До питання використання



Скачати 66.58 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір66.58 Kb.
О.В.Дудар,

доцент кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти і виховання

ІППО КУ імені Бориса Грінченка,

кандидат історичних наук


ДО ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ

ЕЛЕМЕНТІВ МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ОСВІТЯНСЬКІЙ СИСТЕМІ
У своїй діяльності музей і школа традиційно мають багато спільного: прагнуть виховувати почуття патріотизму, свідоме ставлення до надбань світової та вітчизняної науки і культури; розвивати мислення, творчі здібності, стимулювати творчу активність особистості тощо. Проте трапляється, що замість того, щоб об’єднатися і спільно реалізовувати навчальні та виховні завдання, музеї і школи діють в одній площині паралельно.

Обидві сторони, здавалося б, зацікавлені в активних партнерських стосунках. Музеї мають залучати нових відвідувачів. Класні керівники і вчителі-предметники зацікавлені у використанні музейних розробок і на уроках, і в позакласних заходах. Чому ж за взаємної зацікавленості рівень співпраці або не змінюється, або, на жаль, навіть зменшується?

На наш погляд, одна з причин такої болісної ситуації - відсутність скоординованості роботи, яка б орієнтувала музеї розробляти екскурсії, лекції, конференції з урахуванням потреб шкільної програми. Для освітян не створено єдиного ресурсу, з якого вони могли б дізнаватися про потенціал виставкових фондів, їхню тематику та зв’язок із навчальними програмами, про виховні заходи, які проводять музеї.

Важлива та актуальна інформація вчасно не потрапляє від школи до музею і навпаки. Так, Національний музей українського народного декоративного мистецтва (http://www.mundm.kiev.ua/) пропонує до уваги відвідувачів тематичну екскурсію-вікторину «Кожна одежина на ім’я красна» та тематичні екскурсії з демонстраціями одягання народного вбрання, пов’язування жіночого головного убору, одягання чоловічого та жіночого поясів. Такий вид роботи корисний для вчителів української мови та літератури, оскільки у творах вітчизняних письменників досить часто трапляються назви, маловідомі сучасному читачу. Що таке очіпок, плахта чи запаска, учні знають лише приблизно, тому практичний елемент такої екскурсії дозволить їм не лише краще зорієнтуватися в національному вбранні, а й збагатити словниковий запас. Не менш корисні такі екскурсії для роботи вчителів історії, українознавства та класних керівників.

Музей Мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків ( http://www.khanenkomuseum.kiev.ua/ ) пропонує тематичні екскурсії «Боги та герої Давньої Греції», «Біблійні події та життя святих у творах з колекції музею» та багато інших, орієнтованих на зміст сучасних програм. (http://www.khanenkomuseum.kiev.ua/ua/information/excursions.htm)

Екскурсії дають можливість значно збагатити уроки зарубіжної літератури та всесвітньої історії, адже школярі отримують змогу не просто почути про значний вплив еллінізму та християнства на європейську культуру та освіту, а й побачити результат цього процесу.

Цікавою є розробка спеціальної програми Національного музею художнього мистецтва (http://namu.kiev.ua/ua/about/history.html) «Школа і музей: навчатися разом веселіше» (http://namu.kiev.ua/ua/educational-programs/excursions.html ). Пропонується добірка тематичних екскурсій, дотичних до програми з історії України, історії художньої культури, українознавства, курсів «Я і Україна», «Мій Київ», української та зарубіжної літератури.

Уся названа вище інформація є загальнодоступною, оскільки розміщена на музейних сайтах. Та чи є така форма ознайомлення зручною та актуальною? Певно, ні. Можливо, і освітянам, і музейним працівникам необхідно детальніше координувати свою діяльність і полегшувати роботу один одному.

У цьому мають допомогти досягення світової музейної педагогіки, звичайно, з урахуванням українських реалій. Серед них - різноманітні методики роботи з відвідувачами, що змінюють їх роль і позиції в музейно-педагогічному процесі. Основними напрямками застосування елементів музейної педагогіки на сучасному етапі можна вважати:


  • роботу з музейною аудиторією, спрямовану на формування ціннісного ставлення до культурної спадщини та прищеплення смаку до спілкування з музейними цінностями;

  • розвиток здатності сприймати музейну інформацію, розуміти мову музейної експозиції;

  • виховання емоцій, розвиток уяви і фантазії, творчої активності;

  • створення в музеї умов, за яких робота з аудиторією проводилася б найбільш ефективно;

  • використання та популяризацію нових технологій музейної освіти у формі окремих проектів, на різних майданчиках із залученням різних партнерів;

  • практичну культурно-освітню діяльність музеїв.

Термін «культурно-освітня діяльність» використовується у вітчизняному музеєзнавства з початку 1990-х років. До цього вживалися інші поняття (масова політично-просвітницька робота, науково-освітня робота тощо), які відображали розуміння суті роботи з відвідувачами на різних історичних етапах і змінювалися швидше, ніж термінологія для позначення інших напрямів музейної діяльності. Здійснюваний у музеї процес передачі культурних значень і смислів, метою якого є сприйняття інформації відвідувачами, визначається як музейна комунікація, у ході якої розкривається інформаційний потенціал музейних предметів, реалізуються освітньо-виховна та інші функції музею.

Зміст культурно-освітньої діяльності виражається в формах організації роботи з музейною аудиторією, взаємодії із системою освіти. Ще в 1970-і роки зазначалося, що в арсеналі музею можна виділити до ста різних форм, серед яких визначають 10 базових форм.

Це лекція; екскурсія; консультація; наукові читання; гуртки, студії, клуби; літературні вечори, кіносеанси, концерти, зустрічі з цікавими людьми; свята; історичні ігри, конкурси та вікторини. Існує безліч характеристик форм: традиційні - нові; динамічні - статичні; групові - індивідуальні; активні - пасивні; прості - комплексні;разові - циклові; комерційні - некомерційні і т.д. Наприклад, до традиційних форм, що стали основою для появи нових, відносять лекції та екскурсії, конференції, наукові читання, консультації, клуби, гуртки, студії. Форми, запозичені з інших сфер культури, освіти і науки чи обумовлені розвитком нових технологій музейної діяльності, можуть розглядатися як нетрадиційні. Це майстер-класи, клуби, гурткова робота безпосередньо в музеї, конкурси, фестивалі дитячої творчості – видів роботи, що їх використовують професійні і освітянські музеї, стає дедалі більше.

У сучасних умовах культурно-освітня діяльність орієнтована на особистість потенційного і реального музейного відвідувача, у зв'язку з цим можна визначити такі її основні напрямки: інформування, навчання, розвиток творчих начал, спілкування і, традиційно, відпочинок.

Подібне виділення слід вважати досить умовним, адже самі напрямки мобільні та часто тісно пов'язані між собою або перетинаються в будь-яких аспектах. Проте для придбання методичних навичок музейно-педагогічної діяльності необхідно чітко уявляти мету і завдання роботи в кожному із зазначених напрямків, а також продумувати найбільш оптимальну форму роботи з музейною аудиторією і методи педагогічного впливу. Сукупність різних форм, об'єднаних загальною темою і підпорядкованих єдиній педагогічній меті, стають основою музейно-педагогічної програми.

Інформування - це зазвичай перший ступінь освоєння музейної інформації, тобто попереднє отримання відомостей про музей, склад та зміст його колекцій або про окремі музейні предмети, а також з питань, пов'язаних із профілем музею, різними напрямками його діяльності. Воно здійснюється за допомогою таких традиційних форм, як лекція та консультація. Однак, сучасний рівень розвитку інформаційних технологій передбачає їх упровадження та активне використання в музеї, наприклад, у формі спеціального інформаційного центру. Найчастіше використовується всесвітня мережа Internet. Розташовані віртуально інформаційні системи містять якісні зображення експонатів із зазначенням їхнього розміщення, супровідну та роз'яснювальну інформацію.

Другий ступінь освоєння музейної інформації на якісно новому рівні - навчання, що має включати передавання й засвоєння знань, а також придбання вмінь і навичок у процесі музейної комунікації.

Навчання в музеї передбачає отримання додаткових або альтернативних знань, які зовсім неможливо або можна не повною мірою отримати в інших освітніх установах. Цьому сприяє і впровадження музейно-педагогічних програм, заснованих на знайомстві і вивченні предметів – оригіналів.

Особливість навчання в музеях України сьогодні – неформальність і добровільність. З іншого боку, попри відсутність оцінювання безпосередньо за роботу в музеї, у школярів з’являється можливість максимально реалізувати свої здібності та задовольнити інтереси, Навчання може здійснюватись у формі екскурсій, музейних уроків, занять у гуртках. Музейний урок (заняття) переважно використовується як форма роботи музею з учнями шкіл, гімназій, ліцеїв, коледжів. Гурток при музеї має ширше коло відвідувачів, оскільки це об'єднання людей за інтересами з метою набуття та вдосконалення умінь, пов'язаних із профілем музею.

Процес становлення в Україні музейної педагогіки як цілісної наукової дисципліни далекий від завершення. Практичною потребою залишається об'єктивне детальне вивчення форм і методів роботи, формування наукового апарату. Тенденція останніх років – увага до культурно-освітньої діяльності музеїв - стає одним із пріоритетних напрямків музейної роботи. Музеї стають центрами як формальної, так і неформальної освіти для всіх категорій населення. Завдання педагога – зорієнтуватися у пропозиціях, обрати для себе найбільш корисні і перетворити відвідування музею на продуктивний вид співпраці з дитячою особистістю.


Список використаної літератури
1. Музейна педагогіка, в сб. Музеєзнавство. Музеї історичного профілю. – М., 1988.

2. Музей і освіта: Оглядова інформація. – М., 1989.

4. Медведєва Е.Б., Юхневич М.Ю. Музейна педагогіка як нованаукова дисципліна. Культурно-освітня діяльність музеїв. – М., 1997. ІПРІКТ, Каф. Музейного справи.

5. Музей. Освіта. Культура. Процеси інтеграції. – М., 1999 р. ІПРІКТ, Каф. Музейного справи.

6. Классова О.А. "Музейна педагогіка: проблеми і досягнення", режим доступу:

7. Бакушінскій А.В. Дослідження та статті. – Л., 1981.



8. Гнедовскій М. Музейна експозиція// Радянський музей. – 1987. – № 6. С. 24–37

9. Столяров Б.А. Художній музей та естетичне виховання молоді. – Л., 1987.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка