Для заказа доставки диссертации введите ее название в форму поиска на сайте



Сторінка1/4
Дата конвертації05.11.2016
Розмір0.85 Mb.
  1   2   3   4
Для заказа доставки диссертации введите ее название в форму поиска на сайте (http://mydisser.com/ru/search.html)
Львівський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису


Рабінович Сергій Петрович
УДК 340.122 (075.8)



  1. Природно-правові засади юридичного регулювання

  2. cуспільних відносин в Україні

Спеціальність: 12.00.12 – філософія права





  1. Дисертація

на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук





  1. Науковий консультант:

Сливка Степан Степанович,

доктор юридичних наук, професор



Львів – 2010

ЗМІСТ






вступ…………………………………………………………………………

6

розділ 1. природно-правова проблематика як предмет філософсько-правової рефлексії………………

20

1.1. Категоріально-методологічний апарат дослідження……………….

20

1.2. Історичні та теоретичні аспекти вивчення природно-правової проблематики у правознавстві ……………………………………………

33

1.2.1. Природне право як предмет дослідження в правознавстві України і Ро­сії (пер­ша третина ХІХ–ХХст.)………………………………………..

33

1.2.2. Природно-правова проблематика в сучасному правознавстві……..

38

1.3. Природно-правовий підхід (юснатуралізм) як тип право­розуміння та концептуально-методологічний підхід у юридичній науці…………………………………………………………………………..

47

1.3.1. Поняття природно-правового підходу в правознавстві. Його співвідношення та взаємодія з суміжними напрямами у філософії права...

50

1.3.2. Юснатуралізм і соціологічний підхід………………………………..

52

1.3.3. Юснатуралізм і антрополого-правовий підхід………………………

64

1.3.4. Юснатуралізм і етико-деонтологічний підхід……………………….

69

1.3.5. Юснатуралізм і аксіолого-правовий підхід…………………………..

80

Висновки розділу 1…………………………………………………………..

84



розділ 2. логіко-історична динаміка природно-правових уявлень, понять і концепцій у європейській правовій думці…………………………………

87

2.1. Основоположні уявлення та поняття юснатуралізму……………

87

2.1.1. «Відповідне природі» в морально-правовій думці Давньої Греції…

88

2.1.2. Дихотомія «природи» і «установлення» як вираз кризи ціннісно-норма­тив­них основ полісного устрою……………………………………..

94

2.1.3. «Природа, яка творить» і «природа речей» як джерела права у римсько-елліністичній правовій думці……………………………………..

97

2.1.4. Від божественного природного закону до закону природи: Середньо­віччя та Новий час……………………………………....................

102

2.1.5. Природне як очевидне: класичні та некласичні інтерпретації………

108

2.2. Методологічні основи систематизації природно-правових кон­цеп­цій……………………………………………………………………….

116

2.3. природно-правові ідеї та концепції у філософсько-правовій думці України………………………………………………………………...

133

2.3.1. Природно-правові концепції на українських теренах у ХVI-ХХ ст.: взаємодія західної та східної традицій права………………………………

133

2.3.2. Сучасна природно-правова думка України………………………

149

Висновки розділу 2………………………………………………………

181







розділ 3. закономірності юридичного регулювання як підҐрунтя природно-правових уявлень та понять


187

3.1. Закономірності як буттєва основа природного права…………………

187

3.2. Природно-правові принципи юридичної діяльності…………………..

198

3.3. Операціональна дефініція поняття природного права…………………

225

Висновки розділу 3……………………………………………………………

239

розділ 4. позитивація природного права як його юридична інституціоналізація……………………………….

242

4.1. Поняття юснатуралістичного підходу в юридичній діяльності………

242

4.2. Державно-юридична позитивація природного права: методологічні заса­ди дослідження…………………………………………………………...

245

4.3. Проблема юридичних форм та способів вираження природно-право­вих засад………………………………………………………………………

267

Висновки розділу 4…………………………………………………………..

278


розділ 5. форми та способи позитивації природного права у ПРАКТИЦІ ДЕРЖАВНО-ЮРИДИЧНОГО РЕГУЛЮ­ВАННЯ ………………………………………………………………….…...


281

5.1. Кодифікації приватного права…………………………………...…

281

5.1.1. Ідеї юснатуралізму та кодифікації цивільного законодавства Нового часу………………………………………………………………...….

281

5.1.2. Способи вираження природно-правових підходів у кодифікаціях…

283

5.1.3. Принцип об’єктивної зумовленості юридичного регулювання…..…

286

5.1.4. Принципи правового пізнання. «Природа речей». «Очевидність»…

291

5.1.5. Моральні принципи у цивільно-правових кодифікаціях……………

301

5.1.6. Розумні очікування у сфері приватного права……………………….

305

5.2. Міжнародне судочинство (за матеріалами практики Європей­ського суду з прав людини)………………………………………………..

314

5.2.1. Принципи оцінювання діяльності державно-юридичних інституцій……………………………………………………………………...

317

5.2.2. Антропосоціальна реальність проти юридичної презумпції: метаморфози юснатуралізму в практиці Страсбурзького суду……………

324



5.3. Конституційне судочинство…………………………………………...

338

5.3.1. Природа правових явищ у світлі позицій Конституційного Суду України………………………………………………………………………...

338

5.3.2. «Інтереси», «потреби» й «природа людини» як правоінтер­прета­ційні категорії………………………………………………………………....

343

5.3.3. Конституційна мораль правотворчості……………………………….

349

Висновки розділу 5……………………………………………………………

366







Висновки……………………………………………………………………..

369





  1. Список використаних джерел……………………………………………..

  1. 377


ВСТУП

Актуальність теми. Істотне реформування юридичної системи України після здобуття нею державної незалежності супроводжується рецепцією низки принципів, інститутів, норм та конструкцій, які перебувають у тісному смисловому зв’язку з концепціями природного права.

Це спричинено певними історичними, суспільно-політичними й світоглядно-ідеологічними чинниками. До них належить, по-перше, транзитивний характер вітчизняної юридичної системи. Поряд із триваючим переходом до ринкової економіки відбувається трансфор­мація самого типу українського соціуму, яку, послуговуючись сучасною термінологією, можна позначити як зміну традиційного суспільства на модерне. Процес якісного оновлення національного державно-юридич­ного права вимагає постійної оцінки й переоцінки змісту чинних та запроваджуваних законодавчих положень. Одним із ідейно-методо­логічних засобів для цього здатні слугувати саме природно-правові концепції та теорії.

По-друге, дається взнаки загальна лібералізація юридичної політики держави, що актуалізує потребу в обґрунтуванні й за­безпеченні осново­положних прав людини, принципів верховенства права і правової держави. Своєю чергою, це зумовлює звернення до тих концептуальних підходів та учень, на основі яких у західно­європейській традиції права вироблені й розробляються згадані правові ідеали.

Зазначені обставини посилюють інтерес до юснатуралістичних концепцій у сучасній правовій та філософській думці України (зокрема в працях В.А. Бачи­ніна, О.В. Грищук, С.П. Головатого, В.В. Дуд­чен­ко, О.А. Івакіна, М.І. Козюбри, О.М. Костенка, М.В. Кос­тиць­кого, О.Л. Льво­вої, С.І. Максимова, О.О. Мереж­ка, О.М. Ми­ро­ненка, Ю.М. Обо­ро­това, М.Г. Патей-Братасюк, Л.В. Пет­рової, Д.Є. Прокопова, П.М. Рабі­но­вича, С.С. Слив­ки, О.В. Стовби, С.І. Тімуш, С.В. Шевчука, В.В. Шкоди).

Аналогічна ситуація спостерігається у філософсько-правовій думці Росії (С.С. Алексєєв, Ю.Я. Баскін, Г.Г. Бернацький, Н.В. Вар­ла­мова, Є.О. Воротилін, В.М. Жу­ков, А.Ф. Закомлістов, І.А. Ісаєв, І.Ю. Козліхін, А.В. Кузьмин, В.О. Ло­бо­виков, Д.І. Луковська, Г.В. Мальцев, О.В. Мар­ти­­шин, А.М. Михай­лов, С.В. Мойсеєв, Т.О. Мухіна, В.С. Нер­сесянц, І.Д. Невважай, А.В. Нові­ков, П.А. Оль, А.В. Поляков, О.А. Прибиткова, Н.Г. Рябченко, І.І. Царь­ков, В.О. Четвернін, В.М. Ша­фі­ров, Ю.Ж. Шокумов та ін.).

Не втрачається інтерес до природно-правової проблематики і у правознавстві далекого зарубіжжя (К.-О. Апель, Л. Вайнреб, М. Волцер, Ю. Габер­­мас, О. Гьофе, Р. Дворкін, Р. Джордж, Г. Ельшайд, А. Кауф­ман, М. Кромпець, В. Майгофер, Е. Макінтайр, П. Рікер, Д. Річардс, Дж. Ролз, Ф. Селзнік, Дж.Фінніс та ін.).

Водночас значною частиною вітчизняних юристів поки що недостатньо усвідомлені соціальна сутність природно-правових підходів та їх регулятивний потенціал. З огляду на це нині нагальними завданнями українського правознавства стають з’ясування впливу природного право­розуміння на державно-юридичну практику та виявлення у ній специфіч­них способів і форм вираження природно-правових засад, тобто філософсько-правове осмислення процесу позитивації юснатуралістичних уявлень. Останнє видається особливо важливим тому, що в юриспруденції залишається поширеним сприй­няття природного права лише як деякої метафізики, далекої від завдань повсякденного юридичного регулювання. Поряд із цим, означений вище процес в Україні монографічно ще не вивчався.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Пропоноване дисертаційне дослідження виконане у Львівському державному університеті внутрішніх справ згідно з планом наукової діяльності університету в межах напрямів наукових досліджень «Філософ­сько-правові та теоретико-історичні проблеми державо­творення та правотворення в Україні» (номер державної реєстрації 0109U007855) та «Проблеми реформи правової системи України» (номер державної реєстрації 0109U007853).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування зв’язків природного типу праворозуміння з практикою юридичного регулювання суспільних відносин в Україні.

Для досягнення цієї мети видалось необхідним розв’язати такі завдання:



  • розкрити сутність природно-правового підходу у філософії права та виявити особливості взаємодії юснатуралістичного праворозуміння з іншими концептуально-методологічними підходами;

  • сконструювати систему моделей співвідношень природного права, моралі й моральності;

  • обґрунтувати цінність юснатуралізму як типу праворозуміння і способу філософсько-правового осмислення правової реальності;

  • проаналізувати філософсько-правове значення фундаментальних природно-правових уявлень і понять;

  • встановити буттєві основи природного типу праворозуміння, його соціально-історичні джерела і чинники розвитку;

  • уточнити особливості та загальні тенденції розвитку новочасного й сучасного європейського юснатуралізму;

  • удосконалити типологію природно-правових підходів і концепцій у філософсько-правовій думці;

  • виявити соціальні й епістемологічні основи очевидності як характеристики природно-правового пізнання;

  • з’ясувати вплив соціокультурних чинників розвитку західно- та східно-європейської правових традицій на особливості юснатура­лістичних уявлень і політико-юридичної практики;

  • класифікувати способи поєднання природного і позитивного права у природно-правових концепціях та встановити значення цих способів для державно-юридичного регулювання;

  • обґрунтувати класифікацію природно-правових засад (принципів) державно-юридичного регулювання суспільних відносин та виокремити специфічні конструкції, які виступають формами законо­давчої позитивації таких засад;

  • сформулювати операціональне, з урахуванням потреб юридичного регулювання, визначення загального поняття природного права, дефініцію поняття природно-правового підходу в державно-юридичній діяльності та удосконалити інтерпретацію поняття позитивації природного права.

Об’єктом дослідження є вплив природного праворозуміння на юридичне регулювання суспільних відносин.

Предмет дослідження становлять закономірності вираження природно-правових засад у державно-юридичному регулюванні суспільних відносин.

Методи дослідження. Розв’язання означених вище завдань потребувало використання системи філософських та загальнонаукових підходів і методів. При цьому вибір базових концептуальних підходів зумовлений передовсім предметними особливостями обраної про­блематики.

Внутрішня суперечливість юридичного регулювання, яку відобра­жають природно-правові уявлення, притаманний праву саморух і саморозвиток обумовили звернення до положень діалектики. Діалектичний підхід використовувався, зокрема, для осмислення динаміки буттєвих форм природно-правових засад юридичного регулювання, а також причинно-наслідкових зв’язків природно-правових уявлень, понять і концепцій з обставинами соціально-історичного розвитку. Герменев­тичний підхід застосовувався передовсім для аналізу смислів природно-правових уявлень і понять, для виявлення їх інваріантних буттєвих основ. Розкриття соціальної сутності таких понять і уявлень, їх власної та інструментальної цінності здійснювалось за допомогою соціально-антро­по­логічного (насамперед потребового) підходу. Основою для переходу від абстрактно-однобічних уявлень про природне право до встановлення якісної визначеності того явища, яке відображається у них, та до вироблення всезагально-конкретного операціонального поняття природного права послугував загальнофілософський метод сход­ження від абстрактного до конкретного.

Системний підхід став тим загальнонауковим підходом, на основі якого встановлювались, зокрема, зв’язки юридичних регуляторів з іншими складовими соціорегулятивної системи, осмислювались взаємозалежності між елементами системи юридичної регуляції. Використовувалась також низка інших загальнонаукових дослідницьких методів. Зокрема, метод порівняльного аналізу застосовувався для визначення співвідношення юснатуралізму з суміжними напрямами у філософії права, для виявлення спільних і відмінних рис між окремими природно-правовими уявленнями, підходами та концепціями. Метод класифікації використовувався для відображення специфіки окремих видів природно-правових підходів і концепцій, експлікації способів і форм позитивації природного права, встановлення різновидів природ­но-правових засад (принципів) та конструкцій у позитивному праві. На основі методу мисленнєвого моделювання будувалась система співвідношень між природним правом, мораллю й моральністю. Методи системно-структурного та функціо­нального аналізу слугували осмисленню загального поняття юридичної діяльності. Функціональний аналіз застосовувався для визначення ролі природно-правових засад у системах юридичного регулювання. За допомогою структурно-генетичного аналізу і синтезу конструю­валась дефініція загального поняття природного права в юридичному регулюванні.

Складність і багаторівневість предмета дослідження зумовила звернення до міждисциплінарного синтезу здобутків соціально-філософської, етичної, культурологічної, історичної й політико-правової думки минулого та сучасності.

При розгляді окремих форм вираження природно-правових підходів у практиці державно-юридичного регулювання викорис­товувався комплекс методів тлумачення юридичних норм. Порівняльно-правовий метод слугував для виокремлення природно-правових засад, спільних для західно­європейських кодифікацій приватного права і права України.

Наукова новизна дисертації зумовлена тим, що вона є першим в українській філософсько-правовій науці монографічним дослідженням юснатуралістичного («природного») праворозуміння як концептуально-методологічного підходу в практичній юридичній діяльності.

У результаті дослідження обраної теми здобувачем особисто отримано низку нових положень, які виносяться на захист. Так, вперше у вітчизняній юриспруденції:

1) сконструйовано систему моделей співвідношень між природним правом, мораллю й моральністю на підставі диференціації смислів належного в праві. Такі смисли можуть відображати розбіжності між: а) реальною та зразковою соціонормативними системами; б) офіційним позитивним правом та «належним» правом; в) фактично діючими нормами загальносоціального права та «належним» правом; г) «поза-позитивними» юридичними явищами, які не розглядаються як «належне» чи «правильне» право, і правом позитивним;

2) обґрунтовано інструментальну та власну цінність природно-правових підходів у правознавстві та юридичній практиці. Така цінність зумовлюється здатністю юснатуралізму задовольняти низку важливих потреб професійної юридичної та політичної діяль­ності, потреб функціонування і розвитку правової свідомості та соціо­регулятивної практики;

3) проаналізовано філософсько-правове значення основоположних уявлень та понять класичного європейського юснатуралізму («фюсіс» і «натура», «природний закон», «закон природи») в єдності історичних і логічних моментів їх розвитку та доведено, що буттєвими основами цих уявлень та понять є закономірності соціальної регуляції й саморегуляції. Співвідношення в такій регуляції загальних соціонормативних і власне державно-юридичних чинників зумовлюється насамперед типом юридичної системи;

4) виявлено соціальні й епістемологічні основи очевидності як основоположної характеристики природно-правового пізнання, яка виступає способом репрезентації соціального досвіду в колективній правовій свідомості. Природність очевидності означає безпосередню даність останньої для практичного розуму, а її апріорність вміщує у «знятому» вигляді результати соціальної практики. Очевидне знання є, з одного боку, результатом, а з іншого – передумовою соціокультурно зумовленого пізнання закономірних основ організації та функціону­вання суспільних відносин;

5) встановлено методологічне й юридико-прикладне значення відмінностей між матеріально-змістовними (зокрема соціально-потребовими й соціально-ціннісними) та формально-структурними (процедурними) способами концептуального поєднання природного і позитивного права. Перші визначають, зокрема, соціальні основи, мораль­нісний зміст чи політичні ідеали державно-юридичного регулювання, другі ж встановлюють принципи такого регулювання, обумовлені призначенням і сутністю відповідних юридичних інститутів;

6) продемонстровано взаємозв’язок та особливості взаємодії моральних і юридичних властивостей принципів справедливості, домірності та рівності як природно-правових засад. В аспекті матеріальної рівності, як засвідчив аналіз практики конституційного судочинства України, категорія справедливості належить до ціннісних (моральних) понять, тоді як рівність формальна виражає суто юридичний вимір справедливості, позбавлений ціннісно-оцінкових властивостей;

7) виокремлено специфічні оцінкові конструкції й поняття, які використовуються для аргументації юридичних рішень як вказівка на якісні, сутнісно-смислові та соціально-змістовні властивості правовідносин і виступають формами законодавчої позитивації природно-правових засад (принципів). Йдеться про конструкції й поняття: а) онтологічні («суть відносин», «логіка речей», «дух конституції» тощо); б) деонтологічні («справедливий», «належ­ний», «гідний» тощо) та в) гносеологічні («явно», «очевидно», «відповідає здоровому глузду» тощо);

8) запропоновано операціональне визначення загального поняття природного права як закономірностей владного регулювання й саморегулювання людської поведінки, які у конкретно-історичних умовах забезпечують збереження та розвиток людини і суспільства. Дія цих закономірностей опосередковується людською свідомістю у вигляді а) прин­ципів діяльності з розподілу та обміну суспільно­значущих благ (юридичної діяльності) та б) принципів легітимації змісту і форм здійснення такої діяльності.



Удосконалено:

1) осмислення природного права як опосередковуючого уявлення, в якому долаються суперечності соціального регулювання в цивілізаційно розвиненому суспільстві, а саме: між біологічною природою людини та соціонормативною культурою, між автономною та гетерономною, інтравертною та екстравертною формами регуляції людської поведінки, між потребами збереження і розвитку всього суспільства, потребами окремих суспільних груп та індивідуальними потребами;

2) уявлення про співвідношення юснатуралізму з соціологічним, аксіологічним, етико-деонтологічним підходами в юриспруденції. У різних формах поєднання соціологічного підходу з природно-правовим природність права виступає як його онтологічна укоріненість в ідейно-ціннісному чи емпірико-матеріальному соціальному бутті. Представлене в історії філософсько-правової думки осмислення дихотомій права і справедливості, права і закону дозволяє вести мову, з одного боку, про юснатуралізм як особливий вид етико-деонтологічного підходу, а з іншого – про етико-деонтологічні й етико-аксіологічні різновиди кон­цепцій при­род­ного права;

3) типологію природно-правових концепцій та підходів у правознавстві. До них віднесено не лише онтологічні й деонтологічні, але й «протодеонтологічні» концепції й підходи. В останніх поняття природного права чи його смислові еквіваленти означають сутнісні, незалежні від будь-чиєї індивідуальної волі закономірності юридичного регулювання;

4) інтерпретацію поняття позитивації природного права як вираження у державно-юридичній діяльності тих принципів, котрі відображають власні закономірності останньої, та як складової діалектичного процесу правового розвитку;

5) класифікацію природно-правових засад як тих принципів державно-юридичного регулювання, що перебувають у змістовно-смисловому зв’язку з природно-правовими ідеями, на такі види: а) онтологічні – ті, котрі виражають предметно-матеріальні й соціо­культурні закономірності юридичної діяльності; б) деонтологічні – ті, які виражають всезагальні та конкретно-історичні закономірності розподілу соціальних благ; в) гносеологічні – принципи, за посередництвом яких здійснюється пізнання сутності й призначення юридичних інститутів; г) комунікативно-інтерпретаційні – ті, що опосередковують виявлення закономірностей розуміння й смислоутворення в процесі юридичної регуляції.



Отримали подальший розвиток положення про:

1) суперечності між ідейно-цільовими й нормативними елементами соціальних інститутів, з одного боку, і організаційними та поведін­ковими елементами останніх, з іншого, – як безпосередні (найближчі) джерела виникнення і розвитку природно-правових уявлень;

2) особливості й загальні тенденції розвитку європейського юснатуралізму Нового й Новітнього часу, до яких віднесено а) «дематеріалізацію» основ природного права, б) зміщення природно-правової проблематики від ціннісно-матеріальних до формально-структурних та процедурних її аспектів та відповідну зміну стратегій юснатуралістичної легітимації, в) культурно-історичну релятивізацію природного права;

3) періодизацію сприйняття (рецепіювання) західноєвропейських природно-правових ідей і концепцій українською правовою думкою. Виокремлено чотири основні періоди такої рецепції: XVІ–XVIІ ст.ст. (доба ренесансного гуманізму); XVIII ст. – перша третина XIX ст. (період Просвітництва); кінець XIX – початок XX ст.ст. (школа «відродженого природного права»); кінець XX – початок XXІ ст.ст. (природно-правові ідеї у філософсько-правовій думці незалежної України);

4) функціональне призначення принципів (ідей) державно-юридичного регулювання, в рамках якого вони можуть бути розподілені на ціннісно-ієрархічні та логіко-структуруючі. У віддиференційованих юридичних системах західної традиції права до перших належать принципи формально-юридичні, юридико-інтерпретаційні та соціолого-інтерпретаційні. Серед логіко-структуруючих принципів виокрем­люються загальні та юридико-логічні;

5) вплив соціокультурних чинників розвитку західно- та східно-європейської правових традицій на особливості юснатуралістичних уявлень та політико-юридичної практики. Передумовами безпо­середньої застосовуваності природно-правових підходів у державно-юридичному регулюванні є самостійний розвиток та функціональне відокремлення інститутів законотворчості й судочинства, а також вагоме суспільно-політичне значення професійної діяльності юристів. Відсутність таких передумов у «візантійській» традиції права є основною перешкодою для реального впровадження низки прикладних природно-правових підходів і ліберально-демократичних концепцій у юридичні системи, які належать до східноєвропейської правової традиції, зокрема в юридичну систему України.



Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження спрямовані на подальший розвиток філософії права, поглиблення знань про феномени природного права та юснатуралізму в юриспруденції, про їх форми та функції в державно-юридичній діяльності. Одержані результати можуть бути враховані при подальшому реформу­ванні системи права України (зокрема для уточнення концептуальних засад юридичної політики України у сфері євроінтеграції), а також спроможні стати методологічною основою для вивчення загальноправових принципів.

Висновки і рекомендації, що містяться в дисертації, можуть знайти реалізацію у законопроектній діяльності. Вони були використані, зокрема, робочою групою Львівської лабораторії прав людини і громадянина НАПрН України (в складі якої брав участь здобувач) при розробці пропозицій з оновлення Конституції України, які були опубліковані («Права людини та громадянина: можливості удосконалення конституційних гарантій» (Львів, 2008)), а також законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі».

Ці результати можуть бути використані й у навчальному процесі при викладанні курсів філософії права, загальної теорії права і держави, історії вчень про державу і право, а також низки галузевих навчальних дисциплін. Вони вже використовувались, зокрема, при викладанні філософії права у декількох юридичних ВНЗ м. Львова.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ.

Результати цього дослідження доповідались на дев’яти міжнародних, шести всеукраїнських та трьох регіональних наукових конференціях, симпо­зіумах, семінарах та круглих столах, зокрема таких як: міжнародний симпозіум «Релігійна свобода у державах східної Європи: традиції та новації» (Львів, 29 вересня – 3 жовтня 2004 р.), Х регіональна науково-практична конференція «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів,


5–6 лютого 2004 р.), міжнародний науковий семінар «Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на пострадянському і постсоціалістичному просторі» (Київ, 22–23 вересня 2005 р.), І все­український круглий стіл «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи» (Львів,
16–17 вересня 2005р.), ІІ всеукраїнський круглий стіл «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи» (Львів, 1–2 грудня 2006 року 2006р.), ХІІ регіональна науково-практична конференція «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів, 9–10 лютого 2006 р.), ХІІІ регіо­наль­на науково-практична конференція «Актуальні про­блеми розвитку державності та правової системи України» (Львів, 8–9 лютого 2007 р.), IV міжнародна науково-практична конференція, присвячена пам’яті першого президента Міжнародного науково-технічного університету академіка Юрія Бугая «Україна в євро­інтеграційних процесах: проблеми і перспективи» (Київ, 18 травня 2007 р.), ІІ все­український круглий стіл «Актуальні проблеми філософії права (аксіологічний аспект)» (Одеса, 12–13 жовтня 2007 р.), всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (Хмельницький, 14–15 березня 2008 р.), міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм» (Львів, 28–29 березня 2008 р.), міжнародна наукова конференція «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (Київ, 7 квітня 2008 року), між­народна наукова конференція молодих вчених, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (Одеса, 21–22 листопада 2008 р.), всеукраїнська науково-практична конференція «Право на приватність: тенденції та перспективи» (Львів, 14 листопада 2008 р.), IV все­український круглий стіл «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (Львів, 28–29 листопада 2008 р.), IV міжнародний науковий симпозіум «По­рів­няльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (Київ, 8–11 квіт­ня 2009 р.), V міжнародний круглий стіл «Антропологія права: філософ­ський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (Львів, 5–6 груд­ня 2009 р.), VI між­народний круглий стіл «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, про­блеми, перспективи)» (Львів, 3–4 грудня 2010 р.). Тези та матеріали допо­відей, виголошених на названих вище наукових та науково-практичних заходах, опубліковані.

Результати дослідження доповідались та обговорювались також на засіданні Вченої ради Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України (Київ, 22 грудня 2010 р.).



Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертації, викладені в індивідуальній та трьох колективних монографіях, у тридцяти п’яти статтях, двадцять дев’ять з яких опубліковані у фахових виданнях з юридичних наук, а також у тезах сімнадцяти доповідей.

висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у необхідності філософсько-правового осмислення зв’язків юснатуралістичного праворозуміння з практикою юридичного регулювання суспільних відносин в Україні.

Головні наукові та практичні результати роботи є такими.

1. Природно-правовий підхід (юснатуралізм) у правознавстві може бути визначено як спосіб осмислення правової реальності, постановки й дослідження філософсько-правових проблем, який спрямований на осягнення сутності й призначення юридичних норм, правовідносин, юридичного регулювання і права в цілому.

Різноманітні форми поєднання соціологічного підходу з природним праворозумінням зумовлюють те, що соціальність права постає як його ідеальна соціально-смислова предметність або цільова спрямованість; або ж як предметність матеріальна, як соціально-діяльнісна, біопсихічна чи інша причинна зумовленість. Відповідно, природність права виступає як його укоріненість в ідейно-ціннісному чи емпірико-матеріальному соціальному бутті.

Ціннісно-етичне смислове навантаження опозиції природного й позитивного права, права і закону, справедливості і права дозволяє вести мову, з одного боку, про юснатуралізм як особливий вид етико-деонтологічного підходу, а з іншого – про етико-деонтологічні та етико-аксіологічні різновиди концепцій природного права. Формально-змістовна оборотність ціннісно-етичних і юс­натуралістичних підходів утворює своєрідне герменевтичне коло: для того, щоб локалізувати образ природного права в поняттєвих координатах права-моралі-моральності, необхідно спиратись на уявлення про якісну своєрідність цих категорій, а з іншого боку, вже саме поняттєве розділення моралі та права обумовлює певний різновид праворозуміння.

2. Диференціація смислів належного в праві дозволяє сконструювати систему моделей співвідношень між природним правом, мораллю й моральністю. Такі смисли можуть відтворювати розбіжність між: а) зразковою соціонормативною системою, в якій «належне» право не відмежовується від належної моральності, з одного боку, та реальною соціонормативною системою, з іншого (природне право як мораль соціального регулювання); б) «належним» правом та офіційним позитивним правом (природне право як мораль позитивного права); в) «належним» правом та фактично діючими соціальними нормами, які кваліфікуються як юридичні незалежно від їх зв’язку з державою (природне право як мораль загальносоціального права); г) деякими «поза-позитивними» юридичними явищами, які не розглядаються як «належне» чи «правильне» право, і правом позитивним (природне право як сутнісно юридичні положення).

3. Інструментальна значущість природно-правового під­ходу зумовлюється його легітимаційною, соціально-адаптивною та індиві­дуально-регулятивною функціями у професійній юридичній та політичній діяль­ності, а також у різних проявах і формах суспільної свідомості. Самоцінність же юснатуралізму характеризується світоглядно-теоретичним опосередкуванням сут­ніс­ної спрямованості правового пізнання; спрямованістю на подолання со­ціаль­ного й правового відчуження, а також відриву права від моралі й релігії; тео­ретичною та ціннісною проблематизацією соціонормативного регулювання; формуванням моделей та ідеалів етико-правового й політико-правового розвитку.

4. Розгляд історії смислових значень уявлень про «фюсіс» і «натуру», а також понять природного закону і закону природи у європейській правовій думці засвідчує, що буттєвими основами природно-правових уявлень є загальні та особливі закономірності соціальної регуляції й саморегуляції. У віддиференційованих юридич­них системах серед таких закономірностей суттєве значення мають закономірності функціонування і розвитку державно-юридичних інститутів. Натомість у невіддиференційованих юридичних системах особливу роль відіграють загальні соціонормативні закономірності.

Образ природного права виступає як опосередковуюче уявлення, в якому долаються суперечності соціального регулювання в цивілізаційно розвиненому суспільстві: дихотомія між біологічною природою людини та соціонормативною культурою, між автономною та гетерономною, інтравертною та екстравертною формами регуляції людської поведінки, між потребами збереження і розвитку всього суспільства, потребами окремих суспільних груп та індивідуальними потребами. Протиріччя між ідейно-цільовими та нормативними елементами соціальних інститутів, з одного боку, та їх організаційними й поведін­ковими елементами, з іншого, слугують безпосередніми (найближчими) джерелами виникнення і розвитку юснатуралістичних уявлень.

5. Епістемологічною характеристикою природно-правового пізнання є його очевидність, яка виступає формою репрезентації соціального досвіду в колективній правовій свідомості. Очевидне знання юридичних явищ є як передумовою, так і результатом досвідно-практичного осмислення їх сутності та значущості для існування і розвитку конкретного суспільства. Таке знання виражає соціокультурно зумовлене пізнання закономірних основ функціонування суспільних відносин, законів їх внутрішньої організації. Природність тут означає безпосередню даність очевидності для практичного розуму, а її апріорність вміщує у «знятому» вигляді результати соціальної практики.

6. До загальних тенденцій розвитку новочасного й сучасного європейського юснатуралізму належать «дематеріалізація» основ природ­ного права («денатуралізація» юснатуралізму); зміщення природно-правової проблематики від ціннісно-матеріальних до формально-структурних та процедурних її аспектів і відповідна зміна стратегій юснатуралістичної легітимації від матеріальної до процедур­ної; його історизація та змістовна релятивізація.

7. Конститутивними елементами західної правової традиції послугували прикладні різновиди юснатуралізму. Основними соціаль­ними передумовами цього стали самостійний розвиток та функціо­нальне відокремлення ключових державно-юридичних інститутів законотворчості й судочинства від інших форм соціо­нормативної регуляції, а також вагоме суспільно-політичне значення професійної діяльності юристів.

З відсутністю таких передумов пов’язана проблема­тичність реального впровадження низки прикладних природно-правових підходів та ліберально-демократичних концепцій прав людини і правової держави у постсоціалістичні юридичні системи, які тривалий час розвивались під впливом східної, «візантійської» традиції права. В останній, з огляду на особливості її державно-правового розвитку, здійснювалась розробка насамперед філософсько-теоретичних та етико-моралістичних різновидів природного права.



Можна виокремити чотири основні періоди сприйняття (рецепіювання) західноєвропейських природно-правових ідей і концепцій українською правовою думкою: XVІ–XVIІ ст.ст. (доба ренесансного гуманізму); XVIII – перша третина XIX ст. (період Просвітництва); кінець XIX – початок XX ст.ст. (школа «відродженого природного права»); кінець XX – початок XXІ ст.ст. (природно-правові ідеї у філософсько-правовій думці незалежної України).

8. До типів природно-правових концепцій та підходів можуть бути віднесені не лише онтологічні й деонтологічні, але й «прото­деонтологічні», які в історичному та логічному аспектах становлять своєрідну проміжну ланку між першими і другими. У прото­деонтологічних концепціях права поняття розуму, справедливості, природи речей та їх смислові еквіваленти означають сутнісні, незалежні від будь-чиєї індивідуальної волі закономірності юридичного регулювання (як природничі, «натуральні», так і моральні).

9. Серед способів поєднання природного й позитивного права, які пропонуються окремими юснатуралістичними концепціями, можна виокремити: а) матеріально-змістовні, в яких таке поєднання здій­снюється через соціально-ціннісні цілі та соціально-потребові джерела, і б) формально-структурні, конститутивними елементами яких є вимоги процедурного характеру.

Перші визначають, зокрема, соціальні основи, моральнісний зміст чи політичні ідеали державно-юридичного регулювання, тоді як другі встановлюють специфічні принципи такого регулювання, виходячи з призначення й сутності відповідних юридичних інститутів.

10. Для безпосереднього використання у державно-юридичному регулюванні видається прийнятним операціональне визначення поняття природного права як закономірностей владного регулювання й саморегулювання людської поведінки, які у конкретно-історичних умовах забезпечують збереження та розвиток людини і суспільства. Дія цих закономірностей опосередковується людською свідомістю у вигляді 1) прин­ципів діяльності з розподілу та обміну суспільно­значущих благ (юридичної діяльності) та 2) принципів легітимації змісту і форм здійснення такої діяльності.

Природно-правовий підхід у державно-юридичній діяльності можна визначити як спосіб вироблення рішень у сферах правотворення, правотлумачення та правозастосування, який перебуває у змістовно-смисловому зв’язку з юснатуралістичним праворозумінням.

Позитивація природного права може розглядатись як вираження у державно-юридичній діяльності тих засад (принципів), які відображають власні закономірності останньої.

11. Природно-правові засади («принципи природного права») виступають формами смислового, ціннісно-ієрархічного та функціо­нального впорядкування юридичної діяльності. До принципів державно-юридичного регулювання, які перебувають у змістовному зв’язку з ідеями природного права, можуть бути віднесені: а) онтологічні – ті, котрі виражають предметно-матеріальні й соціокультурні закономірності юридичної діяльності; б) деонтологічні – ті, які відображають соціокультурно зумовлені закономірності обміну матеріальними і нематеріальними благами, утворюючи мораль приватного й публічного права; в) гносеологічні – ті, за посеред­ництвом яких здійснюється пізнання сутності (природи) й призначення юридичних інститутів та відносин, виявлення їх ідейно-цільових та соціально-функціональних аспектів, смислового змісту й істотних ознак; г) комунікативно-інтерпретаційні – ті, що опосеред­ковують виявлення закономірностей розуміння й смислоутворення в юридичному регулюванні і саморегулюванні.

Видова розгалуженість названих принципів зумовлюється диференційованістю юридичних закономірностей, які в них вира­жаються.

Природно-правові засади державно-юридичного регулювання як принципи-ідеї останнього, згідно зі своїм функціональним призна­ченням можуть бути розподілені на ціннісно-ієрархічні та логіко-структуруючі. У віддиференційованих юридичних системах західної традиції права до ціннісно-ієрархічних принципів належать формально-юридичні, юридико-інтерпретаційні, соціолого-інтер­претаційні. Особливе місце серед ціннісно-ієрархічних засад посіда­ють морально-правові принципи «процедурної справедливості», спрямо­вані на поєднання моральності права та його ефективності.

Серед логіко-структуруючих засад може бути виокремлено а) загальні (взаємозв’язку прав та обов’язків, системності тощо) та б) юридико-логічні (спеціальний закон скасовує закон загальний; наступний закон скасовує попередній; ніхто не може передати більше прав, аніж має сам; той, кому дозволено більше, не може бути примушений отримати менше, та ін.).

Засобами поняттєвого виразу природно-правових засад та формами їх законодавчої позитивації слугують специфічні оцінкові конструкції й поняття, які використовуються в аргументації юридичних рішень. До таких конструкцій і понять належать, зокрема: а) онтологічні – вони відображають буттєві та смислові підстави юридичного рішення («суть відносин», «логіка речей», «дух конституції» тощо); б) деонтологічні – вони вказують на необхідність звернення до ціннісно-нормативних зразків («справедливий», «належ­ний», «гідний» тощо); в) гносеологічні – вони виражають без­по­середню достовірність певних фактів чи положень («явно», «очевидно», «відповідає здоровому глузду» тощо).



12. Застосування у міжнародній судовій практиці та у конституційному судочинстві принципів справедливості, домірності й рівності як природно-правових засад має низку особливостей. Нормативна природа принципу справедливості диференціюється з огляду на такі його суттєві аспекти як домірність (матеріальна рівність) та рівність (формальна). Якщо в першому випадку категорія справедливості належить до ціннісно-оцінкових моральних понять, то в другому йдеться про суто юридичний, формально визначений аспект справедливості, в якому остання позбавляється оцінкових власти­востей. Якщо вимога рівності належить до внутрішньої моралі юридичної діяльності, то, натомість, вимога домірності апелює до зовнішньої щодо такої діяльності загальносоціальної моралі, поза якою вона взагалі не може бути реалізована. У практиці конституційного та міжнародного судочинства принцип домірності застосовується в консеквенціалістській та утилітаристській інтерпретації.

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка