Дз дніпропетровська медична академія



Сторінка1/3
Дата конвертації05.03.2017
Розмір0.51 Mb.
  1   2   3


ДЗ ДНІПРОПЕТРОВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
Кафедра анестезіології та інтенсивної терапії

“ЗАТВЕРДЖУЮ"

Завідуючий кафедрою анестезіології

та інтенсивної терапії

професор_______________Ю. Ю. Кобеляцький

“____"________________2010 р.

Безпека життєдіяльності.Основи охорони праці


Змістовий модуль 2Основи охорони праці медичних і фармацевтичних працівників


МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА практичного заняття


ТЕМА 8. Небезпечні та життєво небезпечні інфекційні захворювання у практиці медичного працівника.

для студентів I курсу вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації

за спеціальністю «фармація»

«клінічна фармація»

Дніпропетровськ

2010 р.


Методична розробка лекції та практичного заняття


з “Безпеки життєдіяльності.Основи охорони праці для студентів I курсу стоматологічного факультету
Змістовий модуль 2. Створення безпечних умов професійної діяльності медичного працівника та її законодавче забезпечення.
1. Тема 8. Небезпечні та життєво небезпечні інфекційні захворювання у практиці медичного працівника.

2. Учбові цілі:

У результаті вивчення теми студент повинен знати:

- небезпечні та життєво небезпечні захворюван­ня у практиці медичного працівника;

- можливість потрапляння збудників вірусного гепатиту у організм лікаря і заходи профілактики;

- можливі шляхи потраплян­ня біологічного матеріалу від ВІЛ-інфікованого в організм ме­дичного працівника;

- профілактиктичні заходи боротьби зі СНІДом;

- потенційну небезпеку туберкульозу та ефективні засоби захисту і профілактики.

Після вивчення теми студент повинен усвідомити, що тільки через глибоке усвідомлення навислої небезпеки і рішучої перешкоди щодо поширення інфекційних хвороб, СНІДу, венеричних захворювань, туберкульозу – єдиний шлях виживання людства.



3. Час: 2 години.

4. Місце проведення: учбовий клас.

5. Метод проведення: практичне заняття.

6. Учбово-матеріальне забезпечення.

А) Література:

1. Постанова КМ України «Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом».

2. Указ Президента України «Національна програма боротьби із захворюваністю на ту-беркульоз».

3. Постанова КМ України «Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії».

4. Постанова КМ України «Програма профілактики ВІЛ-інфекції в Україні».

5. Постанова ВР України «Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб».

6. Постанова КМ України «Про затвердження Програми розвитку донорства крові та її компонентів».

7. Постанова КМ України «Про Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища».

8. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці: Навч. посіб. - К.: КНБУ, 2000.

9. Житецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. - Вид. 2-е, стереотипне. - Львів: Афіша, 2000.

10. Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, установах та організаціях. - К.: 1998.

11. Навроцкий В.К. Гигиена труда. - М., 1974.

12. Адлер М. Азбука СПИДа. - М.: Мир. 1991.

13. Гирин В.Н., Порохницкий В.Г. Что мы знаем о СПИДе. - К.: Здоровье, 1989.

14. Тарасишин Л.О., Широбоков В.П. Про СНІД. - К., 1996.

15. Смирнов В.В., Тарасишин Л.О. Коріння СНІДу. - К.: Т-во “Знання”, 1988.

16. СНІД - світова загроза / Кур’єр ЮНЕСКО.- 1995.

17. Головченко О.М. Чи можна вберегтись від СНІДу? - Одеса: Маяк, 1995.

18. Стейниер Р., Эдельберг Э., Ингрэм Д. Мир микробов. - М.: Мир, 1989.

19. Азаров В.Н. Основы микробиологии и санитарии. - М.: Экономика, 1986.

20. Мавров И.И. Контактные инфекции, передающиеся половым путем.-К.:Здоровье, 1989.

21. Касевич Н.М., Шаповал К.І. Безпека роботи медичних працівників.- К.: Здоров'я, 2002.

22. Професійні хвороби: навчальний посiбник /Под ред. В.П. Маленький.-Вінниця: Нова книга, 2005.

23. Концевич И.А. Судебно-медицинские аспекты врачебной практики.- К.:Здоров'я, 1984.

24. Общая и частная медицинская деонтология /Под ред. Б.В.Петровского.- М.:Медицина, 1984.

Б) Контрольні питання по темі.

В)Наочні приладдя:

- таблиці №№ 7.1, 7.2, 7.3, 7.4, 7.5;

- прозірки № 7а, 7б, 7в, 7г, 7д.

Г) Технічні засоби: графопроектор, екран.
7. План проведення практичного заняття:



1.

Вступ.

5 хвилин

2.

Поняття про небезпечні та життєво небезпечні захворюван­ня. ВІЛ та СНІД

у практиці лікаря. Можливі шляхи потраплян­ня біологічного матеріалу від ВІЛ-інфікованого в організм ме­дичного працівника. Поняття про «виробни- чу аварію» та екстрене звернення до Центру СНІДу / Інституту інфекційних за­хворювань. Антиретровірусна 28-денна програма.



20 хвилин

3.

Вірусний ге­патит і можливість потрапляння його збудників у організм ліка­ря. Профілактика інфікування вірусами гепатиту та імуно­профілактика при контакті із біологічними матеріалами хворо­го на гепатит.

10 хвилини




Програма розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2011 роки. Туберкульоз та його розповсюдженість в Україні та світі

10 хвилини




.. Потенційна професіональна небезпека лікаря-фтизіатра та вжиття профілактичних заходів. Національна програма боротьби із захворюваністю на туберкульоз.

20 хвилин




Відповіді на контрольні питання

10 хвилини




Підведення підсумків заняття

5 хвилин




Разом

80 хвилин



8. Методика проведення заняття.

Заняття починається з перевiрки за списком студентiв, об'явлення теми, мети та плану заняття. Далі іде викладання та розбір учбових питань, які розглядаються на занятті. Перевірка підготовки студентів до заняття проводиться в ході вивчення учбових запитань. Наприкінці другого заняття проводиться вихідний контроль засвоєння знань шляхом відповідей на контрольні питання, підводиться підсумок заняття і задається завдання до наступного заняття.


9. Перелік теоретичних питань.
У соціально-економічних умовах, що склалися, зросла професійна захворюваність у всіх галузях виробництва, погіршали умови праці і відпочинку, що спричинило за собою погіршення здоров'я працюючих, збільшення числа нещасних випадків, а також втрату працездатності, у тому числі і від інфекційних хвороб.

За останні 20 років істотне місце на епідеміологічній арені стали займати збудники так званих "нових" інфекційних хвороб людини: ВІЛ-інфекція, мікоплазмози, кампілобактеріоз, легіонельоз і ряд інших; відмічається зростання захворюваності соціально обумовленими інфекціями, в боротьбі з якими раніше були досягнуті великі успіхи: туберкульоз, сифіліс, малярія, дифтерія; встановлена роль інфекційної природи у багатьох захворювань, що вважалися раніше традиційно соматичними. Відмічається широке розповсюдження внутрішньо- лікарняних інфекцій. Основні причини добре відомі: формування антибіотикостійких госпітальних штамів, порушення протиепідемічного режиму, низька санітарна культура персоналу, відставання в розробці сучасних дезинфектантів і стерилізуючого обладнання. Поширеність госпітальних інфекцій серед медичних працівників є особливо важливою на сьогоднішній день проблемою.

Медичний персонал являється групою професійного ризику по захворюваності інфекціями, які спричиняються патогенними і умовно-патогенними мікроорганізмами. Рівень захворюваності гострими і хронічними інфекційними захворюваннями перевищує аналогічну захворюваність дорослого населення більш ніж в 7 разів, причому по окремим нозологічним формам відмінності досягають в десятки і сотні разів (гострий риніт, загострення хронічного тонзиліту, бронхіт, гнійничкові ураження шкіри і ін.).

Праця медичних працівників належить до найбільш складних і відповідальних видів діяльності людини. Для нього характерні значні інтелектуальні навантаження, а в окремих випадках і великі витрати фізичних зусиль. Він вимагає витривалості, уваги і високої працездатності, часто в екстремальних умовах, при жорстокому дефіциті часу.

Медичний персонал щодня контактує з різними чинниками інфекційної і неінфекційної природи. На медичний персонал діють фізичні, хімічні, біологічні, психоемоційні і ергономічні чинники виробничого середовища.

Медичні працівники мають високу вірогідність і загрозу зараження інфекційними хворобами.

Провідним шкідливим чинником, що впливає на здоров'я медичного персоналу, є біологічний, дія якого на відміну від інших (фізичного, хімічного, ергономічного) має зворотну кореляційну залежність від стажу роботи, тобто чим менше стаж, тим вище захворюваність. Основна маса інфекційних захворювань реєструється в перші 5-8 років трудового стажу. Це положення справедливе як для "класичних" інфекцій, так і для інфекційних захворювань, що спричиняються умовно-патогенними мікроорганізмами (УПМ).

Великий внесок до структури професійної захворюваності вносять інфекції, що передаються парентеральним шляхом. Проблема інфікування медичних працівників вірусами найбільш актуальних гемоконтактних інфекцій - гепатитів В, С, ВІЛ - обумовлена широким розповсюдженням цих захворювань серед населення, а значить і серед пацієнтів лікарень.

Гепатит В (ГВ) по праву може бути віднесений до основних професійних захворювань медичного персоналу, що пов'язане з відносною "легкістю" зараження. По даним ВООЗ, щодня в світі від вірусного гепатиту В гине один медичний працівник.

Через відсутність засобів специфічної профілактики проти гепатиту С (ГС) захищеність медичних працівників відносно цього захворювання є достатньо проблематичною. Ризик інфікування медичних працівників значний, хоча і менший в порівнянні з ГВ.

ВІЛ-інфіковані пацієнти більшою мірою представляють небезпеку для медичного персоналу тим, що серед них високий відсоток коінфекції. Вони є потужним резервуаром вірусів ГВ, ГС, мікобактерій туберкульозу і умовно-патогенних збудників. Ризик інфікування багаторазово зростає при недотриманні персоналом заходів індивідуального захисту, у зв'язку з цим в свідомості медичних працівників необхідно формувати епідемічну настороженість до всіх пацієнтів як до можливих джерел гемоконтактних інфекцій.

Останніми роками на фоні стабільних високих показників захворюваності туберкульозом серед населення спостерігається повсюдне зростання захворюваності туберкульозом медичних працівників.

Медичні працівники також є групою підвищеного ризику зараження дифтерією. Захворюваність дифтерією пов'язана з професійним чинником. Так, навіть під час відносного благополуччя, захворюваність серед медичних працівників перевищує рівень захворюваності серед дорослого населення.

Найбільш високий ризик інфікування збудниками вірусної етіології з повітряно-краплинним механізмом передачі, які викликають кір, краснуху, епідемічний паротит, грип, вітряну віспу, кашлюк, менінгококову інвазію.

Гострі кишкові інфекції (ГКІ), для яких характерний фекально-оральний механізм передачі збудника, також вражають медичних працівників (в основному у внутрішньолікар-няних осередках).

Дисбактеріоз, кандидомікоз шкіри і слизистих оболонок, вісцелярний кандидоз розвиваються при контакті медпрацівників в процесі виробничої діяльності з інфекційними хворими або інфікованими матеріалами, грибами-продуцентами, антибіотиками (робота в амбулаторних і стаціонарних медичних установах, аптеках, бактеріологічних лабораторіях, підприємствах мікробіологічної медичної промисловості і ін.).

У особливу групу можна виділити захворювання медичного персоналу, що викликаються умовно-патогенними мікроорганізмами (УПМ), які представляють небезпеку для людей з пониженим неспецифічним імунітетом. По структурі вони складають 92% від всієї захворюваності медичних працівників.

У медичних працівників, зайнятих в інтенсивних сферах виробничої діяльності, виявлені фазові зміни імунологічної реактивності залежно від стажу роботи і інтенсивності праці. Цим визначається ризик виникнення ряду клініко-патогенетичних варіантів вторинних імунодефіцитів і відповідно професійних інфекційних і аутоімунних захворювань.



Механізми і шляхи інфікування медичних працівників

Інфекціям властива множинність механізмів передачі, основними з яких є природний і артифіциальний. Артіфіциальний і природний механізми передачі інфекції нерідко поєднуються.

До природних механізмів передачі слід віднести повітряно-краплинний, фекально-оральний, контактно-побутовий, трансмісивний (гемотрансмісивний) і ін.

При природному механізмі передачі найлегше реалізується повітряно-краплинний механізм, де чинником передачі є універсальне середовище - повітря, що містить найдрібніші краплі слизу дихальних шляхів і частинки висохлого аерозоля. При цьому шляху передачі - повітряно-краплинний і повітряно-пиловий. Не випадково медичні працівники (якщо вони не щеплені і не отримували засобів екстреної профілактики) швидко залучаються до епідемічного процесу при занесенні в стаціонар інфекцій дихальних шляхів.

Ширший круг чинників передачі діє при фекально-оральному механізмі передачі (руки, харчові продукти, вода, предмети побутової обстановки, побуту), відповідні шляхи передачі - контактно-побутовий, харчовий, водний.

При контактно-побутовому механізмі інфекція передається через руки, предмети побуту, догляду за хворим; шлях передачі - контактно-побутовий.

При трансмісивному механізмі чинником передачі служать членистоногі. Стосовно внутрішньолікарняних і багатьох позалікарняних інфекціях коректно говорити про гемотрансмісивний механізм передачі, де чинником передачі є об'єкти, що містять частинки крові в результаті мікротравм, порізів, ясен, що кровоточать, і ін.

У сучасних умовах виключно важливе значення набуває новий могутній артифіциальний (від лат. artifitiale - штучний), штучно створений медициною, механізм передачі. Саме його інтенсифікація загострила проблему інфекцій, що виникають серед медичних працівників і пацієнтів у зв'язку з наданням медичної допомоги в стаціонарах, амбулаторно-поліклінічних умовах і вдома.

Артіфіциальний механізм передачі включає безліч варіантів, переважно пов'язаних з інвазивними діагностичними і лікувальними процедурами, рідше з неінвазивними маніпуляціями (інгаляційні процедури).

При артіфіциальному механізмі чинниками передачі можуть бути медичні інструменти, медикаменти, матеріали, лікарські форми, кров і її компоненти, трансплантати органів і тканин, ендокринні препарати.

Руки медичного персоналу, контаміновані різними збудниками, є важливим чинником передачі кишкових, "кров'яних" інфекцій, інфекцій зовнішніх покривів при більшості механізмів передачі не тільки серед пацієнтів, але і серед самих медичних працівників. Руки медичних працівників сприяють інтенсифікації артіфіциального механізму передачі. Недостатньо вимиті і належним чином оброблені руки, не захищені чистими рукавичками, сприяють передачі гнійно-запальних інфекцій при огляді пацієнтів, пальпації оперованих ділянок тіла, проведенні інвазивних діагностичних і лікувальних процедур.

Важливою в перериванні артіфіциального механізму передачі інфекцій є безпека не тільки при заборі біологічних матеріалів, але і при їх транспортуванні.

Профілактика інфекцій медичного персоналу, що мають різні механізми передачі, побудована на інтеграції гігієнічних і епідеміологічних заходів. Виконання розроблених заходів повинне приводити до підтримки у медперсоналу на належному рівні неспецифічного імунітету, а також до вироблення специфічного захисту проти хвороботворних збудників.

Інфекції, що передаються від пацієнтів медичним працівникам

Ризик зараження медичного персоналу від пацієнтів не однаковий при різних інфекціях. По ступеню ризику зараження медичного персоналу в процесі професійної діяльності і необхідності проведення тих або інших профілактичних заходів представляється можливим схематично розділити всі інфекції на наступні групи:

1. Особливо небезпечні інфекції, що представляють високу епідеміологічну небезпеку для медичного персоналу.

2. Особливо небезпечні інфекції, що представляють значну небезпеку для медичного персоналу.

3. Особливо небезпечні інфекції, що не представляють істотної епідеміологічної небезпеки для медичного персоналу.

4. Інфекції, що представляють значну епідеміологічну небезпеку для медичного персоналу при зараженні через кров.

5. Інфекції, що представляють епідеміологічну небезпеку ля медичних працівників, і інфекції, відносно яких персонал повинен бути захищений вакцинацією.

6. Інфекції, при яких медичним працівникам показана екстрена профілактика (превентивне лікування) хіміопрепаратами при реальній небезпеці зараження від хворих.



1. Особливо небезпечні інфекції, що представляють високу епідеміологічну небезпеку для медичного персоналу.

Найвища небезпека зараження спостерігається при легеневій формі чуми. У країнах СНД випадки чуми у людей відсутні протягом багатьох років, але, оскільки природні осередки відрізняються стійкістю і епізоотичний процес в них продовжується, настороженість повинна зберігатися. Можливе занесення інфекції і з-за кордону. При бубонній формі чуми (до розтину бубону) медичний персонал, що надає допомогу хворому, практично не може заразитися. Але оскільки у будь-який момент бубонна форма може ускладнитися пневмонією, всі запобіжні засоби повинні дотримуватися так, як якби у хворого вже відмічалися явища чумної пневмонії, при якій інфекція розповсюджується по законах, характерних для інфекцій дихальних шляхів.

При легеневій формі чуми через дрібну дисперсність аерозоля інфекція швидко розповсюджується і можливість зараження персоналу, що доглядає за хворими, дуже велика.

Високу епідеміологічну небезпеку для оточуючих представляють також хворі геморагічними лихоманками (ГЛ), особливо Ебола, Марбург, Ласса, небезпечна і ГЛ Конго-Крим.



Чума - гостре інфекційне захворювання людини і деяких тварин, яке так само належить до групи особливо небезпечних інфекцій. Основним джерелом мікроба чуми є гризуни, які живуть у природних умовах. Своєрідною ланкою, що призводить до переходу захворювання з природного осередку до свійських тварин і людини є блохи, які, насмоктавшись крові хворої тварини, стають заразними. Людина може захворіти на чуму внаслідок контакту з хворою твариною (наприклад, при зніманні шкурки, розбиранні тушки), а найчастіше - від укусу зараженої блохи. Від людини до людини (при легеневій формі чуми) інфекція може передаватися повітряно-крапельним шляхом.

Механізм передачі: легенева форма чуми - повітряно-краплинний, бубонна форма чуми - через кров, вміст бубону, що розкрився, септична форма чуми - через кров.

Заходи профілактики: індивідуальний захист: другий халат, гумові рукавички, бахіли, маски з окулярами-консервами, косинка. Робота в протичумному костюмі 1 типу.

Заходи екстреної профілактики: екстрена профілактика антибіотиками при догляді за хворими, незалежно від аварійних ситуацій



ГЛ Конго-Крим, ГЛ Ласса, ГЛ Марбург, ГЛ Ебола

Механізм передачі: через кров, при попаданні її на слизові оболонки рота, носа, очей, пошкоджені шкірні покриви.

Заходи профілактики: другий халат, гумові рукавички, маски з окулярами-консервами, бахіли. Протичумний костюм 1 -го типу.

Заходи екстреної профілактики: заходи хіміопрофілактики не розроблені. Для екстреної профілактики ГЛ Ебола отриманий гетерологічний імуноглобулін.

При появі в лікувальній установі випадку чуми, геморагічної лихоманки Ласса, Марбург, Ебола на госпіталь накладається карантин. Хворих не можна вивозити за межі ураженої зони.

2. Особливо небезпечні інфекції, що представляють значну небезпеку для медичного персоналу.

Холера віднесена до особливо небезпечних інфекцій, ризик зараження персоналу значний, тому всіх розроблених заходів індивідуального захисту слід дотримуватися строго.



Холера - гостроінфекційне захворювання з групи особливо небезпечних інфекційних захворювань. Збудником холери є холерний вібріон, який за сприятливих умов може існувати у воді й на харчових продуктах протягом одного-двох місяців. На холеру хворіє лише людина. Сприйнятливість людини до захворювання дуже велика. Зараження може відбутися при вживанні забрудненої холерним вібріоном води або харчових продуктів. Спалахи холери за короткий період можуть охопити значні контингенти людей і мають характер епідемії. Найхарактернішими симптомами холери є сильний пронос, що супроводжується блюванням і судомами. Лікування хворих здійснюється лише в умовах лікарні з дотриманням особливих протиепідемічних санітарних заходів.

Механізм передачі: фекально-оральний.

Заходи профілактики: рукавички для середнього і молодшого персоналу, молодшому персоналу бажано надягати фартух. Строге дотримання санітарно-гігієнічних вимог. У приймальному покої при прийомі хворих з блювотою бажано надіти маску.

Заходи екстреної профілактики: екстрена профілактика антибіотиками.



3. Особливо небезпечні інфекції, що не представляють епідеміологічної небезпеки для медичного персоналу.

До особливо небезпечних інфекцій віднесений ряд інфекційних хвороб, якими людина в природних умовах заражається тільки від тварин. Робота із збудниками цих інфекцій в лабораторіях вимагає особливих умов, спеціального режиму.

Пацієнт не представляє епідеміологічної небезпеки для медичного персоналу, людина від людини не заражається. Основні з них: сибірська виразка, геморагічна лихоманка з нирковим синдромом, бруцельоз, туляремія, сказ, лептоспіроз.

Не представляють епідеміологічної небезпеки для медичного персоналу хворі лихоманкою КУ, правцем, псевдотуберкульозом, кліщовим енцефалітом, бореліозом. Не спостерігається випадків зараження людини від людини і при сапронозі – легіонельозі.



Кліщовий енцефаліт (запалення головного мозку) - захворювання, що виникає внаслідок проникнення до головного мозку вірусу, переносником і резервуаром якого є іксодові кліщі. Захворювання спостерігається в період найбільшої активності кліщів - навесні і влітку. Після інкубаційного періоду (2-14 днів) захворювання проявляється гостро: висока температура (39-40 °С), сильний головний біль, нудота, в окремих випадках - порушення психіки. У легкій формі захворювання протікає за типом гострої пневмонії. Лікування хворих можливе лише в умовах лікарні. Основні профілактичні заходи з метою запобігання захворюванню - боротьба з іксодовими кліщами в місцях їх масового розмноження, захист від укусів кліщів (спеціальний одяг, репелентні засоби тощо).

Туляремія - гостре інфекційне захворювання, що виникає внаслідок контактів з хворими тваринами - гризунами і зайцеподібними, а також внаслідок вживання води і харчових продуктів, вдихання пилу соломи, сіна, зерна і овочів, забруднених виділеннями хворих тварин. Найчастіше захворювання виникає серед сільського населення, мисливців, працівників звіроферм. Захворювання має гострий характер і такі симптоми: лихоманка, висока температура, сильний головний і м'язовий біль, порушення сну. Основною ознакою захворювання є набрякання і біль у лімфатичних вузлах. Туляремія належить до особливо небезпечних інфекційних захворювань, тому підлягає особливому нагляду з боку органів санітарно-епідеміологічного контролю. Лікування захворювання здійснюється лише в умовах стаціонару протягом двох-трьох тижнів. Після захворювання людина набуває імунітету на все життя. Заходами профілактики туляремії є знищення гризунів у побутових приміщеннях, зерносховищах, захист від гризунів продуктів харчування, джерел водопостачання тощо, а також профілактичні щеплення, які дають імунітет до захворювання на 5 років.

4. Інфекції, що представляють значну епідеміологічну небезпеку для медичного персоналу при зараженні через кров (зупинемося докладніше).

Медичний персонал піддається ризику зараження через кров при більш ніж 30 інфекціях. Серед них особливе місце займають вірусні гепатити і ВІЛ-інфекція. Кожного хворого гіпотетично слід вважати потенційно небезпечним відносно кров'яних інфекцій, і при контакті з кров'ю і іншими біологічними рідинами персоналу слід використовувати засоби індивідуального захисту.

ВІЛ-інфекція зустрічається нечасто. В світі відомого близько 100 професійних заражень. Це пояснюється невисокою стійкістю вірусу поза організмом людини. Але ВІЛ-інфекція може бути віднесена до інфекцій, що представляють значну епідеміологічну небезпеку для медичного персоналу, оскільки у разі ефективного зараження в сучасних умовах вона невиліковна.

5. Інфекції, відносно яких персонал повинен бути захищений вакцинацією.

До інфекцій, що представляють епідеміологічну небезпеку для медичних працівників, відноситься ряд інфекції, щеплення проти яких передбачені прищепним календарем.

З дитинства кожна людина повинна бути щеплена проти туберкульозу, дифтерії, кашлюку, правця, поліомієліту, корі, епідемічного паротиту, краснухи і гепатиту В.

Проведені щеплення створюють захист від інфекції, але, оскільки імунітет проти дифтерії і правця обмежений в часі, рекомендується всіх дорослих, в першу чергу медичних працівників, щепити кожні 10 років АДС-М або АД-М вакцинами.

За відсутності у медичного працівника відомостей про щеплення (або перенесеному захворюванні) проти кору, паротиту, дифтерії, гепатиту В, краснухи проводяться щеплення. Альтернативою є скринінг сироватки на наявність антитіл (антитоксину) і рішення питання про щеплення на основі отриманих даних.

До інфекцій, що представляють небезпеку для медичних працівників, особливо молодих жінок, відноситься краснуха, вірус якої володіє тератогенною дією. Щеплення проти краснухи проводяться в 90% індустріальних країн і 28% країн, що розвиваються.

У економічно розвинених країнах щеплять зазвичай тривакциною MMR проти краснухи, паротиту і кору.

У ряді країн щеплять медичних працівників вакциною проти вітряної віспи.



Дифтерія - гостре інфекційне захворювання, пов'язане із запаленням слизової оболонки зіву, гортані та інших органів. Супроводжується захворювання утворенням щільних плівок, які можуть повністю закрити дихальний прохід, і загальною інтоксикацією. Збудником дифтерії є паличка Лефлера - стійкий мікроорганізм. На речах, якими користувалася хвора людина, він може зберігатися кілька тижнів. Проте під дією ультрафіолетового випромінювання, дезінфікуючих засобів гине протягом кількох годин. Зараження здорової людини може відбутися крапельно-повітряним шляхом або через речі хворого. Перші ознаки хвороби подібні до ангіни, тому при повільному піднятті температури до 38,5-39 °С і утрудненому ковтанні потрібно обов'язково звернутися до лікаря, щоб правильно встановити діагноз. Крім можливого перекриття дихальних шляхів щільними плівками, які після видалення відновлюються, дифтерія небезпечна також загальною інтоксикацією організму, що може призвести до ураження серцевого м'яза, ниркових залоз, нервових стовбурів, легенів, нирок. При тяжких формах захворювання можливий летальний кінець. Лікування хворих здійснюється лише в лікарні. Основною формою лікування є антибіотикотерапія, уведення антитоксичної протидифтерійної сироватки, яка містить специфічні антитіла, що знешкоджують дифтерійний токсин, а також спеціальна терапія. Основним методом запобігання захворюванню на дифтерію є протидифтерійне щеплення, яке робиться в дитинстві, а в разі потреби - і в дорослому віці.

Основний захист медичного персоналу від захворювання дифтерією – специфічна імунопрофілактика.

Постоянних протипоказань немає. Інші - по інструкції до вакцини.

Схема імунізації АДС-М. Плановій імунізації підлягають дорослі у віці 25 років і старше, що не отримували щеплень протягом останніх 10 років. Щеплення роблять одноразово в дозі 0,5 мл. Повторні ревакцинації проводять кожні 10 років.

Якщо дорослі ніколи не щепилися проти дифтерії, то вони повинні отримати повний курс щеплень. Це, як правило, особи старше 40 років (2 вакцинації з інтервалом в 30 днів і через 6-9 місяців ревакцинація). Подальші ревакцинації також через кожні 10 років. АДС-М анатоксин застосовують, якщо з дня щеплення правця пройшло менше 10 років, а проти дифтерії - 10 років і більш, або зміст дифтерійного анатоксина складає менше 1:20, а правцевий анатоксин міститься в титрі 1:20 і вище.

Якщо прищепний анамнез медпрацівника невідомий, то йому проводять серологічне дослідження і у разі виявлення титру менше 1:20 проводять першу вакцинацію, потім через місяць або півтора перевіряють стан імунної відповіді. Якщо рівень дифтерійних антитіл після першого щеплення не перевищує титр 1:80 (що спостерігається у осіб, що раніше не щепилися проти дифтерії), то даній особі проводять друге щеплення і через 6-9 місяців ревакцинацію. Якщо титр антитіл більше 1:80, то друге щеплення проти дифтерії не проводять.

Імунізація за епідеміологічними показаннями: у осередку дифтерії імунізації підлягають неприщеплені або особи, що не мають захисного рівня дифтерійного антитоксину за наслідками серологічного дослідження, - титр менше 1:20 або менше 0,01 ME на мл.

У разі носійства серед персоналу: полоскання горла октенисептом - 4 рази на день після їжі 5-7 днів (лікарські засоби по рекомендації лікаря), полівітаміни.

У епідемічному осередку робота в масці.

Кір. Всі медичні працівники у віці до 35 років, що не хворіли на кір, неприщеплені, одноразово щеплені або з невстановленим прищепним анамнезом, підлягають одноразовій вакцинації (з урахуванням медичних протипоказань, викладених в інструкції до препарату).

У осередку кору проводиться екстрена вакцинація або введення імуноглобуліну за епідеміологічними показаннями всім підлягаючим протягом 72 годин з моменту виявлення першого хворого.



Менінгіт. При благополучній епідеміологічній обстановці по менінгококовій інфекції контактні у осередку, як правило, не вакцинуються. Проте всі підлягають бактеріологічному обстеженню.

При виявленні носіїв, у тому числі і серед медпрацівників, вони сануються: 0,5 x 4 рази на день ампіцилін або левоміцетин - 4 дні (інші препарати по рекомендації фахівця).

У зв'язку із зростанням захворюваності менінгококовою інфекцією в цілях попередження виникнення носійства менінгокока серогрупи А імунізації підлягає персонал будинків дитини. Імунізації також підлягають медичні працівники інфекційних стаціонарів, призначених для лікування хворих менінгококовою інфекцією.

Екстреній імунізації в осередках менінгококової інфекції (при встановленні менінгокока серогрупи А або С) по вказаній ухвалі підлягають всі контактні (у тому числі і медичний персонал).



Грип - гостре інфекційне захворювання, яке виникає, як епідемія, щорічно і характеризується переважно ураженням дихальних шляхів та інтоксикацією. Викликається захворювання нестійким вірусом - через кілька годин в умовах кімнатної температури вірус гине. Зараження відбувається внаслідок потрапляння вірусу на слизові оболонки рота та верхніх дихальних шляхів. Існує багато штамів вірусу грипу - А, В, С, D та інші, а також різновидів цих штамів, що пов'язано зі значною мінливістю вірусу. Грип передається при контакті з хворими людьми незалежно від ступеня захворювання через дрібні крапельки, які потрапляють у повітря при кашлі та чханні хворого. Найнебезпечніші для оточуючих хворі з легкою формою грипу, оскільки вони не дотримуються домашнього режиму і є джерелом поширення інфекції. Після прихованого періоду (6-8 днів) хвороба проявляється різким підвищенням температури тіла, з'являється сильний головний біль, біль у м'язах, безсоння, марення. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією (наприклад, пневмонією, запаленням середнього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболонок. Середня тривалість гострого періоду захворювання - 5-6 днів, а всього захворювання - 3-4 тижні. Одужання відбувається повільно. Щорічно в світі хворіє на грип від 5 до 15 % населення, смертельних випадків від грипу нараховується біля 2 млн. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Інший спосіб захисту від інфекційних захворювань – вакцинація.

Медичні працівники підлягають неспецифічній і специфічній профилактиці в передепідемічний період і екстреній неспецифічній профілактиці в епідемічний період.

Для специфічної профілактики грипу використовують живі, інактивовані, розщеплені і субодиничні грипозні вакцини вітчизняного і зарубіжного виробництва, приготовані з епідемічно актуальних штамів вірусу A (HINI), А (H3N2) і В у встановленому порядку у відповідності до інструкцій застосування. Вакцинація проти грипу сумісна з іншими щепленнями (у різні ділянки тіла). Вакцинацію проводять щорічно в передепідемічний період, коли відмічається перевищення багаторічного середньостатистичного числа випадків захворювань грипом, підтверджених лабораторно.

Методи неспецифічної профілактики.

Сезонну профілактику, що проводиться в передепідемічний період, із застосуванням імунокоригуючих препаратів курсами різної тривалості: аміксин по 0,125 - один раз в тиждень протягом 4-6 тижнів (не застосовувати при вагітності і лактації), арбідол по 0,1 в день – кожні 3-4 дні протягом 3 тижнів. Інші медичні імунобіологічні препарати відповідно до інструкції по їх застосуванню. Санітарно-гігієнічні і оздоровчі заходи передбачають також формування здорового способу життя, загартувальні процедури, фізичне виховання, оздоровлення умов праці і побуту та інші.

Екстрену профілактику у осередку проводять із застосуванням противірусних химио-препаратів (ремантадин по 1-2 пігулки в день протягом 2-7 днів), інтерферонів і швидко-діючих індукторів ендогенного інтерферону, що володіють негайним ефектом: афлубін – по 5-10 крапель протягом 20 днів, грипферон - по 3 краплі в кожен носовий хід кожні 3-4 години і ін., а також включенням в раціон аскорбінової кислоти в добовій дозі.

Для персоналу у осередку обов'язкове носіння 4-слойных марлевих масок. Маски міняють кожні 3-4 години роботи. Тривалість внутрішньоосередкової профілактики коливається від двох днів при припиненні контакту з джерелом інфекції до 5-7 днів, якщо контакт зберігається.

Санітарно-гігієнічні заходи. Обов'язкове знезараження посуду засобами і методами, дозволеними до застосування в установленому порядку, вологе прибирання приміщень з використанням дезинфікуючих засобів, провітрювання приміщень не менше чотири рази на день по 15 хвилин і знезараження повітря в приміщеннях бактерицидними лампами.



6. Інфекції, при яких медичним працівникам показана екстрена профілактика (превентивне лікування) хіміопрепаратами при реальній небезпеці зараження від хворих .

Екстрена профілактика (превентивне лікування) має на меті перервати інфекційний процес на ранньому етапі, в інкубаційному періоді, до появи симптомів хвороби. Вона показана при таких інфекціях, як чума, холера, ВІЛ-інфекція, токсоплазмоз, коли ризик зараження медперсоналу високий.

Зупинимося докладніше на особливо небезпечних інфекційних хворобах в практиці медичного працівника.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка