Для інженера передусім потрібна солідна наукова підготовка. Він повинен свідомо вивчити теоретичні предмети…



Скачати 170.17 Kb.
Дата конвертації28.03.2017
Розмір170.17 Kb.
31 серпня 1898 р. перший директор КПІ уславнений учений професор В.Л.Кірпічов у виступі на відкритті Інституту говорив; “ Для інженера передусім потрібна солідна наукова підготовка. Він повинен свідомо вивчити теоретичні предмети…” У переліку ціх предметів у виступі Кірпічова значилась і фізика.

Кафедра фізики була створена в тому ж 1898 році. Її організатором і першим керівником був ординарний професор Київського університету Георгій Георгійович Де Метц.

Де Метц був енергетичним організатором. Брав активну участь у роботі комісії по створенню КПІ. Входив до складу будевільної комісії зі спорудження корпусів КПІ.

З архівних документів довідуємося:

“По ходатайству Его Высокопревосходитетельства господина Министра финансов выражена ему (Де Метцу, - авт.) в чине других членов Строительной комисии Высочества Его Императорского Величества благодарность за понесенные труды по сооружению Института” (державний міський архів).

Г.Г. Де Метц закінчив фізико-математичний факультет в Одесі в 1887 році. Восені 1885 р. був відряджений університетом за кардон, де працював під керівництвом проф.Кундта в Страсбурсі до початку 1887 р. захистив магістарську дисертацію “Про механічні властивості масел і колоїдів”, а в 1891р. – докторську: “Про абсолютну стисливість ртуті та скла”.

Під безпосереднім керівництвом Де Метца на очоленій ним кафедрі фізики КПІ була створена і оснащена найновітнім на той час обладнанням фізична лабораторія. В ній студенти проходили фізичний практикум, а співробітники мали можливість проводити експериментальні дослідження.

Славетний учений Д.І.Менделєєв у доповідній Запісці Міністерству фінансів про матеріальну базу, що забезпечує навчальний процес і науково-дослідну роботу в інституті, писав: “…я бачив більшість кращих лабораторій Західної Європи, не кажучи вже про російські лабораторії вищих наукових закладів, і вважаю, що лабораторії, кабінети і майстерні Київського політехнікуму відрізняються з-поміж усього мною баченого не лише сучасністю і богатством обладнання, а й різноманітним вдоскаленням пристосувань, призначених для студентських занять, що особливо заслуговує на увагу!”

Як бачимо, фізична лабораторія тогочасного КПІ відповідна найвищим вимогам часу.

В наступні роки опублікував ряд статей з різних питань фізики, а також лекції з чотирьох розділів фізики: механіка, теплота, звук та світло, електрика. Основні наукові праці Де Метца присвячені радіоактивності. Серед них відзначимо такі дві: “Про дослідження радіактивних багатсв України”, “Радіоактивність та будова матерії”. Де Метц доповідав про свої наукові результати на Міжнародному конгресі повітроплавання у Нанті (Франція) в 1906 р. та Міжнародному конгресі з радіології та електрики в Брюсселі в 1910р.

Де Метц завідував кафедрою фізик КПІ до осені 1919р. Де Метц був обраний ректором КПІ і відряджений в Ростов “ для вирішення невідкладних питань Інституту”. Ми не знаємо, які це були “невідкладні питання” у тій частині Росії, яка тоді була під владою Денікіна.

В березні 1921р., повернувшись до Києва, Г.Г.Де Метц подав заяву про вступ на службу в КПІ, але ця заява не була задоволена.


*

* *
з дня застосування КПІ по 1901р. кафедра та її лабораторія містилася в колишньому першому комерційному училищі, а потім у хімічному повільоні КПІ. Це був підготовчий період у функціонуванні кафедри. Фізична лабораторія була розрахована на виконання лабораторного практикуму зі студентами 4-х відділень (факультетів), а саме Інженерного, Механічного, Хімічного та Сільськогосподарського , які налічували в той той час (1898р.) 360 студентів. В 1901р. лабораторія була переміщена в Головний корпус інституту і в ній розпочалися нормальні заняття. Приблизно в цьому ж часі проф. Г.Г.Метцом був складений й видрукований “Опис споруди та устаткування лабораторії приКиївському Політехнічному Інституті” (Київ 1903р.)

Щоб показати, як була устаткована лабораторна база на самому початку діяльності кафедри, приведемо витяг зі статі проф. Олександра Генріховича Гольдмана, присвяченій двадццятиріччю Фізичної лабораторії.(Ювілейний збірник ХХУ років 1898 – 1923) “Гадалося широко сполучити викладання з практичними вправами, щоб студенти самі спостерігали явища та закони природи. Аудіторія була розрахована на 320 студентів. Таку ж кількість повинна була перепустить й лабораторія … До війни вона займала приміщення площею 631 кв.саж*, а обсягом 1795 кб.саж. Для студентських вправ призначено 11 кімнат. В підвальному поверсі містилася частина студентської лабораторії (одна кімнатадля вимірів пружності, дві – для електричних та магнітних вимірів), три кімнати для спеціальних робіт; кріогенна лабораторія, оптико-механічна майстерня зі складами майстерень і мешкання для служників.

На першому поверсі містилася решта студентської лабораторії (кімната для визначення властивих тягарів, спеціальна кімната для зважування, дві кімнати для вправ з теплоти, чотири – для вправ зі звуку та світла), велика аудиторія, музей фізичного приладдя, препараційна, лабораторія точних вимірів і кімната для наукової праці. На горищі влаштовано фотографічний


* Нагадаємо, що 1 саж + 2,1336 м. Одже загальна площа 631 кв.саж ≈ 2800 м2
павільон. Опалення, освітлення, газопровід і каналізація відповідають загальній інститутській мережі. Но особливу увагу заслуговують цегляні постаменти для міцних усталень, виведені просто із Землі і не дотикаються до підлоги лабораторії. Їх є п’ять в лабораторії точних вимірів. У кімнаті для застосування є масивна (одноопорний брус) консоль, що йде поперек усієї кімнати; в інших кімнатах є досить кам’яних консолей для гальванометрів, терезів та іншого приладдя.

Окрім приладдя, що входить до складу 109 завдань по виміру і встановленого в студентській лабораторії, багату збірку фізичного приладдя для демонстрації розміщено в 4-х великих вітринах та в щарах музею. Особливу вартість має збірка еталонів і точного вимірного приладдя, що преховується в лабораторії точних вимірів.

До більшості еталонів є документи про перевірення їх у Берятинському Фізико-технічному Імперському Бюро.”

Професор О.Г.Гаевриан приводить список тих приладів лабораторії, що заслуговують Нобілевської уваги. З цього списку відмітимо декілька таких: 1) хронограф Женевського товариства, 2) великий університет компаратур, 3) спектрометр фірми Шмідта і Генша, 4) великий Сахарометр тієї ж фірми, 5) велика колекція різних термометрів для вимірювання температури від - 200° до 550°, 6) піротермометр Гартмана-Брауна для високих температур, 7) спектограф Хільгера.

В період створення кафедри її склад був невеликим: один професор, декілька лаборантів. Де Метц читав лекції на всіх чотирьох відділеннях, що налічували в 1898р. 360 студентів. Лаборанти, крім основної своєї роботи в фізичних лабораторіях, вели також практичні заняття зі студентами. Слід зазначити, що лаборант того часу всі мали вищу освіту. Правдоподібно, шо на цьому грунті виникли інциденти, зумовлені саме тим, що лаборантів забов’язували проводити, крімлабораторних, ще й практичні заняття, виконувати функцію викладачів.

Першим лаборантом і керівником практичних занять був С.Ф. Каліновський, який брав активну участь у початковий організації лабораторії (1898 – 1891 р.р.). В 1900 р. керівником практичних занять були О.М.Динник, П.І.Холодний, А.Н.Яншевський, Л.Й.Корбиш. В 1906р. Яницького змінив А.Є.Любанський.

З лаборантів цього періоду слід відзначити О.М.Динника, Л.Й. Кордища та П.І. Холодного.

О.М.Динник закінчив у 1899р. фізико-математичний факультет Київського університету Св.Володимира, одержав золоту медаль і премію ім.Н.І.Пирогова за твір на запропоновану факультетом тему: “ О намагничении в связи с теоретическими и опытными исследовании последнего времени.” 12.07.1899р. подав заяву з проханням взяти на роботу молодшими лаборантами по кафедрі фізики.

Після запиту директора КПІ до секретної частини канцелярії київського губернатора і позитивної відповіді на запит Ради КПІ 25,101899р. постановила призначити Олександра Миколайовича Динника на посаду молодшого лаборанта при кафедрі фізики (підпис директора інституту В.Кирпічова з 01.09.1899р.). З 01.09.1901р. утверджений за поданням проф.Де Метца в посаді Старшого лаборанта. В поданні дається позитивна оцінка О.М.Динника, а також молодшого лаборанта Холодного П.І. і висловлюється жаль з приводу того, що немає коштів, щоб і Холодного перевести в старші лаборанти.

З 01.10.1910р. П.Холодний – вже шановний викладач кафедри. Цікаво на Холодного проілюструвати ставлення директора КПІ до викладачів. А саме:

Господину Преподавателю Института П.И. Холодному

Государь Император по предложению моему и удостоению Комитета и о наградах Всемилостивейше соизволил пожаловать Вам ко дню Св.Пасхи 1912г., за отлично-усердную службу орден Св.Анны третьей степени.

О такой Монаршей милости имею честь уведомить Вас и препроводить при сам орден:

Директор Ин-та, проф.И.Жуков

Делопроизводитель В.Ковальский
В 1918р. П.Холодний був відряджений в Міністнрство Нородної Освіти.

О.М Динник проводив заняття в фізичній лабораторії до листопада 1907р. А далі за проханням проф.Тимошенка Диннику було доручені заняття в лабораторії опору матеріалів, а з 22.09.1908р. тому доручено проведення і практичних занять по опору матеріалів. Далі Динник – вже механік. Завдяки видатним досягненням у цій науці Динник згодом став академіком АН УРСР, а потім – академіком АН СРСР.

Становить інтерес діяльність в КПІ, закрема і на кафедрі фізики Леона Йосифовича Кордимея. З архівних матеріалів дізнаємось про записку директора КПІ В.Кирпічова до Кордища від 08.02.1901р. В ній повідомляється, що його, Л.Й.Кордища, призначають вільнонайманим молодшим лаборантом. В особовій справі Л.Й.Кордища записано, що лаборанту Кордищу дозволяється користуватися бібліотекою Університету Св.Володимира. 15.12.1902р. проф.Де Метц подає Рапорт в Раду КПІ про те, що “молодший лаборант” Кордищ був відряджений за кардон для слухання деякіх курсів з теорії світла, пружності та інших розділів фізики, які особливо цікавили Кордища. По поверненню Кордищ представив звіт про свої заняття в Берліні у професора М.Планка по електромагнітній теорії світла і про свою участь в наукових семінарах. Окрім того, Л.Й.Кордищ самостійно розібрав два питання з теорії пружності. За тим Кордищ поїхав у Париж, де ознайомився з облаштуванням багатьох лабораторій, що не можна не визначити корисним не тільки особисто для нього, але й для нашого Інституту, в фізичний лабораторії якого він бере участь як керівник по по механічному відділу. На основі всього сказаного я думаю, що дозволене Л.Й.Кордищу відрядження досягла своєї цілі і відана йому допомога 150 рублів принесе свою користь. Ознайомлення зі звітом Кордища, що міститься в Київському міському архіві про його заняття в професора М Планка свідчить про глібку ерудицію та критичний розум.

З наведеного рапорту Де Метца ясно, що йшлося про выдрядження Кордиша за кордон було ініційоване дирекцією КПІ. В нашому розпоряджені немає чітких данних про його науково-педагогічну діяльність. З його особової справи випливає, що лише в 1910р. він був призначений штатним викладачем фізики, а 19.07.1910р. фізико-математичний факультет Університету Св.Володимира ходотайствує перед директором КПІ про допущення викладача КПІ магістранта Л.Й.Кордища до читання лекцій з фізики в університеті як приват-доцента. Очевидно, Кордищ суміщав роботу в обох вищих закладах.

З довідки Директора КПІ від 06.02.1914р.: “Надворный советник Леон-Марьян Иосифович КОРДЫШ по расторжению Господина Министра Торговли и Промышленности командирується за границу на два года съ 01 января 1914 года для подготовки къ профессорской деятельности…”

Після повернення з закордонного відрядження Кордиш на кафедрі фізики вже більше не працював: не було вакантних місць. Кордишу було присвоєно звання професора і він перейшов на викладання математики на Інженерному факультеті. В анкеті від 22.05.1926р. для осіб, що працюють не за спеціальністю про Кордиша сказано:

а) основна спеціальність – фізика; б) стаж по основній спеціальності – 25 років; в) по якій спеціальності працює в даний час і яку посаду посідає: математика, механіка, електроніка, радіотехніка; д) причини зміни основної професії – неможливість отримати заняття по своїй спеціальності – фізиці.

Зазначимо, Л.Кордиш написав перший в історії КПІ підручник з теоретичних актів електротехніки.

Для ілюстрації наукових інтересів Л.Й.Кордиша приведено лише декілька назв його праць:


  1. Дисперсія білого світла (1913р.)

  2. Аномальне явище Зеемана (1915р.)

  3. Електротехніка. Основи теоретичні ДВУ (1927р.)

  4. Физические основы высокочастотной связи (разом з Р.В.Телесниным) (1934р.)

На закінчення розповіді про Л.Й.Кордища приведено його ось таку


заяву:

“Ректору КПИ

В виду того, что КПИ нашел возможным выступать против моей кандидатуры в ВУАН*, выставлены и поддержаны мотивы абсолютно не правильные и совершенно противоречивые моей пролетарской идеологии, я, после 28-летней работы в КПИ, не считаю возможным далее в нем работать.

Август Л.Кордиш



  1. Член-корреспондент Украинской Академии наук

Член-корреспондент Краковской Академии наук “


Резолюція ректора: Боброва – звільнити за власним бажанням.


* ВУАН – Всеукраїнська Академія Наук

Такий фінал в діяльності Л.Й.Кордища в КПІ не є випадковим. Написання цієї заяви припав на початок періоду проголошеного ідеолагами радянської влади т.з. “Загострення класової боротьби в період соціалістичного будівництва, закликаві до класової діяльності. А з особових справ Л.Й.Кордища дізнаємося, що Кордищ в дореволюціонний період належав до дворянського стану.

Період війни 1914 – 1918 р.р. і громадянської війни до 1921р. важко відбівся на стані кафедри і лабораторії. В Інституті був розташований війсковий госпіталь.

Проф. Де Метц читав курс до осені 1919р..Під час виїзду Де Метца до Саратова в 1916р. читання курсу було доручено проф.Ч.П.Бялобжевському. Восени 1919р. професором фізики був Б.І.Среднєвський (академік, зав.секції меторології і фізичної географії). Після відмови проф.Среднєвського з жовтня 1920р. об”єднана президія факультетських Рад доручила читати курс доцентові М.А.Лінниченку. Навесні 1921р. організаційною Радою Політехнічного Інституту на кафедру фізики був обраний О.Г.Гольдман, який почав свою роботу в КПІ в 1918р. Крім фізики, О.Г.Гольдман читав для студентів електро-технічного факультету спецкурс електрики та магнетизму. Для студентів-хіміків А.Є.Любанський читав курс спектроскопії та радіохімії.

Все ж не зважаючи на розруху, час з 1921 по 1930р. був позначений поступовим відродженням і подальшим розвитком кафедри і лабораторії. Відновлення затримувалося тим, що в осені 1922р. в лабораторії була відібрана оптоко-механічна майстерня, а в 1913р. було забрано механіка. Та все ж в лабораторії були поставлені нові роботи. Кафедра зуміла добитися повернення приміщень, яки вона мала в довоєнний час, почилось поповнення новими приладами, виписаними з-за кордону.

В 1922 році, коли кафедру очолив професор О.Г.Гольдман персональний склад кафедри був наступний:

Зав.кафедрою проф.Гольдман ,

Зав.секції фіз.географії академік Б.І.Любанський,

Дійсний член секції фізики доц.А.Є.Любанський,

Дійсний член секції фізики Н.А.Лінниченко,

Науковий співробітник Г.Н.Губарев,

Аспірант Л.Я.Шпірум,

Кандидат в аспіранти П.С.Тартаковський,

Кандидат в аспіранти (на той час ще студент Університету) В.Є.Лашкарьов.

Два останніх згодом стали відомими вченими.

07 червня 1923р. новим членом кафедри став В.П.Лінник, який разом з Г.Н.Губаревим, Н.А.Лінниченком та Т.С.Руденко лабораторними роботами студентів.

Згодом В.П.Лінник показав себе як видатний вчений в галузі прикладної, фізичної та астронамічної фізика і став дійсним членом АН СРСР.

Восени 1923р. в Києві появився Закордонна Наукова література. Значним стимулом для посилання наукової роботи було також приєднання до Політехнічного інституту Науково-дослідної кафедри фізики.

О.Г.Гольдман разом з своїм учнем С.І.Качуровським досліджував електричні розряди на поверхні діелектриків.

Про одержані факультетів було доповіджено на засіданні 2-го Відділу Української академії наук.

Академік А.Є.Любанський досліджував виділення з повітря складових частинок, що особливо легко дифундують.

Н.А.Лінниченко зумів здобути вольтову дугу, що стійко горить у сильно магнітному полі, що може бути використано для вивчення ефекту Зеемана в спектральних лініях на смугах.

В 1930р. КПІ був розділений на окремі інститути. Кафедра разом з фізичною лабораторією відійшла до Київського енергетичного інституту (КІЕ). Одночасно науково-дослідна кафедра була реорганизована в науково-дослідний інститут фізики АН УРСР і переїхала в нове приміщення. До того ж велика кількість цінних і найновіших приладів було передано з фізичної лабораторії в науково-дослідний інститут фізики, що зробило неможливо продовжувати ноукову роботу на кафедрі. Влітку 1934р. було організовано Київський індустріальний інститут (КІІ). Великих зусиль довелося докласти для відновлення фізичної лабораторії.

Для допомоги студентам у проведені ними лабораторних занять колектив кафедри (І.В.Солодовник, В.І,Лицько, Г.П.Проценко, Н.Н.Селейкин) під редакцією професора Г.Н.Губарева написав книгу “Лабораторні роботи по фізиці”, яка вийшла першим виданням у вересні 1937р. у виданніДержавного науково-технічного видавництва України. Для допомоги студентам в іншій роботі над теоретичним курсом фізики і виробленню уміння розв’язувати фізичні задачі, доцент І.В.Солодовник написав методичний посібник “Системи одиниць фізичних величин і застосування їх до розв’язання задач.

На 01 січня 1939р. фізична лабораторія мала за інвентарним списком 1084 номери приладів.

В 1934р. всі інститути, на які в 1930р. поділили КПІ, знову було об’єднано Київський індустріальний інститут, якому пізніше було повернене його попередню назву – Київський політехнічний інститут.

За станом на 1939р. склад кафедри був таким:

Зав.кафедрою проф.Г.Н.Губарев, доц.І.В.Солодовник, в.о.доцента С.В,Савченко, асистенти: Б.С.Дайчман, В.Т.Лоцько, Ш.Г.Полонський, Г.П.Проценко, К.А.Плющ-Чайковська, Н.Н. Семойкін, М.П.Филипович, Л.Ф,Чайковський, стар.лаборант А.М.Кінщель, лаборант Е.Р.Піханов, лаборант М.П.Холодник, лаборант-механік А.О.Журавський, препараторі А.М.Беднаржевська, М.С.Харкун.

З перелічених тут найстаршим працівником кафедри були проф.Г.Н.Губарев (працював з 1912р.) і лаборант Е.Р.Піханов, який працював від часу заснування КПІ.

У 1929р. перейшов у новостворений на базі науково-дослідної кафедри КПІ Інститут фізики АН України, який віін і оголосив. Разом з ним кафедру фізики залишили такі відомі вчені, як В.Є.Лошкарьов, С.Д.Герцрікен, Н.Д. Маргуліс, які пізніше стали проведними фізиками України. Так, С.Д.Герцрікен успішно досліджував дифузію в металах та сплавах, дефекти в кристалах. В.Є.Лошарьов, ще будучи аспірантом КПІ, під керівництвом В.П.Лінника, вивчав дифракцію і розсіяння рентгеновських променів. Процвітав і як теоретик. Значний вклад В.Є.Лошкарьов вніс у дослідження властивостей напівпровідників. Згодом В.Є.Лошкарьов очолив Інститут напівпровідників АН УРСР. В 1945р. був обраний в академіки АН УРСР.

Н.Д.Маргуліс став відомим своїми дослідженнями фотоелектронної емісії, вторинної електронної емісії, низькотемпературної плазми . Був обраний член-кореспондентом АН УРСР.

Отже після відхібу висококласних спеціалістів разом з лабораторним оснащенням для кафедри фізики настав важкий час, зважаючи й на те, що контингент студентів неухильно зростає. Та завдяки енергійним заходам колективу кафедри, вдалося пересилити кризовий стан і налагодилося нормальний навчальний процес. Така стабільна ситуація тривала до початку ВВВ 1941р.

У червні 1941р. в інституті навчалося 3000 студентів. Частина їх була мобілізовано в армію. На початку липня 1941р. розпочилася евакуація інституту до Ташкенту, яка привела до середини серпня. Деякі викладачі, за станом здоров’я не евакувалися.

У серпні 1941р. інститут об’єднався з Середньоазіатським індустріальним інститутом (САІІ). Там кафедру фізики очолив доцент С.П,Литвиненко. Про нього нам відомо, що в 1932-34р.р. він був доцентом Агрохімічного інституту в Києві. Мав спільні друковані праці з К.Д.Синельниковим, Н.В.Курчатовим та А.К.Вальтером, а також з О.Г.Гольдманом. після закінчення війни працював у львівському Держуніверситеті. Нам, на жаль, не відомо, хто з наших Київських членів кафери фізики КПП входив до складу кафедри, очолювані С.П. Литвиненком в САІІ. Але знаємо, що проф.І.Д.Файндман, який після реевакуляції очолив кафедру фізики КПІ, в Ташкенті займався питаннями автоматизації контролю в машинобудуванні. Областю його наукових інтересів була метрологія.

Після повернення нашого інституту з Ташкента на кафедрі працювали: М.П.Філипович, І.Д.Файнерман, А.С.Богданович, Д.С.Генхман, А.Д.Моргуліс, Р.Я.Боробкіхман, В.Г.Лоцько, М.М.Єжов, Ю.Т.Сандер, ст.навч.майстер А.О.Журавський, О.М.Беднаржевская, доц.С.В.Савченко, лаборант-демонстратор В.С.Зорич, лаборант В.Кряченко, лаборант Н.П.Іллєнко.

На долю цих осіб випала фактично з руїн відновлювати старі лабораторні роботи і ставити нові, складати до них інструкції. Проф.І.Д.Файнзлом керував кафедрою до 1948р. Він був ініціатором створення в КПІ інженерно-фізичного факультету, з відділенням фізики металів, фізики діелектриків і напівпровідників та технічної електроніки .

Для забезпечення повноцінної теоретичної бази для студентів інженерно-фізичного факультету була створена кафедра теоретичної фізики. Її очолював відомий фізик-теоретик професор Адріан Анатолійович Смірнов. Спектр наукових інтересів А.А.Смирнова досить широкий: від квантової нелінійної електродинаміки до теорії впорядковуваних сплавів. До читання спецкурсу А.А.Смірнов залучав наукових працівників АН УРСР. На кафедрі теорфізики працював також молодий випусник Київського унівеситету Володимир Стефанович Маткевич, який читав лекції зі статистичної фізики та проводив практичні заняття. Крім педагогічної роботи виконував наукову роботу в області фізики твердого тіла.

Вихованці інженерно-фізичного факультету КПІ високо цінувались в різних наукових інститутах. Серед них названо, також провідних учених АН УРСР як В.В.Немошкаленко, Ю.В.Найдич, І.В.Мільман, В.М.Пан.

На жаль, в 1952р. інженерно-фізичний факультет був розформирований і його кафедри були передані іншим факультетам. Проф.А.А. , маючи в КПІ аспірантів, пропроцював ще на кафедрі фізики ще деякий час.

Як сказано вище, з 1944р. на чолі кафедри стояв проф.І.Д.Файндіман. в 1948 році обов’язки зав.кафедри виконував ст.викладач М.П.Філіпович. в цей період інститут помірно розширився, обсяг роботи на кафедрі значно збільшився. Склад кафедри почав зростати. В 1950 році в число асистентів були зараховані чотири випускника різних факультетів: В.С,Руденко, М.С.Ільченко, А.С.Бондарев, Ю.Фіалка. на кафедрі фізики вони попрацювали один рік і перейшли на інші кафедри, що відповідали їхнім спеціальностям.

В цей первод на кафедрі наукова робота не проводилась.Функціонували біль менш регулярно методичний та філософський семінар.

В 1952-54р.р.кафедрою завідував П.К.Кабушкін. Був вельми діловим керівником колективу, контролював педагогічний процес, слідкував за станом навчальних лабораторій. Наукові його роботи були присвячені астрофізиці. Але дол наукової роботи нікого з членів кафедри не залучав. Його основна робота була в іншому навчальному закладі.

В 1954р. кафедру зайняв …Левашов. Вузька спеціальність – фелетивістська електродинаміка. До наукової роботи нікого з викладачів не залучав.

Доцент Д.С.Гейхман залучила до стальних досліджень електричних властивостей селену асистентів Романкевича В.М. та В.Г.Сидякіна. Пізніше Сидякін захистив кандидатську дисертацію.

В 1954році на кафедрі почав викладати доц. О.М. Страшкевич, чудовий лектор і видатний спеціаліст з електронної оптики, автор численних наукових статей і монографій.Залучив до наукової роботи асистентіа Ю.Д.Мірошниченка. Протримався в КПІ недовго: пішов в інший ВНЗ, в якому був більший щанс одержати квартиру. Ще раніше з таких же міркувань покинув кафедру доцент С.В.Савченко. Ще й сьогодні можна зустрінути викладачів КПІ (серед них і далеко не молоді професори) , які з теплотою згадують про чудові лекції С.В.Савченка.

Пішов від нас і В.С.Машкевич. Перейшов на наукову роботу в інститут Фізики АН УССР. Пішов щоб через 30 років повернутися на кафедру, але вже видатним ученим, доктором фіз-мат.наук,автором значної кількості наукових статей, монографій з теорії твердого тіла, кінетика лазерних процесів, фундаментальних питань сучасної фізики.

В 1956р. кафедру очолив професор Микола Петрович Калабухов і керував нею до 1972р. Завдяки його енергічним заходам при КПРІ було створена Проблемна фізична лабораторія, в якій досліджувались електричні та статичні властивостінапівпровідників та діелектриків. Основними об’єктами досліджень були кристали карботу кремнію та …………-галогенні кристали.

При лабораторії функціонувала кріогенна станція у створенні якої велика заслуга Н.П.Калабуха та інженера М.А.Свертоки.Зріджений азот використовувався для експериментів при 78К. ,,,,,,,,, для оптичних вимірювань були сконструйовані і виготовлені викладачами кафедри, які вивчали спектри поглинання та випромінювання кристалів.

Зріджений азот лабораторія постачала іншим закладам, наприклад, медичному інститутові.

Викладчі кафедри, які досліджували властивості ………галагенних кристалів власноруч зібрали установку для вирощування цих кристалів.

Під керівництвом М.П.Калабухова функціонували два наукових семінари: один по широкозонних напівпровідників, другий по ……галогенних кристалах.

Результати досліджень доповідалися на наукових конференціях інститутського, республіканського та всесоюзного масштабу, наукові статі публікувалися (і були цитовані) в різних наукових публікаціях, в тому числі – іноземних.

На кафедрі проходили стажування та переддипломну практику прадставники інших ВНЗ, зокрема з Болгіріїї та Грузії.

З часу заснування кафедри вперше було виконано та захищено ряд кандидатських дисертацій (В.Г.Сидякін, П.О.Юрачківський, П.К.Горбенко, В.П.Бригінець, А.О.Ковтун, Ю.Б.Єрмолович). Цінні результати були одержані В.К. Ковальович, який досліджував спектри поглинання та люмінісентні кристалів KCl:En/

Вагомі результати були одержані В.П.Черкашиним, Р.Є.Бублеєм, Ю.А.Сікорським та А.С.Богдановичем, які досліджували оптико та електричні властивості галогенів срібла та …….-галогенів кристалів.

М.П.Калабухов ініціював створення установки ЕПР. ЇЇ монтаж було завершено групою членів кафедри (М.М.Єтов, А.М.Патьоха, М.Тронько, А.І.Телятник). Нажаль виготовлена установка, на яку пішло багато праці та коштів, залишилася незапитаною. М.П.Калабухов пішов на пенсію, група ЕПР розпалася, кімнату ,в якій знаходилась установка, було забрано, сама установка розібрана, її фундаментальна складова - електромагніт – було закопано в землю, мовляв для укріплення фундаменту під лазер під установкою. Все це сталося після розділу кафедри на три окремі.



М.П.Калабухов дбав про стан навчальних лабораторій. Це за його ініціативи на заводі були створені оборотні маятники, які ще й досі використовуються в механічній лабораторії. За його розрахунками на одному з заводів була відлита т.зв. гірка Обретмова – основна складова частина установки, що моделював знамениті досліди Резерфорда по розсіюванні альфа частинок на атомних ядрах. Та після відходу М.П.Калабухова установка безслідно щезла. Так само загадково щезла виготовлена ст.викладачем А.М.Патіохою установка по вимірюванню теплопроводності ………….

З середини 60-років по 1972р. на кафедрі плідно працював доцент В.Я.Зевін, фізик-теоретик. Він керував науковою роботою молодих спеціалістав. Завдяки В.Я. Зевіну був налагоджений плотний науковий зв’язок кафедри фізики з інститутом напівпровідників АН УССР. Під керівництвом В.Я.Зевіна було виконана й захищена кандидатська дисертація Б.А.Новоминського.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка