Філософія як наука



Сторінка5/5
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.73 Mb.
1   2   3   4   5

- включення людини в соціально-культурні процеси;

- опанування людськими способами діяльності;

- вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя;

- виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму.

2. Можна зробити висновок, що основою буття людини постає діяльність як особливий, специфічний прояв людської активності. Особливість людської діяльності виявляється, насамперед, у тому, що вона переводить виміри, параметри, якості природно-космічних процесів у складники людської життєдіяльності і навпаки – людські потреби, наміри та виміри – у реальні, фізичні речі та процеси. Діяльність постає як універсальне середовище, що поєднує людину зі світом, у тому числі – із її особливим духовним універсумом. Унаслідок того сама людська діяльність постає як своєрідно перетворений, трансформований космічний процес, а природні процеси вперше набувають вперше набувають свого яскравого виявлення лише в межах людської діяльності. Так, наприклад, велику різноманітність хімічних елементів і сполук людина змогла виявити не через просте спостереження природи, а лише втягуючи природні процеси у сферу власної діяльності. Основними видами людської діяльності є : матеріально-практична (перетворення природи, подолання опору матеріалу, дія з об’єктами), виховна (усвідомлення, мислення, знання, створення понять, ідей), духовно-практична (створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини – релігія, мистецтво і т.ін.). Необхідно відзначити, що людська діяльність має перетворювальний, а не пристосувальний характер, вона предметна, цілеспрямована, антропомірна, тобто на її процесах лежить масштаб людини, вона свідома і соціально організована. Розуміння діяльності як основи власне людського способу буття дає змогу окреслити екзистенціали людського буття. Термін «екзистенціал» походить від слова «екзистенція», що його у філософії ХХ ст. вживають для позначення специфіки людського існування. З цього огляду термін «екзистенціал» означає: 1\ те, поза чим немає людини як людини; 2\ те, чого немає у світі без людини, тобто саме те, що людина вносить у світ своїм способом буття. Становище людини у світі є таким, що людина водночас прилучена до кінцевого та нескінченного, часткового та тотального, тобто людина існує ніби на перехресті одвічних світових або буттєвих альтернатив: духу і тіла, неба і землі, одиничності та все загальності, ницості та величі, свободи та необхідності.

3. Поняття «людина-індивід-особа-особистість-індивідуальність», перш за все характеризують якісні прояви людини.

- Поняття «людина» означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

- Поняттям «індивід» позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні і унікальні природні і соціальні якості, представлені далеко не у всій родовій повноті та яскравості. Ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки. Таку діалектику одиничного та загального в індивіді часто позначають висловами: «типовий індивід», «дуже своєрідний індивід» і т.ін.

- Поняття «особи» характеризує певні реальні якості людського індивіда. Тому поза індивідом особи немає. Але це не означає,що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, на особу переносити безглуздо. Як звичайно, до поняття особи включають три найважливіших моменти.

В першому значенні особа – це суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків, тобто той, від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані; за цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях. У більшості розвинених країн досить чітко визначають на юридичному рівні, кого і коли можна вважати повноцінною особою, наприклад, за ознакою повноліття, можливістю виконання всіх основних соціальних повноважень та ін. По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями,переконаннями, ідеалами і т. д. Нарешті, по-третє, особа постає як людська «самість», вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей. Якщо особа усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги, вона стає людською особистістю – самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.

4. Для людської індивідуальності (як і для будь-якої людини) велике значення мають ціннісні орієнтири. Поняття цінностей позначає не стани чи властивості речей самих по собі (або в контексті реальних предметних співвідношень), а їх якісні прояви щодо людини. Цінність – це значущість чогось для людини. Поняття цінностей у певному сенсі протистоїть поняттю знання; людина може знати, що певна річ нічого не варта в аспекті її предметних співвідношень, але для неї може бути надзвичайно цінною як спогад, родинна реліквія та ін. (згадаймо, як Тарас Бульба загинув, не побажавши залишати ворогам своєї люльки). Цінність постає як цілісний, інтегральний мотив діяльності та характеристика людських вчинків у тому сенсі, що вчинок вказує на те, що для певної людини постає її справжніми цінностями. Хоча цінності мають індивідуалізований характер, до найголовніших людських цінностей можна впевнено віднести:

- визнання життя людини найвищою цінністю постає вихідним принципом сучасного гуманізму;


-із такого визнання органічно випливає право людини на вибір життєвого призначення;

- якщо це так, то наступною цінністю для людини є свобода.


ЛЕКЦІЯ № 15

КУЛЬТУРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ

ПЛАН


1. Особливості сучасних проявів культури. Суттєві ознаки культури.

2. Поняття цивілізації. Взаємозв’язок культури та цивілізації.

3. Національні культури та культура загальнолюдська.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ: культура, цивілізація,артефакт.

1. Фактично все те, що ми називаємо людським початком буття, постає перед нами як збалансування та певне протистояння стихійно-природного та нормативно-соціального в людині. Ясно, що цей момент постає принципово важливим для філософського осмислення людини, і він набув свого досить виразного виявлення у проблемі культури. Ознаками культури є:

- те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність («друга природа», створена людиною);

- способи, технології, методи творення культурних явищ (культуротворча людська діяльність), які вводять людину у так званий технологічний аспект культури;

- сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінностей;

- те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості людини проявились максимально повно, досконало та виразно;

- способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей.

Перш за все культура постає як те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність, або, як це інколи визначають, - як «друга природа», створена людиною. За цією ознакою культура окреслюється як світ артефактів – штучних речей та явищ, що протистоять недоторканій природі. Відповідно, за межами людської діяльності ми вже не стикаємося із культурою. Слід сказати, що саме слово «культура» в своєму початковому значенні фіксує цей момент, бо воно позначало оброблення землі; по сьогоднішній день це значення збереглось. Друга ознака культури – способи культуротворчої людської діяльності – вводить нас у так званий технологічний аспект культури; за цією ознакою можна вести розмову про розвиток культури, про культури передові та відсталі, ефективні та неефективні, індустріальні та до індустріальні, розвинені та примітивні. Наприкінці Х1Х – на початку ХХ ст.європейська культура все більше і більше виявляє себе як некласична за провідними тенденціями. Некласична культура має риси, споріднені із рисами некласичної філософії. Вона: 1\ не претендує на сягання абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму; 2\ всіляко акцентує несвідомі та позасвідомі чинники людської життєдіяльності; 3\ розглядає дійсність як відносну та скоріше розпорошену, подрібнену, ніж цілісну і завершену. Яскравим проявом некласичної культури у ХХ ст. постає так звана «масова культура», яка бачить свою місію не в тому, щоб людину підносити до якихось вищих рівнів діяльності та світосприйняття, а в максимально вільних виявленнях людських стихійних та спонтанних бажань, уподобань і імпульсів. Всі ці тенденції в кінці ХХ ст. знайшли своє концентроване відображення у явищі мистецького постмодерну, який : а\ порушуючи класичні норми художньої творчості, змішує всі жанри і форми мистецтва; б\ експериментує із шедеврами світового мистецтва; в\ інколи більше цінує самий «акт у мистецтві», ніж його результати. Досить велика кількість діячів мистецтва та культури не приймає ні масовї культури, ні постмодерну в мистецтві, вважаючи їх виявленням тенденцій до деградації як людини, так і культури.

2. У повсякденному житті поняття культури досить часто ототожнюється із поняттям цивілізації. Терміни «культура» та «цивілізація» увійшли в науковий обіг у ХУ111 ст., в епоху Просвітництва, де вони часто фігурували як синоніми. І пізніше (наприклад, в концепції російського соціолога М. Данилевського) вони досить часто позначали те саме, хоча у вихідному значенні латинський термін «civilis» перекладається як «громадський» та «міський». Проте, вже у першій третині Х1Х ст. американський соціолог Л.Морган позначив терміном «цивілізація» певну велику епоху історичного розвитку людства, яка йшла за епохами дикунства та варварства. За Морганом, для дикунства були характерні стадне життя, збиральництво, використання для житла природних схованок (печер, гротів та ін.), оперування примітивними кам’яними знаряддями праці. Варварство вже характеризується родовою організацією життя, використанням вогню, прирученням тварин, елементарним землеробством, побудовою житла та виготовленням глиняного посуду. За цією епохою розпочалася епоха цивілізації – епоха міст, виникнення сім’ї, виготовлення та використання металів, поява держави та відкриття і використання письма. Наведені характеристики цивілізації свідчать, що її поява суттєво стабілізувала суспільне життя та хід історії, створила умови для нагромадження історичного досвіду і, звичайно, сприяла продуктивнішому розвитку культури. Тепер певний народ або спільність людей могли захищати свої культурні здобутки, зберігати відомості про своє минуле у записах, не покладаючись на нестійку людську пам’ять та крихкість окремих людських життів. Проте, стає також ясним, що поняття цивілізації не співпадає із поняттям культури: цивілізація ніби концентрує переважно ті сторони суспільного життя, які забезпечують функціонування технологічної складової культури, а не її смислових засад. Першими гаслами цивілізації стають «зручність, ефективність, комфорт». Через це вже у Х1Х ст. виникають ідеї протиставлення культури та цивілізації одне одному, але виразно це протиставлення було подано у концепції «морфології культури» О.Шпенглера, у деяких міркуваннях М.О.Бердяєва. Після книги О.Шпенглера «Занепад Європи» проблема взаємозв’язку культури та цивілізації стає визнаною і надзвичайно актуальною. Коментуючи цей твір німецького кульуролога, російський філософ М.Бердяєв зазначав, що культурою рухає безкорисне прагнення самореалізації, а цивілізацією – саме користь, матеріальні зацікавлення. Тому цивілізація знищує культуру, веде до втрати нею своїх живильних імпульсів; на місце культури як прагнення до людського самовиявлення на рівні виходу на абсолюти, священне, приходить псевдокультура, заснована на неконтрольованих вибухах негативної енергії.

3. Хоча культуру творять людські особистості, проте, вони вписані в певні спільності, історичні епохи, певний суспільний процес. За твердженнями О.Шпенглера, джерелом культурного творення постає душа певного народу. Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігурує поняття національної культури. Ясно, що в сучасному суспільстві національну культуру не можна ототожнювати із народною культурою, оскільки національна культура твориться вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановитими та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ототожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичайно, представники різних націй, народів, етнічних груп, Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві – це явище складне, багатоелементне як за суб’єктами свого творення, так і за змістом. Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури. Дискусійність цього питання значною мірою обумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, входячи у життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом із молоком матері вбирає в своє сприйняття дійсності певні взірці життя, діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв і т.ін. Є питання, де та як існує світова культура? Чия вона, хто її творить та використовує? Ще ранній християнський філософ –римлянин С.Боецій писав, що реальність загального полягає в тому, що воно присутнє в кожній речі, але сутність загального знаходить виявлення лише в розумі та загальних поняттях людської мови. Кожна національна культура є унікальною, проте вона є людською культурою. Через це між культурами можливий і необхідний діалог.

ЛЕКЦІЯ № 16

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ.

ПЛАН


1.Соціально-екологічні проблеми.

2.Соціально-економічні і демографічні проблеми.

3. Соціально-політичні проблеми.

4. Проблеми людини.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ: глобалізація, екологічна криза, демографічна проблема, міжнародний тероризм.

1. Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих вічних тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу. Особливо у наш час, який називають «епохою глобалізації». Широкий міжнародний резонанс викликали ряд доповідей Римського клубу, в яких пильна увага приділялася глобальним проблемам сучасності, розв’язання яких вимагає спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів. Поряд з відверненням ядерної війни до глобальних проблем належать охорона навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча та демографічна проблеми, мирне освоєння космосу і багатств Світового океану, подолання економічного відставання країн, що розвиваються, ліквідація небезпечних хвороб, статус людини в сучасному світі і її майбутнє та інші. Так, глобальною постала на початку ХХ1 ст. проблема міжнародного тероризму. Що охоплюється поняттям «глобальні проблеми»? Які характерні ознаки дають змогу говорити про них як про явище особливе, що стосується всього людства? Відповіді на ці запитання важливі не лише в теоретичному, а й у практичному плані.

Індустріальне виробництво принесло людству не лише позитивні здобутки. Його негативні сторони виявилися у тому, що:

-по-перше, воно зробило людську працю більш одноманітною, механічною, часто майже позбавленою забарвлення людською індивідуальністю;

- по-друге, машинне виробництво призвело до масового каліцтва людей, масової їх загибелі внаслідок технічних аварій та катастроф (згадаймо Чорнобиль), а застосування техніки на війні спричинило небачені жертви під час військових конфліктів;

- нарешті, впровадження машин та машинного виробництва зумовило значну раціоналізацію людської свідомості, виникнення механістичного світобачення, ототожнення природних процесів і навіть людини з машинами підвищеної складності.

Але чи не головним негативним наслідком індустріалізації виробництва стало виникнення глобальних проблем сучасної цивілізації, зумовлених тим, що людська технічна та виробнича діяльність за своїми масштабами досягла вимірів загальнопланетних процесів. Глобальними їх назвали саме тому, що вони охоплюють та заторкують певною мірою усе людство, усю земну кулю («глобус» з латини – куля). У зв’язку з цим і розв’язувати їх може лише все людство або, принаймні, більшість його. Глобальні проблеми не можна розв’язати в межах окремих країн або окремих регіонів Землі. Досить показовою щодо характеристик глобальності постає Чорнобильська катастрофа: відомо, що негативні впливи вибуху її четвертого реактора так чи інакше поширились на десятки країн. Найбільше від прямої дії наслідків вибуху постраждали Україна, Білорусь та деякі регіони Росії. Реальні масштаби її загрозливих наслідків важко оцініти навіть зараз. Проте незаперечливим уроком Чорнобильської катастрофи постає те, що сучасні техніка та технологія не вибачають людських помилок чи недбалості, а, навпаки, вимагають уважності, дисципліни і, у тому числі, того, що ще Б.Паскаль називав «гідним мисленням», тобто мисленням із граничним ступенем щирості, відкритості та самоусвідомлення. Того ж вимагають й інші глобальні проблеми сучасності. А звідси випливає філософський аспект глобалістики: сьогодні людство живе і діє у новому режимі осмислення себе та відповідальності.

Соціально-екологічні проблеми – це проблеми, пов’язані з порушенням унаслідок людської діяльності рівноваги в геологічних, біохімічних процесах Землі та біосфери загалом. До комплексу екологічних проблем входять: а\ забруднення довкілля; воно настільки інтенсивне,що на Землі сьогодні майже немає екологічно чистих рік; до того ж забруднені не лише грунти, водоймища, атмосфера, а й космічний простір навколо планети; б\ знищення лісів, зеленого шару Землі, через що відбулися зміни у водообмінних процесах планети, у температурному режимі на її поверхні; сучасна наука занепокоєна появою «парникового ефекту» в земній атмосфері, коли внаслідок виробничої діяльності відбувається підвищення загальної температури: це загрожує таненням полярних льодів і відчутним підвищенням рівня води у Світовому океані; в\ зменшення площі грунтів, придатних для рільництва внаслідок будівництва міст, шляхів, підприємств, ерозії грунтів та ін. Весь комплекс екологічних проблем, в тому числі і Чорнобильська, створює реальні загрози людському життю. За попередніми прогнозами деяких футурологів (прогнозування майбутнього), до середини ХХ1 ст. людство може знищити себе внаслідок загальної екологічної катастрофи.

2. Серед глобальних соціально-економічних проблем актуалізуються енергетична проблема і проблеми, пов’язані з хімічним виробництвом. Відомо, що ефективність сучасного виробництва перебуває у прямо пропорційній залежності від рівня енергоозброєності праці. Але саме виробництво енергії є чи не найбільш екологічно небезпечним: теплові станції викидають у повітря тисячі тонн отруйних газів та твердих пилових відходів. Ядерні станції небезпечні через радіацію, а також необхідність захоронення відходів ядерного палива. Енергетика також є найпотужнішим чинником створення «парникового ефекту». Намагання використовувати природні джерела енергії (сонячне випромінювання, вітер, припливи) поки що неефективні.

Демографічна проблема пов’язана з перенаселенням певних регіонів Землі. Загалом населення планети збільшується відчутними темпами. Тому виникають проблеми забезпечення людства продовольством, житлом, одягом, медичним обслуговуванням, проблеми, пов’язані з легальною та нелегальною еміграцією.

3. Серед глобальних соціально-політичних проблем на перший план висуваються проблеми війни та миру, зумовлені нагромадженням зброї масового знищення людини. Хоча після розпаду СРСР за умов відсутності протистояння двох світових соціальних систем загроза світової ядерної війни ніби відсунулась на другий план, проте, вона не зникла, Ніхто не гарантує людству захист від ядерного шантажу, політичного авантюризму як із боку певних політичних режимів, так і певних злочинних груп і навіть одинаків. Глобальною проблемою став і міжнародний тероризм. Зброї у світі нагромаджено так багато, що серйозну загрозу становить її зберігання; знищення її – складна і дорога процедура.

4. Крім того, до глобальних проблем сучасної цивілізації належать проблеми людини, тобто такі, що пов’язані з масовим розповсюдженням деяких хвороб (СНІД, онкологічні, серцево-судинні захворювання, діабет та ін.); проблеми збереження культурної спадщини людства, взаємин між людьми, матеріальної і духовної незабезпеченості життя, обмеження прав і свобод громадян, наркоманією та ін.

Якими ж можуть бути шляхи та умови розв’язання глобальних проблем? До них можна віднести:

- масове роз’яснення значення та масштабів глобальних проблем;

- введення в освіту знань, що мають відношення до цієї проблематики;

-міжнародна співпраця у справі їхнього розв’язання;

- міжнародне запровадження в економічні показники виробництва таких норм, що забезпечують фінансування, спрямовані на розв’язання глобальних проблем.



Загалом глобальні проблеми сучасності вимагають від людства нового рівня міжнародної інтеграції.
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка