До 85-річчя від дня народження Людвиг Якович Ільницький



Сторінка1/5
Дата конвертації01.05.2017
Розмір0.83 Mb.
  1   2   3   4   5


Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет


Науково-технічна бібліотека

Біобібліографія науковців

Національного авіаційного університету


До 85-річчя від дня народження


Людвиг Якович

Ільницький
Біобібліографічний покажчик

Київ 2015

ББК Ч216(4Укр):О50д(4Укр)я1

УДК 016:929:629.73(477)

І 481

Укладачі: М .Ф. Семенова, В. Ю. Вахнован, О. П. Шкурко


Науковий редактор Л. В. Сібрук

Рекомендовано до друку вченою радою Національного

авіаційного університету (протокол № 2 від 18.03.2015 р.)

І 481
Людвиг Якович Ільницький : біобібліографічний покажчик / уклад.: М. Ф. Семенова, В. Ю. Вахнован,


О. П. Шкурко ; наук. ред. Л. В. Сібрук, ред.: Л. Г. Скуратівська, О. П. Шкурко ; НТБ Національного авіаційного університету. – Київ : НАУ, 2015. – 88 c. – (Біобібліографія науковців НАУ).
До покажчика увійшли матеріали про наукову, педагогічну, організаторську, громадську діяльність та основні праці з наукового доробку професора, доктора технічних наук, вченого в галузі антен, електродинаміки та поширення радіохвиль, завідувача кафедри Національного авіаційного університету (1975-2000 рр.)
Людвига Яковича Ільницького.

Покажчик розрахований на широке коло науковців, докторантів, аспірантів, працівників наукових бібліотек, студентів та істориків науки.

ББК Ч216(4Укр):О50д(4Укр)я1

УДК 016:929:629.73(477)


© Національний авіаційний університет, 2015

ЗМІСТ


Від укладачіВ 5

Основні дати життя та діяльності 6

Нарис наукової, науково-педагогічної
та громадської діяльності Л. Я. Ільницького 8

ХРОНОЛОГІЧНИЙ Покажчик друкованих праць 17

ІМЕННИЙ покажчик співавторів публікацій
Л. Я. Ільницького 84

Від укладачіВ

Біобібліографічний покажчик «Людвиг Якович Ільницький» продовжує започатковану Науково-технічної бібліотекою у 2011 р. серію видань, що розкривають науковий доробок провідних учених Національного авіаційного університету.

У покажчику наводяться: основні дати життя, діяльності та біографічна довідка з оглядом науково-педагогічного доробку вченого Л. Я. Ільницького.

Наведені бібліографічні джерела охоплюють період 1957–2014 рр. і містять відомості про наукові публікації, навчальні видання, патентні документи.

Роботи з грифом «Для службового користування» до покажчика не включені.

Покажчик побудовано за хронологічним принципом. У межах кожного року спочатку розміщені книги, потім усі інші публікації.

Астериском * позначено публікації, які не перевірено de visu.

Видання доповнене іменним покажчиком співавторів вченого.

Усі бібліографічні описи виконані на мові оригіналу згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1 : 2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

Основні дати життя та діяльності



1930, 21 квітня – народився у селі Козинці Вінницької обл.

1949 – став студентом електротехнічного факультету Львівського політехнічного інституту

1951 – закінчив електротехнічний факультет Львівського політехнічного інституту

1951 – обіймав інженерні посади в Науково-дослідному інституті Міністерства радіотехнічної промисловості у м. Новосибірську (Росія)

1956-1958 – обіймав посаду асистента кафедри теоретичної радіотехніки Львівського політехнічного інституту

1958 – захистив дисертацію на тему: «Методы осцилографичекого исследования дифференциальных параметров электронных ламп» на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук

1958 – обіймає посаду доцента кафедри «Теоретичні основи радіотехніки» Новосибірського електротехнічного інституту

1959-1961 – працює в Інституті автоматики Держплану УРСР

1961 – переходить працювати до Київського інституту цивільного повітряного флоту

1962-2000 – завідувач кафедри радіотехнічного факультету

1970 – захистив дисертацію на тему: «Применение дробно-рациональных приближений в теории функциональных преобразователей» на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук

1971 – присвоєно вчене звання професора

1971-2000 – член вченої ради університету

1971-2000 – член спеціалізованих вчених рад ВАК СРСР та України

1971-2010 – член редколегії збірників наукових праць, журналу «Радиолюбитель» видавництва «Советское радио», Голова бюро секції електромагнітної сумісності НТТ РЕЗ України, член Української національної асоціації «Антени»

1972-1991 – член Всесоюзної науково-методичної комісії Мінвузу СРСР з питань електромагнітної сумісності

1993 – обраний академіком Академії зв’язку України

1994 – академік Транспортної академії України

1994 – академік Міжнародної академії інформатизації ООН

2000 – заслужений професор НАУ
Має відзнаки:
1970 – нагороджений медаллю «За доблесну працю»

1973 – нагороджений ювілейним нагрудним знаком «Відмінник Аерофлоту»

1979 – нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР

1991 – удостоєний звання «Заслужений діяч науки і техніки України»

1999 – отримав відзнаку Міністерства освіти і науки України
«Відмінник освіти України»

Нарис наукової, науково-педагогічної
та громадської діяльності Л. Я. Ільницького

Доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії зв’язку України, академік Транспортної академії України, академік Міжнародної академії інформатизації, заслужений професор НАУ, спеціаліст у галузі антен, електромагнітної сумісності, систем радіонавігації


Професор Л. Я. Ільницький народився 21 квітня 1930 р. у
с. Козинці Вінницької обл.

У 1951 р. закінчив електротехнічний факультет Львівського політехнічного інституту.

З вересня 1951 р. працював у Науково-дослідному інституті Міністерства радіотехнічної промисловості в м. Новосибірську (Росія). В цьому інституті працювали над оборонною тематикою, ходом розробок постійно цікавився академік А. І. Берг. Він сприяв створенню всіх умов для плідної роботи. Інститут мав сучасне вимірювальне обладнання. Це дозволило Л. Я. Ільницькому, який очолював групу спеціалістів, що забезпечували всі технологічні процеси і дослідні роботи засобами і методами радіовимірювань, удосконалити свої знання та істотно підвищити свою кваліфікацію. Він закладає підвалини методу осцилографічного дослідження диференціальних параметрів електронних ламп, розробляє спосіб і установку для дослідження впливу звукових коливань на параметри електронних ламп, методику визначення тривалості «життя» малогабаритних генераторів разового призначення.

З 1956 р. працював асистентом кафедри теоретичної радіотехніки Львівського політехнічного інституту.

У 1958 р. захистив кандидатську дисертацію «Методы осцилографического исследования дифференциальных параметров элекронных ламп».

Після захисту дисертації з вересня 1958 р. обіймає посаду доцента кафедри теоретичніих основ радіотехніки Новосибірського електротехнічного інституту. Читає лекції з навчальних курсів радіовимірювання, електроживлення радіопристроїв та антенних пристроїв.

У грудні 1959 р. переїжджає до Києва і працює в Інституті автоматики Держплану УРСР, де бере участь у створенні вимірювального приладу для визначення кількості окислів азоту у відбіленій азотній кислоті, що використовувалася як окислювач ракетного палива.

У 1961 р. переходить на роботу до Київського інституту цивільного повітряного флоту (зараз – Національний авіаційний університет). Він розробляє методику дослідної експлуатації і визначення параметрів надійності перших зразків радіомаяків систем ближньої навігації. Закладає підвалини наукового напрямку та школи експлуатаційної надійності авіаційних радіотехнічних систем у Київському інституті цивільної авіації. Бере участь у створенні перших збірників наукових праць з надійності авіаційного радіообладнання. Читає лекції з курсу теорії антен.

Уперше звернув увагу на можливість модуляції синусоїдного коливання за періодом, здійснив розкладення модульованого за періодом коливання в спектр за допомогою функцій Бесселя і показав відмінності цього спектра від спектра частотно-модульованих коливань.

З 1962 р. завідувач кафедри радіотехнічного факультету. Під його керівництвом були створені кафедра радіоустаткування літаків, кафедра радіопередавальних та антенно-фідерних пристроїв, кафедра технічної електродинаміки, організовані лабораторії антенних пристроїв, поширення радіохвиль, радіоустаткування літаків.

У 1970 р. захистив докторську дисертацію «Применение дробно-рациональных приближений в теории функциональных преобразователей». У ній розроблено новий клас аналогових функціональних перетворювачів, принцип дії яких базується на представленні функціональних залежностей дробово-ланцюговими наближеннями. Такі аналогові перетворювачі завдяки простій фізичній реалізації і високій надійності знайшли застосування в пристроях лінеаризації характеристик первинних вимірювальних перетворювачів.

У 1971 р. присвоєно вчене звання професора.

Результати його праць упроваджені в багатьох аеропортах країн СНД і використовуються радіопромисловістю для модернізації та доробки інструментальних систем посадки і привідних радіомаяків. Він зробив вагомий внесок до розвитку теорії й практики проблем електромагнітної сумісності авіаційних радіоелектронних комплексів.

У роботах, виконаних під його керівництвом, проведений строгий аналіз поля інформаційного параметра радіомаячних систем посадки; виведені формули, за допомогою яких вперше були визначені кількісні співвідношення між квадратурними складовими сигналів і їхнім впливом на похибки місцевизначення. В результаті аналізу електромагнітних полів, що створюються при компактному розташуванні антен, отримані оцінки взаємних впливів, які дають можливість забезпечувати електромагнітну сумісність групи радіотехнічних засобів під час функціонування на обмеженій території.

Під його керівництвом виконані роботи щодо створення ефективної антени гектометрових хвиль для аеронавігації та декаметрових хвиль для дальнього зв’язку. Антена створювала необхідний розподіл поля на територіях зі складним рельєфом, що дало можливість підвищити точність наведення привідних радіомаяків в гірських місцевостях, а декаметрова антена забезпечувала високу інтенсивність земного променя, що було дуже важливим для керування літаками, які застосовувалися на роботах в народному господарстві.

Проведений аналіз антенних решіток для систем посадки метрового (інтерферометр) і мікрохвильового діапазонів, визначено необхідний закон розподілу струменів живлення елементів решітки, і отримані аналітичні вирази для поля випромінювання.

Знайдені розв’язки дифракційних задач, що виникають при сумісному функціонуванні систем посадки метрового та сантиметрового діапазонів, отримані методики розрахунку впливу рельєфу, споруд, будинків та літаків на характеристики систем посадки, створені методики забезпечення електромагнітної сумісності радіоцентрів диспетчерського радіозв’язку, запропоновані методи підвищення вірогідності діагностичного контролю системи посадки ІLS, розроблена методика оцінювання цілісності систем посадки та системи супутникової радіонавігації, а також виконано низку інших наукових праць.

Наприкінці шестдесятих років на кафедрі радіопередавальних та антенно-фідерних пристроїв, завідувачем якої був канд. техн. наук, доцент Л. Я. Ільницький, започаткований науковий напрямок з технічної електродинаміки. Однією з перших наукових праць, які виконані у цьому напрямку, є робота з дослідження і списання девіації авіаційних радіокомпасів, встановлених на літаку. Доцентом Л. Я. Ільницьким та інженером Е. О. Брудним були виявлені джерела похибок і розроблена методика списання девіації на девіаційних кругах. Проведені теоретичні дослідження супроводжувалися експериментальними дослідженнями берегової та грунтової рефрак-ції, що дало можливість враховувати особливості поширення радіохвиль в області розташування девіаційного круга і досягти ідентичності показань обох радіокомпасів під час польоту літака. Результати цієї роботи були використані на Київському авіаційному заводі.

Паралельно з цієї роботою доцентом Л. Я. Ільницьким та старшим викладачем В. П. Шишкіним створювалися нові способи вимірювання добротності резонаторів надвисоких частот, в яких використовувалися залежності добротності резонансного кола від ширини смуги пропускання.

Більш інтенсивного розвитку науковий напрямок набув на початку сімдесятих років минулого століття, коли за замовленням науково-експериментального центру автоматизації управління повітряним рухом Міністерства цивільної авіації СРСР на кафедрі була виконана науково-дослідна робота щодо розподілу робочих частот для сукупності систем радіомаячних систем посадки літаків «СП-50М», що експлуатувалися на аеродромах Московської повітряної зони. Ця робота започаткувала формування наукової школи в галузі електромагнітної сумісності авіаційних радіоелектронних засобів різного призначення. Науковим керівником цієї школи став д-р техн. наук, професор Л. Я. Ільницький. У витоках наукової школи знаходилися також канд. техн. наук, доцент В. О. Іванов, канд. техн. наук, доцент Л. В. Сібрук та канд. техн. наук М. І. Фузік. Результати роботи цього колективу науковців у галузі удосконалення експлуатаційних властивостей радіомаячних систем посадки були впроваджені в багатьох аеропортах колишнього СРСР.

Створена методика розподілу частот систем інструментальної посадки літаків забезпечувала електромагнітну сумісність при значній насиченості певної території радіомаячними системами посадки. Вперше для радіомаячних систем було запропоновано використовувати завадозахищені точки як особливі точки координаційних контурів. Розроблені методика і пристрій для визначення імовірності правильного наведення літака по сигналам радіомаяка в точку посадки.

Значним є внесок наукового колективу в удосконалення систем посадки типу ILS. Так, наприклад, на початку 80-х років була розроблена теорія і запропоновані засоби підвищення вірогідності виносного контролю радіомаячних систем посадки. Ці засоби униможливлюють залежність вірогідності контролю зовнішніх характеристик глісадного маяка від погодних умов. Тому вони були впроваджені в виробництво і використовувалися в системах виносного контролю радіомаяків СП-70 і СП-85. У ті самі роки вперше була розроблена теорія спеціальних антен типу «И» («Інтерферометр»), призначених для застосування в системах посадки, що експлуатуються в особливих рельєфних умовах. Теорія отримала визнання у спеціалістів, які займалися виробництвом і експлуатацією цих антен.

Коли світова цивільна авіація почала розробляти поступовий перехід від систем посадки метрового діапазону до систем посадки мікрохвильового діапазону (МLS), в рамках наукового напрямку була створена методика забезпечення сумісної роботи двох різнотипних систем посадки (ILS і MLS) для одного напряму заходу літаків на посадку. Ця методика була в лютому 1993 року ухвалена Міжнародною організацією цивільної авіації (ІСАО) і рекомендована для застосування в перехідний період. Основна ідея методики полягає у визначенні методами фізичної дифракції особливо небезпечних зон розташування маяків MLS для функціонування системи ILS і вибору такого їх взаємного розташування, за яким забезпечується мінімум похибки наведення.

Науковим колективом були розроблені також теоретичні підвалини антени «СИПРИМА», застосування якої підвищувало точність наведення літаків за допомогою привідних радіомаяків в аеропортах зі складним рельєфом підстилаючої поверхні. Проблема полягала в тому, що діаграма спрямованості несиметричного вібратора (штатної антени), розташованого на поверхні зі складним рельєфом, спотворювалася і похибка наведення літаків збільшувалася для аеропортів в гірських місцевостях на порядок, що унеможливлювало використання радіомаяків в зоні аеропорту. Електродинамічні властивості антен «СИПРИМА» обумовлювалися майже повністю конструкцією випромінювача, тому вплив підстилаючої поверхні суттєво знижувався. Антена була встановлена в деяких аеропортах Союзу, зокрема в аеропорту Маган (Якутськ), і забезпечувала необхідну точність наведення літаків у разі збільшення коефіцієнту корисної дії радіомаяка.

Один із варіантів цієї антени, розробленої для функціонування в декаметровому діапазоні, був запропонований для управління польотами літаків, що використовувалися в народному господарстві. За допомогою цієї антени вдалося подолати труднощі, що виникали при встановленні зв’язку між екіпажем літака і диспетчером, коли літак знаходився за межами прямої видимості. При переході в декаметровий діапазон за допомогою нової антени створювалася інтенсивна земна хвиля, що мала достатню напруженість поля на відстанях у декілька десятків кілометрів.

Була розроблена методика розрахунку комплексних коефіцієнтів відбиття радіохвиль, збуджуваних елементарними вібраторами, якщо площина падіння збудженої хвилі не співпадає з координатними площинами базової системи координат, створена методика розрахунку поля випромінювання антен, які встановлювались на об’єктах складної геометричної форми.

У кінці сімдесятих, на початку вісімдесятих років, була створена низка вимірювачів параметрів у діапазоні надвисоких частот (НВЧ): пристрої для вимірювання втрат в довгих трактах НВЧ, для контролю параметрів пасивних радіолокаційних і багатоканальних фазованих антенних решіток, вимірювачі добротності та інші пристрої захищені авторськими свідоцтвами на винаходи.

У дев’яності роки на кафедрі, яку очолює проф. Л. Я. Ільницький, була проведена теоретична робота щодо створення методик прогнозування точності функціонування радіоелектронних навігаційних систем. Методики базуються на розв’язках дифракційних задач формування поля випромінювання в просторі антен систем ILS, MLS, VOR та контрольно-коригуючих станцій супутникових систем радіонавігації. Одна з цих методик використовувалась під час будівництва аеропорту Сант-Яго-де Куба.

З метою удосконалення контролю роботоздатності та якості функціонування радіомаяків системи посадки створені ефективні способи виносного контролю положення лінії глісади планерування, фазових співвідношень між сумарним і різницевим сигналами глісадного радіомаяка. Розроблено досконалу систему апертурного контролю, що дає можливість з високою вірогідністю і з достатньою повнотою оцінювати вихідні параметри і характеристики курсового та глісадного радіомаяків. Ці розробки були доведені до детальних електричних схем і захищені авторськими свідоцтвами на винаходи.

У подальшому була розроблена методика розподілу частот, а також способів розташування антен диспетчерського радіозв’язку. Створена також методика виявлення каналів прийому у системі диспетчерського радіозв’язку, які можуть уражатися інтермодуляційними завадами третього або п’ятого порядків. На основі розрахунків за цією методикою стає можливим здійснити вибір необхідних захисних заходів.

Усі методики базуються на оригінальних теоретичних дослідженнях, здійснених провідними фахівцями в галузі технічної електродинаміки.

Під кінець вісімдесятих років були започатковані наукові дослідження, які стосувалися проблем розробки методики кількісних оцінок цілісності та безперервності обслуговування високонадійних радіомаячних систем посадки ILS на етапі експлуатації та порівняння цих оцінок з нормативами ІСАО. Відповідна робота була виконана і впроваджена. Розроблені і впроваджені були також методики кількісного оцінювання цілісності та безперервності обслуговування підсистеми залежного спостереження супутникової системи радіонавігації «ГЛОНАСС». У подальшому ці методики були поширені на інші радіоелектронні системи надзвичайної відповідальності.

У дев’яності роки науковцями кафедри під керівництвом доктора технічних наук, проф. Л. Я. Ільницького була розроблена методика перевірки інтегрованого приймача VOR-ILS на відповідність нормам електромагнітної сумісності. Методика була застосована розробником приймача на його випробуваннях.

Під кінець дев’яностих років науковцями кафедри, очолюваної проф. Л. Я. Ільницьким, була висунута гіпотеза про вплив електромагнітних полів, інтенсивність яких не перевищує гранично допустимих рівнів, на людину. Теоретичне обгрунтування та експериментальні дослідження підтвердили цю гіпотезу. Кількісна оцінка цього впливу визначалася імовірністю появи помилок першого та другого роду в рішеннях людини-оператора ергатичної системи. Була створена оригінальна методика тестування людини, котра може стати основою відбору кандидатів для виконання певних функцій в ергатичних системах, наприклад, в системі управління повітряним рухом.

Тоді група науковців (керівник роботи – проф. Л. Я. Ільницький і канд. техн. наук: Л. В. Сібрук, О. Д. Любимов, А. І. Білець) працювала над проблемою захисту радіоліній від несанкціонованого доступу. Була створена антена з керованою поляризацією, яка запатентована в Україні. Під час приймання сигналів, що випромінюються такою антеною на звичайні антени, сигнали спотворюються і несанкціоноване розшифрування інформації стає практично неможливим.

Отже, головний напрямок науково-дослідної роботи з технічної електродинаміки охоплює питання, які пов’язані з удосконаленням антенної техніки, забезпеченням електромагнітної сумісності радіоелектронних систем, оцінюванням експлуатаційних властивостей систем надзвичайної відповідальності, радіомоніторингом, впливом електромагнітних полів штучного походження на якість функціонування людини-оператора ергатичної системи, із задачами, в яких необхідно оцінювати характеристики електромагнітних полів.

Професор Л. Я. Ільницький дотепер бере активну участь у суспільному житті. Член експертної ради ВАК, член вченої ради університету (1971–2000 рр.), член спеціалізованих вчених рад ВАК СРСР та України з присудження вчених ступенів (з 1971 р.). Організовував і був учасником ряду науково-технічних семінарів та конференцій. Був членом редколегії збірників наукових праць, журналу «Радиолюбитель» видавництва «Советское радио». Голова бюро секції електромагнітної сумісності НТТ РЕЗ України. Проводить значну роботу як член української національної асоціації «Антени». Був (1972-1991 рр.) членом Всесоюзної науково-методичної комісії Мінвузу СРСР з питань електромагнітної сумісності.

За успіхи в навчально-методичній, науково-дослідній і виховній роботі неодноразово заохочувався керівництвом інституту та Міністерством цивільної авіації, нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР і медалями. У 1991 р. присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Має почесні відзнаки «Отличник Аэрофлота», «За отличные успехи в области высшего образования», «Изобретатель СССР», ювілейний срібний знак АН СРСР «А. С. Попов», Почесну грамоту президії Транспортної академії України. У 1993 р. його обрано академіком Академії зв’язку України, у 1994 р. – академіком Транспортної академії України та академіком Міжнародної академії інформатизації при ООН. З 2000 року – заслужений професор Національного авіаційного університету.

Проводить навчально-методичну, організаційну та виховну роботу з підготовки інженерних і науково-педагогічних кадрів для цивільної авіації країн СНД та зарубіжних країн. Підготував 18 кандидатів та трьох докторів наук.

Автор понад 450 наукових, навчальних та методичних праць, включаючи 24 монографії та 53 свідоцтва на винаходи.



За результатами наукових досліджень науковцями кафедри під кервництвом проф. Л. Я. Ільницького були опубліковані сотні статей, двадцять чотири монографії, захищені 3 докторські та 24 кандидатські дисертації. Деякі матеріали досліджень використовуються в навчальних курсах дисциплін, що викладаються на кафедрі радіоелектронних пристроїв і систем.
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка