Дипломна робота студентський декамерон, сиділи-балакали, або студентська фольклорна традиція в контексті загальноєвропейського



Сторінка1/19
Дата конвертації16.04.2017
Розмір4.1 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19



Міністерство освіти і науки України

N – ський державний університет імені Остапа Вишні

Кафедра гумору і сатири


Відділ байкарства і анекдотики

ДИПЛОМНА РОБОТА


СТУДЕНТСЬКИЙ ДЕКАМЕРОН,

СИДІЛИ-БАЛАКАЛИ, або


СТУДЕНТСЬКА ФОЛЬКЛОРНА ТРАДИЦІЯ

В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО

ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ

Дипломант:

студент 5 курсу

факультету повсякденної радості,

спеціальність

„Сміх, гріх і невідомо що”

Олександр Дубина
Науковий керівник:

кандидат

повсякденних наук

Миколойван Життямнавчений


Рецензент:

професор,

доктор навколовсюдних наук

Порфирій Іванінамський


N

2005



Дубина О.Д. Студентський декамерон. Гумористичний роман – Луцьк: Самвидав, 2005. – 284 с.

Тих, хто скептично поставився до змісту цієї книжки, прочитавши попередню сторінку, прошу набратися трохи терпіння й прочитати бодай ще з 25. Думаю, що Ваш скепсис зникне. А втім, читайте далі – там усе написано!

Це – одна з тих найнепотрібніших і найвеселіших дипломних робіт, на яку тільки спроможний справжній студент (а я себе таким завжди вважав), і призначена як для осіб з вищою, так і для осіб з нижчою освітою, а також для осіб без освіти, а також для свинарок, доярок, домогосподарок, академіків і міліціонерів, не позбавлених почуття гумору.

© Дубина О.Д., 2004



РЕЦЕНЗІЯ
на дипломну роботу студента 5 курсу Олександра Дубини „Студентський декамерон”, 284 сторінок машинопису, N, 2005.

„Студентський декамерон” – перша ґрунтовна розвідка студентського фольклору. Незважаючи на списаний сюжет, робота виконана на високому науковому рівні. Студент засвідчує володіння різними функціональними стилями сучасної української літературної мови, уміє „вжитися” в ситуацію, використовувати необхідні лексичні та синтаксичні одиниці. Впадають в око нові стилістичні фігури, такі як „три крапочки в три рядочки”, „недоробок” – слово чи синтаксична конструкція, обірвана в найнесподіванішому місці.


На мою думку, праця переобтяжена русизмами, що є наслідком проживання дипломанта на зросійщених територіях. Слова-вульгаризми, що починаються з відомих латинських літер, вважаю, також слід було подати повністю, щоб повністю відтворити духовну глибину майбутнього нашої нації, вершків української інтелігенції.
Незважаючи на вказані недоліки, робота Олександра Дубини залишається оригінальною, вартісною з наукової точки зору і заслуговує відмінної оцінки при умові успішного захисту, а студент – рекомендації до вступу в аспірантуру.

Рецензент: професор кафедри бакалії і права, доктор навколовсюдних наук Порфирій Іванінамський

05.01.2005.

ВІДГУК НАУКОВОГО КЕРІВНИКА


Про дипломну роботу студента 5 курсу факультету повсякденної радості Олександра Дубини „Студентський декамерон”.
„Студентський декамерон” – досить вдала ремінісценція відомого класичного твору. Незважаючи на те, що в основу праці покладено давно відомий сюжет, робота Олександра Дубини заслуговує на увагу.

Принагідно зазначу, що тема дипломної роботи студентом була вибрана самостійно і задовго до вступу в N - ський державний університет, ще під час навчання в інституті радіоелектроніки міста Х.

„Студентський декамерон” – по суті, перше систематизоване дослідження студентського фольклору. Робота носить переважно текстологічний характер. У праці зібраний значний фактичний матеріал за значний період розвитку студентства на Україні. Образна система розгалужена, різноманітна, різнопланова. Найповніше у праці розкривається образ декана, старости, образ неформального лідера.

Ґрунтовно проаналізована тема лідерства, тема любові й зради, проблема духовного та сексуального вибору, проблема боротьби з аномальними явищами в студентському середовищі.

Дипломант уміло володіє фактичним матеріалом, засвідчує знання різних мов та різних лексичних прошарків нашого суспільства, майстерно передає колорит народного мовлення шляхом використання своєрідних синтаксичних конструкцій.

У роботі допущено ряд орфографічних, пунктуаційних та мовно-стилістичних помилок. Дещо сумнівно виглядає список використаної літератури.

Але вказані недоліки не принижують наукової вартості дослідження, тому названа робота може бути рекомендована для захисту перед Державною кваліфікаційною комісією.

Науковий керівник: кандидат повсякденних наук

Миколойван Життямнавчений

Починається книга, яка поки що ніяк не названа, і не матиме гучної назви, в якій містяться 56 оповідань, розказаних протягом семи днів чотирма студентками, трьома молодими студентами, а також сімома не студентами




ВСТУП
Вельмишановне панство! Немає ніякого сенсу приховувати від вас (та це й просто безглуздо!), що сюжет цієї книги запозичений у великого маестро Джованні. Спочатку я навіть хотів назвати її "Студентський декамерон", але, зваживши, що "Декамерон" на світі є один, а мені до нього ой як далеко, перший варіант відпав. А інший варіант у мене тільки один. І позаяк той єдиний варіант був розкритикований моїми друзями, то книга так і називатиметься – "Студентський декамерон".

Я зовсім не претендую на славу видатного флорентійця. Я зовсім не претендую на премії, дипломи, чи, упаси Господи, на те, щоб мій твір включили до шкільної програми. Просто це – спогади моєї молодості (а мені зараз не так то й багато літ).От коли вже я постарію, зігнуся, коли почнуть труситися руки, плямкати губи, і пам’ять не: зможе тримати таку кількість прізвищ, імен, фактів і коментарів, я вийму (чи хтось вийме) із шафи цю книгу й почитаю (є) про пригоди мого покоління.

Переважна більшість згаданого тут є чистісінькою правдою, свідком чого був я, мої друзі, знайомі, чи навіть тесть з тещею. За основне бралося не джерело інформації, а змістова палітра і, звичайно, комічний коефіцієнт. Прискіпливих критиків прошу не шукати в цьому творі глибокого ідейного змісту, соціальної, моральної, етичної чи політичної спрямованості. Можна сказати, що це – стенографічний звіт однієї з численних "вилазок" на природу, які так полюбляє студентська молодь.

Багато разів "вилазив" і я, інколи прилазив, інколи приходив – це все життя, а в житті, як знаєте, – буває і т. д, і перець, і стипендія. Було це все й зі мною, хоча мій студентський досвід порівняно не такий вже й великий. За ці короткі дев’ять років я встиг пізнати любов і розлюбов, зарахування і відрахування, недоїдання і пересипання, недочитання і переписання – безліч цікавих речей, які в житті нестудента трапитися просто не можуть. Дійсно, це найбільш цікаві роки, які згадуються завжди з долею смутку і жалю. Так якби обставини дозволяли, то люди б учились вічно, принаймні, я.

У цій книзі я навмисне не змінював ні імен, ні прізвищ *, так що всі мої знайомі і незнайомі, прочитавши ці історії, безперечно, себе впізнають. Але, пробачте вже недосвідченому писаці, коли я сам прочитав чернетку закінченої книги, то вирішив усі імена, чи майже усі позмінювати і, про всяк випадок, підписатися псевдонімом, а потім взяв і передумав, бо мені зараз, мабуть, вже немає кого боятися.

Якщо ж якісь велемудрі пани, узнавши себе, захочуть відігратися на моїх дітях, то нехай вкусять себе за одне місце, бо коли нам нічого не зробили, то дітям і поготів.

То ж, як говориться у церкві, "Будімо уважні!"

Так, крім "намів" і "форнамів" * пропуски й неточності ще будуть і в географічних назвах. Незважаючи на те, що мені доводилось брати участь в географічних олімпіадах (шкільний вік), рівень знань в цій галузі не дозволяє з абсолютною впевненістю говорити де відбувалася та чи інша подія.

Відкрию вам маленьку таємницю. Спочатку була думка повністю слідувати визначеним шляхом, але взнавши, що на мене чекають ще дві сесії і захист дипломної роботи (а твір потрібно завершити до випускного!), вирішив скоротити число персонажів, що, без сумніву, орендує мені хоч трішки часу для занять.

Отож, подумавши, що мої герої протягом усього часу нічим суттєвим не займаються, я так і прозву твір: "СИДІЛИ – БАЛАКАЛИ" – це і не образить ім’я великого митця, і не накладе на мої плечі ярмо відповідальності за сказане. Студенти, як ви знаєте, цією якістю не відзначаються.

А закінчити цю коротку передмову хотілося б штампованою анотацією: "Студентський декамерон" – це твір, який ввів і вивів автора, письменника епохи постсталінізму, доби неокапіталізму Олександра Дубину (1972–... (невідомо, коли помру) в (із) когорту (и) широкої студентської творчої аудиторії. В "Студентському декамероні" автор показує широку річку студентського життя, висміює себе і розвінчує, а втім, він нічого не розвінчує.

Сідайте (лягайте, вставайте – кому як зручніше) і читайте, а коли у вас дуже болять очі, то краще сходіть на футбол і покричіть.



Розпочинається ПЕРШИЙ день СТУДЕНТСЬКОГО ДЕКАМЕРОНУ, протягом якого, після того, як автор розповість з якою метою і про що говорили особи, які будуть діяти далі, в день правління Світлани, сидітимуть–балакатимуть про те, що найбільше кому до душі або тіла

Любі дівчата! Я абсолютно точно знаю, що вам просто начхати на те все, що тут було сказано у вступі – і це абсолютно правильно, скажу я вам. Молода дівчина (я не кажу "симпатична", бо всі молоді дівчата симпатичні), не має права витрачати свій час на співчуття та на переживання. Вона повинна цвісти, вона повинна дарувати аромат, вона повинна усміхатися, сміятись, кохатися, виходити заміж, нарешті, і світити нам, чоловікам, вночі, під час планових відключень світла. І так, любі мої, я не випадково тут згадав про сміх – сміх продовжує життя аналогічно до того, як цигарка, сварлива теща або надокучлива реклама з телевізорів його вкорочує. Відверто кажучи, мрія завести гарем досить часто мене відвідувала, до тих пір, поки я, нарешті, зрозумів, що життєвий ресурс християнина просто не розрахований на велику кількість жінок; наш організм – це не плямиста корова холмогорської породи, яку можна постійно доїти. Одним словом, чи (одним все одно не вийде) двома – без жінок нам, чоловікам – як вагонам без паровоза, втім, як і вам, жінкам, без нас, як "орбіту" – без цукру”.

Історія цих взаємин досить давня. Ще відтоді, як перший студент, Адам, порушивши заборону ректора, був вигнаний з інституту, про відносини протилежних статей було написано гори книг і відзнято міліарди кінофільмів, які так і не змогли дати відповідь на відоме питання: ЧОМУ? Не дам її і я, навіть не збираюся, бо мені не пощастило з викладачем філософії. Завжди при згадці про цю велику науку у мене виникає кашель, свербить ліве вухо й чешеться між третім і четвертим ребром з правого боку.

Отже, від часу народження сина Божого пройшло вже невідь скільки років, коли славну Волинь, наймокріше місце на всій Україні, захопила чергова сесія. Виникала вона, досить визнати, постійно, і не тільки на Волині. Зірки зі своїх висот безтурботно плювали на цю подію, а місяць повернувся своїм темним боком. Ця хвороба виникала одночасно у всіх ПТУ, технікумах, училищах, інститутах, університетах, академіях, і жоден з молодих людей, хто перебував у стінах вищеназваних установ, не міг уберегтися від зарази. Не допомагали тут ні кмітливість, ні винахідливість, ні навіть гумор. Вірус передавався усіма шляхами: статевим, зоровим, повітряним, це була й хвороба брудних рук – варто тільки побачити чи доторкнутися до хворого – і ти, без усяких сумнівів, – вірусоносій! В одних ця хвороба викликала систематичне недосипання і недоїдання, в інших – нездорові вибухи сміху, реготу і говірливості; дехто виявляв надзвичайну побожність, проводячи дні і ночі в постійному пості і молитвах; дехто навпаки – вступав у випадкові зв’язки, переважно з впливовими людьми, сподіваючись на підтримку своїх сил. Найбільш ефективним засобом від сесії були хабарі в грошовому або ж, знов-таки, у натуральному вигляді: тіло, сало, м’ясо, самогон, масло, цукерки, лікеро–горілчані та пухо–перові вироби – все це скорочувало інкубаційний період і період кризи, і абсолютно точно – позбавляли лихоманки передекзаменаційної та передсесійної.

Не вдаючись у деталі, я маю з червоною цеглиною в серці наголосити, що цей жахливий період був не менш жахливим і для сільського регіону нашої держави: Поділля, Полісся, Покуття, Карпати, Прикарпаття, Слобожанщина, Наддніпрянщина – звідусіль до адміністративних центрів нашої країни збігалися стурбовані тати і

мами. Зневірившись у розумових здібностях своїх чад, вони, потугіше напхнувши сумки клунки й валізи, повантаживши їх на легендарні "кравчучки", переповнюють і так перевантажений міський, приміський та міжміський транспорт, ускладнюючи тим самим і так напружену ситуацію у цій галузі народного господарства. Кози, корови, вівці, гуси, кури, качки, індики, свині, коні, кролі, цесарки, собаки, коти, миші й щури, розлучившись зі своїми господарями і зневірившись у їх поверненні, підвищують санітарно–епідеміологічну ситуацію на селі. Селекційні бур’яни, розпустивши свої розкішні крони, глушили картоплю, буряки, капусту та інші культурні рослини, даючи змогу грішити в своїх нетрях тим, хто ще грішив по нерозумінню, бо ті, що грішили свідомо, хворіли на сесію, а хто грішив за звичкою, поїхав їм допомагати здолати цю слабість. Старенькі дідусі й бабусі, шамкаючи на корів, курей, горобців та уїдливих онуків, уже не боялися зогрішити, тому свідомо випасали худобу й онуків у зелених заростях. Словом, села в цей час нагадували Україну періоду Руїни, відмінність полягала тільки в тому, що вулицями інколи проїжджали автобуси чи інші моторизовані засоби, або проходила випадкова дама в "джинсах, в яких виросла вся Америка", чи в мінімальних трикутничках з волосяною перетинкою, за що в ті часи могли колесувати або втопити в річці без суду і слідства.

Місто ж навпаки під час сесійної епідемії оживало й набувало тих бурхливих ознак, якими воно так завжди пишалося: гаманом, гамузом і галасом. Відверто прямолінійні сільські жінки в очі висловлювали продавцям, контролерам, міліціонерам та іншим представникам сфери обслуговування свої думки про них і усю їхню рідню, а відлюдкуваті сільські чоловіки, вирвавшись раз у півроку на оперативний простір, зі спокійним серцем пропивали й прокурювали заначки, що так ретельно приховувались від гострого жіночого ока до слушного моменту.

Шановні батьки, я звертаюся до вас, перш за все, від імені служб громадянського транспорту, громадського порядку та готельного господарства: не створюйте з проблеми проблемисько, сидіть, будь ласка, дома, а якщо й приїжджаєте до міста, то системно, бажано в порядку черги: спочатку той–то район, по тім той, потім те село, і т. д; по-друге, я звертаюся до вас від імені ваших же дітей. Не підривайте їхніх засохлих шлунків. Раптове збільшення денного раціону може призвести до порушення діяльності цілого організму; по–третє, я звертаюсь до вас від імені викладачів: шановні батьки, не зривайте навчального процесу, не підривайте морального стану студентської молоді, не виховуйте в них поганих звичок, дайте, нарешті, своїм дітям два рази на рік повчитися! Ну і на закінчення, звертаюся до вас від свого імені: не створюйте, любі, відразу стільки комічних ситуацій. Бідний гуморист, не маючи комп'ютера і оплачуваних референтів, просто не в силах все побачити, переробити, утримати матеріал в пам’яті і випустити його в світ у вигляді гуморесок, фейлетонів і т.д.

Перераховувати всі ці жахи й прохання було б повним безглуздям, тому я вважаю за необхідне повідомити вам, що в той час, як місто задихалось від людей та інших викидів у атмосферу, одного разу, як розповідала мені людина, яка заслуговує довіри, в одному університеті, що тріскався на всі боки від перевантаження, в одній з багатьох аудиторій, зачинившись зсередини й відокремившись таким чином від навколишнього світу, четверо молодих дівчат–студенток від 18 до 24 років, розсудливі, красиві, шляхетні, чарівні своєю красою, відмивши з ніг формули й правила, витягнувши з предметів жіночого одягу шпори, бомби і конспекти, витерши губи, змивши косметику і, одягнувши менш прозорий одяг, наблизились одна до одної, і я, не вагаючись, назву їх імена бо назвавши їх, не боюся підірвати авторитет жодної з дівчат і викликати незадоволення їхніми розповідями у широкої читацької аудиторії, а той, хто впізнає себе, мені думається, вважатиме за необхідне змовчати, щоб не стати героєм свого часу, адже зараз, у вік перебудови й посткомунізму стало нарешті можливим говорити речі такі, яких у нас раніше просто не було, наприклад, сексу. Отож, найстаршу із них звали Тетяна, молодшу – Руслана, ще молодшу – Мар’яна, і зовсім молоду – Світлана. У цій аудиторії вони зустрілися, звичайно, з метою якоїсь змови. Всівшись і перевівши подих, вони тричі прочитали "Отче наш", подякувавши Господу за успішне вилікування від вищезгаданої напасті. Коли ж нарешті всі вилили свої перші після сесійні враження, за говорила Тетяна:

– Дівчата! Ми всі, звичайно, в трансі від того, що здали сесію, і вам, звичайно, доводилося чути: коли людина на екзамені скористалася шпорою, то вона ворог прогресу, – анікрапельки! Тільки завдяки написанню зпідспідничного матеріалу світова наука досягла такого високого розвитку. Візьмемо елементарний приклад: ті ж самі "Carefree". Хто їх придумав ? Джонсон і Джонсон? Ага, спочатку ці самі "Carefree", правильніше, їх прообраз, придумали ми, студентки, ховаючи в цьому місці бомби. Мене надзвичайно дивує: чому ж ми, володіючи таким багатим арсеналом технічних знань, природної інтуїції, боїмося цієї нікчемної зарази, яка так чи інакше минає? Немає ніякого сумніву, що ми зібралися тут не для того, щоб лити сльози за тими, кого вигнали, або ж радіти за тих, хто залишився. Варто тільки вийти за межі цього кабінету, і ми обов'язково зіштовхнемося як з тими, так і з іншими. А оскільки я не помиляюсь, то тільки ми на увесь факультет вчасно впоралися із заразною хворобою. То чи не слід нам, дєвки, маючи запас свіжої гуманітарної допомоги з села, махнути на якусь хату, або на природу, подалі від цього жаху. Згадаєш, як багато сліпців блукає містом, молодих сліпців, осліплених постійним читанням і сяянням омріяно-недосяжної Нобелівської премії; як багато молодих дівчат, втративши свою цнотливість в брудних гуртожитках, випрошують в деканаті академвідпустки, щоб догризти цей клятий граніт науки. Отож, на мою думку, вихід один: захопивши запас терпіння й провізії, покинути це остогидле місто, і очистити тіло від брудного намулу постійними піснями і танцями на лоні дикої природи. А з другого боку – все рівно тут нічого не подінеться – красти недороблені або розвалені об’єкти (під дією часу) нікому не заманеться, так що в’їдемо в науку 1 вересня, як і призначено Божим законом, з запасом нових сил та енергії. Як на мене, то нічого ганебного в цьому немає, адже всі ми люди дорослі і кожна витримала в житті не один іспит.

Уважно, як на лекції, вислухавши Тетяну, дівчата прийняли сказане до уваги, почавши таке бурхливе обговорення – де б їм втілити задумане, ніби це був останній семінар, і на ньому вирішувалася доля "автоматів". Однак Руслана, як дівчина надзвичайно розважлива, людина, що вже двічі пізнала заміжжя, мовила:

– Дівчата, звичайно, Танька говорила діло, але ви занадто поспішаєте. Згадайте, що всі ми – жінки, і наше основне зобов’язання – народжувати дітей. Чи хто уміє з вас, окрім цього основного заняття, розвести вогнище, відкоркувати пляшку, поставити палатку чи наловити риби на юшку? Ні! Ми – боязливі, тендітні, непостійні і недосконалі створіння, то чи розумно нам інтелігентним, людям, майбутній основі нашої нації, піддавати себе небезпеці, відправившись в таку далеку прогулянку без пацанів, які б були нашою розминкою, підтримкою і опорою?

Світлана їй на це відповіла:

– Чоловік – володар над жінкою, хоч він і завжди голодний, але інколи, коли його голод утамовано, з чоловіком можна багато до чого до мовитися. Усі ми дівчата незаміжні – хто вже зазнав цього меду, хто ще ні, але, у всякому випадку, зараз нам ніхто не докорятиме тим, що цілий тиждень сімейне вогнище не буде горіти.

А тим часом, доки дівчата вели всю цю розмову, замок в дверях клацнув, ручка навернулася, і до аудиторії зайшло троє хлопців, яким було відповідно 23, 24 і 25 років. Це були симпатичні молоді люди, вишукано одягнуті, ретельно виголені, старанно зачесані, а в руках у кожного була нерозкоркована пляшка і, як на зло, жоден з них не був родичем, навіть дальнім, жодної із дівчат.

Дівчата й хлопці побачили одні одних одночасно.

– Доля до нас повернулась фасадом, – порушила мовчанку Мар’яна, – раз посилає нам таких вишуканих, культурних, здорових і здогадливих хлопців, яким з першого погляду можна доручити виконання будь-яких функцій.

При цих словах у Руслани, людини досвідченої, щоки взялися рум'янцем:

– Що ти, Мар’яно, – всі вони люди освічені і розумні, по-моєму, навіть чистять перед сном зуби і миють ноги, от тільки цікаво, чи мають вони дружин?

– Юренда, – мовила Тетяна, – я абсолютно впевнена, що вони з задоволенням забудуть на деякий час про свій соціальний статус.

Слова Тетяни подіяли на всіх, як цілющий бальзам Біттнера і всемогутній дезодорант "Cyti". Тут же вирішили, не відкладаючи, запросити молодих людей взяти участь у задуманій кампанії. Руслана, як жінка найбільш досвідчена, швидко знайшла спільну мову з прибулими і заспокоїла свою цікавість: усіх трьох хлопців звали Олександрами, вони не були одружені і не мали родичів за кордоном. Для зручності Руслана миттю охрестила найстаршого хлопця Олександром І, молодшого – ІІ, а наймолодшого – ІІІ – м.

Молоді люди спочатку думали, що над ними насміхаються, але довідавшись, що в дівчат є „тормозки”, вони швидко відкупорили пляшки і не менш швидко дійшли з дівчатами до консенсусу, а перш, ніж розійтися, було домовлено про місце, час зустрічі, а також про необхідний фураж та амуніцію.

В неділю на світанні погрузившись в "Запорожець", друзі відбули в західному напрямку в район села Г., де, за словами Руслани, вона була зі своїм другим чоловіком, коли він ще не був її чоловіком. Дві години подорожі – і вони на місці. Навкруги шумів листям мішаний ліс, річка вигиналась коліном, а закрита від стороннього ока галявина була прямо-таки п’ятіркою в заліковій книжці.

Через деякий час, як табір було розбито, а дівчата і хлопці повсідались навкруги столу, Олександр II, найбільш веселий і простий хлопець, заговорив такими словами:

– Тому, що ми тут, ми зобов'язані, дівчата вашій наполегливості і винахідливості. Ми ж, слід визнати, мали зовсім непривабливий вигляд в цій ситуації, то ж пропоную: або займатися усім, що спаде на думку, або ж кинути розпочате і повернутись до міста в чергу для отримання субсидій.

– Так, – відповіла йому Тетяна, – не для того ми сюди приїхали, щоб писати диктанти або займатися сурдоперекладом. І оскільки моя доповідь призвела до утворення такої приємної компанії, то для того, що б у нас не було анархії, і наші веселощі були тривалими й загальними, я пропоную обрати старшого, який би керував нами, пізнавши вагу відповідальності за кожного і за себе перед кожним, а щоб нікому не було образливо, то нехай першого голову ми оберемо, а кожного разу, перед вечерею, вже він, на свій розсуд, призначатиме на своє місце нового керівника, а ця посада нехай має назву декана.

Ідея всім прийшлася до серця, і на відповідальну роль одноголосно обрали Тетяну. Після того, як Тетяна призначила Олександра І своїм заступником, Олександра II – секретарем, а Олександра III – улюбленим студентом, вона, вгамувавши дівчат, яким була призначена роль прогульниць, мовила:

– Всі ви отримали посади, які так чи інакше спонукають до певного виду діяльності.

Віддавши деякі розпорядження і підписавши три накази по факультету, Тетяна з веселим виглядом підвела алюмінієву кружку і сказала :

– Тут у нас є і ліс, і малинник, і річка, і інші визначні місця – гуляйте, скільки завгодно, але о дев’ятій годині ранку, коли ще роса не всцялася *, всі повинні з’явитися до сніданку.

Всі відразу розійшлися вивчати природу, і веселий регіт долинав з усіх кінців до табору, де Світлана, якій було наказано вивчити пропущену тему, накривала на стіл. Коли всі поїли, а по закінченні, як і заведено на Україні, під акомпанемент Олександра ІІ (тобто його гітари) поспівали пісень, декан вирішила, що слід дати перепочинок ногам і легеням – вона видала наказ відкрити пляж на березі річки, і перша власним прикладом показала, як треба купатися і скільки лежати під сонцем.

Коли пробило три години у відро на фермі, розташованій униз по течії річки, декан зібрала своїх підлеглих у затінку на старостат.

– Як бачите, – заговорила вона, – сонце смалить, як перелякане, асфальт репається, і мухи хекають. Кудись піти – безглуздо, а тут, в затінку, при наявності "коли" і "фанти", можна жити. Я знаю, що у всіх вас є карти, шахи, шашки, кросворди та "тетріси", але ці найбільш температурні години я пропоную присвятити не грі, а розповідям, адже одна розповідь може захопити усіх слухачів. І якщо вам моя ідея до душі, то давайте до тих пір, поки не схилиться сонце, сидіти і балакати, а потім, як стане прохолодніше, і в статичному положенні надокучатимуть комарі, я пропоную займатись чим завгодно.

Всі, звичайно, погодилися розповідати.

– Якщо так, – мовила декан, – я наказую писати твори на вільні теми, тобто про те, що найближче кому до душі або тіла.

Потім, повернувшись до Олександра II, який сидів праворуч неї, декан попросила його відкрити засідання, після чого той, вислухавши наказ, розпочав свою розповідь так.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка