Формування І розвиток змісту шкільної фізичної освіти



Сторінка1/4
Дата конвертації11.05.2017
Розмір0.79 Mb.
  1   2   3   4
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. Драгоманова
Сосницька Наталя Леонідівна

УДК 373.54(09):53
ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЗМІСТУ ШКІЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ОСВІТИ
В УКРАЇНІ (ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ)

13.00.02 – теорія та методика навчання (фізика)




Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Запорізькому національному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор,

академік міжнародної педагогічної академії



Сергєєв Олександр Васильович,

Запорізький державний університет;

доктор педагогічних наук, професор

Атаманчук Петро Сергійович,

Кам’янець-Подільський національний університет,

завідувач кафедри методики викладання фізики

та дисциплін технологічної освітньої галузі;



Офіційні опоненти: доктор фізико-математичних наук, професор

Пасічник Юрій Архипович,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри загальної та прикладної фізики;


доктор педагогічних наук, професор

Садовий Микола Ілліч,

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені В. Винниченка,

професор кафедри фізики та методики викладання;


доктор педагогічних наук, професор

Цехмістер Ярослав Володимирович,

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, професор кафедри медичної та біологічної фізики.

Захист відбудеться 3 грудня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.06 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, Київ-30, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомиться у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано “_24___” жовтня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.В. Коршак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток України у третьому тисячолітті визначається в загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні культурні цінності. Приєднання України до Болонського процесу зумовлене низкою об’єктивних чинників: всеохоплююча глобалізація, під впливом якої відбуваються радикальні зміни, що примушують вищу освіту європейських країн до негайного й докорінного реформування; перетворення інформаційної революції в могутній прискорювач соціальних змін і, як наслідок цього, створення всесвітньої комунікаційної мережі, завдяки якій передавання інформації й обмін знаннями набувають загального характеру; динамічний розвиток науки, техніки і технології; послідовне й упевнене перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства. Тому реформування та оновлення системи середньої освіти в Україні, що обрала шлях європейської та світової інтеграції, передбачає зміну як концептуальних положень щодо викладання навчальних дисциплін, так і змісту та самих принципів організації, запровадження нових освітніх стандартів та педагогічних підходів до навчання, використання інноваційних, адаптованих до соціальних потреб технологій. У цьому контексті шкільна фізична освіта як одна із фундаментальних складових усебічного розвитку особистості потребує нових шляхів розвитку, вдосконалення змісту з урахуванням історико-методологічних надбань, впровадження нової концепції, стандартів та альтернативних навчальних програм, сучасних технологій побудови навчально-виховного процесу, методологічної переорієнтації особистості. Відповідно до цього основними напрямами оновлення змісту шкільної фізичної освіти є особистісна орієнтація, пріоритет загальнолюдських і національних цінностей, врахування новітніх досягнень науки, техніки, культури і соціальної практики.

Фізика як навчальний предмет є обов’язковою складовою загальної середньої освіти. Вона посідає особливе місце у формуванні й розвитку суспільства, оскільки фізика була і є фундаментом природничої освіти, філософії, природознавства і науково-технічного прогресу. Характерні для сучасної науки інтеграційні тенденції привели фізику (на відміну ХІХ-XX ст.) до істотного розширення об’єктів дослідження, включивши до них космічні явища (астрофізика), процеси в надрах Землі і планет (геофізика), деякі особливості явищ живого світу та властивості живих істот (біофізика, молекулярна біологія), інформаційні системи (напівпровідникова, лазерна та кріогенна техніка як основа ЕОМ), нанофізика (дослідження світу матеріальних структур і процесів, співмасштабних з нанометром). Фізика стала не лише теоретичною основою сучасної техніки, але й її невід’ємною частиною. Прикладом цього є енергетика (зокрема, ядерна і термоядерна), техніка зв’язку (лазери, волоконна оптика, космічний зв’язок), техніка створення нових матеріалів із заданими властивостями тощо. За сучасних умов фізика з науки, яка є найважливішим джерелом знань про навколишній світ, основою науково-технічного прогресу, перетворилася в науку, яка значною мірою інтегрує в собі природничі, соціальні, економічні та культурні закономірності, розглядаючи їх у часовому і просторовому вимірі. У цьому контексті змінились і завдання шкільного курсу фізики. Він покликаний донести до учнів систему поглядів на світ, розвивати мислення, економічну, екологічну культуру школярів, їхню життєву компетентність. Обов’язковий мінімум знань з фізики зорієнтований головним чином на світоглядне сприйняття фізичної реальності, розуміння основних закономірностей плину фізичних явищ і процесів, загального уявлення про фізичний світ. Загальноосвітній курс фізики передбачає більш глибоке розуміння фізичних законів і теорій, володіння навчальним матеріалом, необхідним для широкого застосування у поясненні хімічних, геофізичних, біологічних, екологічних та інших природничих явищ, цілісного уявлення про природничо-наукову картину світу. Профільний курс фізики передбачає систематизоване вивчення основних фізичних теорій, формування світогляду і наукового стилю мислення на основі фізичної картини світу, усвідомлення фізичного знання на рівні, необхідному для подальшого його використання в професійній діяльності або продовженні освіти. Цим визначається освітнє й виховне значення фізики як обов’язкового навчального предмета загальноосвітньої школи, необхідність диференціації його змісту залежно від цілей і завдань школи на різних етапах навчання.

Зазначене вище зумовлює актуальні проблеми формування змісту шкільної фізичної освіти в умовах переходу школи на нові стандарти освіти та 12-річний термін навчання. Подальший розвиток змісту шкільної фізичної освіти неможливий без усебічного засвоєння того, що було зроблено, тобто без вивчення власної історії. Існує нагальна потреба в систематизації, аналізі й узагальненні всіх явищ і процесів, пов’язаних із розвитком змісту шкільної фізичної освіти, у визначенні можливостей застосування досвіду, нагромадженого вітчизняною фізичною освітою в сучасній школі на засадах наукового прогнозування. Актуальність цих проблем підсилюються й тим, що нерозв’язаними залишаються суперечності, що існують між:


  • історичним розвитком фізичної науки разом з її методологічною основою та браком фахових досліджень щодо формування змісту фізичної освіти з урахуванням історичного аспекту;

  • складним історичним розвитком змісту шкільної фізичної освіти та недостатньою розробленістю й обґрунтованістю підходів і критеріїв його періодизації;

  • значним історичним доробком змісту шкільної фізичної освіти та недостатньо розробленими методами наукового прогнозування його розвитку;

  • зростаючим обсягом змісту навчання фізики та обмеженими обсягами навчального часу;

  • значним обсягом змісту шкільної фізичної освіти та обмеженими можливостями традиційних підручників з фізики як основних носіїв змісту.

Аналіз цих суперечностей окреслює проблему теоретико-методологічного, історико-методологічного та методичного аналізу процесу формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні в минулому, сучасному та майбутньому.

Отже, актуальність проблеми дослідження зумовлена:



  • радикальними змінами в системі освіти, які охоплюють усі сфери педагогічної галузі – від методології до конкретних технологій та методів;

  • реформуванням освіти на основі новітніх досягнень науки, культури і соціальної практики, де індивідуальний розвиток учня як особистості за таких умов стає, з одного боку, основним показником прогресу, а з іншого – головною передумовою подальшого розвитку суспільства;

  • необхідністю відпрацювання механізмів систематичного оновлення змісту навчання фізики відповідно до розвитку науки та набуття людством нових знань;

  • необхідністю інноваційних підходів до змістового та організаційного компонентів стандарту фізичної освіти, які спрямовані на особистісно орієнтовані методичні системи;

  • потребою проведення науково-методичного моніторингу проблеми узгодження стандартів змісту та навчального середовища фізичної освіти в Україні;

  • відсутністю цілісного епістемологічного аналізу проблеми формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти порівняно з тією нішею, яку вона займала і продовжує займати у процесі навчання фізики;

  • доцільністю зорієнтованості на вивчення закономірностей і тенденцій розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні як цілісного феномена в умовах профільного навчання майбутніх вчителів фізики.

Стан дослідженості проблеми. Першим до висвітлення становлення змісту вітчизняної шкільної фізичної освіти ще у ХІХ ст. звернувся Ф.М. Шведов. Він обґрунтував необхідність надання учням знань про природу, навколишній світ, проаналізував зміст курсів фізики для середньої школи та започаткував методи їх викладання.

Біля витоків вивчення змісту шкільної фізичної освіти на початку ХХ ст. стояли такі вчені, методисти-фізики: Г.Г. Де-Метц, П.О. Знаменський, М.В. Кашин, Й.Й. Косоногов, В.В. Лермонтов, С.П. Слесаревський, О.В. Цінгер та ін., у працях яких знайдено відомості про розвиток змісту шкільної фізичної освіти, збагачення його новими фактами та явищами, запровадження нових методів та засобів навчання.

Теоретичним і методичним питанням розвитку змісту шкільної фізичної освіти та вдосконалення методики вивчення розділів і тем шкільного курсу фізики присвячені дослідження таких науковців: Б.Є. Будного (теоретичні основи формування в учнів системи фундаментальних фізичних понять); С.У. Гончаренка (методологічні і теоретичні основи формування в учнів природничо-наукової картини світу); Л.Р. Калапуши (моделювання в курсі фізики середньої школи); Л.С. Недбаєвської (реалізація прогностичної функції теорії у процесі навчання фізики (на прикладі розділу “Електродинаміка”); М.І. Садового (теоретичні та методичні основи становлення та розвитку фундаментальних ідей дискретності та неперервності в курсі фізики загальноосвітньої школи); В.І. Тищука (удосконалення методики та техніки шкільного фізичного експерименту з ядерної фізики) та інші. Однак учені не ставили завдання системного дослідження історії цієї галузі і, зокрема, змісту шкільної фізичної освіти.

Наукові дослідження з історії розвитку навчання фізики перебували в полі зору таких учених, як О.І. Бугайов (визначення тенденцій розвитку навчання фізики в сучасній загальноосвітній школі), О.В. Сергєєв (становлення і розвиток методики навчання фізики). Але проблеми формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти в історико-методологічному контексті ними не вивчалися.

Дослідження деяких проблем, пов’язаних з історією змісту шкільної фізичної освіти, провели автори, які розглядали цей феномен у контексті історико-педагогічної науки. Серед них близькими за предметом нашого дослідження є докторська дисертація О.П. Лещинського “Розвиток змісту шкільного курсу фізики у Великобританії, Німеччині та США (ХІХ-ХХ ст.)”; кандидатські дисертації: О.І. Балабетяна “Розвиток підручника фізики в радянській середній школі (1917-1950)”; А.К. Волошиної “Історико-методичний аналіз розвитку технології розв’язування фізичних задач у середній загальноосвітній школі”; М.В. Головка “Історія вітчизняної фізики та астрономії в курсі фізики середньої загальноосвітньої школи”; В.М. Мацюка “Розвиток теорії і практики навчання фізики у середніх загальноосвітніх школах України у 1945-1995 рр.”; Є.М. Сульженко “Розвиток методичної думки з фізики у Києві в кінці XIX і на початку XX ст.”; Н.П. Форостяної “Історичні аспекти у вивченні молекулярної фізики в середніх загальноосвітніх навчальних закладах України”; О.В. Школи “Історія зародження, становлення та розвитку наукових шкіл методики навчання фізики в Україні”. У працях проаналізовано позитивні зрушення та характерні особливості змісту та методики викладання фізики, розглянуто питання вдосконалення навчальних планів і програм з фізики, їх значення для становлення і розвитку предмета, що стосується лише окремих аспектів нашого дослідження.

Підґрунтям для розв’язання зазначеної проблеми є праці, що створюють теоретичну базу сучасної шкільної фізичної освіти. Такі вчені, як П.С. Атаманчук, О.І. Бугайов, С.П. Величко, С.У. Гончаренко, Є.В. Коршак, О.І. Ляшенко, М.Т. Мартинюк, О.В. Сергєєв, М.І. Шут та ін. висвітлюють нові методологічні та методичні підходи до навчання фізики і навчально-виховного процесу. У цілій низці праць вітчизняних дослідників розкриваються сучасні науково-методичні питання розвитку шкільної фізичної освіти (О.І. Іваницький, А.В. Касперський, А.І. Павленко, Ю.А. Пасічник, М.І. Садовий, В.П. Сергієнко, В.Д. Сиротюк, В.Ф. Савченко, Б.А. Сусь, В.Д. Шарко та ін.). У дослідженнях В.М. Андріанова, Я.Г. Дорфмана, Г.Г. Кордуна, П.С. Кудрявцева та ін. розкриваються питання розвитку історії фізики.

У теоретичному плані важливими для відпрацювання логіки та наукового апарату нашого дослідження є праці відомих учених з педагогіки, психології та загальної дидактики (Ю.К. Бабанський, В.І. Бондар, В.А. Козаков, І.Я. Лернер та інші); теорії змісту освіти (Ю.К. Бабанський, В.І. Бондар, І.Я Лернер, В.І. Лозова та інші); психологічних аспектів навчання (Г.О. Балл, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, О.М. Леонтьєв, Н.Ф. Тализіна та інші), де викладено підходи щодо структури, функцій, методології та методики навчання.

Отже, вивчення психолого-педагогічної, методичної та історичної літератури з проблеми дослідження дають підстави стверджувати, що формування і розвиток змісту шкільної фізичної освіти в історико-методологічному контексті від свого зародження до наших днів не були предметом спеціального вивчення. Це обумовлює вибір теми дисертаційного дослідження “Формування і розвиток змісту шкільної фізичної освіти в Україні (історико-методологічний контекст)”.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження пов’язане з реалізацією основних положень закону України “Про освіту”, напрямами державної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), державною програмою “Вчитель”; завдань науково-дослідної теми кафедри фізики та методики її викладання Запорізького національного університету “Фундаментальна підготовка вчителя фізики з університетською освітою до розв’язання професійних завдань” (РК № 0197U012787). Тема дисертації затверджена на засіданні науково-технічної ради Запорізького національного університету (протокол № 10 від 16.06.2005 року) та погоджена в раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 8 від 25.10.2005 року).



Мета дослідження – виявити основні закономірності, тенденції формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти як дидактичної та історичної категорії, розробити методологічні засади наукового прогнозування розвитку змісту шкільного курсу фізики.

Відповідно до мети були визначені такі завдання дослідження:



  1. Проаналізувати стан розробленості проблеми формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти в історичному аспекті та визначити її методологічні засади.

  2. Теоретично обґрунтувати та розробити підходи та критерії періодизації розвитку змісту шкільної фізичної освіти як історико-методичного процесу. На їх основі виділити періоди та етапи формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні.

  3. Визначити й охарактеризувати зміст шкільної фізичної освіти кожного періоду на основі комплексного врахування наукових, соціально-економічних, політичних, культурних чинників.

  4. Дослідити розвиток шкільного підручника з фізики як основного носія змісту фізичної освіти, яка обслуговує процес навчання на конкретному етапі соціального розвитку, з метою розроблення його інноваційної моделі.

  5. Науково обґрунтувати та розробити критерії періодизації історії розвитку підручника з фізики в Україні, виділити основні періоди його розвитку.

  6. Науково обґрунтувати та розробити метод системного багаторівневого прогнозування розвитку змісту шкільного курсу фізики, розробити моделі прогнозу впливу об’єктивних чинників на формування і розвиток змісту шкільної освіти з метою проектування його моделі.

  7. Перевірити основні теоретичні положення дослідження з проблеми історико-методологічних аспектів формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти шляхом впровадження спецкурсів “Фізика як навчальний предмет у загальноосвітній школі України”, “Інформаційно-комунікаційні технології навчання фізики в загальноосвітній школі” у фахову підготовку вчителя фізики.

Об’єкт дослідження – процес навчання фізики в загальноосвітній школі України.

Предмет дослідження – теоретичні та методичні засади формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти в історико-методологічному контексті.

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використовувався такий комплекс методів дослідження:

  • теоретичні – аналіз, синтез, історичний і логічний методи у їх взаємодії, абстрагування на основі ідеалізації, моделювання, індукція та дедукція для визначення концептуальних засад формування наукового й категоріального апарату, висновків і узагальнень; системно-структурний метод для виявлення основних компонентів шкільної фізичної освіти; історико-системний метод, за допомогою якого вивчався вплив системи освіти, методології науки та інформаційних технологій на розвиток змісту шкільної фізичної освіти; конструктивно-генетичний метод на основі вивчення ґенези змісту шкільної фізичної освіти дав можливість сформулювати висновки; компаративістський метод дозволив розглянути специфіку розвитку змісту шкільної фізичної освіти в різні історичні періоди для розкриття їх специфіки й діалектичного характеру; діахронічний метод дозволив вивчити суспільні чинники розвитку змісту шкільної фізичної освіти в різні історичні періоди; метод синхронізації, за допомогою якого визначалися загальні тенденції розвитку змісту шкільної фізичної освіти в умовах дії багатьох чинників; математичні методи прогнозування для розробки методологічної бази наукового об’єктивного прогнозування розвитку змісту шкільної фізичної освіти;

  • емпіричні – вивчення та узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду, спостереження за навчальним процесом, анкетування, тестування, методи математичної статистики для організації й обробки результатів експериментального навчання, оцінювання результатів дослідження і обґрунтування висновків.

У дисертації також використано спеціальні методи роботи з джерелами:

  • пошуково-бібліографічний метод для виявлення архівних, бібліотечних каталогів, фондів, описів, бібліографічних видань;

  • класифікація та систематизація літературних джерел з метою виявлення опорної джерельної бази;

  • вивчення навчальних планів, програм, підручників, посібників для виявлення особливостей змісту шкільної фізичної освіти в різні історичні періоди;

  • інтерпретація й узагальнення опрацьованих матеріалів для формулювання висновків і визначення шляхів подальшого розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні.

Концепція дослідження ґрунтується на тому, що система шкільної фізичної освіти має подвійну часову спрямованість: і в минуле, і в майбутнє. Тому поза межами широкої історичної перспективи залишаються нерозкритими глибинні механізми, що утворились у далекому минулому, але які об’єктивно діють сьогодні та визначають майбутнє сучасної шкільної фізичної освіти. Не можна оцінити перспективу і навіть логічну структуру будь-якої методичної теорії без засвоєння її генезису. Лише на основі знання конкретних історико-методичних фактів розвитку сучасної методичної думки можна не тільки одержати нове знання про характер перебігу досліджуваних дидактичних явищ і процесів, розкрити їх закономірності, але й зробити певне передбачення щодо їх майбутнього. З таких позицій були окреслені основні концептуальні положення дослідження:

  1. Розвиток сучасної теорії і методики навчання фізики повинен ґрунтуватися на історико-методологічних дослідженнях формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти, методологічною основою якого є аксіоматично-дедуктивна методологія – методологія розумового моделювання: діалектика, синергетика, герменевтика, системно-структурний метод.

  2. Розгляд історії розвитку змісту шкільної фізичної освіти вимагає:

  • системного підходу, який об’єднує цілу низку парадигмально-методологічних настанов щодо дослідження шкільної фізичної освіти як системного утворення, де велика кількість елементів, структурних рівнів поєднується з численними завданнями і функціями, зі значною складністю діяльності та різних проявів внаслідок вельми великої різноманітності, варіативності взаємозв’язків між компонентами;

  • структурного підходу, основними напрямами якого є виділення структурного аспекту вивчення системи шкільної фізичної освіти, спрямування уваги саме до цього аспекту проблеми, усвідомлення того, що співіснуючі структури – це ніби різні “зрізи” поліструктурної системи, внутрішні проекції під різними кутами зору;

  • функціонального підходу, істотною вимогою якого є визначення типу поведінки системи змісту шкільної фізичної освіти як сплаву її власного функціонування та взаємодії з інформаційно-технологічним середовищем, яке породжується практикою використання індустрії високих технологій;

  • інформаційного підходу, основний зміст якого полягає у виділенні та дослідженні саме інформаційного аспекту процесу навчання фізики. Сучасна дидактика фізики поступово усвідомлює той факт, що пізнання еволюції розвитку змісту шкільної фізичної освіти не може вважатись навіть відносно повним та адекватним без вивчення інформаційного “зрізу” історико-педагогічної реальності, який виявляється через численні інформаційні процеси;

  • імовірнісного підходу, який посідає помітне місце в арсеналі теорії та методики навчання фізики, оскільки еволюція змісту шкільної фізичної освіти розглядається як цілісний історичний феномен, який не жорстко детермінований, а гнучкий, лабільний, підпорядкований впливу багатьох стохастичних чинників;

  • модельного підходу, який полягає в тому, що вивчення властивостей, зв’язків та відношень одного об’єкта здійснюються через посередництво іншого – його моделі;

  • генетичний підхід – вказує на походження, розвиток; метод дослідження, що ґрунтується на аналізі ґенези й розвитку змісту шкільної фізичної освіти;

  • історико-методологічного підходу, який як незамінний різновид теоретико-пізнавальної рефлексії у сучасній методичній науці виконує важливу евристичну функцію у визначенні основ і передумов її подальшого еволюціонування, що зумовлює розроблення ефективних наукових стратегій і визначення генеральних напрямів розвитку дидактики фізики як наукової галузі знань і проектування змісту фізичної освіти як найважливішого її компоненту.

3. Обов’язковим елементом вивчення методичного досвіду й прогнозування можливостей його використання є періодизація історії розвитку змісту шкільної фізичної освіти як процедура поділу історико-педагогічної реальності, обмеженої певними часовими рамками на періоди, що якісно відрізняються один від одного.

4. Синергетичний підхід надає можливість визначити об’єктивні критерії виокремлення періодів історії розвитку змісту шкільної фізичної, серед яких виділяємо такі: зміна світосприйняття науковою спільнотою; використання нових підходів у дослідницькій діяльності й оцінюванні її результатів; поява комплексу понять, логічно не пов’язаних з існуючими раніше.

5. Прогнозування розвитку змісту шкільної фізичної освіти – складна науково-методична проблема, для дослідження якої необхідний вибір не тільки ефективних і результативних способів, але й правильного напряму прогностичної дослідницької діяльності (розглянути теоретичні і практичні основи прогнозування, створити надійну історіографічну і джерельну базу та залучити математичні методи об’єктивного прогнозування).

Методологічну основу дослідження становлять:


  • теорія пізнання, її основні методологічні принципи – історизму, системності, єдності якості і кількості, діалектичного заперечення, розвитку, каузальності, об’єктивності, науковості, всебічності вивчення явищ та процесів, взаємозв’язку та взаємозумовленості явищ (Л. Ваховський, Б.С. Гершунський, В.В. Іванов, Г.М. Іванов, В.П. Кузьмін, О.М. Мостепаненко, О.І. Ракітов та інші);

  • теорія систем та системного підходу (П.К. Анохін, В.Г. Афанасьєв, М.П. Бусленко, В.М. Садовський, В.М. Спіцнадель та інші);

  • теорія моделювання систем різної природи (А.І. Берг, М.П. Бусленко, О.І. Уйомов, Р. Шеннон та інші);

  • теорія управління системами (М.П. Бусленко, Л.О. Растрігін, Р. Шеннон та інші);

  • теорія інформації (А.В. Анісімов, Н. Вінер, В.М. Глушков, У.Р. Рейтман, У.Р. Ешбі та інші);

  • теорія діяльнісного навчання і розвитку особистості (Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, Л.Б. Ітельсон, В.А. Козаков, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Н.Ф. Тализіна та інші).

Теоретичну основу дослідження становлять основні положення:

  • філософії освіти (В.П. Андрущенко, Б.С. Гершунський, І.А. Зязюн, В.Г. Кремень та інші);

  • теорії освітніх систем та їх розвитку (Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, В.П. Беспалько, Л.С. Виготський, С.У. Гончаренко, Т.О. Дмитренко, В.А. Козаков, М.І. Лазарев та інші);

  • теорії змісту навчання (С.У. Гончаренко, В.В. Краєвський, В.С. Лєдньов, І.Я. Лернер, М.М. Скаткін та інші);

  • теорія змісту шкільної фізичної освіти (П.С. Атаманчук, О.І. Бугайов, С.У. Гончаренко, Є.В. Коршак, О.І. Ляшенко, М.Т. Мартинюк, А.І. Павленко, Ю.А. Пасічник, М.І. Садовий, О.В. Сергєєв, Я.В. Цехмістер, М.І. Шут та інші).

Джерелознавча база дослідження. Джерельну базу дослідження становлять монографії, дисертації, довідково-енциклопедичні видання, керівні документи уряду та органів освіти різних часів.

У дисертації використані численні дидактичні джерела, у яких відображається безпосередній зв’язок педагогічної думки і практики на окремих етапах розвитку шкільної фізичної освіти: підручники, навчальні посібники, навчальні плани і програми для різноманітних типів шкіл.

Важливим джерелом дослідження стали періодичні видання: методичні журнали і часописи різних років, збірки статей з викладом педагогічного досвіду вчителів, матеріали педагогічних читань і конференцій, з’їздів, де вміщена відповідна інформація.

Численну групу складають архівні джерела ХІХ-ХХ ст., зокрема фонди Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (фонд 707. Управління Київського навчального округу); державного архіву Запорізької області (фонд 56. Олександрівська повітова земська управа). Використано державні документи УРСР і СРСР про школу і народну освіту; постанови, накази народного Комісаріату освіти УРСР; методичні збірки міністерств і освітніх установ.



Основою для формулювання положень і висновків дослідження стали праці з історії педагогіки та фізики, наукові доробки вітчизняних філософів, психологів, педагогів, фізиків, сучасні законодавчі акти в галузі освіти, зокрема фізичної.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося упродовж 1999-2007 років і охоплювало такі етапи науково-педагогічного пошуку:

  • 1999-2001 рр. – вивчено стан проблеми історико-методологічного підходу до формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти в теоретичному та практичному аспектах; проведено аналіз науково-методичної літератури; обґрунтовано методологічний апарат дослідження;

  • 2001-2003 рр. – розроблено теоретичні засади історико-інформаційного підходу до проектування змісту шкільної фізичної освіти; розроблено модель історичного потоку науково-методичної інформації, функціональні залежності між компонентами, якої представлені за допомогою апарату сучасної теорії інформації; сформульовані історико-методологічні принципи формування змісту шкільної фізичної освіти;

  • 2003-2004 рр. – проведено періодизацію формування та розвитку змісту шкільної фізичної освіти, виявлено плідні тенденції його розвитку; розроблено періодизацію розвитку шкільного підручника з фізики, створена сучасна його модель на основі історико-методологічного аналізу генезису та розвитку;

  • 2004-2007 рр. – розроблено теоретичні засади прогнозування розвитку змісту шкільної фізичної освіти; сформульовано й обґрунтовано загальні принципи прогнозування фізичної освіти; упроваджено в навчальний процес курси “Інформаційно-комунікаційні технології навчання фізики в загальноосвітній школі”, “Фізика як навчальний предмет у загальноосвітній школі України”; проведено опрацювання і систематизацію результатів теоретичних та експериментальних досліджень, що знайшло відображення у монографії; впроваджено результати досліджень і визначено шляхи подальшого наукового пошуку.

Експериментальна база дослідження. В експериментальних дослідженнях брали участь 850 студентів фізичного факультету Запорізького національного університету та фізико-математичних факультетів Бердянського державного педагогічного університету, Кам’янець-Подільського державного університету та Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка; механіко-технологічного факультету Української інженерно-педагогічної академії (м. Харків); 242 вчителі фізики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше:

  • в історичному ракурсі комплексно досліджено проблему формування та розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні як цілісного соціально ймовірнісно-детерміновоного процесу на основі синтезу двох груп чинників: зовнішніх (екстерналістських), за допомогою яких розкриваються матеріальні особливості історичного розвитку наукового процесу, та внутрішніх (інтерналістських), шляхом яких виявляється внутрішня логіка розвитку теорії і методики навчання фізики;

  • теоретично обґрунтовано і доведено, що історико-інформаційний підхід до проектування змісту шкільної фізичної освіти є пріоритетним у сучасних умовах навчання фізики;

  • науково обґрунтовано й розроблено на основі синергетичного підходу об’єктивні критерії періодизації історії розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні впродовж XVIII ст. – початку XXI ст., які полягають у тому, що еволюція і тенденції розвитку змісту шкільної фізичної освіти зумовлені зміною світосприйняття науковою спільнотою; період має характеризуватися використанням нових підходів у дослідницькій діяльності й оцінці її результатів на основі здійснення їх порівняльно-методичного аналізу; поява комплексу понять, логічно не пов’язаних з існуючими раніше у контексті взаємодії і взаємовідповідності історичного розвитку фізики як науки та розгляду відповідного нового змісту шкільної фізичної освіти; для кожного періоду можна визначити інфраструктуру: видатні фізики, методисти-фізики науково-методичних шкіл, вчителі, наукова та навчальна діяльність яких мала визначальний вплив на розвиток змісту шкільної фізичної освіти;

  • визначено на основі об’єктивних критеріїв періодизації періоди та етапи розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні, соціально-економічні, політичні, культурні чинники, що обумовлювали особливості шкільної фізичної освіти в Україні;

  • визначено напрями розвитку змісту фізичної освіти на кожному з історичних періодів за ознаками узгодження державних стандартів з фізики з реальними можливостями освітніх середовищ;

  • науково обґрунтовано й розроблено об’єктивні критерії періодизації зародження, становлення і розвитку підручника з фізики в Україні; визначено періоди;

  • з’ясовано суть, пріоритетні тенденції та суперечності для виявлення послідовності, позитивного потенціалу і специфіки кожного з періодів розвитку вітчизняного підручника з фізики;

  • розроблено метод системного багаторівневого наукового прогнозування розвитку змісту шкільної фізичної освіти, який дозволив сформувати модель розвитку змісту та сформулювати загальні принципи її побудови.

Подальшого розвитку набули:

  • система критеріїв оптимізації змісту і структури курсу фізики 12-річної загальноосвітньої школи;

  • система методологічних принципів формування змісту фізичної освіти, яка є основою його добору, структурування і трансформування в контексті сучасних напрямів розвитку теорії і методики навчання фізики;

  • варіанти дидактичної системи та структури підручника з фізики на основі розкриття сутностей змістової, організаційної та управлінської його функцій в умовах застосування інноваційних технологій навчання фізики.

У процесі дослідження уточнено:

  • методологічні засади дослідження розвитку змісту шкільної фізичної освіти;

  • елементи моделі шкільної фізичної освіти в Україні;

  • систему критеріїв розробки сучасного підручника з фізики в умовах розвивального та особистісно орієнтованого навчання.

Теоретична значущість дослідження полягає в тому, що в роботі системно досліджено формування та розвиток змісту шкільної фізичної освіти; розроблено методи наукового прогнозування, що дозволило визначити об’єктивні тенденції його розвитку, які мають прогностичну спрямованість та можуть слугувати основою для перспективних розробок змісту. Це дослідження є новим напрямом у методичних пошуках, що має теоретичне значення не тільки для теорії і методики навчання фізики та її історії, але й для розв’язку аналогічних проблем методик інших навчальних предметів природничо-наукового циклу загальноосвітньої школи.

Практичне значення одержаних результатів полягає у:

  • здобутті результатів і висновків про специфіку і спрямованість еволюційного розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні, що дозволило виявити тенденції та змістові основи розвитку теорії і практики навчання фізики; підвищити рівень науково-пізнавальної діяльності процесу навчання фізики в сучасній диференційованій середній школі; оцінити сучасний стан теорії шкільного підручника з фізики; виявити перспективи і тенденції подальшого реформування шкільного курсу фізики; розширити науковий світогляд учителів-фізиків, ознайомлюючи їх з історичним підходом до навчальної і практичної діяльності;

  • розробці i впровадженні в навчальний процес загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів навчального посібника “Історичні аспекти змісту шкільного курсу фізики” [42], де відображено поєднання історичних оглядів з методичними вказівками щодо логіки вивчення певної теми;

  • розробці і впровадженні в навчальний процес вищих педагогічних закладів спецкурсів “Фізика як навчальний предмет у загальноосвітній школі України” та “Інформаційно-комунікаційні технології навчання фізики в загальноосвітній школі”;

  • підготовці навчальних посібників та методичних рекомендацій і матеріалів до вищезазначених спецкурсів: “Элементы интерактивных технологий обучения физике” [38], “Основи впровадження інноваційних технологій навчання фізики” (Гриф МОН України № 1.4/18-Г – 17.10 від 15.10. 2007 р.) [39], “Фізика як навчальний предмет: історико-методичний аспект: Навчальний посібник + CD” (Гриф МОН України Лист № 1.4 / 18-Г-1092 від 10.07. 2007 р.) [40], що дало можливість удосконалити історико-методологічну і професійну підготовку майбутніх учителів фізики;

  • висвітленні основних результатів дослідження у науково-методичних виданнях та монографії “Фізика як навчальний предмет у середній загальноосвітній школі України: історико-методологічний і дидактичний аспекти” [1].

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у процес підготовки майбутніх вчителів фізики на фізичному факультеті Запорізького національного університету (довідка № 01-09/187 від 06.02.07 р.), на фізико-математичному факультеті Бердянського державного педагогічного університету під час підготовки майбутніх учителів фізики та інформатики (довідка № 57/1669-08 від 20.11.06 р.); на фізико-математичному факультеті Кам’янець-Подільського державного університету під час підготовки майбутніх учителів фізики та інформатики (довідка № 42/06-00 від 24.11.06 р.), на фізико-математичному факультеті Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка під час підготовки майбутніх учителів фізики (довідка № 2419 від 19.12.06 р.); на механіко-технологічному факультеті Української інженерно-педагогічної академії (м. Харків) під час підготовки майбутніх інженерів-педагогів (довідка № 105-04-133 від 29.12.06 р.); у загальноосвітніх школах м. Бердянська Запорізької області (довідка № 130 від 02.02.07 р.).

Особистий внесок здобувача у працях, написаних у співавторстві, полягає у визначенні їх тематики, теоретичному обґрунтуванні проблем, аналізі здобутих результатів:

  • власні ідеї і практичні розробки в системному, комплексному застосуванні комп’ютерних технологій при навчанні фізики; розроблені педагогічні програмні засоби з електрики та магнетизму, фізичної оптики представлені у працях [38] у співавторстві з П.С. Атаманчуком, П.І. Самійленком; [39] у співавторстві з П.С. Атаманчуком; [78] у співавторстві з В.Ф. Дмитрієвою, П.І. Самійленком;

  • розроблені автором модульні навчальні програми спецкурсів “Фізика як навчальний предмет у загальноосвітній школі України” та “Інформаційно-комунікаційні технології навчання фізики в загальноосвітній школі” представлені у працях у співавторстві з І.Т. Богдановим [28, 34];

  • власний концептуальний підхід до розв’язання проблеми формування і розвитку змісту фізичної освіти в історико-методологічному контексті; дослідження, обґрунтування шляхів і методів реалізації результатів наукового пошуку представлені у працях [40] у співавторстві з І.Т. Богдановим; [35] у співавторстві з К.О. Волошиною; [70] у співавторстві з І.Т.Богдановим, О.В. Геновим-Стешенком.

  • особисте визначення загальних засад впровадження сучасних технічних засобів навчання як складової освітнього середовища з фізики відображено у працях [30, 72] у співавторстві з І.Т. Богдановим, А.К. Волошиною; [36] у співавторстві з К.О. Волошиною; [67, 69] у співавторстві з О.В. Геновим-Стешенком;

  • особисте визначення методологічних засад застосування принципу історизму для виявлення пріоритетних напрямів розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні представлене у праці [25] у співавторстві з А.К. Волошиною;

  • особисте визначення науково-методичних засад підготовки вчителя фізики до застосування інформаційно-комунікаційних технологій навчання подано у праці [20] у співавторстві з О.І. Іваницьким, С.П. Ткаченко; [44] у співавторстві з А.К. Волошиною;

  • власні ідеї і теоретичні розробки з питань емпіричних і теоретичних аспектів у процесі навчання фізики представлені у працях [45, 46] у співавторстві з П.І. Самойленком, О.В. Сергєєвим; [3] у співавторстві з О.В. Сергєєвим, В.І. Тищуком;

  • особисте визначення дидактичних засад модульної побудови навчального процесу з фізики у контексті кібернетичного підходу до управління навчальним процесом подано у працях [57, 60] у співавторстві з П.І. Самойленком, О.В. Сергєєвим; інноваційні технології управління навчально-пізнавальною діяльністю у праці [66] у співавторстві з П.С. Атаманчуком; актуальні питання цифрових навчальних ресурсів в умовах глобалізації ринку навчальних послуг у праці [73] у співавторстві з П.С. Атаманчуком, А.К. Волошиною, О.В. Геновим-Стешенком;

  • власні ідеї і теоретичні розробки в дослідженні зародження, становлення, розвитку дидактики фізики в Україні та підручника з фізики представлені у працях [11, 12, 26, 54, 55] у співавторстві з О.В. Сергєєвим;

  • власні ідеї і методологічні розробки в дослідженні прогнозування розвитку змісту шкільної фізичної освіти у працях [74, 75, 77] у співавторстві з П.С. Атаманчуком.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується опорою на фахові наукові розробки та визнані загальнонаукові, психолого-педагогічні, методичні концепції та класичні засади дидактики фізики, адекватністю обраних методів дослідження, метою і завданням дослідження; в обговоренні та схваленні його результатів на численних конференціях та семінарах; використанням аналітичних та експериментальних методів (доведення результату шляхом логічних перетворень, моделюванням і перевіркою створених моделей на практиці, застосуванням методів математичної статистики до опрацювання експериментальних результатів), а також підтвердженням практикою позитивних наслідків упровадження результатів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження обговорено на наукових та науково-методичних конференціях, зокрема:

  • міжнародних: “Навчально-виховний процес у вузі і школі та шляхи його розвитку і удосконалення” (Рівне, 1999); “Шляхи та проблеми входження освіти України в освітянський простір” (Вінниця, 1999); “Проблемы управления качеством специалистов в системе непрерывного профессионального образования” (Москва, 2003); “Сучасні тенденції розвитку природничо-математичної освіти” (Херсон, 2002); Перші Міжнародні Драгоманівські Читання (Київ, 2003); “Методологічні принципи формування фізичних знань учнів і професійних якостей майбутніх учителів фізики і астрономії” (Кам’янець-Подільський, 2003); “Формування професійної майстерності майбутнього вчителя в умовах ступеневої освіти” (Житомир, 2003); “Модульные технологии обучения в системе непрерывного профессионального образования (теория и практика)” (Москва, 2004); “Засоби реалізації сучасних технологій навчання” (Кіровоград, 2005); “Проблеми прийняття рішень в умовах невизначеності” (Бердянськ, 2005); “Дидактика фізики в контексті Болонського процесу” (Кам’янець-Подільський, 2005); “Сучасні проблеми дидактики фізики” (Кіровоград, 2006); “Стратегия качества в промышленности и образовании” II и ІІІ Международные конференции (Варна (Болгария), 2006, 2007); Міжнародному симпозіумі “Проблеми дидактики фізики та шкільного підручника фізики в світлі сучасної освітньої парадигми” (Кам’янець-Подільський, 2006); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Інформаційні технології в наукових дослідженнях і навчальному процесі” (Луганськ, 2006); ХІІІ Международной научно-методической конференции “Инновационные технологии обучения в условиях глобализации рынка образовательных услуг” (Москва, 2007); “Физика в системе современного образования (ФССО-07)” (Санкт-Петербург, 2007); “Засоби і технології сучасного навчального середовища” (Кіровоград, 2007, 2008); VI всероссийской научной конференции “Физическое образование: проблемы и перспективы развития” (Москва, 2007); “Проблеми інженерно-педагогічної освіти. Теорія і практика” (Алупка, 2007);

  • всеукраїнських: “Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи” (Київ, 2000); “Проблеми методики викладання фізики на сучасному етапі” (Кіровоград, 2000); “Інновації в сучасному педагогічному процесі: теорія та практика” (Луганськ, 2000); “Стратегічні проблеми формування змісту курсів фізики та астрономії в системі загальної середньої освіти” (Львів, 2002); “Теорія та методика навчання математики, фізики, інформатики” (Кривий Ріг, 2001); “Інформаційні технології в освіті” (Мелітополь, 2001) “Проблеми сучасної дидактики фізики в основній школі” (Умань, 2003); “Теорія та методика навчання фундаментальних дисциплін у вищій технічній школі” (Кривий Ріг, 2003, 2005); “Засоби реалізації сучасних технологій навчання” (Кіровоград, 2003); “Особливості підготовки вчителів природничо-математичних дисциплін в умовах переходу школи на профільне навчання” (Херсон, 2004); “Інформатика та комп’ютерна підтримка навчальних дисциплін у середній і вищій школі” (Бердянськ, 2004); “Методичні особливості викладання фізики на сучасному етапі” (Кіровоград, 2004); “Фундаментальна та професійна підготовка фахівців з фізики” (Київ, 2004); “Навчання, виховання та розвиток” (Бердянськ, 2004); “Особистісно-орієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу: проблеми та пошуки”” (Бердянськ, 2005); “Чернігівські методичні читання з фізики 2005, 2006, 2007” (Чернігів, 2005-2007); “Аксіологічна парадигма управління освітою” (Бердянськ, 2005); “Кредитно-модульна технологія навчання та методичне забезпечення контролю якості успішності” (Полтава, 2006); “Безперервна фізико-математична освіта: проблеми, пошуки, перспективи” (Бердянськ, 2007), а також на звітно-наукових конференціях викладачів, проблемних та науково-методичних семінарах Бердянського державного педагогічного університету (1999-2007 рр.); Запорізького національного університету (2002-2007 рр.).

Основні результати дослідження опубліковано у 78 наукових та науково-методичних працях загальним обсягом 125,47 друк. арк., з них 45 написано без співавторів, у тому числі: одноосібна монографія (25 авт. арк.), 1 навчально-методичне видання; 4 навчальних посібники; 36 статей у провідних наукових фахових виданнях (з них 25 одноосібних), 22 статті у наукових журналах і збірниках наукових праць; 15 статей та тез у збірниках матеріалів конференцій.

Кандидатська дисертація з теми “Удосконалення навчального експерименту з хвильової оптики засобами нових інформаційних технологій” захищена у 1998 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використано.



Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел з 676 найменувань (з них 4 – іноземними мовами) на 60 сторінках, 5 додатків на 44 сторінках. Повний обсяг – 501 сторінка (398 сторінок – основна частина). Дисертація містить 52 рисунки на 12 сторінках та 35 таблиць на 40 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання, обґрунтовано методологічні засади, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, висновки про впровадження результатів.

У першому розділі “Методологія дослідження формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні” проаналізовано стан проблеми вивчення розвитку змісту шкільної фізичної освіти в історико-методологічному контексті, визначено методологічні засади дослідження формування і розвитку цього процесу в Україні, що впливають на теоретичність, прогностичний потенціал історико-педагогічного знання. Обґрунтовано і розроблено критерії періодизації розвитку змісту шкільної фізичної освіти в контексті принципу історизму та синергетичного підходу. На основі розроблених критеріїв виділено періоди розвитку змісту шкільної фізичної освіти. Визначені пріоритетні орієнтири шкільної фізичної освіти, які утворюють її сучасну модель.

Категорії “історія” і “сучасність” розкриваються через поняття “минуле” і “сучасне”, і тому зміст шкільної фізичної освіти ми розглядаємо з точки зору співвідношення історії, сучасності та майбутнього. Тобто принцип історизму, який є методологічною основою розуміння сутності і закономірностей складних об’єктів, дидактичної теорії і практики, які розвиваються, розглядає минуле, сучасність і майбутнє цих об’єктів, явищ і процесів у діалектичній єдності, виходячи не тільки з їх динаміки і мінливості у часі, але й з їхнього розвитку, незворотної, спрямованої і закономірної зміни явищ і процесів реальної шкільної практики, яка визначає напрями і характер їх історичної трансформації.

Тільки наявність обов’язкового синтезу всіх трьох означених властивостей дозволяє виявити історичну зумовленість, причинно-наслідкові залежності між історичними станами змісту фізичної освіти від передумови до кінцевого результату, рушійні сили, механізм і умови процесу їх розвитку, що дає змогу здійснити пояснення дидактичних феноменів і встановити історичні закономірності, які визначають основні напрями розвитку змісту шкільної фізичної освіти.

Показано, що методологічною основою визначення динаміки, спрямованості і тенденції розвитку змісту шкільної фізичної освіти є його періодизація. Періодизація – це розподіл усього процесу розвитку змісту шкільної фізичної освіти на такі проміжки часу, які відрізняються один від одного специфічними особливостями, що встановлені на засадах об’єктивних критеріїв, принципів.

Нами вперше розроблена періодизація розвитку змісту шкільної фізичної освіти на основі синергетичного підходу до аналізу науково-інформаційного простору: перший період (XVIII ст. – 60-і р. ХІХ ст.) – зародження фізики як навчального предмета, поява перших вітчизняних підручників з фізики, у яких відбивався зміст навчання; другий період (60-і – кінець 90-х рр. ХІХ ст.) – становлення фізики як навчального предмета, поява першої програми з фізики; третій період (кінець ХІХ ст. – 1917 р. ХХ ст.) – радикальні зміни в фізиці та тенденції розвитку змісту шкільної фізичної освіти у контексті національного відродження; четвертий період (1917-й – 1920-й рр. ХХ ст.) – формування змісту фізичної освіти в період становлення української державності й школи; п’ятий період (1920 р. – початок 30-х р. ХХ ст.) – пошуки нових підходів до проектування змісту шкільної фізичної освіти у контексті відродження української школи та дидактики фізики; шостий період (30-і – 1945-й рік ХХ ст.) – формування змісту фізичної освіти на основі використання прогресивної вітчизняної методичної думки; сьомий період (1945-й – 80-і рр. ХХ ст.) розвиток змісту шкільної фізичної освіти в умовах науково-технічного прогресу на засадах діалектичної теорії пізнання; восьмий період (90-і роки XX ст. – теперішній час) – розвиток змісту шкільної фізичної освіти на основі нових методологічних засад та інноваційних процесів у дидактиці фізики.

У контексті системного, комплексного, особистісно орієнтованого, компетентного підходів до організації навчально-виховного процесу визначальними орієнтирами інновацій є така модель шкільної фізичної освіти: доктрина розвитку середньої освіти, концепція шкільної фізичної освіти, глобальна мета шкільної фізичної освіти, стандарт шкільної фізичної освіти, управління навчанням. Ця модель працює на основі історико-методологічних принципів формування, добору, структурування та трансформування змісту фізичної освіти.

У другому розділі “Формування змісту шкільної фізичної освіти в XVIII – першій половині ХХ століть” визначені, обґрунтовані історико-логічні передумови творення і розвитку змісту шкільної фізичної освіти в Україні в цей період. Сформульовані основні тенденції розвитку змісту фізичної освіти: зародження та становлення фізики як навчального предмета, поява перших вітчизняних підручників з фізики, у яких відображався зміст навчання; поява першої програми з фізики; становлення української державності і школи; пошук нових, експериментаторських підходів до формування змісту шкільної фізичної освіти; творення змісту фізичної освіти на основі використання прогресивної вітчизняної методичної думки.

Розвиток науки у ХVІІІ-ХІХ століттях зробив певний внесок в осмислення структури знань та їх методів дослідження, а також теорію та методику навчання фізики, на основі чого можна було розробити таку теоретичну модель фізичної освіти, яка оптимально поєднувала б принципи природничо-наукової спрямованості, гуманітаризації і диференціації навчання з орієнтацією на принцип генералізації знань.

У період XVIII ст. – 60-і роки ХІХ ст. зміст освіти визначався шкільними статутами (тенденція до стандартизації), тому ми його поділяємо на чотири етапи:
1-й етап – від початку XVIII ст. до петровських реформ (поява фізики як навчального предмета); 2-й етап – від петровських реформ до “Статуту навчальних закладів, підвідомчих університетам” 1804 р.; 3-й етап – від 1804 р. до 1828 р. – поява третього шкільного “Статуту гімназій і училищ, підвідомчих університетам”; 4-й етап – від 1828 р. до 1861 р. – поява четвертого шкільного статуту, час важливих реформ.

Фундамент формування змісту вітчизняної шкільної фізичної освіти в кінці ХІХ – початку ХХ ст. був пов’язаний з визначенням цілей і завдань курсу фізики, ролі фізичного експерименту і його зв’язку з теоретичним викладанням, місця і ролі математики в курсі фізики, необхідності розв’язування задач з фізики, принципу добору навчального матеріалу. У цей історичний проміжок часу сформувалися і набули подальшого розвитку нові методичні напрями: введення лабораторних робіт у навчальний процес, концентрична і ступенева побудова курсу фізики, зв’язок її з практикою і явищами повсякденного життя, загальноосвітні екскурсії, введення елементів історизму.

Короткочасний період з 1917 до початку 1920-х років увійшов в історію освіти як інтенсивне відродження національної школи. Поява перших офіційних програм на основі “петербурзького” і “московського” проектів були першими спробами визначення змісту шкільної фізичної освіти в Українській Республіці: існував орієнтир на обсяг знань, який повинні одержати учні; зроблена перша спроба розв’язання найважливіших методологічних і методичних питань про співвідношення в навчальному курсі теорії і практики, зв’язок навчального матеріалу з життям, роль і види шкільного фізичного експерименту, значення фізичної мови для вивчення фізики в школі та ін.

У 20-і роки до практики трудових шкіл було запроваджено “комплексні програми” (внаслідок цього фізика як навчальна самостійна дисципліна перестала функціонувати); Дальтон-план, що під впливом комплексних програм перетворився на “бригадно-лабораторний” метод; “метод проектів”.

У 30-і – початок 40-х років ХХ ст. була створена нова систематична програма з фізики, видані перші стабільні підручники з фізики: “Курс фізики” (6, 7 класи) Г.І. Фалєєва, О.В. Пьоришкіна, “Курс фізики” (8, 9 класи) І.І. Соколова. Зміст навчання, удосконалюючись, набув ознак стрункої системи, що забезпечувала можливість успішного засвоєння учнями основ цієї науки.

На основі аналізу формування і розвитку змісту шкільної фізичної освіти цього історичного періоду встановлено, що два головних завдання повинні постійно ставитись перед усіма вчителями фізики: перше – синтез і засвоєння кращих теоретичних досягнень методичної думки і педагогічної практики у ретроспективі, поєднаній із сьогоденням, і друге – пошуки нових шляхів удосконалення змісту курсу фізики і методів її навчання відповідно до сучасних орієнтирів освітньої галузі.


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка