Ередмова зміст стор



Скачати 327.18 Kb.
Дата конвертації25.02.2017
Розмір327.18 Kb.




ередмова

ЗМІСТ

Стор.


Вступ

3

  1. Загальна характеристика лекції та її функції

4

  1. Види лекцій

6

  1. Структура лекції

8

  1. Методичні засади проведення лекції

9

  1. Етапи підготовки лекції

11

  1. Вироблення манери читання лекції

13

  1. Модель діяльності викладача у процесі проведення лекційного заняття

15

    1. Подання інформації

15

    1. Використання технічних засобів навчання, наочних навчальних засобів

16

    1. Активізація пізнавальної діяльності студентів

17

    1. Створення і регулювання емоційного настрою та поведінки студентів

18



ВСТУП
Серед різноманітних форм навчальної роботи на факультеті важливе місце належить лекції. Вузівська лекція є провідним компонентом системи освіти. Лекції не тільки знайомлять студентів з основними науково-теоретичними положеннями тієї чи іншої галузі наукових знань, її прикладною стороною, а також формують наукові погляди і переконання студентів, організовують і стимулюють їх творчу думку, сприяють усвідомленню свого місця та призначення в науці. Тому до вузівської лекції на сучасному етапі розвитку вищої освіти пред'являються певні вимоги. 

Вузівська лекція – ключовий компонент дидактичного циклу навчання. Її мета -організація орієнтовної бази для подальшого вивчення студентами навчального матеріалу.

Лекція є основним видом навчальних занять, призначених для викладення теоретичного матеріалу. Як правило, окрема лекція є елементом курсу лекцій, що охоплює основний теоретичний матеріал однієї або декількох тем навчальної дисципліни.

Тематика лекцій визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

Лекції проводяться науково-педагогічними працівниками, як правило, професорами, доцентами і старшими викладачами.

При проведенні лекції лектор зобов’язаний дотримуватися робочої програми навчальної дисципліни щодо тематики та змісту лекційних занять, але є вільним в інтерпретації навчального матеріалу, формах і способах його викладання.

Лекція проводиться у відповідно обладнаних приміщеннях – лекційних аудиторіях.

Лекція в навчальному процесі вищої школи займає до­мінуюче місце і вимагає від викладачів постійної праці над вдосконаленням методики її читання. А це можливо за умови, що викладачі постійно перебуватимуть у пошуках, вивчатимуть передовий досвід і творчо використовува­тимуть його у своїй практичній діяльності. Багато вітчизняних знаменитих вчених були чудовими лекторами. Зокрема, К. Тімірязєв​​ з цього приводу зазначав, що лектор повинен бути не фотографом, а художником, не простим акустичним інструментом, передаючи усно почерпнуте з книг, все повинно бути переплавлено творчістю; в лекції повинні поєднуватися правильність вирішення наукових проблем з пристрастю, захопленістю ідеєю. Саме такими перевагами славилися лекції


Д.  Менделєєва.  На очах у слухачів із зерен його думок виростали могутні стовбури, які гілкувалися, бурхливо цвіли і буквально засипали слухачів золотими плодами.

Лекція повинна спонукати інтерес до навчальної дисципліни.

Лекція повинна активізувати полеміку, диспути, роздуми, бажання дізнатися більше.

Викладач повинен не лише давати конкретну інформацію, але й навчати студента методології отримання інформації, пояснювати внутрішню логіку науки, давати чітку систему знань.

Лекція повинна бути гранично прикладною: теоретичні пізнання необхідно ілюструвати практичним матеріалом.

Лекція повинна виконувати функцію трансляції певної культури: культури мови, викладу власних роздумів, поведінки та спілкування.




  1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЕКЦІЇ ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ


Навчальна лекція (лат. lectio – читання) – логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності на­очністю та демонструванням дослідів.  Вона тісно пов'язана з усіма іншими формами організа­ції освітнього процесу – семінарськими, практич­ними і лабораторними заняттями. У цьому розумінні ка­жуть про лекційно-семінарську систему навчання.

Лекція являє собою форму усного викладу навчального матеріалу. Викладач протягом усього навчального заняття повідомляє інформацію, акцентує увагу студентів, захоплює їх темою, активно впливає на їхні емоції, викликає інтерес до предмета і прагнення поповнювати знання. Завдяки тому, що матеріал викладається концентровано, в логічно витриманій формі, лекція є найбільш економічним способом передачі навчальної інформації. Вона не може бути замінена зачитуванням готового тексту, магнітофоном, телепередачею, радіотрансляцією, оскільки головним чинником, що впливає на слухачів і визначає ефективність сприйняття і формування знань, є живе спілкування викладача зі студентами.

Лекції повинні відповідати таким вимогам:



  • науковість, інформаційність, доказовість і аргументованість, емоційність викладу інформації;

  • моральність змісту лекції і викладача;

  • активізація мислення слухачів через запитан­ня для роздумів;

  • чітка структура і логіка розкриття інфор­мації;

  • методичне оброблення, тобто виведення головних думок і положень, висновків, повторення їх в різних фор­мулюваннях;

  • виклад доступною і зрозумілою мовою;

  • використання аудіовізуальних дидактичних матеріалів тощо.

Лектор зобов'язаний вміти правильно визначати настрій аудиторії, рівень дохідливості змісту лекції і рівень його засвоєння не лише за явно вираженою зовнішньою реакцією, а й за малопомітними ознаками поведінки аудиторії. За усмішкою, кивком голови, запитальним поглядом, зміною пози викладач повинен оцінити стан партнера по взаємодії і за необхідності одразу внести необхідні корективи в намічений план лекції.

Цінність лекції полягає в тому, що у її процесі студент має змогу засвоїти значно більше інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції формуються погляди й переконання студентів, уміння критично оцінювати здобуту інформацію.

Лекція сприяє також встанов­ленню прямого контакту між викладачем і студентами, своєчасному інформуванню студентів про новітні наукові досягнення тощо.

Однак не слід переоцінювати роль лекції у навчальному процесі. Вона має певні недоліки: привчає студентів до пасивного, некритичного сприймання навчального матеріалу; частина слухачів, не аналізуючи і не усвідомлюючи викладену педагогом інформацію, механічно записує її; відвідування лекцій привчає студентів до школярства і гальмує бажання самостійно працювати та ін.

З приходом студентів у навчальний заклад їх необхідно переконати в тому, що лекції слід обов’язково відвідувати, оскільки навіть найкращий посібник чи підручник містить загальний матеріал навчальної програми. Він позбавлений оперативних, найновіших знань, бо тривалий час його рукопис перебував у редакційній роботі.

На лекції розглядаються найгостріші проблемні і вузлові питання, висвітлюються шляхи розв'язання проблем сучасною наукою і практикою, розглядаються важкі для самостійного опрацювання студентами питання навчальної програми. Студент у процесі лекції може отримати відповідь на будь-яке запитання, що дасть йому змогу повно­цінно включитися в навчально-пізнавальну діяльність.

Лекція вимагає від студента зосередженості уваги на науковій інформації, яку подає викладач. Тільки в такому разі він свідомо засвоюватиме навчальний матеріал, виявлятиме зацікавленість до різних наукових питань.

Критичне осмислення матеріалу лекції, активна пізнавальна діяльність можливі за умови елементарної підготовки до неї, яка передбачає ознайомлення з темою лекції і її планом, з основним змістом теми за коротким навчальним посібником, повторення змісту попередньої теми тощо. Щоб спрямувати таку роботу студентів, викладачеві слід вже на вступній лекції орієнтувати аудиторію на уважне ознайомлення з програмою і основними навчальними посібниками, а згодом, в процесі читання кожної лекції, пропонувати слухачам тему і план наступної лекції та літературу до неї.

Лекції надається важливе значення оскільки в умовах демократизму вузівського навчання, коли студент здобуває знання головним чином у творчому пошуку, вибираючи стиль і форму самостійної роботи з науковою літературою, лекція допомагає йому вибрати правильний, найбільш раціональний шлях самостійного навчання. 

З огляду на вищезазначене випливають функції лекції.

Перша і, мабуть, відома всім функція лекції – інформаційна. Лекція інформує студента про досягнення науки, про основні положення навчальної дисципліни, розкриває особливості кожної конкретної теми або знайомить з окремою проблемою, яка досліджується в науці або реалізується на практиці.

Лектор інформує своїх слухачів не просто об'єктивно і безпристрасно, не сухо, байдуже, як це робить будь-який неживий носій інформації, як, наприклад, книга або комп'ютер, а емоційно, зацікавлено, з почуттям причетності до конкретизації. Тому наукову інформацію, яка надається на лекції, не можна розглядати як просте “доведення до відома” аудиторії якихось даних. Лекція для студента – це джерело адаптованої до них наукової інформації, що підноситься вченим, вкрай зацікавленим у тому, щоб студенти зрозуміли і відчули її так само, як він, щоб вони переконалися в істинності сказаного і пішли далі у своїй самостійній роботі з літературою, поглиблюючи і розширюючи своє розуміння почутого в лекції.



Орієнтовна функція лекції розкриває генезис теорій, ідей: коли, ким вони вивчалися, якими причинами спонукались. Список рекомендованої літератури, який подається лектором дає чіткі орієнтири до опрацювання лекційного матеріалу.

Важлива функція лекції – систематизуюча. Нові знання повідомляються на лекції в систематизованому вигляді. Послідовний і структурований виклад навчального матеріалу викладачем з дисципліни у даному випадку являє особливу цінність для студентів. Ця функція реалізується також в тому, що викладач дає на лекціях загальний огляд теми, повідомляє студентам, на які теми, розділи, фрагменти, поняття їм слід звернути особливу увагу при опрацюванні підручника, які додаткові джерела доцільно використовувати.

Третя функція лекцій – роз'яснювальна (тлумачна). Окремі розділи підручника можуть бути викладені мовою, важкою для розуміння студентів, зі складним стилем викладу, в них можуть бути відсутні пояснення, приклади. Метою викладача в цьому випадку є роз'яснення найбільш складних питань, понять, розділів навчальної дисципліни. Важливим є вміння викладача викласти окремі фрагменти підручника в інший, більш зрозумілій і доступній формі.

Стимулююча функція спрямована на пробудження інтересу до навчальної інформації з певної науки.

Виховна і розвиваюча функція лекцій полягає в тому, що лекція стимулює не тільки запам'ятовування матеріалу, але і розумову діяльність студентів. Цьому сприяють проблемні питання, поставлені викладачем на лекції, пошуковий і дискусійний характер викладу ним навчальних знань. Лекція спонукає до роз­витку мислення, уваги, уяви, пам'яті та інших пізнаваль­них здібностей.

Лектор повинен бути переконливим, вміло аргументувати, логічно доводити на основі чого студентами усвідомлюється наукова інформація, що стає базою для формування у них наукових поглядів і переконань.




  1. ВИДИ ЛЕКЦІЙ

Лекції класифікують за кількома крите­ріями.



  1. За дидактичними завданнями лекції поділяють н:

  • вступні

  • настановчі

  • тематичні

  • оглядові

  • заключні.

Вступна лекція зорієнтована на те, щоб дати студен­там загальне уявлення про завдання і зміст усієї навчаль­ної дисципліни, розкрити її структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взає­мозв'язок з іншими дисциплінами, а також сприяти заці­кавленості предметом. На такій лекції важливо розкрити значення дисципліни у фаховій підготовці студента, її зв'язок з іншими навчальними дисциплінами. Окрім то­го, вступна лекція повинна орієнтувати студентів на те, як слід слухати лекції, як їх конспектувати, як працю­вати над першоджерелами, які теми курсу вивчати са­мостійно. Зміст настанов викладача визначається тим, на якому курсі читається ця лекція.

Настановчу лекцію використовують для студентів за­очної форми навчання. На такій лекції, окрім розкриття предмета навчальної дисципліни, методів його дослідження, визначення основних проблем, його особливостей і труднощів, роблять детальний огляд наявних підручників та навчальних посібників, дають методичні поради студен­там, як самостійно працювати над дисципліною.

Тематична лекція передбачає розкриття певної теми програми навчальної дисципліни.

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої (переддипломної) практики. Головне її завдання полягає в забезпеченні належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними уміннями та навичками студентів. Оглядові лекції читають також студентам перед виконанням дипломних робіт або складанням державних екзаменів, абітурієнтам – перед вступними випробуваннями, студентам-заочникам.

У завершальній лекції підбивають підсумки вивченого матеріалу з предмета шляхом виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням такої лекції є стимулювання інтересу студентів до більш глибокого вивчення предмета, визначення методів самостійної роботи в певній галузі.

2. За способом викладу навчального матеріалу виокремлюють такі види лекції:

  • проблемні лекції

  • лекції-візуалізації

  • бінарні лекції, або лекції-дискусії

  • лекції із заздалегідь запланованими помилками (провокаційні)

  • лекції-прес-конференції. 

Проблемна лекція належить до активних методів навчання. На відміну від інформаційної лекції, на якій студенти отримують готову інформацію, яку необхідно запам'ятати, на проблемній лекції нове подається як невідоме, яке необхідно “відкрити”. Викладач, створивши проблемну ситуацію, спонукає студентів до пошуків її розв'язання, крок за кроком підводячи до мети. В умові поданої проблемної задачі є суперечності, які потрібно знайти і розв'язати. Проблемні лекції сприяють розвитку теоретичного мислення, пізнавального інтересу до навчальної дисципліни, забезпечують професійну мотивацію.

Лекція-візуалізація (лат. visualis – зоровий) виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації принципу наочності. Викладач на такій лекції використовує демонстраційні матеріали, форми наочності, які не лише доповнюють словесну інформацію, а й самі виступають носіями змістовної інформації. Підготовка такої лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні змісту лекції або її частини у візуальну форму для подання студентам через технічні засоби. Читання її зводиться до вільного, розгор­нутого коментування підготовлених матеріалів. У візуальній лекції важливі візуальна логіка, ритм подачі матеріалу, його дозування, майстерність і стиль спілкування викладача з аудиторією.

Бінарна (лат. binarius – який складається з двох час­тин) лекція, або лекція-дискусія, є продовженням і розвитком проблемного викладу матеріалу у діалозі двох викладачів. Моделюються реальні ситуації, проводиться обговорення теоретичних і практичних питань двома фахівцями, наприклад представниками двох різних наукових шкіл чи теоретиком і практиком. Перевагами такої лекції є актуалізація наяв­них у студентів знань, необхідних для розуміння діалогу та участі у ньому; створення проблемної ситуації, розгортання системи доведення тощо. Наявність двох джерел змушує порівнювати різні точки зору, приймати якусь з них чи формувати власну. На такій лекції виховується культура дискусії, вміння вести діалог і приймати рішення. Підготовка бінарної лекції передбачає попереднє обговорення теоретичних питань її учасниками, їх інтелектуальну і особистісну сумісність, володіння розвинутими комунікативними уміннями, наявність швидкої реакції і здатність до імпровізації.

Лекція із заздалегідь запланованими помилками (провокаційна) передбачає визначену кількість типових помилок змістового, методичного, поведінкового характеру, їх список викладач дає студентам на початку лекції. Завданням студентів є фіксування цих помилок на полях конспекту впродовж лекції. На розбір помилок викладач відводить 10-15 хвилин. Така лекція одночасно виконує стимулюючу, контрольну і діагностичну функції.

На лекції-прес-конференції викладач пропонує студентам письмово поставити йому запитання з названої ним теми. Протягом двох-трьох хвилин студенти формулюють запитання і передають їх викладачеві. На такій лекції даються відповіді на запитання. Її доцільно проводити на початку вивчення теми – для виявлення інтересів групи або потоку; посеред вивчення дисципліни – для залучення студентів до зясування проблемних питань курсу і систематизації знань; у кінці вивчення дисципліни – для визначення результатів засвоєння дисципліни.



  1. СТРУКТУРА ЛЕКЦІЇ

Лекція – багатогранне явище. Викладачеві важливо враховувати зміст, підбір прикладів та ілюстрацій, методичне оформлення, розрахунок часу, склад студентів, прийоми активізації уваги, зв'язок з попереднім матеріалом, основні питання для запам'ятовування і записи в ході лекції, літературу для самостійної роботи та ін.



Структура лекції в основному складається з трьох елементів: вступу, основної частини і висновку. 

У вступі коротко формулюється тема, повідомляється план, мета і завдання, перераховується література до лекції, акцентується зв'язок з попереднім навчальним матеріалом, зазначається теоретична і практична значимість теми.

Повідомлення плану лекції забезпечує на 10-12% більш повне запам'ятовування матеріалу.



Основна частина лекції спрямована на розкриття змісту теми, виклад і конкретизацію ключових ідей і положень, на аналіз явищ, зв'язків тощо.

Необхідно максимально використовувати перші 15-20 хвилин – період “глибокої” уваги слухачів. Далі наступають втомлення і зниження уваги. Максимальне падіння працездатності студентів, як відзначається багатьма дослідниками, приблизно до 40-ї хвилини лекції. Щоб подолати цей критичний період в арсеналі лектора повинні бути свої прийоми. Можливий перехід на жартівливий тон викладу. Можна поставити запитання аудиторії і попросити будь-якого студента відповісти на нього. Можна прочитати будь-яку цитату, можна дозволити слухачам зробити хвилинну гімнастику для пальців і навіть поговорити з сусідом. Потім необхідно повернути аудиторію до попереднього ритму роботи.Доцільно заздалегідь розраховувати швидкість подачі інформації.



Заключну частину лекції слід ретельно продумати, повторити її основні положення, а на наступній лекції почати саме з них. Заключна частина лекції передбачає підведення підсумків, узагальнення прочитаного і вже знайомого із самостійно вивченого студентами матеріалу, формулювання висновків і т.д. Тут переслідується мета орієнтувати студентів на подальшу самостійну роботу. Викладач повинен рекомендувати літературу з досліджуваної проблематики, роз'яснити, які питання виносяться на семінарські заняття, а які необхідно вивчити самостійно. Слід відповісти на запитання студентів. Зі студентами, які виявили інтерес до теми лекції, бажано поговорити після її закінчення, запросити їх на консультацію для продовження розмови. 


  1. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЇ

Відомо, що студенти нерідко добре інформовані про лектора. Якщо викладач читає свій курс щорічно, то складається певне традиційне ставлення аудиторії. Аудиторія оцінює лектора за його професійні майстерності, за його знання, внесок в науку і за його громадянську позицію. Не можна забувати й того, що студенти нерідко схильні до критики прорахунків педагога. Тому, входячи в аудиторію, лектор повинен подумати про свій імідж, продумати психологічний вплив на аудиторію, що формує стиль спілкування і який зменшує пасивність аудиторії. Викладачеві важливо з самого початку окреслити перед студентами рівень своїх вимог до них у спільній навчальній діяльності.

Лектор, вставши за кафедру, готує аудиторію до лекції, налаштовує її увагу. Важливо пам'ятати, що увага – це мотивація до запам'ятовування інформації. Кожен студент повинен добре знати, що якщо увага не зосереджена, то механізми запам'ятовування не вступають в дію. Саме тому, ніколи не слід починати лекцію, не зосередивши увагу аудиторії. Простим і ефективним прийомом для досягнення цієї мети є традиційне привітання викладача.

Якщо студент з якоїсь причини не дочув або не зрозумів сутність питання, то він не повинен перепитувати сусіда чи лектора. Це відволікає увагу викладача та інших студентів. У такому разі викладач радить студентам в зошиті залишити вільне місце і після закінчення лекції або в перерві відновити втрачений фрагмент. Разом з тим, нерідко в нерозумінні винен сам лектор, який повинен прагнути до якості усного мовлення, яка визначається багато в чому технікою мови.

Особливу увагу слід приділити вимогам до конспектування лекцій.  Конспектування лекції корисне з огляду на те, що допома­гає навчитися одночасно робити кілька справ: слухати, пи­сати, аналізувати, розмірковувати. Під час конспектування лекції студент одночасно слухає, дивиться, пише. Така комплексна діяльність спри­яє кращому засвоєнню навчального матеріалу та інтенсивнішому розвитку наукового мислення студента.

Слухання лекцій буде ефективнішим, якщо студенти самостійно заздалегідь готуватимуться до наступної лек­ції за підручником. За такої умови вони перестануть ме­ханічно конспектувати все, що викладач дає під час лек­ції. Адже механічне записування тексту лекції заважає слухати і аналізувати її за змістом, відокремлювати в ній головне від другорядного. Студентам, особливо пер­ших курсів, варто давати план кожної наступної лекції. Це активізує пізнавальні сили, сприяє зосередженню уваги.

У методичній літературі не існує єдиного правила до того, як потрібно записувати лекцію. Це залежить від індивідуальних особливостей вимог викладачів та індивідуальних якостей особистості студентів. У цьому відношенні слухачів-студентів умовно можна розділити на чотири групи.

Перша – уважно слухає лектора, аналізує інформацію і робить конспективні записи. Це найкращий спосіб осмислення і фіксації лекційного матеріалу.

Друга – майже дослівно намагається записати текст лекції, іноді навіть не вникаючи в її зміст.

Третя – уважно слухає, аналізує, але не робить ніяких записів. Це, як правило,  студенти з хорошою пам'яттю, на яку вони і роблять основну ставку.

Четверта – не слухає викладача, займається іншими справами, порушує ділову обстановку і дисципліну.

Формування культури ведення лекційних записів – важливе завдання педагога. Конспект корисний тоді, коли з самого початку орієнтований на одночасну зі слуханням лекції розумову переробку матеріалу, на виділення і фіксацію в тезово-аргументованій формі головного змісту лекції. Важливо враховувати, що у студентів, як правило, стихійно складається так званий “стиль писаря”, тобто прагнення найбільш повно записати весь лекційний матеріал, що не сприяє його глибокому розумінню і засвоєнню.

Збереження уваги студентів на лекції залежить від здатності лектора зосередити й утримувати увагу аудиторії. Тому найбільш важливий матеріал лекції має повторюватися, але не створювати деяку надмірність навчальної інформації.

Велика кількість статистичних та цифрових даних, приватних подробиць у лекції без застосування засобів наочності сприймається важко і погано запам'ятовується.Подібний матеріал доцільно повідомляти аудиторії за допомогою технічних засобів навчання.

Для підвищення пізнавальної активності студентів лектор може використовувати ряд прийомів:


  • постановка перед студентами питань риторичних і які потребують реальної відповіді;

  • включення в лекцію елементів бесіди;

  • пропозиція сформулювати ті чи інші положення або визначення;

  • розбивка аудиторії на мікро-групи, які проводять короткі обговорення та обмінюються їх результатами;

  • використання роздаткового матеріалу, в тому числі конспектів з друкованою лекцією та ін.

Підвищенню пізнавальної активності студентів сприяє вміння лектора дохідливо і чітко відповідати на запитання студентів. При цьому не знижується значення особливостей публічного виступу: відповідь краще дати відразу, в значній мірі експромтом, чітко, і обов’язково враховувати реакцію всієї аудиторії. Одна невдала відповідь може погіршити враження від всієї лекції. У студентів, не без підстав, поширена думка, що у відповідях на питання найбільш чітко проявляється ерудиція викладача.

Зворотній зв'язок лектора і аудиторії здійснюється з метою контролю рівня засвоєння знань., а також це є способом психологічного впливу на студентів, що активізує їх пізнавальну діяльність.

Читання лекції – це творчий процес і не завжди може задовольняти як викладача, так і студентів. Для того, щоб удосконалюватися, викладачеві необхідно аналізувати свої лекції. Схеми аналізу можуть бути різними. Найбільш часто використовуються такі критерії до аналізу проведеної лекції:


  • рівень відвідування лекції студентами, їх активність на лекції (уважне слухання, ведення конспекту, дисциплінованість тощо);

  • своєчасний початок і закінчення лекції, достатня кількість матеріалу для лекції, темп її читання;

  • відповідність теми календарно-тематичному плану;

  • раціональне використання часу на лекції;

  • логіка викладу матеріалу;

  • використання різноманітних методів навчання, технічних засобів навчання, інноваційних методів і прийомів;

  • ступінь задоволення студентів змістом і формами лекції;

  • вплив змісту і форми проведення лекції на особистісний та професійний розвиток майбутніх фахівців та ін.




  1. ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ ЛЕКЦІЇ

Після визначення структури лекційного курсу можна приступити до підготовки тієї чи іншої конкретної лекції. 

Методика роботи над лекцією передбачає приблизно такі етапи:


  • відбір матеріалу для лекції;

  • визначення обсягу і змісту лекції;

  • вибір послідовності та логіки викладу, методики читання лекції;

  • підбір ілюстративного матеріалу.

Відбір матеріалу для лекції визначається її темою. Для відбору матеріалу необхідно ознайомитисЬ з діючим законодавством та підзаконними актами, авторитетними коментарями до чинних законів і проблемними статтями в періодичній літературі. Далі лектору слід ретельно ознайомитись зі змістом теми в базовій навчальній літературі, якою користуються студенти, щоб з'ясувати, які аспекти досліджуваної проблеми добре викладені, які дані застаріли і потребують коригування. Слід обміркувати узагальнення, які необхідно зробити, виділити спірні погляди і чітко сформувати свою точку зору на них. Лектору необхідно з сучасних позицій проаналізувати стан проблеми, викладеної в підручнику, скласти план лекції і приступити до створення розширеного плану лекції.

Визначення обсягу і змісту лекції – другий важливий етап підготовки лекції, що визначає темп і зміст викладу матеріалу. Це обумовлено обмеженістю часових рамок, що визначають навчальні години на кожну дисципліну. Не рекомендується йти шляхом  читання на лекціях всього передбаченого програмою матеріалу на шкоду повноті викладу основних питань. Лекція повинна містити стільки інформації, скільки може бути засвоєно аудиторією у відведений час. Лекцію потрібно розвантажувати від частини матеріалу, переносячи його на самостійне вивчення. Якщо лекція буде чудово підготовлена, але перевантажена фактичним, статистичним та іним матеріалом, то вона буде малоефективною і не досягне поставленої мети.

Вибір послідовності та логіки викладу матеріалу – наступний етап роботи над лекцією. При складанні плану лекції краще виділити основні питання і підпитання, після кожного з яких бажано зробити узагальнення. Слід виділити інформацію, на якій необхідно сконцентрувати увагу студентів.

Визначаючи логіку побудови лекції, слід передбачити методи викладу: індукції, дедукції чи аналогії.



Індуктивний метод полягає в русі від часткового до загального. Індукція може бути повною, коли узагальнення робиться з аналізу всіх без винятку характеристик, параметрів або інших даних про досліджувані явищі чи предмети. Недоліком її є громіздкість, тому що доводиться іноді оперувати з великим числом даних. Тому більш поширена індукція неповна, коли узагальнення роблять на підставі деяких (не вичерпних, але достатніх) даних.

Дедуктивний метод викладу полягає в русі від загального до конкретного. Дедукцією користуються в тому випадку, якщо відома будь-яка загальна закономірність і на її основі підлягають аналізу окремі прояви цієї закономірності.

Метод аналогії грунтується на висновку про досліджувані явищі за схожістю з іншими відомими явищами. Ця схожість може бути встановлена за кількома ознаками, які повинні бути суттєвими і характеризувати явище з різних сторін.  Слід уникати використання поверхневих ознак аналогії, так як це може призвести до типової помилки, званої "помилковою аналогією".

       У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не існує, однак кожен викладач має дотримуватись певних вимог:

       1.  Доведення до студентів мети лекції і належне її мотивування. Це виховує в них вміння одразу, без зволікань, залучатися у процес слухання лекції.

     2.  Доступність і науковість викладу. Доступність передбачає врахування рівня студентів, їх індивідуальних особливостей, а науковість – розкриття причинно-наслідкових зв'язків, явищ, подій, проникнення в їх сутність, міждисциплінарні зв'язки тощо. Матеріал має бути цікаво вибудуваний, щоб легко сприймався, повніше й всебічніше усвідомлювався студентом.   Викладач має відстежувати, що із сказаного ним і якою мірою сприйнято аудиторією, чи не виникли у слухачів запитання через недостатнє розуміння змісту лекції, непідготовленість до її сприйняття; чи встигають вони усвідомити кожне нове положення, чи вміють поєднувати нову інформацію з попередньою тощо.

     3.  Включення механізму зворотного зв'язку. Це дає змогу лектору не лише контролювати рівень сприймання, а й регулювати процес роздумів залежно від реального ста­ну студентів. Цього можна досягти 5-10-хвилинним вибірковим опитуванням кількох осіб. Деколи його проводять у письмовій формі, роздаючи всім студентам картки з найважливішими запитаннями, на які вони повинні відразу написати короткі відповіді.

      4.  Повторення важливих теоретичних положень. Це дає змогу студентам не тільки записати основне, а й краще засвоїти матеріал. Такі повтори підвищують ймовірність запам'ятовування, розуміння, дозволяють систематизувати матеріал, який базується на міцному фундаменті засвоєних фактів.

       5.  Завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного. Виокремлення складових частин навчального матеріалу полегшує сприймання і запам'ятовування, допомагає краще усвідомити зв'язки між частинами цілого.

       6.  Уміння і здатність змусити себе слухати. Це передбачає увагу. Процес сприймання, розуміння й засвоєння лекційного матеріалу неможливий без уваги, що полягає в спрямованості і зосередженості психічної діяльності людини на певних об'єктах чи діях і відволіканні від усього іншого, стороннього. К. Ушинський образно говорив, що ува­га являє собою “ті двері, через які проходить все, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу”. А В. Ключевський зазначав, що у викладанні найважчим і найваж­ливішим є вміння “піймати цю непосидючу птицю – юнацьку увагу”.

       7. Емоційність викладу. Вона є засобом мобілізації і підтримки уваги студентів. Емоційність досягається, насамперед, чіткою, живою, образною, інтонованою мовою викладача. Їй сприяють також афоризми, вдалі аналогії, вирази тощо. Студентів слід орієнтувати і на те, що в процесі слухання лекцій потрібно поєднувати безпосереднє захоплення з необхідністю виконувати й таку роботу, яка не викликає особливого інтересу, а вимагає довільної уваги, вольових зусиль.

       8. Налагодження живого контакту. Йдеться про уміння викладача тримати в полі свого зору кожного студента, своєчасно і правильно реагувати на їх міміку, репліки, жести, вдало використати жарт, дотепний гумор. Такі засоби зближують викладача з аудиторією і сприяють створенню настрою для більш осмисленого сприймання змісту лекції.       

9. Створення проблемних ситуацій. Усвідомлення студентами проблеми налаштовує їх на її розв'язання, спонукає до роздумів, активізує їх пізнавальну діяльність. Вик­ладач при цьому має змогу керувати перебігом мислення студентів.

Заключний етап роботи над текстом лекції – її оформлення, яке здійснюється відповідно до вимог. 

Підбір ілюстративного матеріалу є важливим етапом підготовки лекції. Таблиці, діапозитиви, малюнки, схеми необхідно не тільки ретельно відібрати, але визначити і зафіксувати їх послідовність при читанні лекції.


  1. ВИРОБЛЕННЯ МАНЕРИ ЧИТАННЯ ЛЕКЦІЇ

Лекція зобов'язана нести емоційно-психологічне навантаження.  В іншому випадку лекція буде нецікавою, нудною і неефективною. Тому вироблення індивідуальної манери читання лекції – виключно важливий етап у підготовці до лекційного заняття. Перш за все, не слід ніколи читати текст лекції.Треба прагнути до ведення активного діалогу з аудиторією, тримати себе невимушено, вільно, впевнено, не стояти лише за кафедрою, стежити за тим, чи встигають студенти записувати за вами. Доцільно повторювати найбільш важливі положення, періодично міняти тембр голосу, логічні наголоси, показуючи цим важливість розділу, думки, висновку чи узагальнення. Це потрібно заздалегідь продумати при підготовці до лекції, відзначити в лекційній моделі, наприклад, виділяючи відповідний текст.

Необхідною умовою успішної лекції є майстерність мовлення лектора; емоційно забарвлена мова викладу – запорука успішно проведеній лекції. Форма викладу – не лише прикраса лекції, а й важливий орієнтир сприйнятті її змісту.

Важливо для лектора вміти використовувати можливості свого голосу. Так, несприятливо діє на студентів тихе і монотонне читання, від чого настає швидка втомлюваність слухачів: студенти або перестають слухати лекцію, або вольови­ми зусиллями змушують себе стежити за нею. У мові лекора студент повинен відчувати певні орієнтири для сприймання. Досвід переконує, що студенти, особливо молодших курсів, більше орієнтуються на голос викладача, ніж на сам зміст повідомлення.

Важливим засобом для підтримання уваги студентів під час лекції є використання пауз, їх варто робити перед повідомленням важливих наукових положень, щоб загострити увагу студентів.

Необхідно зважати також на темп читання лекції. При надто швидкому темпі студент не встигає стежити за розду­мами викладача й записувати важливі положення лекції. Якщо ж темп надто повільний, то студенти відволікаються.

У процесі читання лекції важливо активізувати розумову діяльність студентів. Для цього використовують різноманітні прийоми: запитання, у т. ч. риторичні; уміння викликати у студентів сумнів; поєднання теоретичних положень з важливою для студентів практикою; використання у викладі найновіших відкриттів та здобутків науки; забезпечення студентів мікроконспектом до наступної лекції, який готував би їх до її сприймання; розуміння і здійснення обміну думками у “спровокованій” дискусії; проведення “блискавичного” дослідження методом “мозкового штурму” та створення на лекції проблемних ситуацій тощо.

Зарубіжний досвід читання лекцій. Багато цікавого містить методика викладання у різних країнах. Наприклад, дидактика британської вищої школи передбачає дві форми навчання: основою першої є лекції, а тьюторські (індивідуальні) заняття, семінари та групові заняття виконують допоміжну роль. Основою другої форми, навпаки, є тьюторські заняття. Відвідування лекцій в одних університетах обов'язкове, в інших – ні. Широко практикуються в навчальному процесі дискусії.

        На думку англійських педагогів, тьюторство як типово англійський метод виховання та навчання є найціннішим. Це регулярні заняття 1-2 студентів (в нових університетах 5-6) з викладачем-наставником (тьютором) протягом усього курсу навчання. Кожен студент закріплений за своїм тьютором, який стежить за його навчанням, життям, практикою, успішністю та формуванням його як фахівця.

       В американській вищій школі також має місце тьюторська система навчання. Тут студентів забезпечують конспектами лекцій. До роботи з першокурсниками залучають старшокурсників, аспірантів, викладачів-пенсіонерів; широко використовують аудіовізуальні засоби, комп'ютери, кінофільми. Програму такого навчання студенти скла­дають самостійно або з допомогою комп'ютера і самостійно звітують про її виконання.

 


  1. МОДЕЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА

У ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

7.1 Подання інформації


Позитивні дії викладача

Негативні дії викладача

1

2

  • На початку лекції для встановлення контакту з аудиторією викладач ставить запитання, пов’язані з попереднім матеріалом, визначає ступінь його засвоєння і готовність до сприйняття нового.

  • Повідомляє студентам тему, мету, план лекції. Чітко ставить завдання.

  • У вступі до лекції встановлює внутрішньо предметні та міжпредметні звя’зки навчального матеріалу.

  • Підкреслює важливість інформації для майбутньої діяльності.

  • Дотримується плану лекції.Викладаючи матеріал лекції, не дублює матеріал підручника чи посібника.

  • Уміло користується методичною розробкою, зрідка контролює себе за текстом.

  • Використовує матеріал та опирається на знання студентів з інших навчальних дисциплін.

  • У ході лекції чітко формулює проблеми та доказово розкриває їх.

  • Чітко і логічно переходить від одного тлумачення чи думки до іншї.

  • Не допускає повторень при викладі матеріалу.

  • Виділяє головне, робить точні, дохідливі узагальнення.

  • Уміло використовує способи та методи, які підвищують інтерес до інформації, вносить пожвавлення, підсилює увагу.

  • Вільно орієнтується в матеріалі, дає чіткі відповіді на запитання студентів.

  • Відчуває реацію студентів, їх ставлення до викладання, сприйняття ними інформації.

  • Вільно рухається по аудиторії та здійснює контроль за роботою студентів.

  • На початку лекції викладач не ставить запитання, пов’язані з попереднім матеріалом.

  • Не повідомляє план лекції.

  • Мету і завдання формулює не чітко, або не ставить перед студентами.

  • У вступі до лекції не встановлює внутрішньо предметні та міжпредметні звя’зки навчального матеріалу.

  • Не підкреслює важливість інформації для майбутньої діяльності.

  • Не дотримується плану лекції.

  • Лекція в цілому дублює матеріал підручника, навчального посібника.

  • Матеріал лекції обмежений лише даною навчальною дисципліною.

  • Інформація подається занадто розгорнуто, допускаються повторення.

  • Проблеми не ставляться, або ставляться у невиразній формі, розкриваються бездоказово.

  • Перехід від однієї думки нечіткий.

  • Узагальнення нечіткі, незрозумілі, не виділене головне з висказаного.

  • Не вміє використовувати способи та методи, які підвищують інтерес до інформації, (монотонний виклад, мовні хиби).

  • Недостатньо орієнтується в матеріалі, не чітко відповідає на запитання студентів.

  • Не відчуває реацію студентів, їх ставлення до викладання, сприйняття ними інформації, або залишає поза увагою.

1

2

  • Мова зрозуміла, точна, граматично правильна, широкий діапазон інтонаційної виразності.

  • Тембр голосу помірно гучний. Витримуються паузи.

  • Викладання інформації відповідає затраченому часу.

  • Темп лекції помірний, що дозволяє студентам творчо обмірковувати найважливіші положення і робити відповідні записи.

  • У разі втрати контакту з аудиторією (неуважність, відволікання тощо) своєчасно перебудовує стиль лекції, наводить цікаві приклади, факти, застосовує наочність, жартує із студентами, змінює темп подання матеріалу.

  • Обовязково робить висновки, підсумовує сказане.

  • Вміє передбачити характер можливих запитань студентів і завчасно готує відповіді на них.

  • Заздалегідь відводить час для можливого додаткового роз’яснення деяких питань лекції.

  • Дає рекомендації щодо використання літератури та самостійної роботи студентам.

  • Викладання матеріалу за часом сплановано не чітко.

  • Не контролює діяльність студентів.

  • Мова не лаконічна, не завжди правильна, має обмежений інтонаційний діапазон.

  • Викладання являє собою постійний монолог. Постійно проводить диктування.

  • Не вміє контролювати темп мовлення.

  • Читає лекцію або голосно, або тихо.

  • Не вміє відновити контакт з аудиторією.

  • Висновки зроблені поспіхом, або відсутні.

  • Не вміє передбачити запитання студентів,

  • Не залишає часу для роз’яснень.

  • Не дає рекомендації щодо використання літератури та самостійної роботи студентам.


7.2 Використання технічних засобів навчання,

наочних навчальних засобів


Позитивні дії викладача

Негативні дії викладача

1

2

  • Має розроблену схему та методику використання ТЗН.

  • Використовує наочні навчальні посібники, електронні підручники.

  • Висока якість дидактичного матеріалу (схем, рисунків, таблиць, формул), контрастність, чіткість кадрів, їх оптимальні розміри для даної аудиторії.

  • Має хороші навички використання матеріалів та пояснення матеріалів показу.

  • Відсутність чіткої ідеї показу.

  • Відсутні ТЗН, електронні підручники, посібники.

  • Низька якість дидактичного матеріалу.

  • Предмет показу погано видно студентам.

  • Навичок і умінь роботи з апаратурою недостатньо.

  • Відсутність лаборанта в разі потреби.

1

2

  • Вміє усувати неполадки з апаратурою, які раптово виникають.

  • Помірно використовує засоби наочності в часі.

  • Дотримується послідовності у демонстрації матеріалу.

  • Недостатньо або надмірно використовуються засоби наочності, проводиться лише їх перегляд.

  • Послідовність перегляду відсутня, або необдумана.

  • Мовне пояснення нечітке, або відсутнє.


7.3 Активізація пізнавальної діяльності студентів


Позитивні дії викладача

Негативні дії викладача

1

2

  • Ставить перед студентами пізнавальну мету лекції, чітко визначає область використання матеріалу лекції.

  • Створює проблемні ситуації і послідовно вирішує їх разом із студентами.

  • Має достатній арсенал різних методів і засобів активізації пізнавальної діяльності студентів.

  • Застосовує різні прийоми активізації уваги студентів.

  • Ставить запитання, які активізують діяльність студентів, наводять на роздуми, сприяють дискусії.

  • Створює ігрові ситуації, аналізує їх із залученням студентів.

  • Вводить елементи самостійної роботи.

  • Вдається до роздумів уголос.

  • Робить паузи, що дає можливість студентам обміркувати прослухане.

  • Здійснює контроль за роботою студентів.

  • Тембр голосу бадьорий, змінює інтонацію і темп залежно від уваги студентів.

  • Уміло керує своїми емоціями та емоціями студентів.



  • Пізнавальну мету лекції не ставить, нечітко визначає область використання матеріалу лекції.

  • Проблемні ситуації не створює, або вирішує їх самостійно.

  • Студентів максимально не навантажує.

  • Не застосовує жодних прийомів активізації уваги студентів.

  • Повторює одні і ті ж прийоми активізації, невдало їх використовує.

  • Ставить запитання студентам, сам відповідає на них, не залучає студентів до обмірковування та дискусії.

  • Не проводить аналіз конкретних ситуацій.

  • Елементи самостійної роботи відсутні.

  • Паузи робить часто, але лише з метою заспокоїти аудиторію, яка втратила інтерес до лекції.

  • Вдається до нотацій.

  • Монотонність викладу матеріалу лекції, випадкова зміна інтонації та темпу.


7.4 Створення і регулювання емоційного настрою та поведінки студентів


Позитивні дії викладача

Негативні дії викладача

1

2

  • Позитивний настрій, рівна і спокійна поведінка.

  • Слідкує за роботою і поведінкою студентів.

  • Створює обстановку довіри.

  • Має помірну емоційність (посмішка, жести, міміка).

  • Гнучка емоційна реакція.

  • Вдається до відступів, при потребі жартує, настрій в міру гумористичний.

  • Робить відступи, які пов’язані із темою лекції.

  • Якщо потрібні серйозні зауваження щодо поведінки студентів, то робить їх наприкінці заняття.

  • Студенти не відволікаються, не займаються іншими справами.




  • Нервозність, дратівливість, похмурість.

  • Слідкує або за роботою студентів, або за їх поведінкою.

  • Обстановка довіри відсутня.

  • Поведінка неемоційна або занадто емоційна.

  • Відсутність відступів з метою пожвавлення ситуації в аудиторії.

  • Часті відступи, не пов’язані із темою лекції.

  • Зазначає негативне у роботі студентів, не заохочує їх, не хвалить за участь в обговоренні питань.

  • Постійно робить зауваження студентам.

  • Студенти займаються сторонніми справами.




База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка