Доцент В. В. Васильченко лікувальна фізкультура в клініці



Скачати 305.63 Kb.
Дата конвертації05.11.2016
Розмір305.63 Kb.

Доцент В.В. Васильченко



ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА В КЛІНІЦІ


ВНУТРІШНІХ ХВОРОБ


ПЛАН ЛЕКЦІЇ





  1. Лікувальна фізкультура для осіб із захворюваннями серцево -

судинної системи.

1.1. Лікувальна фізкультура при ішемічній хворобі серця.

1.2. Лікувальна фізкультура у хворих на інфаркт міокарда.

1.3. Лікувальна фізкультура при гіпертонічній хворобі.



  1. Лікувальна фізкультура для осіб з захворюваннями органів дихання.

3. Лікувальна фізкультура для осіб із захворюваннями органів травлення.

1. ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА ДЛЯ ОСІБ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ


В системі медичної реабілітації лікувальна фізкультура (ЛФК) є невід’ємною частиною і забезпечує її фізичний аспект з метою пристосування хворого до нового способу життя та забезпечення йому можливості досягти високого рівня працездатності.

Лікувальна дія фізичних вправ грунтується на їх здатності чинити загальнотонізуючу, трофічну, компенсаторно-пристосувальну і нормалізуючу дію.

Індивідуальний добір фізичних вправ, систематичність, поступовість у дозуванні сприяє утворенню в корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої по законам негативної індукції відбувається затухання іншого патологічного вогнища збудження. Завдяки цьому на рівні підкорових утворень за рахунок вирівняння процесів збудження та гальмування відбувається затухання іншого патологічного вогнища, що спостерігаються у хворих з серцево - судинною патологією (гіпертонічна хвороба, гіпотонічна хвороба, кардіоневроз тощо).

Внаслідок м’язової діяльності через неврогенний механізм регуляції відбувається активізація гормонально-гуморальної ланки, що проявляється в розширенні коронарних судин, прискоренні кровообігу, збільшенні функціонуючих капілярів в міокарді, підвищеної потужності системи енергозабезпечення. На фоні прискореного кровообігу поліпшуються трофічні процеси у серцевому м’язі, він зміцнюється, посилюється його скоротлива здатність.

Скелетні м’язи являють собою периферичне серце і разом з іншими екстракардіальними насосами (грудним, черевним, діафрагмальним, венозним) полегшують роботу серця і допомагають забезпечити нормальну циркуляцію крові. Наслідком занять ЛФК є підвищення системної артеріальної піддатливості (еластичність великих артеріальних судин) та зменшення периферичного опору кровообігу.

Під час виконання фізичних вправ посилюється утворення різних біологічно активних речовин. Із судинної стінки у кров виділяється простациклін, який дає вазодилятаторний ефект, підвищується концентрація антикоагуляторів, фібринолітиків, які поліпшують реологічні властивості крові та стан мікроциркуляції. Виконання ЛФК, згідно методичних правил, сприяє економізації роботи серця, забезпечує та стимулює вплив на процеси окисного фосфорилювання, знижує в крові кількість атерогенних ліпідів, нормалізує загальний обмін речовин.

За допомогою спеціальних дихальних вправ можна подіяти на тонус холін- чи адренергічних систем, зберегти рівновагу між тонусом симпатичної та парасимпатичної частини вегетативної нервової системи, що забезпечують підтримку артеріального тиску на оптимальному рівні.

На різних етапах лікування хворих з серцево-судинною патологією (стаціонар, санаторій, поліклініка) шляхом використання різноманітних засобів ЛФК забезпечується поступове підвищення фізичної працездатності та адаптація до побутових та виробничих навантажень.



1.1. Лікувальна фізкультура при ішемічній хворобі серця



Ішемічна хвороба серця (ІХС) – гостре, або хронічне ураження міокарду, пов’язане з невідповідністю потреби міокарду в кисні і його доставки по коронарним судинам.

В цьому визначенні вказані механізми захворювання, на які спрямовано патогенетичне лікування ІХС, в тому числі і засобами ЛФК (з одного боку знизити потребу міокарду в кисні, а з другого боку – поліпшити коронарний кровообіг).


Завдання ЛФК:

  1. Поліпшити коронарний та периферичний кровообіг, обмінні процеси в міокарді, посилити скоротливу здатність серцевого м’яза.

  2. Економізувати діяльність міокарда з метою знизити потреби кисню.

  3. Стимулювати екстракардіальні фактори кровообігу.

4. Запобігти прогресуванню атеросклерозу та розвитку таких ускладнень, як інфаркт міокарда, порушення ритму і провідності, недостатність кровообігу та інших.

5. Підвищити толерантність до фізичних навантажень, зменшити прийом препаратів судинорозширювальної дії.



Причини, які призводять до підвищення потреби міокарда в кисні:


- гіпертрофія міокарда;

- підвищене гемодинамічне навантаження на серце (АТ, ЧСС);

- порушення кислотно-відновлювальних процесів в міокарді.

Причини які призводять до зменшення коронарного кровообігу:

- стенозуюче атеросклеротичне ураження коронарних судин;

- спазм судин;

- утворення тромбоцитарних агрегатів.


Протипоказання для призначення ЛФК:

1. Наявність частих приступів стенокардії.

2. Передінфарктний стан.

3. Гострий інфаркт міокарда.

4. Важкі порушення ритму і провідності, які супроводжуються серцево-судинною недостатністю.

5. Тромбоемболічні ускладнення.

6. Негативна динаміка ЕКГ.

7. Неадекватна реакція серцево-судинної системи на навантаження.

8. Гострі запальні захворювання, загострення супутніх хвороб (гіпертонічна хвороба, цукровий діабет та ін.).
Лікувальну фізкультуру для хворих ІХС з стенокардією напруги призначають в залежності від функціонального класу (ФК), тобто в залежності від толерантності до фізичного навантаження (табл. 1).
Таблиця 1

Реабілітаційна класифікація стану хворих ІХС за результатами

проби з дозованим фізичним навантаженням (ВКНЦ, 1982 рік)



Показник

І ФК

ІІ ФК

ІІІ ФК

ІV ФК

МО*

> 7

4-6,9

2-3,9

< 2

ПД

> 278

277-218

217-150

< 150

ФП

(кгм)


> 700

450-600

300

< 150

ПС

відсутні

рідкі

приступи


стенокардії

напруги


часті

приступи


стенокардії

напруги,

рідкі приступи стенокардії

спокою


часті приступи стенокардії напруги та спокою

НК

відсутня

відсутня,

І


відсутня,

І, ІІ-А


ІІ-Б, ІІІ

*Умовні скорочення: МО – метаболічна одиниця;

ПД – подвійний добуток;

ФП – фізична працездатність;

ПС – приступи стенокардії;

НК – недостатність кровообігу.



Функціональний клас І. Звичайне фізичне навантаження не викликає приступу стенокардії. Стенокардія виникає при навантаженнях, які для хворого представляють надзвичайну напругу, виконуються швидко і довго.

Функціональний клас ІІ. У хворих спостерігається невелике обмеження фізичної працездатності. Стенокардія виникає при ходьбі по рівній місцевості в середньому темпі на відстані 500 метрів і більше, та при підйомі по сходинках більше ніж на один поверх.

Функціональний клас ІІІ. У хворих фізична активність через приступи стенокардії обмежена помітно. Приступ стенокардії викликає ходьба по рівній місцевості в помірному темпі на відстань від 100 до 500 метрів чи підйом по сходинках на 1-й поверх.

Функціональний клас IV. Приступи стенокардії виникають у відповідь на любі, навіть мінімальні, навантаження (ходьба по кімнаті, гоління, вмивання, перенесення 2-3 кг вантажу).
Хворим 1 ФК дозволяються всі роботи по дому (прибирання, приготування їжі, ремонт меблів, квартири). Хворі допускаються до занять в групах здоров’я (сильна група), участь в спортивних іграх (забороняється участь в змаганнях), плавання, теренкур, ходьба на лижах. Призначається дозована ходьба в темпі 110 кроків за хвилину (помірно прискорений темп), допускається короткочасна швидка ходьба 120-130 кроків за хвилину по 3-5 хвилин. Лікувальна гімнастика в тренуючому режимі до 30-40 хв. з ЧСС на висоті навантаження до 140 уд/хв.

Хворим ІІ ФК показані також всі роботи по дому, дозована ходьба в темпі 100 кроків за хв., короткочасна швидка ходьба (2-3 хв. в темпі 120-130 кроків за хв.), лікувальна гімнастика (ЛГ) в щадно-тренуючому режимі до 30 хв., ЧСС на висоті навантаження до 130 уд/хв. Допускаються короткочасні пробіжки (1-2 хв.) в помірному темпі, участь в групах здоров’я, спортивні ігри (участь в змаганнях забороняється), плавання, дозована ходьба на лижах.

Хворим ІІІ ФК показані лише легкі роботи по дому, дозована ходьба в середньому темпі (90 кроків за хв.), ЛГ в щадно-тренуючому режимі до 20 хв., ЧСС до 110 уд/хв. на висоті навантаження, участь в групах здоров’я (слабка група). Спортивні ігри, біг, плавання, лижі – протипоказанні.

Хворим ІV ФК протипоказані в більшій частині роботи по дому. Можлива дозована ходьба в вигляді прогулянок в темпі 70-80 кроків за хв. з зупинками після кожних 100-200 метрів. ЛГ в щадному режимі 15-20 хв., ЧСС 90-100 уд/хв. на висоті навантаження. Інші форми ЛФК протипоказані.
1.2. Лікувальна фізкультура у хворих на інфаркт міокарда.
Система реабілітації хворих на інфаркт міокарда (ІМ) включає послідовне виконання програм фізичної реабілітації в кардіологічному стаціонарі, у відділенні реабілітації місцевого санаторію і в поліклініці за місцем мешкання хворого.

У зв’язку з цим в реабілітації хворих на ІМ виділяють 3 етапи: стаціонарний, санаторно-курортний і поліклінічний з виконанням головних принципів – комплексність, безперервність, послідовність, переємність на всіх етапах реабілітації.


Завдання стаціонарного етапу:

  1. Попередження і усунення ускладнень.

  2. Стабілізація основних клініко-лабораторних показників.

  3. Освоєння хворим підйому на східцях, дозованої ходьби на 2000-3000 метрів і самообслуговування.

  4. Формування адекватної психологічної реакції.

Лікувальна фізкультура хворих на ІМ призначається в залежності від класу важкості ІМ (табл. 2).


Таблиця 2

Реабілітаційна класифікація важкості гострого інфаркту міокарда




Клас

важкості


Інфаркт міокарда

Ускладнення

Частота приступів стенокардії

Мілко-

очаговий


Крупно-

очаго-


вий

Трансму-

ральний


Немає,

Легкі


Серед-ньої важкості

Важкі

0-1

2-5


> 5



І

Х







Х







Х






ІІ


Х







Х










Х




Х










Х




Х










Х




Х







Х







ІІІ


Х







Х













Х

Х










Х







Х

Х




Х




Х










Х

Х




Х







Х




Х













Х

Х







Х

Х










Х




Х




Х







ІУ


Х













Х




Х

Х




Х







Х







Х

Х




Х










Х

Х

Х

Х







Х

Х













Х







Х




Х







Х

Х







Х







Х

Х

Х

Х


Ускладнення інфаркту міокарда

Легкі:

1. Рідка екстрасистолія.



  1. АВ блокада І ступеня, яка існувала до розвитку ІМ.

  2. АВ блокада І ступеня при задньому ІМ.

  3. Синусова брадикардія.

  4. Недостатність кровообігу І ст.

  5. Перикардит епістенокардитичний.

  6. Блокада ніжок пучка Гіса (при відсутності АВ блокади).


Середньої важкості:

1. Рецидивуючий шок.

2. АВ блокада ІІ-ІІІ ступеня при задньому ІМ на фоні блокади пучка Гіса.


  1. Пароксизмальна або миготлива аритмія.

4. Міграція водія ритму.

5. Часта політопна екстрасистолія.

6. Недостатність кровообігу ІІ-А ст.

7. Синдром Дреслера.

8. Гіпертонічний криз.

9. Артеріальна гіпертензія – 200/120 мм. рт.ст.


Важкі:

1. Рецидивуюча течія ІМ.

2. Стан клінічної смерті.

3. Повна АВ блокада.

4. АВ блокада ІІ-ІІІ ст. при задньому ІМ.

5. Аневризма серця.

6. Тромбоемболія, тромбоендокардія.

7. Істинний кардіогенний шок.

8. Рецидивуюча недостатність кровообігу.

9. Шлуночкова пароксизмальна тахікардія.


Фізична реабілітація хворих на ІМ на госпітальному етапі реабілітації проводиться на 4-ох ступенях активності.
Перша ступінь активності

Мета: попередження акінезії та її ускладнень, підготовка до раннього розширення режиму рухової активності.

Критерії призначення: купірування ангінозного приступу, відсутність важких ускладнень.

При наявності показань на 1 ступені активності хворих повертають у ліжку на бік на 1 день захворювання і садять у ліжку (І-ІІ ступень важкості – 2 день, ІІІ-ІV – 3 день). Лікувальна фізкультура на перший ступені активності не призначається.
Друга ступінь активності

Мета: попередження гіподинамії, щадне тренування кардіо-респіраторної системи, підготовці до виходу в коридор, на східці.

Критерії призначення: задовільна реакція на режим І ступеню, відсутність нових ускладнень, стабілізація АТ, відсутність виражених приступів стенокардії, позитивна динаміка ЕКГ з тенденцією до формування коронарного зубця Т.

При наявності показань хворі приймають їжу в положенні сидячи: І клас важкості з 4 дня, ІІ – з 5 дня, ІІІ – з 6 дня і ІV – з 7 дня захворювання. Хворим дозволяється ходьба по палаті з допомогою і під наглядом медичного персоналу: І клас – з 5 дня, ІІ клас – з 7 дня, ІІІ клас – з 8 дня і ІV клас важкості – з 9 дня захворювання.

На цьому руховому режимі хворим призначають лікувальну гімнастику. Застосовують дихальні вправи, рухи в невеликих суглобах кінцівок, рухи головою, повороти тулуба на правий бік, підняття таза, вправи на розслаблення. ЛГ проводиться індивідуальним методом в положенні лежачи. Тривалість процедури від 10 до 15 хвилин. Хворим призначають також РГГ.


Третя ступінь активності

Мета: підготовка хворого до виходу на прогулянку, до дозованої ходьби, до повного самообслуговування, посилення репаративних процесів в міокарді, стимуляція екстракардіальних факторів кровообігу.

Критерії призначення: фізіологічна реакція на режим ІІ ступеню (табл.3), відсутність частих приступів стенокардії, недостатності кровообігу, важких порушень ритму і провідності, наближення сегмента ST до ізолінії формування коронарного зубця Т.

Хворим дозволяється вихід в коридор і ходьба по коридору під наглядом медичного персоналу: І клас – з 7 по 10 день, ІІ клас – з 8 по 13 день, ІІІ клас – з 10 по 15 день захворювання. Хворі приступають до засвоєння ходьби по східцям : І клас – з 11 по 15 день, ІІ клас – з 13 по 16 день, ІІІ клас важкості – з 15 по 18 день захворювання. Для ІV класу важкості програма призначається індивідуально.

На цій ступені активності хворим призначається ранкова гігієнічна гімнастика (РГГ), ЛГ. Лікувальна гімнастика виконується сидячи на стільці, тривалість занять 20-25 хв., метод проведення індивідуальний, малогруповий, навантаження мале.


Четверта ступінь активності

Мета: підготовка до переводу в місцевий санаторій, адаптація організму хворого до навантажень побутового характеру.

Критерії призначення: фізіологічна реакція на режим ІІІ ступеню (див. табл.3), відсутність частих приступів стенокардії, недостатності кровообігу ІІ-ІІІ ступеню, важких порушень ритму і провідності, формування рубцевих змін на ЕКГ.

Таблиця 3

Критерії розширення рухової активності хворих на ІМ

при виконанні лікувальної гімнастики


Показники

Реакція на лікувальну гімнастику

фізіологічна

проміжна

патологічна

Біль в області серця

немає

слабка

виразна

Ядуха

немає

слабка

виразна

ЧСС

приріст до 20 за хв. на І-ІІІ, до 40 на ІV ст. активності, зниження до 10 в хв.

короткочасне

перевищення

допустимих показників


тривале

перевищення

допустимих

показників



Артеріальний

тиск


приріст систолічного АТ до 40 мм рт.ст., зниження діастолічного тиску не більш ніж на 10 мм рт.ст.

короткочасне

перевищення

допустимих показників


тривале

перевищення

допустимих

показників



Зміщення

сегменту ST



не більш 0,5 мм

до 1 мм

на 1 мм і більше

Аритмії

немає

поодинокі екстрасистоли

часті екстрасистоли,

пароксизмальні аритмії



На даному руховому режимі хворі засвоюють дозовану ходьбу в темпі 70-80 кроків за хвилину на відстань 500-1000 м: І клас – з 16 по 20 день, ІІ клас важкості з – 18 по 22 день захворювання. Потім темп ходьби збільшується до 80-90 кроків за хв., а відстань до 1000-1500 метрів: І клас важкості з 21 по 27 день захворювання, ІІ клас – з 21 по 31 день, ІІІ клас – з 22 по 33 день захворювання. Хворим І класу важкості з 27 по 32 день захворювання призначається дозована ходьба в темпі 80-100 кроків за хвилину на відстань до 2000-3000 метрів. Хворим з ІІ класом важкості захворювання цей режим дозованої ходьби призначається з 31 по 45 день, а з ІІІ класом – з 34 по 45 день захворювання. Для ІV класу важкості програма призначається індивідуально.

На четвертій ступені активності хворим на ІМ призначається РГГ, ЛГ. Лікувальну гімнастику проводять у кабінеті ЛФК груповим методом (див. табл. 3). Їм також призначають заняття на тренажерах з урахуванням толерантності до фізичного навантаження.
1.3. Лікувальна фізкультура при гіпертонічній хворобі.
В розвитку гіпертонічної хвороби суттєве значення має фізична активність (рис. 1).

Недостатня

фізична активність


прискорює


Фактори


зовнішнього середовища




Оптимальна фізична активність







уповільнює

Рис.1. Роль фізичної активності у розвитку захворювання

Абсолютні протипоказання до ЛФК: АТ понад 210/120 мм рт. ст., ознаки коронарної та серцево-судинної недостатності ІІІ стадії, гостра серцева недостатність, важка ретинопатія, важкі порушення серцевого ритму (миготлива аритмія, пароксизмальна тахікардія, неповна – ІІ-ІІІ ступеня та повна предсердно-шлуночкова блокада), тромбоемболічні ускладнення, аневризма, некомпенсований цукровий діабет.

Відносні протипоказання: погіршення самопочуття, загострення серцевих захворювань, часті гіпертонічні кризи, часті приступи стенокардії, динамічні порушення мозкового кровообігу.
Механізми нормалізації рівню АТ фізичними вправами:


  • Послаблення симпатичної нервової імпульсації з одночасною потенціацією барореценторних рефлексів.

  • Зниження артеріального опору і підвищення системної артеріальної піддатливості.

  • Стимуляція виробки оксиду азоту.

  • Підвищення чутливості тканин до інсуліну.

  • Активація протизвертувальної системи крові.

  • Нормалізація ліпідного обміну.


Завдання ЛФК

  1. Нормалізувати процеси збудження та гальмування в корі головного мозку.

  2. Поліпшити кровозабезпечення головного мозку.

  3. Полегшити діяльність серця шляхом мобілізації екстракардіальних факторів кровообігу.

  4. Активізувати обмін речовин у міокарді та кардіальний кровообіг.

  5. Нормалізувати тонус кровоносних судин.

  6. Нормалізувати депресорну функцію нирок.

  7. Запобігти розвитку ускладнень гіпертонічної хвороби.

  8. Підтримувати нормальну вагу тіла.

  9. Зменшити дозу гіпотензивних та інших фармакологічних препаратів.

  10. Підвищити працездатність хворих.

11. Поліпшити якість життя хворих.

Хворим призначають ЛГ, РГГ, дозовану ходьбу, прогулянки, теренкур, трудотерапію, вправи на тренажерах, масаж, елементи спорту (плавання, веслування), туризм, гідрокінезіотерапію, спортивні ігри.

Перевагу слід надавати формам ЛГ, які сприяють нормалізації механізмів регуляції судинного тонусу. В цьому плані ефективним є метод повторних навантажень, особливо в плаванні.

Спеціальні вправи


  1. Вправи на розслаблення м’язових груп.

  2. Дихальні вправи.

  3. Вправи для тренування вестибулярного апарату та рівноваги.

  4. Вправи для координації рухів.

  5. Вправи з елементами пружності.

  6. Затримка дихання на вдиху.

  7. Ритмічні вправи для великих м’язових груп.

  8. Статичні фізичні вправи (по показанням) обов’язково чергуються з вправами на розслаблення.

Слід зауважити, що при оцінці ефективності застосування ЛФК і дозуванні фізичних навантажень при гіпертонічній хворобі особливу увагу приділяють діастолічному тиску, який свідчить про периферичний опір – тобто про стан механізмів регуляції судинного тонусу, порушення яких лежать в основі розвитку і прогресування артеріальної гіпертензії.


2. ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА ДЛЯ ОСІБ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
Широкий діапазон застосування ЛФК визначається роллю локомоторного апарату у всій життєдіяльності людини. Рухова активність – необхідна вимога нормального функціонування та удосконалення всіх систем організму в тому числі і органів дихання.

При м’язовій роботі нервові механізми регулювання диханням забезпечують адекватну легеневу вентиляцію. Формування дихального акту проходить по типу утворення умовного рефлексу.


Основні механізми лікувальної дії фізичних вправ

при захворюваннях органів дихання

  1. Сприяють швидкому розсмоктуванню запальних ексудатів і інфільтратів.

  2. Відновлюють (гострі захворювання) і підтримують (хронічні захворювання) активність сурфактанту легенів.

  3. Попереджують розвиток ускладнень (плевральні зрощення, пневмосклероз, емфізема і т.д.).

  4. Нормалізують прохідність бронхів (зняття бронхоспазму, стимуляція виділення слизу, харкотиння, гною).

  5. Відновлюють нормальний стереотип дихання.

  6. Відновлюють рівновагу між симпатичною і парасимпатичною частинами вегетативної нервової системи.

  7. Збільшують життєву ємність і вентиляційну здатність легень, сприяють дезинтоксикації організму, поліпшують газообмін.

Для призначення диференційованих методів і оцінки дії ЛФК слід звертати увагу на основні патофізіологічні синдроми порушення функції зовнішнього дихання. На перший план виступають синдромні зміни прохідності бронхів і порушення вентиляції. Ці зміни можуть поєднуватись, але у всіх випадках можна виділити провідний патологічний синдром, щоб обгрунтувати клініко-фізіологічне призначення процедур ЛФК.

Найбільш доступна для практичного використання градація функціональних порушень в залежності від наявності ядухи при фізичному навантаженні:

І ступінь дихальної недостатності – утруднене дихання виникає при швидкій ходьбі (100-120 кроків за хв.) на протязі 10-15 хв.;

ІІ ступінь – ядуха при повсякденному фізичному навантаженні, наприклад при ходьбі по рівній місцевості в помірному темпі (80-90 кроків за 1 хв.), підйом на 2-3 поверх;

ІІІ ступінь – ядуха виникає при незначному фізичному навантаженні (прибирання ліжка, повільна ходьба) і навіть в стані спокою.

З метою відновлення порушень дихання застосовують процедури ЛГ при дихальній недостатності І и ІІ ступеню. При легеневий недостатності ІІІ ступеня застосовують лише деякі статичні дихальні вправи.


Основні патофізіологічні механізми (синдроми) порушень функції зовнішнього дихання при захворюваннях дихальних шляхів і легенів:

1. Порушення прохідності бронхів.

2. Обмежувальний (рестриктивний) синдром.

3. Порушення ритму і стереотипу дихання.


Провідним патофізіологічним синдромом недостатності функції зовнішнього дихання є порушення прохідності бронхів.

Причиною порушень прохідності бронхів можуть бути бронхоспазм, запально-набрякові зміни, гіпотонічна дискінезія бронхів (колапс), скупчення харкотиння та гною.

В залежності від причини порушення прохідності бронхів методика дихальної гімнастики має свої особливості. Так, в результаті бронхоспазму і набряково-запальних змін, виникає звуження бронхів і виростає опір руху повітря по трахео-бронхіальному дереву як на вдиху, так і на видиху. В цьому випадку показана релаксійна дихальна гімнастика, прості дихальні вправи і звукова дихальна гімнастика, які зменшують спазм гладкої мускулатури бронхів і бронхіол. Зняттю бронхоспазму також сприяє методика вольової ліквідації глибокого дихання (ВЛДГ), поверхневе дихання з оптимальною паузою на вдиху, що призводить до підвищення змісту СО2 в крові – а вуглець, як звісно, це природний вазо- і бронходілятатор. Підвищення тонусу симпатичної нервової системи на заняттях ЛФК стимулює функцію надниркових залоз (виділення адреналіну, кортикостероїдів), що також забезпечує виразний спазмолітичний ефект.

При втраті легенями еластичних властивостей дрібні бронхи на вдиху починають спадатись, що призводить до підвищення бронхіального опору переважно на вдиху. Для попередження колапсу бронхів і бронхіол, з метою підвищення внутрібронхіального тиску на видиху, на заняттях ЛФК призначається експіраторна дихальна гімнастика. Для цього застосовують дихання через губи складені трубочкою, повільну звукову гімнастику на видиху, видих у воду (на заняттях в басейні), дихання через трубочку, свисток, надування гумових іграшок, дихання через спеціально сконструйовані апарати (типа “Флекс”) та ін.

Якщо порушення прохідності бронхів виникають як наслідок скупчення слизу, харкотиння, гною, ЛФК повинна сприяти відновленню функціональної здібності бронхів шляхом звільнення їх від патологічного змісту. З цією метою застосовують дренаж бронхів, (постуральний або позиційний). Хворим призначають також дренажну гімнастику – сполучення позиційного дренажу з гімнастичними вправами. Перед проведенням занять хворим призначають препарати, які стимулюють відхаркування, та муколітичні препарати.

При ураженні легеневої паренхіми гострим, або хронічним запальним процесом виникає зниження легеневої вентиляції за рахунок втягнення в патологічний процес легеневої строми – розвивається обмежувальний або рестриктивний синдром.

При гострих запальних захворюваннях (пневмонія) лікувальна гімнастика спрямована на формування тимчасової компенсації шляхом включення резервних можливостей легенів не уражених запальним процесом.

При хронічних неспецифічних захворюваннях легенів, коли легенева паренхіма уражається сполучнотканинним процесом, дихальна гімнастика спрямована на формування постійної компенсації за рахунок збільшення дихального об’єму.

Так наприклад, при емфіземі легенів у хворих дихальний об’єм (ДО) знижується в більший мірі за рахунок збільшення резервного об’єму видиху. В цьому випадку застосовується експіраторна дихальна гімнастика з акцентом на видих і дихальна гімнастика, яка сприяє більш повному видиху шляхом натискання руками на нижню частину грудної клітки на видиху, або з використанням спеціального ремінця або рушника.

При пневмосклерозі, коли дихальний об’єм зменшується за рахунок збільшення резервного об’єму як вдиху так і видиху, хворим призначається дихальна гімнастика з застосуванням повного дихання. Таким хворим також призначаються енергійні повороти тулуба сидячи на стільці з метою збільшення рухомості грудної клітки.


3. ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА ДЛЯ ОСІБ ІЗ

ЗАХВОРЮВАННЯМ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ
Захворювання органів травлення є одна із частих причин втрати працездатності і інвалідності хворих. В останній час велику увагу приділяють реабілітаційному етапу лікування таких хворих і при цьому суттєве значення приділяється ЛФК – важливій частині реабілітаційних міроприємств на всіх етапах лікування.

Основна форма застосування лікувальної фізкультури при захворюваннях органів травлення є лікувальна гімнастики. Окрім лікувальної гімнастики в режим дня хворих пропонується включати ранкову гігієнічну гімнастику, дозовану ходьбу, теренкур, спортивно-прикладні вправи та дозоване плавання.

Через моторно-вісцеральні рефлекси ЛФК сприяє нормалізації регулюючої функції ЦНС і поліпшенню системи травлення. Фізичні вправи поліпшують трофічні процеси в органах травлення, впливають на кровопостачання черевної порожнини, секреторну і моторну функцію шлунку і швидкість всмоктування в травному каналі. Встановлено, що найбільша швидкість всмоктування спостерігається під час виконання фізичних вправ помірної інтенсивності, а найменша під час спокійного лежання. Слід зауважити, що під час ходьби цей процес іде швидше ніж під час бігу, а у разі стомлення всмоктування в травному каналі сповільнюється.

Дані літератури свідчать про те, що збільшення м’язової активності людини підвищує тонус ЦНС, поліпшує і координує рухомість нервових процесів, підвищує адаптаційно-трофічну функцію вегетативної нервової системи. При цьому ступінь активності шлункової секреції залежить від інтенсивності фізичних навантажень. У осіб із захворюваннями шлунку і дванадцятипалої кишки з низькою кислотністю фізичні вправи в повільному темпі стимулюють кислотоутворення, а субмаксимальні і максимальні фізичні навантаження призводять до ще більшого зниження кислотоутворюючої функції. Тому хворим з високою кислотністю призначають ЛФК з включенням субмаксимальних і максимальних фізичних навантажень. Таким хворим також призначають регламентовані тритактні дихальні вправи з паузами на вдиху, що призводить до підвищення тонусу симпатичної частини вегетативної нервової системи, сповільнення перистальтики шлунка і зменшення секреції шлункового соку.

Диференційований підбір фізичних вправ дозволяє цілеспрямовано впливати на тонус і моторику органів травлення. Це пов’язано з тим, що регуляція тонусу скелетних м’язів має пряме відношення до тонусу м’язів порожнистих органів – невеликі напруження посилюють перистальтику шлунка, а сильні – гальмують її. До порідшання перистальтичних хвиль у хворих із вихідною гіперкинетичною дискінезією шлунку призводять мінімальні фізичні навантаження (підвищення ЧСС на 15-20% від рівня спокою), які виконують у монотонному ритмі без істотного навантаження на м’язи живота.

Для зниження висоти біопотенціалів шлунка та нормалізації ритму коливань хворим призначають субмаксимальні фізичні навантаження (підвищення ЧСС на 30-50% від рівня спокою). Напроти, у хворих з гіпотонічною дискінезією аналогічні субмаксимальні навантаження, але в швидкому темпі, сприяють підвищенню біопотенціалів шлунку.

Слід також зауважити, що фізичні навантаження позитивно впливають на функції шлунково-кишкового тракту лише через 1,5-2 години після прийому їжі. Це пов’язано з тим, що в цей період настає друга фаза травлення – нейрогуморальна, коли вплив блукаючого нерва зменшується і стан травлення визначається в основному симпато- та автономною адреналовою нервовою системою. Активація симпатоадреналової системи під впливом фізичних вправ в цей період і в наступну кишкову фазу стимулює процес травлення. Проведення ЛФК одразу після їжі у складно рефлекторну фазу травлення, яка, як звісно, протікає під впливом блукаючого нерва, не тільки пригнічує травлення, а навіть може призвести до функціональних розладів і виникнення гастроентерологічних захворювань внаслідок зниження фізичними вправами активності блукаючого нерва.

При захворюваннях жовчовивідних шляхів також основною формою ЛФК є лікувальна гімнастика, яка показана хворим на хронічний холецистит, холангіт, неускладнену жовчнокам’яну хворобу в стадії ремісії та на дискінезію жовчовивідних шляхів. Фізичні вправи сприяють нормалізації центральних і периферичних механізмів нервової регуляції, функції жовчного міхура та жовчовивідних шляхів, відтоку жовчі, активації кровообігу в печінці та інших органах травлення.

Важливим питанням методики лікувальної гімнастики є вибір вихідного положення для кращого відтоку жовчі. Враховуючи анатомічні взаємовідносини печінки, жовчного міхура і жовчного протоку, найбільш вигідними є положення лежачи на лівому боці. В положенні лежачи на спині виконують спеціальні вправи для м’язів черевного пресу і тазового дна за участю нижніх кінцівок і тулуба. В положенні лежачи на животі випорожненню жовчного міхура сприяє підвищення внутрічеревного тиску. Вихідне положення стоячи навколішки супроводиться зниженням тиску в черевній порожнині і застосовується при необхідності щадіння органів травлення. Важлива також і послідовність вихідних положень. Лікувальна гімнастика починається із положення лежачи на спині, потім на лівому боці, потім на животі, навколішки, а потім знову лежачі на спині. В вихідному положенні лежачи лікувальна гімнастика закінчується на лівому боці.

При захворюваннях органів травлення в залежності від патології і клінічного перебігу хвороби застосовуються різноманітні спеціальні вправи. При хронічному гастриті і виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки вони спрямовані на тренування м’язів живота, діафрагми і промежини, а також на розслаблення. При захворюваннях кишок до цих вправ додаються спеціальні вправи, які позитивно впливають на моторно-евакуаторну функцію – вправи зі струшуванням тіла (стрибки, підскіки та ін.). До спеціальних вправ при захворюваннях жовчовивідних шляхів відносять вправи для м’язів живота з періодичним підвищенням та зниженням внутрішньочеревного тиску, для м’язів тулуба (повороти, нахили, обертання), вправи типу змішаних висів на гімнастичній стінці, глибоке діафрагмальне дихання, а також вправи на розслаблення.



Література





  1. Немедикаментозне лікування в клініці внутрішніх хвороб / Бабов К.Д., Бліндер М.А., Богданов М.М., та ін. – К.: Здоров’я, 1995. – 28с.

  2. Современные достижения в реабилитации больных инфарктом миокарда /Под ред. И.К. Шхвабацкой, Г. Андерса. – М.: Медицина, 1983. 272 с.

  3. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина /Клапчук В.В., Дзяк Г.В., Муравов І.В. та ін.; за ред. В.В. Клапчука, Г.В. Дзяка. – К.: Здоров’я, 1995.312 с.

  4. Лечебная физкультура: Справочник /Епифанов В.А., Мошков В.Н., Ануфьева Р.И. и др. /Под ред. В.А. Епифанова. М.: Медицина, 1987.528 с.

  5. Гасилин В.С., Сидоренко Б.А. Стенокардия. 2 изд., перераб. и доп. – М.: Медицина, 1987. 240 с.

  6. Гасилин В.С., Куликова Н.М. Поликлинический этап реабилитации больных инфарктом миокарда. – М.: Медицина, 1984, 176 с.

  7. Артериальная гипертензия. Современные представления о патогенезе и лечении / Дзяк Г.В., Васильева Л.И. – Днепропетровск, 1998 . 151 с.

  8. Кокосов А.Н., Стрельцова Э.В., Лечебная физкультура в реабилитации больных с заболеваниями легких . – Л.: Медицина, 1987.- 144 с.

  9. Лечебная физкультура при бронхиальной астме /Шаталюк Б.П., Бориско А.С., Картыш А.П, - К.: Здоровье, 1985.-64 с.

  10. Самсон Е.И., Триняк Н.Г. Лечебная физкультура при заболеваниях желудка и кишок. К.; Здоров’я, 1983. 64 с.

  11. Лечебная физкультура при хронических заболеваниях печени и желчных путей /Вардимиади Н.Д., Машкова Л.Г. – К.: Здоровье, 1985.56 с.








База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка