Фондова лекція №7 з навчальної дисципліни „Судова медицина та психіатрія” за темою



Скачати 497.62 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації15.12.2016
Розмір497.62 Kb.
1   2   3

Є) Розлади уваги.

Увага є формою організації психічних процесів, організуючим чинником активної поведінки людини, який дає можливість зосередитись на певному об’єкті, явищі, обставині. Селективність (вибірковість) уваги обумовлюється утворенням в кірковій речовині головного мозку джерела збудження – домінанти. Концентрація уваги пов’язана з посиленням збудження в домінанті, яке супроводжується пригніченням інших ділянок кори мозку. Відносна стійкість уваги залежить від здатності домінанти утримувати (зберігати) збудження.

Розрізняють активну та пасивну увагу. Пасивна увага є, власне, безумовним орієнтувальним рефлексом на подразники, що мають життєве значення. Основна потреба в самозбереженні змушує організм до орієнтації – уваги. Активна увага передбачає задум, концентрацію на свідомо поставленій меті, несе в собі елемент творчості. У цьому разі увага спрямовується на об’єкт шляхом свідомої організації психічної діяльності з урахуванням індивідуального та соціального досвіду, інтересів, професії. Людина навчається концентрувати увагу не обов’язково на подразниках високої інтенсивності, але й на слабких, якщо вони мають значення для її діяльності.



Увага – складна функція; в ній розрізняють низку якостей, а саме: об’єм, розподіл, перемикання, концентрація, стійкість.

Об’єм уваги – можливість охопити низку об’єктів одночасно. З цією характеристикою пов’язаний розподіл уваги, що полягає в здатності одночасно стежити за об’єктами різної природи. Уміння розподілити увагу є індивідуальним, може поліпшуватись шляхом тренування.

Велике значення для психічної активності має здатність перемкнути увагу з одного об’єкта на інший. У нормі це відбувається цілеспрямовано, зі збереженням концентрації та стійкості.



Концентрація та стійкість уваги надають можливості зосередитися на тривалий час у певному напрямку. Недостатня стійкість уваги призводить до відволікання, неуважності.

Спостерігаються такі форми порушення активності уваги.



Відволікання – надмірна рухливість уваги, перемикання її з одного об’єкта на інший. Характерне для маніакальної фази маніакально-депресивного психозу. Зворотне явище – загальмованість уваги – спостерігається в депресивну фазу цієї ж хвороби, при хронічному енцефаліті, інших органічних ураженнях головного мозку. Недостатня здатність до перемикання (загальмованість) пов’язана із в’язкістю мислення та схильністю до деталізації, притаманна також хворим на епілепсію.

Зменшення уваги та порушення її розподілу спостерігаються при ураженні судин мозку, особливо при церебральному атеросклерозі.

Виснаження уваги властиве астенізованим особам з тяжкими тривалими соматичними недугами, хворим на неврастенію, з органічним ураженням головного мозку.

Повне випадіння уваги називається апрозексія.

Своєрідне спотворення уваги спостерігається при шизофренії. Хворий зосереджується на патологічних переживаннях (галюцинації, маячні ідеї та ін.).

Розлади уваги, як і пам'яті часто мають суттєве значення в слідчій практиці, особливо в кваліфікації показань свідків і потерпілих, а також в цивільних і адміністративних справах і тому нерідко потребують високопрофесійних обстежень і висновків судово-психіатричних експертиз.


3. Основні психопатологічні синдроми.

Хвороба ніколи не проявляється окремим симптомом. Під час аналізу її клінічної картини помічають взаємопов’язані симптоми, що утворюють синдром.



Синдром – це сукупність взаємопов’язаних ознак, симптомів, що мають спільний механізм розвитку.

У синдромі виділяють провідні, головні і другорядні симптоми. Такий розподіл дозволяє розглядати їх у динаміці захворювання.

Синдром – етап перебігу хвороби. Специфіка синдромів непостійна. Один і той самий синдром може спостерігатися при різних захворюваннях. Так, зовсім не мають специфіки такі синдроми, як астенічний, кататонічний, коматозний. Специфічність синдромів порушень пам'яті і органічного психосиндрому досить виражена. Синдроми при хворобах однієї і тієї самої етіології можуть відрізнятися один від одного, і , навпаки, існує багато однакових синдромів, що виникають з різних причин.

Із багатьох десятків існуючих синдромів наводимо короткий опис лише основних, що найчастіше спостерігаються в клініці психічних захворювань і судово-психіатричній практиці.

Всі психопатологічні синдроми можна дещо умовно об’єднати за характерними ознаками в окремі групи.

Класифікація основних психопатологічних синдромів:



  1. Невротичні: астенічний, невроз нав’язливих станів, іпохондричний, істеричний та ін.

  2. Афективні: маніакальний, депресивний, дисфоричний.

  3. Галюцинаторно-маячні: галюцинаторний, паранояльний, параноїдний та ін.

  4. Патології ефекторно-вольової сфери: кататонічний, гебефренічний.

  5. Синдроми розладу свідомості.

  6. Органічного ураження головного мозку: органічний психосиндром, корсаковський (амнестичний).

  7. Судомні: великий судомний напад, малі судомні напади, напади Джексона (джексоновські), істеричний напад.

Астенічний синдром (астенія) – стан підвищеної психічної і фізичної втомлюваності, надмірної дратливості, слабкодухості та нестійкого настрою у поєднанні з вегетативною симптоматикою і порушеннями сну. Симптоми астенії менше помітні вранці і підсилюються в другій половині доби, особливо ввечері.

Астенічний синдром часто спостерігається не тільки при психіатричних захворюваннях, але й при більшості соматичних.

За поєднання астенії з депресією, іпохондрією або русальною загальмованістю йдеться про астенодепресивний, астеноіпохондричний та астеноакінетичний синдроми.

Синдром нав’язливих станів проявляється різноманітними обсесіями (нав’язливі думки). Об сесії найчастіше характеризуються фобіями (нав’язливі страхи), нав’язливим рахунком, сумнівами, спогадами, “розумовою жуйкою”. У клініці переважають фобії іпохондричного змісту.

Крім нав’язливих ідей і страхів можуть спостерігатися нав’язливі дії (частіше у дітей): покашлювання, піднімання брів, плечей, намагання смоктати палець, гризти нігті (оніхофагія), посмикувати волосся (трихотиломанія) та ін. Можуть бути певні ритуали – пов’язані з фобіями нав’язливі рухи і дії, що зменшують інші нав’язливості.

Розуміючи безглуздя й необґрунтованість згаданих звичок, хворий все ж таки не позбувається їх, і вони впливають на його поведінку. Пацієнт, доклавши вольового зусилля, спроможний подолати хворобливі переживання.

Об сесії спостерігаються при неврозі нав’язливих станів, психастенічній психопатії, шизофренії, органічних ураженнях головного мозку.



Іпохондричний синдром – невротичний синдром, що проявляється різноманітними, досить неприємними, болісними, нестерпно тяжкими відчуттями. Хворий може скаржитися на печіння, стискування, переливання, стягування, набухання тощо у різних частинах тіла, внутрішніх органах (сенестопатії). Хворий “виявляє” в себе ознаки тяжкої невиліковної недуги. Вони виникають на реальному грунті, але пацієнт інтерпретує ці обставини однобоко, перебуває в стані емоційного напруження. Причини хворобливих відчуттів неможливо виявити об’єктивними методами дослідження.

Іпохондричний невротичний синдром характерний для невротичних розладів, переважно неврастенії та істерії.

Іпохондричний симптомокомплекс може бути складовою частиною будь-якого маячного синдрому (паранояльного, парафренного та параноїдного). Часто його виявляють при шизофренії.

Істеричні синдроми. Істеричний невротичний синдром характеризується емоційною лабільністю з бурхливим проявом почуттів (ридання, голосіння, стогін), швидкою зміною позитивних почуттів на негативні і навпаки, супроводжується різноманітними вторинними соматичними й неврологічними розладами. Можуть бути істеричне заїкання, афонія, сліпота, розлади чутливості за типом “панчіх”, “рукавичок”. Спостерігаються вегетативні порушення: блювання, гикавка, відрижка, відчуття “клубка” в горлі, тахікардія, задишка, поліурія тощо. Істеричний синдром характерний для істеричного неврозу.

Синдром Ганзера – один із варіантів істеричного потьмарення свідомості, коли спостерігаються повне дезорієнтування, зорові, рідше слухові галюцинації. Виявляються маячні ідеї стосунку, впливу, переслідування. Поведінка хворого безглузда. Складається враження, що він симулює психічну недугу. Часто зустрічається при арешті, перебуванні в СІЗО.

Психотичні істеричні розлади у більшості випадків зумовлені психогенними чинниками, і їх зараховують до реактивних психозів.

До афективних синдромів належать маніакальний, депресивний і дисфорічний.



Маніакальний синдром характеризується тріадою головних клінічних проявів: хворобливо піднесеним настроєм (ейфорія, гіпертипія); прискореним плином уявлень, думок, спогадів (розумово-мовне збудження); занадто активною діяльністю (рухове збудження) за наявності відверненої уваги. При цьому хворий переоцінює свої здібності, бажання. Можуть з’явитися маячні ідеї величності.

Крім відносно простих варіантів маніакального синдрому спостерігаються й складні його варіанти: маніакально-маячні синдроми (поєднання маніакального стану з гострим чуттєвим маячінням переслідування, інсценування); маніакально-галюцинаторний (поєднаний з галюцинаціями).



Депресивний синдром виявляється депресивною тріадою хворобливо зниженим, пригніченим настроєм (депресія, гіпотимія) з відчуттям туги, аж до відчаю, безнадії; сповільненим плином уявлень, думок, мови (розумово-мовна загальмованість) і прикутістю уваги до своїх переживань; руховою загальмованістю. У хворих виникають маячні ідеї самозвинувачення, самоприниження, гріховності, малоцінності, з’являються думки про суїцид, спроби звести з життям рахунки. Таке поєднання депресивних симптомів небезпечне для хворого (можливість суїциду).

До депресивних станів належать дистимії – короткочасні (протягом кількох годин чи діб) розлади настрою у вигляді депресивно-тривожного з гнівливістю, невдоволенням, дратівливістю, зниженням потягів.

Депресивний синдром може поєднуватись з маячінням (депресивно-маячний), галюцинаціями і явищами психічного автоматизму (депресивно-галюцинаторний), із синдромами потьмарення свідомості (депресивно-аментивний, депресивно-онейроїдний).

Дисфоричний синдром (дисфорія) виявляється зниженням настрою, злісно-сумним роздратуванням, гнівливістю зі страхом, хворобливими ідеями переслідування і агресивними тенденціями. Спровокувати дисфорію може незначний подразник, який зумовлює негативні емоції (гнів, туга, страх).

Афективні синдроми спостерігаються при маніакально-депресивному психозі, органічних ураженнях головного мозку, шизофренії, епілепсії, неврозах.



Галюцинаторні та маячні синдроми – це збірна група продуктивних синдромів, що включають маячіння і галюцинації.

Галюцинаторний синдром (галюциноз) характеризується постійним напливом галюцинацій з боку одного й того самого аналізатора, але різного змісту. Виділяють вербальний (словесний), зоровий і тактильний галюциноз.

Найчастіше буває слуховий вербальний галюциноз, що складається із напливу словесних (людська мова) справжніх або псевдогалюцинацій. Особливо небезпечні для оточення і для самого пацієнта наказові (імперативні) галюцинації.

Зоровий галюциноз включає наплив великої кількості істинних зорових галюцинацій. Виділяють кілька його видів.

Тактильний галюциноз виявляється тактильними галюцинаціями, неприємними відчуттями на шкірі та під шкірою (ніби повзають шкірні паразити), може поєднуватися з маячінням одержимості.

Галюцинаторні синдроми спостерігаються при шизофренії, епілептичних психозах, органічних захворюваннях головного мозку тощо.

Паранояльний синдром характеризується первинним систематизованим інтерпретативним маячінням, докладністю мислення і сценічністю афектів. Система спотвореного судження (маячіння) будується на ланцюзі доказів, що мають суб’єктивну внутрішню логіку. Деякі факти трактують однобоко, а ті докази, що суперечать певному переконанню, ігнорують. За тематикою виділяють параною ревнощів, переслідування, винаходу, іпохондричну тощо. Маячні ідеї групують на підставі центральної думки. Маячні судження стають системою поглядів, що визначають світогляд особистості загалом. На цих судженнях зосереджується все психічне життя хворого. Спостерігається при шизофренії, інволюційних, судинних психозах, органічних ураженнях головного мозку, паранояльній психопатії у стані декомпенсації.

Параноїчний синдром включає в себе маячіння і обмани сприйняття (галюцинації, ілюзії, сенестопатії). Найчастіше при параноїчному синдромі спостерігаються маячні ідеї переслідування, стосунку, отруєння, одержимості, дисморфоманії та ін. Маячні ідеї розрізнені, уривчасті, фрагментарні. У висловлюваннях хворого немає “стержня”, навколо якого формувалася б маячна система (несистематизоване маячіння). Маячні ідеї супроводжуються афективним напруженням (страхом, тривогою, злістю, руховим збудженням).

Параноїчний синдром супроводжує багато психічних захворювань, зокрема, шизофренію, епілептичні, судинні, передстаречі, реактивні та симптоматичні психози.

Патологія ефекторно-вольової сфери частіше проявляється кататонічним і гебефренічним синдромами.

Кататонічний синдром – симптомокомплекс психічних розладів, переважно в руховій сфері. Складається він з кататонічного ступору або кататонічного збудження. Виділяють кілька різновидів кататонічного ступору: ступор з соскоподібною гнучкістю (каталепсія), підвищеним тонусом м’язів, симптомом “повітряної подушки” (Дюпре), ембріональною позою та ін.; негативі стичний ступор з повною нерухомістю, пасивним негативізмом; ступор з м’язовим заціпенінням (найтяжча форма ступору – тривале перебування в ембріональній позі з вираженим напруженням усіх груп м’язів; симптомом хоботка).

Серед варіантів кататонічного збудження виділяють: розгублено-патетичне (поєднання розгубленості, екзальтованості з безладною балаканиною і руховим збудженням); імпульсивне (раптове, руйнівне, короткочасне).

Кататонічні розлади можуть перебігати за збереженої свідомості або в сноподібному стані (онейроїдна кататонія).

Кататонічний ступор і кататонічне збудження – показання до невідкладної госпіталізації.



Гебефренічний синдром проявляється інертною ейфорією (химерна, неадекватна веселість, придуркуватість, пустотливість, інколи – дитяча поведінка). Хворий стає манірним, з’являються театральні, неадекватні жести, поза, міміка. Гебефренічне збудження характеризується манірно-придуркуватою поведінкою в поєднанні з ехосимптомами (ехолалія, ехопраксія, ехомімія тощо).

Кататонічний і гебефренічний синдроми характерні для однойменних форм шизофренії.

Серед багатьох синдромів розладів свідомості розрізняють синдроми потьмарення та виключення свідомості.

До синдромів з потьмаренням свідомості які частіше зустрічаються належать деліріозний, онейроїдний синдроми та присмерковий (сутінковий) стан свідомості.



Деліріозний синдром (лат. delirium – безумство) характеризується: напливом ілюзій, сценоподібних, істинних множинних рухомих зорових галюцинацій, з афектами тривоги, страху, руховим збудженням з агресивністю на тлі алопсихічної дезорієнтації (в часі, ситуації тощо).

Хворобливі переживання закарбовуються в пам'яті чіткіше, ніж реальні події.

Деліріозний синдром спостерігається при алкоголізмі і інших інтоксикаційних психозах, нейроінфекціях, епілепсії.

Онейроїдний синдром – потьмарення свідомості з напливом фантастичних уявлень, що виникають мимоволі. За змістом це змінені фрагменти баченого, прочитаного, почутого, пережитого, щопереплітаються з реаліями життя. Хворий переживає картини фантастичного, надприродного змісту, котрі нагадують сновидіння.

Редукція симптомів онейроїду відбувається поступово. Хворі відтворюють фрагментарно або досить детально зміст психопатологічних розладів. Розвивається амнезія на події, що відбувалися реально.

Онейроїдний синдром супроводжує інфекційні психози, шизофренію, епілептичні та симптоматичні психози, органічні ураження головного мозку.

Присмерковий стан свідомості розвивається раптово, пароксимально і триває від хвилини до декількох годин або діб. При цьому звужується поле свідомості, коло сприйняття об’єктів обмежене, нечітке, викривлене, фрагментарне. Все знайоме сприймається як уперше побачене, незнайоме. Завдяки збереженню автоматизму забезпечуються зовнішня упорядкованість поведінки, зв’язок і послідовність дій.

При цьому синдромі глибока дезорієнтація супроводжується розвитком зорових, слухових та інших галюцинацій страхітливого характеру, гострим, уривчастим маячінням стосунку, переслідування, афектом туги, злості й страху, шаленим психомоторним збудженням. Такі хворі під впливом галюцинацій. Маячних ідей та емоцій можуть убити або покалічити сторонніх людей, родичів, сприймаючи їх за ворогів. У стані гніву вони безтямно руйнують усе, що зустрічається на їхньому шляху (живе й неживе). Потім настає глибокий сон. Пацієнти не пам’ятають не тільки реальних подій того часу, але й суб’єктивних переживань.

Присмерковий стан свідомості спостерігається при епілепсії, органічних ураженнях головного мозку (черепномозкові травми, судинна патологія тощо).

До різновидів означеного синдрому належать амбулаторний автоматизм, транс, фуга і сомнамбулізм.

До синдромів вимкнення свідомості належать обнубіляція, оглушення, сомнолентність, сопор, кома.

Обнубіляція – легкий ступінь порушення притомності. Вона наче закривається хмаринкою (грец. nubus – хмаринка). Все сприймається мов у тумані. Хворий дезорієнтований у часі, послідовності подій. Сповільняються мислення, рухи, порушується осмислення ситуації загалом. Хворі байдужі, пасивні, зміст запитань сприймають із помітним зусиллям, відповідають на них повільно із затримкою.

Оглушення належить до найчастіших і найпоширеніших синдромів порушення глибини свідомості. Характеризується труднощами порушення глибини свідомості. Характеризується труднощами сприйняття зовнішніх подразників. Дезорієнтація не тільки в часі, але й в оточенні, в обстановці, оцінці ситуації. Хворі не реагують на запитання, які їм задають тихим голосом. Можлива слабка реакція на звичайну мову. Відповідають лише на запитання, які висловлюють голосно. Аналогічна реакція на світло, запахи, дотик.

Сомнолентність (лат. somnolentus – сонливий) – тяжчий ступінь порушення свідомості, ніж оглушення. Хворі лежать із заплющеними очима, спонтанна мова втрачена. Відповідають на запитання повільно, навіть тоді, коли його поставлено голосно. Міміка збіднена, вираз обличчя байдужий. Мовчазні, рухи загальмовані. Реакція на больові подразники знижена. Головним чином перебувають у стані дрімоти, іноді сонливості.

Сопор (лат. sopor - безпам’ятство). Хворі переважно лежать. Очі заплющені. Спілкування неможливе. На сильні подразники (наприклад, больові) відповідають елементарними, мало диференційованими рухами (повертання голови, рухи кінцівками, тощо). Не орієнтуються щодо місяця, часу і навіть власної особи. Зіничні, кореальні рефлекси і рефлекси ковтання збережені.

Кома (грец. koma – глибокий сон) – найтяжчий ступінь порушення свідомості, повна непритомність. Хворий не реагує на будь-які подразники. Немає сухожильних і періостальних рефлексів. Порушуються функції дихання і серцево-судинної системи. Після виходу з коматозного стану залишається повна амнезія.

Синдроми із загальними порушеннями свідомості посідають важливе місце в загальній психопатології. Вони спостерігаються при інтоксикаціях, епілепсії, органічних ураженнях головного мозку (пухлини, травми, судинні порушення). Стан коми свідчить про тяжкість ураження головного мозку.

До синдромів органічного ураження головного мозку належать органічний психосиндром, корсаковський (амнестичний) і деякі інші.

Органічний психосиндром (психоорганічний) характеризується загальною психічною неспроможністю, зниженням пам'яті, особливо на останні події, працездатності, ослабленням афективно-вольових властивостей.

Вальтер-Бюль (1951) виділив тріаду симптомів, що характеризують клінічні прояви органічного психосиндрому: ослаблення пам'яті; нестриманість; лабільність (нестійкість) емоцій. Обов’язковим симптомом є деменція.

Органічний психосиндром спостерігається при хронічних екзогенних і ендогенно-органічних ураженнях головного мозку (прогресивний параліч, судинні психози, старече недоумство, хвороби Піка і Альцгеймера, наслідки черепно-мозкових травм, пухлини головного мозку).

Корсаковський (амнестичний) синдром доцільно розглядати як різновид психоорганічного.

Головним розладом при корсаковському синдромі є втрата пам'яті на теперішні (поточні) події (фіксаційна амнезія) за збереження її на події минулого. Всі нові враження миттєво зникають із пам'яті. Хворі нічого не пам’ятають, не знають, де вони перебувають, хто біля них, який сьогодні день тижня, які число, рік. Не знають своєї палати, ліжка, не пам’ятають, снідали чи обідали (амнестична дезорієнтація). Все, що відбулося до захворювання, зберігається в пам'яті і відтворюється адекватно. Зберігаються і набуті знання. З прогресуванням хвороби втрачається пам’ять і на минулі події (закон Рібо). Прогалини пам'яті заповнюються несправжніми спогадами (конфабуляції), або дії спотворюються в часі (псевдоремінісценції).

Корсаковський синдром може бути алкогольного, травматичного, судинного та іншого органічного генезу.
4. Особливості поведінки психічнохворих і підхід до них.

Описані симптоми і синдроми психічних розладів виявляються в поведінці хворих. Говорячи про неправильну поведінку хворих, потрібно зазначити стан рухового і мовного збудження, що викликає в оточуючих стан розгубленості, хвилювання, а іноді навіть і паніки. Особливо, якщо хворий озброюється сокирою, або будь-яким іншим небезпечним предметом. Тому після прибуття на місце події треба насамперед ліквідувати атмосферу страху в оточуючих, їхню паніку або, навпаки, нездорову зацікавленість, видалити тих присутніх, що не можуть надати реальної допомоги. Потрібно відразу ж забрати усі ті предмети, якими хворий може нанести ушкодження собі або іншим (колючі і ріжучі інструменти і т.п.), встановити нагляд за хворим.

У помешканні варто не допускати хворого до вікон і не давати вибігати з кімнати. Особливо важливо зберігати зовні спокійний вигляд, не виявляти метушливості, ні в якому випадку не показувати хворому, що його бояться, але і не виявляти грубості, а тим більше не загрожувати хворому.

Якщо хворий озброївся будь-чим і не підпускає до себе, до нього підходять з різних сторін кілька людей, тримаючи перед собою матраци або ковдри, що накидають на нього, утримують і укладають. Утримання вимагає уміння й обережності і має певні прийоми, що дозволяють уникати заподіяння болю або ушкоджень.

При транспортуванні хворого необхідно дотримуватися обережності при виводі з помешкання й в машині (необхідно запобігти спробі втечі, нападу на оточуючих, нанесення самопоранень).

В усіх випадках спілкування з хворим повинне бути рівне і спокійне. При висловленні маревних ідей та інших хворобливих переживань необхідно спокійно їх вислухати, не вступаючи в суперечки з хворим і тим більше не сміятися з нього і не називати його психічнохворим. У ряді випадків збудження хворого підсилюється, у нього спостерігаються патологічні реакції у відповідь на неправильне або недоброзичливе ставлення до нього з боку його найближчого оточення.



Потрібно пам’ятати, що вмілий контакт із хворим часто дозволяє домогтися необхідного й уникнути агресивних дій з його боку.

Укладач:
Доцент кафедри криміналістики та

судової медицини

кандидат медичних наук, доцент О.В. Чуприна

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка