Ураховуючи культурологічні традиції нашого суспільства й особливості менталітету населення, групи самодопомоги для підлітків навряд чи виникнуть у нас у найближчому майбутньому. Тому звернемося до розгляду більш реальної перспективи: професійної психокорекційної роботи з підлітками групи ризику адиктивної поведінки.
Приступаючи до роботи, психолог завжди повинен пам'ятати, що головне в стосунках з підлітком - це взаємна повага та довіра. Те, що каже підліток, повинно залишатися таємницею. Його проблеми можна обговорювати з батьками та педагогами тільки за проханням, і зі згоди підлітка. Втрата довіри, розголошення таємниці, навіть мимовільне, є великою психологічною травмою та може призвести до непередбачених наслідків.
При виявленні психологічних особливостей підлітка слід звернути увагу на наявність акцентуацій характеру, систему самооцінки й оцінки інших, мотиваційну структуру особистості. Обов'язково проводити дослідження процесів мислення. У випадку виявлення викривлень процесів мислення психологічна корекція неприпустима - необхідна консультація психіатра.
Підліток звичайно активно прагне до змін, покращення свого характеру, часто навіть відчуває ненависть до себе за своє «слабовілля» або «запальність». Тому однією з основних задач психолога є визначення провідної проблеми та чітке формулювання її механізму.
Наприклад:
«- Я дуже запальний, дратівливий.
- Де виявляється твоя запальність?
- Вдома з батьками, інколи з учителями.
- А з друзями?
-Ні.
- У чому виявляється твоя дратівливість, що ти робиш у цей час?
- Кричу, лаюся, можу порвати зошит чи одяг.
- Чого би ти хотів?
- Щоб я міг нормально розмовляти, коли в мене неприємності, не відчуваючи злості».
Бажане формулювати чіткі, однозначні ознаки досягнення мети, які можуть бути визнаними і самим підлітком, і оточуючими.
Вибір методів психологічної корекції повинен проводитися в тісному контакті з підлітком. Часто найбільш бажаними методами є «терапія частин», що дозволяє діяти в руслі гештальттерапії. Іноді краще обрати техніки трансактного аналізу чи психодрами.
Обов'язковим кроком у психокорекції підлітка є вияв особливостей його мотивації, пошук будь-яких видів діяльності, зв'язаних з позитивними емоціями (радістю, цікавістю, захопленням). Важливо, щоб у цю діяльність не включалися елементи «проблемної», небажаної поведінки. З опорою на таку позитивну мотивацію можлива робота по досягненню бажаної зміни. Наприклад:
«- А що тобі подобається робити, що ти робиш з задоволенням?
- Мені подобається вудити рибу.
- Коли ти ловиш рибу, ти почуваєш себе спокійно?
- Так, звісно, тоді я ні з ким не лаюся. - Ти можеш зараз уявити себе на риболовлі?
-Так.
- А тепер згадай, як ти розмовляєш з учителем, і намагайся зберегти спокій.
- Так... Я майже не відчуваю злості.
- Спробуй ще раз - рибальство - учитель.
- Так, я не злюся на нього більш. Може, я взагалі даром заводився?
- Може... Звісно, ти можеш ще 2-3 рази «завестися»; але це буде недовго, на пару хвилин, а потім ти зможеш згадати цю вправу, уявити себе на риболовлі чи в лісі... Заспокоїтися і нормально відповісти.
- Так, я спробую».
У роботі з підлітками групи ризику ефективно використовувати методи групової психологічної корекції, рольові ігри. Це дозволяє підліткові розглянути свою поведінку ніби з боку іншої людини, тобто об'єктивно. Крім того, рольові ігри дають змогу відпрацювати навички реагування в складних ситуаціях.
При комплектуванні підліткових груп бажано, щоб число учасників не перевищувало 5-7 осіб, це можуть бути хлопці та дівчата разом (але враховуються побажання дітей, інколи вони прагнуть до групи однієї статі). Не рекомендовано включати в групу більш двох учасників, яким притаманні такі особливості:
а) підлітків, що в них є труднощі в міжособистісному спілкуванні;
б) підлітків з інтелектуальним зниженням;
в) підлітків з руховою розгальмованістю.
Бажано поєднання в групі учасників з різними типами акцентуацій. Значно полегшується праця психолога, коли в групу включенні один-два підлітка з істероїдною акцентуацією.
Під час занять один чи декілька учасників можуть відмовитися від виконання будь-якого завдання. Це цілком нормальна ситуація. Підлітка слід заспокоїти, попросити його поспостерігати й проаналізувати виконання цього завдання.
Групова психокорекційна робота з підлітками заснована на тих самих принципах, що й з дітьми. У той же час тут додаються нові компоненти, відповідні віку. Так, наприклад, вже на етапі знайомства підліткам пропонують не тільки називати своє ім'я та розповідати про свої уподобання, а й охарактеризувати себе, сконцентрувавши всі свої особливості в визначенні своїх трьох головних якостей.
Під час роботи по розпізнанню й висловленню почуттів додається така вправа, як робота в тріадах, коли один підліток говорить, другий слухає, а третій спостерігає й потім оцінює їхнє спілкування за визначеними параметрами.
Далі йде обговорення параметрів невербальної комунікації: інформативність, положення тіла людини, його пози, дистанція між співрозмовниками, міміка, жести, напрям погляду тощо. Щоб привернути увагу підлітків до цих невикористаних резервів передачі почуттів, переживань, станів, їм пропонується така вправа:
Учасники отримують від ведучого картки, на яких написано, що треба зобразити. Дається час (5 хвилин) для підготовки. Потім кожний повинен показати свою пантоміму. Розмовляти забороняється. Учасники повинні правильно вгадати, про що йшла мова в завданні. Завдання для пантоміми наступні:
1. Я боюся йти на екзамен (Михайлик).
2. Як приємно помріяти (Дмитро).
3. Мені дуже сумно (Максим).
4. Нарешті я розв'язав цю важку задачу (Руслан).
5. У мене болить зуб (Іра).
6. Я загубив гроші (Славко).
7. Я злюся на всіх на світі (Оля)
Аналіз успішності пантоміми здійснюється за схемою - наскільки швидко здогадалися підлітки про зміст завдання, різноманітність виразних засобів, специфіка самого завдання, що полегшує або ускладнює пантоміму, порушення угоди (не розмовляти і не «писати» в повітрі замість пантоміми).
Наведемо витяг з протоколу обговорення завдання. Дмитро: «Краще за всіх показала сценку Іра. Відразу ж стало
зрозуміло, що у неї зубний біль».
Славко: «Ну, таке й показати легше. Порівняй хоча б з моїм завданням або з завданням Михайлика».
Ведучий: «Кому ще здається, що в Іри завдання було легшим, ніж в інших?»
Відповідають хором: «Мені, мені».
Ведучий: «А в чому причина?»
Оля: «Ну, фізичні стани легше показати, ніж почуття, настрій».
Максим: «Так, ось все ж таки важко без слів, щоб тебе зрозуміли. Особливо коли сумно, хочеш помріяти...»
Формування позитивного образу «Я» включає рефлексію та ранжування власних позитивних якостей за формулою «Я - людина, яка...» Для цього, наприклад, можна застосувати гру «Репортер», де один з учасників бере інтерв'ю в інших членів групи, пропонуючи кожному сказати кілька слів про себе для святкової телепередачі на честь успішного завершення якоїсь важливої справи, в якій брали участь підлітки.
З тією ж самою метою застосовується вправа «Бомбардування позитивними якостями». Підліток сідає на стілець, що стоїть у центрі кола, і заплющує очі. Кожний учасник групи по черзі підходить до нього та пошепки промовляє кілька слів про його гарні риси, про ті властивості його особистості, за які він його цінить і любить. Таке «бомбардування позитивними якостями» отримує кожний учасник групи. Вправа може виконуватися й в іншому варіанті, коли розігрується сценка «Ювіляр». У цьому випадку на честь учасника групи («ювіляра») кожен висловлює свою позитивну думку так, щоб усі чули. Дивлячись «ювіляру» в очі, той, хто виступає, підтверджує свої позитивні оцінки його особистісних якостей прикладами, випадками з життя, які він сам бачив, коли ці якості виявлялися.
Такі вправи допомагають підліткам навчитися знаходити позитивне в собі та в інших, уміти виказувати своє позитивне ставлення та сприймати позитивні оцінки з боку оточуючих. Усе це сприяє розвитку емпатії та рефлексії, формуванню позитивного образу «Я», а значить, і підвищенню самоповаги та самооцінки.
Для оволодіння навичками аналізу своєї поведінки та засобів прийняття рішень на групових заняттях практикуються обговорення творів художньої літератури, кіно- і відеофільмів, герої яких зіштовхуються з тими ж самими проблемами, що є в підлітків. На початку обговорення учасники групи перераховують можливі альтернативні варіанти рішення проблемної ситуації, без урахування можливих наслідків. Коли варіанти обговорені й підсумовані, підліткам пропонується вибрати один-два та записати для кожного з них позитивні і негативні наслідки. При цьому вони повинні ураховувати такі чинники, як ціннісні орієнтації та почуття героя оповідання (кінофільму, п'єси тощо), тиск на нього оточуючих, особистісні особливості, ступінь ризику тощо - загалом, співвідносити міркування щодо наслідків з позицією людини, що має цю проблему.
Аналогічно можна проводити ретроспективний аналіз якогось життєвого рішення одного з учасників групи (зрозуміло, якщо підліток сам висловить таке побажання).
Ще одною формою навчання навичкам аналізу, що передує прийняттю рішення, є гра «Вузли». Проходить гра у такий спосіб: група з 5-6 підлітків стає в коло. Кожний член групи бере руку того, хто стоїть напроти, і руку ще когось. У результаті група «зав'язується у вузли». Завдання полягає в тому, щоб розв'язатися, не розтискаючи рук. Потім йде обговорення засобів «розв'язання вузлів», а за суттю засобів прийняття рішення групою. Підлітки аналізують, хто під час гри виявився лідером, які тактики прийняття рішень були в членів групи (наприклад, дії за чиєюсь порадою, відкладання рішення на невизначений термін), а також прорахунки та помилки.
Ще одна вправа для тренування навичок відповідального прийняття рішень і відчуття себе суб'єктом діяльності - «Відсутні ключі». Керівник групи повинен до початку занять підготувати декілька проблемних ситуацій і надати їх підліткам для обговорення. Завдання групи - сформувати список необхідної інформації, тобто «ключів», без яких неможливо розв'язати цю проблему. Підлітки обговорюють, як треба діяти, щоб отримати більше інформації. Вони відбирають з усіх відомостей саме ті, що потрібні для прийняття вірного рішення. Саме ця адекватна інформація й є «ключем» до рішення визначеної ситуації.
Наприклад, перед учасниками групи поставлено проблему:
«Як досягти успіху у житті?» Разом з керівником підлітки пропонують багато рішень, серед яких далеко не всі вірні (їх може цілеспрямовано спровокувати керівник). Наприклад, пропонується такий список:
«Я можу наполегливо працювати. Я можу навчитися аналізувати свої дії. Я можу бути хитрим і «видурити» гроші в багатія. Я можу ретельно обирати собі друзів. Я можу нічого не робити й очікувати вдачі. Я можу бути уважним на уроках і виконувати домашні завдання вдумливо й акуратно.
Я можу одного разу ризикнути й «обійти» закон, щоб домогтися свого.
Я можу зупинитися та добре подумати перед тим, як діяти. Я можу спокійно сприйняти свої невдачі, критику з боку інших людей і навчитися виправляти помилки.
Я можу звинувачувати інших людей, якщо мені не щастить. Я можу навчитися сам долати свою тривогу або гнів. Я можу поліпшити свій поганий настрій за допомогою паління, ліків або алкоголю.
Я можу...» За ходом обговорення цього списку підліток сам робить вибір лінії поведінки, тобто проявляє себе як суб'єкт діяльності. Обговорюючи з іншими учасниками та психологом наслідки того чи іншого вибору, підліток засвоює соціальне прийнятні норми поведінки, вчиться шукати найефективніші засоби досягнення мети.
Формуванню відповідальності за наслідки своїх рішень (тобто знов же відчуття себе суб'єктом діяльності) сприяє вправа «Лінія життя”. Підлітки змальовують свій життєвий шлях від народження до смерті у вигляді лінії. Потім, у відповідності з датами, позначеними на цій лінії, розкладають картки, на яких коротко позначені події їхнього минулого, поточного часу та майбутнього. Після цього керівник групи пропонує підліткам (по черзі всім бажаючим) уявити, як зміниться сценарій їхньої лінії життя, якщо на тому чи іншому етапі вони потраплять у залежність від алкоголю або наркотиків. Під час обговорення виробляється негативне ставлення до зловживання психотропними речовинами, наслідком якого може стати адиктивна поведінка, а відповідно й руйнування всіх життєвих планів.
Однією з важливих цілей занять є формування навичок поведінки в фруструючих (стресових) ситуаціях.
Конструктивна реакція на ситуацію звинувачення випрацьовується засобами рольових ігор. Наприклад, гра «Стерв'ятники та їхні жертви», під час якої підліток засвоює варіанти конструктивної поведінки за умови наявності вербальної агресії по відношенню до нього, наприклад: «Це ваша думка, але я так не зроблю...», «Це цікаво, але я з вами не згоден...»
Оскільки для багатьох підлітків необхідність протистояти тиску групи викликає стресовий стан, нагальною потребою є тренування цієї навички. Гра «Умій сказати «ні» дає змогу підліткові набути навички відстоювання своєї думки, навіть якщо інші думають інакше. Наприклад, розігрується ситуація, коли троє підлітків запрошують четвертого взяти участь у вечірці, де зберуться незнайомі йому люди. Відбувається приблизно такий діалог:
«- Пішли сьогодні ввечері до Павла, не пожалкуєш.
- А що там буде?
- Це секрет. Дізнаєшся, що таке кайф.
- Та я не знаю, якось незручно до чужих людей... ;
- Але ти ж з нами, ми тебе образити не дамо. Не бійся!» Якщо підліток піддається на умовляння (хоча й відчуває небезпеку) або починає шукати привід для відмови, не подаючи виду, Що він зрозумів небезпеку, така поведінка оцінюється як неправильно розігруючи цю ситуацію кілька разів (змінюючи склад учасників і «головного героя»), підлітки (при необхідності за допомогою психолога) приходять висновку, що найкраще діяти за такою схемою:
1) називати речі своїми іменами;
2) твердо відмовитися, аргументувавши своє рішення;
3) запропонувати свій варіант.
У діалозі це представлено приблизно так:
«- Що ти маєш на увазі під словом «кайф»? - А ти ніби сам не здогадуєшся?
- Ви будете палити «травку»?
- Та тихіше ти, почують!
- Ні, я не піду з вами. Мені ні до чого такий кайф. І вам не раджу. Пішли краще пограємо у футбол».
Для тих підлітків, кому дуже важко засвоїти навичку відстоювати свою думку наперекір тиску більшості, корисно пограти в гру «Заважає - не заважає». Умовою виграшу тут є уміння робити щось, що суперечить діям усіх. Наприклад, давати заздалегідь неправильні відповіді на загадки або на запитання під час вікторини; коли всі співають хором, не співати, а підраховувати число слів у кожному куплеті пісні тощо.
Розвитку довіри до людей, емпатії допомагають ігри, в ході яких необхідно зрозуміти іншу людину, прийняти її точку зору, сприймати її не як уявний образ, а такою, якою вона є насправді.
Більш високому рівню розвитку комунікативних навичок відповідає гра «Головні пов'язки».
Учасники зображують засідання учнівського комітету, який обговорює поведінку школярів на дискотеці. Кожний надіває собі на лоб пов'язку зі стислим описом ролі («Розумник - цінуй мою думку», «Бешкетник - лай мене!», «Ватажок - прямуй за мною», «Дурний - не слухай мене» тощо). Підліток не повинен бачити й знати свій напис (роль), у той же час інші учасники гри в своїх зверненнях до нього повинні керуватися цим написом і відповідно забезпечувати йому зворотній зв'язок. За ходом гри кожний учасник повинен здогадатися, який напис він має на своїй пов'язці.
Мета гри - переконати підлітків у тому, що, спілкуючись з іншою людиною, слід ставитися до неї, як до особистості, тобто не упереджено, а виходячи з цінності думок, ідей, що вона висловлює, не судити її поквапливо згідно з роллю, прізвиськом чи статусом.
|