Діяльність психологічної служби з профілактики І корекції алкоголізму та наркоманії серед неповнолітніх



Сторінка8/21
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.81 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21

3.2.3. Психокорекцій на робота з молодшими школярами


Як вже зазначалося, діти з алкогольне узалежнених сімей ду­же часто зазнають труднощі в навчанні. Здебільшого, це пов'язано з особливостями їхнього психічного розвитку: затримка психічного розвитку, синдром дитячої гіперактивності, когнітивний дефіцит, невротичні прояви тощо. У цьому разі таким дітям необхідні спеціа­льні психокорекційні заходи.

Наприклад, для дітей із затримкою психічного розвитку або наявністю когнітивного дефіциту організують спеціальні заняття з розвитку сенсомоторики, пам'яті, уваги, інтелекту; проводять тре­нінг навичок, заняття з розвитку мови, приділяють увагу формуван­ню мотивації досягнення й адекватної самооцінки.

Для дітей невротизованих або тих, у кого проявляються риси психопатичного розвитку, потрібні спеціальні психологічні впливи, спрямовані на зміну негативних особливостей особистості, що утво­рилися.

Застосування психологічної корекції в роботі з молодшими школярами має ряд особливостей, пов'язаних зі специфікою дитячо­го віку: високою емоційною чутливістю дітей, недостатнім рівнем абстрактного мислення.

При дослідженні загальнопсихологічних особливостей учнів цього віку слід перш за все звертати увагу на рівень інтелектуальної зрілості, особливості їхньої уваги та працездатності, наявність шкільної тривожності.

Молодший школяр часто має ускладнення в формулюванні своїх думок і почуттів, однак може розповісти про конфлікти з вчи­телем, однокласниками, про свої острахи; або це може відображати­ся в його поведінці. Оскільки потреба в психологічній корекції по­ходить від одного з батьків або вчителя, необхідно перед початком психокорекційної роботи розпитати дитину та з'ясувати її ставлення до згаданої проблеми: «Кажуть, що ти занадто часто б'єшся, чи ти не хотів би спілкуватися з дітьми якось по-іншому?», «Здається, ти трошки боїшся ходити до школи, може, тобі буде приємніше, якщо ти зможеш ходити до школи з задоволенням?» тощо.

Після правильного встановлення контакту в ході діагностики дитина рідко відмовляється від спільної роботи з психологом під час корекції. У випадку категоричної відмови дитини від роботи над якоюсь проблемою (поставленою батьками або вчителями) необхід­но припинити всі спроби прямого впливу та працювати з дорослими, з їхнім ставленням до цієї проблеми.

Ознаками успішного вирішення проблеми можуть бути зміни емоційного стану дитини («Я більше не буду боятися уроків матема­тики» тощо) або її поведінки («Я більше не б'юся з однокласника­ми», «Я можу не лаятися з товаришами» тощо). Важливо, щоб усі учасники психокорекційних заходів сприймали ці ознаки однознач­но та раділи успіху, а не висували одразу ж всю решту проблем. Не­обхідно домовитися з дорослими, щоб вони не висловлювали фраз, таких як: «Так, тепер ти, здається, не б'єшся, але однаково діти тебе не люблять...»

Для розв'язання кожної проблеми психолог повинен уявляти собі як мінімум 3-4 різних шляхи й ознайомити з ними дитину. «Що б тобі було приємніше та цікавіше - слухати історії або займатися в групі дітей? Писати твори та малювати картини або, може, грати в різноманітні ігри?» Це настроює дитину на співробітництво та надає психологу можливість працювати найефективніше, використовуючи позитивне емоційне ставлення дитини до визначеного виду психо­корекції.

Під час проведення психокорекційних заходів необхідно по­стійно спостерігати за емоційним станом дитини. Бажано, щоб усе, що робить психолог, сприймалося нею як цікава гра. Потрібно по­стійно заохочувати, «святкувати» будь-який успіх дитини, її просу­вання в бажаному напрямку: «Ти мене дуже порадував вчора! Я ба­чила, як ти сперечався з Петром у коридорі, тобі хотілося битися, але ти утримався. Це чудово! Як тобі це вдалося?»

Якщо будь-яка дія психолога зіштовхується з протидією дити­ни або викликає у неї негативні емоції (нудьгу, роздратування, гнів, почуття провини) - це помилка психолога. У цій ситуації слід не­гайно припинити ці дії або висловлювання, сказати дитині про її по­чуття, підтвердити їх «нормальність» і почати інші, більш успішні дії. «Мені здається, що тобі неприємно слухати це оповідання. Так? Ну що ж, я теж не завжди з цікавістю слухаю оповідання. Може, краще помалюємо? Або займемося фізкультурою?»

У мові психолога, особливо коли він працює з молодшими школярами, неприпустимі слова «ти повинен», «ти не можеш», «це обов'язково потрібно»; замість цього бажано використовувати вира­зи типу: «давай спробуємо», «зробимо, якщо хочеш», «ти можеш навчитися цьому...»

З усього можливого арсеналу психокорекційних заходів бажа­но якомога ширше використовувати методи групової та індивідуа­льної ігрової терапії, малювання, вигадування та показ казкових іс­торій (які виражають сутність і розв'язання проблеми в метафорич­ній формі).

Після успішного завершення роботи, дитину слід попередити, що те, що її непокоїло (дратівливість, острах тощо), може ще вини­кнути кілька разів, а вже потім зникнути зовсім. Дитині треба сказа­ти, що виникнення небажаних станів обов'язково нагадає їй про ми­нулі заняття і вона знатиме, що робити. Бажано домовитися про по­дальші зустрічі з дитиною та проводити динамічне спостереження за нею. У випадку виникнення нових проблем або посилення тих, що були, бажано якомога раніше знову почати психокорекцію з прохо­дженням тих самих кроків.

У випадку, якщо корекція виявилася невдалою, тобто негати­вні прояви не змінилися або посилилися, слід повернутися до фор­мулювання проблеми. Ті скарги, що були заявлені як проблема ди­тини, можуть бути тільки «верхньою частиною айсбергу». Напри­клад, мати формулює проблему так: «Він гуляє до ночі, а сідає за уроки тільки в моїй присутності». Бажані зміни - самостійне приго­тування сином уроків. Психолог повинен точно з'ясувати психоло­гічний механізм такої поведінки: недостатня самостійність, відсут­ність учбової мотивації, захопленість чимось іншим, страх самотності тощо. Якщо на цьому етапі припущено помилку, то вся подальша робота спрямовується невірним шляхом.

Мета корекції, яка формулюється батьками або вчителем, мо­же бути неприйнятною для дитини, не співпадаючою з її особистісними або психофізіологічними особливостями. Наприклад, учитель­ка хоче навчити дитину з синдромом гіперактивності сидіти неру­хомо на протязі всього уроку. В цьому випадку потрібна робота з мотивацією вчительки.

Одною з можливих причин недостатньої успішності корекції може бути вибір неадекватного методу її проведення. Наприклад, діти з ускладненнями в міжособистісному спілкуванні потребують довгої індивідуальної роботи з психологом, перш ніж їх можна включити до групових занять. Початок роботи з ними в групі без попередньої індивідуальної психотерапії може викликати посилення психологічної напруги та негативних емоційних і поведінкових реа­кцій.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка