Філософське розуміння буття та діалектика. Тема №4: Філософський зміст проблеми буття. Форма навчання



Скачати 145.04 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір145.04 Kb.
Державна пенітенціарна служба України

Чернігівський юридичний коледж
Цикл: гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Курс: «Філософія»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

Для проведення лекції № 5

Змістовий модуль № 3: Філософське розуміння буття та діалектика.

Тема № 4: Філософський зміст проблеми буття.



Форма навчання: денна, І курс (І семестр).

Для проведення заняття у складі курсу.



Тривалість: 2 академічні години.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклу

«___» ____ 20___ р. Протокол № «___».

Чернігів 20____

Тема 4. Філософський зміст проблеми буття.

Актуальність теми: поняття буття вихідне в систематичному філософствуванні. Bono належить до числа найширших і виражає все те, що реально існує: предмети, речі, властивості, зв'язки об'єктів, численні вияви свідомості людини і суспільства, чуття, розуму. У ньому фіксується також складний і комплексний зміст самого існування, причому не лише його факт, а й сенс.


  1. Мета заняття:

    • ознайомити курсантів з основним змістом онтології – філософського вчення про буття;

    • розглянути історичний розвиток онтологічних знань та основні категорії онтології;

    • розширити категоріальний апарат мислення слухачів.




  1. План заняття (розрахунок навчального часу)

з./п.

Навчальні питання

Розрахунок часу (хвилини)

1

Вступ.

5 хв.

3

Онтологія як наука.

25 хв.

4

Буття, суще, світ.

20 хв.

5

Основні категорії онтології.

25 хв.

6

Висновок.

5 хв.

Разом:

80 хв.




  1. Організаційно-методичні вказівки.

Вид лекції: інформаційна. Систематизований виклад основного матеріалу з питань лекції.

Метод проведення лекції: поєднання елементів усного викладання навчального матеріалу з використанням засобів наочності.

Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор, персональний комп’ютер, слайди підготовленні в програмі MS Power Point до Теми 4.

Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.
Список літератури:

1. Касьян В.І. Філософія / В.І. Касьян. – К., 2008.

2. Пазенок В.С. Філософія / В.С. Пазенок. – К., 2008.

3. Причепій Є.М. та ін. Філософія / Є.М. Причепій. – К., 2000.

4. Філософія / ред. Горлача М.І., Кременя В.Г. – Харків., 2001.

5. Філософія / ред. І.Ф. Надольного. – К., 2002.

6. Філософія. Курс лекцій / ред. І.В. Бичко та ін. – К., 1991.

7. Філософія / І.В. Бичко, В.Г. Табачковський та ін. – К., 1993.

8. Філософія / ред. Г.А. Заїченка. – К., 1995.

9. Філософія: словник – довідник / І.Ф. Надольний, Г.Б. Черушева та ін. – К., 2009.

10. Философский словарь / И.В. Андрущенко, О.А. Вусатюк и др. – К., 2006.


  1. Порядок проведення заняття

4.1. Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)

  • вирішення організаційних питань;

  • оголошення теми;

  • формування мети та завдань лекції;

  • оголошення плану заняття;

  • надання переліку літератури.

4.2. Змістовна частина (розгляд навчальних питань)

  • висвітлення значення онтологічних знань для вивчення філософії та формування культури мислення;

  • визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (міжпредметний зв’язок);

  • надання методології вивчення предмету;

  • постановка та висвітлення актуальних проблемних питань лекції.

4.3. Заключна частина лекції

  • визначення завдань для самостійної роботи, надання методичних рекомендацій щодо самостійного опрацювання питань теми.


5. Зміст навчальних питань
Вступне слово

Проблема буття – одна з перших проблем, які намагалась розв'язати філософія. Поняття «буття» дуже часто фігурує в нашій мові. Філософія, на відміну від буденної свідомості, порушує проблему буття свідомо, намагається з'ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією (грец. on, ontos – суще і logos — поняття, розум). При вивченні кожної філософської проблеми розум в будь-якому разі виходить на онтологічну проблематику зясовуючи засади буття людини (філософська антропологія), суспільства (соціальна філософія), узгодження буття свого Я з буттям Іншого (етика) тощо. Навіть вирішуючи життєві проблеми ми маємо відштовхнутися від визнання їх наявності (надання їм онтологічного, буттєвого статусу), що дозволяє усвідомивши наявність перепони шукати шляхи її реального (буттєвого) подолання. Онтологія розробляє фундаментальні проблеми буття, розширює наш словниковий запас своїми категоріями, тренує розум навчаючи його узагальненням (проблема буття є найвищим ступенем узагальнення) тощо. Тож вивчення онтології є досить важливим для освоєння курсу філософі та здобуття знань і навичок необхідних фахівцю та й просто мислячій людині.

Поняття буття є вихідним для філософії. По-перше, воно має найширший, граничний ступінь узагальнення і тому постає як наріжний світоглядний орієнтир. По-друге, завдяки цій якості воно виконує функцію сенсоутворення у людському світорозумінні. По-третє, у XX – ХХІ ст.., коли людство відчуло можливість свого самознищення, буття постає як вища цінність та міра моральної відповідальності людини за свої дії. Нарешті, у реальному виявленні буття постає перед людиною у контексті питання про смерть, безсмертя та шляхи людського самоутвердження. У розв'язанні проблеми буття філософія співпрацює із сучасною наукою, використовуючи у своїх обґрунтуваннях її здобутки.
Перше питання.

1. Онтологія як наука.

Онтологія (гр. суще, вчення) – вчення про буття, суще, філософське вчення про найзагальніші визначення, властивості й закономірності буття. Саме буття та наша думка про нього.

Термін онтологія був уведений Р. Гокленіусом (1613 р.). Проте сама наука онтологія, як вчення про буття виділилася ще на ранніх етапах становлення античної філософії. Мілетці та іонійці виділили якісно визначені першопочатки буття (апейрон Анаксимандра, атоми Демокріта, стихії Емпедокла тощо). Елеати (Парменід, Зенон) проголосили істинним знанням лише знання про істинно існуюче, яким вони вважали саме буття, вічну та незмінну єдність. За Платоном буття є сукупністю ідей. Онтологія Аристотеля описувала фізичну реальність під онтологічним кутом зору, як співвідношення ідей (форм) чуттєвому досвіду. За ним форма є суттю речі, а матерія є субстрат, можливість форми, в єдності вони утворюють речі світу. За часів Середньовіччя абсолютне буття ототожнювалося з Богом, а створене буття – з фізичною природою. У Новий час онтологія виражалася в проявах тілесного, думках (Р. Декарт). Тілесне існує завдяки наявності мислення – «Я мислю – отже існую». Спіноза творив свою онтологію на основі пантеїзму (ототожнення Бога та природи). Вважав, що буттю приналежні такі характеристики, як самодетермінація, самодостатність та всеблагість. Кант вважаючи онтологію беззмістовною метафізикою називав її трансцендентальною (найзагальнішою, даною до досвіду) філософією. Він відмовив онтології в праві бути наукою на взірець природознавства, довівши, що її претензії на самостійне бачення світу призводять до антиномій (суперечностей). У його вченні онтологія фактично була зведена до гносеології. Що таке буття (світ), його принципи, людина може знати тільки з розуму (розсудку), який надав апріорні (до досвідні) форми цьому буттю. У Гегеля, Фіхте, Шелінга буття було закономірним етапом розвитку мислення, коли мислення пізнає свою тотожність з буттям. За принципами марксизму закони буття за змістом співпадають з законами мислення. Категорії матеріалістичної діалектики мають онтологічний зміст та одночасно виконують гносеологічну функцію.

У 20 ст. відбувається відродження онтології. У феноменології та екзистенціалізмі стає домінуючою тенденція протиставлення буття сущому. У феноменології за абсолютне буття приймається свідомість, яка мислиться як «жива діяльність», позбавлена предметної форми. Ця діяльність свідомості, на думку Е. Гуссерля, конституює суще і надає йому відповідний спосіб (модус) буття. Суще і спосіб його буття задаються відповідними актами свідомості. Так, у сприйманні дається («конституюється») реальна річ. Буття розпадається на різні сфери, відповідно до актів, у яких воно конституюється. За екзистенціоналістом М. Хайдеггером буття – це не щось поза людиною, протилежне людині, що можна виразити в понятті. Воно як смислова єдність всього сущого існує в світі тільки через існування людини. Онтологія є важливою частиною всіх напрямків сучасної філософії.

Отже, виходячи з історії філософії, можна вести мову про три основні концепції буття:

- матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

- ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

- некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.



Висновки по першому питанню.

Отже, онтологія є ключовою філософською дисципліною що має своїм об’єктом вивчення буття. В ході розвитку даної дисципліни сформувалося декілька концепцій буття, що мають свої особливості. Так, матеріалістична та ідеалістична концепції тяжіють до об'єктивізму (прагнуть розглядати буття з об'єктивного погляду, з позиції близької до науки); некласична, яка в розвинутій формі представлена у феноменології та екзистенціалізмі — до суб'єктивізму, до визначення буття через свідомість та існування людини.


Друге питання.

2. Буття, суще, світ.

У різних філософських системах поняття «буття» набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як «небуття (ніщо)» і «суще». Ніщо — це заперечення буття. Класична філософія визначала буття через протиставлення небуттю. В сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття — це суще, яке може мати буття або небуття. Виходячи з цих засад, можна розглянути існуючі концепції буття. Якщо під сущим розуміють тільки матеріальні речі (атом, камінь, рослина, тварина, людина, тощо), тобто світ розглядають як сукупність матеріальних речей і буття приписують тільки такому сущому, то в такому разі буття стає тотожним матеріальності. Бути — значить бути матеріальним. Єдність світу в його матеріальності, стверджував Ф. Енгельс, існує тільки матерія. Звідси висновок, що нематеріальне суще (ідеї, духовні цінності тощо) мають несправжнє, меншовартісне буття.

Протилежна картина постає, коли під сущим розуміють насамперед ідеї, поняття, цінності, коли їм надається справжнє буття, а матеріальні речі розглядаються як небуття, ніщо (meon у Платона). Така позиція об'єктивного ідеалізму, який ототожнює мислення і буття, зводить буття до мислення. Це ототожнення було наріжним каменем філософії Гегеля. З позиції об'єктивного ідеалізму буття ідеї — абсолютне і необхідне, а буття речі — відносне і випадкове, оскільки річ сьогодні є, а завтра її може не бути.

Дещо інші концепції буття характерні для суб'єктивістських течій в філософії. Оскільки в них суще (речі) не існує само по собі, то його буття чи небуття ставиться у залежність від суб'єкта. В емпіричній традиції (Джордж Берклі, Девід Юм) статус абсолютного буття належить психологічним переживанням, а в раціоналістичній філософії Декарта абсолютним буттям наділяється свідомість.

У філософії І. Канта наявні два центри абсолютного буття — «Я» і речі в собі. При їх зіткненні (накладанні форм розуму на подразнення від речей) виникає суще — світ речей, який вивчає наука. Однак, якби І. Кант був послідовним, то він не назвав би джерело подразнень «речами», адже речі — це щось оформлене, визначене, суще, а він заперечує «оформленість» речей в собі. Насправді ж речі в собі І. Канта — це чисте буття, буття, яке немає визначень. Тому вже він міг розмежувати буття і суще так, як це зробили пізніше Е. Гуссерль і М. Хайдеггер. І свідомість (Я) мислилася ним як носій певних апріорних форм, тобто як щось конкретно визначене, як суще, як річ. Так пізніше охарактеризує Е. Гуссерль декартівсько-кантівську концепцію свідомості.

Якщо в попередній філософії один вид сущого (матеріального чи ідеального) протиставлявся іншому як справжнє і несправжнє буття, то в некласичній філософії буття протиставляється сущому. А. Шопенгауер, йдучи за Кантом, різко розводить суще (світ в уявленні) і справжнє буття (світ волі). Воля втрачає риси предметності, оформленості, речі, вона не є сущим, до неї не застосовуються категорії сущого (причинність і т. ін.). Таке протиставлення наявне у філософії Ф. Ніцше. У Керкегора екзистенція як справжнє буття також протиставляється сущому, світу.

Тенденція протиставлення буття сущому стає домінуючою у феноменології та екзистенціалізмі. У феноменології за абсолютне буття приймається свідомість, яка мислиться як «жива діяльність», позбавлена предметної форми. Ця діяльність свідомості, на думку Гуссерля, конституює суще і надає йому відповідний спосіб (модус) буття. Суще і спосіб його буття задаються відповідними актами свідомості. Так, у сприйманні дається («конституюється») реальна річ, у вірі — цінності, у фантазії — казкові герої. Буття розпадається на різні сфери, відповідно до актів, у яких воно конституюється. М. Хайдеггер звинуватив всю попередню європейську філософію, починаючи з Парменіда в тому, що вона звела буття до сущого, розчинила буття в сущому. Буття, за Хайдеггером, це не щось поза людиною, протилежне людині, що можна виразити в понятті й перевести в технологію. Воно як смислова єдність всього сущого існує в світі тільки через існування людини.

Буття – (все що існує) одна з центральних філософських категорій, що позначає основу всього існування як для всього світу в цілому, так і для окремих предметів, речей та явищ; принцип існування як такий. Поняття буття є необхідною основою для осмислення єдності світу в його багатоманітності. Діалектичною протилежністю буття є небуття. Буття не зводиться лише до матеріально-предметного світу. Можна виділити матеріальне та ідеальне буття. Реальне буття – те що надає речам, процесам, особистостям, діям тощо просторового і часового характеру, воно індивідуальне і неповторне. Ідеальне буття – позачасове, невтілене у дійсності й досвіді, не є фактом, проте є незмінним, вічним. Ідеальним буттям володіють цінності, ідеї, математичні, логічні поняття. В ідеальному і реальному бутті можуть виділятися три способи існування (модуси): можливість, дійсність, необхідність. Між ідеальним та реальним буттям немає нездоланної межі, вони перебувають у тісному взаємозв’язку (справі передує ідея, задум). З проблемою буття тісно пов’язана проблема сущого, або проблема співвідношення незмінного буття та дочасних речей. При цьому суще розглядається як предметна, присутня форма буття (буття речей). Поняття буття пов'язане з поняттям «світ» – єдність об’єктивної дійсності та сутнісних сил людини, що має конкретно-історичний характер. Поняття «світ» означає єдність, цілісність й упорядкованість всього сущого. Світ охоплює натуральну й штучну природу (культуру), соціальні відносини, духовний світ людини, способи духовної творчості тощо.



Висновки по другому питанню.

Роблячи висновки з розглянутого питання, звернемося до найпоширенішої класифікації філософських позицій на основі розуміння вихідних характеристик буття:

• монізм — розуміння буття як єдиного у своїй основі;

• дуалізм — визнання двох коренів буття — матеріального та духовного—рівноправними і взаємодіючими;

• плюралізм — розуміння буття як абстракції від реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ;

• субстанціалізм — визнання того, що за поверхнею явищ лежить глибинна внутрішня сутність;

• реїзм — позиція, згідно з якою немає ніяких сутностей поза речами;

• організм (або організмизм) — позиція, згідно з якою будова світу подібна до організму, тобто внутрішньо пов'язана так, що окремі елементи не мають у ній самостійного значення;

• механіцизм — позиція, згідно з якою елементи світобудови пов'язані суто зовнішньо, тобто механічно;

• динамізм (діалектизм) — коли світ постає рухливим;

• статичність — світ у своїй основі незмінний.
Третє питання.

3. Основні категорії онтології.

До сфери онтології належить вчення про категорії. Категорії (грец. kategoria — вислів, вираз) – найзагальніші фундаментальні поняття, що виражають істотнні всезагальні властивості та відношення явищ дійсності (речей, процесів, живого, ідеальних предметів – всього, що утворює світ); загальніпоняття, форми мислення.

Категорії утворилися як результат узагальнення історичного досвіду пізнання, вони є відображенням моделей мислення якими керується людина при дослідженні явищ світу, питань, що адресуються предмету, що вивчається: де? (простір), коли? (час), чому? (причина), який? (якість), скільки? (кількість) тощо.

Провідною в онтології Нового Часу була категорія субстанція (лат. substantia – те, що покладено в основу) – основа світу, абсолютне буття, що існує безвідносно, завдяки самому собі та є незмінним. Більш конкретним значенням категорії субстанції є поняття субстрат – загальна основа всіх явищ; носій певних властивостей, те, що зв'язує властивості в щось єдине. У даному разі під субстанцією розуміється тіло, річ, речовина.

Субстанція є першопричиною сущого та визначає його. Для ідеалістів субстанцією є дух, Бог. Для матеріалістів – матерія. Матерія (лат. речовина) – єдине для всіх предметів начало, об’єктивна реальність незалежна від людської свідомості, що її відображає. Матерія нестворена, незнищенна, вічна та безкінечна.

Матеріальна дійсність складається з речей, що мають певні властивості та перебувають у відносинах.

Річ – фрагмент буття, що володіє певною стійкістю, визначеністю, цілісністю, самостійністю.

Властивість – характеризує визначеність речі з внутрішньої якісної сторони, і з зовнішньої репрезентуючи річ у співвідносинах з іншими. Прояв предмету що виявляє його спільність чи окремішність з іншими.

Відносини – взаємозалежність речей.

Атрибутами матерії є системність, рух, простір і час.

Система (грец. ціле) – сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках одне з одним і утворюють певну єдність. (системи планет, природні системи, суспільні системи). Рух – всяка зміна матеріальних речей.

Простір – форма буття матерії, що характеризує її структурність та протяжність. Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності – довжина, ширина і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Місце – це просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів.

Час – форма послідовної зміни станів предметів та процесів, відображає тривалість та послідовність змін матеріальної дійсності. Тривалість – це фази одного і того ж (тривалість дня, існування дерева, землі). У ній розрізняються фази (моменти) – сучасність, минуле і майбутнє. Послідовність вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі (те відбулось раніше, а це пізніше). Простір і час є об’єктивними та взаємопов’язаними.

Висновки по третьому питанню.

Отже категорії онтології всебічно розглядають різні аспекти буття, його природу, основу та структуру. Ці найзагальніші фундаментальні поняття виражають істотнні всезагальні властивості та відношення явищ дійсності (речей, процесів, живого, ідеальних предметів – всього, що утворює світ).



Висновки по темі.

У наш час поняття буття доволі глибоко розроблене, гнучке, внутрішньо диференційоване. Воно дає нам вагомі орієнтири для пізнання та практичної діяльності. Водночас стає зрозумілою і причина складності цього поняття: воно охоплює самі підвалини суб'єктно-об'єктного відношення й одночасно вписує людину у структуру світобудови, роблячи її, а особливо її свідомість фундаментальною умовою виявлення форм буття. Отже, ми, люди, є завжди при бутті у відношенні до буття, а з іншого боку, буття ніби стоїть завжди за нами, за нашими спинами, воно апріорно надане нам як тотальна якість, котру ми знаходимо в усьому (тому що вона — у нас) і в яку ми вкладаємо все те, з чим маємо справу. Буття є наш універсальний масштаб для пізнання та діяльності, а наші пізнання та діяльність постають реальними мірами використання цього масштабу.



Завдання та рекомендації до самостійного вивчення теми:

Із бюджету часу на самостійну роботу з даної теми виділяються дві академічні години. За цей час курсанти мають вивчити такі питання:



    1. Матеріалізм та його розвиток.

    2. Ідеалізм та його форми.

    3. Просторово-часовий континуум.

При самостійному засвоєнню теми слід звернути увагу на основні проблеми:

  • Матеріалізм, об’єктивний та суб’єктивний ідеалізм і їх бачення підстав існування світу.

  • Просторово-часовий континуум;

Вивчення проблеми буття слід розпочати з основних філософських підходів до визначення підстав існування світу: матеріалізму (з точки зору якого світ існує об’єктивно сам по собі, не маючи підстав поза собою), об’єктивного ідеалізму (світ існує через Бога, Світовий розум тощо, маючи підстави ззовні), суб’єктивного ідеалізму (світ існує через індивідуальну свідомість і визначається нею). Необхідно також звернути увагу на простір та час, як об’єктивні характеристики буття, способи існування матерії та на їх взаємозв’язок.

За даною темою передбачена підготовка доповідей, що можуть бути виголошені на семінарському занятті з теми:

1. Історичний розвиток ідеалізму та матеріалізму.

2. Некласична концепція буття.

2. Історія поглядів на простір та час.

З цієї теми передбачений наступний перелік тематики індивідуальних навчально-дослідних завдань:

1. Філософський зміст проблеми буття.

2. Категорія «матерія» в історико-філософському процесі.

3. Час і простір: історія поглядів.

4. Людинотворчий вимір буття світу.

5. Історія становлення онтології як науки.

При опрацюванні зазначених питань та виконанні ІНДЗ слід скористатися переліком рекомендованої до теми літератури:

1. Касьян В.І. Філософія / В.І. Касьян. – К., 2008. – С. 65 – 78.

2. Пазенок В.С. Філософія / В.С. Пазенок. – К., 2008. – С. 53 – 71.

3. Причепій Є.М. та ін. Філософія / Є.М. Причепій. – К., 2000. – С. 170 – 188.

4. Філософія / ред. Горлача М.І., Кременя В.Г. – Харків., 2001. – С. 79 – 86.

5. Філософія / ред. І.Ф. Надольного. – К., 2002. – С. 119 – 145.

6. Філософія. Курс лекцій / ред. І.В. Бичко та ін. – К., 1991. – С. 88 – 118.

7. Філософія / І.В. Бичко, В.Г. Табачковський та ін. – К., 1993. – С. 87 – 112.

8. Філософія / ред. Г.А. Заїченка. – К., 1995. – С. 80 – 97.



9. Філософія: словник – довідник / І.Ф. Надольний, Г.Б. Черушева та ін. – К., 2009.

10. Философский словарь / И.В. Андрущенко, О.А. Вусатюк и др. – К., 2006.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка