«Етика» і «Основи християнської етики і моралі»



Сторінка2/4
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.71 Mb.
1   2   3   4
Тема: «Життя»

Актуальність теми: Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні і за який несе відповідальність. Але сучасна ситуація в суспільстві, вказує на те, що найвищий дар людини, її життя, відходить на задній план, поступаючись місцем «більш важливим» цінностям – багатству, кар’єрі, владі, миттєвим насолодам. І саме цим порушується П'ята Божа заповідь, яка стоїть в обороні не тільки нашого ближнього, але й нас самих.
Навчальна мета:

Знати: сутність п’ятої заповіді Божої та обов’язки щодо особистого життя та життя інших людей.

Вміти: пояснювати вияви порушень п’ятої Божої Заповіді.

Розуміти: цінності людського життя та потребу його збереження; відповідальність людини за збереження довкілля.
САМОСТІЙНА ПОЗААУДИТОРНА РОБОТА
Питання для обговорення:
1. Життя як Божий дар:

  • цінність людського життя;

  • християнський погляд на співвідношення душі і тіла;

  • п'ята Заповідь Божа: «Не вбий», її моральний зміст;

  • вбивство фізичне й духовне.

2. Обов’язки щодо особистого життя: християнський погляд:

  • обов’язки щодо збереження власного здоров’я;

  • алкоголізм, наркоманія, тютюнопаління як порушення Заповіді Божої – «Не вбий»;

  • самогубство – один з найбільших гріхів проти п'ятої Божої заповіді.

3. Обов’язки щодо життя інших людей: християнський погляд:



  • проблема евтаназія, види евтаназії;

  • евтаназія як порушення п’ятої Божої заповіді;

  • аборт як порушення п’ятої Божої заповіді.



Завдання для самостійного опрацювання

Завдання 1. Законспектуйте уривок з роботи Дана Г.П «Етика для лікарів, медсестер і пацієнтів», що відображає позицію християнської церкви на проблему евтаназії. З’ясуйте чому евтаназія збороняється християнською моралю.

Прийняття смерті



Смерть - це вінець життя, остання велика пригода. Якщо помираємо добре, це означає, що наше життя було вдалим; якщо погано, то було поразкою. Помирати добре - це означає бути в мирі з Богом, з собою та близькою нам людиною.

Прийняття є ключем до хвороби й смерті. «Тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!» (Лк. 22,42). Це був приклад Ісуса наприкінці Його життя. Його остання молитва була словами з Псалма: «В руки Твої віддаю Я духа Мого»(Пс. 31, 6).



Етична оцінка

Основним етичним принципом є те, що самогуб­ство й убивство, які одночасно є в евтаназії, - це сер­йозні аморальні вчинки, і жодні обставини не можуть їх виправдати. Вони заборонені згідно з заповіддю: «Не вбивай». Ця заповідь, на чому треба особливо на­голосити, ані не є лише законом Католицької Церк­ви, ані простою єврейською забороною. Цю заповідь Бог дав усім людям і її завжди інтерпретували як: «Не вбивай невинного».

Евтаназія функціонує у двох формах: активній і пасивній.

Активна евтаназія - це безпосереднє вбивство найчастіше з допомогою надмірної дози ліків або смертельних ін'єкцій (внутрішньовенних). У випадку пацієнта можемо говорити про самогубство, а у випадку лікаря про вбивство.

Пасивна евтаназія - це просто діяльність, яка по­лягає в припиненні постачання їжі й напоїв або від­повідних ліків. У випадку діяльности першого типу пацієнта дослівно до смерти морять голодом - це по­вільна смерть, але це не безпосереднє вбивство. У деяких лікарнях ця діяльність дуже поширена щодо пацієнтів із стабільним автономним станом. Лікар й медсестри стомлені опікою над пацієнтом, яка не приносить результатів; керівники лікарні нарікають, що змушені викидати на вітер гроші, призначені на опіку; родина пацієнта фізично й психічно вичерпана.

В авторитетному, але короткому звіті стосовно евтаназійної кризи Монсеньйор Вільям Б. Сміт під твердив доречність «звичайної» та «надзвичайної опіки». На його думку, «звичайна" опіка» - це така, яка обов'язковою, а «незвичайна» - це така, яка можлива. Важко собі уявити, щоби можна було «незвичайною» опікою визнати подавання пацієнтам їжі й напоїв. Відтак жодні обставини не виправдовують припинен­ня виконання цього медсестринського й лікарського обов'язку..

Той факт, що пацієнт сам вимагав власної смерти, не означає, що його бажання є легальним. 24 сторіч­чя тому Гіппократ прокоментував ту саму проблему: «Ніколи ані не дам нікому смертельних ліків, якщо мене про це проситимуть, ані не підкажу нікому та­кої поради». Це не тільки буде злом із морального по­гляду, але й знищить довіру, яку пацієнти мають до лікарів, якщо хворі знатимуть, що в їхньому випадку евтаназія можлива.

«[] життя і смерть появив я перед тобою, бла­гословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству»,' - читаємо в Книзі Второзаконня (30, 19).У справі абортів і евтаназії сус­пільство й служба охорони здоров'я щораз частіше нисловлюються за смерть, що принесе світові не бла­гословення, а прокляття.

У виступі Папи Івана Павла II перед Робочою гру­пою Папської академії наук 21 жовтня 1985 року на тему евтаназії сказано:

«Науковці й лікарі покликані користуватися сво­їм умінням і енергією, щоби служити життю. Не мож­на їм, із жодної причини й у жодному випадку, нищи­ти життя. [...] Евтаназія - це злочин, у якому нікому іні не можна брати участи, ані навіть дозволяти його.

Науковці й лікарі не мають вважати себе богами жит­тя, а його кваліфікованими й благородними слугами»

«Евтаназія» («милосердне» вбивство) заборонена в будь-якій формі. Неможливість забезпечити осно­вні засоби для збереження життя рівнозначна евтаназії. У будь-якому випадку ані лікар, ані пацієнт не зобов'язані використовувати надзвичайні засоби».

Завдання 2. Прокоментуйте позиція Пап, Отців Церкви та християнських богословів на проблему абортів. Чому аборт вважається вбивством?

Церква послідовно виступала проти абортів від початку свого існування. У книзі «Дідахе» (близько 100 р. після Р. Хр.), яку вважають збіркою найбільш ранніх правил християнської віри й моральних за­конів, сказано: «Не можна вбивати плоду, роблячи аборт». Атенагор (близько 177 р.) і Тертуліян (близько 225 р.) описують аборт як убивство. Схожі висновки оприлюднив св. Кипріян і св. Іполит, а також синод в Ельвірі (близько 300 р.) й св. Василій Великий (+235), який говорив: «Жінка, яка свідомо нищить плід, відповідає за вбивство. І жодні відмін­ності, чи це повністю сформований, чи ще несформо­ваний плід, ми в цьому випадку не можемо прийняти». У IV і V ст. св. Іван Золотоустий і св. Августин виголошували схожі думки.

У сучасному світі аборти багаторазово було засу­джено в папських енцикліках і промовах, а також відповідях Апостольської Столиці.

У Humanae vitae (1968) Папа Павло VI сказав: «[…] почуваємося до обов'язку ще раз заявити, що треба безумовно відкинути - як морально недопустимий спосіб обмеження кількості потомства - безпосереднє порушення розпочатого вже процесу життя, а особливо безпосереднє переривання вагітності, хоч би і виконуване з лікувальною метою».

Незмінну науку Церкви підтвердив Другий Ват канський Собор (1962-1965) у Gaudium et spes (Дупастирській конституції про Церкву в сучасному сві ті). У 27-му пункті сказано:

«Крім того, усе, що загрожує життю, як-от усілякі вбивства, геноцид, усунення плоду, евтаназія й добро­вільне самогубство; [...] усе це й такі ж справи й прак­тики є ганебними».

Багато в кого складається враження, що переду­сім Католицька Церква виступає проти абортів, але це неправда. Багато протестантських Церков приєд­налися й стоять у перших рядах борців із цією не­справедливістю. Упродовж останніх років вони також страждали внаслідок безпосередніх атак, або ж через те, що їх переслідували своїми аргументами прихиль­ники абортів.

Дітріх Бонгоффер, великий лютеранський бого­слов, якого вбили нацисти 1945 р., написав у своїй книжці "Етика":



«Знищення ембріона в матці є злочином, який по­лягає в тому, що відбирається право на життя, яким Бог обдарував зачату особу. Запитання, чи ми турбу­ймося тут про людську істоту, чи ні, ставлять тільки для того, щоби ще більше ускладнити цю пробле­му. Фактом є те, що Бог напевне мав намір створити людську істоту й тому її зачали, однак свідомо позбавили життя. А це є вбивством».

ТЕМАТИКА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

  1. Евтаназія і християнська етика.

  2. Аборт як одна з центральних проблем християнської етики та біоетики.


САМОСТІЙНА АУДИТОРНА РОБОТА

  1. Збереження природи як обов’язок кожного християнина.

  2. Як ми повинні ставитися до тварин?



запитання для контролю і самоконтролю

  1. Чому в християнстві життя розглядаєте як дар Божий?

  2. Які мотиви повинні нас стримувати від руйнування власного життя?

  3. Чому евтаназія не прийнятна для християн?

  4. Яка різниця між фізичним і духовним вбивством?


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Андрушко В., Огірко О. Релігієзнавство: Навчальний посібник. – Львів: НЛТУУ, ЛНУВМБТ, 2007.

  2. Барщевський Т. Вступ до біблійних наук: Конспект лекцій. – Львів: Свічадо, 2006.

  3. Бендик М., Гнатів І., Огірко О. Християнська етика. – Львів, 1997

  4. Біблія

  5. Дан Г.П Етика для лікарів, медсестер і пацієнтів. – Львів: Свідчадо, 2008.

  6. Мовчан В.С. Етика. – Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007.

  7. Сабара О. Вибір добра: Основи християнської етики: Метод. матеріали. – Львів: Світ, 2009.

  8. Серафим Слободський Закон Божий: Підручник для сім’ї та школи. – К.: Фентезі ЛТД, 1996.

  9. Християнська етика і педагогіка: статті та уроки. – Острог: «Острозька академія», 2001.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

(для студентів)
Тема: «Багатство земне і власність»

Актуальність теми: Тема ставлення християн до матеріальних благ не може не хвилювати сучасну людину, особливо у наш час, коли матеріалістичні ідеології наскрізь пронизують наше існування, коли дилему «мати» чи «бути» так часто вирішують на користь першого. Християнство, віддаючи перевагу другому, не заперечує значення матеріальних благ у житті людини, але наголошує, що вони є тільки засобом і не повинні стати самоціллю.
Навчальна мета:

Знати: ставлення християнської церкви до проблеми приватної власності; співвідношення моральної та економічної складової в суспільних процесах.

Вміти: пояснювати сутність і негативний вплив злочинів проти чужої власності.

Розуміти: значення християнських моральних норм в розвитку економічної та соціальної сфери суспільства.
САМОСТІЙНА ПОЗААУДИТОРНА РОБОТА
Питання для обговорення:
1. Християнський погляд на економіко-соціальної сферу:

  • право на приватну власність як одне з природних прав людини;

  • способи набуття власності та їх моральна оцінка;

  • проблема земного багатства у християнській етиці;

  • економічна діяльність та соціальна справедливість(християнський погляд).

2. Злочини проти чужої власності:

  • пошана своїх та чужої власності як виконання заповіді Божої: «Не кради»;

  • об’єкти незаконного привласнення (матеріальні блага, духовні здобутки, праця, час тощо)

  • види злочинів проти чужої власності (крадіжка, шахрайство, лихварство, затримання платні, плагіат, хабарництво, вандалізм тощо);

  • дармоїдство як порушення заповіді - «Не кради».

3. Десята заповідь Божа: «Не бажай нічого, що належить ближньому твоєму…», її моральний зміст:

  • заздрість як порушення заповіді - «Не бажай нічого, що належить ближньому твоєму…»;

  • жадібність і бажання надмірного привласнення земних благ як джерело гріховного життя;

  • надмірні бажання та сучасні проблеми людства


Завдання для самостійного опрацювання

Завдання 1. Законспектуйте уривок з праці російського філософа Володимир Соловйов «Виправдання добра» і дайте відповіді на наступні питання:

  • Яка причина існування, на думку Соловйова, економічних протиріч?

  • Як співвідносяться моральні та економічні сфери?

  • Що потрібно, щоб впорядкувати економічні відносини?

Для людини, яка стоїть на моральній точці зору … неможливо брати участь в … соціально-економічній ворожнечі, так само як і у ворожнечі між націями і племенами. І разом з тим для неї неможливо залишатись байдужою до матеріального стану ближніх. … Сам факт економічних бід є свідченням того, що економічні відносини не пов’язані як слід з началом добра, морально не організовані.

… Визнавати в людині лише економічного діяча – виробника, власника і споживача матеріальних благ – є хибною і аморальною точкою зору. Згадані функції самі по собі не мають значення для людини і жодним чином не виражають її сутності й гідності. Продуктивна праця, володіння і користування її результатами представляють одну з сторін у житті людини чи одну із сфер її діяльності, але правдиво людське зацікавлення тут викликає лише те, як і для чого людина діє в цій ділянці.

Як довільна гра хімічних процесів може відбуватися лише в трупі, а в живому тілі ці процеси пов’язані і визначені органічними цілями, так само й довільна гра економічних факторів і законів можлива лише в мертвому суспільстві, яке розкладається, а в живому, яке має своє майбутнє, господарські елементи пов’язані і визначені моральними цілями, і проголошувати тут вседозволеність – означає говорити суспільству: вмирай і розкладайся!

… Я відстоюю лише ту очевидну істину, що при достатній силі моральних спонукань у даної особи   приватної і, тим більше, урядової   ніяка гадана економічна необхідність не завадить їй підпорядкувати матеріальні міркування моральним в тій чи іншій справі, а звідси логічно випливає, що ніяких природних законів, які діють незалежно від якості волі осіб, у цій ділянці не існує. … Ніяких самостійних економічних законів, ніякої економічної необхідності немає і не може бути, тому що явища господарського порядку мислимі лише як діяльність людини – моральної істоти, здатної підпорядовувати всі свої дії мотивам чистого добра. Самостійний і безумовний закон для людини, як такої, один – моральний, і необхідність одна – моральна. Особливість і самостійність відносин у господарській сфері полягає не в тому, що вона має свої фатальні закони, а в тому, що вона за суттю своїх відносин є особливим, своєрідним тереном для застосування єдиного морального закону. Так земля відрізняється від інших планет не тим, що має якесь своє самобутнє джерело світла (чого в неї в дійсності немає), а лише тим, що завдяки своєму місцю у сонячній системі вона особливим, своєрідним чином приймає і відбиває єдине спільне світло Сонця. …

Сфера матеріальних відносин (особливо економічних) має право на те, щоб стати предметом моральної дії людини, має право на здійснення чи втілення в ній вищого, духовного начала, матерія має право на своє одухотворення – ось перший сенс цього принципу, сенс абсолютно істинний і найвищою мірою важливий. …

Суспільна аморальність полягає не в індивідуальній і спадковій власності, не у розділенні праці й капіталу, не в майновій нерівності, а саме у плутократії, яка є спотворенням належного суспільного порядку, піднесенням нижчої і службової за сутністю сфери   економічної   до ступеня вищої і пануючої і зведення всього решта до значення засобу та знаряддя матеріальної вигоди. …

Соціалізм від початку – навіть у своїх найбільш ідеалістичних виявах – ставить моральну досконалість суспільства у пряму і повну залежність від його господарського устрою і хоче досягнути морального перетворення чи переродження виключно лише шляхом економічного перевороту, і це ясно показує, що він, по суті, стоїть на тих самих основах, що й вороже йому міщанське царство – на основах панування матеріального інтересу. В обидвох один і той самий девіз: «Хлібом єдиним буде жити людина» (пор.: Мт. 4, 4; Лк. 4, 4). … І тут, і там людину трактують як економічного діяча, абстрагуючись від інших сторін її сутності. І тут, і там кінцевою метою і найвищим благом визнається економічний добробут, і боротьба між двома ворожими станами   не принципова, тобто не через суть принципу, а лише через обсяг його здійснення: одних турбує матеріальний інтерес капіталістичної меншості, а інших   теж матеріальний інтерес робочої більшості. … Послідовний соціалізм, який хоче остаточно обмежити життя людства виключно цими нижчими інтересами, жодною мірою не є антитезою, а лише крайнім виявом, останнім завершенням односторонньої буржуазної цивілізації. … Соціалізм, в кінцевому рахунку, визнає в людині лише (чи, у будь-якому разі, більш і перш за все) економічного діяча. …

Обидві ворожі сторони взаємно обумовлюють одна одну і не можуть вийти з хибного кола, допоки не визнають і не приймуть на ділі простого і безсумнівного, але ними забутого положення, що значення людини, а відповідно й людського суспільства у своїй суті не визначається економічними відносинами, що людина не є перш за все виробником матеріальних благ чи ринкових цінностей, а   чимось набагато важливішим, і суспільство, відповідно, також є чимось більшим, аніж господарський союз. …

Для правильного вирішення так званого «соціального питання» насамперед потрібно визнати, що норма економічних відносин лежить не в них самих, а що вони підлягають загальній моральній нормі, як особлива область її застосування. Триєдине моральне начало, що визначає нашу належну позицію щодо Бога, людей і матеріальної природи, знаходить своє повне і нероздільне застосування в економічній області. …

… Людина є моральною істотою, а тому природна солідарність для неї недостатня: вона повинна не лише трудитися для всіх, брати участь у спільній справі, але ще й знати і хотіти такої участі. Хто відмовляється визнати цю істину в принципі, той відчує її фактичну силу у фінансових крахах і господарських кризах. Адже і винуватці, і жертви цих аномалій   саме такі люди, які трудяться для себе. …

Виходить, для того щоб кожний, хто трудиться для себе, трудився водночас і для всіх, недостатньо природного зв’язку економічних відносин, а необхідне свідоме спрямування їх до спільного блага.

… Якщо з морального погляду будь-яка людина – землероб, письменник чи банкір – повинна трудитися з усвідомленням і бажанням загальнокорисності своєї праці, якщо вона повинна дивитись на працю як на обов’язок виконання Божої волі й служіння загальному добробуту ближніх, то цей обов’язок, саме як загальний, передбачає, що всі так само повинні ставитися до цієї людини, тобто сприймати її не як знаряддя лише, але й як предмет або мету загальної діяльності, що суспільство має обов’язок визнавати і забезпечувати право кожного самостійно користуватися – для себе і для своїх – гідним людським існуванням. Гідне існування можливе при добровільній убогості – тій, яку проповідував св. Франциск і в якій живуть наші мандрівні богомольці; але воно стає неможливим при такій роботі, коли все значення людини зводиться до ролі звичайного знаряддя для виробництва чи переміщення речових багатств.

Безумовне значення людини базується, як ми знаємо, на можливості безконечного вдосконалення, яка лежить у її розумі та волі, чи, за висловом Отців Церкви,   можливості обоження (theosis).

Ця можливість не переходить у нас в дійсність безпосередньо, одним повним актом, тому що тоді людина була б уже рівна Богові, що противне істині, – ця внутрішня потенція стає дедалі більше і більше дійсністю, для чого потрібні певні реальні умови. …

Моральне впорядкування економічних відносин було б разом з тим і економічним прогресом. …

Ми вже знаємо дві умови, за яких суспільні відносини у сфері матеріальної праці стають моральними. Перша, загальна умова полягає у тому, щоб сфера економічної діяльності не відокремлювалася і не утверджувалася як самостійна, самоцільна. Друга умова, більш спеціальна, полягає у тому, щоб виробництво здійснювалось не за рахунок людської гідності виробників, щоб жоден з них не ставав лише знаряддям виробництва, щоб кожному було забезпечено матеріальні засоби для гідного існування і розвитку. Перша вимога має характер релігійний: не ставити мамони на місце Бога, не вважати матеріальне багатство самостійним добром і кінцевою метою людської діяльності, навіть у сфері господарській; друга є вимогою чоловіколюбства: жаліти струджених і обтяжених і не цінити їх нижче від бездушних речей. …

З погляду морального, праця – це взаємодія людей в матеріальній сфері, яка, у згоді з моральними вимогами, повинна забезпечувати всім і кожному необхідні засоби до гідного існування і всебічного вдосконалення, а за своїм остаточним призначенням повинна переобразити і одухотворити матеріальну природу. …

Корінь зла тут [у сфері обміну], як і у всій економічній сфері, один і той самий: перетворення матеріального інтересу із службового у панівний, із залежного в самостійний, із засобу в ціль. З цього отруйного кореня у сфері обміну виходять три дуже шкідливі стовбури: фальсифікація, спекуляція і лихварство. …

Торгівля і, взагалі, обмін може бути знаряддям для отримання приватного прибутку лише за необхідної умови бути перше суспільним служінням, або виконанням суспільної функції для блага всіх. …

Нормальне суспільство може і повинно рішуче протидіяти зовнішніми, реальними заходами такому буйному росту безмірного користолюбства, як торговельна фальсифікація, спекуляція і лихварство.

Єдиний вірний шлях до знищення лихварства – це, очевидно, повсюдний розвиток нормального кредиту як інституції благодійної, а не своєкорисливої.

\\«Християнин і світ» № 1, 2009


ТЕМАТИКА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

  1. Християнське розуміння багатства.

  2. Милосердя як спосіб вирішення економічних протиріч.


САМОСТІЙНА АУДИТОРНА РОБОТА

  1. Соціальне вчення церкви.

  2. Аскетизм і багатство.



запитання для контролю і самоконтролю

  1. В християнстві засуджується приватна власність?

  2. Які заповіді захищають приватну власність?

  3. Чому дармоїдство розглядається як порушення сьомої заповіді Божої?

  4. Яке значення милосердя для морального вдосконалення людини?


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Барщевський Т. Вступ до біблійних наук: Конспект лекцій. – Львів: Свічадо, 2006.

  2. Бендик М., Гнатів І., Огірко О. Християнська етика. – Львів, 1997

  3. Біблія

  4. Дан Г.П Етика для лікарів, медсестер і пацієнтів. – Львів: Свідчадо, 2008.

  5. Мовчан В.С. Етика. – Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007.

  6. Сабара О. Вибір добра: Основи християнської етики: Метод. матеріали. – Львів: Світ, 2009.

  7. Серафим Слободський Закон Божий: Підручник для сім’ї та школи. – К.: Фентезі ЛТД, 1996.

  8. «Християнин і світ» № 1, 2009

  9. Християнська етика і педагогіка: статті та уроки. – Острог: «Острозька академія», 2001.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

(для студентів)
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка