Дисципліна «Аналітична хімія комплексних сполук»



Скачати 196.18 Kb.
Дата конвертації30.04.2017
Розмір196.18 Kb.

Дисципліна «Аналітична хімія комплексних сполук»


(2009/2010 н.р., 4 курс, 7 семестр)

Модуль 1

Змістовий модуль 1. Комплексні сполуки та їх роль у розвитку аналітичної хімії та новітніх технологій.

Тема 2 Методи синтезу, властивості та систематика координаційних сполук.


Типи комплексних сполук, що застосовуються для розділення, концентрування та визначення хімічних елементів

(лекція 5)

І. Одноядерні комплексні сполуки.

1) Катіонні комплекси – в 1 сферу включені нейтральні молекули і аніони в кількості меншій СО комплексоутворювача (ЦА). Гідрати: [CrIII(H2O)4Cl2]Cl ×2H2O. Аміакати: [Zn(NH3)4]Cl2, [Cо(NH3)5NO2]SO4. Онієві (ЦА – неметал, ліганди Н+): амоній NH4+, гідроксоній H3O+, фтороній FH2+.

2) Аніонні комплекси (ацидокомплекси): в першу сферу включені нейтральні молекули і іони, але в останніх більший СО ЦА: K2[PtCl6], K[Co(NH3)2Cl4].

3) Нейтральні комплекси: [CoIII (NH3)3Cl3].

4) Хелатні комлекси (клішнеподібні) (CH3COOH)2–Cu–(OOCCH3)2, Сu(CH2(NH2)COO)2
ІІ Багатоядерні комплексні сполуки.

До цього типу комплексів відносять



  • кластери

  • місткові сполуки

ізо- та гетерополісполуки

Наибільш розповсюдженою на теперішній час є класифікація комплексних сполук за характером координуємих лігандів.


Однак, ця класифікація в полной мере применима только для тех комплексных соединений, внутренняя сфера которых состоит из одинаковых лигандов. Тем не менее она позволяет объединить комплексы в определенные группы (типы) по общности методов синтеза и некоторых физико-химических свойств.

1. Аквакомплекси (гідрати)



Аквакомплекси представляють собою йоны або молекули, в яких лігандами слугують молекули воды. У водних розчинах солей майже всі йони існують у вигляді аквайонів, наприклад, [Be(H2O)4]2+, [Al(H2O)6]3+, [Cr(H2O)6]3+ та т.д. При кристалізації таких солей з водних розчинів вода залишається зв’язаною з [Be(H2O)4]SO4, [K(H2O)6][Al(H2O)6](SO4)2, [Cr(H2O)6]Cl3.

До аквакомплексів відносяться кристалогідрати, наприклад, [Al(H2O)6]Cl3 (інакше – AlCl3 . 6 H2O), [Cr(H2O)6](NO3)3 (иначе – Cr(NO3)3 . 6 H2O).

В деяких кристалогідратів частина молекул води входить у внутрішню, а останні знаходяться в зовнішній сфері і зв'язуються із зовнішньосферними іонами. Наприклад, пентагідрат сульфату міді(II) і гептагідрат сульфату нікелю(II) містять аквакомплекси – катіон тетрааквамеді(II) і катіон гексаакваникеля(II) і слабо зв'язану зовнішньосферну молекулу води, яка об'єднує катіони і аніони за допомогою водневих зв'язків:


Координаційні формули вказаних сполук що враховують склад внутрішньої і зовнішньої сфери, такі:

[Cu(H2O)4]SO4 . H2O та [Ni(H2O)6]SO4 . H2O.

Всі аквакатіони, за винятком тих, які утворені лужними і лужноземельними елементами, а також талієм(I), сріблом(I) і тому подібне, є катіонними кислотами, у водному розчині піддаються протолізу і створюють кислотне середовище (рН < 7): [Zn(H2O)4]2+ + H2O [Zn(H2O)3(OH)]+ + H3O+

Кислотні властивості аквакомплексів виражені тим сильніше, чим вище міра окислення атома-комплексообразователя. Наприклад, значення констант кислотності для похідних заліза(II) і заліза(III) складають 1,8 . 10- 7 і 6,8 . 10-3. Отже, рівновага протоліза в разі аквакомплексу заліза(III) більшою мірою зміщена праворуч, ніж для заліза(II).

2. Гідроксокомплекси

Гидроксокомплекси – комплексні сполуки, що містять як ліганди гідроксид-іони гідроксид-ионы OH-. Гидроксокомплекси утворюються в реакціях протоліза з аквакомплексів:

[Al(H2O)6]3+ + H2O [Al(H2O)5(OH)]2+ + H3O+

або при розчиненні амфотерних гідроксидів у водних розчинах гідроксидів лужних металів:

Zn(OH)2 + 2 OH- = [Zn(OH)4]2-

Водні розчини гидроксокомплексов мають лужну реакцію. Поява гідроксид-іонів в розчині викликана заміщенням у внутрішній сфері комплексів гидроксидних лігандов на молекули води:

[Zn(OH)4]2- + H2O [Zn(H2O)(OH)3]- + OH-

Гідроксокомплекси стійкі лише в сильнолужних розчинах. У нейтральному, а тим більше в кислому середовищі, а також при нагріванні розчинів вони руйнуються:

[Al(OH)4]-+ CO2 = Al(OH)3-+ HCO3-

[Be(OH)4]2- + 2NH4+ = Be(OH)2- + 2NH3 . H2O

[Zn(OH)4]2- + 4 H3O+ = [Zn(H2O)4]2+ + 4 H2O

Na[Al(OH)4] = NaAlO2 + 2 H2O (при нагріванні)

Деякі гідроксокомплекси можна використовувати як реагенти для ідентифікації окремих іонів в розчині. Наприклад, визначення присутності катіона Na+ інколи ведуть, виділяючи малорозчинний гексагідроксостибат(V) натрію Na[Sb(OH)6] у вигляді дрібнокристалічного білого осаду за реакцією:

Na+ + [Sb(OH)6] = Na[Sb(OH)6]

3. Аміакати

Аміакати – це комплексні сполуки, в яких функції лігандів виконують молекули аміаку NH3. Точніша назва комплексів, що містять аміак у внутрішній сфері, – амміни; проте молекули NH3 можуть знаходитися не лише у внутрішній, але і в зовнішній сфері аміакату. Аміачні комплекси зазвичай отримують при взаємодії солей або гідроксидів металів з аміаком у водних або неводних розчинах, або обробкою тих же солей в кристалічному стані газоподібним аміаком:

AgCl(т) + 2 NH3 . H2O = [Ag(NH3)2]Cl + 2 H2O

Cu(OH)2(т) + 4 NH3 . H2O = [Cu(NH3)4](OH)2 + 4 H2O

NiSO4 + 6 NH3 . H2O = [Ni(NH3)6]SO4 + 6 H2O

CoCl2 + 6 NH3(г) = [Co(NH3)6]Cl2

У тих випадках, коли аміачний комплекс нестійкий у водному розчині, його можна отримати в середовищі рідкого аміаку:

AlCl3(s) + 6 NH3(ж) = [Al(NH3)6]Cl3(s)

Хімічний зв'язок молекул аміаку з комплексоутворювачем встановлюється через атом нітрогену, який служить донором неподіленої пари електронів. Утворення аммінокомплексов у водних розчинах відбувається шляхом послідовного заміщення молекул води у внутрішній сфері аквакомплексів на молекули аміаку:

[Cu(H2O)4]2+ + NH3 . H2O [Cu(H2O)3(NH3)]2+ + 2 H2O;

[Cu(H2O)3(NH3)]2+ + NH3 . H2O [Cu(H2O)2(NH3)2]2+ + 2H2O

Найбільш стійкі серед амміакатів:

[Co(NH3)6]3+6 = 1,6 . 1035),

[Cu(NH3)4]2+ 4 = 7,9 . 1012),

[Zn(NH3)4]2+ 4 = 4,2 . 109) і деякі інші.

Аміакати руйнуються при будь-яких діях, які видаляють (при нагріванні) або руйнують (дією окислювача) молекулу аміаку, переводять аміак в кислотному середовищі в катіон амонія (катіон амонія не містить неподілених пар електронів і тому не може виконувати функції ліганда), або зв'язують центральний атом комплексу, наприклад, у вигляді малорозчинного осаду: [Ni(NH3)6]Cl2 = NiCl2 + 6 NH3(г)

[Cu(NH3)4]SO4 + 6 Br2 = CuSO4 + 12 HBr + 2 N2(г)

[Ni(NH3)6]SO4 + 3 H2SO4 = NiSO4 + 3 (NH4)2SO4

[Cu(NH3)4](OH)2 + Na2S + 4 H2O = CuSтв. + 2 NaOH + 4 NH3 . H2O

4. Ацидокомплекси

У ацидокомплексах лігандами служать аніони кислот, органічних і неорганічних: F-, Cl-, Br-, I-, CN-, NO2-, SO42-, C2O42-, CH3COO- та інш.

Цю групу комплексних сполук можна підрозділити на дві частини: комплекси з кисневмісними лігандамі і комплекси з безкисневими (переважно галогенідними або псевдогалогенідними) лігандами. Наприклад, до ацидокомплексів з кисневмісними лігандами відносяться дитіосульфатоаргентат(I) -іон, який отримують по обмінній реакції:

Ag+ + 2 SO3S2-= [Ag(SO3S)2]3-

та гексанітрокобальтат(III)-йон, який осаджується у вигляді мілких жовтих кристалів калієвої солі при змішуванні розчинів, які містять хлорид кобальту(II), нітрит калію та оцтову кислоту:

CoCl2+7KNO2+2CH3COOH== K3[Co(NO2)6]тв. + NO­ + 2 KCl + 2 CH3COOK + H2O

У цій окисно-відновній реакції відбувається зміна ступеня окиснення кобальту від +2 до +3. Ця реакція використовується для визначення домішок калію в солях натрію.

Прикладами ацидокомплексів з безкисневими лігандами можуть служити гексахлороплатинат(IV) калію K2[PtCl6] і гексацианоферрат(II) калію K4[Fe(CN)6]. Платина хімічно розчиняється в суміші концентрованих нітратної і хлоридної кислот (так званій “царській горілці”) з утворенням гексахлороплатінату(IV) водню H2[PtCl6]:

3 Pt + 4 HNO3 + 18 HCl = 3 H2[PtCl6] + 4 NO­ + 8 H2O

Гексахлороплатинат(IV) водню був першим реагентом, з вживанням якого почалася аналітична хімія калію, рубідію і цезію, оскільки гексахлороплатинати(IV) цих елементів K2[PtCl6], Rb2[PtCl6] та Cs2[PtCl6] малорозчинні у воді. Гексаціаноферрат(II) калію утворюється за реакцією:

6 KCN + FeSO4 = K4[Fe(CN)6] + K2SO4

З водного розчину гексаціаноферрат(II) калію виділяється у вигляді жовтих кристалів складу K4[Fe(CN)6] . 3 H2O. Ця сполука широко використовується в аналітичній практиці для визначення присутності в зразках катіонів заліза(III):

[Fe(H2O)6]3+ + K+ + [Fe(CN)6]4 = KFe[Fe(CN)6]тв. + 6 H2O

Продуктом цієї реакції є малорозчинний гексаціаноферрат(II) заліза(III)-калію KFe[Fe(CN)6] ярко-синього кольору.



Для руйнування ацидокомплексів можна використовувати реакції обміну лігандів, які в разі утворення міцніших комплексів йдуть практично до кінця. Наприклад, введення фторидвмісного реагенту в яскраво-червоний розчин тіоціанатного комплексу заліза(III) складу [Fe(NCS) 6]3- знебарвлює його:

[Fe(NCS)6]3-+ 4 F- + 2 H2O = [Fe(H2O)2F4]- + 6 NCS-

β 6 = 1,7 . 103; β 4 = 5,5 .1015

Інший спосіб руйнування ацидокомплексу – зв’язування комплексоутворювача у вигляді важко розчинного осаду. Так, тетрайодомеркурат(II) -іон [HgI4]2- руйнується під дією сульфід-іонів S2-:

[HgI4]2- + S2- = HgSтв. + 4 I-; ДР(HgS) = 1,4 . 10-45

5. Аніонгалогенати

Аніонгалогенати – комплексні сполуки, в яких і комплексоутворювач, і ліганди є галогени. Це комплекси складу M[ЭГxГy], де М – малозарядний крупний катіон, наприклад, катіон лужного металу або амонія (а також алкіл- або аріламонію, фосфонію, арсонію і інші комплексні катіони з досить низькою полярізуємістю); Е – галоген- комплексоутворювач, атом або молекула, що зазвичай має невисоку електронегативність (йод, бром, рідше хлор); Г та Ггалогенідні ліганди.



Ступінь окиснення комплексоутворювача Е в аніонгалогенатах може бути

1) позитивною, наприклад, в [IIIICl4]-,

2) нульовою – як в [(I2)0(I3)2]2- и

3) від’ємною в [I-I(I2)2]- .

Аніонгалогенати поділяються на дві великі групи:

1) ізополігалогенати (Е = Г = Г), и

2) гетерополігалогенати (Е  Г  Г).

До перщої групи, наприклад відносяться дийодойодат(I) цезію та дибромобромат(I) рубідію – Cs[I(I)2] та Rb[Br(Br)2],
а до другої – хлоробромойодат(I) цезію, тетрахлоройодат(III) амонію, фторотрихлоройодат(III) цезію та бромойодойодат(I) цезію – Cs[I(Br)(Cl)], NH4[ICl4], Cs[I(Cl3F)] та Cs[I(I)(Br)].

Аніонгалогенати отримують при взаємодії в розчині солей-галогенідів з галогенами або міжгалогенними сполуками:

KI + I2 = K[I(I)2];

CsCl + IBr = Cs[I(Br)(Cl)];

2 RbCl + I2Cl6 = 2 Rb[ICl4]

Аніонгалогенати при нагріванні легко розкладаються з виділенням вільних галогенів або міжгалогенних сполук і солей-галогенідів, причому у складі солі завжди виявляється найбільш електронегативний з галогенів:

Rb[IBr2](т) = RbBr(т) + IBr(г);

K[I(I)2](т) = KI(т) + I2(г)

6. Катіонгалогени

Катіонгалогени – це сполуки, в яких і комплексоутворювач, і ліганди – галогени. Катіонгалогени мають склад [ЕГxГy]Z, де Е – галоген- комплексоутворювач; Г и Г  галогенідні ліганди; Z – аніон типу [SbF6], [SbCl6], [AsF6], [BF4] и т.п.

Усі катіонгалогени – сильні окисники. Вони бурно реагують з водою та органічними розчинниками.

Синтез катіонгалогенів можливий лише за участю сильних акцепторів галогенідних іонів в середовищах, що не містять відновників. Розчинниками і одночасно реагентами-постачальниками противойонів комплексу тут служать сполуки типу SbCl5, SbF5, PF5, BF3:

ICl3 + SbCl5 = [ICl2][SbCl6]

BrF3 + AsF5 = [BrF2][AsF6]

У середовищі міжгалогенних сполук аніонгалогенати і катіонгалогени взаємодіють як кислоти і основи. Наприклад, в рідкому трифториді брому проходить реакція:

Ag[BrF4](s) + [BrF2][SbF6](s) = Ag[SbF6](s) + 2 BrF3(ж)

7. Гідридні комплекси

Гідридні комплекси містять як ліганд гідридний іон Н-. Комплексоутворювачи в гідридних комплексах найчастіше елементи IIIA-групи – бор, алюміній, галій, індій, талій. В ряді [BH4]  [AlH4]  [GaH4] стійкість гідридних комплексів падає.

Гідридні комплекси – сильні відновники. Під дією кислот і у водному середовищі вони розкладаються, виділяючи водень:

Na[AlH4] + 4 H2O = NaOH + Al(OH)3 + 4 H

2 Na[BH4] + H2SO4 = Na2SO4 + B2H + 2 H

Для синтезу гідрідних комплексів використовують реакції:

4 NaH + B(OCH3)3 == Na[BH4] + 3 CH3ONa (при 250 0C)

4 LiH + AlCl3 = Li[AlH4] + 3 LiCl

3 Li[BH4] + AlCl3 = Al[BH4]3 + 3 LiCl

NaBO2 + Al + Na + 2 H2 = Na[BH4] + NaAlO2

Останню реакцію ведуть в автоклаві під тиском 5-10 атм.

Тетрагідридоборат алюмінію Al[BH4]3 – найбільш летка із усіх відомих сполук алюмінію (температура кипіння Al[BH4]3 равна 44,5 °С); на повітрі займається, а з водою енергійно взаємодіє:

Al[BH4]3 + 12 H2O = 3B(OH)3 + Al(OH)3 + 12 H

8. Карбонільні комплекси.

Комплексні сполуки, в яких лігандом є карбоніл, – монооксид вуглецю, називаються карбонільними. Ступінь окинення металу в комплексних карбонілах, як правило, нульова. Карбонільні комплекси в звичайних умовах – кристалічні речовини або рідини, легколеткі і низькими температурами плавлення і кипіння:

соединение

температура плавления,
С

соединение

температура плавления,
С

[Cr(CO)6]

возгоняется

[Re2(CO)10]

177

[Mo(CO)6]

возгоняется

[Fe(CO)5]

 20

[W(CO)6]

возгоняется

[Co2(CO)8]

51

[Mn2(CO)10]

154 (разл.)

[Ni(CO)4]

 19

Карбонільні комплекси d-елементів, як правило, діамагнітні. Вони практично нерозчинні у воді і відносяться до категорії неелектролітів, але добре розчинні в органічних розчинниках; так само, як монооксид вуглецю, вони вельми токсичні.

Значення координаційного числа центральних атомів в карбонільних комплексах можна визначити за допомогою правила Сиджвіка. Відповідно до цього правила при утворенні карбонільних (і не лише карбонільних) комплексів довкола металу створюється стійка зовнішня 18-електронна оболонка з s-, p- і d-електронів комплексоутворювачаі електронних пар лігандів.



Наприклад, атом заліза(0) має конфігурацію [Ar] 3d64s2, тобто вісім зовнішніх (валентних) електронів. Для утворення стійкої 18 електронної конфігурації бракує (18 – 8) = 10 електронів. Ці 10 електронів (5 електронних пар) центральний атом Fe0 отримує від п'яти молекул CO, кожна з яких є донором однієї електронної пари. Звідси склад карбонільного комплексу заліза [Fe(CO)5] (пентакарбонілзалізо.

Точно також для никелю(0) з конфигурацією[Ar] 3d84s2 до стійкої конфігурації не будет вистачати (18 – 10) = 8 електронів, а число карбонільних лігандів складе 8/2 = 4. Формула комплексу [Ni(CO)4] (тетракарбонілнікель).



Складніший для розгляду випадок – карбонільний комплекс кобальту(0). Центральному атому Co0 з електронною конфігурацією [Ar] 3d74s2 до стійкої конфігурації не вистачатиме (18 – 9) = 9 електронів. Число передбачуваних карбонільних лігандов: 9/2 = 4,5(?!). Оскільки кожен карбонільний ліганд може передати атому кобальту лише пару електронів, то спочатку виходитиме нестійкий комплексний радикал [•Co(CO)4], що містить 17 електронів, у тому числі один неспарений електрон, у тому числі один неспарений електрон в атомі кобальту. В цьому випадку утворення 18-електронної оболонки відбувається шляхом димерізації – об'єднання двох радикалів зв'язком метал - метал із здобуттям комплексу складу [Co2(CO)8]. Окрім димерізації, утворення стійкої 18-електронної оболонки може бути досягнуте при утворенні карбонільного комплексного іона. Наприклад, для ванадію(0) з електронною конфігурацією [Ar] 3d34s2 до стійкої конфігурації не вистачатиме (18 – 5) = 13 електронів. Карбонільні ліганди передадуть атому ванадію 6 * 2 = 12 електронів, і вийде нестійкий комплекс – радикал складу [• V(CO)6], що містить 17 електронів. Зміцнення комплексу за рахунок перетворення електронної оболонки в 18-електронну досягатиметься перетворенням ванадію(0) на ванадій(-I) при утворенні гексакарбонілванадату(-I) калію складу K[V(CO)6].

Карбонільні комплекси часто отримують прямим синтезом:

Fe(т) + 5 CO(г) = [Fe(CO)5](ж) (при 200 0С и 150 атм)

При нагріванні карбоніли розкладаються:

[Fe(CO)5](ж) = Fe(т) + 5 CO(г) (при 300 С)

Карбонільні комплекси, розчинені в тетрахлориді вуглецю, енергійно взаємодіють з галогенами, а кислоти реагують з карбонілами, як з відповідними металами:

2 [Fe(CO)5] + 3 Cl2 = 2 FeCl3 + 10 CO­

[Ni(CO)4] + Br2 = NiBr2 + 4 CO­

[Fe(CO)5] + H2SO4 = FeSO4 + 5 CO­ + H

9. -комплексы

комплексы (пі-комплекси) – це комплексні сполуки, в яких в ролі лігандів фігурують ненасичені органічні молекули типа етилену, циклопентадієну, бензолу і тому подібне. Найбільш відомим прикладом таких комплексів служить фероцен – біс(циклопентадієніл) залізо складу [Fe(C5H5)2]. Циклопентадієн С5H6 – сполука з двома подвійними зв’язками. Він є дуже слабкою кислотою. При взаємодії з металевим натрієм утворюється циклопентадієенілнатрий Na(C5H5) з аніоном С5Н5-:

2 Na + 2 С5H6 = 2 Na(C5H5) + H

При дії циклопентадієнілнатрію на сіль заліза(II) в середовищі тетрагідрофурану виділяються помаранчеві кристали біс(циклопентадієніл) заліза:

FeCl2 + 2 Na(C5H5) = [Fe(C5H5)2] + 2 NaCl

Структура цієї сполуки нагадує сендвич або бутерброд:

Комплекс діамагнітний, а комплексоутворювач – Fe(II) знаходиться між циклічними аніонами С5Н5? на рівній відстані від всіх атомів вуглецю. Виділити в біс(циклопентадієніл) залізі окремі ковалентні зв'язки між комплексоутворювачем і атомами ліганда не можна: центральний атом утворює зв'язок зі всією -электронною системою ліганда. У частинці фероцену донором електронних пар є циклопентадієніл-іоні, кожен з яких надає по три пари -электронів. Акцепторами цих електронних пар слугують sp3d2-гібридні орбіталі заліза(II).

Оскільки утворюються шість багатоцентрових зв'язків, які зміцнюються за дативним механізмом (за рахунок електронних пар атома заліза), валентні штрихи, що позначають зв'язок метал – ліганд, втрачають свій звичайний сенс. Отже, до -комплексів відносять ті комплекси, в яких в утворенні зв'язку M – L беруть участь -электроны всього ліганда, а не якого-небудь окремого атома.

10. Хелати

Хелати, або циклічні комплексні сполуки. Хелатами називають комплексні сполуки, внутрішня сфера яких складається з циклічних угрупувань, включаючих комплексоутворювач. Наприклад -амінооцтова кислота (гліцин) може реагувати з гідроксидом міді з утворенням синьо-фіолетового міцного комплексу:

Cu(OH)2 + 2 NH2CH2COOH = [Cu(NH2CH2COO)2] + 2 H2O

Ліганд NH2CH2COO- (гліцинат-йон) відносять до категорії бідентатних лігандів, створюючих два хімічних зв'язказ комплексоутворювачем, – через атом кисню карбоксильної групи і через атом азоту аміногрупи:

Внутрішня сфера комплексу містить два замкнуті п’ятичленних цикли, у зв'язку з чим отриманий комплекс відрізняється високою стійкістю. Константа утворення дигліцинатоміді(II) 2 = 1,8 * 1015. Важливе значення в химіко-аналітічній практиці має відкрита Л. А. Чугаєвим реакція взаємодії диметилгліоксиму з катіонами нікелю(II) в аміачному середовищі, що приводить до утворення малорозчинного яскраво-червоного комплексної зсполуки  біс(диметилгліоксимато) нікелю(II)



Функції ліганду в цієї комплекснії сполуці виконує диметилгліоксимат-аніон



Він утворює два хімічних зв’язка з комплексооутворювачем, внаслідок чого утворюється два п’ятичленних циклічних фрагмента, які роблять стійким комплекс.



Будова отримуваного хелату плоска; завдяки внутрішньомолекулярним водневим зв'язкам (між лігандами) утворюються ще дві шестичленні циклічні угрупування, що включають атоми нікелю і що стабілізують частку комплексу. Реакція Чугаєва дуже чутлива і селективна по відношенню до катіонів нікелю(II) і дозволяють упевнено визначити його присутність в будь-яких хімічних об'єктах, а отримуваний хелатний комплекс використовується як пігмент.



База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка