Географічне положення, природні умови і природні ресурси країн. Латинської Америки



Скачати 129.05 Kb.
Дата конвертації03.04.2017
Розмір129.05 Kb.


Лекція: КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ


  1. Географічне положення, природні умови і природні ресурси країн. Латинської Америки.

  2. Населення і господарство країн Латинської Америки.





  1. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ, ПРИРОДНІ УМОВИ ТА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ


Сучасна політична карта Латинської Америки
Латинською Америкою вважають великий регіон між США й Антарктидою. Ці території називали «Індоамерикою», «Іспанською Америкою», «Ібероамерикою». Сучасна назва утвердилася з середині 30-х pp. XX ст. Територія Латинської Америки - 20,5 млн. км2, що становить понад 15 % площі суходолу світу, Тут проживають 523 млн. чол., тобто 8,4 % населення Землі. На сучасній політичній карті регіону налічується 46 держав і територій, з них З незалежних держави - члени ООН.

За рівнем економічного розвитку майже всі держави Латинської Америки належать до країн, що розвиваються. Лише Куба є країною плановою економікою. Латиноамериканські країни, що розвиваються, різні за рівнем економічного розвитку. До нових індустріальних країн НІК) відносять Бразилію, Мексику та Аргентину. До них наближається Венесуела, Колумбія, Чилі. Більшість країн Карибського басейну, окрема Багамські острови, Барбадос, належать до групи острівних країн, з;о мають високі прибутки і відомі своїми курортами та банківським бізнесом. Країнами середніх можливостей, які мають значний потенціал для економічного зростання, є, наприклад, Парагвай, Болівія, країни Перешийку. До групи найменш розвинених країн у регіоні відносять інше Гаїті - найбіднішу державу всієї Західної півкулі, де 85 % населення живуть за межею бідності, а понад 60 % громадян є безробітними та неписьменними.

За формою правління більшість латиноамериканських країн є республіками. Лише 9 країн мають особливу форму правління - держави у складі Британської Співдружності. До них належать Беліз, Ямайка, Барбадос, Гренада, Багамські острови та ін.

За адміністративно-територіальним устроєм більшість держав Латинської Америки унітарні. Федеративними країнами є лише Бразилія (складається з 24 штатів), Мексика (31 штат), Венесуела 20 штатів) та Аргентина (федерація 22 провінцій).

Держави регіону дуже різняться за площею. До найбільших країн звіту належить Бразилія, на яку припадає майже 42 % території Латинської Америки. Великими за площею країнами є також Аргентина, Мексика, Перу, Колумбія та Болівія. А більшість країн Карибського басей­ну належать до групи карликів, їх площа не перевищує 1 тис. км2.

У Латинській Америці зберег­лися 13 залежних територій, які підпорядковані Франції (Гвіана, Мартініка, Гваделупа), Великій Британії (зокрема Фолклендські Острови, Ангілья), США (Пуерто-Рико, Віргінські острови США), Нідерландам (Аруба, Нідерландські Антильські острови).


Економіко-географічне положення

Більшість держав Латинської Америки розташовані на перетині найважливіших транспортних шля­хів, які сполучають Атлантичний океан з Тихим. Особливе значення для регіону має Панамський канал, через який пролягають головні міжнародні транзитні шляхи. Лише Болівія та Парагвай - конти­нентальні держави, тобто не мають виходу до моря. Найважливішою особливістю політико-географічного положення Латинської Америки є сусідство із США. Це зумовило проникнення американських моно­полій у латиноамериканські країни ще наприкінці XIX ст., а також підкорення політики в регіоні інтересам США. Саме Сполучені Штати є головним партнером країн, що утворюють Організацію Амери­канських Держав (ОАД). Більшість дер­жав входять до політичної миролюбної організації Рух неприєднання, а також беруть участь у роботі економіч­них угруповань: Латиноамериканської асоціації інтеграції (JIAAI), Організації центральноамериканських держав, Латиноамериканської економічної системи. Формується Міжамериканська зона вільної торгівлі, яка об'єднає ринки США і Канади з латиноамериканським внутрішнім ринком. Ряд держав є членами організацій-експортерів нафти (ОПЕК), мідних руд (СИПЕК), бокситів (ІБА).



Еколого-географічне положення регіону погіршується. Негативного впливу людини зазнає навколишнє середовище Амазонії, де відбувається інтенсивний процес знищення вологих екваторіальних лісів, приморських районів, де найбільше розвинена господарська діяльність, територій, що межують із США.
Природні умови та природні ресурси

Латинська Америка — царство тропічної природи з надзвичайно своєрідним органічним світом та бага­тющими надрами. їх систематичне вивчення почалося лише з середини XX ст., а детальні карти складені тільки для 1 % території.



Рельєф регіону досить складний. На заході від Мексики до Чилі тягнуться молоді сейсмічно активні гори Кордильєри - Анди. Вони є зна­чною перешкодою для освоєння території, але й скарбницею мінеральної сировини. Саме тут зародилися головні американські цивілізації до-колумбівської епохи. Східна, платформна, частина Південної Америки зайнята величезними рівнинами. Тут важкодоступна, поросла екваторі­альними лісами, Амазонська низовина межує з маловивченим лісистим Гвіанським плоскогір'ям та Оріноцькою низовиною. На сході материка простягається величезне, вкрите саванами та рідколіссям, Бразильське плоскогір'я, яке поступово переходить на півдні в безкраї степи (пампу) Ла-Платської низовини.

Кліматичні умови більшої частини регіону вирізняються висо­кими температурами та вологістю. Близько 60 % території має надмірне зволоження, і лише 1/3 земель (частина Мексики та Аргентини) потребує зрошення.

Країни Латинської Америки дуже багаті на різні природні ресурси. Регіон забезпечений майже всіма видами мінеральних ресурсів. Тут часто трапляються їх поєднання, що є зручними для промислового освоєння. Деякі поклади корисних копалин визнані як унікальні.



З паливних ресурсів Латинська Америка має величезні запаси нафти і природного газу. їх розробка дає понад половину вартості продук­ції гірничодобувної промисловості в регіоні. Найпотужніші нафтогазонос­ні басейни зосереджені в Мексиці та Венесуелі, досить значні є в Еквадорі, Тринідаді й Тобаго. Кам'яного вугілля в регіоні мало, до того ж воно низь­кої якості, залягає незручно й експлуатується мало. Значне видобування урану для потреб власної енергетики ведуть Бразилія та Аргентина.

Латинська Америка має велетенські запаси рудних ресурсів. До щитів давньої платформи приурочені поклади залізних і марганцевих руд, 90 % видобутку та експорту яких припадають на Бразилію. Залізні руди тут вирізняються дуже високим вмістом металу і майже не потребують зба­гачення. Значні запаси залізних руд є також у Венесуелі. Руди кольорових металів в основному залягають у поясі складчастості Кордильєр — Анд. Тут відомі значні поклади руд міді (Чилі, Перу, Мексика), срібла, свинцю та цинку (Мексика, Перу), олова (Болівія, Бразилія), золота (Колумбія, Мексика), сурми та ртуті (Мексика). Латинська Америка також над­звичайно багата на алюмінієві руди. Провідні місця у світі за їх експортом посідають Ямайка (дає більш як по­ловину бокситів регіону), Суринам, Гайана, Домініканська Республіка.

Значні поклади нерудних ре­сурсів мають лише деякі країни. Так, Мексика є великим експортером самородної сірки, графіту, миш'яку, флюориту, Чилі — калійної та натрієвої селітри; Бразилія — алмазів, гірсько­го кришталю, слюди, Колумбія — сапфірів, Венесуела і Гайана — алмазів. Водні ресурси Латинської Америки дуже значні, проте ви­користовуються поки що мало. На близько 60 % площі регіону знаходяться найбільші річкові системи світу: Амазонка, Парана, Оріноко. В регіоні багато річок, придатних для судноплавства, проте вони використовуються мало. Гідроенергопотенціал річок залучений у господарське використання недостатньо. Його активне освоєння розпочалося в Бразилії на річці Парана.

Земельні ресурси Латинської Америки дуже різноманітні: від ро­дючих чорноземів Аргентини та Уругваю до бідних щебенюватих ґрунтів гірських пустель. Більш як половину площі регіону займають малородючі фералітні ґрунти амазонської сельви. Земельні ресурси Латинської Америки освоєні мало. Найбільш розорані степові масиви Аргентини.

Лісові ресурси регіону багаті. Амазонська сельва — найбільший у світі масив вологих екваторіальних лісів. Щодо запасів цінних тропіч­них деревних порід із твердою красивою деревиною Бразилії немає рівних у світі. Проте сільськогосподарське освоєння та будівництво вже завдали значної шкоди лісовим масивам Амазонії.

Природно-рекреаційними ресурсами вирізняються ост­рівні країни Карибського басейну. Культурно-історичні пам'ятки індіан­ської цивілізації приваблюють туристів до Мексики та Перу.
2. НАСЕЛЕННЯ І ГОСПОДАРСТВО КРАЇН ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
Населення
Для демографічної ситуації більшості країн Латинської Америки характерні другий тип відтворення населення та високі показ­ники природного приросту, які нині вже мають тенденцію до зниження. Середній показник приросту в регіоні становить 20 чол./тис. Найвищий природний приріст - у країнах Перешийка: понад 27 чол./тис. Відтво­рення населення визначає особливості вікової структури: значну частку становлять діти (до 40 %) і невелику - літні люди (3-8 %).

До першого типу відтворення в Латинській Америці перейшли Куба (природний приріст — 5,4 чол./тис.) та Уругвай (8,4 чол./тис).

У колоніальні часи в регіоні переважало додатне сальдо міграції. Про­те нині у зв'язку з нестабільністю економіки та високим рівнем безробіття помітний відплив населення до США та Канади. Там працюють багато нелегальних мігрантів — вихідців з Латинської Америки на некваліфікованих низькооплачуваних роботах.

Сучасна расова та національна структура населення регіону склалася в період колонізації шляхом змішування трьох основних рас: індіанців, європейців та африканців. Більшість країн Латинської Америки є одно-національними. У них склалися різні, переважно іспаномовні, нації: мек­сиканці, кубинці, панамці, венесуельці, перуанці, чилійці, аргентинці тощо. Основою формування націй були креоли — нащадки європейських колонізаторів. Нині найбільше їх залишилося в Уругваї та Коста-Риці. В інших країнах нації на 55-90 % складаються з представників мішаних рас: метисів, мулатів, самбо.

У Бразилії виникла нація бразильців, мовою яких є португальська. Бразильці сформувалися внаслідок змішування представників трьох основних рас, тому зовнішні ознаки нації виражені нечітко. У невеликих за чисельністю населення англомовних та франкомовних країнах пере­важають негри та мулати.

Корінні жителі Америки, індіанці, є нащадками давніх, різних за мовою, культурою та зовнішніми ознаками, народів. Найвідоміші з них — нащадки майя, ацтеків та інків. Індіанців у Ла­тинській Америці збереглося значно більше, ніж у США та Канаді. Вони становлять більшість на­селення Болівії, Гватемали та Парагваю, близько 40 % населення Перу та Еквадору, близько 12 % населення Мексики.

У більшості країн Латинської Америки спо­відують християнство католицького напряму. Цю релігію завезли іспанські та португальські конкістадори. В колишніх англійських колоніях живуть прихильники протестантизму.

Середня густота населення в регіоні майже вдвічі менша, ніж у світі, — 25,5 чол./км2.

Це пояснюється переважно природними та історичними причинами. Населення розпо­ділене дуже нерівномірно. Більшість людей сконцентрована в районах, де були осередки заселення доколумбівського та початкових етапів колонізації: на островах Карибського басейну, у гірських районах Середніх Анд та на східному узбережжі Південної Америки. Тут густота населення сягає 100-600 тис. чол./км2. Водночас майже не заселені Амазонія, басейн Оріноко та крайній південь.

У Латинській Америці склалися високий рівень та дуже швидкі темпи урбанізації. У другій половині XX ст. міське населення ре­гіону зростало в 4 рази швидше, ніж сільське. Це явище тут назвали «міським вибухом». У пошуках роботи люди переїздять із сіл у міста, а також з малих містечок до великих міст. Проте урбанізація в Латинській Америці набула хибного характеру, адже її темпи значно випереджають швидкість приросту промисловості, будівництва та сфери послуг. Тому всі міста регіону мають однотипну прямокутну забудову з діловим центром та хмарочосами, кварталами старого міста та перенаселеними околицями - кварталами суцільного жебрацтва.

Найвищий рівень урбанізації в регіоні - у Венесуелі (93 %), Уруг­ваї (90 %), Аргентині (88 %), Чилі (84 %). У Латинській Америці швидко зростає кількість міст-мільйонників. Ще 50 років тому їх тут було 6, нині -близько ЗО, зокрема 7 з населенням понад 5 млн. чол.: Мехіко (19,7 млн. чол.), Буенос-Айрес (13,4 млн. чол.), Сан-Паулу (10 млн. чол.), Ліма (8,1 млн. чол.), Санта-Фе-де-Богота (7,1 млн. чол.), Ріо-де-Жанейро (6,2 млн. чол.), Сантьяго (5,1 млн. чол.). Навколо міст виникли великі міські агломерації. Уряди країн намагаються подолати негативні наслідки хибної урбанізації. Для цього вони обмежують приплив мігрантів у великі міста, створюють нові робочі місця, ведуть будівництво житла, переносять столиці в інші міста. Наприклад, у 1960 р. було перенесено столицю Бразилії. Планується змінити місцезнахо­дження столиць Мексики та Аргентини.


Господарство

Для сучасного господарства більшості латиноаме­риканських країн характерні деякі спільні ознаки. По-перше, економіка держав є багатоукладною, тобто в ній існує багато форм власності. На селі поряд із сучасним фермерським виробництвом, що використовує найману працю, є напівфеодальні пережитки у формі латифундій. У промисловості поряд із великими сучасними підприємствами збереглися кустарні, в яких зайнято близько 40 % робітників. Рівень безробіття високий. По-друге, для більшості країн регіону характерна вузька спеціалізація господарства, зорієнтована на експорт продукції до розвинених країн. Як правило, це монокультурне сільське господарство або монопродуктивна добувна про­мисловість. Вузьку спеціалізацію вдалося подолати лише кільком країнам завдяки залученню передових технологій, іноземних інвестицій та кре­дитів країн Заходу, зокрема Бразилії, Мексики, Аргентини, Венесуели, Колумбії та Чилі. На них припадає 80 % промислової продукції регіону. З переважно аграрних вони перетворилися на індустріально-аграрні країни, в галузевій структурі господарства яких зростає частка машинобудування, електроенергетики, хімічної та легкої промисловості. По-третє, спосте­рігається велика залежність економіки латиноамериканських країн від іноземного капіталу США, Японії та країн Західної Європи. У регіоні розширюються філії промислових компаній розвинених країн. Особливо це стосується машинобудування. Значними є інвестиції країн Заходу в екологічно брудні виробництва, зокрема кольорову металургію.



Основою паливної промисловості Латинської Америки є наф­това. Нафтопереробка здійснюється майже в усіх країнах. Значними екс­портерами одночасно сирої нафти і нафтопродуктів є Мексика, Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго. На островах Карибського басейну склалася транзитна нафтопереробка з реекспортом нафтопродуктів. Тут працюють найпотужніші у світі нафтопереробні заводи.

В електроенергетиці раніше переважали теплові електро­станції. Нині стрімко зростає частка ГЕС, які вже дають понад 60 % електроенергії регіону. З 19 найпотужніших ГЕС світу 7 працюють у Латинській Америці, зокрема й одна з найбільших у світі «Ітайпу» (12,6 млн. кВт) на кордоні Бразилії та Парагваю. Атомні електростанції збудовані біля великих міст Бразилії, Мексики, Аргентини. Однак роз­виток електроенергетики поки що недостатній.

Чорна металургія набула найбільшого розвитку в Бразилії, Мексиці, Аргентині та Венесуелі. Нині вона стала експортною галуззю. Дешеву низькоякісну сталь вивозять до розвинених країн, де її використо­вують у переробній металургії. На власній сировині працює кольорова металургія. її основною продукцією є мідь (Чилі, Перу, Мексика), свинець та цинк (Перу, Мексика), олово (Болівія), срібло (Мексика), алюміній (Бразилія, Аргентина, Суринам). В Ямайці, Гайані, Домініканській Рес­публіці з бокситів виробляється глинозем, який експортується у розвинені країни для виплавляння алюмінію.

Машинобудування посіло провідну роль в економіці регіону, проте воно розвивається нерівномірно. 2/3 машин та обладнання Латин­ської Америки виробляють Бразилія, Мексика й Аргентина. Головне значення має автомобілебудування, 60 % продукції якого припадає на Бразилію. Тут у містах Сан-Паулу і Белу-Орізонті працюють філії німецьких, американських та італійських компаній. Важливе місце авто­мобілебудування посіло також у Мексиці й Аргентині. Суднобудування переважає на морських узбережжях Бразилії, Чилі, Мексики, Перу. В нових індустріальних країнах розвиваються також верстатобудування, літакобудування, сільськогосподарське машинобудування, електроніка та електротехніка.

Хімічна промисловість досягла високого рівня в Бразилії, Мексиці й Аргентині, середнього - в Чилі, Перу, Венесуелі, Колумбії, Кубі. Переважають нафтохімія, синтез мінеральних добрив, парфумерна та фармацевтична галузі.

Лісова промисловість регіону базується на потужних місцевих ресурсах. Проте більша частина деревини вивозиться в непереробленому стані. Близько 1/4 продукції галузі виробляє Бразилія, за нею йдуть Мек­сика та Чилі. Бразилія є найбільшим у світі експортером деревного шпону із цінних порід дерев, який використовується для оздоблення меблів.

Важливою залишається традиційна галузь Латинської Америки - текстильна промисловість. На власній сировині працюють бавовняна (Бразилія, Мексика) та вовняна (Аргентина, Уругвай) промисловість.

За кількістю працівників на першому місці в регіоні залишається харчова промисловість. Головна її галузь - цукрова - осо­бливого розвитку набула на Кубі, у Бразилії, Мексиці, Колумбії, країнах Карибського басейну. Плодоовочеконсервна промисловість експортує консервовані ананаси, фруктові соки, конфітюри з тропічних фруктів, томатну пасту тощо. На експорт працює м'ясо-охолоджу вальна промис­ловість Аргентини та Уругваю. Рибна промисловість набула особливого значення в Чилі та Перу.



Сільське господарство залишається важливою галуззю еконо­міки більшості країн. У його галузевій структурі переважає рослинництво. Оброблювані землі становлять лише 5 % території. У дрібнотоварному секторі вирощують споживчі культури: кукурудзу, маніок, банани, картоплю, чорну квасолю. Високотоварний сектор спеціалізується на культивуванні експортних рослин. Вирощуванням цукрової тростини вирізняються Куба, Бразилія, Мексика; кави - Бразилія та Колумбія; какао - Домініканська Республіка, Бразилія, Еквадор; пшениці - Ар­гентина; бананів десертних сортів — Еквадор та країни Перешийка; ба­вовнику - Мексика, Бразилія, Парагвай. У наближених до США районах рослинництво спрямоване на ринок цієї країни. Тут цілорічно вирощують овочі та фрукти (Мексика, Гватемала), орхідеї та інші квіти (Колумбія).

Тваринництво Латинської Америки має переважно інтенсивний характер і м'ясне спрямування. Безперечними лідерами за експортом цієї продукції є Аргентина й Уругвай. Зокрема, вони дають 2/3 експорту яловичини регіону, а за поголів'ям овець та настригом вовни Аргентина поступається лише Австралії та Новій Зеландії. В гірських районах Перу, Еквадору, Болівії заради вовни розводять лам і альпака.

Транспорт регіону розвинутий недостатньо. Міждержавних доріг мало. Найбільша довжина залізниць - у Бразилії та Аргентині. Найваж­ливішими трансконтинентальними автомагістралями є Трансамазонське (через Бразилію і Перу) та Панамериканське шосе (від кордонів США до Аргентини). Морський транспорт відіграє вирішальну роль у зовнішніх економічних зв'язках. Найбільший морський фот серед країн Латинської Америки мають Панама і Багамські Острови. Повітряний транспорт здійснює перевезення пасажирів.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка