Діяльність психологічної служби з профілактики І корекції алкоголізму та наркоманії серед неповнолітніх

3.2. Психокорекція алкоголізму та наркоманії.

3.2.1. Психологічна допомога дітям із сімей, узалежнених від алкоголю

У молодшому шкільному віці в поле зору професіоналів потрапляють тільки ті діти, де прояви наслідків алко­голізму батьків (або одного з них) настільки серйозні, що стають наочними.

Найперш за все таких дітей слід оточити турботою, й увагою. Слід пам'ятати, що навіть якщо вони дуже добре поводяться та на­вчаються, їхня психіка, безумовно, травмована та постійно потерпає від перенапруження. Тому будь-яке необережне зауваження, нетак­товне звернення вчителя, навіть жалість і співчуття оточуючих мо­жуть тяжко переживатися ними, викликаючи непередбачені наслід­ки.

Педагогам слід подбати про те, щоб така дитина мала справу за своїми уподобаннями (заняття в гуртках, секціях). Слід допомог­ти їй зайняти належне місце в колективі класу (дати їй цікаве та по­важне громадське доручення, яке дитина буде спроможна виконати, допомогти потоваришувати з однокласниками). Треба слідкувати, щоб така дитина не відставала в навчанні (організувати допомогу або, якщо потрібно, надати можливість готувати уроки в школі то­що), нормально харчувалася.

Особливу увагу слід приділяти таким дітям під час шкільних канікул, на свята. Наприклад, організатор з виховної роботи може об'єднати таких дітей із різних класів для спільних екскурсій, подо­рожей, розваг, щоб відволікти від негативних домашніх вражень. Школі необхідно турбуватися в першу чергу про літній відпочинок дітей з сімей, де існує проблема алкоголю.

3.2.2. Корекція рольових позицій дитини

Зауважимо, що психологічна допомога зараз ще є малодосту­пною для більшості населення України. Проте допомогти дітям із алкогольної сім'ї може не тільки психолог. Більш того, психокорекційні заняття, які проводить з дитиною психолог, дають більш висо­кий ефект, якщо вони доповнюються педагогічними впливами, спрямованими на ті ж самі цілі. Якщо дитина не відвідує психокорекційні заняття, то вся надія покладається на вчителя або ви­хователя, керівника гуртка, секції тощо. Будь-яка добра людина (су­сіди, батьки однокласника, дальні родичі тощо) може надати допо­могу дитині з алкогольної сім'ї шляхом побудови з нею правильних стосунків та організації (в міру своїх можливостей) її життя.

Оскільки засвоєння дитиною своєї ролі в алкогольній сім'ї відбувається дуже рано, педагог уже в молодших класах може ви­значити, яку роль взяв на себе учень. Зрозуміло, що це можуть бути поки що лише окремі елементи, не завжди однозначні прояви тієї або іншої рольової поведінки; можливі також сполучення різних ролей у поведінці одної дитини. Однак для спрощення викладення тут мова йтиме про ролі в «чистому вигляді».

Проблемна дитина, «жертовний баран», або «бунтівник»

З такою дитиною важко спілкуватися по-доброму. Її вчинки викликають роздратування, гнів, бажання покарати та провчити. Бі­льшість вчителів прагнуть позбавитися таких учнів. Але якщо ви як доросла людина все ж таки вирішите допомогти такій дитині, то спроможіться зрозуміти, що деструктивна поведінка проблемної дитини - це крик про допомогу.

Проаналізуйте свої почуття до «бунтівника» та дайте собі до­звіл признати, що вам важко симпатизувати йому. Будьте відверти­ми зі своїми почуттями. Заперечення ваших справжніх почуттів ли­ше зміцнює систему заперечень, засвоєну дитиною в алкогольній сім'ї. Тому, коли такий учень починає вас дратувати, висловіть свої почуття словами, але тільки обережним і придатним способом. Скажіть йому, що ви гніваєтесь, але не на нього самого, а на те, що він накоїв. Це дуже важливий момент: можна як завгодно критику­вати окремий вчинок, але не можна переносити негативну оцінку на особистість у цілому. Уникайте суворих покарань: головне не тяж­кість покарання, а його неминучість. Найкраще спробуйте виклика­ти в дитини необхідне переживання, звертаючись до її справжніх почуттів, які приховані за фасадом зухвалої поведінки.

Поводячись таким чином у конфліктних ситуаціях, вчитель (вихователь) дає наочний приклад проблемній дитині, як слід пово­дитися зі своїми негативними емоціями. Учень починає розуміти, що людина не повинна заперечувати свої справжні почуття (як її примушують обставини життя в сім'ї), що вона може висловлювати свої (навіть негативні) почуття, але тільки в конструктивній, а не в деструктивній манері. Наприклад, можна висловити свою досаду якоюсь сильною дією (штовхнути боксерську грушу, зім'яти шма­точок пластиліну, бити по подушці), але не можна штовхнути малю­ка, бити собаку, накричати на товариша тощо.

Розвивайте у проблемної дитини здатність до емпатії, уміння розуміти інших людей, поставити себе на їх місце, поспівчувати їм. Така навичка співчування є свого роду профілактикою проти жорс­токості та гніву, що звичайно притаманні «бунтівникові».

Дуже важливим моментом у роботі з дітьми цієї групи є вста­новлення чітких меж дозволеного та правил поведінки. Переконай­тесь, чи знає «бунтівник», які вимоги виставляються до нього, за що він повинен відповідати і яке покарання передбачене на випадок невиконання ним того, що він повинен зробити, або у випадку по­рушення правил.

Чітко та ясно слід промовити вголос, що саме проблемна ди­тина повинна робити й чому. При цьому уникайте негативних твер­джень, намагайтеся обходитися без заперечної частки «не». Напри­клад, учень біжить коридором. Якщо ви скажете йому «не бігай ко­ридором!», то це формулювання, що забороняє, викликає негативне ставлення дитини, бо ви зі своїм зауваженням виступаєте для неї як перешкода в здійсненні наведеної діяльності. Якщо ви скажете:

«Будь ласка, йди спокійно по коридору, інакше ти можеш упасти й вдаритися», то це буде позитивний підхід. Позитивні твердження ефективніші, оскільки тут слова вчителя не виступають як перешко­да, а дають новий напрямок діяльності й, найголовніше, залишають можливість вибору (йти спокійно або упасти та забитися).

Регламентація поведінки в сполученні з логічним обґрунту­ванням вимог і правил обов'язково повинна включати перерахуван­ня санкцій. Учень повинен твердо знати, яке конкретне покарання станеться за порушення певної вимоги. Це необхідно для того, щоб проблемна дитина привчалася відповідати за наслідки своїх дій. То­му принцип неминучості покарання слід виконувати постійно й без­застережно.

Заохочуйте участь «бунтівника» в іграх з чіткими, добре орга­нізованими правилами. Це буде тренування не тільки регламентації поведінки, а й навичок взаємодії з іншими дітьми, уміння будувати свої стосунки та аналізувати їх.

Дуже важливо допомогти «жертовному барану» налагодити стосунки з однолітками. Поставте дитину в роль лідера в такій спі­льній діяльності, де може бути гарантований успіх. «Бунтівники» часто мають добрі організаторські здібності, вони можуть бути ва­тажками, лідерами. Однак через деструктивну поведінку таких учнів ці здібності залишаються незажаданими, оскільки вчителі уникають доручати їм будь-яку справу й взагалі бояться їхнього поганого впливу на інших дітей. Тому «жертовні барани» часто проявляють ці приховані здібності вже в асоціальних угрупуваннях, стаючи ватажками банд.

Й остання, дуже важлива умова. Для того щоб поведінка «бун­тівника» нормалізувалася, йому необхідний максимум позитивної уваги. Хваліть такого учня за будь-яке, навіть незначне, покращання поведінки. За те, що не спізнився сьогодні до школи; за те, що про­явив зацікавленість до уроку (навіть якщо ця зацікавленість продо­вжувалася п'ять хвилин); за те, що не побився з однокласником, хо­ча той явно провокував його, тощо. Особливо слід заохочувати такі вчинки проблемної дитини, коли вона бере на себе відповідальність і виконує те, що пообіцяла зробити.

Нагадаємо, що дитина-«клоун» живе подвійним життям. Під маскою легковажного бешкетника та балагура вона приховує свою тугу, образу, страх і біль. Найголовніше для «клоуна» - знайти бли­зьку людину, якій можна довіритися, щоб скинути свою маску та розповісти про все.

З такою дитиною треба подружитися, краще впізнати її, спіл­куючись сам на сам. Допоможіть їй зрозуміти, що не треба прихову­вати свої справжні почуття, не слід соромитися їх. Розкажіть їй про Арлекіна, який завжди сміється - скрізь невидимі світові сльози. Пограйте з нею, взявши ляльку-клоуна. Поясніть, що коли клоун всіх смішить, він може відчувати в душі печаль або страх.

Допоможіть дитині-«клоуну» зрозуміти та висловити свої по­чуття через різні види діяльності: малювання, музику, танці, актор­ську гру тощо. Заохочуйте тільки припустиме почуття гумору, щоб дитина засвоїла, що сміятися можна виключно над смішними речами. Якщо ж дитина сміється, коли її ображають (дражнять, примушують роби­ти щось небажане, провокують бійку) або коли іншому погано, то спонукайте її замислитися над цією ситуацією. Наприклад, дивля­чись їй прямо у вічі, твердо і спокійно - ні в якому разі не роздрато­вано - скажіть: «Було зовсім не смішно, коли Надійка висмикувала з волосся жувальну гумку. Їй було боляче й образливо».

Дуже важливо розвивати у «клоуна» навички рефлексії та са­морегуляції. При цьому акцент слід робити саме на активність самої дитини. Наприклад, замість того, щоб вказувати: «Ти повинен», «Ти зобов'язаний», слід повернути ситуацію так, щоб увімкнулися меха­нізми саморегуляції: «Як я можу стати гідним поваги? Я можу бути чесним. Я можу взяти на себе відповідальність за свої помилки, за­мість того, щоб звинувачувати інших» тощо. Слід розуміти, що в психологічному відношенні різниця між «Ти повинен...» і «Я мо­жу...» величезна. У першому випадку в учня виникає реакція протес­ту проти примусу, на тлі якої інформація майже не засвоюється. У другому – навпаки, вмикається механізм самонавіювання, інформа­ція про бажані норми поведінки міцно фіксується в пам'яті та не­вдовзі стає дійсним регулятором поведінки.

Спілкуючись з учнем-«клоуном», виявляйте до нього підкрес­лено шанобливе та серйозне ставлення. Пропонуючи йому виконати якесь відповідальне доручення, тримайтеся поважно й декілька уро­чисто. Обов'язково похваліть за виконане завдання, бажано зробити це перед усім класом. Усі ці дії сприятимуть підвищенню рівня са­моповаги дитини, а це їй вкрай необхідно.

Нагадаємо, що «сумирні» діти поводяться непомітно, вони ні­би хочуть «загубитися» в класі, щоб ніхто на них не звертав уваги.

Педагогу слід розпочати з того, щоб спеціально занотувати собі прізвища та інформацію про тих дітей, чиї імена або обличчя він не може пригадати. Найімовірніше поміж них опиниться «загуб­лена» дитина.

Нагадаємо, що «сумирна» дитина, не маючи сил знести важку ситуацію в своїй сім'ї, уходить в ірреальний світ фантазії, мрії. За­нурена в свої переживання, вона відчуває ніби ізоляцію від інших людей і страждає від самотності, почуття своєї непотрібності ото­чуючим.

Перш за все необхідно дати такому учню відчути його належ­ність до свого класу (групи). Треба, щоб він переконався, що він не відторгнений і займає гідне місце в колективі. Намалюйте разом із дитиною схему взаємин у класі, щоб впізнати, з ким вона хотіла б разом грати, виконувати якесь завдання та хто має найбільший вплив на неї. Підберіть з цих кандидатур своєму учню напарника й запропонуйте їм спільну діяльність, під час якої вони можуть добре співпрацювати.

Заохочуйте цю дитину до таких ігор і розваг, які вимагають взаємодії з іншими. Для неї це набагато корисніше, ніж заняття на­одинці (читання, плетення, шиття тощо).

Оскільки «невидимій» дитині необхідна індивідуальна увага, спробуйте зблизити її з людиною, яка зможе часто спілкуватися з нею сам на сам. Звісно, такою близькою людиною може стати для дитини сам учитель, якщо у нього є для цього час і сили. У такому спілкуванні дитина буде знаходити психологічну підтримку, вона зможе постійно розповідати про те, що думає, відчуває, про що мріє.

Для підвищення самооцінки та впевненості в собі «загубле­ній» дитині дуже потрібне схвалення. Хваліть її за ті знання, які во­на проявляє, за конструктивні ідеї, які вона може висувати. Оберіть такий навчальний предмет, до якого учень проявляє найбільшу ціка­вість, і заохочуйте його до роботи над ним (написати реферат, зро­бити макет, сконструювати модель тощо), щоб він міг потім проде­монструвати перед класом, що може внести в цю галузь знань щось цінне. Пропонуйте на виставку його малюнки, вишивки, саморобки та інші речі, які викличуть схвалення оточуючих.

Якомога частіше звертайтеся до такої дитини з проханням до­помогти вам чи іншим у розв'язанні якоїсь проблеми. «Сумирні» діти часто приховують усе, включаючи свої таланти, здібності, ви­сокі інтелектуальні можливості. Тому вчителі можуть ніколи не дізнатися про потенціал дитини, та й сама дитина не знає, поки не включиться в творчий процес, який відповідає її інтересам.

І нарешті, намагайтеся занотовувати кожного дня, скільки ра­зів ви зверталися до «загубленої» дитини та скільки разів похвалили її, висловили позитивні коментарі на її адресу. У кінці дня перевірте цей список - так ви зможете проаналізувати якість своєї роботи й те, які успіхи робить ваш учень.

Звичайно вчитель не відчуває потреби в тому, щоб приділяти увагу такій дитині. Нащо витрачати час, якщо відповідальна дитина і так ідеальна, зразково-показова? Але це помилка.

Зважте, адже «герой сім'ї» завжди працює на межі своїх мож­ливостей. Він потребує уваги та підтримки не менше, ніж діти, які своєю поведінкою швидше вказують на свої потреби («бунтівник»,

«клоун»).

Допоможіть надвідповідальній дитині збалансувати своє жит­тя між «хочу» й «треба». Дайте їй зрозуміти, що непогано й природ­но інколи розслабитися й відпочити. Що можна робити те, що хо­четься, а не тільки те, що потрібно й заплановано.

Створіть такі умови для надвідповідальної дитини, щоб у неї була можливість погратися з іншими дітьми свого віку, насолодити­ся своїм дитинством. Нехай діти залишаються дітьми: сміються, ба­вляться, вигадують свої пустотливі історії, жартують. Вони не пови­нні проводити свій час тільки з дорослими, в турботах і праці.

Наполягайте на тому, щоб відповідальна дитина не приносила в жертву свої інтереси - заняття в гуртках, спортивних секціях, екс­курсії, спілкування з друзями, розваги - тільки тому, що інтереси членів сім'ї для неї вище, ніж свої власні. Переконайте дитину, що вона не повинна завжди намагатися робити все для інших (для бать­ків, брата, сестри тощо), доставляти радість комусь. Немає нічого поганого в тому, щоб порадувати й себе, зробити задоволення само­му собі.

Заохочуйте успіхи такого учня, розділіть з ним радощі досяг­нень. Але в той самий час цінуйте його за те, що він є, а не за те, що чогось досяг. Нехай дитина переконається, що ви сприймаєте її не­залежно від того, чи вона досягає успіхів, чи потерпає поразку. Дай­те їй зрозуміти, що вона не повинна бути ідеалом в усіх справах.

Не залишайте її наодинці в складних ситуаціях, коли потрібно прийняти серйозне рішення. Забезпечте їй допомогу й керівництво в такі моменти життя. Будьте поруч після провалів і поразок. Допо­можіть їй зрозуміти, що вона має право помилятися, що слід спокій­но сприймати невдачі, щоб проаналізувати причини неуспіху та ви­правити існуючий стан речей.

«Герою сім'ї», так само як і іншим дітям з алкогольних сімей, необхідна діяльність по розвитку почуттів. Допомагайте йому розпі­знавати справжні почуття в себе й інших людей. Заохочуйте відкри­тість, емоційні стосунки, а також прояв дитиною своїх почуттів че­рез творчість (малювання, ліплення, різьблення по дереву тощо).

Оскільки алкогольні проблеми є великим секретом сім'ї, дале­ко не всі діти зможуть отримати необхідну психологічну допомогу (навіть коли в суспільстві й будуть створені необхідні для цього умови: методичне та кадрове забезпечення, доступність психологіч­ної допомоги для людей із різним матеріальним достатком тощо). Це пояснюється тим, що той з батьків, хто уражений співузалежненням, може просто заперечувати необхідність такої допомоги дитині, як і взагалі наявність алкогольних проблем у сім'ї. У зв'язку з цим виникає питання щодо можливості виявлення дітей групи ризику. Природно, це питання повинне вирішуватися психологічно грамот­но, а не прямолінійно. Наприклад, неприпустимо запитувати в кож­ного важковиховуваного учня: «А чи не п'є твій тато (або мама)?» або з'ясовувати це саме в його батьків. Це, по-перше, нетактовно;

по-друге, психологічно неграмотно; по-третє, однаково не дасть ре­зультату, оскільки дитина не скаже правду. До того ж, як ви вже знаєте, далеко не всі діти з алкогольних сімей поводяться як важковиховувані.

У той самий час, багато дітей, що відносяться до групи ризику, виховуються в таких дисфункційних сім'ях, де хоча й немає про­блеми алкоголю, проте є інші несприятливі фактори, що негативно впливають на розвиток особистості дитини. Таким дітям теж необ­хідна психологічна корекція з метою профілактики виникнення готовності до вживання психотропних речовин. Усе це обумовлює не­обхідність своєчасно діагностувати відхилення в розвитку особисто­сті дитини, що детермінують виникнення адиктивної поведінки, і застосовувати методи психологічної корекції.