«Дитина – сім’я – дошкільний заклад – курс на співпрацю» Матеріал схвалений засіданням педагогічної ради кцрд



Сторінка1/8
Дата конвертації30.12.2016
Розмір1.87 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Відділ освіти Катеринопільської районної державної адміністрації

Катеринопільський Центр розвитку дитини «Сонечко»

Катеринопільської селищної ради

Скуцька Алла Іванівна

Кисіль Наталія Вікторівна


«Дитина – сім’я – дошкільний заклад –

курс на співпрацю»


Матеріал схвалений засіданням педагогічної ради КЦРД «Сонечко»

(протокол №3 від 21.02.2012 року)
2012
Розділ виставки: Педагогіка розвитку особистості (моделі та науково-методичне забезпечення фізичного, інтелектуального, психічного та соціально-морального розвитку особистості дошкільника. Компетентнісно орієнтована освіта. Здоров’язберігаючі технології).
Автори:

Скуцька А.І. - завідувач Катеринопільського Центру розвитку дитини „Сонечко” Катеринопільської селищної ради Черкаської області

Кисіль Н.В. – вихователь-методист Катеринопільського Центру розвитку дитини „Сонечко” Катеринопільської селищної ради Черкаської області
Потребами сьогодення продиктована необхідність тісніше інтегрувати родинне і суспільне дошкільне виховання, зберегти проголошений пріоритет родинного виховання , враховуючи інтереси, запити цінності, освітньо-культурний рівень, соціальне і матеріальне становище сімей, активно залучаючи родини до участі у педагогічному процесі дошкільного закладу, їх психолого-педагогічної просвіти. Розроблена система педагогічної просвіти та форм взаємодії з сімєю дозволяє покращити стан емоційного благополуччя дитини в сім’ї.

Методичний посібник містить опис з досвіду роботи щодо організації діяльності дошкільного закладу та сім’ї (планування роботи ради дошкільного закладу, піклувальної ради, школи молодих батьків, виховні години, консультації, тести, анкети тощо).

Рекомендовано для використання в роботі керівникам ДНЗ та НВК, вихователям-методистам, вихователям, практичним психологам, батькам дітей дошкільного віку.

ЗМІСТ
1. Передмова………………………………………………………………………4

2. Народний ідеал сім’ї і проблема ідеалу сім’ї у сьогоденні.………………… 7

3. Взаємодія дошкільного закладу і родини в процесі формування уявлень про сім’ю у дошкільників …………………………………………………........16

4. Єдність і наступність форм і методів роботи дошкільного закладу

і сім’ї з екологічного виховання дітей …………………………………………20

5. Співпраця з батьками – як запорука успішного розвитку навчального закладу……………………………………………………………………… ........29

6. Орієнтовний розподіл заходів з організації співпраці дошкільного

закладу та сім’ї у процесі освітньо-виховної діяльності ……………………..40


7. Організаційні елементи у системі підвищення педагогічної культури батьків ……………………………………………………………………………48

7.1. Організація діяльності ради закладу ………………………………………48

7.2. Організація діяльності піклувальної ради…………………………………56

7.3. Школа молодих батьків – перша організаційна ланка в системі педагогічного навчання молодих батьків……………………………………...61

7.4. Круглий стіл «Гра – світ дитинства» ……………………………………...80

7.5. Виховна година – як метод організації спільної діяльності, формуванні умінь та навичок моральної поведінки ………………………………………..95

7.6. Консультації – як форма організації психолого-педагогічної просвіти батьків ……………………………………………………………………………98

7.7. Організація роботи з родинами вихованців /пам’ятки та поради для батьків з безпеки життєдіяльності/ …………………………………………...123

7.8. Анкетування – як засіб організації діяльності на основі соціальної перцепції за допомогою листування…………………………………………..197

7.9. Тестування батьків ………………………………………………………..165

7.10. Сценарії спільних заходів родин вихованців та дитячого

садка ……………………………………………………………………………178

8. Використана література……………………………………………….. …..208

ПЕРЕДМОВА
«Сім’я – це те первісне середовище,

де людина повинна вчитися творити

добро»

В.О. Сухомлинський

Сім’я – одна з найважливіших базових соціокультурних цінностей, створених людством за всю історію свого існування. У її позитивному розвитку, збереженні, зміцненні зацікавлено суспільство, держава. Міцної, надійної сім’ї потребує кожна людина, незалежно від віку. Становлення сім’ї, її стабільність і благополуччя залежить від безлічі чинників і передумов, що виникають задовго до її створення.

Півсвідома програма «спадщини предків», закладена в людині сім’єю, діє протягом всього його життя і формує життєві цілі, визначає засади, переконання, цінності, уміння виражати відчуття.

Батьківська сім’я стає джерелом соціального спадкоємства в перші роки життя дитини, причому засвоєння зразку відносин власних батьків спочатку відбувається на рівні підсвідомості, завдяки механізмам наслідування, ідентифікації. В результаті відбувається відображення образів батьків, пращурів, братів, сестер, неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки, обв’язкових в процесі взаємодії із значущими дорослими, наслідування їх діям, словам відчуттям, ототожнення себе з близькими людьми.

Сім’я, будучи для дитини першим провідником соціального впливу, вводить його у все різноманіття ролевої поведінки, сімейних відносин, домашнього побуту, викликаючи ті або інші відчуття, дії, способи поведінки, впливаючи на формування звичок, рис вдачі, психічних властивостей. Цим «багажем» дитина користується не тільки в справжньому житті: багато що із засвоєного в дитинстві визначить його якості майбутнього сім’янина. У зв’язку з цим можна говорити про взаємозалежність «якості» сім’ї (її складу, ціннісних орієнтацій, етичних засад, устрою, характеру дитячо-батьківських відносин, психологічного клімату, зв’язків) і її можливостей в рішенні завдання виховання дитини як майбутнього сім’янина. Усвідомлення батьками необхідності рішення цієї задачі вже у період дошкільного дитинства може бути дієвим спонукачем для позитивних змін у власній сім’ї, гуманізації внутрісімейних взаємодій, нормалізації устрою життя, збагачення виховної діяльності, самовихованні і самоосвіті і т.д.

Життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я і навчальний заклад. Відповідно Закону України «Про дошкільну освіту», Положення про дошкільний навчальний заклад, змісту базового компонента дошкільної освіти України, одним з головних завдань, що стоїть перед закладом, вважається взаємодія з сім’єю.

Ефективне впровадження Базової програми «Я у Світі» потребує оновлення стратегії й тактики взаємодії педагогів з батьками, зміни її векторів та акцентів, осучаснення предмета розмов, розширення спектру життєво важливих проблем, надання зустрічам більшої щирості, відвертості, конструктивності, звільнення від надмірної формалізованості. Об’єднання зусиль допоможе створити широкий розвивальний простір, сприятливий для повноцінного буття дитини в сім’ї та дошкільному закладі, розкриттю нею своїх сутнісних сил, становленню як активного суб’єкта індивідуальної та колективної діяльності.

Сім’я – це не ізольований мікроколектив. Багатоканальні зв’язки поєднують її з суспільством. Реалії сьогодення породили такий феномен, як аномія – такий психологічний стан людини і всього суспільства, за якого колишні ідеологічні основи, ціннісні орієнтації та стереотипи поведінки є зруйнованими, а нові формуються хаотично та безсистемно.

І тому перед колективом Центру розвитку дитини «Сонечко» постало питання модернізації підходів у роботі з родинами та розвиток партнерських відносин між закладом та сім’єю.

Наша мета – активне залучення батьків до навчально-виховного процесу. А принцип співпраці садочка і сім’ї – це поєднання сімейного і суспільного виховання в єдину ланку, яка спрямована на реалізацію однієї мети – всебічний, гармонійний розвиток особистості.

Нам було важливо знати справжню картину кожної сім’ї, наявний стан психолого-педагогічної підготовки батьків. Спілкуючись з родинами, ознайомлюючись з умовами життя, проводячи анкетування, тестування, бліц-опитування визначили, які є групи батьків, залежно від їхнього ставлення до виховання дітей, до здобуття педагогічних знань, їх потреб, інтересів, соціальних запитів.

Виходячи з аналізу, колектив ставить такі завдання в роботі з родинами: вироблення освітньої філософії закладу і родин на основі засад позитивної педагогіки, партнерської взаємодії; підвищення правової, психолого-педагогічної культури батьків; створення єдиного освітнього простору для дошкільника в сім’ї і дитячому садку.

Народний ідеал сім’ї і проблема ідеалу сім’ї у сьогоденні.

Століттями у кожного народу складався ідеал досконалої людини, саме його покладено в основу національної виховної системи. Сім’я є первинним лоном людської культури, тому невипадково в переконаннях народу відображено ідеал сім’ї, що висхідний до ідеалу досконалої особистості, конкретизується на кожному віковому етапі – дитинстві, отроцтві, юності. Проблема ідеалу сім’ї в народній культурі опиняється в полі наукових інтересів філософів, соціологів, педагогів, етнографів з кінця ХІХ століття. Сплеск інтересу до даної проблеми співпав з руйнуванням патріархальної сім’ї, з проявом кризових явищ, що осягнули сім’ю впродовж всього ХХ століття.

Подолавши рубіж третього тисячоліття, проблема ідеалу сім»ї на даному етапі розвитку суспільства залишається актуальною, оскільки багато в чому змінилися ціннісні орієнтири в суспільстві, похитнулися етичні засади, з’явилися безліч типів сімей.

У сучасній педагогічній літературі для характеристики сім’ї використовуються різні поняття залежно від тих підстав, на яких акцентується увага учених. Так, вивчаючи вплив сім’ї на дитину, у тому числі і на її установки відносно своєї майбутньої сім’ї, автори часто ділять їх на нормальні і аномальні.

Останніми роками характеристика сім’ї за шкалою «нормальність-аномальність» включає наявність або відсутність обох батьків, ступінь їх відповідальності за народження здорової дитини, його різносторонній розвиток і емоційне благополуччя, повноцінна освіта, дотримання його прав; психологічний мікроклімат сім’ї, її устрій і т.д. Таким чином, нормальна модель сім’ї складається з певних елементів (членів сім’ї), структури відносин, які, у свою чергу, накладають відбиток на позиції і ролі членів сім’ї.

Нормальна модель сім’ї складається під впливом ідеалу сім’ї, який приймається суспільством і відображений в колективних уявленнях і культурі суспільства. Культура етносу породжує свою нормативну модель сім’ї, яка визначає структуру реальної сім’ї в даному суспільстві. Відхилення від моделі специфічні для кожної культури, і види аномальної сім’ї, а також види дефектів, які виникають при соціалізації дітей в аномальних сім’ях , залежать від культур різних епох, народів і країн.

Жодна культура миру не розвивається в повній ізоляції. Будь-яка культура зазнає на собі дію культур інших народів і, в свою чергу впливає на них. Тому в багатьох культурах сучасного світу можна угледіти широке існування рис, ознак, що характеризують сім’ю, сімейно-шлюбні відносини. Тому до певної міри можна говорити про загальнолюдський ідеал сім’ї, який століттями тримався на ціннісному відношенні до неї, на культах любові, милосердя, добра, розуму, материнства, батьківства і ін..

У феномені культури суспільства, етносу значне місце займає масова, традиційна культура, а надрах якої складається свій ідеал сім’ї. Перші ідеальні уявлення про сім’ю, любов, батьків, дітях, предках склалися в народній педагогіці емпіричним шляхом на основі багатовікового життєвого досвіду. Вони передавалися із століття в століття, з сім’ї в сім’ю засобами традицій, національно-етнічної обрядовості, звичаїв, фольклору, творів декоративно-прикладного мистецтва, що забезпечувало народу відтворення себе, своєї духовної культури, національного характеру і психології у ряді поколінь.

Традиційна культура – це культура, що історично розвивається, а процес розвитку традицій і є перехід до нового. І як це не парадоксально звучить на перший погляд, традиційне в новому. Саме завдяки цьому в кожен історичний період традиція може задовольняти не тільки пізнавальний інтерес до минулого, але і актуальні життєві культурні потреби поколінь, що нині живуть. Тому ми вважаємо, що традиційна культура може і повинна залишатися співзвучною суспільній свідомості, що змінилася, сприйматися психологією етносу сьогодні. В усякому разі, такі відвічні традиції народної культури і православ’я, як пріоритет духовного над матеріальним, турбота про гармонії духовного і душевного світів людини, спадкоємність поколінь, престиж батьківства можуть сприяти нормальному функціонуванню сучасної сім»ї.

Нам видається важливим розглянути ідеали шлюбу, що склалися в українській народній культурі, батьківства, спорідненості, етичні принципи сімейної взаємодії, традиції сімейного устрою з тим, щоб визначити виховний потенціал народної педагогіки, на основі якого вже в дошкільному віці вважалося за можливе формування майбутнього сім»янина.

Сім’я в традиційній культурі почала розвиватися разом з розвитком шлюбних, подружніх відносин в суспільстві. Коріння сучасного шлюбу сходить до релігійного, етнічного, культурного, економічного минулого сім»ї. У традиційній і православній культурах своєчасний вступ до шлюбу був критерієм етичного зростання хлопців і дівчат. Швидке, поспішне або раннє одруження не схвалювалося в народі: «Одружувався скоро, так на довге горе». Людей, що не мають сім’ї, вважали соціально неповноцінними, вони «випадали» з життєвого ритму, їх називали перестарками. У народі говорили: «Без дружини як без шапки», «Сім’я воює, а самотній горює».

Час вступу до шлюбу вважався вінцем земного життя людини, «завжди шлюб, як в старому, так і в Новому Заповіті, є синонімом радості». У народній педагогіці шлюб сприймався якимсь щасливим переходом на наступний етап життєвого шляху, збереглося оптимістичне відношення до створення сім’ї. Так, сюжет багатьох народних казок завершується традиційно шлюбним бенкетом, для його героя заміжжя або одруження є нагородою за подолання важких випробувань. Будь-яка з найважливіших подій в житті людини супроводжувалася обрядами, що відвіку склалися, сакральне значення яких полягало в народженні нового, іншого життя.

Традиційна культура створила свій етичний кодекс, де встановлювалася ієрархія відносин між подружжям і іншими членами сім’ї. Ієрархія сімейних відносин полягала в слухняності, покорі молодших старшим, оскільки останні несли відповідальність за сімої. У творах фольклору тема слухняності представлена особливо широко, дані приклади неслухняності і його наслідків (казки «Біла качечка», «Царівна жаба» і ін.).

Шлюб дозволяв реалізовувати соціальні ролі чоловіка і дружини, ідеальні уявлення про яких містяться в традиційній і православній культурах.

Чоловік – захисник і господар будинку, тому йому необхідно бути спритним, кмітливим, метким, сильним, хоробрим. Соціальна роль чоловіка розкривається більш повно в казках і билинах, ніж в інших творах усної народної творчості. Хоробрістю, силою, кмітливістю наділені герої билин – Ілля Муромець, Микита Кожемяка, Альоша Попович, здатні у вирішальну хвилину узяти відповідальність на себе. Необхідною якістю – відповідальністю – повинен володіти майбутній глава сімейства.

Народним ідеалом була вірна, добра, ласкава дружина, хранителька домівки, гостинна господиня: «Три друга: батько, та мати, та вірна дружина», «Доброю дружиною і чоловік чесний», «Червона пава пір’ям, дружина вдачею». На добру дружину покладається виконання психологічної функції сімейно-шлюбних відносин – бути берегинею сім’ї. Жіночі образи в українських народних казках наділяються моральними якостями: добротою, ласкою, відданістю, дбайливістю, цнотливістю.

У традиційній сім’ї на кожного члена сім’ї покладалося широке коло обов’язків, диференційованих по статевій належності.

Народна культура до теперішнього часу донесла до нас традиційні переконання про ідеальний образ матері і батька. Значення, що надається цим образам обумовлене тим, що це два священні прототипи, які дитина носить все життя і в живому відношенні, до яких росте її душа і міцніє дух: прототип чистої матері, що несе любов, милість і захист, і прототип благого батька, що дарує живлення, справедливість і розуміння.

На батьків покладалася особлива відповідальність за виховання дітей. Вважалося, що мати природна вихователька дітей, а батько – авторитет, захисник, годувальник: «Бог до людей, а батько до дітей». Прислів’я підкреслюють соціальну роль батька: «Батьківським розумом жити діткам, а батьківськими грошима не жити», «Годуй сина до пори: прийде пора – син тебе нагодує». Проте в народному уявленні результат виховання багато в чому залежить саме від особи матері: «Яка мати, такі й дітки». За переконаннями народної педагогіки характер дитини формувався ще в материнській утробі, і якщо вагітна жінка відхилялася від ідеалу досконалої людини, її дитина наслідувала своєму батькові. Тому починати виховувати майбутню матір, як представлено в традиційній культурі і православ’ї, треба з малих років. Треба сказати, що сам устрій традиційної багатодітної сім’ї готував дітей до майбутнього батьківства і материнства. Вже і ці роки дитина відтворювала в іграх з лялькою, наданні допомоги матері у вихованні молодших братів і сестер, ставши ж дорослим, використовувала педагогічний досвід в створеній сім’ї.

За багатовікову історію склалися традиції виховання в селянських сім’ях, на які вплинули релігійно-етичні установки. Одна з таких традицій – використовування засобів народної педагогіки, в результаті чого складалася фольклорна свідомість, яка апелювала до архетипів. Різноманітність засобів народної педагогіки – народні пісні, ігри, самобутні обряди, казки, прислів’я, загадки, колискові – відобразили всю мудрість етносу.

Багато жанрів народного фольклору націлені на виховання майбутнього сім’янина: у них в цікавій формі дитина осягала «етичний кодекс» сімейних відносин, ідеальні моменти статево рольової поведінки. Величезний репертуар прислів’їв, присвячений різним темам, допомагає в збагаченні етичних цінностей, він служить дитині орієнтиром в будь-якій життєвій ситуації і зведенням моральних норм. Одним з улюблених дітьми жанрів є народна казка, яка «є перша, філософія народу, його життєва філософія», тому в ній закладений величезний етичний потенціал, що передає дитині ідеальні уявлення про сім’ю.

Отже, на батьків покладалася особлива відповідальність – виховати гідних представників свого роду, оскільки саме діти ставали його продовженням, які збережуть і передадуть сімейні традиції і обряди наступному поколінню.

Традиційно дітей стверджували в думці про підтримку міцних споріднених зв’язків, збереження родової пам’яті, особливої честі роду, на дітей покладалася моральна відповідальність не зганьбити своїми вчинками весь рід. Родова пам’ять зафіксована в матеріальних предметах (картинах, фотографіях, іконах, сімейних реліквіях і ін.), які складали духовну опору сім’ї. Склалися різні традиції, обряди, що дозволяли зберігати пам’ять про предків, найпоширеніша традиція наречення дітей іменами предків.

Патріархальна сім’я дорожила відчуттям роду, яке означало як збереження пам’яті про померлих родичів, так і зміцнення споріднених зв’зків: не відмовляли в допомозі родичам, ставали опікунами сиріт з числа рідних і т.д.

Слід сказати, що з родичами розділяли як життєві тяготи, так і радісні події – сімейні, релігійні свята, де вони були бажаними гостями, оскільки в традиційній культурі і православ’ї гостинність вважалася особливою чеснотою, проявом християнської любові до ближнього. Традиційна культура у фольклорі зафіксувала гостьовий етикет. У народних казках одним з етапів випробовування для персонажів – зібрати пригощання на стіл, пригостити гостей. З малих років уміння дитини приймати гостей, надавати їм увагу заохочувалося дорослими, тому в дитячій субкультурі виникали ігри, що закріплюють ролі привітної господині.

Народна мудрість убачала витоки зміцнення споріднених відносин у взаємостосунках братів і сестер в сім’ї, заснованих на християнській любові, суть якої розкривалася у фольклорних творах. Так, в казках «Горе», «Золотий перстенець», «Семирічка», «Два брати» містяться етичні повчання: перешкодою в добросердних відносинах братів і сестер стають заздрість, жадність, гординя, відсутність милосердя. Дитині вселяється думка: треба допомагати, підтримувати споріднені відносини, проявляти кращі етичні якості.

Отже, в традиційній культурі виховання дитини в сім»ї орієнтоване на мирське, повсякденне життя людини. Його мета – підготувати дитину до цього життя, виховати з нього трудівника, сім’янина, що було заставою етичного благополуччя людини. Християнство і традиційна культура схожі в підходах до виховання сім’янина. При цьому народна педагогіка спирається на образ досконалої людини, яка конкретизується впродовж всього життя і диференціюється залежно від статі.

Сучасне суспільство відмовляється від ідеальних уявлень про сім»ю, що склалися в традиційній і православних культурах, розглядає їх як застарілі. Тим часом ідеал сім’ї незалежно від історичної епохи будується на етичних категоріях і принципах – добра, любові, милосердя і т.д., які залишаються непорушними в будь-яку епоху.

Традиційна культура донесла до нас величезних потенціал засобу народної педагогіки, який не втратив значення для формування «образу сім’ї» у сучасних дошкільників. Для нашого дослідження важливий зміст різних фольклорних жанрів, через присутність в них культу батьківства і материнства, жіночого і чоловічого ідеалів, затвердження моральних еталонів, що впливають на емоційну сферу дитини, збагатять уявлення про сім»ю дитини і зорієнтують її на традиційні етичні принципи сім’ї.

За минуле десятиліття на фоні світових кризових явищ в українській сім’ї відбулися серйозні зміни, які дали підставу деяким вченим, політичним діячам прогнозувати крах сім’ї як соціального інституту. У суспільній свідомості містяться різні міфі із цього приводу, в основі яких факти передачі сім’єю своїх функцій іншим соціальним інститутам, зростання ефективності реалізації функцій сім’ї кожним з подружжя окремо, незалежно один від одного. Такі міфи спотворюють і неадекватно інтерпретують зміни, що відбуваються, в сім»ї як соціокультурному інституті, приводять до знецінення сім’ї. Проте вони не народжуються на порожньому місці: функції сучасної сім’ї, дійсно, зазнають зміни.

З другої половини ХХ століття сформувався новий тип народжуваності, заснований на малодітності, пізньому вступі до браку, послабленні традиційного для української культури чадолюбства, свідоцтвом чому є зростання дитячої безпритульності, соціальних сиріт.

Єдина дитина стає стрижнем багатьох сучасних сімей, навколо якої організовується все їх життя. Психологи відзначають позитивні моменти у вихованні сучасних єдиних дітей: тісніші емоційні узи, контакти дитини з дорослими членами сім’ї; їй перепадає більше духовних і матеріальних благ, ніж в сім’ї з декількома дітьми. Але умови виховання єдиних дітей можуть привести і до негативних наслідків у вигляді інфантильності дитини, егоїзму, несамостійності.

У сучасних дослідженнях, як один з найважливіших критеріїв успіху або неуспіху сімейного виховання і соціалізації дитини розглядається стан подружніх відносин, їх гармонійність. Етично-гармонійний клімат сім’ї значною мірою формується відносинами між батьком і матір’ю. Свого часу В.О. Сухомлинський підкреслював, що в хорошій сім’ї, де мати і батько живуть в згоді, перед дитиною розкривається все те, чим стверджується її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновагу, непримиренність до всього аморального. Відносини, які найчастіше складаються у молодого і новоствореного подружжя, сприяють розвитку у дітей таких яких якостей, як доброта, працьовитість, дисциплінованість, уміння постояти за себе, самостійність, скромність, відповідальність, безкорисливість, самокритичність. Діти з таких сімей краще підготовлені до ролі майбутнього сім’янина, проявляють велику турботу про батьків, зміст їх життєвих цілей представляє велику соціальну цінність, ніж у дітей з інших сімей.

Разом із задоволенням потреб в домівці, харчуванні, одязі, сучасні діти мають право на інші важливі для розвитку потреби в любові, підтримці здоров’я, відчуття своєї цінності як члена сім’ї. Основним значенням виховання в цьому випадку стає розвиток особистості, що вимагає від батьків ненасильницького відношення до дитини. Подібна переорієнтація спричиняє за собою уміння батьків взаємодіяти з дітьми на основі загальнолюдських цінностей з урахуванням конкретної ситуації і індивідуальності кожної дитини, без використовування форм примушення, виявляється в здібності до співпраці, співпереживання, сприяння, взаєморозуміння, ненасильницького дозволу конфліктних ситуацій в сім’ї.

Щоб вважати себе хорошими батьками для своєї дитини, слід знати і вміти дуже багато – тобто бути і менеджером, і економістом, і кухарем, і швачкою, і тренером… А ще – артистом, музикантом, танцюристом, співаком, письменником, художником тощо – за списком найрізноманітніших професій.

Якщо в навчальному закладі з дітьми займаються фахівці, які мають відповідні дипломи, то батьки, як правило, виховувати не вчилися. Зрозуміло, що ми своєї мети у розвитку, вихованні, навчанні дітей можемо досягти лише за підтримки батьків, але, щоб мати цю підтримку треба навчити їх бути вихователями власної дитини, тобто треба, щоб кожен батько, кожна мати мали бодай мінімум педагогічних знань.



  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка