Джерела земельного права. Правові основи земельної реформи і земельного права



Скачати 76.67 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір76.67 Kb.
Тема: Джерела земельного права. Правові основи земельної реформи і земельного права.

План:



  1. Поняття і класифікація джерел земельного права.

  2. Конституція України як джерело земельного права.

  3. Земельний кодекс України – основне джерело земельного права. Лісовий, Водний, Гірничий, Адміністративний, Цивільний й інші кодекси – як джерела земельного права.

  4. Підзаконні акти як джерела земельного права.






1. Джерелами земельного права є нормативно-правові акти органів державної влади та місцевого самоврядування, які містять загаль­нообов'язкові правові вимоги, норми, правила, шо регулюють еко­номічні й екологічні суспільні відносини у галузі використання та охорони земель і розраховані на багаторазове застосування. Це засіб встановлення нових, зміни або скасування раніше прийнятих земельно-правових норм. Вони є формою вияву і закріплення зе­мельної політики держави як важливого фактора, що впливає на формування і розвиток юридичних інститутів у сфері правового ре­гулювання земельних відносин.

Класифікація джерел земельного права дає можливість макси­мально ефективно аналізувати їх і застосовувати на практиці. Вона може бути проведена за низкою підстав.

За юридичною силою джерела земельного права поділяються на закони і підзаконні нормативні акти. Закони мають вищу юридич­ну силу і тому посідають чільне місце в ієрархічній структурі зако­нодавства. Всі інші нормативні акти, що видаються на основі, з метою розвитку законів і на виконання їх вимог, звуться підзаконними.

За предметом регулювання джерела підрозділяються на за­гальні та спеціальні. Загальні характеризуються широким, тобто таким, що охоплює як земельні, так й інші суспільні відносини, предметом регулювання. До таких актів належать, зокрема, Кон­ституція і Закон України від 25 червня 1991 р. „Про охорону на­вколишнього природного середовища”. Спеціальні джерела — це акти, повністю присвячені питанням використання і охорони зе­мель (ЗК, закони України „Про плату за землю”. „Про оренду землі” та ін.).

За характером правового регулювання джерела поділяються на матеріальні та процесуальні. Перші містять матеріальні норми пра­ва, що встановлюють права, обов'язки і відповідальність учасників відповідних відносин. Другі регулюють процесуальні відносини у сфері використання та охорони земель.

За формою законодавчого акта розрізняють кодифіковані дже­рела й ті, що не є такими. Кодифіковані — це нормативні акти, які відзначаються високою якістю і рівнем систематизації та є ос­новними у тій чи іншій галузі права. Такими земельними ко­дифікованими актами є ЗК, закони „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про плату за землю”, „Про оренду землі” та ін.

Систему джерел земельного права утворюють Конституція; міжнародні конвенції, багатосторонні міждержавні угоди й двосто­ронні договори; закони; декрети Кабінету Міністрів; укази і розпоря­дження Президента; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів; нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; нормативні акти місцевих органів виконавчої вла­ди й місцевого самоврядування; локальні нормативно-правові акти.

У теорії права загальновизнаним є виділення звичаїв як неписа­них джерел права, що характеризуються невпорядкованістю, мно­жинністю і різноманітністю. Вони можуть визнаватися як джерела регулювання земельних суспільних відносин і санкціонуватися дер­жавою. Зокрема, у главі 17 ЗК регламентовано правила добросусідства, які являють собою традиційно сформовані відносини між суміжними землекористувачами, пов'язані з використанням належних їм земельних ділянок і межових споруд з урахуванням обопільних інтересів сторін.

Одним з найважливіших джерел права є договір. Згідно зі ст. 41 ЦК це угода двох чи декількох осіб, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. За сучасних умов роль договору як джерела права постійно зростає, що обу­мовлено бажанням сторін врегульовувати взаємні права й обов'яз­ки без будь-якого адміністративного диктату. На відміну від інших джерел права договір укладається на принципах рівності, незалежності та вільного волевиявлення сторін, а також їх майно­вої відповідальності за порушення зобов'язань. Одна з основних особливостей договору полягає в тому, що він може бути як пе­редбачений, так і не передбачений законодавством. Основні ви­моги до форми, змісту і предмета договору закріплені в ЦК. Земельний кодекс, Закон „Про оренду землі” та деякі інші земель­но-правові акти детальніше регламентують зміст цивільно-право­вих угод, пов'язаних з земельними ділянками, що обумовлено специфікою землі як особливого виду майна, з приводу якого ви­никають договірні відносини.

2. Конституція, як Основний Закон нашої країни, має найвищу юридичну силу, а її норми є юридичними нормами прямої дії. Во­ни становлять юридичну основу формування і функціонування національної правової системи, а отже є фундаментальними джере­лами усіх галузей права, у тому числі й земельного.

Усі конституційні норми, що регулюють відносини, пов'язані з використанням і охороною земель, можна поділити на чотири ос­новні групи:

1) положення, які встановлюють основи правового режиму землі як природного об'єкта і природного ресурсу;

2) положення, що закріплюють право громадян на землю;

3) положення, які визначають компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування щодо використання та охорони земель;

4) положення, що закріплюють: право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля; на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, що не може бути засекрече­на (ст. 50); правосуб'єктність держави у сфері охорони довкілля, тобто її обов'язок забезпечувати екологічну безпеку і підтримувати екологічну рівновагу на території нашої країни (ст. 16); обов'язок кожного громадянина не завдавати шкоди природі, відшкодовува­ти завдані ним збитки (ст. 66); відповідальність власника за погіршення екологічної ситуації і природних якостей землі (ч. 7 ст.41).


3. Основними джерелами земельного права є закони, які можна підрозділити на кодифіковані й ті, що не є такими, а також на за­гальні та спеціальні.

ЗК України є загальногалузевим кодифікованим актом, що ста­новить основу чинного земельного законодавства, яке його розви­ває і доповнює.

Земельний кодекс — це базовий (стрижневий) акт, підґрунтя усієї системи земельно-право­вих норм.

ЗК складається з десяти розділів, які включають 212 статей. Це комплексний нормативно-правовий акт, що охоплює широке коло норм, які закріплюють основні положення, пов'язані з режимом використання і охорони земель, складом і цільовим призначенням останніх, правами й обов'язками власників землі і землекористу­вачів. Він регламентує питання набуття і реалізації прав на землю, гарантії цих прав, визначає компетенцію органів управління і кон­тролю у галузі використання і охорони земель, відповідальність за порушення земельного законодавства.

Існують також загальні закони комплексного характеру, що харак­теризуються охопленням великого масиву суспільних відносин, у тому числі земельних. До них належать закони від 7 лютого 1991 р. „Про власність”, від 10 листопада 1994 р. „Про транспорт”, „Про охорону навколишнього природного середовища”, від 20 грудня 1991 р. „Про селянське (фермерське) господарство” (в редакції За­кону від 22 червня 1993 р.) та ін. Важливими джерелами земельного права є спеціальні закони. До них можна віднести, наприклад, закони від 16 червня 1992 р. „Про природно-заповідний фонд України”, від 5 жовтня 2000 р. „Про курорти”, від 14 січня 2000 р. „Про меліорацію земель” та ін.


4. Безпосередніми джерелами регулювання земельних відносин підзаконного характеру є постанови Верховної Ради України. До них належать, наприклад, постанови від 18 грудня 1990 р. „Про земель­ну реформу” і від 13 березня 1992 р. „Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”.

Укази і розпорядження Президента України, пов'язані з системою джерел земельного права, стосуються певних відносин або об'єктів. Вони обов'язкові для виконання на всій території нашої країни. Ці укази і розпорядження не повинні суперечити Конституції і зако­нам, а також один одному. Укази Президента можна поділити на: звичайні і надзвичайні. Надзвичайними є укази, видані відповідно до п. 4 Перехідних поло­жень Конституції. Звичайні укази приймаються відповідно до ст. 106 Конституції. До них належать укази від 29 грудня 1993 р. № 612/93 „Про при­ватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мас­тильні матеріали виключно населенню”, від 10 листопада 1994 р. № 666/94 „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва”, від 3 груд­ня 1999 р. № 1529/99 „Про невідкладні заходи щодо прискорення, реформування аграрного сектора економіки” та ін.

Основний обсяг земельно-правових норм міститься у постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України вищого органу в си­стемі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 117 Конституції він приймає нормативно-правові акти на підставі й на виконання Конституції, законів, указів і розпоряджень Президента, що є обов'язковими до виконання.

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють управлінські та контрольні функції в галузі викорис­тання й охорони земельних ресурсів. Ці акти мають відповідати за­конам, указам і розпорядженням Президента, постановам і розпо­рядженням Кабінету Міністрів, інакше вони не матимуть законної сили і не вважатимуться джерелами земельного права.

Центральним органом виконавчої влади у галузі використання і охорони земель є Державний комітет України по земельних ресур­сах (Держкомзем).

У межах своєї компетенції Держкомзем розробляє і затверджує інструкції, методики, правила й інші нормативні акти між­відомчого (міжгалузевого) значення.

Нормативно-правові акти у сфері регулювання земельних відносин зі спеціальних питань можуть прийматися Держкомземом разом з Дер­жавним комітетом України з будівництва та архітектури (Держбуд), державними комітетами України по водному господарству (Держводгосп) і лісового господарства (Держкомлісгосп), Міністерством аграр­ної політики України (Мінагрополітики) та іншими відомствами.



Міжвідомчою компетенцією у галузі використання та охорони земель й інших природних ресурсів володіє Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів).


На головну
презентація
Заняття №3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка