Екологічна свідомість тема Екологічна свідомість центральне поняття екологічної психології



Скачати 248.8 Kb.
Дата конвертації25.05.2017
Розмір248.8 Kb.
Дисципліна „Екологічна психологія”

Спеціальності - 8.070801 Екологія та охорона навколишнього середовища;

5курс; гр.ГЕ-09-1м
ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ

Тема 1. Екологічна свідомість - центральне поняття екологічної психології.
Екологічна психологія (або психологія екологічної свідомості) почала формуватися у вітчизняній науці на початку 90-х рр. у результаті усвідомлення того, що екологічну кризу неможливо перебороти без зміни чільної екологічної свідомості суспільства, що є його "психологічною базою".

Ключова проблема екологічної психології – це дослідження індивідуальної й групової свідомості.

Під екологічною свідомістю розуміється сукупність екологічних уявлень існуючого відношення до природи, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею.

Таким чином, предмет дослідження в екологічній психології – екологічна свідомість, розглянута в соціогенетичному (суспільному), онтогенетичному (індивідуальному) і функціональному аспектах.

Завдання екологічної психології і її зв'язок з іншими науковими дисциплінами.

В екологічній психології виділяється чотири основних напрямки досліджень свідомості:



  • Напрямок підструктури екологічних уявлень;

  • Напрямок підструктури суб'єктивного відношення до природи;

  • Напрямок підструктури стратегій;

  • Напрямок технології взаємодії із природою.

Перед екологічною психологією стоять наступні завдання, які вирішуються в рамках кожного із цих напрямків:

1. Аналіз розвитку в процесі соціогенезу.

Відповідно до цього завдання в екологічній психології аналізується екологічну свідомість у різні епохи; розглядається властива цим епохам специфіка уявлень, відносин, стратегій і технологій взаємодії із природою; визначаються основні тенденції розвитку; вивчаються їх рушійні економічні, культурні, політичні й інші фактори.

Екологічна психологія ґрунтується на результатах досліджень, які отримані на базі таких наук, як філософія, культурологія, історія, соціологія, політологія, а також різних галузей психологічної науки: історичної й соціальної психології, етнопсихології й ін.

2. Розробка типології.

Згідно із цим завданням розробляється типологія як індивідуальної, так й історично сформованої суспільної екологічної свідомості. Аналізується структура екологічних уявлень, розглядається якісна специфіка суб'єктивного відношення до природи, створюється система його параметрів і типологія, тобто психологічна характеристика різних типів відносин до природи. Досліджуються різні варіанти існуючих стратегій і технологій взаємодії людини із природою, створюється їхня типологія.

Під час вирішення цього завдання екологічна психологія застосовує результати досліджень із культурології й соціальної екології, а також психології особистості й ін.


  1. Аналіз розвитку в процесі онтогенезу.

Онтогенез - процес розвитку індивідуального організму. У психології онтогенез - формування основних структур психіки індивіда протягом його дитинства.

Аналізуються основні тенденції розвитку в процесі онтогенезу індивідуальної екологічної свідомості, досліджуються якісні характеристики й динаміка в онтогенезі уявлень про природу й взаємозв'язки людини з нею, образ і місце природи в образі світу особистості.

Розглядаються фактори, які визначають розвиток суб'єктивного відношення до природи в процесі онтогенезу, його специфіка на кожному віковому етапі, створюється його періодизація. Досліджуються вікові особливості мотивації вибору тих або інших стратегій і відповідних їм технологій у контексті загального психічного й особистого розвитку.

Під час вирішення цього завдання екологічна психологія застосовує методи, розроблені в психодіагностиці, результати досліджень педагогіки, вікової й педагогічної психології.

4. Аналіз механізмів формування й функціонування.

Відповідно до цього завдання розглядаються механізми формування екологічних уявлень, їхня роль у регуляції діяльності, пов'язаної з окремими природними об'єктами й природою в цілому.

Досліджуються шляхи й механізми формування суб'єктивного відношення до природи, роль у цьому процесі стимулів, наявних у людини екологічних установок, дії різних перцептивних (перцепція=сприйняття) феноменів (явищ ідентифікації, емпатії щодо природних об'єктів (емпатія=збагнення емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини) і т.п.), можливість, умови й механізми сприйняття природних об'єктів як суб'єктів, їхнього впливу на особистість у ситуаціях реальної й ідеальної взаємодії.

Аналізується мотивація екологічної поведінки, фактори, які визначають вибір тієї або іншої стратегії взаємодії із природою, механізми освоєння особистістю різних технологій взаємодії із природою.

5. Аналіз індивідуальної й групової специфіки. Згідно із цим завданням вивчаються особливості екологічної свідомості в різних соціально-професійних групах. Установлюються взаємозв'язки між соціально-професійною приналежністю й специфікою системи екологічних уявлень, що властива кожній групі й окремим її членам. Визначаються особливості суб'єктивного відношення до природи. Досліджуються переваги у виборі стратегій і технологій взаємодії із природою в даних групах.

6. Розробка принципів і методів діагностики.

Для експериментального дослідження названих проблем у рамках екологічної психології діє екологічної психодіагностики - створюється спеціальний діагностичний арсенал, що дозволяє визначити рівень сформованості і якісну своєрідність системи екологічних уявлень, суб'єктивного відношення до природи й застосовуваних стратегій і технологіям взаємодії з нею.

Під час вирішення цього завдання екологічна психологія ґрунтується на положеннях статистики й застосовує принципи й методи, розроблені в психодіагностиці.

7. Дослідження психологічних функцій, які можуть бути реалізовані в результаті взаємодії людини зі світом природи, їхнього впливу на розвиток особистості, створення на цій основі методів психокоррекції й психотерапевтичної роботи.

Для вирішення цього завдання екологічна психологія застосовує результати досліджень із фізіології, педагогіки, соціології, соціальній психології й психології особистості, психології навколишнього середовища, психотерапії.

Таким чином, у цей час термін "екологічна психологія" уживається в науковій літературі для позначення ряду близьких, але не тотожних галузей досліджень: психологічної екології, психології навколишнього середовища, екологічного підходу в психологи й власно екологічної психології (психологія екологічної свідомості). Вони мають самостійні предмети досліджень, свої завдання й методологічні особливості. Предмет дослідження в екологічній психології - це екологічна свідомість, розглянута в соціогенетичному, онтогенетичному і функціональному аспектах. Екологічна психологія характеризується двома основними методологічними особливостями, які відрізняють її від подібних галузей досліджень: по-перше, у ній розглядається взаємодія людини тільки із природою, а не з усім навколишнім середовищем, по-друге, об'єкт досліджень - не "природне середовище", а "світ природи".

Тема 2. Ставлення людини до природи. Суб'єктивне сприйняття світу природи.
Суб'єктивне відношення до природи - це суб'єктивно пофарбоване відбиття особистістю взаємозв'язків своїх потреб з об'єктами і явищами природи, що є фактором, який обумовлює поведінку.

Суб'єктивне відношення характеризують такі базові параметри, як модальність, стійкість, широта, інтенсивність, усвідомленість, а також параметри другого порядку: емоційність, домінантність, узагальненість, когерентність, принциповість і свідомість.



Модальність - категорія, що виражає відношення мовця до змісту висловлення, відношення його до дійсності. Модальність може мати значення твердження, наказу, побажання.

Когерентність (від лат. cohaerence - який находиться у зв'язку) - погодженість.

Центральними параметрами суб'єктивного відношення до природи є модальність, що є його якісно змістовною характеристикою, і інтенсивність, що є показником того, у якому ступені відбиті в об'єктах відношення ті або інші потреби особистості й у яких сферах й у якому ступені проявляється дане відношення.



Проблема суб'єктного сприйняття світу природи


Під суб'єктним сприйняттям розуміється сприйняття того або іншого об'єкта світу саме як суб'єкта.

У суб'єктному сприйнятті виділяються три аспекти: а) гносеологічний - чи вважається сприймаючим щось у світі суб'єктом, б) настановний - чи ставиться сприймаючий до нього як до суб'єкта, і в) функціональний - чи відкривається сприймаючому воно як суб'єкт.

При аналізі гносеологічного аспекту розглядається, чи є щось у світі для сприймаючого суб'єктом відповідно до його власної системи уявлень.

При аналізі настановного аспекту розглядається, чи ставиться сприймаючий до чого-небудь у світі як до суб'єкта, чи сформована в нього стосовно цього об'єкта або явища світу ”суб'єктна установка”.

При аналізі функціонального аспекту розглядається, чи виконує щось у світі стосовно сприймаючого специфічно суб'єктну функцію.

Виділяються три специфічних суб'єктні функції, які повинен здійснювати той або інший об'єкт або явище світу, щоб відкритися сприймаючому як суб'єкт: а) забезпечувати сприймаючому переживання його власної особистісної динаміки, б) бути елементом, що опосередковує, при побудові сприймаючої системи його відносин з світом і в) виступати як суб'єкт спільної з ним діяльності й спілкування.

Специфіка суб'єктного сприйняття природних об'єктів полягає в тім, що сприймаючий сам наділяє їх суб'єктністю. Це може відбуватися на основі анимізації, антропоморфізації, персоніфікації й суб'єктифікації.

Найважливіше значення із цих механізмів має суб'єктифікація. Суб'єктифікація - процес і результат наділення об'єктів й явищ світу здатністю здійснювати специфічно суб'єктні функції, у результаті чого вони відкриваються сприймаючий особі як суб'єкти.



Механізми формування суб'єктивного відношення до природи


Існують три канали формування суб'єктивного відношення: перцептивний - у процесі побудови перцептивного образа; когнітивний - на основі переробки одержуваної інформації; практичний - у процесі безпосередньої практичної взаємодії.

Найважливішу роль у формуванні суб'єктивного відношення до природи грають психологічні релізери.



Психологічний релізер - це специфічний стимул, пов'язаний із природним об'єктом, що визначає напрямок і характер формування суб'єктивного відношення до нього.

У рамках перцептивного каналу діють природні психологічні релізери: візуальні, аудіальні, тактильні, нюхово-смакові й поведінкові (вітальні).

Механізмом обробки візуальних, аудіальних, тактильних, нюхово-смакових психологічних релізеров є емоційний тон відчуттів.

Механізмами обробки поведінкових (вітальних) психологічних релізеров є порівняння з людиною й виникаюча на цій основі емоційна оцінка.

Результатом дії механізмів перцептивного каналу є потяг особистості до природних об'єктів.

У рамках когнітивного каналу суб'єктивне відношення до природного об'єкта починає формуватися під впливом двох груп релізерів: 1) соціальних психологічних релізерів й 2) екологічних фактів.



Соціальні психологічні релізери - це специфічні вербальні стимули, що визначають напрямок і характер формування суб'єктивного відношення до природного об'єкта, дія яких обумовлена заключеними в них соціально виробленими емоційно маркірованими значеннями.

Екологічні факти як психологічні релізери когнітивного каналу - це специфічна вербальна інформація екологічного характеру, що визначає напрямок, характер формування суб'єктивного відношення к природному об'єкту, дія якої обумовлено її можливістю оказувати лабілізуючий вплив на систему уявлень особистості про світ.

Виділяються чотири типи екологічних фактів: надорганізменні, організменні, внутрішньоорганізменні й молекулярно-клітинні.

Механізмом обробки соціальних психологічних релізерів є емоційна реакція, механізмом обробки екологічних фактів - лабілізація й емоційна оцінка.

Специфічним механізмом, що діє в рамках когнітивного каналу, є інтелектуалізація емоцій, у результаті дії якого відбувається зміна відносин, виражених в емоційних реакціях, на усе більш усвідомлені інтелектуалізовані відношення, які не втрачають при цьому своїй емоційній насиченості.

Результатом дії механізмів когнітивного каналу є інтерес особистості до природних об'єктів.

Існують чотири основних типи діяльності із природним об'єктом, що визначають характер модальності суб'єктивного відношення: а) використання всього природного об'єкта або його частини в якості якого-небудь “корисного продукту”, при цьому припиняється подальше існування даного об'єкта природи; б) використання частини природного об'єкта або продуктів його життєдіяльності, але при цьому сам об'єкт природи продовжує своє існування; в) використання якої-небудь функції природного об'єкта, що у цьому випадку є “корисним продуктом”, при цьому не припиняється існування ні природного об'єкта в цілому, ні окремої його частини; г) невикористання природного об'єкта в якості “корисного продукту”.

Психологічними релізерами практичного каналу є “відповіді ” - специфічні стимули, що визначають напрямок і характер формування суб'єктивного відношення до природного об'єкта, які є відповідними проявами впливу природного об'єкта різного характеру на активність особистості, спрямовану на взаємодію з ним.

Виділяються п'ять типів “відповідей”: антропоморфні, поведінкові, морфологічні, фізіологічні й геофізичні (механічні).

Механізмами обробки психологічних релізерів по практичному каналі є рефлексія, совість і раціоналізація.

Результатом дії механізмів практичного каналу є схильність особистості до взаємодії із природним об'єктом.
Формування суб'єктивного відношення до природи

Система психологічних релізерів має ієрархічну структуру. Характер цієї структури залежить від двох факторів: особистісних особливостей сприймаючої людини й особливостей самого природного об'єкта.

До трансканальних механізмів обробки психологічних релізерів відносяться загальні перцептивні механізми (або настановчі ефекти): “ефект первинності”, “ефект новізни” й “ефект ореола ”, а також екологічні установки особистості.

Найважливіше значення має механізм стереотипізації, що дозволяє виникнути такому складному й багатоаспектному психологічному утворенню, як суб'єктивне відношення до “природи в цілому”.

Модальність суб'єктивного відношення, з одного боку, є передумовою, що визначає подальше формування відношення на конкретному етапі, а з іншого, є результатом формування відношеня на даному етапі й передумовою для наступного етапу. Це обумовлено тим, що формування суб'єктивного відношення до природи - багатоетапний, циклічний процес.

Характер модальності, що формується, по осі “прагматична - непрагматична” визначається характером взаємодіяльності із природним об'єктом, у яку включена людина. Характер модальності, що формується, по осі “об'єктна - суб'єктна” визначається можливістю або неможливістю виникнення суб'єктифікації природного об'єкта.

Процес формування суб'єктивного відношення до природи носить системний характер, який складається із різних специфічних ознак.

СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ ЯК ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕНЬ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ.

Тема 1. Параметрична характеристика ставлення людини до природи.
Перші спроби психологічного аналізу відношення особистості до природи приходяться на початок XX ст. у працях А.Ф Лазурського. Далі ці ідеї одержали розвиток у психологічній концепції відношення особистості до природи В.М. Мясіщєва і його послідовників.

Суб'єктивні відношення виступають у ролі основ суб'єктивного світу особистості. Відображаючи реальні, об'єктивні відношення особистості до світу, вони фіксуються характер її переваг у різних сферах і через них впливають на поводження в цілому. Саме тому О. М Леонтьєв вважав, що «змістовна, а не формальна характеристика психічного розвитку дитини залежить від розвитку його реального відношення до світу, від змісту його відношення. Вона повинна виходити з їхнього аналізу, тому що інакше неможливо зрозуміти особливості його свідомості».

Під суб'єктивним відношенням у психології мається на увазі суб'єктивно забарвлене відображення особистістю взаємозв'язків своїх потреб з об'єктами і явищами світу, які обумовлюють поведінку.

Особистість об'єктивно уведена в складну систему взаємин з різними об'єктами і явищами світу. Із всієї сукупності цих об'єктивних відносин нею, в основному, виділяються ті, які пов'язані із задоволенням тих або інших потреб й, отже, є для неї істотними. Саме відображення цього зв'язку з потребами надає відносинам до об'єктів й явищ світу "суб'єктивне забарвлення".

Сутність суб'єктивного відношення особистості в наступному. На вихідному етапі існують: 1) потреби особистості; 2) об'єкт або явище світу й 3) об'єктивний зв'язок між ними. Потім об'єктивний зв'язок одержує своє суб'єктивне відображення у внутрішньому світі, внаслідок чого об'єктивне у своїй основі відношення здобуває характер суб'єктивного відношення особистості.

Таким чином, суб'єктивне відношення до об'єктів й явищ світу визначається тим, які саме потреби і якою мірою "відображені" у них. Якщо в даному об'єкті (або явищі) не відображена жодна потреба, то він не охоплений суб'єктивним відношенням особистості. Саме тому "суб'єктивний простір" особистості не збігається з її "об'єктивним простором".



Базові параметри суб'єктивного відношення до природи. Кожне суб'єктивне відношення особистості може бути охарактеризоване за допомогою цілого ряду параметрів.

В основі суб'єктивного відношення до природи лежить збережена в тих або інших її об'єктах й явищах потреба особистості. Дану потребу можна зрівняти зі світлом лампи: деякі об'єкти і явища природи висвітлюються цим світлом, а інших - ні; світло може висвітлювати навколишнє середовище з різною силою; і, нарешті, людина може звертати увагу на одні освітлені об'єкти, "бачити" їх, а інші - ні. Відповідно, потреба особистості в об'єктах або явищах природи характеризується трьома параметрами:



  1. структурно-змістовним – широтою: у яких саме об'єктах й явищах природи відображені потреби;

  2. структурно-динамічним – інтенсивністю: з одного боку, якою мірою відображені потреби особистості в об'єктах й явищах природи, наскільки вони для неї значимі, а з іншого боку – у яких сферах й якою мірою виявляється суб'єктивне відношення;

  3. мірою усвідомленості: особистістю усвідомлюється потреба в об'єктах й явищах природи.

Розглянемо психологічний зміст кожного параметра.

Параметр широти. Певній людині можуть подобатися тільки окремі види тварин або рослин. Це невелика широта суб'єктивного відношення: потреби відображені в дуже незначному колі об'єктів природи. Інша людина любить найрізноманітніші природні об'єкти, "природу взагалі" - це істотний рівень широти. Широта може змістовно відрізнятися: в одній сім'ї вирощують квіти, в іншій - розводять свійських тварин.

Параметр інтенсивності. Суб'єктивне відношення до природи може проявлятися з різною силою. Одному просто "приємно побувати на природі" і не більше - низька інтенсивність звертання. Інший, "фанат", має в будинку акваріум, птахів, розводить квіти, збирає книги про природу, їздить в інші міста на зоологічні виставки й т.д. - високий рівень інтенсивності. Суб'єктивне відношення проявляється й у різних "сферах": одна людина просто емоційно насолоджується гарною квіткою; інша прагне знайти про неї більше інформації: наукову назву, вивчити будову, місце природного виростання й т.п.; третій намагається сам виростити її й т.д.

Параметр усвідомленості. Люди по-різному можуть усвідомлювати своє відношення до природи: одна людина не усвідомлює це, а для іншого пізнання природи стає професією.

Вищезгадані параметри зв'язані, але досить незалежні один від іншого. Наприклад, людина може любити лише деяких тварин, але зате дуже сильно; добре усвідомлювати своє відношення до природи, але не бути "фанатом".

Таким чином, параметри - широти, інтенсивність й усвідомленості, які характеризують потреби людини, задають "суб'єктивний простір" даного конкретного звертання. Чим більше "суб'єктивний простір" даного звертання, тим більше його значення в житті людини.

Параметри другого порядку суб'єктивного відношення до природи. У контексті внутрішнього світу особистості суб'єктивне відношення характеризується наступними ознаками: емоційністю, узагальненістю, домінантністю, когерентністю, принциповістю, свідомістю.

1. Параметр емоційності характеризує суб'єктивне відношення в системі "раціональне - емоційне". Це показник міри «емоційної насиченості» суб'єктивного відношення, показник того, наскільки дане відношення може бути раціонально контрольовано.

Крайні прояви фанатичної любові до своєї тварини, коли, наприклад, хазяїн кішки готовий «перебити всіх собак» у дворі, які заважають його улюблениці там розгулювати, обумовлені його суб'єктивним відношенням з дуже високим рівнем емоційності.



2. Параметр узагальненості характеризує суб'єктивне відношення в системі "частка - загальне". Це показник сформованості відношення не тільки до окремих об'єктів, явищам й їхнім групам. Узагальненість виникає як наслідок переробки особистістю свого суб'єктивного відношення в аспекті диференціювання на основі абстрагування, через що формується відношення до цілих груп, класів, категорій об'єктів й явищ природи.

Як правило, любов до природи починається з любові до окремих тварин або рослин, переростаючи в любов до "природи взагалі".



3. Параметр домінантності описує суб'єктивне відношення в системі "значиме - незначуще". Це показник місця даного відношення в системі, ієрархії інших: чим більшу роль грає певне відношення в житті людини, чим більш високе, "центральне", місце воно займає у внутрішньому світі, тим більше воно домінантно. Людина може любити природу, але природа в її житті менш важлива, чим робота, сім'я, друзі, якесь хоббі й ін., - суб'єктивне відношення до природи характеризується низькою домінантністю. І навпаки, природа може бути змістом життя людини - максимально домінантне відношення.

4. Параметр когерентності (від лат. cohaerence – який находиться у зв'язку – це погоджене протікання в часі декількох процесів) характеризує суб'єктивне відношення в системі "негармонійне - гармонійне". Це показник міри узгодження всіх відносин особистості. Т. е., когерентність показує, чи є дане суб'єктивне відношення чимсь певним у внутрішньому світі особистості, або воно тісно з ним зв'язане, високо інтегровано в нього.

5. Параметр принциповості характеризує суб'єктивне відношення в системі "залежне - незалежне". Це показник взаємозв'язку відношення з усім комплексом принципів, прийнятих особистістю, і готовності відстоювати свої переконання у випадку тиску на особистість.

Наприклад, високо принциповим є суб'єктивне відношення до природи в шанувальників руху "Грінпіс", які здійснюють свої акції, незважаючи на труднощі й погрози.



6. Параметр свідомості характеризує суб'єктивне відношення в системі "несвідоме - свідоме". Це показник сформованості позицій особистості як суспільного суб'єкта.

Свідомість допускає інтеграцію даного відношення з іншими й прояв активної свідомості в різних соціальних моделях поводження особистості. Сутність цієї психологічної реальності характеризується відомою формулою "воля - усвідомлена необхідність". Суб'єктивне відношення може бути охарактеризоване як свідоме тоді, коли особистість свідомо ставить перед собою ціль, пов'язану із цим відношенням, і проявляє активність для її рішення.


Параметри сталості й модальності суб'єктивного відношення до природи.

Параметр сталості характеризує суб'єктивне відношення в системі "хибке - стійке". Це показник стабільності суб'єктивного відношення в часі. Перераховані раніше параметри характеризують суб'єктивне відношення лише на конкретний момент. Але воно може згодом змінюватися. Сьогодні любов до природи даної людини може бути домінантна, відрізнятися високою інтенсивністю, широтою й т.д. Через рік це захоплення, можливо, пройде; інакше кажучи, суб'єктивне відношення людини недостатньо стійке.

Всі наведені параметри дають формально-кількісну характеристику суб'єктивного відношення за принципом "більше - менше", перебувають поза залежністю від змісту відношення. Недостатність їхнього застосування для характеристики суб'єктивного відношення яскраво ілюструють, наприклад, два таких відношення, як любов до матері й повага до неї. І інтенсивність, і емоційність, і домінантність, і когерентність, і сталість можуть бути однаково глибокими, але це два якісно різних суб'єктивних відношення. Різниця між ними полягає саме в модальності.



Довідка:

Любов - почуття самовідданої, серцевої прихильності.

Повага - шанобливе відношення, заснована на визнанні достоїнств людини.

Найважливішою різницею в цьому випадку є "знак" відношення (модальність звертання може бути позитивна, негативний й амбівалентна, тобто одночасно й "плюс", і "мінус").



Модальність - це параметр суб'єктивного відношення, що відбиває його якісно-змістовну характеристику.

Сталість і модальність - це базові параметри. Якщо широта, інтенсивність й усвідомленість характеризуються збереженням в особистості потреб в об'єктах й явищах природи, то сталість і модальність - це відношення в цілому.



Модальність суб'єктивного відношення до природи. Людина може розширювати (поглиблювати) діяльність із об'єктом природи для одержання якогось "корисного продукту". Мотивом цієї діяльності є задоволення прагматичних (те ж що практичний, корисний) потреб людини (харчових, виробничих і т.п.), метою - одержання певного "корисного продукту". Це прагматична модель взаємодії із природою, що зустрічається найчастіше. Але можливий варіант і непрагматична взаємодія. Така модель характерна для теперішніх аматорів природи, натуралістів, юннатів. Таке явище знайомо кожному, хто коли-небудь, мав улюблену тварину або рослину.

Оскільки суб'єктивне відношення формується (і реалізується) у діяльності, то воно пов'язане з характером цієї діяльності: якщо людина прагматично взаємодіє з об'єктами природи, то в нього формується відповідне прагматичне відношення до природи, а якщо непрагматична взаємодія - непрагматичне суб'єктивне відношення до природи.

Таким чином, модальність суб'єктивного відношення може бути охарактеризоване, по-перше, поняттями "прагматичне - непрагматичне відношення", по-друге, за допомогою вирішення питання: об'єктом або суб'єктом відношення для особистості є природа, відповідь на який має принципове значення. Інакше кажучи, дії, цілком припустимі й виправдані відносно об'єктів, є аморальними й навіть кримінальними-карними відносно суб'єктів. Масові вбивства розглядаються як злочини проти людства й не мають строку давнини, а масова вирубка лісу - як господарська діяльність. Але, з іншого боку, північноамериканські індіанці запитували в дерева дозволу зрубати його й просили прощення за те, що їм доводиться це робити.

Таким чином, модальність суб'єктивного відношення до природи може бути охарактеризована й системою "об'єктне - суб'єктне", тобто характеризує особистість із погляду відношення до природи як до об'єкта, або ж як до суб'єкта.



Інтенсивність суб'єктивного відношення до природи. Однієї важливих характеристик суб'єктивного відношення особистості до природи є параметр інтенсивності як показник того, якою мірою відображені в об'єктах відношення потреб особистості, у яких сферах й якою мірою виявляється дане відношення. Саме завдяки діяльності суб'єктивне відношення даної особистості стає фактом життєвої ситуації інших людей, завдяки чому вони можуть його "помітити".

Що відбувається з людиною, коли в нього виникає якесь нове суб'єктивне відношення, наприклад, коли він закохується? Цілком очевидно, що в нього з'являються особливі почуття, думки, дії. Інакше кажучи, виникнення суб'єктивного відношення пов'язане зі змінами в особистості, які стосуються її афектної (емоційної), пізнавальної сфери (когнітивної), практичної діяльності, що здійснюється особистістю й - саме головне - її вчинками. Відповідно, у структурі параметра інтенсивності виділяються чотири компоненти:

1. перцептивно-афективний (=сприйняття й емоції);

2. когнітивний (=знання, пізнання);

3. практичний;

4. компонент учинків.



I. Перцептивно-афективний компонент інтенсивності відношення до природи характеризує рівень: 1) естетичного освоєння об'єктів природи; 2) чутливості до вітальних (=життєвих) проявів; 3) етичне освоєння.

1. Під естетичним освоєнням об'єктів природи мається на увазі сприйнятливість розуміння й творча трансформація в діяльності чуттєво-виразних елементів природних об'єктів, до яких належать: 1) форма, обрис, силует; 2) кольори; 3) симетрія; 4) розмір; 5) особливості світлотіней; 6) динамічні властивості; 7) відчутні властивості поверхні; 8) звукові характеристики (тон, тембр, ритм, висота).

Інакше кажучи, людина з високим рівнем розвитку перцептивно-афективного компонента більше "бачить", "чує", "почуває" в об'єкті відношення, чим той, у якого цей рівень нижче. Наприклад, якщо "звичайна людина" чує спів солов'я, то справжні аматори здатні відрізняти більше десятка різних наспівів.

Високий рівень розвитку перцептивно-афективного компонента характеризується підвищеною сприйнятливістю до чуттєво-виразних сигналів і прагненням їх одержувати якнайбільше, це свого роду "сенсорно-естетичний голод".

Показником рівня естетичного освоєння природних об'єктів є свобода від існуючих неадекватних соціальних естетичних стереотипів. Прикладом таких стереотипів є відношення до "потворних жаб", "противних пацюків", тарганів. У цьому випадку здатність людини побачити красу в граціозних рухах "підступної змії", любуватися її екологічною пристосованістю є показником рівня естетичного освоєння даного природного об'єкта й, відповідно, рівня розвитку перцептивно-афективного компонента інтенсивності відношення до природи.

2. Під чутливістю до вітальних проявів природних об'єктів розуміється здатність емоційно озиватися на різні прояви життєдіяльності організмів. Наприклад, холодним зимовим днем одна людина може відчути жалість до вуличної тварини, а інший цього не помітить (одна людина здатна на емпатію (=співпереживання) і ідентифікацію із природним об'єктом, іншої - ні).

Чутливість до вітальних проявів рослин має більше складний характер. Тому "звичайна людина" поливає кімнатні рослини, "щоб вони не засохли"; у той же час існує велика кількість людей, які, поливаючи їх, відчуває задоволення від гарного догляду за своїми улюбленцями в цій сухій квартирі".

3. Під етичним освоєнням природних об'єктів розуміється здатність сприймати світ природи крізь призму людських етичних норм. Наприклад, дається оцінка "аморальної поведінки" зозулі, що підкидає своїх дітей у чужі гнізда; відзначається "шляхетна самопожертва" куріпки, яка, причиняючись пораненою, відволікає хижака від виводка. Цікаво, що іноді етичний аспект сприйняття світу входить у суперечність із вітальним. Наприклад, коли хижак харчується жертвою, ми відчуваємо до нього негативні емоції, інтерпретуючи його поводження як убивство.

Загальним для всіх 3 аспектів перцептивно-афективного компонента інтенсивності відношення до природи є те, що перцептивний факт одержує емоційну оцінку, афективне фарбування, а перцептивний й афективний процеси здійснюються в нерозривній єдності. Саме тому він позначається як перцептивно-афективний.

II. Когнітивний компонент характеризує рівень змін у мотивації й спрямованості пізнавальної активності, пов'язаної із природою, які відбиваються в готовності (більше низький рівень) і прагненні (більше високий) одержувати, шукати й переробляти інформацію про об'єкти природи, створювати особисту "інформаційну сензитивність" до природи.

Сензитивність (від лат. sensus - почуття, відчуття) - характерологічна особливість людини, що проявляється в підвищеній чутливості до тих або інших подій, об'єктів, суб'єктів, звичайно супроводжується підвищеною тривожністю.

У випадку низького рівня сформованості когнітивного компонента інтенсивність, людини здатна лише переробляти інформацію, що надходить про природу, її активність не виходить за рамки заданої ситуації. У випадку високого рівня когнітивного компонента, людина прагне шукати інформацію, її активність у цьому напрямку сверхситуаційна, вона організує пізнавальну діяльність.

Рівень сформованості когнітивного компонента на практиці можна добре діагностувати в такий критеріальній ситуації. Допустимо, по радіо йде передача. Залежно від теми один слухач буде слухати передачу про тварин, а інший - спробує знайти що-небудь більш цікаве для себе.

III. Практичний компонент характеризує рівень готовності й прагнення до практичної взаємодії з об'єктами природи, освоєння необхідних для цього технологій (умінь і навичок).

У випадку низького рівня сформованості практичного компонента інтенсивності відношення до природи людина готова включатися в практичну діяльність із природним об'єктом, що організують інші люди, тобто активність даної людини не виходить за ситуаційні границі. У випадку високого рівня сформованості практичного компонента - людина сама прагне до різнобічної практичної діяльності із природними об'єктами, має масу різноманітних захоплень, пов'язаних із природою: працює в саду, ходить по гриби і ягоди, їздить на риболовлю, тримає у будинку кота.



IV. Компонент вчинків характеризує рівень активності особистості, спрямованої на зміну її оточення відповідно до своїх суб'єктивних ставлень до природи. Він принципово відрізняється від практичного: догляд за акваріумними рибками й активна участь в екологічному русі, охороні природи - це дві різні моделі взаємодії із природою. Першою "одиницею" є та або інша практична дія, другою - саме вчинок, що є акт морального самовизначення людини. Учинок - це "демонстрація" особистістю свого відношення.

У практичному компоненті взаємодія з об'єктом відносин самоцінна, а зміна оточення - лише непринциповий наслідок; у вчинковому компоненті - така зміна стає саме метою діяльності. Також практичний компонент можна охарактеризувати контекстом "для себе", вчинковий - "для інших". Наприклад, годувати свого собаку - це практична дія; погодувати бродячого собаку - учинок; пестити кішку приятеля - практична дія; дати притулок у себе вдома покинутому кошеняті - учинок; копати землю на дачі - практична дія; збирання разом з "зеленими" в лісі сміття - учинок. При наявності певної зовнішньої подоби це дві принципово різні психологічні моделі взаємодії із природою.



Саме компонент учинку є концентрованим вираженням усього суб'єктивного відношення до природи В цілому від перцептивно-афективного до компонента вчинку зростає міра прояву суб'єктивного ставлення в зовнішньому плані, а також значимість власної, сверхситуаційної активності особистості.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка