3.2. Психокорекція алкоголізму та наркоманії.
Допомогу дітям із сімей, узалежнених від алкоголю, повинні надавати, в першу чергу, ті люди, хто за своїм службовим обов'язком відповідає за їхній розвиток і виховання: педагоги, психологи, лікарі, соціальні працівники. Сподіватися в цьому плані на того з батьків або інших членів сім'ї, хто не п'є, проблематично, оскільки вони, як правило, вражені співузалежненням. Тому питання про оптимізацію умов сімейного виховання таких дітей буде розглянуто нижче у межах проблеми корекції ситуації розвитку дітей у сім'ї, узалежненій від алкоголю.
У молодшому шкільному віці в поле зору професіоналів потрапляють тільки ті діти, де прояви наслідків алкоголізму батьків (або одного з них) настільки серйозні, що стають наочними.
Найперш за все таких дітей слід оточити турботою, й увагою. Слід пам'ятати, що навіть якщо вони дуже добре поводяться та навчаються, їхня психіка, безумовно, травмована та постійно потерпає від перенапруження. Тому будь-яке необережне зауваження, нетактовне звернення вчителя, навіть жалість і співчуття оточуючих можуть тяжко переживатися ними, викликаючи непередбачені наслідки.
Педагогам слід подбати про те, щоб така дитина мала справу за своїми уподобаннями (заняття в гуртках, секціях). Слід допомогти їй зайняти належне місце в колективі класу (дати їй цікаве та поважне громадське доручення, яке дитина буде спроможна виконати, допомогти потоваришувати з однокласниками). Треба слідкувати, щоб така дитина не відставала в навчанні (організувати допомогу або, якщо потрібно, надати можливість готувати уроки в школі тощо), нормально харчувалася.
Особливу увагу слід приділяти таким дітям під час шкільних канікул, на свята. Наприклад, організатор з виховної роботи може об'єднати таких дітей із різних класів для спільних екскурсій, подорожей, розваг, щоб відволікти від негативних домашніх вражень. Школі необхідно турбуватися в першу чергу про літній відпочинок дітей з сімей, де існує проблема алкоголю.
3.2.2. Корекція рольових позицій дитини
В алкогольній сім'ї дитина засвоює дезадаптивні форми поведінки, які закріплюються у вигляді визначених рольових позицій. Як тільки ці ролі встановляться, дітям стає дуже важко поводитися інакше. Їхня поведінка стає негнучкою, що обумовлює труднощі адаптації до життєвих ситуацій, які змінюються. Роль, що зафіксувалася, стає ніби панциром, що заважає дитині рости, розвиватися, вдосконалюватися та викривляє її сприйняття оточуючої соціальної дійсності. Тому дуже важливо запобігти закріпленню дезадаптивних форм поведінки дитини. Для цього й призначена психокорекція.
Зауважимо, що психологічна допомога зараз ще є малодоступною для більшості населення України. Проте допомогти дітям із алкогольної сім'ї може не тільки психолог. Більш того, психокорекційні заняття, які проводить з дитиною психолог, дають більш високий ефект, якщо вони доповнюються педагогічними впливами, спрямованими на ті ж самі цілі. Якщо дитина не відвідує психокорекційні заняття, то вся надія покладається на вчителя або вихователя, керівника гуртка, секції тощо. Будь-яка добра людина (сусіди, батьки однокласника, дальні родичі тощо) може надати допомогу дитині з алкогольної сім'ї шляхом побудови з нею правильних стосунків та організації (в міру своїх можливостей) її життя.
Оскільки засвоєння дитиною своєї ролі в алкогольній сім'ї відбувається дуже рано, педагог уже в молодших класах може визначити, яку роль взяв на себе учень. Зрозуміло, що це можуть бути поки що лише окремі елементи, не завжди однозначні прояви тієї або іншої рольової поведінки; можливі також сполучення різних ролей у поведінці одної дитини. Однак для спрощення викладення тут мова йтиме про ролі в «чистому вигляді».
Проблемна дитина, «жертовний баран», або «бунтівник»
З такою дитиною важко спілкуватися по-доброму. Її вчинки викликають роздратування, гнів, бажання покарати та провчити. Більшість вчителів прагнуть позбавитися таких учнів. Але якщо ви як доросла людина все ж таки вирішите допомогти такій дитині, то спроможіться зрозуміти, що деструктивна поведінка проблемної дитини - це крик про допомогу.
Проаналізуйте свої почуття до «бунтівника» та дайте собі дозвіл признати, що вам важко симпатизувати йому. Будьте відвертими зі своїми почуттями. Заперечення ваших справжніх почуттів лише зміцнює систему заперечень, засвоєну дитиною в алкогольній сім'ї. Тому, коли такий учень починає вас дратувати, висловіть свої почуття словами, але тільки обережним і придатним способом. Скажіть йому, що ви гніваєтесь, але не на нього самого, а на те, що він накоїв. Це дуже важливий момент: можна як завгодно критикувати окремий вчинок, але не можна переносити негативну оцінку на особистість у цілому. Уникайте суворих покарань: головне не тяжкість покарання, а його неминучість. Найкраще спробуйте викликати в дитини необхідне переживання, звертаючись до її справжніх почуттів, які приховані за фасадом зухвалої поведінки.
Поводячись таким чином у конфліктних ситуаціях, вчитель (вихователь) дає наочний приклад проблемній дитині, як слід поводитися зі своїми негативними емоціями. Учень починає розуміти, що людина не повинна заперечувати свої справжні почуття (як її примушують обставини життя в сім'ї), що вона може висловлювати свої (навіть негативні) почуття, але тільки в конструктивній, а не в деструктивній манері. Наприклад, можна висловити свою досаду якоюсь сильною дією (штовхнути боксерську грушу, зім'яти шматочок пластиліну, бити по подушці), але не можна штовхнути малюка, бити собаку, накричати на товариша тощо.
Розвивайте у проблемної дитини здатність до емпатії, уміння розуміти інших людей, поставити себе на їх місце, поспівчувати їм. Така навичка співчування є свого роду профілактикою проти жорстокості та гніву, що звичайно притаманні «бунтівникові».
Дуже важливим моментом у роботі з дітьми цієї групи є встановлення чітких меж дозволеного та правил поведінки. Переконайтесь, чи знає «бунтівник», які вимоги виставляються до нього, за що він повинен відповідати і яке покарання передбачене на випадок невиконання ним того, що він повинен зробити, або у випадку порушення правил.
Чітко та ясно слід промовити вголос, що саме проблемна дитина повинна робити й чому. При цьому уникайте негативних тверджень, намагайтеся обходитися без заперечної частки «не». Наприклад, учень біжить коридором. Якщо ви скажете йому «не бігай коридором!», то це формулювання, що забороняє, викликає негативне ставлення дитини, бо ви зі своїм зауваженням виступаєте для неї як перешкода в здійсненні наведеної діяльності. Якщо ви скажете:
«Будь ласка, йди спокійно по коридору, інакше ти можеш упасти й вдаритися», то це буде позитивний підхід. Позитивні твердження ефективніші, оскільки тут слова вчителя не виступають як перешкода, а дають новий напрямок діяльності й, найголовніше, залишають можливість вибору (йти спокійно або упасти та забитися).
Регламентація поведінки в сполученні з логічним обґрунтуванням вимог і правил обов'язково повинна включати перерахування санкцій. Учень повинен твердо знати, яке конкретне покарання станеться за порушення певної вимоги. Це необхідно для того, щоб проблемна дитина привчалася відповідати за наслідки своїх дій. Тому принцип неминучості покарання слід виконувати постійно й беззастережно.
Заохочуйте участь «бунтівника» в іграх з чіткими, добре організованими правилами. Це буде тренування не тільки регламентації поведінки, а й навичок взаємодії з іншими дітьми, уміння будувати свої стосунки та аналізувати їх.
Дуже важливо допомогти «жертовному барану» налагодити стосунки з однолітками. Поставте дитину в роль лідера в такій спільній діяльності, де може бути гарантований успіх. «Бунтівники» часто мають добрі організаторські здібності, вони можуть бути ватажками, лідерами. Однак через деструктивну поведінку таких учнів ці здібності залишаються незажаданими, оскільки вчителі уникають доручати їм будь-яку справу й взагалі бояться їхнього поганого впливу на інших дітей. Тому «жертовні барани» часто проявляють ці приховані здібності вже в асоціальних угрупуваннях, стаючи ватажками банд.
Й остання, дуже важлива умова. Для того щоб поведінка «бунтівника» нормалізувалася, йому необхідний максимум позитивної уваги. Хваліть такого учня за будь-яке, навіть незначне, покращання поведінки. За те, що не спізнився сьогодні до школи; за те, що проявив зацікавленість до уроку (навіть якщо ця зацікавленість продовжувалася п'ять хвилин); за те, що не побився з однокласником, хоча той явно провокував його, тощо. Особливо слід заохочувати такі вчинки проблемної дитини, коли вона бере на себе відповідальність і виконує те, що пообіцяла зробити.
«Клоун», «блазень» або улюбленець сім'ї
Нагадаємо, що дитина-«клоун» живе подвійним життям. Під маскою легковажного бешкетника та балагура вона приховує свою тугу, образу, страх і біль. Найголовніше для «клоуна» - знайти близьку людину, якій можна довіритися, щоб скинути свою маску та розповісти про все.
З такою дитиною треба подружитися, краще впізнати її, спілкуючись сам на сам. Допоможіть їй зрозуміти, що не треба приховувати свої справжні почуття, не слід соромитися їх. Розкажіть їй про Арлекіна, який завжди сміється - скрізь невидимі світові сльози. Пограйте з нею, взявши ляльку-клоуна. Поясніть, що коли клоун всіх смішить, він може відчувати в душі печаль або страх.
Допоможіть дитині-«клоуну» зрозуміти та висловити свої почуття через різні види діяльності: малювання, музику, танці, акторську гру тощо. Заохочуйте тільки припустиме почуття гумору, щоб дитина засвоїла, що сміятися можна виключно над смішними речами. Якщо ж дитина сміється, коли її ображають (дражнять, примушують робити щось небажане, провокують бійку) або коли іншому погано, то спонукайте її замислитися над цією ситуацією. Наприклад, дивлячись їй прямо у вічі, твердо і спокійно - ні в якому разі не роздратовано - скажіть: «Було зовсім не смішно, коли Надійка висмикувала з волосся жувальну гумку. Їй було боляче й образливо».
Дуже важливо розвивати у «клоуна» навички рефлексії та саморегуляції. При цьому акцент слід робити саме на активність самої дитини. Наприклад, замість того, щоб вказувати: «Ти повинен», «Ти зобов'язаний», слід повернути ситуацію так, щоб увімкнулися механізми саморегуляції: «Як я можу стати гідним поваги? Я можу бути чесним. Я можу взяти на себе відповідальність за свої помилки, замість того, щоб звинувачувати інших» тощо. Слід розуміти, що в психологічному відношенні різниця між «Ти повинен...» і «Я можу...» величезна. У першому випадку в учня виникає реакція протесту проти примусу, на тлі якої інформація майже не засвоюється. У другому – навпаки, вмикається механізм самонавіювання, інформація про бажані норми поведінки міцно фіксується в пам'яті та невдовзі стає дійсним регулятором поведінки.
Спілкуючись з учнем-«клоуном», виявляйте до нього підкреслено шанобливе та серйозне ставлення. Пропонуючи йому виконати якесь відповідальне доручення, тримайтеся поважно й декілька урочисто. Обов'язково похваліть за виконане завдання, бажано зробити це перед усім класом. Усі ці дії сприятимуть підвищенню рівня самоповаги дитини, а це їй вкрай необхідно.
«Сумирна», або «загублена», дитина
Нагадаємо, що «сумирні» діти поводяться непомітно, вони ніби хочуть «загубитися» в класі, щоб ніхто на них не звертав уваги.
Педагогу слід розпочати з того, щоб спеціально занотувати собі прізвища та інформацію про тих дітей, чиї імена або обличчя він не може пригадати. Найімовірніше поміж них опиниться «загублена» дитина.
Нагадаємо, що «сумирна» дитина, не маючи сил знести важку ситуацію в своїй сім'ї, уходить в ірреальний світ фантазії, мрії. Занурена в свої переживання, вона відчуває ніби ізоляцію від інших людей і страждає від самотності, почуття своєї непотрібності оточуючим.
Перш за все необхідно дати такому учню відчути його належність до свого класу (групи). Треба, щоб він переконався, що він не відторгнений і займає гідне місце в колективі. Намалюйте разом із дитиною схему взаємин у класі, щоб впізнати, з ким вона хотіла б разом грати, виконувати якесь завдання та хто має найбільший вплив на неї. Підберіть з цих кандидатур своєму учню напарника й запропонуйте їм спільну діяльність, під час якої вони можуть добре співпрацювати.
Заохочуйте цю дитину до таких ігор і розваг, які вимагають взаємодії з іншими. Для неї це набагато корисніше, ніж заняття наодинці (читання, плетення, шиття тощо).
Оскільки «невидимій» дитині необхідна індивідуальна увага, спробуйте зблизити її з людиною, яка зможе часто спілкуватися з нею сам на сам. Звісно, такою близькою людиною може стати для дитини сам учитель, якщо у нього є для цього час і сили. У такому спілкуванні дитина буде знаходити психологічну підтримку, вона зможе постійно розповідати про те, що думає, відчуває, про що мріє.
Для підвищення самооцінки та впевненості в собі «загубленій» дитині дуже потрібне схвалення. Хваліть її за ті знання, які вона проявляє, за конструктивні ідеї, які вона може висувати. Оберіть такий навчальний предмет, до якого учень проявляє найбільшу цікавість, і заохочуйте його до роботи над ним (написати реферат, зробити макет, сконструювати модель тощо), щоб він міг потім продемонструвати перед класом, що може внести в цю галузь знань щось цінне. Пропонуйте на виставку його малюнки, вишивки, саморобки та інші речі, які викличуть схвалення оточуючих.
Якомога частіше звертайтеся до такої дитини з проханням допомогти вам чи іншим у розв'язанні якоїсь проблеми. «Сумирні» діти часто приховують усе, включаючи свої таланти, здібності, високі інтелектуальні можливості. Тому вчителі можуть ніколи не дізнатися про потенціал дитини, та й сама дитина не знає, поки не включиться в творчий процес, який відповідає її інтересам.
І нарешті, намагайтеся занотовувати кожного дня, скільки разів ви зверталися до «загубленої» дитини та скільки разів похвалили її, висловили позитивні коментарі на її адресу. У кінці дня перевірте цей список - так ви зможете проаналізувати якість своєї роботи й те, які успіхи робить ваш учень.
Відповідальна дитина, або «герой сім'ї»
Звичайно вчитель не відчуває потреби в тому, щоб приділяти увагу такій дитині. Нащо витрачати час, якщо відповідальна дитина і так ідеальна, зразково-показова? Але це помилка.
Зважте, адже «герой сім'ї» завжди працює на межі своїх можливостей. Він потребує уваги та підтримки не менше, ніж діти, які своєю поведінкою швидше вказують на свої потреби («бунтівник»,
«клоун»).
Допоможіть надвідповідальній дитині збалансувати своє життя між «хочу» й «треба». Дайте їй зрозуміти, що непогано й природно інколи розслабитися й відпочити. Що можна робити те, що хочеться, а не тільки те, що потрібно й заплановано.
Створіть такі умови для надвідповідальної дитини, щоб у неї була можливість погратися з іншими дітьми свого віку, насолодитися своїм дитинством. Нехай діти залишаються дітьми: сміються, бавляться, вигадують свої пустотливі історії, жартують. Вони не повинні проводити свій час тільки з дорослими, в турботах і праці.
Наполягайте на тому, щоб відповідальна дитина не приносила в жертву свої інтереси - заняття в гуртках, спортивних секціях, екскурсії, спілкування з друзями, розваги - тільки тому, що інтереси членів сім'ї для неї вище, ніж свої власні. Переконайте дитину, що вона не повинна завжди намагатися робити все для інших (для батьків, брата, сестри тощо), доставляти радість комусь. Немає нічого поганого в тому, щоб порадувати й себе, зробити задоволення самому собі.
Заохочуйте успіхи такого учня, розділіть з ним радощі досягнень. Але в той самий час цінуйте його за те, що він є, а не за те, що чогось досяг. Нехай дитина переконається, що ви сприймаєте її незалежно від того, чи вона досягає успіхів, чи потерпає поразку. Дайте їй зрозуміти, що вона не повинна бути ідеалом в усіх справах.
Не залишайте її наодинці в складних ситуаціях, коли потрібно прийняти серйозне рішення. Забезпечте їй допомогу й керівництво в такі моменти життя. Будьте поруч після провалів і поразок. Допоможіть їй зрозуміти, що вона має право помилятися, що слід спокійно сприймати невдачі, щоб проаналізувати причини неуспіху та виправити існуючий стан речей.
«Герою сім'ї», так само як і іншим дітям з алкогольних сімей, необхідна діяльність по розвитку почуттів. Допомагайте йому розпізнавати справжні почуття в себе й інших людей. Заохочуйте відкритість, емоційні стосунки, а також прояв дитиною своїх почуттів через творчість (малювання, ліплення, різьблення по дереву тощо).
Оскільки алкогольні проблеми є великим секретом сім'ї, далеко не всі діти зможуть отримати необхідну психологічну допомогу (навіть коли в суспільстві й будуть створені необхідні для цього умови: методичне та кадрове забезпечення, доступність психологічної допомоги для людей із різним матеріальним достатком тощо). Це пояснюється тим, що той з батьків, хто уражений співузалежненням, може просто заперечувати необхідність такої допомоги дитині, як і взагалі наявність алкогольних проблем у сім'ї. У зв'язку з цим виникає питання щодо можливості виявлення дітей групи ризику. Природно, це питання повинне вирішуватися психологічно грамотно, а не прямолінійно. Наприклад, неприпустимо запитувати в кожного важковиховуваного учня: «А чи не п'є твій тато (або мама)?» або з'ясовувати це саме в його батьків. Це, по-перше, нетактовно;
по-друге, психологічно неграмотно; по-третє, однаково не дасть результату, оскільки дитина не скаже правду. До того ж, як ви вже знаєте, далеко не всі діти з алкогольних сімей поводяться як важковиховувані.
У той самий час, багато дітей, що відносяться до групи ризику, виховуються в таких дисфункційних сім'ях, де хоча й немає проблеми алкоголю, проте є інші несприятливі фактори, що негативно впливають на розвиток особистості дитини. Таким дітям теж необхідна психологічна корекція з метою профілактики виникнення готовності до вживання психотропних речовин. Усе це обумовлює необхідність своєчасно діагностувати відхилення в розвитку особистості дитини, що детермінують виникнення адиктивної поведінки, і застосовувати методи психологічної корекції.
|