Діяльність психологічної служби з профілактики І корекції алкоголізму та наркоманії серед неповнолітніх



Сторінка3/21
Дата конвертації05.11.2016
Розмір2.81 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

1.4. Механізм дії алкоголю і наркотиків на психіку


Алкоголь (етиловий спирт, або етанол) зав­жди присутній в організмі людини. Звичайна йо­го концентрація у крові, що необхідна для задо­волення енергетичних витрат організму на 10 %, становить 0,01 - 0,05 %. Якщо кількість етанолу в крові збільшується до 0,08 — 0,15 %, відміча­ється невеликий ступінь сп'яніння, який викли­кає зміни в емоційному стані, сприйманні, мис­ленні. При цьому в людини, як правило, виникає легкий стан ейфорії.

Тут слід зазначити, що такий стан може й не виникнути, якщо в людини немає установки на сп'яніння або цьому перешкоджають сильніші мотиви: не втратити контроль над своєю поведін­кою в певній ситуації, бажання залишитися тве­резим, щоб проаналізувати поведінку оточуючих тощо. Не відчувають ейфорії також хворі алко­голізмом або наркоманією ІІ-ІП ступеня.

Вживання алкоголю діє на проце­си збудження і гальмування в нервових клітинах: може міняти співвідношення між активністю моз­кових центрів задоволення (насолоди) і незадо­волення. Стимуляція центрів задоволення викли­кає приємні емоції, а стимуляція центрів незадо­волення — появу страху, неспокою, тривоги.

Алкоголь значно впливає на активність мозко­вих структур. Передача нервового збудження від однієї нервової клітини до другої відбувається за допомогою біогенних амінів. Ці біологічно актив­ні речовини виконують функції нейромедіаторів, тобто посередників, через які передається нерво­ве збудження доти, доки його імпульси не дося­гнуть кори головного мозку.

Уже встановлено, що дія етилового спирту на біогенні аміни опосередковується ендогенними (тобто тими, що виробляються організмом люди­ни) опіодами. Отже, виходить, що мозок вироб­ляє власні наркотики. Дослідження, що дали змогу дійти цього висновку, були проведені бли­зько ЗО років тому.

В організмі людини є рецептори, що призна­чені для наркотичних речовин типу морфію (ош­атні рецептори). Це особливі структури, розта­шовані на поверхні нервових клітин, в які моле­кула морфію входить, як ключ у замок, і змінює роботу мозку. Такі рецептори для морфію були виявлені не тільки в алкоголіків і наркоманів, але й у людей, які ніколи не вживали наркотиків, а також у тварин. Відтоді вчені стали шукати в організмі людини речовини, призначені для них. Звичайно, було б нісенітницею припустити, що вони створені природою в розрахунку на те, що людина (або тим більше тварина) навчиться зна­ходити наркотики і таким чином штучно викли­кати в себе позитивні емоції.

У 1975 р. в Абердинському університеті вчені Дж. Хьюз і X. Костерлиць виділили з головного мозку два природні нейропептиди, тісно пов'яза­ні з рецепторами опію, і назвали їх енкефалінами. Пізніше були відкриті ще одні морфиноподібні пептиди — ендорфіни.

Таким чином, стало ясно, що головний мозок сам виробляє речовини, які, зв'язуючись з при­значеними для них рецепторами, діють на «центри задоволення» мозку, що викликає в лю­дини почуття радості, душевного спокою, задово­лення життям, щастя. Для чого природа створи­ла такий механізм самовпливу на психіку?

Усі поведінкові акти супроводжуються пози­тивними емоціями в момент досягнення мети. Ви­ходить, що організм ніби заохочує сам себе за правильну поведінку. Фізіологічний механізм цього якраз і полягає в тому, що при задоволен­ні потреб підвищується синтез енкефалінів (ен­дорфінів), які, зв'язуючись з відповідними ре­цепторами мозку, викликають позитивні емоції. Встановлено, що етиловий спирт і наркотичні речовини вивільняють активність енкефалінів та ендорфінів. Однак при постійному вживанні ал­коголю системи, що синтезують їх, виснажують­ся і для того, щоб «підхльоснути» їхню діяль­ність, потрібні все більші й більші дози алкого­лю.

Механізм впливу наркотиків на центральну нервову систему аналогічний дії алкоголю. Наркотик імітує дію речовин, що виробляю­ться самим організмом, на які розраховані ошат­ні рецептори. Образно кажучи, якщо енкефаліни і ендорфіни входять у рецептори, як людина у свій дім, відкриваючи двері своїм ключем, то нар­котики відкривають відмичкою і, як злодії, вхо­дять у чужий дім.

Розрізняють чотири характеристики хворобливого потягу до алкоголю і наркотиків (коли хвороба вже називається залежністю).


  1. Залежність від наркоречовини – це глибинний, нездоланний потяг вдруге спробувати оп’яніння, знову пережити “кайф”.

  2. Сила цього потягу така, що вона стає пануючою і долає всі природні і набуті потреби: сексуальне бажання, намагання втамувати голод, навіть інстинкт самозбереження.

  3. Тяга до “отруєння” стає єдиним і основним бажанням в житті. Напружена пригніченість, хвилювання і збудження підцілює потребу прийняти нову дозу, але потяг може виникнути і без зовнішніх причин.

  4. Один раз з’явившись, хвороблива пристрасть вже не покидає людину.

1.5. Специфіка адитивної поведінки у підлітковому віці


Якщо алкоголізм або наркоманія у дорослої людини довгий час можуть розвиватися прихова­но, не відбиваючись на трудовій діяльності, соці­альному статусі, то в підлітків, навпаки, спочатку відбувається соціальна дезадаптація, а потім уже приєднується вживання алкоголю або інших пси­хотропних речовин. Адиктивна поведінка є скла­довим елементом девіантної поведінки, ніби наша­ровуючись на соціальну дезадаптацію підлітка.

Виняток становлять біологічно схильні до ал­коголізму підлітки, у яких хвороба виникає вна­слідок випадкового вживання спиртного.

Головними факторами виникнення у непов­нолітніх потреби вживання психотропних речо­вин є: вікові особливості; несприятлива мікро-соціальна ситуація розвитку; відхилення у функ­ціонуванні вищої нервової діяльності. Коли зга­дані фактори, завдяки втручанню дорослих, усуваються або компенсуються, зловживання припиняється без традиційного лікування, тобто без застосування медикаментозних препа­ратів. І навпаки, ніякі ліки, погрози і покаран­ня не допоможуть, якщо відсутні умови для за­доволення життєво важливих соціальних по­треб підлітка, фрустрованих наведеними вище факторами.

Дитячі психіатри вважають, що у підлітків практично неможливо розмежувати ситуаційні порушення поведінки і прояви захворювання, яке розпочинається. Типова ситуація, коли підлі­ток «відбився від рук», відмовляється виконува­ти вимоги батьків, учителів, став погано навчати­ся, пропускати уроки, грубіянити, проводить;весь час з компанією собі подібних, розпиває спиртні напої або експериментує з іншими психотропни­ми речовинами, — така ситуація може бути на­слідком впливу одного з наведених нами факто­рів або їх сукупністю. По-перше, це може бути реакцією здорового підлітка на складну ситуацію в сім'ї або школі. По-друге, чисто віковою особ­ливістю — негативізмом як крайнім проявом ре­акції емансипації; по-третє, однією з форм пошукової поведінки. Все це найчастіше з віком про­ходить само по собі, в міру загальної стабілізації поведінки. Проте це може бути і проявом психі­чних розладів або декомпенсацією акцентуації характеру підлітка.

Наведені міркування підтверджують і багато досліджень, які довели, що пияцтво і наркоманія неповнолітніх — це передусім прояви порушень поведінки, які, у свою чергу, обумовлені соціаль­ним середовищем. Так, 75 % підлітків, які посту­пають на обстеження у зв'язку з уживанням пси­хотропних речовин або на лікування від нарко­манії, зростали в неблагополучних сім'ях до 90 % правопорушників — теж вихідці з неблаго­получних сімей; 76 % підлітків, що п'ють, ви­ховувались у неблагополучних, а 59 % у непов­них сім'ях.

У виникненні та розвитку узалежнення від психотропних речовин сім'я і найближче оточен­ня підлітка відіграють часом фатальну роль. Тут теж проявляється якісна відмінність підлітково­го алкоголізму або наркоманії від дорослого. Так, якщо доросла людина сама може обрати со­бі мікросоціальне середовище, протистояти згуб­ному впливові, нарешті, може просто перейти на іншу роботу, переїхати в інше місце проживання, то для підлітка така свобода дій найчастіше не­можлива. Потрапивши у компанію, що пиячить, підліток наслідує її алкогольні звичаї, тобто п'є так, щоб «не відставати від інших», а не відпо­відно до свого самопочуття, як це робить дорос­ла людина. Оскільки в таких компаніях звичай­но заведено пити до «відключення», то підліток, наслідуючи вже сформованих алкоголіків, вжи­ває великі дози спиртного. Це призводить до то­го, що контроль організму за кількістю випитого пригнічується з самого початку. Іншими словами, стадії сп'яніння одразу спотворюються, що веде найкоротшим шляхом від зловживання до захво­рювання, причому ознаки алкоголізму можуть спостерігатися раніше, ніж хвороба сформується остаточно.

Вивчення особливостей зловживання алкого­лем неповнолітніми показує, що алкоголізм 'у підлітків відрізняється від перебігу захворюван­ня в дорослих. Вживання алкоголю в юному ві­ці має набагато тяжчі наслідки для розвитку психіки. Однак до досягнення підліткового віку слід . вести мову не про алкоголізм, а про алкогольну інтоксикацію організму, так звану злоякісну ал­коголізацію.

Вікові особливості підлітків як фактор виникнення потреби у психотропних речовинах

Підлітковий вік — найнебезпечніший період щодо формування адиктивної поведінки. Праг­нення до пізнання всього нового, незвичайного, бажання якомога скоріше стати дорослим, перейняти звички і способи поведінки старших, острах відстати від однолітків, здаватися в їхніх очах смішним — усе це за ситуації, яка складає­ться несприятливо, дуже часто призводить підлі­тка до вживання психотропних речовин.

Узагалі всі спроби дорослого взяти під конт­роль поведінку підлітка, нав'язати йому свої по­гляди, смаки, інтереси, дрібна опіка звичайно ви­кликають явний опір. На знак протесту проти ди­ктату батьків син або донька можуть все робити навпаки: пропускати уроки, палити, товаришува­ти з тим, з ким забороняють батьки. У гостріших ситуаціях підлітки утікають з дому, починають вживати спиртні напої, наркотики, токсичні ре­човини. Наприклад, Олег К., 15 років, помітив­ши, що мати його «обнюхує» та перевіряє кише­ні, коли він повертається додому від друзів, «на злість» їй пішов до магазину у винно-горілчаний відділ, познайомився з двома алкоголіками, за­пропонував їм у складчину «на трьох» розпити пляшку горілки. Випивши свої перші 250 грамів горілки, у стані сильного алкогольного отруєння потрапив у лікарню.

Приховані прояви реакції емансипації прохо­дять не так яскраво, але й вони не менш небезпе­чні. У цьому випадку підліток зовнішньо пого­джується з вимогами дорослих, часом виглядає навіть занадто покірним, а насправді чинить по-. своєму. Такі підлітки живуть «подвійним жит­тям»: вдома й у школі вони — одні, а у своєму середовищі — зовсім інші. Причому це своє, «друге» життя в колі однолітків, з його пробле­мами, подіями, ретельно оберігається від батьків.

Природно, що, приховуючи від батьків або ін­ших дорослих особисті справи, підліток задово­льняє потребу в самостійності, бажання бути або здаватися дорослим, ризикуючи при цьому наро­бити багато помилок внаслідок браку власного життєвого досвіду та керівництва дорослих. На­приклад, Олена Р., 16 років, у відповідь на те, що мати постійно в наказовій формі розпоряджа­лася, з ким їй товаришувати, де проводити віль­ний час, стала ретельно приховувати свої нові знайомства. Залишаючись зовні слухняною, про­довжуючи давати матері повні звіти про те, де бу­ла, з ким і що робила, дівчина насправді обманю­вала, спритно приховувала правду. Це призвело врешті-решт до того, що Олена познайомилася з юнаком-наркоманом, який привчив її до вживан­ня наркотиків.

Прагнення бути незалежним, дорослим спону­кає підлітка ніби ходити на грані дозволеного і забороненого, випробовуючи «на міцність» нор­ми, закони, традиції суспільства. Діапазон тако­го «пошуку меж дозволеного» дуже широкий: від фамільярного поводження з учителями, неслух­няності щодо батьків до спроб порушити (або обійти) закон, експериментувати з психотропни­ми речовинами.

Ще однією важливою особливістю підлітково­го віку є потреба у спілкуванні з однолітками. Бажання посісти прийнятне місце серед ровесни­ків, яке задовольняє підлітка, заслужити їхню повагу та схвалення часто визначають його пове­дінку. Спілкування з однолітками уявляється ді­тям найбільш цінним саме у підлітковому віці, оскільки в цей період така форма міжособистісних стосунків є свого роду навчальною моделлю майбутніх дорослих стосунків. Взаємодіючи з од­нолітками, підлітки глибше пізнають себе, порі­внюючи з іншими дітьми, дістають один від од­ного інформацію, яку вони не змогли отримати від дорослих, вступають у емоційні контакти, які в підлітковій групі мають особливий специфі­чний тип, не такий, як у сім'ї.

Задоволення потреби спілкування у підлітків звичайно відбувається в групах, причому найча­стіше неформальних, які утворилися стихійно. В цьому віці особливо яскраво виражена реакція групування.

Зауважимо, що реакція групування, хоча й притаманна передусім підлітковому вікові, спо­стерігається уже й у 8 — 12-річних. Такі об'єднан­ня дітей та молодших підлітків мають ряд специ­фічних особливостей: вони виникають там, де ді­ти опиняються внаслідок обставин, тобто стихій­но (двір, вулиця, клас); у них відсутня організа­ція продуктивної діяльності, яка замінюється без­цільним гаянням часу або ігровою активністю. Спілкування в таких групах не індивідуалізова­не, скоріше навпаки, особистість пригнічується груповими нормами поведінки, які стають обо­в'язковими для новачка.

14 — 15-річного підлітка така група вже не за­довольняє. На цьому етапі психічного розвитку його свідомість індивідуалізується, спілкування стає вибірковим, а діяльність цілеспрямованою, продуктивною, прагне до творчості. Старший під­літок уже сам обирає собі друга з огляду на свої симпатії та інтереси, а не відстані до його місця проживання. Друг може жити в іншому районі міста, навчатися в іншій школі. Такі підлітки рід­ко об'єднуються в групи чисельністю більше .4 — 6 осіб, віддаючи перевагу тіснішим духовним зв'язкам перед масовим спілкуванням. Спільне перебування старших підлітків наповнене змісто­вою і заздалегідь спланованою організованою ді­яльністю відповідно до їхніх спільних інтересів.

Така невелика група старших підлітків зви­чайно не протиставляє себе дорослим. Навпаки, вони нерідко активно співпрацюють з кимось із дорослих (батьків, учителів) на основі спільних інтересів.

Асоціально спрямовані групи, незважаючи на те, що до них входять підлітки і юнаки віком 15—18 років, мають ознаки дитячих та молодших підліткових угруповань. Вони формуються за те­риторіальною ознакою і ревно охороняють «свою територію». Спілкування між членами групи не вибіркове, а знеособлене, оскільки вони часто не мають чітко визначених індивідуальних інтересів, поглядів, світогляду. Тут майже не буває вибір­кового емоційного зосередження на одному з ро­весників. Усе підмінюється одноманітними полег­шеними стосунками, які виникають не за особистісним вибором, а за місцем групування.

Формування свідомості супроводжується під­вищеною цікавістю підлітка до самого себе, сво­го внутрішнього світу і зовнішності. Він жадібно ловить будь-яку інформацію про себе, ретельно аналізує висловлювання дорослих та однолітків про свою зовнішність, здібності, звіряє оцінки своєї поведінки і діяльності оточуючими з влас­ною самооцінкою. Підліток замислюється про свої особистісні якості, порівнює себе з іншими, шукає відповіді на питання: «Хто я?», «Який я?», «Навіщо я?». У цей період уперше виника­ють питання про сенс життя, своє місце серед лю­дей, з'являється усвідомлення своєї унікальнос­ті, неповторності. Ці абстрактні розмірковування пов'язані з процесом вироблення власного погля­ду на навколишній світ, побудовою планів на майбутнє. Вони викликають у підлітка не відому йому раніше гаму переживань.

Такі світоглядні переживання у підлітка, який нормально розвивається, пов'язані з усвідомлен­ням своєї індивідуальності, значущості, передчут­тям життєвого успіху, реалізації своїх здібностей, досягнення поставлених цілей, самоствердження і тощо. Все це викликає насолоду, радісне нетерпіння якомога скоріше стати дорослим. Такі діти можуть годинами складати плани про соціальне перевлаштування суспільства, розмірковувати про призначення людства, створювати власну філософію.

У ході формування самосвідомості змінюється й уявлення про час, свій життєвий простір.'! Дитина звичайно живе тільки сьогоденням, а вже у підлітка формується уявлення про своє минуле і майбутнє. Усвідомлення скінченності свого існування стимулює розвиток саморегуляції поведінки, прагнення якомога краще спланувати своє життя, щоб воно не пройшло марно. Це, у свою чергу, спонукає підлітка до самовиховання, самовдосконалення, щоб бути «господарем своєї долі.

У випадку порушення процесу розвитку особистості згадані особливості формування самосвідомості супроводжуються негативними емоційними переживаннями. Найчастіше такі підлітки не доходять до рівня усвідомлення свого внутрішнього світу, осмислення свого призначення в житті, філософських роздумів про майбутнє. Цьому перешкоджає не стільки їхній низький інтелектуальний та культурний рівень, скільки соціальна та особистісна незрілість, болючість негативної інформації про себе, яку вони отримують внаслідок оцінок оточуючих.

Відсутність у підлітка захоплень, активного інтересу до певного виду діяльності є симптомом неблагополуччя у розвитку його особистості. Це наслідок неправильного виховання, помилкового підходу дорослих до дитини, несприятливих мікросоціальних умов. Одначе більшість батьків і вихователів не розуміють усієї складності і небезпечності згаданої особливості в розвитку особистості підлітка, не надають їй належного значення, втрачаючи час, коли ще можна виправити відхилення, які намічаються.

Названі вище особливості підлітків не вичерпують усіх змін, які відбуваються в цей відповідальний період життя. Ми розглянули лише головні з них, пов'язані з проблемою вивчення. Вочевидь, що ці природні підліткові потреби при несприятливих умовах розвитку можуть стати факторами, що створюють психотравмуючу ситу­ацію. Вивчення життєвого шляху підлітків, які вживають психотропні речовини, показало, що всі вона стикаються з ситуацією неможливості задоволення своїх актуальних життєво важливих соціальних потреб, у тому числі й вікових.

Важливими факторами у виникненні адиктивної поведінки підлітка є неправильне сімейне ви­ховання та відхилення у психічному розвитку. Вони діють опосередковано, і про їх вплив на ви­никнення адиктивної поведінки підлітка можна говорити лише тоді, коли саме ці фактори є про­відною детермінантою виникнення потреби у змі­ні свого психічного стану штучним шляхом.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка