Фондова лекція №9 з навчальної дисципліни „Судова медицина та психіатрія” за темою



Сторінка3/3
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.57 Mb.
1   2   3
8. Виявлення споживачів наркотиків та їх судово-експертна оцінка.

Орієнтовні ознаки початку наркотизації окремих осіб – це несподівана різка зміна в поведінці чи характері. Наприклад, незвична для даної людини працездатність, чи навпаки, різке зниження активності, різкі агресивні спалахи на невиправдані зовнішні подразники; розслабленість і апатія; стан, який нагадує просте алкогольне сп’яніння (втомленість, сонливість, почервоніння і набряк обличчя) без алкогольного запаху.

При прийомі конкретних наркотиків (із групи опію, різних видів коноплі та інших) у наркомана відмічається нестримний сміх. Мова його нісенітна. В такому стані наркоман втрачає контакт з оточуючими (він впевнений, що вони не розділяють його весілля). По цій причині він стає злобним і дратівливим. У наркомана може бути і рухове збудження. Абстинентний стан (наркотичне голодування) протікає важко. При цьому відмічається різка зміна настрою, інтенсивне пото- і слиновиділення, блювання, біль у м’язах і суглобах, появляється страх наступаючої смерті.

Для підлітків характерно: раптова утрата інтересу до навчання, важке пробудження вранці, розсіяність, неуважність, немотивована подразливість.

В подібних випадках різко проявляється така особливість наркоманів, як егоїзм. При цьому вони прагнуть задовольнити свої бажання любими шляхами і засобами, не зупиняючись перед порушенням норм моралі і права. Крім цього, у них відмічаються і інші соціальні пороки – знущання над тваринами, безглузде знищення матеріальних і культурних цінностей, азартні ігри, хуліганство, статева розпущеність і т.п.

У них відсутнє почуття любові до батьків, поважання до вчителів і однолітків. Поряд з цим відмічається збільшення конфліктних ситуацій з близькими, учителями, ровесниками, зниження продуктивності в різного роду діяльності. Багато із них агресивні і жорстокі.

Якщо людина приймає наркотики тривалий час, у неї появляються характерні зовнішні ознаки: виснаження, загальна дряхлість, передчасна старість і ряд інших ознак (падіння ваги порівняно з нормою, випадіння зубів, облисіння, суха шкіра жовтуватого кольору, множинні зморшки). Якщо наркотики вводились шляхом ін’єкцій, то на шкірних покривах різних областей тіла видні множинні сліди уколів, рубці і шрами.

При наявності знань ознак поведінки наркоманів легко можна виявити починаючих споживачів уже при постановці на облік неповнолітніх і молоді, які схильні до правопорушень, а також осіб із групи ризику. В таких випадках при виникненні підозри про прийом ними наркотиків їх слід направити на обстеження в наркологічний диспансер.

Для закоренілих наркоманів характерна значна ступінь деморалізації як наслідок дармоїдства і протиправної діяльності. Виявлення їх на цій стадії не представляє особливої складності – часто вони притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення тих чи інших злочинів, чи вони самі звертаються за медичною допомогою в наркологічний диспансер. Своєчасному виявленню осіб, які вживають наркотики, можуть сприяти наступні непрямі ознаки:

1. Відвідування місць зібрань наркоманів.

2. Підтримка дружніх відносин з особами, які відомі як споживачі наркотиків.

3. Часті немотивовані поїздки в різні місця, де вирощується мак і конопля.

4. Часті звертання в різні лікувальні заклади з проханням про відпуск тих чи інших сильнодіючих лікарських препаратів.

5. Прагнення зав’язати знайомства з медичними працівниками (медсестрами, фармацевтами, продавцями аптечних кіосків і т.п.), які стикаються з наркотичними і сильнодіючими засобами, а також часте звертання до них з проханням про відпуск цих препаратів.

6. Часто помітні ознаки своєрідного сп’яніння баз алкогольного запаху і вживання спиртних напоїв.

Установленню наркоманів допомагає і виявлення відповідних предметів: шприців, голок для ін’єкцій, різних пляшечок із залишками рідких наркотичних речовин, недокурки із залишками гашишу, стерилізатори на кухні, м’ясорубки чи інший посуд із залишками подрібнених коробочок, соломки маку і т.п. Крім цього, на прийом наркотиків указують такі ознаки, як прагнення до відокремлення, вибір затишних місць під час наркотизації тощо.

Судово-психіатрична оцінка. Судово-наркологічна експертиза – це різновид експертизи судово-психіатричної, яка з’ясовує питання, що стосуються лише алкоголізму та наркоманії. На судово-наркологічну експертизу поширюються всі вимоги, які висуваються до експертизи судово-психіатричної. Питання щодо алкоголізму та наркоманії можуть ставитися і перед судово-психіатричною експертизою, але тільки в разі, якщо для її призначення є достатньо підстав.

Слід зазначити, що не всі лікарі погоджуються з доцільністю виділення судово-наркологічної експертизи в окремий вид експертної дії, аргументуючи свої висновки на штучності відокремлення такого виду експертиз.



У кримінальному процесі судово-наркологічна експертиза з’ясовує наявність стану сп’яніння у обвинуваченого під час скоєння ним злочину, наявність ознак алкоголізму, наркоманії або токсикоманії та необхідність застосування до підекспертного лікарських заходів примусового характеру. До компетенції експерта не входить робити висновки про обтяжуючий вину характер сп’яніння та про характер примусового лікування.

Фактичними підставами для призначення судово-наркологічної експертизи є дані про систематичне вживання особою алкоголю, наркотичних речовин; дані наркотичного (алкогольного) сп’яніння; дані досліджень тканин та рідин організму на наявність відповідних речовин та дані судово-медичної експертизи щодо пошкоджень шкіри у типових місцях.

У випадках застосування примусового лікування щодо осіб, визнаних неосудними внаслідок тимчасової психічної хвороби на ґрунті алкоголізму чи наркоманії, що закінчилося одужанням до моменту розгляду справи в суді, підекспертний може бути визнаний осудним.

Юридичне значення алкоголізму та наркоманії визначається передбаченою законодавством у ч. 1 ст. 20 КК України можливістю застосування до осіб, які вчинили злочин на ґрунті алкоголізму чи наркоманії, примусового лікування залежно від міри кримінального покарання, відповідно у місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах. Тому, визнання обвинуваченого хворим на алкоголізм або наркоманію має для нього суттєве значення. Застосування до такої особи примусового лікування, згідно з ч. 2 ст. 20 КК України може позбавити його певних пільг при засудженні за вчинений злочин. Так, до осіб, яким поряд з покаранням призначено заходи примусового лікування, не може бути застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК України). Те саме стосується і умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ч.1. 81 КК України) та заміни не відбутої частини покарання більш м’яким (ч. 1 ст. 82 КК України). Така суворість законодавства щодо осіб, хворих на алкоголізм та наркоманію, базується на визнанні їх підвищеної суспільної небезпеки. Тому позбавлення особи будь-яких сподівань щодо пом’якшення покарання робить для неї призначення ч. 2 ст. 20 КК України небажаною і спонукає до приховання ознак хвороби, тобто до дисимуляції.

Зазначені обставини вимагають певних гарантій щодо вірогідності встановленого діагнозу та запобігання помилкам, починаючи з призначення експертизи і закінчуючи обґрунтуванням експертних висновків.

Призначення та проведення наркологічної експертизи може бути застосоване згідно «Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами», затверженого за № 158/417 від 16.06.1998 МОЗ та МВС України. Цей порядок розроблено на виконання статті 13 Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”.

Особи, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини, направляються органами внутрішніх справ на медичний огляд до лікувально-профілактичного закладу, що надає диспансерну наркологічну допомогу. Перелік наркологічних закладів, що мають право проводити медичний огляд та обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, надавати їм медичну допомогу, здійснювати диспансерний нагляд за ними та облік вказаних осіб, визначається Міністерством охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управліннями охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій і узгоджується з МОЗ України.

При наявності підстав для направлення на медичний огляд осіб, залежних від наркотичних засобів або психотропних речовин, працівники органів внутрішніх справ видають таким особам направлення на медичний огляд зразка, встановленого і затвердженого наказом МОЗ, МВС, Генеральної прокуратури, Мінюсту України за №306/680/21/66/5 від 10.10.1997.

Медичним оглядом вважається огляд в наркологічному закладі особи, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, з метою встановлення стану наркотичного сп’яніння. Медичним обстеженням особи, яка зловживає наркотичними засобами або психотропними речовинами, вважається її обстеження в стаціонарних умовах за направленням лікаря-нарколога після проведеного медичного огляду з метою підтвердження (або не підтвердження) встановленого лікарем-наркологом діагнозу “наркоманія” чи “токсикоманія”.

Термін медичного обстеження не повинен перевищувати 10 діб. Діагноз “наркоманія” чи “токсикоманія” встановлюється лікарсько-консультативною комісією наркологічного закладу, де проводиться медичне обстеження.

Якщо при проведенні медичного обстеження встановлено діагноз “наркоманія” чи “токсикоманія” і особа потребує лікування в стаціонарних чи амбулаторних умовах, то лікарсько-консультативна комісія наркологічного закладу зобов’язана запропонувати їй пройти курс добровільного лікування та соціально-психологічної реабілітації.

Витрати на медичний огляд, медичне обстеження чи лікування в державних наркологічних закладах осіб, які зловживають наркотичними засобами чи психотропними речовинами, що проводиться за направленням працівників органів внутрішніх справ або лікаря-нарколога, здійснюються за кошти держави. А в разі потреби в додаткових медичних послугах - за кошти особи, яка підлягає медичному обстеженню, медичному огляду або лікуванню.

Ухилення осіб від медичного огляду або медичного обстеження тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Особи, які ухиляються від добровільного медичного огляду чи обстеження, у разі повідомлення наркологічного закладу про їх нез’явлення на медичний огляд, на підставі постанови органу внутрішніх справ про привід з метою примусового огляду чи обстеження підлягають доставці до наркологічного закладу працівниками органу внутрішніх справ.

Наркоманія і токсикоманія не виключають осудності, якщо не настала глибока деградація психіки.

В цивільному процесі, згідно до ч. 2 ст. 36 ЦК України, особа визнається недієздатною, якщо зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Законодавець виходить з тієї позиції, що сама по собі алкогольна, наркотична залежність чи залежність від токсичних речовин має відмінність від генуїнних (істинних) психічних захворювань, хоча за своїми ознаками надзвичайно схожа на такі психічні розлади і проявляється одними і тими ж симптомами відхилень психіки. У особи з наркотичною залежністю спостерігається зниження здатності контролювати прийом наркотичних засобів (алкоголю, токсичних речовин), неможливість нідмовитися від продовження їх вживання, всупереч виникнення явних усвідомлених ускладнень.

Як наслідок, така особа ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Крім наркотичної залежності, дана стаття цивільного кодексу може бути застосована і у випадку інших видів залежності (зокрема, до азартних ігор), але в тих випадках, які передбачені законом.

Відповідно до ч.5 ст.32 ЦК України передбачений особливий вид обмеження дієздатності фізичної особи, відповідно до якої за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Щодо визнання особи недієздатною, то відповідно до ч.1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу», тяжкий психічний розлад передбачає наявність таких розладів психіки (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), які позбавляють особу здатності усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку. Діагностика у особи тяжкого психічного розладу проводиться відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих Міністерством охорони здоров'я України для застосування в Україні (МКХ-10).

Єдиним юридично достовірним та достатнім доказом наявності у особи тяжкого психічного розладу для визнання особи недієздатною судом є лише висновок судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 234 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в порядку окремого провадження.

Загалом, можна виділити такі стадії судового процесу у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та визнання фізичної особи недієздатною:


  1. Подання заяви про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною:

Відповідно до ст. 236 ЦПК України заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцем знаходженням цього закладу.

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана (ч.1 ст. 237 ЦК України): 1) членами її сім'ї; 2) органом опіки та піклування; 3) наркологічним або психіатричним закладом (ч.1 ст. 237 ЦК України):

Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана: батьками (усиновлювачами), піклувальниками; органом опіки та піклування.

Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана (ч.3 ст. 237 ЦК України): 1) членами її сім'ї; 2) близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання; 4) психіатричним закладом (ч.2 ст. 237 ЦК України).

Під терміном «члени сім’ї» потрібно розуміти осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, тобто, осіб, які складають сім’ю в розумінні ч.2 ст. 3 Сімейного кодексу України.

Для визначення терміну «близькі родичі» можна за аналогією використовувати ст. 68 ЦК України, яка відносить до близьких родичів батьків, дітей, братів та сестер.

Відповідно до ст. 236 ЦПК України до переліку осіб, які мають право подавати заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною не включені професійні спілки та інші громадські організації, а також органи прокуратури. Цим передбачено недопущення використання громадських організацій та органів прокуратури для тиску на особу, запобігання спробам дискредитації чи переслідування особи за її політичні чи релігійні переконання.

При вирішенні справ про обмеження дієздатності особи чи визнання особи недієздатною справа може бути порушена лише за заявою осіб, зазначених у ст. 237 ЦПК. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява подана неправомочною особою, суд повинен, не закриваючи провадження в справі, обговорити питання про заміну неналежного заявника належним.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 ЦПК України у заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 ЦПК України у заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього щодо здійснення ним цього права.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Із вищезазначеного, а також із змісту ст. 239 ЦПК України, випливає, що заявник, який звертається до суду із заявою про визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною, у заяві про обмеження прав неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком повинен не просто описати визначені у ст. 238 ЦПК України факти, але й підтвердити (обґрунтувати) їх посиланням на наявні докази.

Зокрема, такими доказами можуть бути довідки про стан здоров’я, виписки з історії хвороби, акти міліції та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також, що особа ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище (п. 3 Постанови № 3). Важливими є докази, які б підтверджували наявність у особи психічного розладу або зловживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами.

2. Судово-психіатрична експертиза (у визначених законом випадках).

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу (як правило, за згодою підекспертного). У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може винести ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

Таким чином, призначення судово-психіатричної експертизи під час розгляду справи про обмеження цивільної дієздатності особи завжди є обов’язковою, коли причиною обмеження цивільної дієздатності виступає психічний розлад цієї особи, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Якщо ж причиною обмеження цивільної дієздатності особи виступає зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами без підозри наявності у особи психічного розладу, то судово-психіатрична експертиза може не призначатися.

Відповідно до п.2 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого Наказом МОЗ від 08.10.2001 № 397 (надалі – Порядок № 397) експертиза проводиться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів. Зазначені заклади охорони здоров'я виконують функції судово-експертних установ або підрозділів.

Кількісний склад експертів (одноособовий або комісійний) щодо конкретної справи встановлюється органом, який призначив експертизу. Якщо це не зазначено, його встановлює керівник експертної установи (підрозділу). При цьому враховуються форма проведення експертизи, її вид та складність. Права й обов'язки експертів, на яких покладено виконання експертизи передбачаються Законом "Про судову експертизу" та ЦПК України.

Відповідно до п. 5 Порядку № 397 експертиза може проводитись амбулаторно, стаціонарно або у судовому засіданні.

Відповідно до п. 6 Порядку № 397 експертиза може бути первинна, додаткова чи повторна.

Первинною є експертиза, яка призначається у даній справі з даних питань уперше.

Додатковою є експертиза, яка призначається для вирішення окремих питань, які не були поставлені при первинній експертизі, а також у разі неповноти або недостатньої якості первинної експертизи, і проведення її доручається експертам у тому самому або іншому складі.

Повторною є експертиза, яка призначається, якщо висновок первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає сумніви щодо його правильності і визнаний органами дізнання, слідчим, прокурором, судом необґрунтованим. Призначення повторної експертизи повинно бути мотивоване, а її проведення доручається іншому, більш кваліфікованому складу експертів.

Відповідно до ст. 240 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.

У випадках розгляду справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним необхідна обов'язкова участь представника органу опіки та піклування. Прийняття судом рішення у справі визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи без участі зазначеного органу може бути підставою для подальшого скасування такого рішення.

За наслідками розгляду справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною суд може:

1. Ухвалити рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною. У зазначеному рішенні суд вирішує такі питання:

1.1. Обмежує цивільну дієздатність фізичної особи (у тому числі обмежує у праві або позбавляє неповнолітню особу права самостійно розпоряджатися своїми доходами), визнає фізичну особу недієздатною.

1.2. За поданням органу опіки та піклування суд призначає особі піклувальника (у випадку обмеженої дієздатності) чи опікуна (у випадку недієздатності).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування а також встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

Опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.

Разом з тим, опікуном або піклувальником не може бути та фізична особа: яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Відповідно до ст. 75 ЦК України суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.

За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦПК України суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Відповідно до ст. 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Суд може ухвалити рішення, яким відмовити заявнику у обмеженні цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеженні або позбавленні права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнанні фізичної особи недієздатною.

При винесенні такого рішення суд відповідно до ч. 3 ст. 240 ЦПК України установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 39 ЦК України, якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Важливим є те, що рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною не встановлює довічного обмеження (позбавлення) цивільної дієздатності і може бути скасоване у наступних випадках:

1. Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи скасовується і цивільна дієздатність цієї фізичної особи поновлюється у наступних випадках:

1.1. Якщо відпали обставини, які були підставою для прийняття судом рішення про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами (ч. 5 ст. 32 ЦК України).

1.2. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч.2 ст. 38 ЦК України)

1.3. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо (ч.3 ст. 38 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст. 241 ЦПК України скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.

2. Рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною скасовується і цивільна дієздатність цієї фізичної особи поновлюється разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 241 ЦПК України).



Укладач:

Доцент кафедри криміналістики та

судової медицини

кандидат медичних наук, доцент О.В. Чуприна
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка