервісами Міністерства юстиції України, і передає їх відділу інформаційної та матеріальної інфраструктури місцевого центру для узагальнення;

16) бере участь у підготовці звітів місцевого центру з питань, що належать до повноважень Бюро;

17) бере участь у підготовці довідкових, інформаційних, аналітичних, статистичних, звітних та інших матеріалів з питань, що належать до повноважень Бюро;

18) готує пропозиції до проектів регіональних планів надання безоплатної правової допомоги, планів роботи місцевого центру, а також щодо їх виконання з питань, що належать до повноважень Бюро;

19) взаємодіє та координує свою діяльність з іншими бюро правової допомоги та відділом попередньої роботи з клієнтами відповідного місцевого центру;

20) виконує інші функції, відповідно до покладених на Бюро завдань.

Штатна чисельність бюро правової допомоги складає – 3 особи: начальник бюро, заступник начальника бюро та головний спеціаліст.

Бюро очолює начальник Бюро, якого призначає на посаду та звільняє з посади директор регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - регіональний центр) за поданням директора місцевого центру відповідно до кваліфікаційних вимог, визначених Координаційним центром з надання правової допомоги (далі - Координаційний центр).

Начальник Бюро має заступника, якого призначає на посаду та звільняє з посади директор регіонального центру за поданням директора місцевого центру відповідно до кваліфікаційних вимог, визначених Координаційним центром.

Працівники Бюро призначаються на посаду та звільняються з посади директором регіонального центру за поданням директора місцевого центру відповідно до кваліфікаційних вимог, визначених Координаційним центром.


Станом на 06.09.2016 року в Дніпропетровській області відкрито 20 бюро правової допомоги із запланованих 25 бюро.

Адреси діючих новостворених бюро правової допомоги:

Верхньодніпровське бюро правової допомоги: м. Верхньодніпровськ, вул. Леніна, 21.

Криничанське бюро правової допомоги: смт Кринички (приміщення в стадії визначення).

Петриківське бюро правової допомоги: смт Пертиківка, вул. Леніна, 69.

Магдалинівське бюро правової допомоги: Магдалинівський район, смт Магдалинівка, вул. Радянська, 84.

Новомосковське бюро правової допомоги: Новомосковський район, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 12.

Царичанське бюро правової допомоги: Царичанський район, смт Царичанка, вул. Комсомольська, 120.

Покровське бюро правової допомоги: м. Покров, вул. Героїв, 13.

Томаківське бюро правової допомоги: смт Томаківка, вул. Лесі Українки, 41.

Васильківське бюро правової допомоги: смт Васильківка, вул. Соборна (Леніна), 25.

Першотравенське бюро правової допомоги: м. Першотравенськ, вул. Комсомольська, 26.

Петропавлівське бюро правової допомоги: смт Петропавлівка, вул. Героїв України, 42.

Покровське бюро правової допомоги: Покровський район, смт Покровське, вул.40-річчя Жовтня, 30-а.

Синельниківське бюро правової допомоги: м. Синельниково, вул. Богми, 4А.

Слобожанське бюро правової допомоги: смт Ювілейне, вул. Василя Сухомлинського, 42.

Апостолівське бюро правової допомоги: Апостолівський р-н, м. Апостолове, вул. Центральна, 63.

Жовтоводське бюро правової допомоги: м. Жовті Води, бульвар Свободи, 62.

Криворізьке бюро правової допомоги: Криворізький район, м. Кривий Ріг, вул. Томського, 37.

П'ятихатське бюро правової допомоги: м. П'ятихатки, вул. Пушкіна, 107.

Солонянське бюро правової допомоги: Солонянський район, смт Солоне, вул. Гагаріна, 12А.


Загальна кількість звернень до вказаних бюро правової допомоги за окреслений період складає 496 осіб

За категоріями звернень:

соціального забезпечення — 101особа

спадкове — 80 осіб

сімейне – 70 осіб

медичне – 2 особи

трудове – 21 особа

адміністративне – 7 осіб

земельне – 70 осіб

договірне – 20 осіб

житлове – 31 особа

інше цивільне – 35 осіб

виконання судових рішень – 28 осіб

неправове питання – 2 особи



та інше – 29 осіб
Заслухавши доповідь, а також виступи та зауваження учасників засідання, членами Міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації прийнято наступні рекомендації:
1. Усім членам Міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення при Дніпропетровській обласній державній адміністрації висвітлювати інформацію про діяльність бюро правової допомоги на власних веб-сайтах.

(постійно)



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка