Договір доручення та довіреність : проблеми правового регулювання



Скачати 138.16 Kb.
Дата конвертації23.05.2017
Розмір138.16 Kb.
Договір доручення та довіреність : проблеми правового регулювання.
Цивільні права не завжди можуть бути здійснені особисто їх носіями.Нерідко, вони або не мають можливості,наприклад,через тривалу відсутність, або- достатніх знань для того,щоб особисто вступити у правовідношення. Діяльність юридичних осіб взагалі неможлива без посередництва людей. За таких обставин, суб”єкти цивільних прав вдаються до юридичних послуг представників.Ці послуги, як правило, надаються на підставі договору доручення.

Чинне цивільне законодавство України, загалом, належно регулює відносини, що виникають при здійсненні суб”єктивних цивільних прав через представника.Разом з тим,практика застосування відповідних юридичних норм виявила певні недоліки правового регулювання цих відносин.Крім того, 21 червня 2001 року Верховною радою України у третьому читанні прийнято перших три книги Цивільного кодексу, які ще не набрали чинності.У першій книзі законопроекту міститься глава 17- “Представництво”. З прийняттям нового Цивільного кодексу України в цілому та набранням ним чинності ряд відносин, що складатимуться за участю представника отримають якісно інше правове регулювання.



В проекті Цивільного кодексу України від 21 червня 2001 року збережено поняття “представництво за довіреністю”,яке грунтується на договорі або акті органу юридичної особи (ст.245).Цим повинно бути покладено край термінологічній розбіжності, що склалася після прийняття Закону України “Про нотаріат”, в ст. 58 якого передбачено вчинення такої нотаріальної дії, як посвідчення “доручень”.Таке законодавче положення дало підставу окремим вченим виділити відмінність між дорученням та довіреністю, згідно з якою: доручення є формою передачі повноважень іншій особі у договірних відносинах, а довіреність- у довірчих,що не мають зобов”язального характеру1.Використане в законі про нотаріат положення, на мій погляд, суперечить Цивільному кодексу України.Термін “доручення” вживається у чинному Цивільному кодексі для позначення назви договору.Цей договір (доручення) не підлягає нотаріальному посвідченню.Вчинення відповідної нотаріальної дії, згідно з ст. 65 ЦК України 1963 року, потребує “довіреність”, яка видається на підставі договору доручення.Сама довіреність не є юридичним фактом- угодою, а отже, формою передачі повноважень іншій особі.Довіреність- документ, який лише підтверджує (легалізує) повноваження представника перед третіми особами, є доказом існування відносин з особою, яку він представляє.Підставою виникнення цих повноважень є договір доручення, внаслідок укладення якого видається довіреність.Такий взаємозв”язок між договором доручення і довіреністю склався ще у ХІХ столітті, коли під довіреністю розуміли договір, на підставі якого одна особа зобов”язувалася бути представником іншої2.Таким чином,стаття 58 Закону України “Про нотаріат” повинна бути приведена у відповідність з Цивільним кодексом, який передбачає нотаріальне посвідчення “довіреностей”, а не “доручень”.Змін також потребують форми посвідчувальних написів на дорученнях (затверджені наказом Мінюсту України від 7.02.1994 р. № 7/5), які є формальною перешкодою посвідчення “довіреностей” навіть для тих нотаріусів, які не ставлять під сумнів положень чинного ЦК України.

У главі 34 ЦК України не передбачено в якій формі має бути укладений договір доручення.При вирішенні цього питання треба керуватися загальними положеннями про форму угод, що містяться у ст.ст. 42-45 ЦК України.Разом з тим, Цивільним кодексом встановлено вимоги щодо форми довіреності, яка видається на підставі договору доручення.В юридичній літературі усі доручення в залежності від необхідності нотаріального посвідчення поділяють на три види:



  • доручення, які можуть існувати в простій письмовій формі;

  • доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених;

  • доручення, які потребують обов”язкової нотаріальної форми3.

Звертає на себе увагу умовність понять “проста письмова” і “нотаріальна форма” довіреності,оскільки таких форм не існує.Форма довіреностей завжди залишається письмовою, незалежно від того, чи посвідчені вони нотаріусом, чи ні.Поява на довіреності посвідчувального напису нотаріуса не змінює її форми- вона залишається письмою.Тому, не можна говорити про види письмової форми.Є письмові довіреності,які не вимагають обов”язкового нотаріального посвідчення,повинні бути нотаріально посвідчені і прирівнюються до нотаріально посвідчених.

До довіреностей, які не вимагають обов”язкового нотаріального посвідчення закон (ст.66 ЦК України), серед інших, відносить довіреності видані від імені юридичної соби.Це правило поширюється також на довіреності, видані керівникові філії або представництва юридичної особи, які не мають такого статусу і створюються, відповідно, для виконання частини господарських функцій або представництва інтересів юридичної особи поза місцем її знаходження.Довіреність керівникові відокремленого структурного підрозділу юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами з прикладенням печатки цієї юридичної особи і не потребує нотаріального посвідчення.Тому, відмова окремих нотаріусів від вчинення нотаріальних дій на підставі довіреності, виданої керівнику відокремленого структурного підрозділу юридичної особи через відсутність на ній посвідчувального напису нотаріуса є неправомірною.

Перелік довіреностей, які прирівнюються до нотаріально посвідчених визначений в ч.2 ст.65 ЦК України.До таких довіреностей, серед інших, належать довіреності членів сімей військовослужбовців, які перебувають в пунктах дислокації військових частин, з”єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з”єднань,установ і закладів.Тлумачення поняття “член сім”ї військовослужбовця” дається в рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/99 від 3 червня 1999 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.До кола членів сім”ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки.Членами сім”ї військовослужбовця можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з військовослужбовцем і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних відносинах (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші).

Повинні бути нотаріально посвідчені довіреності на укладення угод, що потребують нотаріального посвідчення, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, передбачених законом.Відповідно до ч.2 ст.68 довіреність, за якою передаються повноваження іншій особі, повинна бути нотаріально посвідчена.Зі змісту ст. 67 ЦК України нотаріального посвідчення потребує довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном.За бажанням особи, яка звертається до нотаріуса будь-яка довіреність може бути посвідчена нотаріально (ч.1 ст.54 Закону України “Про нотаріат”).

Правила про сферу застосування нотаріального посвідчення довіреностей дещо зазнали змін в проекті Цивільного кодексу України від 21 червня 2001 року.Згідно з ст.246 проекту форма довіреності повинна відповідати формі, в якій вчиняється правочин.Довіреність, що видається у порядку передоручення, повинна бути, за загальним правилом, нотаріально посвідчена.Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов”язаних з цивільними, трудовими відносинами, пенсій, допомог і стипендій, і на одержання кореспонденції (грошових переказів тощо), в тому числі грошової і посилкової, а також на вчинення інших правочинів у письмовій формі може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, або перебуває на стаціонарному лікуванні, за місцем його проживання.Ці ж особи на вчинення відповідних дій можуть також посвідчити довіреності, які видаються у порядку передоручення.Не потребують нотаріального посвідчення довіреності, видані від імені юридичної особи (ст. 247 проекту ЦК).Перелік довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених не змінився порівняно з діючим Цивільним кодексом.

Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України за договорм доручення повірений зобов”язується вчинити від імені і за рахунок довірителя певні юридичні дії.Це означає, що довіреність може бути видана представнику лише для вчинення юридичних дій, тобто таких, які спрямовані на встановлення,зміну або припинення цивільних прав або обов”язків особи, яку представляють.Відповідне положення закону дещо деталізоване у ст.238 проекту ЦК України 2001 року.Представництво тут визначається як правовідношення, у якому представник зобов”язаний або має право вчинити правочин від імені особи, яку він представляє.Отже,за новим Цивільним кодексом представники уповноважитимуться, в тому числі і за довіреністю, вчинити правочин, а не юридичні дії.Термін “правочин” запозичений із Цивільного кодексу УРСР 1922 року і покликаний замінити термін “угода”, який не в повній мірі відображає зміст поняття , що ним позначається.Справа в тім, що термін “угода” етимологічно передбачає наявність щонайменше двох сторін, які домовляються між собою.Разом з тим, у ч.2 ст.41 ЦК України пердбачено можливість укладення односторонніх угод, в яких виражена воля однієї сторони.Термін “правочин” охоплює волевиявлення двох і більше сторін, а також однієї сторони.Крім того, така назва- “правочин” завжди вказуватиме на правомірний характер вчинюваних дій.В нотаріальній практиці не завжди звертають увагу на характер дій, які можуть вчинятися за довіреністю.Так, нотаріуси посвідчують доручення на керування автомобілем.Зразки таких доручень публікуються у довідниковій літературі4.Проте, керування автомобілем, якщо воно не пов”язано з вчиненням дій по його розпорядженню, не можна вважати юридичною дією, оскільки воно не створює, не змінює і не припиняє цивільних прав або обов”язків в особи, яку представляють.Керування, або як ще зазначають в дорученнях, управління транспортним засобом є дією фактичного характеру.На здійснення ж фактичних дій видача довіреностей законодавством України не передбачена.Важко погодитись і з тими нотаріусами, які видають доручення на користування представником автомобілем особи, яку він представляє, оскільки таке право може виникнути на підставі договорів про передачу майна в тимчасове користування- майновий найом (глава 25 ЦК України), безоплатне користування майном (глава 27 ЦК України) ін., при укладенні яких не видається довіреність.За договором доручення, на підставі якого видається довіреність, представник набуває цивільних прав або обов”язків не для себе, а для особи,яку він представляє перед третіми особами.Як на мене, то право на користування автомобілем повинно підтверджуватися не довіреністю, а одним із договорів про передачу майна (автомобіля) в тимчасове користування, для яких, з урахуванням специфіки об”єкта, можна було б передбачити на рівні закону обов”язкове нотаріальне посвідчення.



Посвідчуючи довіреності фізичних осіб нотаріуси не завжди враховують вимоги Цивільного кодексу України про особисте здійснення прав та виконання обов”язків їх суб”єктами.Такі вимоги можуть випливати з закону, договору, або з суті зобов”язання (ч.3 ст.164 ЦК України).Так, відповідно до ч.4 ст.62 Цивільного кодексу України 1963 року не допускається укладення через представника угоди,яка за своїм характером може бути укладена лише особисто.Зокрема, не може бути посвідчено від імені фізичної особи- суб”єкта підприємництва довіреність на вчинення юридичних дій, які складають зміст його підприємницької діяльності.Такі довіреності зустрічаються у випадках, коли підприємець не припиняючи своєї діяльності, виїжджає на постійне місце проживання за кордон і передає свої права на здійснення підприємництва іншій особі.Підприємництво- це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб”єкти підпрємницької діяльності у порядку, встановленому законом (ст.1 Закону України “Про підприємництво”).

В главі 34 Цивільного кодексу України серед істотних умов договору доручення не згадується строк виконання юридичних дій від імені особи, яку представляють.Відсутність такого законодавчого положення, на мій погляд, не може бути підставою для висновку, про те, що строк у договорі доручення не є істотною умовою,навпаки, цей договір є строковим.Крім умов, які визнані істотними за законом, до істотних умов договору належать умови, необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди (ст. 153 ЦК України).На практиці частіше сторони не вказують точний строк виконання,однак, вони визначають повний період часу, протягом якого бажано виконати доручення5.Крім того, чинним Цивільним кодексом визначено строк дії довіреності, яка, як правило, є письмовим підтвердженням факту укладення договору доручення.За загальним правилом, строк дії довіреності не може перевищувати трьох років (ст.67 ЦК України).В тих випадках, коли в довіреності не вказано строк, на який вона видана, така довіреність вважається дійсною протягом року з дня її видачі.Посвідчена нотаріусом довіреність для вчинення юридичних дій за кордоном, яка не містить вказівок на строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі, якої вона видана ( ч.3 ст.68 ЦК України).Якщо в довіреності не зазначена дата її вчинення, вона є недійсною, оскільки неможливо обчислити строк, на який вона видана.За його призначенням строк дії довіреності в юридичній літературі одностайно відносять до строків здійснення права.Причому, одні вчені вважають його присікальним (преклюзивним)6, а інші- строком існування права7.Поділяючи позицію тих авторів, які вважають присікальні строки однією з форм дострокового припинення права в зв”язку з його неналежним здійсненням8, не можу погодитись з кваліфікацією строку дії довіреності як присікального строку.Строк довіреності встановлює часову межу дії не лише суб”єктивного права представника, але й особи, яку представляють.Ця остання набуває цивільних прав та обов”язків не своїми діями, а через представника, тому, не можна вважати її такою, що неналежно здійснює свої права.Строк дії довіреності, таким чином, слід віднести до строків існування права.Розробники нового Цивільного кодексу відмовилися від визначення максимального строку дії довіреності законом, надавши це право сторонам договору доручення.Відповідно до ст.248 проекту Цивільного кодексу України 2001 року строк довіреності зазначається у довіреності.Якщо строк довіреності не зазначений, вона зберігає чинність до її припинення.



В главі 34 ЦК України немає норм, які б встановлювали відповідальність сторін за порушення умов договору доручення.Це не означає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов”язання, яке виникає з цього договору взагалі не настає.При вирішенні відповідного питання треба керуватися загальними положеннями про відповідальність за порушення зобов”язань, передбаченими главою 18 чинного Цивільного кодексу.Поряд з цим, згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 р. “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” Законом України “Про захист прав споживачів” регулюються відносини, що виникають з договору доручення, укладеним між громадянином,який замовляє послуги для власних потреб у підприємства, установи, організації чи громадянина-підприємця, які надають послуги.Відповідно до ст.15 Закону України “Про захист прав споживачів” в разі порушення виконавцем (представником) умов договору про надання послуг (доручення), споживач (особа, яку представляють) має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення недоліків у наданій послузі чи відшкодування витрат, яких він зазнав при усуненні своїми засобами недоліків, відповідного зменшення винагороди за послугу, розірвання договору та відшкодування збитків, сплати неустойки, якщо вона передбачена договором.При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (ст.24 Закону України “Про захист прав споживачів”).

Підстави припинення договору доручення, в основному, співпадають із підставами припинення довіреності.Виняток становить лише одна підстава- чинність довіреності припиняється внаслідок закінчення строку довіреності. Із закінченням строку довіреності не припиняється договір доручення, якщо строки їх чинності не співпадають.Особа, яку представляють протягом строку дії договору може повторно видати довіреність представнику.В окремих випадках припинення договору доручення та довіреності у нотаріусів можуть виникати труднощі юридичного характеру.Так, відповідно до ст.392 ЦК України довіритель вправі скасувати доручення, а повірений відмовитись від нього у всякий час.Особа, яка видала довіреність, може в усякий час скасувати довіреність, а особа, якій довіреність видана,- відмовитися від неї.Проблема виникає тоді,коли нотаріусу перед вчиненням нотаріальної дії за довіреністю необхідно переконатися, що ця довіреність не скасована у встановленому законом порядку.Це можна зробити на підставі даних Єдиного реєстру доручень.Разом з тим, обов”язковій реєстрації в цьому реєстрі відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 29/5 від 29.05.99 р. “Про Єдиний реєстр доручень” підлягають лише доручення на право користування та розпорядження майном, у тому числі транспортними засобами,так звані майнові доручення.Що ж до немайнових доручень, то дані про них можуть не вноситись до Єдиного реєстру.Невизначеними залишаються питання про віднесення тих чи інших доручень до майнових, тобто таких, що підлягають обов”язковій реєстрації і про джерела надходження інформації щодо чинності немайнових доручень, дані про які не вносяться в реєстр.В нотаріальній практиці,зокрема, дається різна правова характеристика доручень на підписання установчих документів господарського товариства: є думка, що такі доручення мають немайновий характер.З такою думкою погодитись неможливо, оскільки при створенні господарських товариств із вкладів їх засновників формується статутний фонд.Порядок та строки його формування встановлюються установчим договором, який і уповноважено підписати представника.Вклади засновників товариства можуть бути здійснені в різних формах, однак всі вони оцінюються в гривнях ( ст.13 Закону України “Про господарські товариства”), тобто мають майновий зміст.Таким чином, довіреність на підписання установчих документів господарського товариства належить до довіреностей на право розпорядження майном (вкладом) і дані про неї повинні вноситись до Єдиного реєстру доручень.Вирішення питання про належність доручень до майнових в кожному конкретному випадку не є ефективним, оскільки практика постійно буде ставити нові питання.Пропоную передбачити в нормативних актах обов”язок нотаріусів вносити до реєстру дані про нотаріальне посвідчення та скасування всіх довіреностей, незалежно від їх характеру.Ще однією підставою припинення договору доручення і довіреності є смерть особи, яку представляють.На сьогоднішній день нотаріусу, як правило, невідомо про смерть такої особи.Факт смерті фізичної особи може бути зареєстровано на території іншої області, або й держави.Такої інформації нотаріус не отримує, а тому не виключені ситуації, коли будуть вчинятися нотаріальні дії на підставі довіреності померлої особи.Такий же стан справ має місце і з довіреностями осіб, які судом оголошені померлими.До речі, в чинному ЦК такої підстави припинення договору доручення або довіреності не передбачено.Цей недолік усунуто в проекті Цивільного кодексу України 2001 року, згідно із ст.249 якого представництво за довіреністю припиняється і у разі оголошення померлою особи, яка видала довіреність.З метою забезпечення нотаріусів інформацією про осіб,які померли доцільно було б надати їм можливість доступу до відомостей Державного реєстру фізичних осіб- платників податків та інших обов”язкових платежів, ідентифікаційні номери яких в зв”язку з їх смертю або оголошенням померлими повинні вилучатися з реєстру.

На можливість реалізації, передбачених у довіреності повноважень можуть впливати також інші обставини.Зокрема, особа,якій видано довіреність на представництво інтересів у суді по конкретній цивільній справі може пропустити позовну давність, що є підставою для відмови в позові.Після набрання законної сили таким судовим рішенням представник вже не зможе в суді здійснити права особи, яку він представляє (п.3 ч.2 ст.136 Цивільного процесуального кодексу України).Юридично, довіреність буде чинною, оскільки в законі немає такої підстави її припинення як сплив позовної давності.Однак, фактично, особа,яку представляють вже не зможе реалізувати свого права на захист ні через представника, ні особисто.



В сучасних умовах цілий ряд проблем правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення цивільних прав через представника потребують негайного вирішення. Цьому, зокрема, сприятиме введення в дію нового Цивільного кодексу України та внесення змін і доповнень до інших актів цивільного законодавства, якими регулюються відповідні відносини.



1 Фурса С.Я.,Фурса Є.І. Нотаріат в Україні: навчальний посібник для студентів юрид.вузів та факультетів.-К.: Вентурі,1999.-с.188-189.


2 Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права.-М.: СПАРК,1995.-с.374.


3 Радзієвська Л.К.,Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч.посіб.- 2-е вид./ за відп.ред. Л.К.Радзієвської.-К.: Юрінком Інтер,2000.-с.181-182.

4 Єрух А.М., Козьяков Ю.М., Круковес Н.В. Довідник нотаріуса: зразки нотаріальних документів, роз”яснення, коментарі / Відп.редактор Станік С.Р.- К.: Істина,2000.- Вип.1.-с.281,283,293.


5 Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / за ред.О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової.-К.: Юрінком Інтер,2001.-с.536.


6 Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах: Конспекти лекцій з спецкурсу.- Львів: ЛДУ, 1992.-с.95

7 Гражданское право. Учебник. / Под ред. А.П.Сергеева,Ю.К.Толстого.-М.: Проспект,1999.-с.302.

8 Гражданское право: В 2 т.: Учебник. / Отв.ред. проф. Е.А.Суханов.-М.: Издательство БЕК.2000.-с.466.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка