Економічне стимулювання раціонального використання і охорони земель



Скачати 289.68 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір289.68 Kb.
Тема: Економічне стимулювання раціонального використання і охорони земель.


1. Зміст економічного стимулювання раціонального використання земель.



2. Правові засади плати за землю.

3.Закон „Про плату за землю”.

4. Пільги щодо плати за землю.



1. Згідно з вимогами Земельного кодексу України економіч­не стимулювання охорони земель спрямоване на посилення зацікавленості власників і користувачів, у тому числі орен­дарів, у збереженні та відтворенні родючості грунтів, захисті земель від негативних наслідків виробничої діяльності. Стимулювання охорони земель включає:

- надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональни­ми програмами використання і охорони земель. Дана норма є центральною серед форм стимулювання щодо охорони земель. Законодавець не уточнює форм можливого заохочення, залишаючи їх на розсуд державних органів — ви­конавців закону. Однак, якщо спробувати проаналізувати дії державних органів, то можна помітити три основні форми за­охочення:

- пільги під час плати за землю;

- компенсація за рахунок державного бюджету частки чи повної вартості капітальних робіт, виконаних власниками і користувачами угідь; взяття на рахунок держбюджету усіх або частини витрат власника чи користувача землі, необхідних для підтримання результатів виконаних робіт.



Економічне стимулювання раціонального використання та охо­рони земель являє собою комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на підвищення зацікавленості осіб, які здійснюють використання земель, у збереженні та відтворенні родючості ґрун­тів, захисті земельних ресурсів від негативних наслідків господар­ської діяльності людини.

Згідно зі ст. 205 ЗК зазначене стимулювання включає: надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодер­жавними та регіональними програмами використання і охорони зе­мель; виділення коштів державного або місцевого бюджету грома­дянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини; звільнення від плати за земельні ділянки, що знаходяться у стадії сільськогосподарського освоєння, або поліпшення їх стану відповідно до державних та регіональних програм; компенсацію з бюджетних коштів зниження доходу влас­ників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих і малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини. Передбачені цією нормою заходи частково врегульовані в ін­ших нормативно-правових актах. Наприклад, згідно зі ст. 12 Зако­ну „Про плату за землю” з фермерського господарства, землі яко­го зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадження­ми, генофондовими колекціями і розсадниками багаторічних пло­дових насаджень, плата не стягується.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 ЗК економічна оцінка земель являє собою оцінку землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві й як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують про­дуктивність земель, ефективність їх використання та доходність з одиниці площі. Вона визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі і провадиться для порівняльного аналізу ефективності використання земель різного призначення. Так, еко­номічна оцінка сільськогосподарських угідь здійснюється на осно­ві врахування їх продуктивності, окупності витрат та диференційо­ваного доходу, а земель несільськогосподарського призначення — їх розташування, екологічного значення, інженерної забезпеченос­ті територій, соціально-економічних умов їх використання.

Економічна оцінка земель населених пунктів провадиться за розмірами їх територій з урахуванням місць розташування ділянок від центрів громадського обслуговування, магістральних ліній, ін­женерно-транспортних комунікацій, а також архітектурно-лан­дшафтного, історико-культурного і функціонального призначення. Землі лісового фонду оцінюються за нормативами економічної ефективності водоохоронних, захисних та інших корисних власти­востей лісів, а також їх лісосировинного значення. Економічна оцінка земель водного фонду здійснюється з урахуванням їх розта­шування, якісного складу і кількості води у тому чи іншому водно­му об’єкті, його екологічного значення, а також соціально-еконо­мічних умов використання. Має враховуватись і продуктивність цих земель.

Показники економічної оцінки земель застосовуються при здій­сненні державного управління земельним фондом, для обґрунту­вання ставок земельного податку, визначення ефективності зем­левпорядних проектних рішень. Дані цієї оцінки можуть бути прив’язані до окремих територій, областей і регіонів. З урахуван­ням цього оцінка може бути внутрішньогосподарською (середньою по господарству або по його частинах), районною (середньою по району або по його окремих частинах), регіональною, міжрегіо­нальною тощо. Дані економічної оцінки земель є основою грошо­вої оцінки земельних ділянок різного цільового призначення. Проте треба зазначити, що у зв’язку з інфляційними процесами в еко­номіці нашої держави грошова оцінка щороку станом на 1 січня уточнюється з урахуванням коефіцієнта індексації, порядок прове­дення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 201 ЗК грошова оцінка земельних ділянок визна­чається на рентній основі. Це робиться з метою регулювання відно­син, пов’язаних з передачею землі у власність, за заповітом, у заста­ву, з її даруванням, купівлею-продажем та здачею в оренду, а також з визначенням ставок земельного податку, обліком сукупної вартос­ті основних засобів виробництва, встановленням розміру внесків до статутних фондів акціонерних товариств, об’єднань, кооперативів.

Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення і земель житлової та громадської забудови здійснюється на підставі Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213, та розробленого на підставі цього до­кумента Порядку. На землях сільськогосподарського призначення вона провадиться окремо по ріллі, землях під багаторічними насад­женнями, природними сіножатями і пасовищами за рентним дохо­дом, який формується залежно від якості, місць розташування та економічної оцінки земель. В основу розрахунку кладеться рентний дохід, який створюється при виробництві зернових культур і виз­начається за даними економічної оцінки земельних ділянок. В умо­вах інфляції цей дохід обчислюється в натуральних одиницях (у центнерах зерна), які при грошовій оцінці переводяться у вартіс­ний вираз відповідно до поточних вітчизняних або світових реалізаційних цін. Розмір грошової оцінки є добутком річного рентного доходу, обчислюваного за економічною оцінкою виробництва зер­нових культур, ціни на зерно і терміну його капіталізації, який складає 33 роки.

Зазначена оцінка є підґрунтям здійснення операцій з земельними частками (паями), ринкова ціна яких визначається на основі співвідношення попиту та пропозицій, а також встановлення стар­тових цін під час продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення на конкурентних засадах. Основу грошової оцінки земель житлової та громадської забудови становить капіта­лізація рентного доходу, яка виникає внаслідок входження населе­ного пункту до загальнодержавної, регіональної або місцевої сис­тем виробництва та розселення, освоєння й упорядкування його території. При цьому враховуються кліматичні та інженерно-геоло­гічні умови, архітектурно-ландшафтна й історико-культурна цін­ність, екологічний стан, функціональне використання земель.

Оцінка провадиться проектними організаціями, які розробляють генеральні плани населених пунктів.

Грошова оцінка земель несільськогосподарського призначення (крім земель житлової та громадської забудови) здійснюється з ме­тою економічного регулювання земельних відносин під час укла­дання цивільно-правових угод та визначення розміру земельного податку на основі Методики грошової оцінки земель несільсько­господарського призначення (крім земель населених пунктів) та однойменного Порядку. Вона охоплює землі промисловості, тран­спорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення; при­родно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; оз­доровчого; рекреаційного; історико-культурного призначення; зем­лі лісового і водного фонду, а також землі, які знаходяться у запа­сі. В її основу покладено капіталізований рентний дохід, що зале­жить від функціонального використання земель або нормативного середньорічного економічного ефекту, який утворюється внаслідок використання відповідних земельних ділянок. Залежно від призна­чення та порядку проведення грошова оцінка ділянок може бути нормативною та експертною.





Нормативна ціна землі являє собою показник, що характеризує вартість земельної ділянки відповідної якості та місця розташуван­ня, який визначається виходячи з потенційного прибутку за розра­хунковий строк окупності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного по­датку, втрат сільськогосподарського та лісогосподарського вироб­ництва, економічного стимулювання раціонального використання й охорони земель тощо.

Експертна грошова оцінка землі застосовується при встанов­ленні імовірної ціни купівлі (продажу) окремих земельних ділянок незалежно від типу їх використання та категорії грунтів. Вона про­вадиться шляхом визначення експертом ринкової (імовірної ціни продажу на ринку) або іншого виду вартості (заставна, страхова, для бухгалтерського обліку тощо) земельної ділянки, за яку вона може бути продана (придбана) або іншим чином відчужена на да­ту оцінки з урахуванням характеру цивільно-правової угоди. Об'єк­том такої оцінки є земельна ділянка або її частина з певним міс­цем розташування та визначеними щодо неї правами. Вартість об'єкта експертної грошової оцінки розраховується виходячи з ха­рактеристик та особливостей земельної ділянки, її правового стату­су, місця розташування, кон'юнктури ринку землі, прогнозу його еволюції та аналізу інвестиційної політики. При цьому земельна ді­лянка (або її частина) розглядається як вільна від забудови, різних поліпшень та придатна для найбільш ефективного використання.

Визначення вартості земельної ділянки необхідне для встанов­лення: ціни продажу ділянки, яка приватизується; стартової ціни ділянки під час її приватизації на конкурентних засадах; вартості об’єктів земельної власності, які передаються до статутних фондів господарських товариств і спільних підприємств; вартості права власності на земельну ділянку та грошового виразу обов’язків влас­ників землі і землекористувачів при заставі та банкрутстві, а також під час переходу права власності або права користування ділянкою на підставі цивільно-правових угод; ціни купівлі (продажу) чи об­міну земельної ділянки на вторинному ринку.



Експертна грошова оцінка земельних угідь, які знаходяться у державній або комунальній власності, здійснюється Держкомземом та його органами на місцях, а земельних ділянок, що знаходяться у приватній власності, — експертами на договірних засадах. Оцін­ка здійснюється у такій послідовності:

1) обстеження земельної ді­лянки та вивчення ситуації на ринку землі;

2) визначення виду вар­тості ділянки згідно з умовами угоди;

3) складання завдання н,; оцінку та укладання відповідного договору;

4) збирання, оброблен­ня та аналіз вихідних даних, необхідних для проведення оцінки;

5) визначення найбільш ефективного використання земельної ділян­ки;

6) вибір та обгрунтування методичних підходів;

7) визначення вартості ділянки відповідно до обраних методичних підходів та формулювання остаточного висновку;

8) складання звіту.

Останній має містити обгрунтування і висновки експерта та затверджуватись у встановленому порядку відповідними органами Держкомзему.

При проведенні експертної грошової оцінки земельної ділянки застосовуються такі методичні підходи: капіталізація чистого опе­раційного або рентного доходу (пряма і непряма); зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок; врахування витрат на земель­ні поліпшення.

Методичний підхід, що грунтується на капіталізації чистого опера­ційного або рентного доходу, передбачає визначення вартості земель­ної ділянки при її найбільш ефективному використанні з урахуванням встановлених обтяжень та обмежень. Чистий операційний дохід виз­начається на основі аналізу ринкових ставок орендної плати за зем­лю. Рентний дохід розраховується як різниця між очікуваним доходом від продукції, одержуваної на земельній ділянці (фактичної або умов­ної), та виробничими затратами і прибутком виробника. Для поліп­шення земельної ділянки прибуток, одержаний від використання ос­танньої, визначається шляхом розподілу загального доходу між її фі­зичними компонентами — землею та земельними поліпшеннями.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок здійснюється на основі Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 11 жовтня 2002 р. № 1531.


2. Основним принципом економічного стимулювання раціональ­ного використання і охорони земель є платність. Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату. Безплатність землекористування, яка довгий час була головним принципом земельного права, призводила до нераціонального ви­користання земель, необгрунтованого закріплення за господарюю­чими суб'єктами великих земельних угідь, які найчастіше залиша­лись невикористаними, породжувала споживацьке ставлення до зе­мельних ресурсів.

В Ук­раїні питання платності регулюються ЗК, Законом „Про плату за землю” та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Закону „Про плату за землю” вона запроваджу­ється з метою формування джерела коштів для фінансування захо­дів щодо раціонального використання та охорони земель, підви­щення родючості грунтів, відшкодування витрат землевласників та землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки зе­мель. Земельний податок являє собою обов’язковий платіж, що стягується з юридичних і фізичних осіб за користування земельни­ми ділянками виключно у грошовій формі. Його розмір не зале­жить від результатів господарської діяльності землевласників та землекористувачів. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.



Власники земельних ділянок та землекористувачі сплачують зе­мельний податок з дня виникнення у них права власності або пра­ва користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або у користуван­ні в поточному році. Обчислення ставок земельного податку по ок­ремих категоріях земель здійснюється згідно зі статтями 6—11 За­кону „Про плату за землю”.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного по­датку за формою, встановленою ДПАУ, щороку станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інс­пекції. По нововідведених земельних ділянках розрахунки розміру податку подаються цими особами протягом місяця з дня виник­нення у них права власності або права користування земельною ді­лянкою. Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що знахо­диться у власності чи у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них про­порційно тій частині площі будівлі, яка знаходиться у їх власності чи користуванні.

Земельний податок сплачується рівними частинами власниками земельних ділянок та землекористувачами — виробниками товар­ної сільськогосподарської продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а усіма іншими платниками — щоквартально до 15 числа, наступного за звітним кварталом місяця. Надміру сплачені суми підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або на його бажання зараховуються до сплати податку за наступ­ний рік. Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати зе­мельного податку, сплачують його не більш як за два попередні ро­ки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно на­рахованого податку, стягнення або повернення його платнику.

Відповідно до ст. 21 Закону „Про оренду землі” орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній (за певною кількістю чи частиною продукції, одержуваної з орендованої ділян­ки) та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторо­ни можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або встановити інші форми плати, за винятком випадків справляння останньої за користування ділянками, які знаходяться у державній або у комунальній власності.

Орендна плата за ділянки, які знаходяться у державній чи кому­нальній власності, справляється виключно у грошовій формі та централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляєть­ся й використовується згідно з Законом "Про плату за землю" і не може бути меншою за розмір земельного податку. Якщо орендодавцем землі є відповідна місцева рада, орендар, уклавши з нею договір оренди, самостійно сплачує орендну плату до бюджету.

Розмір, форма і строки внесення плати встановлюються за уго­дою сторін у договорі оренди, що укладається між орендодавцем (власником земельної ділянки) і орендарем. Відповідно до Указу Президента України від 2 лютого 2002 р. № 92/2002. „Про додат­кові заходи щодо соціального захисту селян—власників земельних ділянок і земельних часток (паїв)” орендна плата за земельну ді­лянку чи земельну частку (пай) не може становити менше 1,5% їх вартості, якщо орендодавець є працівником сільськогосподарсько­го підприємства або фермерського господарства, якому він надав в оренду ділянку сільськогосподарського призначення чи земельну частку (пай), а для орендодавців, які не є працівниками таких під­приємств, — не менше 2% вартості орендованої земельної ділянки, або земельної частки (паю).

Внесення орендної плати за майбутній період допускається на термін, що не перевищує одного року. Її розмір може переглядати­ся. Так, орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати у тих випадках, коли стан орендованої земельної ділянки по­гіршився не внаслідок його дій чи бездіяльності. У свою чергу, орендодавець може вимагати збільшення розміру орендної плати у разі законодавчого збільшення розміру земельного податку, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахун­ки бюджетів сільських, селищних, міських рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Кошти від плати за землю, що надходять на спеціальні рахунки місцевих бюджетів, використовуються виключно для:

1) фінансування заходів, спрямованих на раціональне викорис­тання та охорону земель, підвищення родючості грунтів;

2) ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моні­торингу земель;

3) створення земельного інноваційного фонду;

4) відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості;

5) економічного стимулювання власників землі і землекористу­вачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості грунтів та продуктивності земель лісового фонду;

6) надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини;

7) проведення земельної реформи, земельно-господарського устрою, розроблення містобудівної документації та розвитку інф­раструктури населених пунктів.

Суб’єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи не­залежно від організаційно-правових форм і форм власності, а та­кож фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титу­лах права власності та права користування, у тому числі на умовах оренди. Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства сплачують земельний податок у випадках, коли вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призна­чення у межах населених пунктів, а також ділянок несільськогос­подарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. В усіх інших випадках вони можуть бути ли­ше орендарями земельних ділянок і повинні сплачувати орендну плату.

Об’єктом плати за землю згідно з ч. 1 ст. 206 ЗК є земельна ді­лянка. Вона являє собою частину земної поверхні зі встановлени­ми межами, певним місцем розташування і пов’язаними з нею пра­вами. Проте треба зазначити, що відповідно до ст. 5 Закону „Про плату за землю” до об’єктів плати віднесено також земельну частку (пай), а до суб’єктів — власників земельних часток (паїв). Зазначена колізія норм вирішується згідно з ч. З Прикінцевих положень ЗК, в якій зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності ЗК, діють у частині, що не супере­чить йому. Крім того, земельна частка (пай) не може ототожнюва­тися з конкретною земельною ділянкою. Адже вона не визначена в натурі (на місцевості), а право на земельну частку (пай) — це пра­во її власника вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкрет­ної ділянки. Отже, віднесення до об’єктів плати за землю земель­ної частки (паю), а до суб’єктів — власників земельних часток (па­їв) суперечить природі земельної частки (паю) та праву на земель­ну частку (пай). Таким чином, власник сертифіката на земельну частку (пай) до визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та отримання документа, що посвідчує право власності на землю, не є платником земельного податку.

Розмір земельного податку не залежить від результатів діяльнос­ті землевласників та землекористувачів і встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка об­кладається податком, в розрахунку за рік. Ставки податку визнача­ються окремо за категоріями земель основного цільового призна­чення, видами і підвидами угідь, групами грунтів і переглядаються : уразі зміни цін та в силу інших причин, що не залежать від власників землі та землекористувачів.



Для земель сільськогосподарського призначення та використання ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1%; для багаторічних насаджень — 0,03%.

Ставки земельного податку із земель житлової та громадської забудови, щодо яких здійснено грошову оцінку, встановлюються у розмірі 1% від останньої. Якщо оцінку земельних ділянок не зроблено, застосовуються середні ставки, які встановлюються у розмі­рах, що визначаються відповідно до чисельності населення населе­них пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного підпорядкування, за да­ними таблиці, наведеної у ч. 2 ст. 7 Закону „Про плату за землю”.

Треба зазначити, що цей Закон містить низку винятків з наве­деного загального правила. Так, плата за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за ділянки, надані для потреб сільсько­господарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3% від суми земель­ного податку, обчисленого за загальним правилом.



Плата за земельні ділянки, що є частиною територій та об’єктів природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення та зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими бу­дівлями і спорудами, які не пов’язані з функціональним призначенням цих об’єктів, стягується у п’ятикратному розмірі відповідно земельного податку.

При визначенні розміру податку з земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, що не пов’язані з функціональним приз­наченням цих об’єктів, для обчислення відповідного земельного податку застосовуються такі коефіцієнти: для об’єктів міжнародно­го значення — 7,5; для об’єктів загальнодержавного значення — 3,75; для об’єктів місцевого значення — 1,5.

Плата за частину земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п’яти­кратному розмірі відповідного земельного податку.

Податок з земельних ділянок, наданих Збройним Силам Украї­ни та іншим військовим формуванням, створеним згідно з законо­давством нашої держави, залізницям, гірничодобувним підприємс­твам, а також з водойм, наданих для виробництва рибної продук­ції, стягується у розмірі 25% від суми земельного податку, обчис­леного відповідно до частин 1 та 2 ст. 7 Закону „Про плату за зем­лю”. Ставки земельного податку застосовуються з урахуванням ко­ефіцієнтів індексації, визначених Законом про державний бюджет України на відповідний рік.

Закон „Про плату за землю” регламентує також ставки земель­ного податку, обчислюваного для земель різного цільового призна­чення, які знаходяться за межами населених пунктів. Так, підпри­ємства промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення сплачують земельний податок з розрахунку 5% від грошової оцін­ки одиниці площі ріллі по області, за винятком земельних ділянок сільськогосподарського призначення та використання.



Плата за земельні ділянки, надані для потреб залізничного транспорту, Збройних Сил України та інших військових форму­вань, створених згідно з законодавством нашої держави, справля­ється у розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підпри­ємств, з яких земельний податок стягується як за землі сільськогос­подарського призначення. Якщо відповідні земельні ділянки вико­ристовуються не за цільовим призначенням, податок справляється за загальним правилом. Податок із земельних ділянок, наданих на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, за винятком ділянок сільськогоспо­дарського використання, справляється у розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.



Плата за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель сільськогосподарського використання, стягується як складова плати за використання лісових ресурсів, що визнача­ється лісовим законодавством. Виняток становлять ділянки, які входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, податок з яких справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Плата за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком ділянок сільськогосподарського використання, стягується у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.




3. Відповідно до вимог Закону України „Про плату за зем­лю”, земельний податок сплачується за землі сільськогоспо­дарського призначення; землі населених пунктів; землі про­мисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначен­ня; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення; землі лісового, водного фондів (за межами населених пунктів).

Плата за землі сільськогосподарського призначення визна­чається ст. 6 Закону України „Про плату за землю”.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогос­подарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

— для багаторічних насаджень — 0,03.

За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановлено­му порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про плату за землю".

Ставки земельного податку із земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, визначаються у розмірі одного відсотка (0,01) від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах 5-10 ст. 6 згада­ного закону.

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку, вста­новлених частиною другою цієї статті, застосовуються коефі­цієнти:

— на південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3,0;

— на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей — 2,0;

— у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей — 2,3, крім населених пунктів, які Законом України „ІІро статус гірських населених пунктів України” віднесені до категорії гірських;

— на узбережжі Азовського моря та інших курортних мі­сцевостях — 1,5.

Ставки земельного податку на земельні ділянки (за винят­ком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затвер­джують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами другою і третьою цієї статті.

Податок на земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистого транспорту громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівель­ними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового гос­подарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у роз­мірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.



Податок на земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарсь­кими будівлями і спорудами, справляється як складова пла­ти за використання лісових ресурсів, що визначається лісо­вим законодавством.



Податок за земельні ділянки на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначен­ня зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарсь­кими будівлями і спорудами, що не пов’язані з функціональ­ним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратно­му розмірі відповідного земельного податку, встановленого частинами другою та п'ятою цієї статті:

— міжнародного значення — 7,5;

— загальнодержавного значення — 3,75;



  • місцевого значення — 1,5.

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих під­приємствам, установам і організаціям (за винятком сільсько­господарських угідь), що перевищують норми відведення, справляються у п'ятикратному розмірі.

Податок за земельні ділянки, надані для Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповід­но до законодавства України, залізниць, гірничодобувних під­приємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсоків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті.

Податок на земельні ділянки, надані для підприємств про­мисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах другій та третій цієї статті і частині другій статті 6 цього Закону, спра­вляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки площі ріллі по області.



Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, Збройних сил України та інших військових фор­мувань, створених відповідно до законодавства України, спра­вляється у розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогос­подарських підприємств, з яких земельний податок справля­ється згідно із статтею 6 цього Закону.

У разі використання залізничним транспортом, Збройни­ми силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користу­вання на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреацій­ного та історико-культурного призначення, за винятком зе­мель, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, спра­вляється у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земель, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та частині другій цієї статті, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визна­чається лісовим законодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу зе­мель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побу­товими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошо­вої оцінки одиниці площі ріллі по області.



Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, справляється у розмірі 0,3 від­сотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.



За порушення Закону України "Про плату за землю" платники несуть відповідальність, передбачену Земельним ко­дексом України, та відповідно до Закону України "Про дер­жавну податкову службу в Україні".

Посадові особи, винні в порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Контроль за правильністю обчислення і справляння зе­мельного податку здійснюється державними податковими інспекціями.

Спори, що виникають з питань застосування положень, передбачених цим Законом, вирішуються в судовому порядку.


4.Відповідно до ст. 12 Закону „Про плату за землю” встановлено низку пільг. Згідно з цією статтею звільняються від сплати земельного податку:

1) заповідники, у тому числі історико-культурні, національної природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки пам’ятки природи, заповідні урочища та парки — пам’ятки садово- паркового мистецтва;

2) вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

3) органи державної влади та місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утриму­ються за рахунок бюджету (за винятком Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавс­тва нашої держави), спеціалізовані санаторії для реабілітації хворих згідно зі списком, затвердженим МОЗ, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади, громадські організації інвалідів, підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50% загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звіт­ного періоду не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу).



Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозво­лу на право користування нею, який надається міжвідомчою Комі­сією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”;

4) вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

5) зареєстровані релігійні та благодійні організації, які не займаються підприємницькою діяльністю;

6) установи, організації та підприємства, віднесені до відання Національної академії наук України;

7) тимчасово (на строки, зазначені у відповідних нормативних актах) підприємства по виробництву автомобілів, автобусів і ком­плектуючих виробів до них, що діють згідно з Законом „Про сти­мулювання виробництва автомобілів в Україні”, підприємства суд­нобудівної промисловості, визначені відповідно до ст. 1 Закону „Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисло­вості в Україні”, суб’єкти космічної діяльності згідно з переліком, який щороку затверджується Кабінетом Міністрів України, підпри­ємства концерну „Бронетехніка України” згідно з переліком, зат­вердженим Кабінетом Міністрів України, підприємства літакобу­дівної промисловості, визначені ст. 2 Закону „Про державну під­тримку літакобудівної промисловості в Україні”;

8) суб’єкти спеціальних економічних зон на період функціону­вання останніх;

9) на період освоєння земельної ділянки (планування території, будівництво об’єктів інфраструктури тощо), але не більше ніж на п’ять років, суб’єкти підприємницької діяльності;

10) покупець об’єкта незавершеного будівництва, розташовано­го на земельній ділянці, відведеній під цей об’єкт, з моменту прид­бання останнього на строк будівництва, визначений умовами при­ватизації;

11) підприємства, науково-дослідні інститути та організації, визначені ст. З Закону України „Про державну підтримку підпри­ємств, науково-дослідних інститутів і організацій, які розробляють та виготовляють боєприпаси, їх елементи та вироби спец хімії”;

12) на період дії Закону України „Про фіксований сільськогос­подарський податок” власники земельних ділянок, земельних час­ток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільсько­господарського податку.

Не справляється плата також за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивне забруднених територій, визначених ст. 2 Закону „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (зон відчуження, безумов­ного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно заб­руднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; за землі, що знаходяться у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; за землі державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки державних, комунальних і фермерських господарств, зайняті молодими сада­ми, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоно­шення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колек­ціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; за землі кладовищ; за земельні ділянки, в межах граничних норм, встанов­лених ЗК, інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і біль­ше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову вій­ськову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України „Про статус ветеранів вій­ни, гарантії їх соціального захисту”, громадян, яким у встановле­ному порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.



Згідно зі ст. 11 Закону „Про фермерське господарс­тво” новостворені фермерські господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі земельних ділянок у їх власність. Верховна Рада АРК, обласні, міські, селищні та сіль­ські ради можуть приймати рішення про часткове звільнення від плати за землю на певний строк, а також про зменшення суми зе­мельного податку за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Якщо право на пільгу в платника виникає протягом року, він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, наступно­го за місяцем, в якому втрачено це право. Якщо підприємства, ус­танови та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, плата за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх час­тинами), переданими у тимчасове користування, справляється у встановлених розмірах на загальних підставах.

Чинне законодавство передбачає підстави притягнення до від­повідальності за порушення законодавства про плату за землю. Та­кими підставами є правопорушення, тобто несплата або несвоєчас­на сплата земельного податку або орендної плати. За порушення законодавства про плату за землю фізичні та юридичні особи не­суть цивільну, земельно-правову та дисциплінарну відповідаль­ність.

Основними санкціями за порушення вимог законодавства про плату за землю є штраф, припинення договору оренди земельної ділянки, її вилучення та накладення адміністративного стягнення.

Так, за несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі 0,3% від суми недоїмки за кожний день прострочення. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається у договорі оренди. Проте він не може перевищувати ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку.

Відповідно до п. "д" ст. 141 ЗК систематична несплата земель­ного податку або орендної плати є підставою припинення права користування земельною ділянкою. Ця норма встановлює санкції за невнесення платежів. Тому несвоєчасне, хоч і систематичне, внесення останніх не є ознакою даного правопорушення і не може служити підставою для настання юридичної відповідальності. Чин­не законодавство не містить критерію, який давав би змогу визна­чити систематичність невнесення платежів за використання зе­мельної ділянки.

Порядок і строки сплати орендної плати встановлюються дого­вором оренди. Тому систематичність її несплати визначається згід­но з умовами договору. ЗК (ст. 144) регламентує порядок припи­нення права користування земельною ділянкою у зв'язку з пору­шенням земельного законодавства.



На головну
Презентація
Заняття №40


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка