Філософський факультет



Сторінка7/23
Дата конвертації05.11.2016
Розмір4.12 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23
Тема 5.2. Російська релігійна філософія ХХ століття. М.О.Бердяєв і Л.Шестов

Релігійний неоромантизм М.О. Бердяєва. Філософія Бердяєва у європейському контексті. Найбільш "європейський" з-поміж російських філософів. Специфіка бердяєвського філософування. Літературна плідність. Стихія публіцистичності і суггестивність. "Профетичний" елемент. Трактування свободи: 1) первинна ірраціональна свобода (довільність); 2) раціональна свобода (виникнення морального обов’язку; 3) свобода, пронизана любов’ю до Бога. Вкоріненість ірраціональної свободи у "Ніщо". Концепція особи. Реалізація особи як сходження від підсвідомого через свідоме до надсвідомого. Антропологічне і теогонічне значення творчої діяльності людини. Філософсько-історичні погляди. Заперечення матеріалістичного тлумачення історичного процесу. Духовна ситуація ХХ століття. Проблема співвідношення людини і техніки.


Ірраціоналізм Льва Шестова. Лев Шестов і російська філософська традиція. Теоцентричність на відміну від антропоцентричності. Джерела творчості. Значення Старого Заповіту. Впливи :Тертулліан, Паскаль, Ніцше, Достоєвський. Близька спорідненість із К’єркегором. Постулювання неподоланної суперечності між вірою і розумом. Критика раціоналізму. Неминучість перетворення автономії розуму в його тиранію. Релігійний світ Л.Шестова.

Література:




  1. Асмус В.Ф. Экзистенциальная философия: ее замыслы и результаты (Лев Шестов как ее адепт и критик) // Человек и его бытие как проблема современной философии – М., 1978. С.222-251.

  2. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества – М., 1989.

  3. Бердяев Н.А. О назначении человека. – Москва, 1993.

  4. Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. – Москва, 1995.

  5. Зеньковский В.В. История русской философии.– Ленинград, 1990.

  6. Лосский Н.О. История русской философии – М., 1991.

  7. Морева Л.М. Лев Шестов – Ленинград, 1991.

  8. Николай Бердяев: pro et contra. Антология. – Санкт-Петербург, 1994.

  9. Райда К.Ю. Екзистенціальна філософія. Традиція і перспективи – К., 2009.

  10. Русская философия. Введение. Лосев. Радлов. Шпет.– Свердловск, 1991.

  11. Русская идея. Сборник. – Москва, 1992.

  12. Русская религиозно-философская мысль ХХ века / Под ред. Н.П.Полторацкого – Питтсбург, 1975.

  13. Фон Вригт Г.Х. Философия техники Н.Бердяева // Вопросы философии. 1995. №5.

  14. Фон Вригт Г.Х. Три мыслителя – Пер. с шведск., СПб., 2000.

  15. Франк С.Л. Сущность и мотиві русской философии // Философские науки. 1990. № 5.

  16. Шестов Л. Сочинения в двух томах. – Москва, 1992.

  17. Clement O. Berdaev. Un philosophe russe en France. - Paris. 1991


ТЕМА 6. Феноменологічно-герменевтична традиція в новітній західній філософії
Тема 6.1. Феноменологія

Розуміння феноменології в історії філософії (Кант, Гегель, Ф.Брентано, Штумпф, Н.Гартманн, Гуссерль). Конституювання феноменології Едмундом Гуссерлем. Феноменологія як чільний метод філософії. Філософія як строга наука. Поворот до не-психологічного збагенної суб’єктивності; критика натуралізму та історицизму. Еволюція філософських поглядів Гуссерля: 1) Гуссерль періоду "Логічних досліджень"; 2) програмна стадія "філософія я строга наука"; 3) систематизація феноменології в "ідеях до чистої феноменології і феноменологічної філософії; 4) постановка проблеми інтерсуб’єктивності ("Картезіанські медитації"); 5) "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія". Феноменологічна естетика. Повне відділення будь-якого явища від його природног оточення. Відсікання літературного твору від історичної дійсності, літературних традицій, ідейно-тематичного оточення. Феноменологічні погляди М.Мерло-Понті. Проблема тілесності. Феноменологія сприйняття. Видиме і невидиме.


Література:

  1. Бабушкин В.У. Феноменологическая философия науки. – Москва, 1985.

  2. Вальденфельс Б. Вступ до феноменології. Пер. з нім. – К., 2002.

  3. Вальденфельс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого. Пер. з нім. – К., 2004.

  4. Гайденко П.П. Проблема интенциональности у Гуссерля и экзистенциалистская категория трансценденции // Современный экзистенциализм. Критические очерки. – Москва.1966.

  5. Гусерль Е. Досвід і судження. Пер. з нім. – К., 2002, 2009.

  6. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философии // Вопросы философии. 1986. №3.

  7. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология // Вопросы философии. 1982. № 7.

  8. Гуссерль Э. Логические исследования. Пролегомены к чистой логике. – Киев, 1995.

  9. Какабадзе З.М. Проблемы "экзистенциального кризиса и трансцендентальная феноменология Э. Гуссерля. – Тбилиси, 1966.

  10. Кебуладзе В. Феноменологія – К., 2005.

  11. Кошарний С. Феноменологічна концепція філософії Е.Гусерля: критичний аналіз – К., 2005.

  12. Крічлі С. Вступ до континентальної філософії. Пер. з англ. – К., 2008.

  13. Мамардашвили М.К. Феноменология – сопутствующий момент всякой философии // Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. – Москва, 1992.

  14. Мельвиль Ю.К. К самым вещам // Мельвиль Ю.К. Пути буржуазной философии ХХ века. – Москва, 1983.

  15. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття. Пер. з франц. – К., 2001.

  16. Мотрошилова Н.В. Принципы и противоречия феноменологической философии. – Москва. 1968.

  17. Свасьян К.А. Феноменологическое познание: пропедевтика и критика. – Ереван, 1987.

  18. Феноменологія і гуманітарні науки – К., 1999.

  19. Феноменологія і практична філософія – К., 2003.

  20. Феноменологія і філософський метод – К., 2000.

  21. Шпет Г.Г. Явление и смысл. – Москва, 1914.

  22. Spiegelberg H. The phenomenological movement. A historical introduction. The Hague.1960.

  23. Farber M. The foundation of phenomenology. Cambridge. 1968.

  24. Waldenfels B. Phaenomenologie in Frankreich. 1987.

  25. Sepp H.R. (Hg.) Edmund Husserl und die phaenomenologische Bewegung. Freiburg. 1988.

  26. Lyotard J.-F. La phenomenologie. Paris. 1969.


Тема 6.2. Філософська герменевтика

Поняття герменевтики в історії європейської духовної культури. Давньогрецькі витоки поняття. Герменевтика як загальна теорія інтерпретації. Теологічний, юридичний, філологічний типи герменевтики. Філософська герменевтика. Герменевтичні ідеї Ф.Шляйермахера. Закладання основ герменевтики як загальної теорії інтерпретації. "Герменевтичне коло".Вільгельм Дільтай: розвиток герменевтики як методологічної основи гуманітарного знання. Германевтика як вчення про мистецтво витлумачення літературних пам’ятників, розуміння писемно зафіксованих проявів життя. Психологізація процедури розуміння. Загальні положення філософської герменевтики. Необхідність розуміння тексту, виходячи з нього самого; нерелевантність соціально-економічних "причин" і культурно-історичних "впливів". Герменевтика Г.-Г. Гадамера: "Істина і метод": показ обумовленості рефлективно-теоретичного освоєння світу допрекативними формами знайомства з ним; передсудження; полеміка із філософією Просвітництва; "історичність" як фундаментальна характеристика людського буття і мислення; опозиція до позитивістсько-сциєнтистського напрямку сучасної філософії.


Література:


  1. Богачов А. Філософська герменевтика – К., 2006.

  2. Габитова Р.М. "Универсальная" герменевтика Фридриха Шлейермахера // Герменевтика: история и современность. – М., 1985.

  3. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. Вибрані твори. Пер. з нім. – К., 2001.

  4. Гайденко П.П. Хайдеггер и философская герменевтика. Новые течения философии в ФРГ. – Москва. 1986.

  5. Дільтей В. Філософія молодого Гегеля. Пер. з нім. – К., 2008.

  6. Дильтей В. Описательная психология.Пер. с нем. – Москва, 1924.

  7. Дильтей В. Введение в науки о духе // Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. – М., 1987.

  8. Дильтей В. Наброски к критике исторического разума // Вопросы философии. 1988. №4.

  9. Ильенков Э.В. Гегель и герменевтика // Вопросы философии. 1974. №8.

  10. Кошарний С. Біля джерел філософської герменевтики – К., 1992.

  11. Кузнецов В.Г. Герменевтика и гуманитарное познание. – Москва, 1991.

  12. Михайлов А.А. Современная философская герменевтика. – Минск, 1984.

  13. Никоненко С.В. Современная западная философия – СПб., 2007.

  14. Фалев Е.В. Герменевтика Хайдеггера – СПб., 2008.


ТЕМА 7. Філософські школи позитивістської традиції.
Тема 7.1. Філософія “першого” позитивізму

Зародження позитивізму. Негативне відштовхування від умоглядності спекулятивного ідеалізму. Критерії позитивної науковості. Етапи розвитку філософії позитивізму: "перший позитивізм" (О.Конт, Дж.Ст.Мілл, Г.Спенсер); "другий позитивізм", або емпіріокритицизм (Е.Мах, Р.Авенаріус); "третій позитивізм" або неопозитивізм (Л.Вітгенштайн, Б.Рассел). Постпозитивізм як етап у розвитку філософії науки. Значення внеску К. Поппера і Т. Куна.


"Перший позитивізм». Конституювання позитивістської філософії Огюстом Контом. Характерні риси позитивістської філософії: феноменалізм, неіснування для пізнаючої людини субстанції; неіснування загального, відносність, релятивність ціннісних суджень, проголошення єдності наукових методів. Позитивне як дійсне, корисне, безсумнівне, точно визначене. Бачення ідеалу знання в природничих і точних науках. Критика метафізичних побудов. Огюст Конт про "псевдопитання". Синтетичність позитивного знання. Зведення філософії до загальних висновків із природничих і суспільних наук. Конт як родоначальник соціології. Відкидання ідеалізму і матеріалізму. Теологічний, метафізичний і науковий стани людського духу. Позитивний метод і розв’язання суперечностей пізнання. Позитивізм Джона Стюарта Мілла. Походження знання із досвіду. Індуктивістське трактування логіки. Досвідне походження моральних принципів. Розвиток Гербертом Спенсером агностичного вчення про непізнаваність об’єктивної реальності. Філософія як максимально узагальнене знання законів явищ. Концепція трансформованого реалізму. Теорія еволюції. Етика: утилітаризм і гедонізм.

Література:

  1. Арон Р. Огюст Конт // Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки – К.: Юніверс, 2004.

  2. Батыгин Г.С. Огюст Конт: взгляд из России // Вопросы философии. 2002. № 8.

  3. Виндельбанд В. Природа и история // Виндельбанд В. История философии – Киев: Ника-Центр, 1997.

  4. Грязнов Б.С. Учение о науке и ее развитии в философии О.Конта // Позитивизм и наука – М., 1975.

  5. Грязнов Б.С. Огюст Конт // Философский энциклопедический словарь – М., 1989.

  6. Історія філософії.Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін.; за ред. В.І.Ярошовця – К., 2002.

  7. Зотов А.Ф. Современная западная философия – М., 2001.

  8. Кедров Б.М. Классификация наук. Т.1. – М., 1961.

  9. Кон И.С. Позитивизм в социологии – Ленинград, 1964.

  10. Конт О. Курс положительной философии. Пер. с франц. – СПб., 1900.

  11. Конт О. Дух позитивной философии [определение «позитивного»] // Хрестоматия по истории философии (западная философия): Учеб. пособие для вузов: В 3 ч. – М., 2001.Ч.2.

  12. Конт О. Курс положительной философии // Мир философии. Книга для чтения. В 2-х ч.Ч.1. Исходные философ. проблемы, понятия и принципы – М., 1991.

  13. Лупаций В. Позитивістський синтез Огюста Конта // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 9-10.

  14. Нарский И.С. Очерки по истории позитивизма – М., 1960.

  15. Реале Д. Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т.4. От романтизма до наших дней – СПб., 1997.

  16. Рьод В.Шлях філософії: ХІХ-ХХ століття. Пер. з нім. – К., 2010.

  17. Соловьев В. Конт // Философский словарь Владимира Соловьева – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.

  18. Танчер В. Ручка А. Конт і поява соціологічної науки // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 9-10.

  19. Татаркевич В. Історія філософії. Т.3. Філософія ХІХ століття і новітня – Львів, 1999.

  20. Arnaud P. Sociologie de Comte – Paris, 1969.

  21. Birnbacher D. John Stuart Mill // Klassiker der Philosophie. Bd.2. Hrsg. von O.Hцffe – Mьnchen, 1995.

  22. Muglioni I. Auguste Comte – Berlin, 1995.

  23. Negt O. Konstituierung der Soziologie als Ordnungswissenschaft – 1974.

Тема 7.2. Від "другого" позитивізму до “третього”

Розвиток природознавства в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Криза класичної фізики (розщеплення атому, електронна теорія, заміна механічної картини світу електромагнітною картиною; теорія електромагнітного поля). Ідеї анігіляції матерії. Розвиток емпіризму. Махізм. Ернст Мах про досвід, відчуття і елементи світу; співвідношення фізичного та психічного; "комбінації елементів світу". Мах про природу досвіду, про об’єктивне і суб’єктивне, про "зняття" проблеми матерії і свідомості. Ствердження застарілості причиновості і висування уявлення про функціональну залежність. Простір і час як упорядкування системи рядів відчуттів. Заперечення абсолютного простору і часу. Поняття як символ "комплексу відчуттів". Сенсуалістичний монізм. Пристосування індивідуальної свідомості. Принцип "економії мислення". Точне описування феноменів. Ідеал чисто описової науки. Емпіріокритицизм Ріхарда Авенаріуса. Концепція "принципової координації центрального члена і протичлена", суб’єкта і об’єкта, "я" і "не-я". Заперечення поділу філософії на матеріалізм і ідеалізм. Нерозривна єдність ("принципова координація") суб’єкта ("центрального члена") і об’єкта ("протичлена") – "третя лінія" у філософії. Суб’єкт і об’єкт як елементи свідомості. Абсолютизація гносеологізму і психологізму. "Економія сили" як принцип теоретичного мислення: очищення науки і філософії від позадосвідних понять. Досвід як внутрішній зміст свідомості, потік відчуттів, психічних переживань. Негативне відштовхування від розуміння досвіду як відображення об’єктивного світу. Вплив на розвиток махізму і емпіріокритицизму філософських учень Берклі, Юма, Канта, Фіхте. Конвенціоналізм Анрі Пуанкаре. Пуанкаре як науковець. Основи теоретичного природознавства. Трактування наукового закону як умовно прийнятого положення, конвенції. Неосяжність незалежної від свідомості об’єктивної реальності. Конвенційність і релятивність наукового знання. Зручність і доцільність використання наукової теорії для практичної мети – критерії її цінності. Конвенціалізм як суттєва характеристика позитивізму на всіх етапах його розвитку.


Неопозитивізм і його форми. Позитивізм ХІХ ст.. Махізм і конвенціоналізм як важливі ідейно-теоретичні джерела неопозитивізму. Новітній розвиток науки і неопозитивізм. Роль знаково-символічних засобів наукового мислення. Математизація і формалізація знання. Неопозитивізм як логіко-лінгвістична форма позитивізму (положення Бертрана Рассела про логіку як сутність філософії; вбачання сутності філософії в логічному аналізі мови; логіко-синтаксичний аналіз мови як об’єкт філософії Рудольфа Карнапа). "Віденський гурток" і формування логічного позитивізму. Дослідження засад і методу наук. Висловлювання про спостережувані феномени як єдино науково осмислені. Логічний аналіз мови науки. Емпіричні дані, чуттєві дані, чистий досвід – зафіксовані в мові вихідні дані логічного аналізу мови науки. "Атомарні факти" як поєднання об’єктів і "атомарні речення" як поєднання термінів. Прояснення і уточнення загальних речень шляхом зведення їх до "атомарних речень". Логіко-математичний метод трансформації загальних речень в елементарні. Необхідність фіксування "атомарного факту" і поява "протокольного речення". Здійснення верифікації. Висування М.Шліком верифікації як принципу пізнання.Зводжуваність будь-якого науково осмисленого твердження до сукупності протокольних речень. Трудність осягнення істинного знання із допомогою верифікації. Невирішеність проблеми істини. Неопозитивістське трактування наукової теорії як "логічної конструкції" на основі чуттєвих даних. Логічний позитивізм Рудольфа Карнапа Розробка неопозитивістської моделі наукового знання. Логічний ситаксис мови – вивчення правил побудови формальних систем безвідносно до сенсу знаків.Логічне дослідження як аналіз мови науки, "логічного синтаксису мови науки". Логіка як синтаксис. Карнап про правила побудови і перетворення мови, вміння їхнього застосування. Незалежність правил логіки від значення слів. "Принцип терпимості" у виборі правил побудови і перетворення мови. Формальна несуперечність, логічна взаємопогодженість речень у мовній системі як критерій істинності системи. Теорія фізикалізму (Р. Карнап, О.Нойрат, Г. Райхенбах, Ф.Франк). Спроба створення єдиної всезагальної мови науки для всіх наук. Всезагальність мови фізики. Фізикалізм як теорія "єдиності науки". Можливість перекладення положення будь-якої науки мовою фізики. Фізикалізм на шляху подолання труднощів верифікації.
Література:

  1. Вітгенштайн Л. Tractatus logico-рhilosophicus. Філософські дослідження. Пер. з нім. – К., 1995.

  2. Витгенштейн Л. Лекции по этике // Историко-философский ежегодник – М., 1989.

  3. Витгенштейн Л. О достоверности // Вопросы философии. 1991, №2.

  4. Витгенштейн Л. Лекции и беседы об эстетике, психологии и религии. Пер. с англ. – М., 1999.

  5. Вригт фон Г.Х. Витгенштейн и двадцатый век // Вопросы философии. 2001. № 7.

  6. Грязнов А.Ф. Людвиг Витгенштейн // Современная западная философия. Словарь – М.:, 1991.

  7. Грязнов А.Ф. Эволюция философских взглядов Людвига Витгенштейна – М., 1985.

  8. Декомб В. Логічний атомізм // Декомб В. Інституції сенсу / Пер. з франц. – К., 2007.

  9. Джонсон Е. Людвіг Вітгенштайн // Енциклопедія постмодернізму. За ред. Ч.Е.Вінквіста та В.Е.Тейлора – К., 2003.

  10. История мировой философии: учеб. пособие / А.И.Алешин, К.В.Бандуровский, В.Д.Губин и др. – М.: Астрель, 2007.

  11. Зотов А.Ф. Неопозитивизм // Зотов А.Ф. Современная западная философия – М., 2001.

  12. Козлова М.С. Необычное дело философа. Подход Л.Витгенштейна // Путь в философию. Антология - М., 2001.

  13. Колесников А.С.Философия Бертрана Рассела – Ленинград, 1991.

  14. Коплстон Ф. История философии. ХХ век – М., 2002.

  15. Крафт В. Венский кружок. Возникновение неопозитивизма. Пер. с нем. – Москва: Идея-пресс, 2003.

  16. Назарова О.А. «От второго позитивизма к третьему…» // Крафт В. Венский кружок. Возникновение неопозитивизма. Пер. с нем. – Москва: Идея-пресс, 2003.

  17. Л.Витгенштейн: человек и мыслитель. Пер. с англ. – М., 1993.

  18. Руднев В.П. О недостоверности (Против Витгенштейна) // Руднев В.П. Метафизика футбола. Исследования по философии текста и патографии – М., 2001.

  19. Сокулер З.А. Проблема обоснования знания. (Гносеологическая концепция Л.Витгенштейна и К.Поппера) – М., 1988.

  20. Татаркевич В. Історія філософії. Т.3. Філософія ХІХ століття і новітня. Пер. з польс. – Львів, 1999.

  21. Birnbacher D. John Stuart Mill // Klassiker der Philosophie. Bd.2. Hrsg. von O.Hцffe – Mьnchen, 1995.

  22. European positivism in the nineteenth century – New-York, 1963.

  23. Postanalitic philosophy. New York. 1985.

  24. Schlipp P.A. The Philosophy of R.Carnap. London. 1963.


Тема 7.3. Постпозитивізм. Карл Поппер, Томас Кун

Філософія Карла Раймунда Поппера. Постпозитивістська концепція росту наукового знання. Субстанція росту знання – третій світ, світ ідей, незалежний від людини і фізичного світу. Автономний характер процесу розвитку науки.



Постпозитивістське розуміння суперечностей у розвитку наукового знання. Виникнення теорій внаслідок інтуїтивного стрибка думки вченого і їх зникнення внаслідок емпіричного спростування. Розвиток знання як процес постійної зміни теоретичних гіпотез в результаті еміпричних спростувань. Парадигма і принцип фальсифікації у постпозитивістській філософії. Негативний доказ теорії. Заперечення індуктивної і визнання дедуктивної логіки. Використання правила дедуктивної логіки. Використання правила дедуктивної логіки –"модус толленм" в розвитку знання. Протиставлення індуктивістському знанню як доведеному (підтвердженому) гіпотетичного знання. Фальсифікаційність як критерій науковості. Проблема демаркації науки; метафізика неопозитивістського вирішення проблеми демаркації за допомогою верифікації; К.Поппер – фальсифікаційності. Теорія методу як частина теорії демаркації. Структура методу, його роль у розвитку знання. Метод і фальсифікаційність. Філософія лінгвістичного аналізу (лінгвістична філософія, філософія звичайної мови) – один з напрямків неопозитивізму в Англії. Представники: Дж. Райл, Дж. Остін, П.Строусон, С.Хемпшир. Боротьба матеріалізму та ідеалізму, псевдопроблеми у філософії як наслідку некритичного вживання позбавлених сенсу мовних виразів (речень). Завдання лінгвістичного аналізу – шляхом філологічної (лінгвістичної) критики мови виявлення уявного характеру філософських проблем і джерел їхнього виникнення в мовній практиці, очищення мови від філософських двозначностей. Критика логічного позитивізму за зверненння до логіко-математичних моделей і нехтування "мовною реальністю". Концепція мов як гри – основа філософії лінгвістичного аналізу. Принцип концепцій мови як гри: значення терміну "значення", концепція, конкретна теорія пізнання (абсолютизація т.зв. контрастування понять з метою їх чіткішого проясненнята елімінації неясних, загальних, нечітких понять). Підміна філософської проблематики лінгвістичною. Зведення філософії до лінгвістичного аналізу, заперечення філософії взагалі. Заперечення пізнавального значення логіко-математичних методів дослідження. Важливість дослідження філософської, лінгвістиної проблематики. Спільні риси постпозитивістів: відхід від орієнтації на символічну логіку; звертання до історії науки; розуміння розвитку наукового знання як головна проблема філософії; пом’якшення дихотомії "емпіричне – теоретичне"; відхід від ідеології демаркаціонізму; відмова від кумулятивізму в розумінні розвитку знання. Концепт зміни наукових парадигм Томаса Куна.
Література:

  1. Аббаньяно Н. Метод науки (Поппер) // Аббаньяно Н. Мудрость философии. Пер. с итал. – СПб., 1998.

  2. Анисов А.М. Типы существования // Вопросы философии. 2001. № 7.

  3. Баженов Л.Б. Размышления при чтении Поппера // Вопросы философии. 2002. № 4.

  4. Грязнов Б.С. Логика, рациональность, творчество – М., 1982.

  5. Качоха В. К.Поппер: альтернатива обществу будущего (дополнение к концепции “открытого общества”) // Вопросы философии. 2002. № 6.

  6. “Критический рационализм”. Философия и политика – М., 1981.

  7. Лакатос И. Исследовательская программа Поппера против исследовательской программы Куна // Лакатос И. Методология исследовательских программ – М., 2003.

  8. Лекторский В.А. Рациональность, критицизм и принципы либерализма (взаимосвязь социальной философии и эпистемологии Поппера) // Вопросы философии. 1995. №10.

  9. Норман Г.Э. Карл Поппер о ключевых проблемах науки ХХ века // Вопросы философии. 2003. № 5.

  10. Овчинников Н.Ф. Знание – болевой нерв философской мысли (к истории концепций знания от Платона до Поппера) // Вопросы философии. 2001. №1.

  11. Поппер К. Відкрите суспільство і його вороги. у 2-х т. Пер. з англ. – К., 1994.

  12. Поппер К. Какой мне видится философия // Путь в философию. Антология – М., 2001.

  13. Поппер К. Логика социальных наук // Вопросы философии. 1992. № 10.

  14. Поппер К. Что такое диалектика // Вопросы философии, 1995. №1.

  15. Поппер К. Логика научного исследования: Пер. с англ. / Под общ. ред. В.Н.Садовского – М., 2004.

  16. Рузавин Г.И. Эволюционная эпистемология и логика социальных наук. К.Поппер и его критики // Вопросы философии. 2001. № 4.

  17. Садовский В.Н. Карл Поппер, гегелевская диалектика и формальная логика // Вопросы философии, 1995. №1.

  18. Уемов А.И. Поппер. Объективное знание. Эволюционный подход // Вопросы философии. 2003. № 8.

  19. Фуллер С. К.Поппер и воссоединение левого рационализма // Вопросы философии. 2004. № 7.

  20. Хабарова Т.М. Концепция Карла Поппера как переломный пункт в развитии позитивизма // Современная идеалистическая гносеология – М., 1968.

  21. Юдин А. Карл Поппер и его книга «Открытое общество и его враги»: от Сократа к Марксу – философская традиция открытого общества // Sentetiae Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії XIII (2/2005) – Вінниця, 2005.

  22. Юлина Н.С. Философия Карла Поппера: мир предрасположенностей и активность самости // Вопросы философии. 1995. №10.

  23. Edmonds D.J. Eidinow J.A. Wie Ludwig Wittgenstein Karl Popper mit dem Feuerhaken drohte. Eine Ermittlung – Stuttgart-Mьnchen, 2001.

  24. Geier M. Karl Popper – Hamburg, 1994.


ТЕМА 8. Філософія американського прагматизму
Тема 8.1. Прагматизм Ч.С.Пірса та В.Джеймса

Загальна характеристика прагматизму. Прагматизм як філософська течія. Прагматизм і особливості англо-саксонської ментальності. Близькість емпіристської установки прагматизму до основоположень махізму.

Зародження прагматизму. Група "Метафізичний клуб". Розвиток В.Джеймсом ідей Ч.С. Пірса у сенсі популяризації (допомога яскравості стилю). Новий тип філософського мислення: своєрідне розуміння людської дії. Дія як основна форма життєдіяльності людини.Відмова розглядати пізнавальну діяльність стосовно зовнішньої реальності. Перенесення уваги на внутрішні, переважно психологічні процеси. Розуміння філософії як загального методу розв"язання проблем у динамічному світі. Абсолютизація успіху. Успіх як критерій істинності ідей.

Чарлз Сандерс Пірс: трактування процесу пізнання як переходу від сумніву до віри (колективної чи соціальної)."Як зробити наші ідеї ясними". Істина як загальнозначуще вірування. Необхідність розглядати функціонування поняття з точки зору майбутнього. "Прагматична максима" Пірса. Ідея речі як ідея її чуттєвих наслідків. Призначення мислення - забезпечення переходу від сумніву до стійкої віри. Пірс як основоположник семіотики. Вчення про принципову погрішність знання. Розвиток В. Джеймсом основоположних ідей Пірса. Прагматизм і прагматицизм. Вибудування стрункого прагматичного вчення. Дух популяризації. Прагматизм як метод і особлива теорія істини. В.Джеймс: виправдання ідеалізму з точки зору майбутнього. "Воля до віри". Можливість здійснення вибору на емоційній основі. Істина як успішність чи дієздатність ідеї, як її корисність для досягнення цілі. Трактування Джеймсом "потоку свідомості".Досвід як "речовина" світу; досвід чуттєвий, емоційний, релігійний. Досвід і "потік свідомості". "Плюралістичний Всесвіт", його пластичність, незамкненість, незакономірність, панування у ньому випадку.


Література:

  1. Богомолов А.С. Буржуазная философия США ХХ века. – Москва. 1974.

  2. Грязнов А.Ф. У истоков прагматизма // Вопросы философии. 1996. №12.

  3. Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. Пер. с англ. – Москва. 1992.

  4. Джемс У. Что такое прагматизм // Вестник Моск. ун-та. Философия. 1993. №3.

  5. Джеймс В. Прагматизм. Пер. з англ. – К., 2000.

  6. Зотов А.Ф. Мельвиль Ю.К. Западная философия ХХ века. Учебное пособие. – М., 1998.

  7. Зотов А.Ф. Современная западная философия – М., 2001.

  8. Мельвиль Ю.К. Как сделать наши идеи ясными // Мельвилль Ю.К. Пути буржуазной философии ХХ в.– Москва. 1983.

  9. Никоненко С.В. Современная западная философия – СПб., 2007.

  10. Пирс Ч.С. Как сделать наши идеи ясными // Вопросы философии. 1996. №12.

  11. Рьод В.Шлях філософії: ХІХ-ХХ століття. Пер. з нім. – К., 2010.

  12. Современная буржуазная философия. – Москва, 1978.

  13. Хилл Т.И. Современные теории познания. – Москва, 1965.


Тема 8.2. Розвиток прагматизму у ХХ столітті: інструменталізм Джона Дьюї і неопрагматизм Річарда Рорті.

Джон Дьюї як систематизатор прагматизму. Виникнення філософії із стресів і напруг суспільного життя. Головна ціль філософії – вдосконалення соціального досвіду. Широке розуміння поняття досвіду. Підривання "фундаменталізму", негація стійких основ, постулювання відсутності "перших начал". Умовний характер будь-яких узагальнень. Релятивність протиставлення матеріалізму і ідеалізму. Взаємодія організму та середовища і утворення ситуації. Прагматистське витлумачення наукового методу. Значення експерименту. Метод проб і помилок. Небезпека, прагнення керуватися заздалегідь встановленими кінцевими цілями чи ідеалами. Інструментальна логіка Дьюї. П"ять етапів "дослідження", які складають "метод розумності" (відчуття затруднення; визначення його змісту і меж; утворення гіпотези про можливе розв"язання проблем; критичне виведення наслідків; спостереження, які призводять до прийняття чи відхилення гіпотези).


Література:

  1. Зотов А.Ф. Прагматизм – американский синтез европейских философских идей // Современная западная философия – М., 2001.

  2. Львов В. Прагматизм // Литературное обозрение. 1991. № 3.

  3. Никоненко С.В. Современная западная философия – СПб., 2007.

  4. Рорти Р. Философия и будущее // Вопросы философии. 1994. № 6.

  5. Рорти Р. Прагматизм, релятивизм и иррационализм // Хрестоматия по истории философии (западная философия). Учеб. пособие для вузов – М., 2001. С.478-496.

  6. Рорти Р. Философия и зеркало природы. Пер. с англ. – Новосибирск, 1997.

  7. Рьод В.Шлях філософії: ХІХ-ХХ століття. Пер. з нім. – К., 2010.

  8. Hook S. Pragmatism and the tragic sense of life. New York. 1975.

  9. Rorty R. Consequences of pragmatism. Brighton. 1982.

  10. The Philosophy of J.Dewey. Ed. by J. Mc Dermott. Chicago. 1981.


ТЕМА 9. Розвиток марксистських ідей у ХХ столітті. Франкфуртська школа
Тема 9.1. Реформізм і виникнення критичної теорії Франкфуртської школи
"Реформізм" Едуарда Бернштайна. Несправдженість багатьох прогнозів марксизму. Необхідність ревізії. Проти революції і "диктатури пролетаріату". Демократія у новому світлі. Австромарксизм. Постановка проблеми науковості марксизму. Доцільність відділення науки від етики в марксизмі. Акцентування соціально-психологічного компоненту марксистської теорії. Марксизм у Радянському Союзі. Критика В. Лєніним ідей Плєханова. Держава, революція, диктатура пролетаріату і комуністична мораль. "Ціль виправдовує засоби". Лєнін проти емпіріокритицизму. Діалектичний матеріалізм як альтернатива. Тотальність і діалектика у філософії Дьйордя Лукача. Філософська історіографія. "Принцип надії" Ернста Блоха. Між марксизмом і теологією. Критика "спекулятивності" й анахронічності мислення Блоха з боку Ю. Габермаса.

Розвиток Франкфуртської школи. Макс Горкгаймер і Теодор Адорно та Франкфуртський інститут соціальних досліджень. Програма критичної теорії. Діалектика просвітництва. Негативна діалектика Адорно. Песимістичні обертони “Діалектики Просвітництва”. Критика явища культуріндустрії. Протиставлення Максом Горкгаймером інструментального (стратегічного) та комунікативного типів раціональності. Філософія як викривання інструментального розуму. Герберт Маркузе. Революція як справжня екзистенція. Психоаналіз звільнення. Ерос і цивілізація. Одновимірна людина. Концепція Маркузе як різновид "постіндустріального" романтизму. Еріх Фромм і пошуки шляхів до оздоровлення суспільства. Деформація любові в умовах ринкового капіталістичного суспільства. Антитеза “мати” і “бути”. Втеча від свободи: психологічне підгрунтя тоталітаризму.


Література:

  1. Адлер М. Маркс как мыслитель. – Ленинград-Москва, 1924.

  2. Адорно Т. Актуальность философии. Пер. с нем. // Путь в философию. Хрестоматия – М., 2001.

  3. Баталов Э.Я. Философия бунта. – М., 1973.

  4. Бессонов Б.Н. Нарский И.С. Дьердь Лукач как философ и социальный мыслитель // Вопросы философии. 1985. №3.

  5. Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. Пер. с нем. – М., 1991.

  6. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек. Пер. с англ. – М., 1994.

  7. Новейшие течения и проблемы философии в ФРГ. – М., 1978.

  8. Плеханов Г.В. О мнимом кризисе марксизма // Плеханов Г.В. Избраные философские произведения. Т.2. – М., 1956.

  9. Соловьева Г.Г Современный Сократ // Путь в философию. Хрестоматия – М., 2001.

  10. Фромм Э. Бегство от свободы. Человек для себя. Пер. с англ. – М., 2004.

  11. Хоркхаймер М. Адорно Т. Диалектика Просвещения. Философские фрагменты. Пер. с нем. – М.- СПб., 1997.

  12. Штейгервальд Р. Третий путь Г. Маркузе. Пер. с нем. – М., 1971.


Тема 9.2. Друга генерація Франкфуртської школи. Соціальна теорія Юргена Габермаса

Філософський дебют: з Гайдеґґером проти Гайдеґґера. Націонал-соціалізм і німецька традиція. Структурні перетворення у сфері публічності. Критична соціальна наука і герменевтика. Установка на міждисциплінарність. Комунікативна компетенція. Правила мовленнєвої дії. "Теорія комунікативної дії". Апелювання до ідей історичної соціології. Розуміння раціональності. Модерн як незавершений проект. Критична теорія в нових умовах. Інтерпретація секуляристських тенденцій. Стратегія залучення (інклюзії) Іншого. Сприйняття Іншого в його інакшості. Пошуки порозуміння і консенсусу. Концепт правової держави і демократія. Постнаціональна констеляція: життя в умовах плюралістичного мультикультурного суспільства.


Література:

  1. Габермас Ю. Залучення іншого. Пер. з нім. – Львів, 2006.

  2. Габермас Ю. Філософський дискурс модерну. Пер. з нім. – К., 2001.

  3. Давыдов Ю.Н. Критика социально-философских воззрений Франкфуртской школы. – М., 1978.

  4. Дахній А. Юрген Габермас: становлення соціального філософа // Габермас Ю. Залучення іншого. Пер. з нім. – Львів, 2006.

  5. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія – К., 1999.

  6. Cитниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії – К., 1996.

  7. Социальная философия Франкфуртской школы. – М., 1978.

  8. Фарман И.П. “Для чего нужна философия?» // Путь в философию. Хрестоматия – М., 2001.

  9. Хабермас Ю. Понятие индивидуальности // Вопросы философии. 1989. №2.

  10. Хабермас Ю. Философия как местоблюститель и интерпретатор // Путь в философию. Хрестоматия – М., 2001.


ТЕМА 10. Структуралізм, постструктуралізм, постмодернізм
Тема 10.1. Філософія структуралізму та постструктуралізму
Виникнення структуралізму. Від описового-емпіричного до абстрактно-теоретичного рівня дослідження. Моделювання, елементи формалізації і матемазації. Фердінанд де Соссюр, Клод Леві-Строс, Ролан Барт як основні репрезентанти структуралізму. Поняття структури як сукупності правил. Виявлення єдиних структурних закономірностей сукупності об’єктів. Методологічний примат відношень над елементами в системі. Основні процедури структурного методу: виділення первинної сукупності об’єктів; розчленування об’єктів на елементарні сегменти; розкриття відношень перетворення між сегментом і побудова абстрактної структури; виведення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на практиці. Тісний взаємозв’язок структуралізму і семіотики. Дослідження глибинних структур знакових систем. Вивчення структур безсвідомого як запорука наукової об’єктивності. Постструктуралізм Мішеля Фуко.
Література:


  1. Автономова Н.С. Философские проблемы структурного анализа в гуманитарных науках. – М., 1977.

  2. Автономова Н.С. От "археологии знания" к "генеалогии власти" // Вопросы философии. 1978. №2.

  3. Адо П. От Сократа до Фуко. Долгая традиция // Адо П. Философия как способ жить. Пер.с франц. – М.-СПб., 2004.

  4. Грецкий М.Н. Французский структурализм. – М., 1971.

  5. Грецкий М.Н. Структурализм: основные проблемы и уровни их решения // Философские науки. 1974. №4.

  6. Делез Ж. Мишель Фуко. Пер. с франц. – М., 1998.

  7. Митина С.М. Генетический структурализм. Критический очерк. – М., 1981

  8. Сахарова Т.А. От философии существования к структурализму. – М., 1974.

  9. Фуко М. Археологія знання. Пер. з франц. – К., 2003.

  10. Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. Пер. с франц.– М., 1977.

  11. Фуко М. Наглядати і карати. Народження в’язниці. Пер. з франц. – К., 1998.

  12. Griffiths A.Ph. Contemprory French philosophy. Cambridge. 1987.

  13. Schiwy G. Der franzцsische Strukturalismus. Hamburg. 1985.

  14. Maravia S. Lo strutturalismo francese. Firenze. 1975.

  15. Corradi E. La filosophia della "morte dell’uomo". Saggio sul persiero di M. Foucault. Milano. 1977.


Тема 10.2. Постмодерністська ситуація і постмодерністська філософія

Виникнення поняття "постмодернізм". Ситуація постмодерну. Постмодернізм у контексті кінця ХХ століття. Атмосфера гри. Сумнів у місії. Конституювання Ж.Ф. Ліотаром філософської концепції постмодернізму. Основні риси постмодерністського мислення: утвердження плюралізму, множинності мовних ігор і форм життя; антитоталітарна тенденція, акцентування на диференціацію; критика науковості; децентрація суб’єкта – пріритетність несуб’єктивного дискурсу. Метод метанаративів (Ж.Ф. Ліотар). Метод "археології знання" (М.Фуко). Використання структуралізмом психоаналітичних ідей (Ж. Лакан). Концепція деконструктивізму (Ж. Дерріда). Об’єднання за принципом негативного відштовхування від модерністської парадигми.


Література:


  1. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть. Пер. з франц. – Львів, 2004.

  2. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція. Пер. з франц. – К., 2004.

  3. Дерида Ж. Письмо та відмінність. Пер. з франц. – К., 2004.

  4. Джеймісон Ф. Постмодернізм, або логіка культури пізнього капіталізму. Пер. з англ. – К., 2008.

  5. Енциклопедія постмодернізму. За ред. Ч.З. Вінквіста та В.Е.Тейлора. Пер. з англ. – К., 2003.

  6. Козловски П. Культура постмодерна. Пер. с нем. – М., 1997.

  7. Кононович Л. Смертельний дарунок Ж.Бодріяра // Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть. Пер. з франц. – Львів, 2004.

  8. Ліотар Ж. Ситуація постмодерну // Філософська і соціологічна думка. 1995. №5-6.

  9. Соболь О.М. Постмодерн: філософські та культурні виміри // Філсофські і соціологічна думка. 1992. №8.

  10. Сєдакова О. Постмодернізм: засвоєння відчуження // Дух і літера. 1997. №1-2.

  11. Силичев О.А. Деррида: деконструкция или философия в стиле постмодерн // Философские науки. 1992. №3.

  12. Слотердайк П. Критика цинічного розуму. Пер. з нім. – К., 2002.

  13. Постмодернизм и культура. Материалы "Круглого стола" // Вопросы философии. 1993. №3.

  14. Вельш В. Постмодерн. Генеалогия и значение одного спорного понятия. // Путь.– М., 1992. №1.

  15. Kampits P. Abschied vom Prinzipiellen - Apologie des Zufaelligen // Glьckliches Babel. Beitraege zur Postmoderne-Diskussion. Wien. 1991.

  16. McGowan: Postmodernism and its Critics. 1991.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка