Г. П. Сукачова, кандидат педагогічних наук



Скачати 75.25 Kb.
Дата конвертації09.11.2016
Розмір75.25 Kb.
УДК 316.733

Г.П. Сукачова, кандидат педагогічних наук
Фактори формування етнічної самоідентифікації населення сучасної України

У статті розглянуто особливості формування етнічної самоідентифікації населення сучасної України, наведено низку чинників, що безпосередньо впливають на характер і умови протікання відповідних процесів.

Ключові слова: етнічна самоідентифікація, національна ідентифікація, самосвідомість, етнічна культура, етнос, нація.

Постановка проблеми У сучасних умовах існування України як незалежної держави надзвичайно важливого значення набуває питання формування етнічної самоідентифікації населення як один з фундаментальних принципів національного державотворення. Усвідомлення своєї приналежності до певного народу, засвоєння культурних норм і традицій, використання наявних способів і моделей існування дозволяють індивідам адекватно включатися в суспільні процеси, почувати себе повноцінними членами суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій Різноманітні аспекти проблеми самоідентифікації особистості наразі досліджуються в роботах таких авторів як Р.Айдинян, В.Андрущенко, В.Бєх, І.Бойченко, С.Веселовський, В.Воловик, В.Воронкова, П.Гнатенко, Р.Додонов, А.Єрмоленко, В.Жадько, Л.Кривега, С.Кримський, А.Кургузов, В.Куценко, Т.Лильо, М.Лепський, М.Обушний, І.Старовойтова, В.Таран, В.Шинкарук.

Постановка завдання Завданням даної роботи є з’ясування умов формування етнічної самоідентифікації особистості в сучасному українському суспільстві.

Виклад основного матеріалу Проблема формування етнічної самоідентифікації громадян України є однією із визначальних для українського суспільства та для подальшого існування його як повноцінної нації. Необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, знаходження місця країни у системі культурних і геополітичних відносин зумовлює необхідність вироблення системи дій, спрямованих на подолання кризових явищ, помітних в українській національній ідентичності. [10].

Етнічна самоідентифікація, на думку дослідників, визначається низкою політичних, соціальних та культурних чинників і реалізується у вигляді свідомого вибору особистості або спільноти. Співвідношення територіальних, етнічних, культурних, релігійних, політичних, правових та економічних компонентів обумовлює особливості етнічної самоідентифікації конкретної спільноти або особи. При цьому етнічна самоідентифікація в першу чергу має означати приналежність до певного етносу як історично сформованої на певній території стійкої сукупності людей, що мають загальні та відносно стабільні властивості мови, культури, побуту, а також самосвідомість як усвідомлення єдності та відмінності від інших подібних утворень. До основних ознак етносу належать: мова, традиції, звичаї, обряди, народна творчість, норми поведінки. Слід звернути увагу на те, що, жодна із цих ознак окремо не є обов'язковою приналежністю етносу. Лише в сукупності вони утворять повну етнічну культуру. Один етнос відрізняється від іншого, насамперед, етнічною культурою, тобто системою вироблених засобів і способів життя, які стають звичними для даного етносу [1].

Зумовлена політичними, соціальними та культурними чинниками, національна ідентичність виявляється через ідентифікацію, яка, в свою чергу, залежить від свідомого вибору спільноти та окремої особи і визначається усвідомленням спільного минулого, національною свідомістю і національним характером, спільними цінностями, властивими даній спільноті тощо. Етнічна ідентифікація обумовлена, насамперед, народженням людини у певній спільноті, тому здійснюється за об’єктивними ознаками (етнічне походження, мова, релігія, культура, територія) [8].

Національна ідентичність утворюється і обумовлюється цілою низкою взаємопов’язаних та взаємозалежних компонентів: територіальним, етнічним, культурним, релігійним, політичним, правовим, економічним. Формування української національної ідентичності відбувається за наявності власної держави; унікальної мови, відмінної від споріднених; культурної самобутності; культурних цінностей, національної ментальності тощо. Але, як свідчать дослідження, на початок ХХІ століття серед населення сучасної України вітчизняні та зарубіжні дослідження фіксують брак відчуття етнічної, мовно-культурної, конфесійної, державно-політичної спільності тощо. Навіть із здобуттям державності в Україні досі слабкою лишається внутрішня єдність суспільства. Наразі в Україні зростає частка людей з українською самоідентифікацією. Так, за даними перепису 2001 року частка українців зросла до 77,8%; за даними перепису 1989 року частка українців становила близько 72,7%. За даними перепису 2001 року, з 1989 року частка росіян (у тому числі тих, хто записувався ними) зменшилася з 22,1% до 17,3%. Уваги потребує факт зменшення частки українських громадян, котрі самоідентифікуються з іншими етнічними групами (білорусами, молдаванами, поляками, євреями, румунами, болгарами, угорцями, татарами тощо): 5,2% (за переписними даними 1989 року) та 4,9% (за переписними даними 2001 року) [10].

Гострою проблемою формування нації в сучасних умовах України є подолання культурно-історичної різнорідності регіонів. Історичні відмінності, що існують, як свідчать сучасні соціологічні дослідження, найяскравіше виявляються у геополітичних, етнокультурних та релігійних орієнтаціях. У західних областях більш розвинена психологія індивідуального господарювання і підприємництва, більшою мірою поширені західноєвропейські політичні й культурні орієнтації, підкріплені сімейно-родинними зв’язками. Центральна й Північно-Східна Україна є історично основними регіонами розселення українського етносу, який найменше “розбавлений” інонаціональними елементами. Переважає сільське населення колгоспного типу. Міста, які останніми десятиріччями різко розрослися за рахунок мігрантів з села, мають значний прошарок людей з близькою до селянської психологією. Традиції приватного підприємства значною мірою стерті післяреволюційними перетвореннями, тому ідеї ринкової економіки сприймаються тут обережно, з пересторогою. Існують давні й широкі економічні, культурні та сімейно-родинні зв’язки з Росією та Білоруссю. Особливою етнонаціональною специфікою відзначається Крим та Південно-Східний регіон. Останній – традиційно промислова зона країни, де переважають політичні та соціально-економічні цінності робітничого класу. Етнічний склад населення найбільш різноманітний порівняно з рештою території України. Поряд з українцями проживає тут значний відсоток росіян та представників південних народів. Населення переважно російськомовне з традиційною історичною, економічною, культурною та сімейно-родинною орієнтацією на Росію [12].

Виразно регіональну специфіку мають і найбільші церкви України – вплив УПЦ поширюється головним чином на Схід та Південь, УПЦ (КП) – Київ та Центр, Римо-, Греко-католицької, автокефальних та протестантської церков – Захід і частково Центр. З цієї точки зору актуальною, на думку дослідників, є проблема становлення Єдиної Української Помісної Православної Церкви. [12].

Враховуючи факти об'єктивної поліконфесійності українського суспільства, Конституція України проголошує, що «жодна релігія не може бути обов'язковою». Водночас у ній є положення про сприяння державою розвитку релігійної самобутності корінних народів. Тобто держава повинна запобігати будь-яким проявам релігійної винятковості та нетерпимості до інших віросповідань, зневажливого ставлення до релігійних почуттів громадян. [3].

Оформлення цілісної української національної ідентичності не суперечить існуванню окремих (етнічних, культурних тощо) ідентичностей етнічних груп, які, у свою чергу, мають бути інтегрованими у загальноукраїнський ідентифікаційний контекст. Такі складові, як українська мова, елементи культури, історія, символіка, релігійно-конфесійна приналежність, елементи політико-правової традиції тощо, з одного боку, для етнічних українців є вартостями ідентичності етнічного й національного порядку; з іншого боку, для решти громадян, більшою мірою, – вартостями національної ідентичності [10].

Державна політика у галузі культури та освіти має стати механізмом, спрямованим на самоусвідомлення громадянами України національної ідентичності. При цьому мова може бути як предметом, так і засобом досягнення мети об’єднання громадян держави навколо національної самоідентифікації [11].

Висновки Оскільки, за визначенням дослідників, [4] етнічна самоідентифікація ніколи не протікає в суто духовно-моральному сенсі, а тільки в процесі трудової, громадської, політичної діяльності, спілкування, зокрема й на суто побутовому рівні, сучасне українське суспільство потребує сформованої системи цілеспрямованих дій для формування єдиної української ідентичності. Особливої уваги тут потребують система освіти, сфери духовного, культурного та інтелектуального життя українського народу. Поширення і пропаганда національних звичаїв, традицій, інформування про досягнення видатних представників нації, формування національного престижу сприяли б етнічній самоідентифікації населення сучасної України.
Література

1. Бакуменко О.О., Березовський В.В., Васильєва І.Г., Розенфельд Ю.М., Сукачова Г.П. Соціологія. – Харків: НТМТ, 2009. – 176с.

2. Белецкий М.И., Толпыго А.К. Национально-культурные и идеологические ориентации населения Украины. По данным социологических опросов // Социс. – 1998. – №4. – С.76-78.

3. Головатий М. Духовність як найважливіша засада формування української державності // Персонал-Плюс № 45 (144) 9 – 15 листопада 2005 р.

4. Головатий М. Етнічна ідентифікація українства: навіщо вона?// Режим доступу: www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=431

5. Державність української мови і мовний досвід світу / За ред. М.Жулинського, І.Драча та ін. Матеріали міжнародної конференції (Конгрес української інтелегенції). – К.,ІНВіП, 2000. – 445 с.

6. Діяк І.В. Українське відродження чи нова русифікація? – К., 2000. – С.170-181.

7. Колодій А. Радянська ідентичність та її носії в незалежній Україні //Режим доступу: www.politics.lviv.ua/nations/soviet;

8. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). – К., 1998. – С.89.

9. Обушний М.І. Етнонаціональна ідентичність в контексті формування української нації. Автореферат на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук / НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К., 1999. – С. 1-3.



10. Палій Г. Формування української політичної нації. Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=13&c=64

11. Сахацький С. Українська мова і проблеми етнічної самоідентифікації // Режим доступу: www.epochtimes.com.ua/articles/view/5/436.html

12. Степико М. Деякі питання формування української політичної нації //Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/book/2004_html/007.htm#a1

13. Уткін О. Українське прикордоння – фактор взаєморозуміння чи нестабільності? // Віче. – 2001. – №2. – С.36-53.

14. Феномен нації: основи життєдіяльності / За ред. Б.Попова. – К., 1998. – С.169-170.



Факторы формирования ЭТНИЧЕСКОЙ самоидентификации населения современной украины

Сукачева А.П.

В статье рассмотрены особенности формирования этнической самоидентификации населения современной Украины, приведен ряд факторов, которые оказывают непосредственное влияние на характер и условия протекания соответствующих процессов.



Ключевые слова: этническая самоидентификация, национальная идентификация, самосознание, этническая культура, этнос, нация.
FACTORS FORMING ethnic self-identification POPULATION OF MODERN UKRAINE

Sukachova A.

The features of ethnic self-identification forming of the modern Ukraine population are considered, a number of factors which exert direct influence on character and conditions of the flowing proper processes is examined.



Keywords: ethnic self-identification, national identification, consciousness, ethnic culture, ethnos, nation."


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка