Доцент Л. М. Дукач, к мед н. В. П. Гурай



Скачати 274.56 Kb.
Дата конвертації11.12.2016
Розмір274.56 Kb.

Доцент Л.М. Дукач, к. мед. н. В.П. Гурай



ЛІКАРСЬКО-ПЕДАГОГІЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

В ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ ТА СПОРТІ



ПЛАН ЛЕКЦІЇ


  1. Загальні поняття про лікарсько-педагогічні спостереження.

1.1. Задачі лікарсько-педагогічних спостережень.

1.2. Форми і методи лікарсько-педагогічних спостережень.



  1. Оцінка умов, організації та проведення тренувань і змагань.

  2. Визначення впливу тренувань і змагань на організм осіб, які

займаються спортом або фізичною культурою.

  1. Уточнення даних, що були отримані під час лабораторних досліджень.

  2. Визначення спеціальної працездатності і тренованості.

  3. Регуляція та вдосконалення процесу тренувань.




  1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ЛІКАРСЬКО-ПЕДАГОГІЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Однією з важливих задач спортивної медицини є лікарський контроль за функціональним станом організму спортсменів та фізкультурників при виконанні фізичних навантажень. Проведення такого контролю дозволяє визначити рівень тренованості людини, своєчасно виявити ознаки перетренованості або спаду функціонального стану, що часто трапляється внаслідок неадекватності тренувального процесу адаптаційним здібностям організму. Саме тому однією з форм роботи спортивного лікаря є проведення лікарсько-педагогічних спостережень.



Лікарсько-педагогічні спостереження (ЛПС) – це спостереження за спортсменами чи фізкультурниками, які проводяться сумісно лікарем та тренером (викладачем) під час тренувань або змагань з метою вдосконалення процесу підготовки.

Завдяки такому спостереженню, коли лікарський контроль поєднується з педагогікою та психологією тренувального процесу в умовах природної спортивної діяльності, під час виконання спортсменом або фізкультурником специфічних вправ, які притаманні тому чи іншому виду спорту, лікар може отримати відповідні та найбільш вірогідні дані про функціональний стан організму і адекватність фізичних навантажень, що дозволить йому надати спеціальні рекомендації щодо подальшого проведення або корекції навчально-тренувального процесу.




    1. Задачі лікарсько-педагогічних спостережень

1. Оцінка умов, організації та проведення тренувань і змагань.

2. Визначення впливу тренувальних або змагальних навантажень на організм осіб, які займаються спортом або фізичною культурою.

3. Уточнення даних, що були отримані під час лабораторних досліджень.

4. Визначення спеціальної працездатності і тренованості.

5. Регуляція та вдосконалення процесу тренувань.

1.2. Форми і методи лікарсько-педагогічних спостережень

Форми лікарсько-педагогічних спостережень

1. Дослідження безпосередньо під час тренувального заняття – проводяться для оцінки правильності організації заняття та визначення адекватності фізичного навантаження;

2. Дослідження до тренування (або змагання) та в різні фази відновлюваного періоду після нього (найчастіше – через 20-30 хв., 4-6 годин, 24 або 48 годин) – проводяться для оцінки впливу тренувального заняття в цілому, а також для визначення ефективності відновних процесів.

3. Дослідження в день тренувань вранці та ввечері – проводяться при 2-3-х разових на день тренуваннях для виявлення перевтомлення.

4. Дослідження на різних етапах мікроциклу.

5. Дослідження після дня відпочинку.



Методи лікарсько-педагогічних спостережень

Методи, які застосовуються при ЛПС розподіляють на прості, інструментальні і складні. Вибір їх здійснюється виходячи із задач дослідження та в залежності від форми організації ЛПС, за допомогою якої ці задачі будуть вирішуватися. До простих методів ЛПС відносять: опитування про самопочуття, візуальне спостереження за зовнішніми ознаками стомлення; визначення частоти серцевих скорочень (ЧСС) та дихання (ЧД), вимірювання артеріального тиску, ЖЕЛ, потужності дихальних м’язів, маси тіла, динамометрію; проведення кліно- та ортостатичної проб, визначення реакції на додаткові і повторні фізичні навантаження; визначення щільності та фізіологічної кривої заняття та ін. Інструментальні методи включають: електрокардіографію, електроміографію, міотонометрію, оксигемометрію, хронаксіметрію та ін. Складні методи ЛПС передбачають телеметричну або радіотелеметричну реєстрацію частоти серцевих скорочень і дихання, проведення біохімічних аналізів крові та сечі, біопсії м’язів, тощо.

Крім того, в залежності від завдань дослідження ЛПС бувають індивідуальними, тобто спостереження особисто за спортсменом чи фізкультурником, та груповими – спостереження за групою тих, хто займається.
2. ОЦІНКА УМОВ, ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ТРЕНУВАНЬ І ЗМАГАНЬ
Перша задача ЛПС – оцінка умов, організації та проведення тренування чи змагання. Для вирішення цієї задачі лікар разом з тренером повинен ознайомитись з планами, програмами, методами, засобами, організацією та умовами проведення занять спортом чи фізичною культурою. Справа в тому, що в залежності від того, на якому етапі підготовки знаходиться спортсмен, він виконує різні за якістю, обсягом та інтенсивністю фізичні навантаження. Так, в плані багаторічної підготовки спортсменів виділяють наступні періоди :


  • Базовий, метою якого є поліпшення загальної фізичної підготовки (перші 1-2 роки);

  • Етап спеціальної підготовки (3-4 роки);

  • Етап підвищення спортивної майстерності.

Крім того, в плані щорічної підготовки виділяють макро- та мікроцикли, які відповідно складаються з кількамісячних, місячних та тижневих періодів. Знання етапу та циклу підготовки спортсмена дозволяє правильно оцінити план того тренування, під час якого проводиться лікарсько-педагогічне спостереження. Це також дозволяє визначити оптимальність умов проведення тренування чи змагання. Для цього лікар проводить санітарно-гігієнічний огляд спортивної споруди та місць проведення занять, після чого складає Акт санітарно-гігієнічного огляду спортивної бази” за наступним планом:

1. Місце розташування.

2. Обладнання приміщень та спортивних об’єктів.

3. Стан спортивного обладнання та інвентарю.

4. Стан підсобних та допоміжних приміщень.

5. Організація лікарського контролю на спортивній базі.

6. Висновки.

При оцінці місця розташування спортивної бази лікар повинен описати віддаленість її від центра міста та об’єктів, які забруднюють оточуюче середовище, надати характеристику підступів до бази, її території, характеру ґрунту та іншим факторам, які можуть вплинути на здоров’я спортсменів.

Ознайомлення з обладнанням приміщень та спортивних об’єктів – це один з найважливіших пунктів санітарно-гігієнічного огляду. В цій частині лікар досконало оцінює розміри спортивної бази, внутрішній стан приміщень (стан підлоги, стелі, стін, спосіб і якість прибирання, наявність та стан опалення, освітлення, вентиляції, температуру, загальну та корисну площу, кубатуру) або стан відкритих спортивних споруд (футбольних полів, хокейних площадок, катків, іподромів, лижних трас та ін.)



При ознайомленні зі станом спортивного обладнання та інвентарю лікар повинен бути уважним і відповідальним, тому що від стану інвентарю, наявності страхувальних приладів в значній мірі залежить здоров’я спортсменів.

Санітарно-гігієнічна оцінка стану підсобних та допоміжних приміщень включає в себе характеристику кімнат відпочинку, роздягалень, душових, туалетів. В цій частині лікар також описує якість прибирання цих приміщень, їх відповідної дезинфекції.

Кожна спортивна база повинна мати медичний кабінет. Лікар, який проводить ЛПС, повинен відвідати такий кабінет, перевірити якість його роботи і записати про це в акті санітарно-гігієнічного обстеження.

У висновках лікар надає укладення щодо придатності даної спортивної споруди до проведення учбових, тренувальних занять чи змагань, описує умови експлуатації, приводить зауваження та пропозиції. Акт підписують лікар, який проводить ЛПС, лікар та директор спортивної бази. Якщо в акті є зауваження, обов’язково встановлюється строк їх усунення.

Крім того, лікар має звернути увагу наскільки заняття спортом поєднуються з навчанням чи роботою, який режим відпочинку, чи є інші фактори, що можуть вплинути на стан організму осіб, які підлягають спостереженню.

Всі отримані таким чином дані дозволяють оцінити їх відповідність статі, віку, стану здоров’я та функціональним можливостям спортсменів чи фізкультурників.

Аналіз побудови та проведення тренування значно полегшується, якщо проводити їх протоколювання. Для цього може бути застосована форма, наведена у таблиці 1.

Для загальної характеристики та приблизної оцінки правильності розподілу фізичних навантажень на тренуванні використовується також визначення щільності та фізіологічної кривої заняття (табл. 2 і 3).



Щільність тренування – це виражене в відсотках відношення часу, який було витрачено на виконання фізичних вправ в різних частинах заняття, до загального часу тренування. Цей покажчик характеризує насиченість заняття активною фізичною роботою.

Визначення щільності тренування проводиться за допомогою метода хронометража заняття. Кожен урок фізичного виховання чи тренування складається з 4 частин: ввідної, коли проводиться перевірка присутніх та пояснюється мета заняття; підготовчої; основної та заключної частин. Для проведення хронометражу використовують секундомір, за допомогою якого вимірюють час, який було витрачено на виконання фізичних вправ, відпочинок, а також визначається тривалість кожної частини та загальний час заняття.

Таблиця 1

К А Р Т К А

лікарсько-педагогічного спостереження за спортсменом
Дата _________________________ Лікар_____________________________ Тренер-викладач _______________________________
П.І.П. ________________________________ Вік _____________ Стать____________ Вид спорту ____________________________________

Загальна оцінка умов проведення занять: ___________________________________________________________________________________

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


Час

(год.,хв.)



Фаза дослідження

Показники, що досліджуються

Додаткове навантаження

Інші

показники



Зміст тренування

Самопочуття

Зовнішні ознаки стомлення

Пульс

АД

Дихання




Перед початком заняття



















1І

2І

3І







10










60










АД













Після окремих частин заняття


























































































































































Після

заняття

















10













60










АД










Висновки і пропозиції ___________________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________________________________ Підпис________
Таблиця 2

Визначення щільності заняття методом хронометражу



Частини заняття

Тривалість (хвилини)

Щільність заняття (%)

загальна

моторна

загальна

моторна

Підготовча













Основна













Заключна













РАЗОМ:












Таблиця 3

Фізіологічна крива навчально-тренувального заняття


При оцінці щільності треба вважати, що вона неоднорідна і поділяється на загальну та моторну. Моторна щільність – це виражене в відсотках відношення часу, який було витрачено тільки на виконання фізичних вправ, до загального часу тренування. А ось загальна щільність тренування – це відношення педагогічно виправданих (раціональних) витрат часу до загального часу заняття, яке виражається у відсотках. Вона включає в себе і моторну щільність, і час, який було витрачено на пояснення, показ тренером фізичних вправ, на організаційні питання.

Загальна щільність має бути доведена до 100%, тоді можна бути впевненим, що спортсмен весь час був під наглядом тренера. Моторна щільність ніколи не повинна сягати 100%. Це може призвести до перетренування та погіршення стану здоров’я спортсмена (фізкультурника), до спортивних невдалостей.

Чим більше моторна щільність тренування, тим більшим буде її фізіологічний вплив на організм спортсмена (фізкультурника). При правильній організації заняття цей параметр дорівнює 60-70%. Його можна значно підвищити за рахунок скорочення простою або пасивного відпочинку з умов заміни активним відпочинком та використанням принципу переключення з однієї роботи на іншу. При цьому слід пам’ятати, що при насиченості основної частини тренування інтенсивними, складно-координованими вправами недоцільно прагнути підвищення щільності заняття. Такими вправами є гімнастичні комбінації, вправи зі штангою та ін. В цих випадках цілковито необхідним вважається, більш тривалий та повноцінний відпочинок після вправ, що потребують значних фізичних витрат. Ось чому щільність тренування гімнастів або штангістів, наприклад, суттєво менша (біля 30%), тоді як у марафонців, велосипедистів-шосейників може сягати 90% і більше.

Другим чинником, який надає змогу оцінити тренувальний процес, є фізіологічна крива (ФК) заняття. ФК – це графічне зображення змін фізіологічних показників (частоти серцевих скорочень, дихання, артеріального тиску та ін.) на протязі окремих частин та всього тренувального заняття. Фізіологічна крива досить наглядно характеризує рівень напруження функціональних систем організму, як на протязі окремих частин, так і всього тренування, що дозволяє оцінити послідовність виконання та правильний розподіл фізичних навантажень.

Частіше всього фізіологічна крива виглядає як ломана лінія, яка плавно підіймається до найвищого рівня (або має декілька пікових підвищень) в основній частині і значно знижується наприкінці заняття (рис. 1).

Рис. 1. Вигляд фізіологічної кривої навчально-тренувального заняття

за змінами ЧСС та артеріального тиску
Характер розподілу та зростання фізичних навантажень залежить від педагогічної мети та особистих задач тренування, що віддзеркалюється на формі фізіологічної кривої. Наприклад, ФК тренування з легкої атлетики може мати значний пік спочатку, в період розминки, та ще декілька наприкінці заняття, якщо проводились багаторазові інтервалові забіги. Однак, загальний принцип розподілу фізичних навантажень на протязі тренування в цілому зберігає певну закономірність.
Незначний перепад фізіологічної кривої та її плоска форма свідчать про недостатність фізичних навантажень, а різке підвищення і відсутність тенденції до зниження наприкінці тренування – ознака надмірних навантажень.

Визначення щільності та фізіологічної кривої тренувального заняття надають лікарю та тренеру об’єктивні дані, які потрібні для аналізу адекватності фізичних навантажень та методів, що використовуються в навчально-тренувальному процесі.


3. ВИЗНАЧЕННЯ ВПЛИВУ ТРЕНУВАНЬ І ЗМАГАНЬ НА ОРГАНІЗМ ОСІБ, ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ СПОРТОМ

АБО ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ
Друга задача, яку лікар вирішує під час проведення лікарсько-педагогічних спостережень, – це визначення впливу тренувань і змагань на організм осіб, які займаються спортом або фізичною культурою. І тут найважливіше місце займають безпосередні спостереження за спортсменом при виконанні фізичних навантажень. Такі спостереження дозволяють визначити терміновий, відставлений та кумулятивний тренувальні ефекти.

Терміновий тренувальний ефект це зміни в організмі, які виникають під час виконання фізичних вправ та в найближчий період відновлення.

Віддалений тренувальний ефектце зміни в організмі, які виникають на пізніх стадіях відновлення.

Кумулятивний тренувальний ефектце зміни в організмі, які виникають на протязі тривалих занять фізкультурою та спортом в результаті багаторазового складання термінових та віддалених тренувальних ефектів.

Терміновий тренувальний ефект дозволяють вивчити оперативні спостереження. Вони проводяться до, під час тренування, через 20-30 хвилин після його закінчення, а також вранці та ввечері кожного тренувального дня.



Віддалений тренувальний ефект, який виникає через добу та в наступні дні після тренування, дозволяють вивчити поточні спостереження. Вони проводяться щоденно вранці чи ввечері, або вранці і ввечері на протязі декілька днів, в наступний після тренування день чи перед наступним тренуванням, а також на початку і наприкінці одного чи двох мікроциклів. Поточні спостереження особливо ефективні в умовах навчально-тренувальних зборів.

Кумулятивний тренувальний ефект визначають при етапних обстеженнях. Вони проводяться кожні 2-3 місяці. Перед обстеженням призначається день відпочинку, а в день обстеження спортсмен не виконує ніяких фізичних навантажень (забороняється навіть ранкова гімнастика). Саме обстеження проводиться через 1,5-2 години після легкого сніданку.

Для вивчення всіх видів тренувальних ефектів важливе значення мають безпосередні спостереження лікаря і тренера під час занять та визначення “гострих зрушень” в організмі спортсменів.

Спостереження за спортсменами на тренуванні дозволяє, по-перше, з’ясувати зацікавленість спортсменів змістом тренування, визначити активність при виконанні завдань, правильність вирішення тренером педагогічних задач та його кваліфікованість. По-друге, такі спостереження дозволяють визначити інтенсивність навантажень за загальними ознаками стомлення та його складність за якістю засвоєння матеріалу. Таким чином, лікар і тренер, що проводять спостереження за процесом тренування і реакцією спортсмена при виконанні фізичних навантажень, мають змогу зробити висновок про правильність побудови та проведення спортивного чи оздоровчого заняття.



Для підвищення об’єктивності оцінки впливу фізичних навантажень на організм спортсменів слід враховувати зовнішні ознаки стомлення, які розділяють на три ступені.

Невелика ступень стомлення характеризується невеликим почервонінням шкіри обличчя, при цьому зберігається чітка мова, міміка звичайна, пітливість невелика, дихання збільшене, рівне, хода бадьора, скарги відсутні.

Середня ступень стомлення характеризується значним почервонінням шкіри обличчя, утрудненням мови, напруженим виразом обличчя, великою пітливістю верхньої частини тіла, значно підвищеним диханням, невпевненою ходою, при якій може бути покачування, скарги на стомленість, болі в м’язах, серцебиття, задишку, шум у вухах.

Велика ступень стомлення характеризується різким почервонінням або зблідністю чи посинінням шкіри, мова дуже утруднена чи взагалі неможлива, вираз страждання на обличчі, різка пітливість всього тулуба з виступанням солі, дихання дуже часте, поверхневе, з окремими глибокими вдихами, що змінюються безладним диханням, хода з різким покачуванням, можливо тремтіння кінцівок, вимушена поза з опорою або падіння, скарги на головокружіння, болі в правій підреберній ділянці, головну біль, нудоту, інколи гикавку, блювання.
Другим методом вивчення тренувальних ефектів є визначення так званих “гострих зрушень”, тобто змін в функціональному стані органів та систем всього організму спортсменів, які виникають після тренувань чи змагань. Для цього у спортсмена до тренування і змагання реєструють функціональні показники серцево-судинної системи (ЧСС, АТ, ЕКГ та ін.), апарата зовнішнього дихання (легеневу вентиляцію, ЖЄЛ, максимальну вентиляцію легенів, насиченість артеріальної крові оксигеном та ін.), нервово-м’язової системи (тонус і сила м’язів та ін.) і органів почуття. Такі самі показники реєструють після тренування. Найчастіше для визначення “гострих зрушень” використовують прості показники, які можна визначити швидко і точно. Так, до тренування чи змагання та на 1, 3, 5, 10 і 15 хвилині після їх закінчення визначають ЧСС, вимірюють артеріальний тиск, життєву ємність легенів, силу правої та лівої кисті, станову силу.
“Гострі зрушення” вважаються середніми, якщо після фізичних навантажень поряд з підвищенням ЧСС до 160-180 поштовхів за хвилину спостерігається підвищення АТ систолічного (до 180 мм рт. ст.), зниження АТ діастолічного (нормотонічна реакція), зниження ЖЄЛ на 100-200 мл, станової сили – на 5-15 кг, сили кистей рук – на 2-3 кг. Відновлення всіх показників відбувається швидко в перші 3-5 хв. з подальшим уповільненням.

Великі “гострі зрушення” характеризуються збільшенням ЧСС до 180-200 і більше ударів за хвилину, відсутністю значних змін АТ як систолічного, так і діастолічного (гіпотонічна реакція), зменшенням ЖЄЛ на 300-500 мл, станової сили – на 50-30 кг, сили кистей рук – на 2-6 кг. Відновлення всіх показників в період відпочинку значно уповільнено. У випадках, коли не спостерігається підвищення систолічного АТ, в відновлювальному періоді може відбуватися його зниження нижче вихідних даних.

Невеликими “гострими зрушеннями” вважаються такі, що супроводжуються помірними змінами ЧСС та АТ, ЖЄЛ і силових показників. Відновлення всіх показників відбувається швидко.

Спостереження лікаря і тренера, визначення “гострих зрушень” під час поточних та етапних досліджень дозволяють оцінити наявність відставленого і кумулятивного тренуючого ефектів, та виявити динаміку впливу тренувальних чи змагальних навантажень на організм спортсменів або фізкультурників.


4. УТОЧНЕННЯ ДАНИХ, ЩО БУЛИ ОТРИМАНІ ПІД ЧАС ЛАБОРАТОРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Третя задача ЛПС – уточнення даних, отриманих при лабораторних дослідженнях. Для вирішення цієї задачі слід зіставити результати обстеження спортсмена, які були отримані в лікарському кабінеті, з тими, що були отримані в конкретних тренувальних (змагальних) умовах. Слід вважати, що пріоритет в наданні заключної оцінки функціонального стану органів, систем і всього організму спортсмена належить даним, які були отримані на тренуванні чи змаганні. Вивчення реакцій організму в умовах звичної, специфічної для кожного виду спорту обстановки, при виконанні спеціальних, притаманних тільки тому, чи іншому виду фізичних вправ дозволяє більш об’єктивно оцінити функціональний стан організму спортсмена.
5. ВИЗНАЧЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

І ТРЕНОВАНОСТІ
Вирішення третьої задачі тісно пов’язано з вирішенням четвертої задачі лікарсько-педагогічних спостережень: визначення спеціальної працездатності і тренованості. Для цього розроблено багато методів, але найчастіше використовуються такі: метод повторних навантажень та метод додаткових навантажень.

Метод повторних навантажень передбачає виконання спортсменом чи фізкультурником серії повторних фізичних навантажень, які дозволяють визначити функціональний стан організму і рівень розвитку фізичних якостей, що мають вирішальне значення для досягнення високих результатів в обраному виді спорту. Інтенсивність навантажень має сягати граничних значень для наявного рівня підготовки спортсмена. В різних видах спорту запропоновано наступні повторні навантаження (табл. 4):

Таблиця 4

Варіанти повторних навантажень в різних видах спорту

Вид спорту

Навантаження

Кількість

повторень



Інтервали між повтореннями

Легка атлетика

- біг на короткі дистанції

- біг на середні дистанції

- біг на довгі дистанції

- марафонський біг

- спортивна ходьба

- стрибки

- кидання


біг на 60 м

біг на 100 м

біг на 200-400 м

біг на 1000-3000 м

ходьба 1000-3000 м

стрибки

кидання



4-5

4-5


5-8

3-4


3-4

3 серії по 3 стрибки в кожній,

3 серії по 3-5 кидань в кожній

3-4 хв.


3-5 хв.

6-8 хв.


7-10 хв.

7-10 хв.


4-5 хв.

5-6 хв.


Плавання

- короткі дистанції

- довгі дистанції

плавання на 50 м

плавання на 200 м

3-4


3-4

3-5 хв.


3-5 хв.

Веслування

веслування на 500 м

3-4

5-7 хв.

Ковзанярський

- короткі дистанції

- довгі дистанції

біг на 300-500 м

біг на 800-1000 м

5-6


4-5

5-6 хв.


5-7 хв.

Бокс

бій с тінню 3 хв.

3

3

Боротьба

кидок чучела назад з прогином на протязі 30 с.

3-4

2-3

Гімнастика

обов’язкові, вільні вправи

3

3-5 хв.

Фігурне ковзання

обов’язкова програма

3

3-5 хв.

Важка атлетика

підіймання штанги вагою 70-80% від максимальної тренув.

3-4

3-4 хв.

Футбол

біг серіями 530м з поверненням на старт легким бігом

3

2-3

Велоспорт (трек)

заїзди на 200 м

4-5

3-5 хв.

Метод повторних навантажень доцільно використовувати в видах спорту, які базуються на циклічних вправах, в видах, де кожна вправа є закінченою дією (кидання снарядів, важка атлетика та ін.) та таких, що мають змішані вправи, а саме циклічні та ациклічні (всі види стрибків). В спортивних іграх, боротьбі, боксі, фехтуванні метод повторних навантажень недоцільний, тому, що в цих видах спорту відсутні повторні стереотипні рухові акти або вони мають штучний характер.

Дослідження методом повторних навантажень проводиться таким чином: після розминки спортсмен виконує серію повторних навантажень. Перед розминкою, після неї та після виконання кожного навантаження досліджуються показники головних функціональних параметрів, які детермінують фізичну працездатність в даному виді спорту. Одночасно реєструються спортивно-технічні результати: швидкість бігу, дальність кидання, техніка виконання вправ та ін.
Вплив повторних навантажень на організм визначається за характером і типом реакцій функціональних систем та перебігом відновлювального періоду. Добрий функціональний стан організму, зокрема серцево-судинної системи, і хороша спеціальна працездатність характеризуються нормотонічною реакцією пульсу та АТ поряд з високими спортивно-технічними показниками. Виникнення гіпотонічної реакції на фоні високих спортивно-технічних результатів може свідчити про розвиток прихованого стомлення. В цьому випадку треба припинити виконання запланованих навантажень, тому що тренування на такому рівні фізичної роботи може призвести до загального перевтомлення. Якщо вчасно не провести корекцію тренувального процесу, може спостерігатися швидке погіршення спортивних показників внаслідок явної втоми організму.

Метод повторних навантажень доцільно проводити при етапних обстеженнях спортсменів чи фізкультурників, шляхом динамічних спостережень. Справа в тому, що приховане стомлення в процесі раціонального тренування з’являється все пізніше, доки зовсім не зникне. Це свідчить про відновлення функціонального стану серцево-судинної системи і спеціальної працездатності спортсмена.



Метод додаткових навантажень передбачає виконання суворо дозованої за тривалістю та потужністю фізичної роботи перед та після тренування чи змагання. До та після виконання навантаження досліджують функціональний стан органів і систем організму. Найчастіше визначають ЧСС і АТ. Зміни їх реакції після повторного проведення додаткового навантаження в порівнянні з реакцією на її перше проведення буде об’єктивно відображувати функціональні зміни в організмі, які трапились під впливом тренувальних (змагальних) навантажень.

Додаткові навантаження можуть бути специфічними та неспецифічними. Специфічні навантаження – такі самі, як в методі повторних навантажень, тобто вони повторюють тренувальні вправи, але виконуються один раз, без повторень. Неспецифічні додаткові навантаження – будь яка функціональна проба (20 присідань, 15-секундний біг на місці в максимально швидкому темпі, сходження на сходинку, робота на ергометрі та ін.).

Додаткове навантаження після тренування треба проводити не раніше 5 хвилин по закінченні, тому що в перші хвилини відпочинку процеси відновлення організму ідуть дуже швидко і функціональні показники значно відрізняються від вихідних. Вже після 6-15 хвилин відпочинку вони уповільнюються і наближаються до вихідних.

Оцінка результатів дослідження проводиться за трьома типами реакції.



I тип характеризується відсутністю значної різниці в реакції ЧСС і АТ на додаткове навантаження після тренування в порівнянні з попереднім виконанням і свідчить про відсутність суттєвих змін в функціональному стані спортсмена. Такий тип реакції зустрічається у добре підготовлених атлетів або в тих випадках, коли тренувальне чи змагальне навантаження було занадто мале.

При II типі спостерігається гіпотонічний варіант реакції ЧСС і АТ після тренування в порівнянні з нормотонічним на початку. Це свідчить про недостатню підготовленість спортсмена або про занадто великий обсяг виконаних навантажень.

При III типі реакції спостерігається на початку заняття нормотонічний тип реакції серцево-судинної системи на додаткове навантаження, а наприкінці – різко гіпотонічний, гіпертонічний або дістонічний тип. Це свідчить про значне погіршення функціонального стану організму спортсмена, є ознакою його низької підготовки чи надмірного навантаження.
Варіантом проведення метода додаткового навантаження є тренд-аналіз (Кару Т.Е.). Його проводять таким чином: перед початком тренування спортсмен виконує короткочасне додаткове навантаження – 30 сходжень на сходинку заввишки 30 см протягом 1 хвилини або 15-сек. біг на місці в максимально швидкому темпі з високим підніманням стегон. Проводиться підрахунок пульсу за 10-секундні інтервали до навантаження (PS0), на початку 1-ої (PS1) та 3-ої (PS3) хвилин відновлення. Максимальний (систолічний) АТ визначається до навантаження (АТs0) та після навантаження за ті 50 секунд, що залишаються після вимірювання пульсу на 1-ій (АТs1) та 3-ій (АТs3) хвилинах відновлювального періоду. За 15 хвилин після завершення тренування всі дослідження повторюють.

На основі отриманих даних розраховують тренд пульсу (ТPS) та тренд максимального (систолічного) АТ (ТАТs). Тренд пульсу до тренування розраховується за формулою (1):
PS0 + PS1 + PS3

ТPS0 = (1)

3

Розрахунок тренда максимального АТ виконується за формулою (2):


АТs0 + АТs1 + АТs3

ТАТs0 = (2)

3
Далі розраховується індекс трендів (ИТ0) згідно формули (3):

ТАТs0

ИТ0 = (3)

ТPS0

Так само розраховуються аналогічні показники за даними, отриманими після тренування (ТPS1, ТАТs1 та ИТ1). Наприкінці визначається величина впливу навантаження (ВВН) на організм за формулою (4):

ВВН = ИТ1 – ИТ0 (4)


Величина впливу навантаження оцінюється за спеціальною шкалою (табл. 5).

Таблиця 5

Величина впливу навантаження*


ВВН

Оцінка

0 – 0,5

незначний

0,5 – 1,0

малий

1,1 – 2,0

середній

2,1 – 3,0

великий

> 3,0

надмірний

* знак “мінус” не враховується.

Тренд-аналіз доцільно використовувати в видах спорту, які тренують якість витривалості і мають циклічні фізичні навантаження.

Достатньо точним і перспективним методом визначення і оцінки спеціальної працездатності у спортсменів є реєстрація ЕКГ під час тренування чи змагання за допомогою холтерівського моніторування або радіотелеметричного запису ЕКГ.

У спортсменів, які мають добру підготовку, спостерігається підвищення ЧСС до 170 і більше ударів за хвилину поряд зі збільшенням амплітуди зубця Т. Відразу по завершенню навантаження амплітуда зубця Т знижується, з 30 секунди відпочинку – підвищується, з 3 хвилини відпочинку – знижується, а на 7-8 хвилині досягає вихідних значень.

При недостатній підготовленості спортсмена під час фізичного навантаження спостерігається зменшення амплітуди зубця Т поряд з підвищенням ЧСС. Відразу по завершенню навантаження вона збільшується, з 3-4 хвилини відпочинку зменшується і стає менше вихідних даних. Нерідко на 7-8 хвилинах відновлення зубець Т стає негативним. Такі зміни під час виконання тренувальних фізичних навантажень можуть бути підставою до зниження їх інтенсивності та внесення необхідних коректив в процес тренування.

В видах спорту, які тренують якість витривалості (плавання, біг, велоспорт, лижі та ін.), поширено визначення спеціальної працездатності методами підрахунку ЧСС (метод Карлайла, визначення резерву пульсу). За методом Карлайла проводять підрахунок пульсу після виконання циклічного фізичного навантаження 3 рази: з 1 до 10 секунди, з 30 до 40 с. та з 60 до 70 с. Для різного рівня підготовки спортсменів визначено певні показники суми пульсу.

Для визначення резерву пульсу спочатку визначають критичну частоту пульсу за формулою: 220–вік в роках, потім розраховують різницю між критичною частотою пульсу та пульсом в стані спокою. Це і буде резерв пульсу. Використання резерву пульсу на 30-60% притаманно для легкої м’язової роботи, на 60-80% – для роботи середньої тяжкості, на 80-100% – для тяжкої м’язової роботи.

Таким чином, вищенаведені методи дозволяють визначати спеціальну працездатність спортсменів, яка є медико-біологічною основою оцінки їх тренованості.


6. РЕГУЛЯЦІЯ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ТРЕНУВАНЬ
Регуляція та поліпшення якості процесу тренувань – п’ята задача лікарсько-педагогічних спостережень. Для її вирішення лікар і тренер повинні проаналізувати всі результати, які були отримані при попередніх дослідженнях. Тільки на підставі цих даних можливо провести ефективне керування удосконаленням процесу тренувань, оскільки для цього потрібно знати всю суму лікарських, педагогічних і психологічних відомостей про спортсмена, мету його занять спортом. Регулювання та удосконалення тренувального процесу повинно передбачати підвищення спортивних досягнень спортсмена тільки на підставі збереження та зміцнення його здоров’я .

Література

1. Бутченко Л.А. Врачебно-педагогические наблюдения за спортсменами (лекция для врачей-слушателей). – Ленинград: ЛИУВ, 1989. – 16 с.

2. Врачебный контроль в физическом воспитании и спорте: Методические рекомендации для студентов /Сост.: Соколовский В.С., Романова Н.А., Владова В.С., Бондарев И.И. – Одесса: Медуниверситет, 2001. – 93 с.

3. Дембо А.Г. Врачебный контроль в спорте. – М.: Медицина, 1988. – 288 с.

4. Детская спортивная медицина /Под ред. проф. С.Б. Тихвинского/. – Москва: “Медицина”, 1980. – 345 с.

5. Летунов С.П., Мотылянская Р.Е., Граевская Н.Д. Методика врачебно-педагогических наблюдений за спортсменами (Пособие для врачей) /Под общей ред. проф. С.П. Летунова. – Москва: ФиС, 1962. – 400 с.

6. Михалюк Е.Л. Врачебно-педагогические наблюдения в процессе физического воспитания и спортивного совершенствования: Учебное пособие. – Запорожье: Медуниверситет, 2000. – 18 с.

7. Спортивная медицина. Справочник для врача и тренера. – Москва: Терра-спорт, 1999. – 287 с.






База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка