Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони формують його життєздатність, його потенціал, забезпечуючи при цьому реалізацію поставлених кожною людиною, кожним підприємством та державою завдань і цілей



Сторінка1/18
Дата конвертації02.01.2017
Розмір2.49 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


ВСТУП

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони формують його життєздатність, його потенціал, забезпечуючи при цьому реалізацію поставлених кожною людиною, кожним підприємством та державою завдань і цілей.

В умовах ринкових відносин фінанси використовуються державою як ефективний регулятор усіх сфер економічного життя суспільства. Практично всі економічні інструменти господарювання (ціноутворення, оплата праці, комерційні розрахунки, інвестиційна діяльність, кредитування, бухгалтерський облік тощо) пов’язані з фінансами. Тому курс “Фінанси” має міжгалузевий характер. Він вивчається студентами після ознайомлення із загальнотеоретичними економічними дисциплінами, такими, як “Основи економічної теорії”, “Історія економічних учень”, “Економічна історія”, “Економіка підприємства” та ін., що дає змогу закріпити вже набуті знання і поглибити професійну підготовку фахівців економічного профілю.

Мета пропонованого курсу лекцій — висвітлити сутність основних фінансових категорій і відносин, що виникають між суб'єктами ринкової економіки, а також механізми й організаційні структури, які забезпечують функціонування фінансової системи країни.

Завдання курсу — дати правильне розуміння закономірностей у сфері фінансових відносин держави, суб’єктів підприємницької діяльності та населення і розкрити шляхи використання цих закономірностей у практиці фінансової роботи; показати можливі напрями впливу фінансів на суспільний прогрес і роль фінансів в економічній перебудові суспільства на шляху розвитку ринкових відносин; визначити сукупність заходів, що забезпечують використання фінансів як одного з дійових важелів економічної політики держави.

Завдання вивчення теорії фінансів полягає в тому, щоб, розглядаючи ту чи іншу форму вказаних відносин, зрозуміти їх сутність: що вони відображають, як впливають на поведінку їх суб’єктів та як позначаються на інтересах цих суб’єктів, як враховуються при цьому інтереси окремих фізичних і юридичних осіб та держави, яка результативність фінансового впливу на соціально-економічний розвиток країни в цілому та добробут її громадян і фінансовий стан підприємств, які фінансо­ві протиріччя виникають у суспільстві і як вони вирішуються. Тільки на основі таких усебічних і ґрунтовних знань фінансової теорії можливе в подальшому успішне вивчення окремих сфер і ланок фінансової системи та форм і методів фінансової діяльності.

Засвоєння теоретичних засад фінансових відносин створює ту основу, на якій базується вивчення прикладних фінансових дисциплін, які розкривають конкретні питання організації фінансів у різних ланках фінансової системи.

Знання, набуті під час вивчення курсу, необхідні майбутньому спеціалісту, щоб об’єктивно оцінювати економічні процеси, які відбуваються в суспільстві, розуміти сутність і тенденції розвитку фінансових відносин та їх особливості у сфері державних фінансів і фінансів господарських одиниць, уміти розробляти й вирішувати актуальні питання теорії і практики розбудови фінансової політики держави, опанувати зміни, які відбуваються у фінансовій практиці.



РОЗДІЛ ІІІ

Тема 17. Фінансова діяльність підприємств




1. Сутність і склад фінансів підприємств

Фінанси підприємств (установ, організацій) – це сукупність економічних відносин з приводу руху грошових потоків у процесі формування, розподілу і використання грошових фондів підприємств, що забезпечують відтворення виробничо-господарської діяльності, взаємодію з іншими суб’єктами господарювання, а також з іншими сферами фінансової системи – державними фінансами, фінансами домогосподарств і страхування.

Фінанси підприємств є складовою фінансової системи країни. Але разом з тим це самостійна специфічна сфера фінансових відносин.

Самостійність фінансів підприємств грунтується на положеннях законів України „Про власність”, „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства”, в яких закріплено права юридичних осіб щодо володіння майном, залучення і використання матеріально-технічних, трудових, природних, фінансових та інших видів ресурсів, вільного використання прибутку, що залишається після сплати податків і обов’язкових платежів, а також відповідальність за своїми зобов’язаннями перед партнерами, органами державного управління і контролю, кредитно-банківськими установами і працівниками.

Фінанси підприємств складаються з фінансів прибуткових підприємств та фінансів неприбуткових установ і організацій.

Специфіка функціонування фінансів підприємств, установ і організацій залежить від мети створення юридичної особи, форми власності та організаційно-правової форми. Саме залежно від мети створення підприємства, установи та організації їх поділяють на прибуткові чи неприбуткові.

Прибутковими є підприємства, створені з метою виробництва будь-якої незабороненої законодавством країни продукції (або виконання робіт чи надання послуг), отримання доходів від своєї діяльності, за рахунок яких покриваються всі витрати, створюється прибуток і забезпечується самофінансування підприємства.

Прибутковими можуть бути підприємства будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, у тому числі державні. Тому фінанси державних підприємств, що функціонують на комерційній основі в різних галузях економіки, доцільно зараховувати до сфери фінансів підприємств, а не до державних фінансів.

Хоча державні підприємства створюються державою і їх статутні фонди формуються за рахунок державних коштів, проте фінансова діяльність цих підприємств регулюється так само, як і інших прибуткових підприємств, створених недержавними власниками.

Державні підприємства створюють грошові фонди, що розподіляються з урахуванням таких самих законодавчих норм, зокрема з оподаткування прибутку. Грошові фонди і грошові потоки державних підприємств теж відокремлені від фінансів держави, як і фінанси приватних підприємтсв, і взаємодія з державними фінансами здійснюється тими самими каналами – через сплату податків, обов’язкові платежі, придбання державних цінних паперів, отримання за ними доходів та отримання державних дотацій.

Фінанси прибуткових підприємств є центральною ланкою фінансової системи, оскільки безпосередньо забезпечують процес створення і первинного розподілу ВВП. Усі інші ланки фінансової системи беруть участь у подальшому розподілі та перерозподілі ВВП.

Фінанси прибуткових підприємств забезпечують неперервність процесу розширеного відтворення через розподіл грошових доходів підприємства на фонди відшкодування, споживання та нагромадження і використання коштів фонду нагромадження на продовження процесу виробництва продукції (робіт, послуг) та збільшення ВВП. Завдяки подальшому розподілу вартості, створеної прибутковими підприємствами, формуються грошові фонди бюджетної системи, доходи домогосподарств та страхові фонди. Таким чином, можна сказати, що стан фінансів прибуткових підприємств визначає стан фінансової системи країни загалом.

До неприбуткових установ і організацій належать:


  • бюджетні установи та організації, тобто організації й установи, які утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;

  • громадські об’єднання (профспілки, політичні партії, кредитні спілки, релігійні організації), спілки підприємств, асоціації, творчі спілки та інші об’єднання;

  • благодійні організації, культурні та інші цільові громадські фонди.

Відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” доходи зазначених установ і організацій, що не пов’язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, звільняються від оподаткування.

Статутна діяльність неприбуткових установ і організацій є некомерційною, не передбачає одержання прибутку і самофінансування установи, хоча при цьому не виключається можливість отримання доходів з метою поповнення фінансових ресурсів. Особливості організації фінансів залежать від мети створення неприбуткових установ і організацій, організаційно-правових форм, складу засновників та фінансового механізму залучення коштів для статутної діяльності.

Бюджетнi установи i органiзації. Вони фiнансуються або цілком за рахунок коштiв державного чи мiсцевих бюджетiв, або на змiшанiй основі – через бюджетне фiнансування, надання платних послуг, орендну плату, безповоротну фiнансову допомогу, пасивнi доходи (проценти, дивіденди, cтраховi виплати).

Якщо раніше майже всі витрати бюджетних установ фінансувались з бюджету, то нинi в умовax скорочення бюджетних асигнуванъ ці установи маютъ змогу за рахунок надання платних послуг – соцiально-культурних, управлiнських, iнформацiйних, з охорони громадського порядку тощо – отримувати додатковi фiнансовi ресурси. Перелiки платних послуг, якi можуть надавати заклади освiти, охорони здоров'я, apxiвнi установи, бiблiотеки та iншi бюджетнi установи, встановлює Кабiнет Miнicтpiв України. Додатковим джерелом фiнансування для деяких установ стала орендна плата за здавання в оренду примiщенъ, обладнання, iншого майна.

Бюджетнi установи та органiзацii складаютъ фiнансовий план на календарний рік – єдиний кошторис доходiв i видаткiв; його сгруктура i змiст затвердженi постановою Кабiнету Miнiстpiв України i «Положенням про порядок складання єдиного кошторису доходiв i видаткiв бюджетної установи та організації».

У доходнiй частинi єдиного кошторису зазначаються плановi обсяги бюджетних асигнувань, видiлених на утримання установи на плановий piк, а також надходження з iнших доходних джерел (платнi послуги, оренда тощо). У видатковiй частинi єдиного кошторису зазначаетъся загальний обсяг витрат установи з розподілом їx за видами видаткiв, а також iз зазначенням витрат, якi планується профiнансувати за рахунок бюджетних асигнуванъ i позабюджетних надходжень.

Зазначеним Положенням передбачено, що перевищення доходiв над видатками позабюджетних коштiв необхiдно спрямовувати насамперед на покриття дефiциту бюджетних асигнувань на заробiтну плату працівникiв установи з нарахуванням на соціальне страхування, оплату витрат, на господарське утримання установи. Тiльки пiсля фінансування цих невідкладних витрат кошти можна використовувати на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень та інші витрати другорядного характеру.

Громадські об'єднання. Основним джерелом фінансових ресурсів при створенні цих організацій є вступні та членські внески засновників. Напрямки використання надходжень визначаються метою і завданнями організації та закріплюються в її статуті.

У процесі функціонування громадські об'єднання так само можуть отримувати доходи від платних заходів, діяльності заснованих ними підприємств, добровільних пожертвувань. Ці надходження згодом можуть стати основними джерелами фінансування видатків об'єднань, а частка членських внесків стає незначною.

Усі надходження включаються в доходну частину фінансового плану громадських об'єднань, а у видатковій частині відображаються витрати, пов'язані з основною діяльністю організації, утриманням співробітників, приміщень, інші адміністративно-господарські витрати.

Прибуток підприємств, створених громадськими об'єднаннями, не звільняється від оподаткування, за винятком підприємств, створених всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, де кількість працівників-інвалідів становить не менше 50 % загальної чисельності працівників, а фонд оплати їх праці – щонайменше 25 % загальних витрат на оплату праці.

Благодійні організації та інші громадські фонди. Фінансові ресурси при створенні благодійних організації та громадських фондів формуються виключно за рахунок добровільних внесків підприємств, організацій, установ, окремих громадян. У процесі функціонування фонди можуть отримувати кошти за рахунок прибутку від виробничо-господарської діяльності створених ними підприємств, доходів від депозитних вкладів, заходів, що здійснюються на користь фондів (лотереї, концерти, аукціони, виставки-продажі тощо), платних послуг, видавничої та іншої діяльності.

Напрямки видатків залежать від мети створення фонду, що записані в його статуті. Видатки здійснюються відповідно до кошторису. За законом розмір витрат на утримання благодійної організації не повинен перевищувати 20 % її кошторису в поточному році.

Особливість використання власності громадських об'єднань, благодійних та інших фондів полягає в тому, що їх доходи або майно (за винятком кредитних спілок і пенсійних фондів) не підлягають розподілу між їх засновниками або учасниками і не повинні використовуватись для вигоди будь-якого окремого засновника, учасника або посадових осіб, крім оплати їх праці.




2. Фiнансовi ресурси пiдприємства i джерела їx формування


Фiнансовi ресурси підприємстваце грошовi доходи i надходження, якi перебуваютъ у розпорядженнi суб’єкта господарювання i необхіднi для виконання ним фiнансових зобов'язанъ, здiйснення витрат з розширеного вiдтворення та економiчного стимулювання працiвникiв.



Фiнансовi ресурси прибуткового пiдприємства складаютъся з таких елементів:

  • статутного (або пайового) капiталу (фонду);

  • додаткового капiталу, одержаного за рахунок перевищення вapтocтi реалiзацiї випущених акцiонерним товариством (АТ) акцiй їx номiналъної вартості; суми дооцiнки необоротних активів (вapтocтi активiв, безкоштовно отриманих пiдприємством вiд iнших юридичних i фiзичних осiб);

  • резервного капiталу;

  • амортизацiйних відрахувань;

  • забезпечення наступних виплат i платежiв (резервiв на оплату майбутніх відпусток тощо);

  • нерозподіленого прибутку;

  • довго- i короткотермiнових кредитiв комерцiйних банкiв;

  • позикових коштiв від реалiзацii облiгацiй власної eмiciї;

  • законної кредиторськоi заборгованостi вcix видiв, включаючи заборгованiсть з бюджетних платежiв, відрахувань у державнi стpaxoвi фонди з оплати працi, за виданими векселями, за одержаними авансами;

  • iнших коштiв, відображених у пасивi бухгалтерського балансу підприємства.

Актив балансу підприємства показує, як воно розмiстило наявнi фiнансовi ресурси, куди вони спрямованi на дату складання бухгалтерського звiту.

Фiнансовi ресурси підприємства формуються за рахунок власних і прирiвняних до них коштiв, а також позикових коштiв.

Створенню підприємства будь-якої організаційно-правової форми і форми власності передує формування статутного фонду.

Статутний фонд – це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на правах власності або повного господарчого управління. За рахунок статутного фонду підприємство формує власні (основні та обігові) кошти.

Залежно від організаційно-правової форми господарювання статутний фонд може утворюватися з акціонерного капіталу, пайових внесків членів кооперативів, засновників, а також бюджетних коштів.

Основним джерелом власних фінансових ресурсів на діючих підприємствах є надходження коштів від реалізації продукції (надання послуг), різні частини якої у процесі розподілу виручки набирають форми відшкодування витрат і прибутку. Фінансові ресурси збільшуються переважно за рахунок прибутку від основної діяльності з виробництва, від реалізації певної продукції (товарів, робіт, послуг), що є основною метою створення підприємства.

За напрямками надходження фінансові ресурси поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фінансові ресурсице додаткові власні та позикові кошти, одержані через фінансовий ринок (розміщення власних акцій та облігацій) від кредитно-банківської системи (отримання кредитів) та інших кредиторів (отримання авансів замовників, товарних кредитів від позичальників). За рахунок зовнішніх надходжень може збільшуватись як власний капітал підприємства (продаж власних акцій, додаткові внески до статутного фонду у вигляді фінансової допомоги, добровільних пожертвувань, страхові відшкодування за застрахованими ризиками, що відбулися, бюджетні дотації), так і позиковий (продаж облігацій власної емісії, банківські кредити, кошти інших кредиторів).

Внутрішні фінансові ресурсице нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування та кредиторська заборгованість, що постійно перебуває на балансі підприємства (стійкі пасиви).

У процесі діяльності підприємство повинне вибрати оптимальні варіанти збільшення капіталу – за рахунок зовнішніх чи внутрішніх фінансових ресурсів. При управлінні фінансами необхідно, наприклад, з'ясувати:



  • яку частину прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків, спрямувати на розвиток виробництва, технічне переоснащення, а яку - у фонд споживання;

  • як використати кошти – на будівництво нового цеху чи придбання акцій іншого підприємства;

  • куди вкласти кошти – придбати понад мінімальні потреби виробництва запаси дефіцитних матеріалів чи купувати за потребою;

  • збільшити статутний фонд за рахунок додаткової емісії акцій чи звернутися за кредитом до комерційного банку.

Правильне розпорядження фінансовими ресурсами є важливим фактором забезпечення ефективності розв'язання економічних і соціальних завдань підприємства.

Певні висновки щодо ефективності використання фінансових ресурсів підприємства (і, отже, щодо ефективності його фінансової діяльності) можна робити шляхом порівняння досягнутого результату господарської його діяльності – прибутку – з обсягом фінансових ресурсів, що були в розпорядженні підприємства у відповідний період.

Статутний фонд будь-якого підприємства є важливим джерелом формування його активів. Він поділяється на два фонди коштів, без яких підприємство не може нормально функціонувати.

По-перше, це фонд власних основних засобів і нематеріальних активів, по-друге, фонд власних оборотних засобів і засобів обігу. Матеріально-технічною основою виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки їх першочергове формування, функціонування та розширене відтворення здійснюються за безпосередньої участі фінансів. З їх допомогою створюються та використовуються грошові фонди цільового призначення, які опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці.

Початково основні фонди новостворюваних підприємств формуються за рахунок основних засобів, які є частиною статутного фонду. Основні засоби – це кошти, інвестовані в основні фонди виробничого та невиробничого призначення. У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства розмір основних засобів збігається з вартістю основних фондів. У подальші періоди, внаслідок участі основних фондів у виробничому процесі, їх вартість роздвоюється: одна її частина, яка дорівнює зносу, переноситься на готову продукцію, друга виражає залишкову вартість діючих основних фондів.

Перенесена на готову продукцію частина вартості зношених основних фондів у процесі реалізації цієї продукції поступово відшкодовується підприємству у складі доходу (виручки) від реалізації (надходження від амортизації).

Для забезпечення безперебійності виробництва та реалізації продукції у розпорядженні кожного підприємства мають бути одночасно і оборотні виробничі фонди, і фонди обігу. Тому після заснування підприємству необхідна певна сума коштів у складі сформованого статутного фонду для придбання матеріальних оборотних фондів, для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові кошти, які авансуються в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, становлять оборотні засоби підприємства (оборотні активи).

Для формування оборотних засобів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси. Власні засоби відіграють основну роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, які працюють на основі комерційного розрахунку, повинні мати певну майнову та оперативну самостійність для того, щоб працювати рентабельно й відповідати за прийняті рішення.

Власні оборотні кошти формуються в момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Розмір статутного фонду значною мірою визначає масштаб виробничо-господарської діяльності підприємства, хоча, звичайно, не існує прямого зв'язку між розмірами статутного фонду підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них. Певною мірою розмір статутного фонду впливає на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства. Розмір статутного фонду, що визначає участь кожного із засновників та акціонерів у капіталі підприємства, є критерієм визначення розміру прибутку, який кожний із них одержує при розподілі прибутку.

Початковий розмір статутного фонду підприємства фіксується у статуті або в установчому договорі, які в обов'язковому порядку подаються до органів влади при державній реєстрації підприємства.

Контролюючі державні органи (фінансові, податкові), а також банки контролюють розмір статутного фонду кожного підприємства і те, щоб він був відповідно оплачений. Недостатньо лише задекларувати у статуті певний розмір статутного фонду. Необхідно вжити заходів для до того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) реально надійшли в розпорядження підприємства від усіх юридичних та фізичних осіб, що мають частки у статутному фонді та є його власниками.


  • Поряд з коштами, які надходять у розпорядження підприємства з різних джерел (від акціонерів, пайовиків та інших засновників), у статутний фонд можуть надходити майно (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності), цінні папери, а також нематеріальні активи. До нематеріальних активів належить вартість права користуватись:

  • результатами інтелектуальної діяльності у вигляді винаходів, відкриттів, промислових зразків, технологій, ноу-хау;

  • раціоналізаторських пропозицій, звітів про науково-дослідну діяльність та інших об'єктів інтелектуальної власності;

  • землею, водою або іншими природними ресурсами;

  • будівлями, обладнанням.

Порядок формування, використання і динаміка коштів статутного фонду як джерела виконання фінансових зобов'язань юридичних осіб перед кредиторами залежать від форми власності підприємства і його організаційно-правової форми.

Позикові фінансові ресурси. Особливості й умови кругообігу основних і оборотних засобів зумовлюють потребу у формуванні певної частини фінансових ресурсів за рахунок позикових коштів. Для поповнення обігових коштів підприємства залучають короткострокові кредити (з терміном погашення до одного року), для фінансування капіталовкладень – середньострокові (від одного до трьох років) і довгострокові кредити (від трьох років).

Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.

Забезпеченість кредиту означає наявність у банку права на захист своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Кредити можуть бути забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантованими (банками, фінансами чи майном третьої особи) або мати інше забезпечення (порука, свідоцтво страхової організації).

Повернення, строковість і платність означають, що кредит має бути повернутий позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною оплатою за його користування. Цільова спрямованість використання передбачає вкладення позикових коштів на конкретну мету згідно з кредитним договором.

Кредитні взаємовідносини регламентуються кредитними договорами, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, який підписують кредитор і позичальник, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від галузевої належності, статуту, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування ним. Для отримання кредиту позичальник подає в банк звернення у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначаються необхідний розмір кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він подає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком, і довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позиками.

Розмір відсоткових ставок і порядок їх сплати встановлюються банком та визначаються у кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.




3. Основи формування і використання прибутку підприємств


Прибуток як економічна категорія відображає остаточну грошову оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показником фінансових результатів підприємств, їх фінансового стану. У загальному вигляді прибуток є різницею між доходами від певної діяльності й витратами на її здійснення. Розмір прибутку свідчить про необхідність заходів, спрямованих на зниження собівартості продукції, нарощення обсягів виробництва і реалізації, розширення асортименту виготовлюваних товарів, змін у ціновій політиці. Прибуток є визначальним критерієм ефективності господарювання і основним джерелом фінансових ресурсів підприємства.

Як провідна категорія ринкових відносин прибуток виконує такі важливі функції:



  • показника ефективності господарської діяльності підприємства. Позитивний фінансовий результат, тобто наявність прибутку, вже свідчить про рентабельну діяльність. Адже кожне підприємство в ринкових умовах намагається одержувати в кожному звітному періоді прибуток, необхідний і достатній для саморозвитку (поточного та стратегічного самофінансування);

  • стимулюючу. Як кінцевий фінансово-економічний результат прибуток в ринковому середовищі є метою діяльності підприємства.

Прибутокце основне джерело приростy власного капіталу і, відповідно, джерело фінансування оновлення виробничих фондів та диверсифікації виробництва продукції. Крім того, прибуток є джерелом фінансування соціального розвитку трудового колективу;

Отже, прибуток підприємства – це основний фактор його економічного та соціального розвитку. При визначенні фінансових результатів діяльності підприємства використовують такі показники: валовий прибуток; прибуток від операційної діяльності; прибуток від звичайної діяльності до оподаткування; прибуток від звичайної діяльності за мінусом податку на прибуток від звичайної діяльності; надзвичайний прибуток; чистий прибуток.

Ці різновиди прибутку пов'язані з такими поняттями:


  • основна діяльність – операції з виробництва і реалізації продукції (виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг), що є основною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу;

  • звичайна діяльність – будь-який вид основної діяльності підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її здійснення;

  • операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційними або фінансовими;

  • надзвичайна подія – операція, що відрізняється від звичайної діяльності підприємства і не повторюється періодично або в кожному звітному періоді;

  • фінансова діяльність – діяльність, що спричинює зміну розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства;

  • економічна вигода – потенційна можливість одержання підприємством коштів від використання активів;

  • доходи – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які збільшують власний капітал (крім збільшення капіталу за рахунок внесків власників);

  • витратизменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок вилучення або розподілу власниками);

  • прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати;

  • збитокперевищення витрат над доходом, для одержання якого було зроблено ці витрати;

  • валовий прибуток – різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Чистий дохід від реалізації визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації податку на додану вартість та акцизного збору.

З урахуванням інших операційних доходів, адміністративних витрат і витрат на збут визначається фінансовий результат (прибуток або збиток) від загального обсягу операційної діяльності. Це означає, що прибуток від операційної діяльності є різницею між валовим прибутком, збільшеним на інші операційні доходи, й адміністративними витратами та витратами на збут.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається на основі прибутку від операційної діяльності та його коригування на фінансовий результат від участі в капіталі, іншої фінансової діяльності, а також як результат вирахування податку на цей прибуток.

Якщо на підприємстві виконувалися надзвичайні операції, у результаті яких було одержано прибуток, то його розмір за вирахуванням податку в сумі з чистим прибутком від звичайної діяльності становить загальний чистий прибуток підприємства у звітному періоді.

Таким чином, прибуток підприємства у практичному вимірі згідно з національними та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку має кілька аспектів, але, врешті-решт, основним абсолютним показником у грошовому вимірі є сумарний чистий прибуток підприємства як фінансовий результат операційної і фінансової діяльності та надзвичайних операцій.

Звичайна діяльність є основним джерелом одержання прибутку на підприємствах різних форм господарювання і власності. Базовими показниками формування прибутку від звичайної діяльності є доходи і витрати підприємства.

Доходи від звичайної діяльності класифікуються за такими групами:



  • виручка від реалізації продукції (продажу товарів, виконання

  • робіт, надання послуг);

  • інші операційні;

  • фінансові;

  • інші.

Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі виконання таких умов:

  • покупцеві передані ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

  • підприємство в подальшому не управляє і не контролює реалізовану продукцію (товари, інші активи);

  • сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

  • існує впевненість у тому, що внаслідок операції економічні вигоди підприємства збільшаться, а пов'язані з цим витрати можуть бути достовірно визначені.

Внаслідок використання активів підприємства іншими сторонами виникає дохід у вигляді процентів, роялті й дивідендів.

Процентице плата за використання коштів, їх еквівалентів або сум, які заборговані підприємству.

Роялтіце платежі за використання нематеріальних активів підприємства (патентів, торговельних марок, авторського права, програмних продуктів).

Дивідендице частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства.



4. Витрати підприємства та їх призначення

Витрати, що виникли в результаті звичайної діяльності підприємства, складаються з витрат, пов'язаних з оперативною діяльністю, та фінансових витрат. У свою чергу витрати, пов'язані з операційною діяльністю, є сумою собівартості реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), адміністративних витрат, витрат на збут та ін.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (виконаних робіт, наданих послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально-виробничих і наднормативних виробничих витрат.

У виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) включаються прямі витрати всіх видів і загально-виробничі витрати на оплату праці.

До складу прямих матеріальних витрат входять вартість сировини і основних матеріалів, що утворює основу виробленої продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які безпосередньо стосуються конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці входять заробітна плата та інші виплати працівникам, які займаються виробництвом продукції, виконують роботи або надають послуги, що безпосередньо стосуються конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат входять всі інші виробничі витрати, які безпосередньо стосуються конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

До складу загальновиробничих витрат входять:



  • витрати на управління виробництвом (оплата праці керівників цехів, дільниць і відрахування на соціальні заходи й медичне , страхування апарату управління цехами, дільницями); витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць;

  • амортизація основних засобів та нематеріальних активів загально-виробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

  • витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних коштів, інших позаоборотних активів загальновиробничого призначення;

  • витрати на опалювання, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

  • витрати на обслуговування виробничого процесу; витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону довкілля;

  • інші витрати (втрати від браку; oплата простоїв тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні і постійні.

До змінних загальновиробничих належать витрат на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та ін.) виходячи з фактичної потужності виробництва звітного періоду.

До постійних загальновиробничих належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) у разі зміни обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та ін.) при нормальній потужності виробництва. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати входять до складу собівартості реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у період їх виникнення. Загальний обсяг розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичний обсяг.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат встановлює підприємство.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, що не включаються в собівартість реалізованої продукції (виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг), поділяються на адміністративні, витрат на збут та інші операційні витрат.

До адміністративних належать загальногосподарські витрати з обслуговування і управління підприємством; витрат на збут складаються з витрат, пов'язаних з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, поділяються на такі економічні елементи:


  • матеріальні;

  • на оплату праці;

  • відрахування на соціальні заходи;

  • амортизація;

  • інші операційні витрати.

До фінансових належать витрати на сплату процентів (за користування отриманими кредитами, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового кaпіталу.

Запитання та завдання для самоперевірки


  1. Дайте визначення фінансам підприємств (установ, організацій)

  2. Від чого залежить специфіка функціонування фінансів підприємств, установ і організацій?

  3. Розкрийте складові фінансів підприємств.

  4. З якою метою створені прибуткові підприємства?

  5. Які підприємтсва належать до неприбуткових установ і організацій?

6. Дайте визначення фiнансовим ресурсам підприємства.

7. Дайте визначення зовнішнім фінансовим ресурсам підприємства.

8. Які ресурси належать до внутрішніх фінансових ресурсів підприємства?

9. Дайте визначення прибутку підприємства.

10. Які підприємства можуть бути прибутковими?

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка