Духовний розвиток особистості. Духовна підструктура особистості



Скачати 109.98 Kb.
Дата конвертації02.01.2017
Розмір109.98 Kb.


Лекція №7

Тема: Духовний розвиток особистості. Духовна підструктура особистості.

ПЛАН

1. Поняття духовності.

2. Аналіз духовної підструктури особистості та її складових.

3. Духовний розвиток та його значення у процесі соціалізації людини.

4. Взаємообумовлений розвиток моральності особи та її духовності.

5. Взаємозв’язок краси й духовності.




  1. Поняття духовності.

Поняття духовності вперше почало формуватися у філософії. Взагалі треба відзначити, що дане поняття у філософії має важливе значення, і відіграє визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце й призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя тощо. Спочатку воно пов'язувалося із тими формами суспільної свідомості, які ототожнювались із формами організації пізнання і знання. Отже духовною вважалася особистість, яка прагне до засвоєння знань та інтелектуального розвитку.

На противагу цій тенденції сьогодні спостерігається інша думка: духовність переважно асоціюється з релігійністю, з моральними цінностями, постульованими тією чи іншою конфесією.

В сучасних західних працях про суспільство і культуру поняття «духовність» майже не вживається, воно як правило використовується у літературі релігійно-філософського змісту, де духовність розглядається як чинник самовизначення віруючої людини.

Отже, ми можемо зробити висновок, що до визначення поняття духовності у вчених немає одностайної думки. Кожний науковець розуміє поняття «духовність» по-своєму.

Так, наприклад, філософи: Платон, Аристотель, Юркевич, Сковорода вважали, що поняття «духовність» є похідним від слова «дух», який протиставлявся тілесності людини.

Духовність – це внутрішня якість особистості, яка виражає її моральний стан. Це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не можна заставити по ньому йти.

Духовність – це те, що відрізняє людину від тварини, що властиве лише їй одній.

Духовність – це творча спрямованість, наснага людини; певний тип світовідношення: триєдність ставлення до абсолюту, до світу – природи, суспільства, інших людей, самого себе. Виходячи з розуміння людини як духовної істоти, ми визначаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність. Саме тобто сприймаємо її як справжнього суб’єкта власної життєдіяльності, який несе відповідальність за її здійснення.

Таким чином, поняття «духовність» - це етична категорія, яка визначає моральний вимір людської життєдіяльності, це живе джерело доброчесностей людини, її моральна спроможність та вища цінність.

Духовність не зводиться тільки до інтелектуальності, розуму, або чистої моралі, або аскетизму. Духовність також не є й чиста релігійність, чи емоційне піднесення духу. Духовною є будь-яка діяльність, яка веде людину вперед, у напрямку її гармонійного, цілісного розвитку: емоційного, інтуїтивного, інтелектуального, вольового, соціального, і вказує на життєвість його внутрішньої сили, тобто свідчить про формування духовної підструктури.


2. Аналіз духовної підструктури особистості та її складових.

У процесі теоретичного дослідження проблеми духовності ми дійшли висновку, що духовність як основа духовної підструктури є творчою здатністю людини до психічної самореалізації та самовдосконалення й має складну структуру.

Для здійснення аналізу складових духовної підструктури використаємо системний підхід, який передбачає розгляд об'єкта дослідження (у нашому випадку — духовності) як системи.

З позицій системного підходу за духовну підструктуру можна віднести до розряду динамічних відкритих систем. Її динамічність виявляється у здатності її структурних компонентів до певних змін, а отже до метаморфоз самої духовності, рівнів її розвитку. Відкритість даної підструкутри полягає у можливості її взаємодії на різних рівнях з біологічним та соціокультурним довкіллям.

Для найповнішого дослідження сутності та особливостей розвитку духовної підструктури, ми зараз розглянемо її структурні компоненти як підсистеми.

Потребово-ціннісний компонент. Включає духовні потреби та духовні ціннісні орієнтації. Під духовними потребами  розуміється прагнення індивіда до засвоєння загальнолюдських та індивідуальних цінностей та їх створення в процесі духовних видів діяльності. В індивідуальні цінності входять переконання, ідеали, моральні імперативи, які є результатом усвідомлення оточуючого світу і свого власного місця в ньому. Загальнолюдські цінності включають: людяність, совість, добро, красу, справедливість, знання.

Цей компонент духовної підструктури забезпечує небайдужості людини у ставленні до оточуючого, яка виникає зі значущості різних сторін, аспектів навколишнього світу для її життя. Особистість починає узгоджувати і будувати свої взаємини з іншими, спрямовувати зусилля на самовдосконалення відповідно до своїх ціннісних орієнтацій, власних переконань і поглядів, що є виявом її духовних потреб у самореалізації і саморозвитку.



Духовні ціннісні орієнтації розглядаються як відносно стійка система спрямованості інтересів, потреб особистості, яка націлена на процес інтеріоризації духовних цінностей. Водночас це позитивна психічна установка на духовний тип поведінки.

Вчинково-поведінковий компонент, до якого відноситься духовний тип поведінки, духовний саморозвиток та духовний учинок.

Духовний тип поведінки виявляється у ствердженні людиною у своїй життєдіяльності гуманістичних та естетичних загальнолюдських ідеалів, тобто цінностей, які виступають як мета життєтворчості.

Духовний саморозвиток  розглядається як процес здійснення суб'єктом свідомого управління своєю діяльністю та поведінкою відповідно до духовних ціннісних орієнтацій, метою якого є психічне самовдосконалення та самореалізація.

Духовний учинок - це безкорислива дія, що спрямована на збереження або підтримку існування людей, живих істот, предметів та об'єктів довкілля.

Когнітивно-інтелектуальний компонент визначається такими особливостями інтелектуальної сфери як спостережливість, допитливість, глибина, самостійність, критичність мислення.

Вольовий компонент духовної підструктури виявляється у таких якостях особистості: цілеспрямованість, наполегливість, самовладання, саморегуляція, а також відрізняються специфікою мотивів вольових дій, які ґрунтуються на духовних потребах, інтересах.

Почуттєво-емоційний компонент  передбачає розвиненість емоційної сфери (здатність до переживання різноманітної гами емоцій та почуттів, у тому числі й екзистенціальних — совість, провина, сумнів, любов, віра, надія, каяття — які виконують функцію глибинного зв'язку людини зі Всесвітом, підтримують константність особистості та її індивідуальну цілісність), а також духовних станів.

Гуманістичний компонент духовності виявляється у ставленні людини до будь-якої форми життя як вищої цінності; повазі до внутрішнього світу іншої людини, яка поєднується зі здатністю до співчуття та реалізується через втілення у взаємини з цією людиною найвищих духовних цінностей — добра, краси, любові.

Естетичний компонент духовності — відображає специфічне чуттєво-емоційне та інтелектуально-когнітивне ставлення людини до навколишньої дійсності, відбивають її прагнення до краси, гармонії, досконалості і виявляється у потребі та здатності сприймати естетичні об'єкти, а також переживати почуття естетичного задоволення.
2. Духовний розвиток та його значення у процесі соціалізації людини.

Кожна людина тільки сама може знайти свій власний вхід у «царство духа» і визначити саму себе і своє буття. Ступінь духовного розвитку не завжди визначається віком. Та її корені, у будь-якому випадку, виходять з дитинства. Це надзвичайно важливий період у процесі духовного становлення особистості, оскільки закладається фундамент для сприйняття оточуючої дійсності, свого місця і ролі в ній.

Духовному світові особистості, що формується, надавав великого значення В.А.Сухомлинський. Він розглядав формування духовного світу людини в тісному зв’язку як із його розумовим, так і з моральним та естетичним розвитком. Видатний педагог писав: «Сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення його моральності, інтелектуальних і естетичних запитів й інтересів у процесі активної діяльності. Джерелом духовного світу людини є матеріальний світ, об’єктивна дійсність і особливо такі важливі її сфери, як громадське життя людини, його соціальний і моральний досвід».

Взагалі, духовно багатою людиною вважають людину, яка живе в гармонії із собою і світом, в якої сформовані духовні цінності, тобто, ті якості і риси, життєві установки, що існують для кожної людини, що становлять її ідеал.

У процесі духовного розвитку можна виділити чотири етапи:

– криза, що передує духовному пробудженню;

– криза, викликана духовним пробудженням;

– реакція, що слідує за духовним пробудженням.



Становлення духовності – це вища мета кожної особистості, адже в міцному ґрунті духовності зростає і особистість людини.

Свідомий розвиток духовності частіше за все розпочинається з пізнання людиною самої себе, з духовних пошуків таких як смисл і ціль життя. Такий процес називається життєтворчість. Людина повинна стати суб’єктом життєтворчості, навчитися мистецтву життя, оволодіти культурою життя.



Духовний розвиток і самоменеджмент. Потрібно ставити собі за мету розвивати особистість, розумові здібності, творчі вміння, самостійно здобувати знання, логічно мислити. Створення ситуації успіху є умовою для самореалізації кожної особистості.

Ціннісні орієнтації являються одними з найбільш комплексних, багаторівневих утворень у структурі особистості, які виконують роль регуляторів поведінки. Знання рівня сформованості ціннісних орієнтацій особистості, їх ієрархія – ключ для можливості здійснення виховання особистості. Ціннісні орієнтації впливають на визначення місця особистості в суспільстві, а також на вибір нею референтної групи.

У процесі утворення і утвердження духовних цінностей важливу роль відіграє притаманне теж людині відчуття справедливості.

Духовні переживання можуть бути обмежені, тобто проходити тільки на рівні суперсвідомості, а можуть також включати і пізнання цілісного "Я".

До показників духовного зростання відносять:

– усвідомлення значущого вибору;

– зростання внутрішньої чесності, заміна критеріїв обов’язку, совісті на критерії естетичної та творчої спрямованості, коли людина починає свідомо творити своє життя;

– зростання почуття гармонії світу, уникнення емоційного ставлення до добра і зла, оскільки це проблема свідомого вибору людиною власного шляху життя, відповідно до її розуміння світової гармонії.



4. Взаємообумовлений розвиток моральності особи та її духовності.

Ми живемо в сучасному світі, де відбувається прискорений розвиток науки і техніки, досягнення в освоєнні космічного простору, проникнення в таємниці явищ, про природу яких до певного часу могли будувати здогадки лише люди-фантасти . – все це яскраві докази сходження людської думки, необмежених можливостей людини в пізнанні світу.

На цьому фоні особливо непривабливим, дивним і навіть страхаючим здається стан духовності людини, стан моральних стосунків у сучасному суспільстві, відчуженість, грубість, невміння, небажання зрозуміти іншого, проявити повагу, толерантність, співчутливість, милосердя, справедливість – незаперечні докази дефіциту моральності, гуманності, який, на жаль, все частіше проявляється у поведінці дітей, підлітків, молодих людей і вже збагачених життєвим досвідом старших осіб. Такі риси як озлобленість, егоїзм, цинізм, жорстокість, зневага до іншого і брак почуття власної гідності роз’їдають людські стосунки, руйнують їх, заводячи у безвихідь вирішення найважливіших питань індивідуального і суспільного життя. Все це – результат недооцінки протягом багатьох років ролі моральних "задач", начал, невизнання першочерговості духовних, національних та загальнолюдських цінностей у вихованні підростаючої особистості.

Загальновизнано, що духовність і моральність – це головне, що складає фундамент людини як особистості. В ній - запорука гармонійного розвитку всіх потенційних можливостей особистості, запорука того, що плоди її діяльності дійсно слугуватимуть в ім’я людини як вищої цінності.



5. Взаємозв’язок краси й духовності. Основні положення.

1. У світі є багато чого потрібного і гарного. З того часу, як людина стала людиною, коли вона задивилася на пелюстки квітки і вечірню зорю, вона почала вдивлятись в себе. Людина пізнала красиве. Красиве існує окремо від нашої свідомості і волі, але воно відкривається людині, живе в її душі. Не було б нашої свідомості, не було б і краси. "Свідомість людини не тільки відображає об’єктивний світ, але і створює його."

2. Краса – це радість нашого життя. Людина стала людиною, тому, що побачила глибину лазурного неба; мерехтіння зірок; багряний захід перед вітряним днем; трепет марева над горизонтом; сині тіні в насипах березневого снігу; журавлиний ключ в голубому небі, сині нитки дощу в похмурий день; ніжна стеблина і голубий дзвіночок проліска – побачив і зачарований пішов по землі, створюючи нову красу. Перед людиною відкрилась радість, радість життя тому, що він почув шепіт листя, і пісню солов’я, дзвін весняного струмочка, переливи срібних дзвіночків, жайворонка в гарячім літнім небі, шурхіт сніжинок і виття зимової заметілі, лагідний сплеск хвилі і святкову тишину ночі – почув і затримав дихання, слухай сотні і тисячі років чудесну музику життя. Вмій і ти слухати цю музику. Краса – один із струмочків, який живить собою такі цінності як доброту, сердечність, кохання.

3. Зосередженість духовного життя, дзеркало думки, вираження почуттів людського ока. Чим вище інтелектуальний, естетичний розвиток, духовна культура людини, тим яскравіше відображається (духовна культура людини) внутрішній духовний світ у всіх відношеннях. Краса - могутній засіб виховання душі. Це вершина, з якої ми можемо побачити те, що без розуміння і відчуття прекрасного, без захоплення і одухотвореності ніколи не побачимо. Краса – це дзеркало, в якому ти побачиш сам себе і завдяки якому ти бачиш сам себе і завдяки якому зможеш побачити себе з різних сторін.

4. У розумінні й відчутті краси – могутнє джерело самовиховання, але краса лише тоді возвеличує, коли зливається з правдою, людяністю, непримиримістю зі злом.

5. Кожна людина повинна жити за моральними принципами, не тому, що хтось побачить її добрі поступки і похвалить її, а за власною совістю. Бути справжньою людиною на одинці зі своєю совістю значно трудніше, ніж на очах людей, які оцінюють твої вчинки, вдобряють добро і засуджують зло. Звітувати перед своєю совістю значно трудніше, ніж перед іншими людьми. Якщо ти на одинці з самим собою, робиш щось погане і думаєш, що про це ніхто не дізнається, – ти помиляєшся. Ховатися від людей – низькість, а ховатися від себе – приниження, помножене на підлість і лицемірство.



6. Потрібно відчувати поряд з собою людину, вміти розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай як твої поступки можуть відбитися на душевному стані іншої людини. Не причиняй своїми вчинками, своєю поведінкою болі, обіди, хвилювання, важких переживань іншим людям. Постарайся підтримати, допомогти, підбадьорити людину у якої горе. Пам’ятай, що таке горе може з’явитися і у тебе. Не будь байдужим. Байдужість – це душевна сліпота. З того часу як ми робимо перший крок по землі і починаємо бачити, до нас прикладається певне відношення зі сторони старших – і рідних, "чужих" людей. Частіше всього воно змінюється, але інколи воно буває і незмінним. Рідні і чужі люди бачать в тобі добре і погане, певним чином оцінюють твої риси і відносяться до них.

7. Кожен твій крок в кінці кінців відіб’ється на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись і з якоюсь метою; кожне твоє слово в душі іншої людини відкликнеться, але чи відкликнеться - залежить від тебе. Уже те, що ти дивишся на оточуючий світ і бачиш його, приховує в собі добро і зло: все залежить від того, що ти бачиш і як ти бачиш.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка