Фондова лекція №6 з навчальної дисципліни „Судова медицина та психіатрія” за темою



Сторінка1/3
Дата конвертації30.12.2016
Розмір0.54 Mb.
  1   2   3
Міністерство внутрішніх справ України

Київський національний університет внутрішніх справ

Кафедра криміналістики та судової медицини


ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри криміналістики
та судової медицини

полковник міліції

В.К. Весельський

“28” серпня 2014 року

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ № 6

з навчальної дисципліни „Судова медицина та психіатрія” за темою:


Організаційні та процесуальні основи судово-психіатричної експертизи. Призначення та проведення судово-психіатричних експертиз в цивільному та кримінальному процесі

напрям підготовки – 0304 (право)

спеціальність – 6.03040201 (правознавство); 6.030402 (правоохоронна діяльність)

освітньо-кваліфікаційний рівень «Бакалавр»

Навчальний час 2 години

КИЇВ-2014



Вид лекції: інформаційна (загально предметна)
Дидактичні цілі:

1. Навчальні: домогтися засвоєння знань з організації судово-психіатричних служб в Україні, правового та процесуального забезпечення судово-психіатричної експертизи, зв’язок судової психіатрії з іншими науками.

2. Розвиваючі: розвивати інтелектуальні здібності курсантів, спостережливість, пам’ять і увагу.

3. Виховні: сприяти формуванню масштабного мислення, наукового світогляду, моральних якостей і особистості.


Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:
Забезпечуючі дисципліни психіатрія, судова медицина, кримінальне та цивільне право, законодавство України про експертизи і психіатричну допомогу
Забезпечувані дисципліни судова психіатрія
Навчально-методичне забезпечення лекції:

Наочність: умовні графічні зображення (таблиці, схеми).

Технічні засоби навчання: мультимедійне.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Вступ. Короткі відомості з історії психіатрії і судової психіатрії.

2. Предмет і завдання судової психіатрії.

3. Правове положення і організаційні основи судово-психіатричної експертизи (СПЕ).

4. Об’єкти, мета судово-психіатричної експертизи та методи її проведення.

5. Основні положення Закону України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р. та наказ МОЗ України № 397 від 08.10.01, які стосуються провадження судово-психіатричної експертизи.

6. Права, обов’язки і відповідальність психіатрів-експертів.

7. Види судово-психіатричних експертиз.

8. Акт судово-психіатричної експертизи.



Рекомендована література.
1. Абрамов В.А. и соавторы. Основы качественной психиатрической практики. – Донецк: Каштан, 2004.

2. Берсенев В.А. Трудное детство нервной системы. – К.: СМП “АВЕРС”, 2001.

3. Беры Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных. – Симферополь, 2001.

4. Блейхер В.М., Крук І.В. Толковый словник психиатрических терминов. – К.: Здоров’я, 1995.

5. Білецький Є.М., Білецька Г.А. Судова медицина та судова психіатрія. Навчальний посібник – К.: Юрінком Інтер, 2004.

6. Бухановский А.О. Общая психиатрия. – Р.-на-Дону: Феникс, 2000.

7. Волков В.Н. Судебная психиатрия. – М.: Бек, 1998.

8. Волков В.Н. Судебная психиатрия: Курс лекций. – М.: Юристь, 1998.

9. Вудс Ш. Психиатрия в вопросах. – С.-Пб.: Питер, 1998.

10. Гордиенко С.М. “Бумад в борьбе с наркоманией”. Здоров'я України, № 11-12, 2004, с. 14.

11. Гельдер М. Оксфордское руководство по психиатрии. 2 т. – К., 1997, с. 435.

12. Датий А.В. Судебная медицина и психиатрия. Учебное пособие. – М., 2005.

13. Експертизи у судовій практиці. / За заг. ред. В. Г. Гончаренка. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 388 с.



14. Жариков Н.М., Морозов Г.В., Харитинин Д.Ф. Судебная психиатрия. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1997.

15. Закон України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р.

16. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2001 р. / Відп. ред. Е. Ф. Демський. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 1088 с.

17. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Виправно-трудовий кодекс України. – К.: Істина, 2001.



18. Колесник В.А. Судова психіатрія. Курс лекцій. – К.: Юрінком Інтер, 2000.

19. Кудрявцев И.А. Комплексная судебная психолого-психиатрическая экспертиза (научно-практическое руководство) – М.: Изд-во Московского института, 1999.

20. Марчук А.І. Судова психіатрія. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003.

21. Медичне право України. Збірник нормативно-правових актів. – К.: Ін. Юре, 2001.



22. Моховиков А.Н. Судебная психиатрия: Учебн. пособие. - изд. 2-е испр. и доп. – Одесса: Юридична література, 2002. – изд. 3-е испр. и доп. – Одесса: Юридична література, 2004.

23. Нагаев В.В. Основы судебно-психологической экспертизы. – М., 2003.

24. Напреєнко О.К. Психічні розлади у надзвичайних ситуаціях. В кн.: А.Ю. Дубицький та ін. Медицина катастроф. – К.: Курс, 1999.

25. Нитруца М.И., Нагнибеда А.Н. Психиатрическая помощь на догоспитальном этапе. – С.-Пб., 2000.

26. Нормативно-правові документи з питань психіатричної допомоги. - К.: МОЗ України, 2004.



27. Первомайский В.Б. Невменяемость. – К., 2000.

28. Призначення примусових заходів медичного характеру щодо психічно хворих, які вчинили суспільно небезпечні діяння: Методичні рекомендації / В.Б. Первомайський та ін. – К.: Укр.. НДІ соц. та судової психіатрії, 1998.

29. Психіатрія. Підручник для вищих медичних навчальних закладів. / За ред. О.К. Напрієнко. – К.: Здоров'я, 2001.

30. Спіріна І.Д. Судово-психіатрична експертиза: Навчальний посібник / МВС України Дніпропетровський юрид. ін-т. - Д.: Арт-Прес, 1999.

31. Сыропятов О.Г. Судебная и пенитенциарная психиатрия. Руководство для психиатров, клинических психологов и юристов. – К.: Здоров’я, 1998.

32. Чудновский В.С., Чистяков Н.Ф. Основы психиатрии. – Р. н/Дону: Феникс; М.: Зевс, 1997.

33. Шостакович Б.В. Основы судебной психиатрии. – М., 2005.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ:
1. Вступ. Короткі відомості з історії психіатрії.

Неухильне дотримання працівниками органів дізнання, слідства, прокуратури та суду правових положень кримінального та кримінально-процесуального кодексу по відношенню до психічно хворих осіб, осіб з психічними відхиленнями, підозрюваних в скоєні протиправних дій, звинувачених. Свідків та потерпілих, а також осіб, які відбувають покарання за рішенням суду, але захворіли у місцях позбавлення волі, ґрунтується на захисті основних прав та обов’язків громадян, які гарантовані Конституцією та Законом України “Про психіатричну допомогу”.

У ряді випадків психічно хворі та особи з психічними відхиленнями скоюють суспільно небезпечні вчинки, які за своїм характером відповідають різним статтям кримінального кодексу. Це накладає особливу відповідальність на правоохоронні органи в справі виявлення причин, які призвели до скоєння такими особами суспільно небезпечних вчинків та їх попередження. Тому основною метою вивчення судової психіатрії у вищих навчальних закладах та на факультетах юридичного профілю є оволодіння слухачами основними теоретичними знаннями і практичними навичками, необхідними для правильного і своєчасного призначення судово-психіатричної експертизи, правильного формулювання її цілей, забезпечення всіма необхідними даними на підекспертну особу, грамотного трактування результатів експертного дослідження.

Короткі відомості з історії психіатрії.

Історія психіатрії (психо – душа, ятрео - лікувати) нараховує багато віків. Психічні захворювання, як і інші існують стільки, скільки існує людство.

Серед праць лікарів давнини про душевне захворювання найбільш відомими є праці Гіппократа – засновника наукової медицини взагалі. У його працях означена роль алкоголізму, соматичних захворювань і психічних травм у виникненні божевілля, запропоновано такі психіатричні терміни, як меланхолія, манія, параноя, епілепсія. Їх використовують і донині.

Гіппократ вважав, що в основі виникнення душевних захворювань знаходиться фізична причина. Серед медичних заходів він пропонував спокій “тіла і духа”, дієту, ванни, обливання холодною водою, легкі фізичні вправи.

Слід відмітити, що історія психіатрії дуже повчальна у тому відношенні, що перемога тих чи інших поглядів на сутність психічних розладів відбувалась у постійні боротьбі наукових передових та антинаучних, реакційних світоглядів. Перемога останніх в різні періоди історії нерідко трагічно відбивалась на долях хворих.

Найбільш трагічними були часи середньовіччя, коли затвердились погляди на психічно хворих, як на осіб одержимих “нечистою силою”, нібито “вступивших у спілку із дияволом на зло людям”.

У ту сумнозвісну епоху на вогнищах інквізиції лише в Європі загинули десятки тисяч безвинних психічно хворих людей.

Дещо відмінною була точка зору православних релігійних діячів, зокрема на Східнослов’янських землях. На психічно хворих дивились, як на “одержимих дияволом” поза їх волею. Найкращим місцем їх перебування вважались монастирі, де монахам переписувалося доброзичливе ставлення до хворих.

У 16-17 століттях у місцях Європи для них влаштовуються так звані сховища. В занедбаних приміщеннях, нерідко в минулому тюремних спорудах, інших не менш похмурих будівлях розміщувалися тисячі психічно хворих під наглядом відставних солдатів. Роками і десятиліттями знаходились вони в темних і сирих казематах, прикуті ланцюгами, голодні і безжально биті.

Знаменною датою у розвитку психіатрії став 1772 рік, коли лікар Філіп Пінель, керівник паризького “сховища вперше відмінив режим в’язниці та познімав з хворих ланцюги та кайдани”. Сховища були перетворені в заклади лікувального типу, з хворими почали поводитись гуманно, створюючи для них людські умови існування.

Одначе, ще довгий час навіть у Франції у багатьох притулках умови існування хворих були жахливими.

Один із перших посібників з психіатрії належить Ескірано. Він вперше намагався дати класифікацію психозу. З його ініціативи влаштовуються перші колонії для душевнохворих та використовується трудотерапія. Для врятування хворих, які відмовляються від їжі, було запропоновано кормління через зонд. Він вперше звернув увагу на захворювання, яке в майбутньому отримало назву прогресивний параліч.

Розповсюджувачем передових ідей та реформатором в психіатрії був англієць Джон Коноплі. Творчо розроблена ним система “необмеження”, відмова від застосування фіксуючих сорочок, масок, зв’язувань та інших форм утиску хворих поклали початок організованому лікуванню психічнохворих.

Одним із засновників наукової психіатрії є Вільгельм Грінзенгер. Він вважав, що психічне життя людей, як і інших живих істот, тісно пов’язане з почуттям і знаходить свої кінцеві прояви в рухах. Перехід чутливого сприйняття в руховий акт відбувається через рефлекс. У майбутньому ці ідеї були підтверджені і розроблені І. М. Сєченовим та І.П. Павловим і його школою.

Великий вплив на розвиток психіатрії та на матеріалістичне розуміння суті психозів зробили дослідження Мейнерта і Верніке.

Австралієць Мейнерт стверджував, що всі психічні функції сконцентровані виключно у корі головного мозку, між тим, як підкорковим центрам належить роль першочергової обробки сприйняття органів почуттів.

Карл Верніке (німець) ввів ряд клінічних понять: “над цінні ідеї”, “гіперметаморфоз”, змалював клініку і зміни, які відбуваються при енцефалопатії.

Розвиток психіатрії в нашій країні був відмінний від Західної Європи. У кінці 18 століття в губернських містах Російської імперії, в тому числі і на більшій частині України, почали виникати при загальних лікарнях особливі будинки для психічно хворих. Керували ними з самого початку лікарі. Перший такий будинок було збудовано у Петербурзі в 1782 році.

Основоположником наукової психіатрії слов’янських країн, першим університетським викладачем і професором психіатрії став харків’янин П.О. Бутковський (1801 - 1844).

В 1832 році він уже мав ступінь доктора медицини, а у 1834 році вийшла в світ його книга “Душевные болезни…”. Це був перший у Російській імперії підручник з психіатрії. П.О. Бутковський відстоював матеріалістичні переконання, першим увів фізіологічний напрямок у психіатрію, за що зазнав нищівної критики (що не завадило, за іронією долі, пізніше несправедливо критикувати його за релігійній містицизм). Автор детально описав почуття, аферентивні і еферентні функції нервової системи, висвітлив емоційні розлади при соматичних захворюваннях. У “Душевных болезнях…” П.О. Бутковський присвятив розділ “розпізнаванню сумнівної душевної хвороби” (симуляція?) і чітко визначив критерії неосудності: “Людина позбавлена розуму, не може володіти собою і керуватися правильно вільним самовизначенням”. Для виявлення “симульованого божевілля” він запропонував методи, які не втратили актуальності і сьогодні. Ці факти свідчать про те, що П.О. Бутковським було закладено основи формування судової психіатрії.

У 1867 році почалося читання університетського курсу психіатрії при військово-медичній академії в Петербурзі професором І. М. Бачинським. Послідовник його І.П. Мержеєвський – представник клініко-морфологічного направлення у психіатрії. Підготував 50 психіатрів, 11 із них викладачі і професори.

У Москві викладання психіатрії започатковане у 1888 році Сергієм Сергійовичем Корсаковим. Він зробив спробу обґрунтувати нозологічне направлення у психіатрії. Описав поліневротичний алкогольний психоз, названий його іменем, створив школу психіатрів.

Одне з провідних місць у розробці нозологічного направлення у психіатрії мала діяльність Еміля Крепеліна. У 1898 році він об’єднав кататонію, гебефренію, ряд маячних форм у так зване раннє слабоумство. У 1899 році об’єднав в одне захворювання маніакально-депресивний психоз. Він зробив великий внесок у вивчення епілепсії та неврозів. Епоха Крепеліна відзначена також великими успіхами у питанні нагляду за хворими – перевід їх на платне утримання (тобто утримання типове для хворих взагалі).

Швейцарець Євген Бльейлер назвав у 1911 році раннє слабоумство – шизофренією.

Перші десятиріччя XX ст. були знаменні великими досягненнями у вивченні так званої малої психіатрії: неврозів, реактивних станів та психопатій.

Великий внесок у вивчення психопатій зробили Є. Крепелін і П.Б. Ганнушкін.

На розвиток матеріалістичного погляду на суть фізіологічних механізмів центральної нервової системи і разом з цим на розвиток психіатрії великий вплив мали роботи І.М. Сеченова, І.П. Павлова, В.М. Бехтєрєва.

З 1919 року у Москві був розпочатий принципово новий розділ психіатричної допомоги – поза лікарняний, у вигляді ПНД (нічний санаторій, денний стаціонар, лікувально-трудові майстерні), створені сітки диспансерних і стаціонарних закладів для психічно хворих дітей. Створювались науково-дослідні центри.

Значний внесок у розвиток сучасної психіатрії внесли В.П. Сербський (“Курс судової психіатрії” - 1907), Т.І. Юдін (генетичний напрямок вивчення психіатричних хвороб), а також українська школа вчених – психіатрів: В.П. Протопопов, Є. О. Попов, Я.П. Фрумкін, Й. А. Поліщук, Г.Л. Воронков та інші.

2. Предмет і завдання судової психіатрії.

Психіатрія – клінічна медична наука, яка вивчає причини виникнення (етіологію), закономірності перебігу (патогенез), питання діагностики та лікування психічно хворих, їх медичної і професійної реабілітації і соціальної адаптації. В буквальному перекладі з грецької мови слово “психіатрія” означає “лікування душі” (психо – душа, ятрео - лікувати). Тому довгий час психічно хворих називали “душевно” хворими і, відповідно психічні захворювання – душевними хворобами.

Судова психіатрія визначає правовий статус психічно хворих, ступінь розуміння, усвідомлення ними своєї особи, поведінки, відповідальності за свої вчинки перед іншими людьми, суспільством, перед законом. Зрозуміло, що в кожному конкретному випадку неможливо дати вичерпне трактування, оцінку діянь особи з психічними розладами, не знаючи діагнозу хвороби, її причин, динаміки і перспектив перебігу, можливих наслідків лікування і адаптації хворого. Тобто, щоб якісно і вчасно дати правову оцінку поведінки психічно хворого слід розуміти перш за все клінічні аспекти наявних психічних розладів.

Тому, визначаючи судову психіатрію як окремий предмет, слід розуміти, що судова психіатрія – розділ психіатрії, який вивчає ті ж питання що і загальна психіатрія, але, крім того, і головним чином, зв’язок наявних психічних розладів, їх оцінку в кожному окремому випадку з точки зору кримінального, адміністративного і цивільного права, іншими словами – ступінь відповідальності психічно хворих перед законом, здатність усвідомлювати значення своїх дій та їх наслідків.

Судова психіатрія допомагає слідству та суду додержуватись гуманних принципів, закладених у законодавстві: не вважати суспільно небезпечні вчинки психічно хворих злочином, а хворих, які їх скоїли – злочинцями.

З іншого боку судова психіатрія допомагає слідству та суду не допустити такого становища, коли особа, яка скоїла злочин у стані психічного здоров'я, ухилилась від покарання, симулюючи психічне захворювання.

Перед оперативними працівниками та слідчими постійно виникає багато питань, рішення яких потребує не лише спеціальних знань, життєвого досвіду, але і обізнаності з питань судової психіатрії.

Судова психіатрія досить тісно пов’язана з правовими, медичними науками, навіть з філософією. Її не можна відокремити від загальної психіатрії, але вона має свої специфічні завдання.



Основними завданнями судової психіатрії є:

1. Обстеження підозрюваного, обвинуваченого, підсудного для встановлення наявності в них психічного захворювання, його характеру і часу виникнення. Якщо встановлено, що підекспертний хворіє на психічне захворювання, необхідно встановити можливість усвідомлювати ним значення своїх дій та керувати ними під час скоєння правопорушення, тобто його осудність (неосудність).

У випадках, коли обвинувачений захворів після скоєння злочину, питання про його осудність не ставиться.

Відносно психічно хворих (підозрюваних, підслідчих), також постають питання про те, чи можна з ними проводити слідчі дії (допити, експерименти та ін.)

Якщо слідство з даної справи закінчене, важливо з’ясувати, чи може хворий за своїм психічним станом явитися перед судом.

У випадках встановлення психічного захворювання необхідно з’ясувати у судових психіатрів, яких заходів медичного характеру потребує цей хворий.

На судово-психіатричну експертизу можуть бути направлені і засуджені, які захворіли психічною хворобою під час відбування покарання. У цих випадках судово-психіатрична експертиза повинна встановити наявність у цієї особи психічної хвороби, чи може вона за своїм станом продовжувати відбувати покарання у місцях позбавлення волі або потребує тих чи інших медичних заходів.



2. СПЕ можуть підлягати також свідки і потерпілі, якщо у слідства та суду виникають сумніви в їх психічному здоров'ї . Експертиза призначається для встановлення можливості цієї особи правильно сприймати події, свідком яких вона була, запам’ятовувати та відтворювати те, що вона бачила чи чула. Відносно потерпілих нерідко вирішується питання про взаємозв’язок змін у їхньому психічному стані зі скоєними проти них протиправними діями (безпорадний стан, заподіяння шкоди здоров'ю).

3. У цивільному процесі може бути призначена СПЕ позивачам та відповідачам, а також особам по відношенню до яких вирішується питання про їх дієздатність.

Стаціонарна СПЕ свідка, потерпілого, позивача та відповідача у кримінальних та цивільних справах призначається судом тільки за їх згодою.



4. Судова психіатрія розробляє принципи судово-психіатричної оцінки окремих психічних захворювань. Вона розробляє ті психіатричні критерії на основі яких даються висновки про неосудність та недієздатність, про вибір тих чи інших заходів медичного характеру по відношенню до психічно хворих, які скоїли суспільно небезпечні вчинки.

5. Розробка питань профілактики суспільно небезпечних дій психічно хворих потребує вивчення “механізмів”, зумовлених психічними розладами та соціально-побутовими факторами, які впливають на скоєння небезпечних дій. У відповідності з цим важливі дослідження мікро середовища хворого, як благополучних, так і негативних, які можуть сприяти або навпаки запобігати неправильній соціально-небезпечній поведінці психічно хворих. Вирішення цих питань може бути ефективним лише при спільних діях з органами правопорядку, соціального захисту населення, працевлаштування, установами освіти.

В цьому напрямку важливим заходом є спільний наказ МОЗ і МВС України № 346/877 від 19 грудня 2000 р. “Про заходи щодо запобігання небезпечним діям з боку осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади”, яким затверджена “Інструкція про заходи на організацію взаємодії закладів охорони здоров'я та органів внутрішніх справ щодо запобігання небезпечним діям з боку психічнохворих”.



3. Правове положення і організаційні основи судово-психіатричної експертизи (СПЕ).

Організація та проведення судово-психіатричної експертизи в нашій країні ґрунтується на відповідних положеннях Законів України “Про судову експертизу” та “Про психіатричну допомогу” (2000р.), основ судочинства, нормах Кримінального, Цивільного, Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів і детально регламентовані інструкцією про проведення СПЕ, затвердженою наказом МОЗ України № 397 від 8 жовтня 2001 року.

Судово-психіатрична експертиза перебуває у підпорядкуванні органів охорони здоров'я. Її проведення покладене на психоневрологічні установи – психіатричні лікарні, психоневрологічні інститути та диспансери, де створюються (наказом керівника установи або територіального органу охорони здоров’я) спеціальні судово-психіатричні комісії або відділення судово-психіатричної експертизи. СПЕ проводиться, як правило, комісійно в складі трьох осіб (лікарів-психіатрів): голова і два члени комісії, один з яких є доповідачем. У виняткових випадках допускається проведення експертизи двома або одним психіатром при об’єктивній неможливості забезпечити повний склад комісії.

Методичне і наукове керівництво судово-психіатричною експертизою здійснюється Міністерством охорони здоров'я через Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ, якому надається право контролю за якістю проведення експертиз.

Судово-психіатричним експертом може бути тільки лікар-психіатр, який має відповідну підготовку в галузі судової психіатрії, атестований по спеціальності “Судова психіатрична експертиза”. Перевага надається фахівцям, які внесені до Реєстру судових експертів. В якості судово-психіатричних експертів залучаються лікарі, які мають клінічний психіатричний досвід і працюють в лікувальних психіатричних установах (психіатричних лікарнях і клініках, диспансерах, спеціальних психоневрологічних інститутах.)

Ступінь кваліфікації експерта-психіатра визначається його науковими знаннями, станом роботи по спеціальності, практичним експертним досвідом. Він повинен також знати основи кримінального і цивільного права.

Правовою основою діяльності експертів-психіатрів є відповідні статті Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного, Цивільно-процесуального кодексів, положень Основ законодавства про охорону здоров'я, законів України “Про судову експертизу” та “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р. Останній визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою, виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов’язки органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з організації психіатричної допомоги та правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов’язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги.

Судово-психіатрична експертиза проводиться за постановою слідчого, прокурора, органу дізнання, за ухвалою суду чи ухвалою (постановою), винесеною одноосібно суддею в справі окремого обвинувачення або в порядку досудової підготовки цивільної справи (ст. 196 КПК України).

У постанові зазначається місце і час її складання, посада і прізвище особи, що виносить постанову, справа, в якій проводиться слідство, стаття відповідного кодексу, на підставі якої прийнято рішення і його обґрунтування, підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назва постанови, експертам якої доручається експертиза, питання, на які експерт повинен дати висновок, об’єкти, які мають бути досліджені, а також перелічені матеріали, які пред’являються експертові для дослідження.

Предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, яким її призначено, у конкретні проміжки часу і відносно певних обставин, що мають юридичне значення і цікавлять слідство та суд.

Експертиза призначається і проводиться за наявності відповідних юридичних та фактичних підстав.

Юридичними підставами для призначення експертизи є відповідні статті КПК України, що передбачають даний вид експертизи.

Фактичними підставами для призначення експертизи є конкретні документовані дані про психічний стан особи, що викликають сумніви у його психічній повноцінності або осудності.

Найчастіше судово-психіатрична експертиза призначається у зв’язку з сумнівами щодо психічної повноцінності обвинуваченого, підозрюваного (ст. 76 КПК), свідка, потерпілого, цивільного позивача і відповідача, а також особи, стосовно якої вирішується питання про її цивільну недієздатність. Сумніви щодо стану психічного здоров'я можуть викликати лише обґрунтовані припущення про наявність у особи психічного розладу, який здатен вплинути на юридичну значущу поведінку.



Формальними підставами для призначення судово-психіатричної експертизи є:

1) хвороблива, незвичайна, недоречна, поведінка обвинуваченого в слідчого або на суді, коли він неспроможний правильно осмислити питання, перестає відповідати на запитання або відповідає невпопад, бурхливо реагує на окремі зауваження або запитання і т. ін.;

2) наявність у справі документів, що свідчать про психічні порушення в минулому, перебування на лікуванні у психіатричній лікарні або на обліку в психоневрологічному диспансері або кабінеті;

3) відсутність достатніх, психологічно зрозумілих підстав і мотивів злочину – при так званих “безмотивних злочинах”;

4) неправильна, безглузда або дивна поведінка правопорушника під час вчинення злочину чи під час затримання;

5) особлива жорстокість і тяжкість злочину, якщо виникає сумнів у психічному здоров’ї особи, яка його скоїла;

6) наявність даних про перенесені в минулому захворювання головного мозку (енцефаліти, менінгоенцефаліти) чи травми черепу (струс, стиснення, забій головного мозку);

7) наявність даних про інвалідність або звільнення від строкової військової служби через психічне захворювання;

8) безглузді показання обвинуваченого, свідка та потерпілого, що мають характер обмов і само обмов;

9) затримка психічного розвитку і навчання в допоміжній школі;

10) підозра в симуляції і дисимуляції психічної хвороби;

11) дані про велику частоту психічних захворювань у близьких родичів.

За результатами вивчення зібраних матеріалів слідчий чи суд повинні самостійно прийняти рішення про необхідність призначення судово-психіатричної експертизи про необхідність призначення судово-психіатричної експертизи.

Своєчасність виявлення і направлення на експертизу осіб, щодо психічної повноцінності яких виникають сумніви, свідчить про належну підготовку юристів і є запорукою справедливого правосуддя, а також має суттєве значення для профілактики суспільно небезпечних дій осіб з психічними відхиленнями.

У разі призначення судово-психіатричної експертизи слідчий або суд зобов’язані представити комісії матеріали справи, які повинні містити дані не тільки про обставини злочину, але й про особистість підекспертного, його поведінку, напрям думок, характерологічні особливості (жадібність, безвільність, жорстокість, мстивість, запальність і т. ін.). Чим повніше вони будуть представлені в матеріалах справи, тим достовірнішими будуть висновки судово-психіатричної експертизи.

Важливо встановити, як поводився підекспертний у момент вчинення злочину, до і після нього. Які думки висловлював, який у нього був зовнішній вигляд і т. ін.

Для проведення експертизи надзвичайно важливо мати характеристику підекспертного на всіх етапах його життя: у ранньому дитинстві, шкільні роки, період самостійної роботи. Рекомендується з’ясувати, чи не було відставання у фізичному і розумовому розвитку, коли він почав ходити, говорити; чи не було в нього будь-яких судомних нападів, травм голови, чи не переносив він важких інфекційних захворювань; як навчався в школі, чи не відставав у навчанні, яка була його поведінка при проходженні військової служби, у побуті, сім'ї і на роботі; чи не спостерігалося дивацтв, якщо спостерігалися, то в чому вони проявлялися; чи часто він змінював професію, місце роботи; чи не зловживав алкоголем.

Треба з’ясувати, чи не хворів він раніше на будь-яке психічне захворювання, чи не перебував під наглядом психіатра в диспансері або на стаціонарному лікуванні. В таких випадках необхідно установити, коли почалося захворювання, в чому воно проявлялось, в якому лікувальному закладі перебував підекспертний, тривалість перебування, діагноз, яке лікуванні проводилося і як воно протікало. Для цього повинні бути подані оригінали історій хвороб, амбулаторних карт, медичних обстежень про звільнення від військової служби, довідка МСЕК про інвалідність, медичні довідки про травми голови; копії попередніх судово-психіатричних висновків; історія хвороби, якщо перебував на примусовому лікуванні; при розладах мислення – записи, щоденники, листи, скарги, що стосуються душевного самопочуття, переживань і т. ін. За наявності короткочасного психічного розладу в період вчинення протиправних дій – протоколи допитів свідків і осіб, які бачили обвинуваченого до і після скоєного, з урахуванням поведінки, особливостей висловлень, послідовності вчинків і реагування на дії оточуючих.

Від ретельності підготовки матеріалів для проведення експертизи залежить її повнота і всебічність, надійність експертного висновку. Цілий ряд дій має право проводити лише орган, що призначив експертизу, і заборонено перекладати їх проведення на експертів. Це передусім стосується збирання матеріалів, що підлягають дослідженню. Всі важливі ля судження про психічний стан обвинуваченого дані слідчий повинен зібрати не тільки шляхом допиту обвинуваченого, але і його родичів, близьких, знайомих та інших осіб.

Слід пам’ятати, що призначення судово-психіатричної експертизи відразу ж після затримання підозрюваного або на ранніх етапах досудового слідства, коли ще не зібрані необхідні матеріли, може призвести до неправильних, помилкових висновків. Судово-психіатричну експертизу варто призначати після того, коли факти, що стосуються злочину, стають достовірними, а у відношенні підекспертного зібрані дані, що достатньо характеризують його особистість.

Після прийняття рішення про призначення експертизи слідчий (суд) повинен прийняти рішення про те, в який судово-психіатричний експертний заклад чи якому спеціалісту в галузі психіатрії буде направлено постанову (ухвалу), інші матеріали для вивчення та підекспертного для проведення обстеження.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка