Добірка психолого-педагогічних порад для батьків першокласників



Сторінка13/17
Дата конвертації25.11.2016
Розмір2.8 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

П’ятий день.

Лекція «Призначення і завдання курсу « Вступ до шкільного життя для дітей».

Основним завданням даного курсу є розв’язання проблеми первинної шкільної адаптації:

а) адаптація до фізичного простору школи (Що це?);

б) адаптація до соціального простору школи (Хто це?);

в) комунікативна адаптація: освоєння способів взаємодії і комунікації («дитина – учитель», «дитина – дитина»);

г) освоєння дитиною «формату» майбутньої основної діяльності (Що робимо?», «Що нам потрібно, щоб це робити?»;

д) освоєння дитиною елементів саморегуляції («Як «розмовляти» із собою?».

Предметно-просторове середовище.

У початковій школі передбачені простори, постійно доступні дітям, що розрізняються за своєю функцією й атмосферою, по-різному забарвлені емоційно: призначені для того, щоб дитина мала змогу побути на самоті; для рухливих занять і для спокійної діяльності та спілкування; для випробування своїх можливостей і для демонстрування своїх досягнень.

Дуже бажано, щоб діти із самого початку свого шкільного життя брали участь в оформленні приміщень, створенні і перетворенні предметно- просторового середовища. Це дає їм цінний досвід творчого перетворення дійсності. Зрозуміло, дорослий теж має бути присутнім, брати участь і непомітно спрямовувати ці перетворення.

Приміщення класу корисно поділити на два контрастно оформлених простори – ігровий і навчальний. Один з них слугує для сюжетних і рухливих ігор у перервах між заняттями, відбиває позашкільне життя дітей і їхні захоплення (малюнки, виставки виробів тощо), може бути використаний для клубної роботи з дітьми, заняття гуртків тощо. Інший простір улаштований більш звичним для традиційної школи чином і є основним місцем, де розгортається навчальний процес.

Закінчивши роботу, діти можуть під час уроку переходити в ігровий простір.

3.2. Перегляд відеоматеріалів про школу і курс «Вступ до шкільного життя для дітей».

Якщо є така можливість, першого чи другого дня «Вступу» необхідно організувати відео зйомку в класах. Показ відео фрагментів курсу необхідно супроводжувати відповідними коментарями.



3.3. Груповий аналіз відеоматеріалів.

Груповий аналіз завершується проведенням консультаційної роботи. Можливе проведення групової консультації зі зняття з дітей емоційного напруження, викликаного проходженням даного курсу. Індивідуальна консультація проводиться за запитами батьків щодо конкретних ситуацій стосовно їхніх дітей (за фрагментами відеозапису).



Шостий день.

Тренінг «Гра як основа формування психологічної готовності до шкільного навчання».

Мета: опрацювати практичні вміння взаємодіяти із шестирічною дитиною й організовувати гру.

Форма проведення: тренінг (пропонується комплекс ігор за кожним змістовим компонентом).

Зміст тренінгу:

  1. Гра за правилами як прообраз навчальної діяльності.

  2. Сюжетно-рольова гра як спосіб освоєння нової рефлексивної позиції в мисленні.

  3. Єдність ігрового і навчального завдань у навчанні шести річок.

  4. Гра як корекція поведінки.

Довідкова інформація для батьків

Про психологію гри

У дошкільному віці у центр процесів розвитку потрапляє сюжетно-рольова гра. Цю діяльність дитина характеризує насамперед те, моделюються стосунки людей через прийняття на себе дитиною і здійснення різних «дорослих» ролей. Навіщо це потрібно?

Візьмемо найпоширенішу і стару , як світ, дитячу гру в «доньки-матері». Дівчинка колише на руках ляльку, переповиває, поправляє ковдрочку, говорить їй ласкаві слова і знову носить ляльку на руках. От і вся гра. Що ж усе-таки робить дівчинка? Який тут справжній результат? За зовнішньою простотою дій дитини з лялькою ховається та гама емоцій і почуттів, на якій «світ тримається». Дівчинка «програє» почуття матері до своєї дитини; зовнішні ж дії з лялькою є символами і засобами організації її внутрішнього досвіду. Тому в рольової гри немає і не може бути зовнішнього продукту – результату цієї діяльності. Її результат – у внутрішніх змінах самої дитини. Її продукт – емоційний досвід і здатність дитини утримувати специфічне, задане тією чи іншою роллю ставлення до дійсності

Це дуже важливо для психічного розвитку. Досить сказати, що здатність дітей до навчання за шкільним типом, що нас цікавить, немислима без розвиненої здатності стійко утримувати особливу роль і внутрішню позицію учня. Формується ця здатність значною мірою в рольовій грі.

Однак треба мати на увазі, що роль учня, як вона існує в рольовій грі, і роль учня, що її приймають на себе учні школи, не одне і те саме. Рольова гра дітей у школу підпорядковується іншим законам, ніж реалізація рольових стосунків у навчальній діяльності школярів. Навчальна діяльність як нова провідна діяльність, що приходить на зміну рольовій грі, знаменує перехід дитини на новий віковий рівень.

Як уже зазначалося, слабкий розвиток довільної сфери в дітей, що йдуть до школи, ускладнює їхнє навчання. Ігри допоможуть дітям адаптуватися до шкільного навчання.

Для рольової гри характерним є підпорядкування правилу, пов’язаному з роллю, яку бере на себе дитина. Зв'язок правила з роллю у творчій грі органічний, правила визначаються основним змістом ролі й ускладнюються в міру розвитку й ускладнення цього змісту.

Рухливі ігри з правилами можна розподілити на 5 груп залежно від співвідношення сюжетно-рольового змісту і правил:

1. Імітаційно-процесуальні ігри й елементарні ігри-вправи.

2. Ігри-драматизації за визначеним сюжетом.

3. Ігри з нескладними правилами за сюжетом.

4. ігри з правилами без сюжету.

5. спортивні ігри та ігри-вправи з орієнтуванням на певні досягнення.

Четверта група ігор є провідною для шестирічного віку; третя група ігор трохи поступається четвертій і популярна в дітей від трьох до семи років, тоді як друга група широко представлена в три-чотирирічному віці, а п’ята – тільки в семирічному, та й то незначною мірою.

Якщо через неправильну організацію життя дітей у дитячих садках і школах у них не залишається часу для самостійної рольової гри, вони граються вдома, компенсуючи ці недоліки. Однак домашні ігри мають обмежене значення і не можуть замінити колективну гру. У домашніх умовах часто єдиним товаришем у грі є лялька, а коло стосунків, що можуть бути відтворені тільки за допомогою ляльки, відносно обмежене. І зовсім інша справа – рольова гра в групі дітей з невичерпними можливостями відтворення будь-яких стосунків і зв’язків, у котрі вступають люди в реальному житті.

Гра і розвиток довільної поведінки.

У грі відбувається істотна перебудова поведінки дитини – вона стає довільною.

Під час виконання ролі зразок поведінки, що міститься в ній стає одночасно еталоном, з яким дитина сама порівнює свою поведінку і одночасно контролює її (тобто вона виконує ніби дві функції: грає свою роль і контролює свою поведінку).

Довільна поведінка характеризується не тільки наявністю зразка, але й наявністю контролю над його виконанням. Таким чином, під час виконання ролі виникає своєрідне роздвоєння, тобто рефлексія. Звичайно, це ще не свідомий контроль. Уся гра перебуває під владою привабливої думки і забарвлена афективним ставленням, але в ній уже містяться всі основні компоненти довільної поведінки. Функція контролю ще дуже слабка і часто потребує підтримки з боку учасників гри, однак значення гри й у тому, що ця функція тут народжується. Саме тому гру можна вважати школою довільної поведінки.

Через те, що зміст ролей головним чином зосереджений навколо норм стосунків між людьми, у грі дитина ніби переходить у розвинений світ вищих форм людської діяльності, правил людських взаємин. Норми, що лежать в основі людських взаємин, стають завдяки грі джерелом розвитку моралі самої дитини.

Гра має значення і для формування дружного дитячого колективу, і для розвитку самостійності, і для багато чого іншого.

У грі дитина оцінює людські стосунки, виявляє, що вони мають певну ієрархію підпорядкування, керування і виконання. Граючись, малюк вчиться осмислено орієнтуватися в переживаннях, оцінювати їх, і завдяки цьому в нього виникає нове ставлення до самого себе, формується самооцінка. У грі виховується колективізм, уміння і бажання працювати разом, допомагати іншому.

Дуже важливо, що діти вільно оперують знаннями, уміннями, необхідними в ігровій ситуації. Погляньте на дівчинку, що грає в «доньки-матері». Вона і шиє, і пере, і обід готує, і ходить у магазин за покупками, і «виховує» своїх ляльок, тобто уявляє реальну ситуацію і діє в ній. Гра створює сприятливі умови для розвитку інтелекту дитини.

У грі старшого дошкільника ще мало імпровізації, він, скоріше, копіює доросле чи своє життя, переносить його в гру, але чим старшою стає дитина, тим більше в грі виявляється власне ставлення до того, що відбувається, тим більше тут вигадки, імпровізації. Усе це показує, що гра на початкових етапах навчання – дієва ефективна методика.

Особливості проведення сюжетно-рольових ігор з дітьми шестирічного віку.

Як уже зазначалося, слабкий розвиток довільної сфери в дітей, що приходять до школи, ускладнює їхнє навчання. Ми пропонуємо деякі сюжетно-рольові ігри й окремі ігрові методики, застосування яких на уроці сприятиме розвитку довільної поведінки у першокласників. Ці ігри та методи допоможуть учителю налагодити дисципліну на уроці, а дітям дозволять легше засвоїти лічбу і звуковий аналіз слова, що лежить в основі навчання школярів.

Сюжетно-рольові ігри необхідно вплітати у процес навчання як шести річок, так і дітей семирічного віку, що мають низький рівень розвитку довільності, тому що ще не досягли такого рівня психічного розвитку, за якого з’являється навчальна мотивація, мотивація досягнення, внутрішня позиція школяра, що дозволяє дитині взяти на себе роль учня і виконувати усі поставлені вимоги. А поки усього цього в дитини ще немає, то її неможливо навчати звичайним способом, оскільки вона не залучається до процесу навчання.

Гра в такому випадку виступає в якості адекватної для таких дітей форми навчання, оскільки створює необхідну мотивацію засвоєння різних умінь. У середині гри ефективно розвиватиметься сфера потреб школяра, довільність, інтелект. У міру розвитку дітей у процес навчання можна вводити усе більше і більше звичайних навчальних завдань.



Ігри для розвитку тонкої моторики руки.

Розвивати в дітей тонку моторику руки необхідно для красивого почерку. З цією метою учням пропонують малювати різні бордюри, перемальовувати з дошки різні геометричні фігури, штрихувати їх тощо. Якщо в дитини немає навчальної мотивації, то вона не буде довго і старанно виконувати запропоновані завдання. У цьому випадку знову-таки може допомогти ігрова мотивація.

Дітям можна запропонувати пограти в художників-чарівників, під ручкою чи олівцем яких усе оживає, тому вони можуть допомогти героям якогось оповідання чи казки. Потім учням читають невелике оповідання чи казку, де за сюжетом героям доводиться, наприклад, їхати на потязі, а для цього потрібні рейки, які слід намалювати; треба перепливати річку на плоті, який також можна намалювати; заблукавши в лісі, вони хочуть знайти гриби і ягоди, щоб поїсти, художники-чарівники і в цьому можуть їм допомогти тощо.

Ігри, що сприяють засвоєнню звукового аналізу слів.

Як свідчить практика, у багатьох учнів виникають проблеми у цьому виді діяльності.

Гра полягає в наступному. Учням пропонують стати добрими чарівниками і вирушити в країну слів, звідкіля надійшов лист з проханням виручити слова, які зачаклував у своєму замку злий чаклун. Звільнити слова можна тільки за умови, якщо добрий чарівник правильно визначить склад слова, який можна «угадувати» до трьох разів. Якщо і з третього разу слово не буде розчакловане, тобто не буде визначений його звуковий склад, то воно залишається в замку, якщо ж звуковий аналіз буде зроблено правильно, то слово може утекти з замку. Потім учитель описує замок, у якому нудяться зачакловані слова, і говорить, що дорога до нього зараз вільна, тому що злий чаклун кудись пішов. «Ми входимо до першої кімнати, - говорить учитель, - і бачимо в ній слова (дає якісь слова). Спробуємо їх звільнити. Тільки треба поквапитися, поки не повернувся чаклун». Потім кожній дитині по черзі доводиться бути добрим чарівником і розчакловувати слова, а вчитель повідомляє про результат: вдалося чи ні звільнити слова. Гра має проводитися емоційно: учитель разом з учнями радіє з приводу кожного звільненого слова і засмучується через невдачі добрих чарівників.

Сьомий день.

Лекція-семінар «Психофізіологічна адаптація до шкільного життя».

Фізіологічна адаптація. Виділяють три етапи фізіологічної адаптації. Перший етап – орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів, пов’язаних з початком систематичного навчання, відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням практично всі системи організму (2-3 тижні).

Другий етап – нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні (чи близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці впливи). На першому етапі про жодну економію ресурсів організму говорити не доводиться: організм втрачає все те, що є, а іноді й «у борг бере»; тому важливо пам’ятати, яку високу «ціну» платить організм кожної дитини в цей період. На другому етапі ця «ціна» знижується, «буря» починає стихати.

Третій етап – період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншого напруження всіх систем. Чим більше напруження буде потрібне від кожної системи, тим більше ресурсів витрачає організм. Тривале напруження і пов’язані з ним стомлення та перевтома можуть викликати порушення здоров’я. При цьому процес адаптації до школи в кожному окремому випадку буде різним.

Усі три фази адаптації тривають десь 5-6 тижнів, тобто орієнтовно до 10-15 жовтня, а найбільш складними є 1-4-й тижні.

Що характерне для перших тижнів навчання? Насамперед досить низький рівень і нестійкість працездатності, дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи, симпатоадреналової системи, а також низький показник координації (взаємодії) різних систем організму між собою. За інтенсивністю та напруженістю змін, що відбуваються в організмі дитини в процесі навчальних занять у перші тижні навчання, навчальне навантаження можна порівняти з впливом екстремальних навантажень на дорослий, добре тренований організм.

Дослідження вчених показали, що напруження роботи серця дитини можна порівняти з напруженням космонавтів в стані невагомості. Цей приклад переконливо показує, наскільки важливий для дитини процес фізіологічної адаптації до школи.

Невідповідність вимог і можливостей дитини викликає несприятливі зміни функціонального стану центральної нервової системи, різке зниження навчальної активності, працездатності. Для значної частини школярів наприкінці навчальних занять характерне різко виражене стомлення.

Тільки на п’ятому – шостому тижнях навчання(а не через два-три дні, як часом вважають) поступово наростають і стають стійкішими показники працездатності, знижується напруження основних систем життєзабезпечення організму (центральної нервової, серцево-судинної, симпатоадреналової), тобто настає відносно стійке пристосування до всього комплексу навантажень, пов’язаних з навчанням. Однак за деякими показниками ця фаза відносно стійкого пристосування затягується до дев’яти тижнів, тобто триває більше двох місяців. І хоча вважають, що період гострої фізіологічної адаптації організму до навчального навантаження закінчується на п’ятому – шостому тижнях навчання, весь перший рік (якщо порівняти показники під час наступних періодів навчання) можна вважати періодом нестійкої і напруженої регуляції всіх систем організму.

Успішність процесу адаптації багато в чому визначається станом здоров’я дитини, тому проблемою адаптації до школи залежно від здоров’я давно займаються медики. Про «шкільний стрес», «шкільний шок», «шкільні страхи» (школофобію) медики заговорили ще в середині 50-х років, і ці поняття з’явилися в документах ВООЗ, показуючи, що ці явища не зникають, але з року в рік загострюються.

«Шкільний стрес» - це такий психічний стан, коли порушується нормальний ритм життя учнів, різко погіршується стан здоров’я, що заважає дитині успішно впоратися з навчальним навантаженням.Залежно від стану здоров’я адаптація до школи, до умов життя, що змінилися, може протікати по-різному. Виділяють наступні групи дітей: з легкою адаптацією, адаптацією середнього рівня складності і важкою.

За легкої адаптації стан напруженості функціональних систем організму дитини компенсується протягом першої чверті. За адаптації середнього рівня складності погіршення самопочуття і здоров’я більш виражене і може спостерігатися протягом першого півріччя. У частини дітей адаптація до школи проходить важко. При чому значні порушення в стані здоров’я наростають від початку до кінця навчального року.

Напруження усіх функціональних систем організму дитини, пов’язане зі зміною звичного способу життя, найбільшою мірою виявляється протягом першого півріччя. Майже в усіх дітей на початку шкільних занять спостерігаються рухові порушення чи загальмованість, скарги на головний біль, поганий сон, зниження апетиту. Ці негативні реакції бувають тим більше виражені, чим різкіший перехід від одного періоду життя до іншого, чим менше готовий до цього організм учорашнього дошкільника. Велике значення мають такі фактори, як особливості життя дитини в родині (наскільки різко відрізнявся звичний для неї режим від шкільного). Безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий садок, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні» діти, не призвичаєні до тривалого перебування в дитячому колективі і режиму дошкільного закладу. Одним з основних критеріїв, що характеризує успішність адаптації до систематичного навчання, є стан здоров’я дитини і зміни його показників під впливом навчального навантаження.

Легку адаптацію і деякою мірою адаптацію середнього рівня складності можна, цілком ймовірно, вважати закономірною реакцією організму дітей на умови, що змінилися.

Важкий перебіг адаптації свідчить про непосильність навчальних навантажень і режиму навчання для організму першокласника. У свою чергу, вираженість і тривалість самого процесу адаптації залежить від стану здоров’я дитини до початку систематичного навчання.

Легше переносять період вступу до школи і краще справляються з розумовим і фізичним навантаженням здорові діти, з нормальним рівнем функціонування всіх систем організму і гармонійним фізичним розвитком. Критеріями нормальної адаптації дітей до школи можуть бути сприятлива динаміка працездатності і її поліпшення протягом першого півріччя, відсутність виражених несприятливих змін показників стану здоров’я і гарне засвоєння програмного матеріалу.

На жаль, наразі здорових дітей приходить до школи лише 20-25%. Решта вже мають різні порушення в стані здоров’я. цілком природно, що ймовірність важкого перебігу процесу адаптації в цих дітей значно зростає.



Яким дітям адаптуватися найскладніше?

Найважче адаптуються діти, в яких несприятливо протікав період новонародженості, ті, хто переніс черепно-мозкові травми, часто хворіє, страждає на різні хронічні захворювання й особливо має порушення нервово-психічної сфери.

Загальне ослаблення дитини, будь-яке захворювання, як гостре, так і хронічне, затримка функціонального дозрівання, погіршуючи стан центральної нервової системи, є причинами важкого перебігу адаптації й зумовлюють зниження працездатності, високу стомлюваність, низьку успішність, погіршення здоров’я.

Несприятливі зміни в стані здоров’я першокласників можна помітити вже в перші місяці перебування в школі. Багато батьків із тривогою відзначають, що після перших радісних тижнів навчання поведінка і самопочуття багатьох малюків змінюється. Вони стають млявими, плаксивими, дратівливим, гірше сплять, неохоче йдуть до школи. Є серед них і такі, котрим !уже не хочеться учитися». Саме ці зміни свідчать про стомлення, яке неухильно наростає. Особливо це видно в дітей ослаблених і тих, хто часто хворіє.

Чи є показники, за якими батьки можуть визначити погіршення стану здоров’я дітей?

Одним з таких показників, який до того ж легко контролювати, є маса тіла. За зміною цього показника можна простежити, як впливає навчальне навантаження на організм, чи викликає воно негативні зміни в стані здоров’я. адже дитина інтенсивно росте, розвивається, і зниження ваги чи виникнення «дефіцити маси тіла» - процес ненормальний. Однак результати обстеження першокласників свідчать, що таких дітей біля 20-33%. І це дуже тривожить. У деяких дитячих колективах, за нашими спостереженнями, вже до кінця першої чверті маса тіла знижувалася в 60% учнів. Одночасно зі зниженням ваги погіршувалися показники працездатності, діти скаржилися на втому, сонливість, головний біль.

Поєднання зниження маси тіла з погіршенням функціонального стану організму дітей, зниженням розумової працездатності й успішності підтверджує високу інформативність цього показника в оцінюванні реакцій організму на навчальне навантаження і дозволяє використовувати його в оцінюванні адаптації дитини до умов навчання в школі. Цей показник для контролю можуть використовувати навіть батьки.

Ще один дуже інформативний показник – артеріальний тиск. Звичайно аналіз динаміки артеріального тиску не такий простий, як щотижневе чи щомісячне зважування дітей, але лікарі обов’язково використовують його для контролю за функціональним станом організму дітей у період адаптації до школи. Найчастіше для першокласників характерне значне зниження показників артеріального тиску при стомленні. А у випадках, коли навчальні навантаження призводять не тільки до стомлення, але й до перевтоми, артеріальний тиск може значно підвищуватися. Це свідчить про те, що навантаження непосильне для дитини. Особливо часте підвищення артеріального тиску можна спостерігати на початку навчального року (у гострому періоді адаптації) і в середині третьої – найважчої чверті. Іноді такі порушення в діяльності серцево-судинної системи виявляються і наприкінці навчального року. Підвищення артеріального тиску в школярів може поєднуватися як з появою шумів у серці, так і з порушенням нервово-психічного здоров’я. усе це – результат надмірного напруження і перевтоми.

Режим навчальних занять і міра навчального навантаження насамперед позначаються на стані нервової системи дітей. Через деякий час після початку навчального року все частіше з’являються першокласники, у яких поступово наростають утома, млявість чи навпаки, виникає рухове занепокоєння. Цим дітям важко висидіти урок, вони стають плаксивим, дратівливими, скараться на головний біль, особливо вечорами, під будь-яким приводом відмовляються йти до школи. Якщо ці зміни виражені слабко і компенсуються протягом першої чверті, можна говорити про легку адаптацію.

Однак нерідко зустрічаються й важкі випадки, коли стан дітей різко погіршується. До кінця півріччя розумова працездатність і успішність різко знижуються, школярі не можуть впоратися з тими завданнями, які раніше для них не становили жодних труднощів. При цьому батьки часто скаржаться, що син (чи донька) довго не може заснути, просинається уночі, скрикує уві сні. Трапляються випадки нічного нетримання (енурез). Ці порушення лікарі розцінюють як погіршення нервово-психічного здоров’я, безпосередньо пов’язаного з несприятливим впливом навчального навантаження.



Восьмий день

Лекція-семінар «Психологічна адаптація дітей до шкільного життя і шкільного навчання».

Соціально-психологічна адаптація дітей може відбуватися по-різному.

Перша група дітей (56%) адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання, тобто приблизно за той самий період, коли найгостріше виявляється й фізіологічна адаптація. Ці діти відносно швидко вливаються в колектив, освоюються в школі, знаходять нових друзів у класі; у них майже завжди гарний настрій, вони спокійні, доброзичливі, сумлінно і без видимого напруження виконують усі вимоги вчителя. Іноді у них виникають складнощі у контактах з дітьми чи у стосунках з учителем, тому що їм ще важко дотримуватися усіх вимог правил поведінки: хочеться побігати чи поговорити з товаришем, не чекаючи дзвоника тощо. Але до кінця жовтня проблеми цих дітей, як правило, нівелюються, стосунки нормалізуються, дитина цілком освоюється і з новим статусом учня, і з новими вимогами, і з новим режимом – вона стає учнем.

Друга група дітей (30%) переживає тривалий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування з учителем, дітьми – вони можуть гратися на уроках чи з’ясовувати стосунки з товаришем, не реагують на зауваження вчителя чи відповідають сльозами, образами. Як правило, у цих дітей виникають труднощі і в засвоєнні навчальної програми. Лише до кінця першого півріччя їхня реакція стає адекватною до вимог школи, учителя.

Третя група (14%) – діти, у яких соціально-психологічна адаптація пов’язана зі значними труднощами; крім того, вони не засвоюють навчальну програму, у них не фіксуються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, діти, батьки: вони «заважають працювати в класі», «тероризують дітей».

Варто звернути особливу увагу на те, що однакові зовнішні прояви негативних форм поведінки, чи, як звичайно кажуть, погану поведінку дитини можуть спричинити різні обставини. Серед таких дітей можуть бути ті, хто потребує спеціального лікування, можуть бути учні з порушенням психоневрологічної сфери, але це можуть бути і не готові до навчання діти, що, наприклад, виросли в неблагополучних сімейних умовах. Постійні неуспіхи в навчанні, відсутність контакту з учителем призводять до відчуження і до негативного ставлення однолітків. Але це викликає реакцію протесту: вони чіпляються до однокласників на перервах, кричать, погано поводяться на уроці, намагаючись хоч так виділитися. Якщо вчасно не з’ясувати причини поганої поведінки, не скоригувати адаптацію, то це може спричинити зрив, подальшу затримку психічного розвитку і несприятливо позначитися на стані здоров’я дитини, тобто стійке порушення емоційного стану може перерости в неврово-психічну патологію.

Нарешті, це можуть бути просто «перевантажені» діти, що не справляються з додатковими навантаженнями. Так чи інакше, погана поведінка – сигнал тривоги, привід уважніше поглянути на учня і разом з батьками з’ясувати причини труднощів адаптації до школи.

Виділяють такі чинники, що впливають на успішність адаптації:



  • ті, що незначною мірою залежать від учителя;

  • ті, що цілком у його руках.

Успішність і безболісність адаптації дитини до школи пов’язані насамперед з її готовністю до початку систематичного навчання. Організм має бути функціонально готовий (тобто розвиток окремих органів і систем повинен досягти такого рівня, щоб адекватно реагувати на впливи зовнішнього середовища).

В іншому випадку процес адаптації затягується, відбувається зі значним напруженням. І це природно, тому що діти, функціонально готові до навчання, мають нижчий рівень розумової працездатності. У третини «неготових» дітей уже на початку навчального року спостерігається незадовільна реакція на навантаження серцево-судинної системи, зменшення маси тіла; вони часто хворіють і пропускають уроки, а в результаті ще більше відстають від однолітків.

Варто звернути особливу увагу на чинник, що також значно впливає на успішність адаптації – це вік початку систематичного навчання. Не випадково шести річки переважно довше адаптуються, ніж семирічки. У шестирічних дітей спостерігається вище напруження всіх систем організму, нижча і нестійка працездатність.

Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку; тому багато дослідників вважають більш оптимальним для вступу до школи вік не шість (до 1 вересня), а шість з половиною років.

На думку психологів, саме у цей період (від шести до семи років) формується багато важливих новоутворень: інтенсивно розвиваються регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення, формується внутрішній план дій.

Стан здоров’я – один з основних факторів, що впливають не тільки на тривалість та успішність процесу адаптації до школи, але й на весь процес подальшого навчання. Найлегше адаптація до школи відбувається в здорових дітей, що мають І групу здоров’я, а найважче – у дітей, що мають ІІІ групу (хронічні захворювання в компенсованому стані). У більшої частини з них у процесі адаптації до школи стан здоров’я погіршується, що супроводжується виникненням чи поглибленням нервово-психічних відхилень.

Якщо уроки тривають 35 хвилин і вони правильно організовані, то різкого зниження працездатності не відбувається. На думку фізіологів, зменшення тривалості уроку створює кращі умови для збереження працездатності протягом тривалого часу.

Процес адаптації до школи триває протягом усього першого року навчання, але перші 6-9 тижнів «гострої» адаптації закладають основу, визначають успішність і ефективність подальшого процесу навчання, динаміки всіх показників протягом року, а також ту «ціну», яку «платитиме» організм щодня. Труднощі адаптації до школи не закінчуються на дев’ятому тижні навчання, і тому важливо, щоб щодня навантаження в школі відповідали можливостям дитини.

Є показник, який досить чітко характеризує функціональний стан організму і його динаміку. Це показник працездатності. У повсякденному житті ми часто вживаємо цей термін, застосовуємо його і до характеристики діяльності школяра: «дитина з низькою працездатністю», «у нього висока працездатність», розуміючи під цим здатність діяти цілеспрямовано, досягати певних результатів. Відомо, що працездатність значною мірою залежить від зовнішніх умов і функціонального стану організму. Працездатність шестирічного першокласника знижується досить швидко – про це сигналізує загальне «рухове занепокоєння».

Через 15-20 хвилин уроку кількість дітей, які не слухають, крутяться, відволікаються, займаються своїми справами, а то й просто граються, катастрофічно збільшується. Здається, що секунда – і привернути їхню увагу буде просто неможливо. Рухове занепокоєння – захисна реакція організму дитини. Вона ніби відмежовується від усього, даючи собі відпочинок, не доводячи свій організм до стомлення. Так, справді, спроба обмежити рухове занепокоєння дітей словами не дає результату, і тільки раціональне переключення з одного виду діяльності на інший, зміна видів діяльності дозволяє відсунути стомлення.

Багаторічне вивчення працездатності школярів М.В. Антроповою дозволило визначити основні закономірності динаміки розумової працездатності. На початку роботи відбувається поступове підвищення показників розумової працездатності, «входження» у роботу, пристосування до діяльності. Потім настає період оптимуму, пізніше з’являються перші ознаки стомлення – зниження уваги, темпу роботи, рухове занепокоєння. Це те, що можна помітити. Разом з тим підвищується напруження деяких фізіологічних функцій – це не так очевидно, але функціональна «ціна» роботи зростає, однак зусиллям волі ще можна продовжити роботу. Якщо в цей момент не відрегулювати, не відкоригувати величину навантаження, якщо продовжити роботу з тією ж інтенсивністю, то наступить стомлення і різко знизиться працездатність.

Період адаптації до школи (перші 2-6 місяців навчання) характеризуються тим, що:

- він є перехідним, а отже, психологічна і фізіологічна чутливість дитини до всього, що з нею відбувається, надзвичайно загострена;

- у цей час у дітей найбільш інтенсивно відбувається осмислення свого нового соціального становища і закладаються переживання, що на багато років визначать їхнє ставлення до навчальної роботи, спілкування з учителями й однокласниками, до самого перебування в школі.

Основні проблеми, які зазвичай виникають у дитини, коли вона приходить до школи, полягають у наступному:


  1. Характер взаємодії вчителя з дітьми, як правило, сильно відрізняється від того, до якого дитина звикла в дитячому садку: кількість заборон і розпоряджень різко збільшується, ставлення дорослих до порушень правил поведінки стає значно серйознішим.

  2. З’являється навчальний матеріал, від засвоєння якого залежить самооцінка і соціальний статус дитини, що передбачає набагато більшу відповідальність дитини перед учителем і батьками.

  3. Фронтальні форми організації навчального процесу вимагають від дітей серйозного напруження і концентрації. У дитини часто відсутній інтерес до такого роду занять, уся її діяльність відбувається під впливом зовнішнього тиску вчителя. Це викликає у дітей підвищену стомлюваність та емоційний диско комфорт.

Незвичний для дітей розпорядок дня і стосунки з однолітками та старшими дітьми, що змінилися, ускладнюють цю ситуацію.

У більшості першокласників процес адаптації до школи завершується тільки на початку другого півріччя. У період адаптації в дітей сповільнюється ріст, у багатьох з них зменшується маса тіла, з’являються скарги невротичного характеру. Гостра захворюваність першокласників у цей період удвічі перевищує величину цього показника порівняно зі старшими школярами. У деяких дітей задовільної адаптації до школи взагалі не настає. Цей стан характеризується як шкільна дезадаптація і є джерелом різних захворювань.


1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка