Деякі методи та методики біологічних досліджень



Сторінка2/3
Дата конвертації31.03.2017
Розмір0.52 Mb.
1   2   3
Як працювати зі світловим мікроскопом




  1. Установіть мікроскоп тубусотримачем та окуляром до себе, а дзеркалом до джерела світла (якщо освітлення природне – використовуйте увігнуте дзеркало, а якщо штучне – плоске).

  2. Установіть, повертаючи револьвер мікроскопа, об’єктив малого збільшення (8 або 9).

  3. За допомогою макрогвинта опустіть тубус так, щоб відстань від об’єктива малого збільшення до предметного столика була приблизно 1 см.

  4. Максимально відкрийте діафрагму.

  5. За допомогою гвинта конденсора підніміть конденсор вгору.

  6. Повертайте дзеркало до рівномірного освітлення поля зору.

  7. Покладіть на предметний столик препарат так, щоб покривне скло було зверху.

  8. Повертайте макрогвинт, поки зображення в полі зору не стане чітким і розгляньте препарат при малому збільшенні.

  9. Не піднімаючи тубус, встановіть об’єктив великого збільшення (40).

  10. Повертаючи мікрогвинт, добийтеся чіткого зображення мікроструктур у полі зору.

  11. Розгляньте і вивчіть структури при великому збільшенні.

  12. Закінчивши роботу, встановіть об’єктив малого збільшення та зніміть препарат із предметного столика.


Пам’ятайте:

  1. Якщо затискачі на предметному столику пружинні, то, розміщуючи предметне скло на столику, не відпускайте різко затискач, а притримуйте рукою. Різко відпущений затискач нерідко викришує скалки з предметного скла, які можуть травмувати органи зору.

  2. Препарат на предметному столику повинен лежати покривним склом вгору, оскільки фокусна відстань об’єктива великого збільшення (40) менша, ніж товщина покривного скла. Тому при неправильному положенні препарату ваші спроби навести різкість при великому збільшенні найімовірніше закінчаться пошкодженням препарату та об’єктива мікроскопа.


Будова та використання приладів, що використовуються для морфометричних досліджень

Окулярний гвинтовий мікрометр кріпиться на місце окуляра мікроскопа. Він складається з корпуса, окуляра та рухомого барабана. На барабан нанесена шкала, на якій налічується 100 поділок. У верхній частині поля зору є нерухома шкала, уздовж якої при обертанні барабана рухаються дві паралельні риски (рис. 1). Вимірювання об’єктів можна здійснювати двома способами.



  1. За допомогою нерухомої шкали. Для цього визначають ціну поділки нерухомої шкали за допомогою об’єкт-мікрометра і використовують нерухому шкалу як лінійку. Збіг країв вимірюваного об’єкта з поділками нерухомої шкали досягають переміщеннями предметного столика мікроскопа. У такий спосіб можна вимірювати порівняно великі об’єкти з незначною точністю.

  2. За допомогою рухомої шкали барабана. Для цього, дивлячись в окуляр і обертаючи барабан мікрометра, підводять одну з паралельних рухомих рисок (наприклад першу (рис.2)) до переднього краю вимірюваного об’єкта. Після цього зчитують та записують покази рухомої шкали барабана. Потім, повільно обертаючи барабан, переміщають рухомі риски до заднього краю об’єкта і знову зчитують покази зі шкали барабана. Знаходять різницю останнього і першого відліків та множать її на ціну поділки рухомої шкали барабана. Ціна поділки рухомої шкали визначається за допомогою об’єкт-мікрометра.


Визначення об’єму клітини та ядерно-цитоплазматичного співвідношення
Знаючи поперечний та поздовжній діаметри клітини, можна визначити її об’єм за формулою , де а – поздовжні, а b – поперечний діаметри клітини. Аналогічно можна визначити й об’єм ядра ().

Ядерно-цитоплазматичне співвідношення визначають за формулою: . Для цього спочатку необхідно визначити об’єм цитоплазми за формулою: .



Визначення щільності клітин у зрізі тканини за допомогою

сіткового окулярного мікрометра
Сітковий окулярний мікрометр являє собою скляну пластинку, яка вставляється в окуляр мікроскопа. На цю пластину нанесено сітку (1616) клітинок, яка має вигляд квадрата. Довжину сторін квадрата визначають за допомогою об’єкт-мікрометра. Це потрібно для того, щоб можна було визначити площу квадрата. Визначаючи щільність клітин, потрібно підрахувати в межах сітки клітини, на зрізі яких видно ядерце. Знаючи площу квадрата, визначають кількість клітин в мм2.

Визначення щільності клітин в одиниці об’єму тканини здійснюють за методом Вайбеля (Автандилов, 1973), згідно з яким кількість (Nvi) певних структур і, які містяться в одиниці об’єму тканини може бути обчислена за зрізами. Кількість поперечних зрізів і підрахованих на одиниці площі випадкового зрізу (Nai) пропорційна Nvi. Якщо всі досліджувані клітини мають схожу форму і приблизно одинаковий діаметр, то основні співвідношення між ними зберігаються: , де Di – cередній “тангенційний” діаметр клітини, а у випадку сферичних клітин – їх середній діаметр.

Звідси щільність клітин в одиниці об’єму: .




А

Р
Б


ис. 1. А – поле зору окулярного гвинтового мікрометра; видно нумеровану нерухому шкалу та дві рухомі риски (вказані стрілками, що рухаються уздовж неї). У цьому випадку передня рухома риска співпадає з поділкою “2” нерухомої шкали;

Б – положення рисок ліній на початку вимірювання об’єкта – І та в кінці – ІІ.


Визначення щільності еритроцитів та лейкоцитів
Щільність еритроцитів визначають за допомогою мікроскопа та камери Горяєва. Їх кількість в 1 мм3 крові розраховують за формулою: , де А – кількість еритроцитів, виявлених у малих квадратах, Б – кількість малих квадратів, у яких було підраховано еритроцити, В – ступінь розведення крові (Афанасьев, Котовский, Ноздрин и др., 1990). Аналогічно вимірюють і щільність лейкоцитів (попередньо усунувши з досліджуваної крові еритроцити).


Рекомендована література


  1. Автандилов Г.Г. Морфология патологии. – М.: Медицина, 1973. –248 с.

  2. Афанасьев Ю.И., Котовский Е.Ф., Ноздрин В.И. и др. Лабораторные занятия по курсу гистологии, цитологии и эмбриологии / Под ред. Афанасьева Ю.И. – М.: Высшая школа, 1990. – 399 с.

  3. Блинков С.М., Глезер И.И. Мозг человека в цифрах и таблицах. – Л.: Медицина, 1964. – 471 с.

  4. Звегинцева Е.Г., Малофеева Л.И. О стереологическом методе определения площади поверхности неокортекса млекопитающих //Архив анатомии, гистологии и эмбриологии. – 1975. – 69. – № 12. – С. 57- 61.

  5. Омельковець Я.А., Сологор К.А., Ціхоцька В.-В.В. Порівняльно-морфологічне дослідження формених елементів крові промислових видів риб Волинської області. Природа західного Полісся та прилеглих територій: Зб. наук. пр. – Луцьк: РВВ “Вежа”, 2004. – С.163-167.

  6. Практикум по гистологии, цитологии и эмбриологии /Под ред.

Н.А. Юриной., А.И.Радостиной – М.: Изд-во университета дружбы народов.

– 1989. –254 с.


3. Методика вивчення рослинних угруповань

В основі вивчення рослинності лежать різні типи і методи геоботанічних досліджень.

Основними типами геоботанічних досліджень є маршрутний і стаціонарний. Маршрутний, водночас, поділяється на рекогносцирувальний і детально-маршрутний.

Рекогносцирувальний тип дослідження застосовують тоді, коли перед дослідником поставлено завдання дати загальну геоботанічну характеристику території, визначити основні ландшафти і закономірності розподілу рослин серед них, дослідити і з’ясувати залежність між рослинними угрупованнями, рельєфом і ґрунтами. Рекогносцирувальною є перша екскурсія в природу, коли в учнів формується уявлення про загальне синтаксономічне розмаїття регіону. За порівняно короткий час лінійними маршрутами охоплюється значна територія. В окремих випадках закладаються і описуються пробні площі. Як результат рекогносцирувального дослідження складається картосхема з характеристикою основних типів рослинності досліджуваної території, визначаються основні маршрути і профілі роботи під час проведення подальшої інвентаризації рослинності. Одночасно визначається рівень знання учнями природної флори, що є запорукою якісного дослідження. Кожна незнайома рослина повинна бути загербаризованою для її ідентифікації в лабораторних умовах.

Детально-маршрутний тип дослідження застосовують, коли потрібно зібрати відомості не тільки про типи рослинності, але і про основні асоціації цих типів.

Стаціонарний тип дослідження забезпечує детальне геоботанічне вивчення рослинності на конкретній території, враховуючи сезонні і флуктуаційні зміни. В процесі стаціонарного дослідження вивчаються зміни аспектів рослинних угруповань, вплив антропогенних факторів на приріст біомаси, складається календар фенологічних фаз компонентів фітоценозу, визначається реакція їх на зміну світлового, мінерального і гідрологічного режиму. Найчастіше тематика стаціонарних досліджень розраховується на декілька років.

Результати досліджень стають науковою основою для написання науково-дослідницьких робіт школярами.



Методи геоботанічних досліджень

Залежно від завдання і типу дослідження застосовується той або інший метод вивчення рослинності.

Методами, загальними для всіх типів досліджень, є методи пробних площ, екологічних рядів, профільних ліній (трансект).

Метод пробних площ. Пробні площі для геоботанічного опису закладаються в однорідних (гомогенних) ділянках рослинності, відмічених в ході рекогносцирувальної екскурсії: відмінні окомірно варіанти сухих і вологих лісів, луків, рудеральні угруповання та інші. Використовують для описів пробні площі квадратної форми, для лісів вони можуть бути 25х25 м, для луків – 5х5 м або частіше 10х10 м. Рослинність, фітоценози якої мають менші розміри або представлені вузькими смугами (прибережно-водна рослинність, зарості рудеральних рослин вздовж доріг), допустимо описувати в природних межах.

Геоботанічні описи складаються на спеціальних бланках. Кожен опис обов’язково повинен містити дату, прізвище автора, географічне положення і місцезростання.

2. Назва асоціації. На пробній площі визначають домінантні рослини в одному або кількох ярусах і за ними дають назву асоціації. Якщо асоціація складається з кількох ярусів, для визначення її назви краще брати домінанти двох або трьох ярусів. Така назва асоціації буде найбільше відповідати її морфологічним ознакам. Традиційно назви асоціацій будують двома способами з двох слів:

1) родова назва домінанти пануючого ярусу + etum;

2) видова або родова назва домінанти підпорядкованого ярусу + osum.

Наприклад: Pinetum cladinosum.

У Скандинавській школі використовують повні назви домінантних рослин асоціації і з’єднують їх знаком "+", якщо види з одного ярусу, і знаком "–", якщо вони належать до різних ярусів.

Наприклад: Agrostis alba + Poa pratensis; Quercus robur – Coryllus avellana – Convallaria majalis.

3. Господарське використання фітоценозу. Дослідник відмічає, в якому стані перебуває площа асоціації (цілина, переліг, сінокіс, перезрілий ліс, осушене болото), як використовувалось це угіддя останні 5-10 років.

4. Оточення. Визначають, поруч з якими угіддями, типами рослинності розміщена пробна ділянка, як впливає на неї це оточення, наприклад, ліс затіняє, глибокий яр змінює водний режим ґрунту.

5. Рельєф. Зазначають, які форми рельєфу характерні для досліджуваної території (піщані горби, схили, лощини, балки).

6. Умови зволоження. Визначають глибину залягання ґрунтової води на час обстеження, її хімічний склад. Якщо територія затоплюється ґрунтовими водами, то коли, на який час, на яку глибину.

7. Ґрунт. Для характеристики ґрунту слід визначити його тип, підтип, фізико-хімічні властивості. На профільному розрізі дослідник вивчає глибину залягання генетичних горизонтів ґрунту, забарвлення кожного горизонту, механічну структуру, включення, розміщення кореневої системи в окремих горизонтах, кислотність.

8. Аспект асоціації визначається сезонним розвитком (цвітінням, плодоношенням) домінантних видів рослин, які зумовлюють характерний зовнішній вигляд і забарвлення досліджуваної ділянки рослинності. Відмічають аспект асоціації на час її опису, а також компоненти, що створюють аспект.

9. Покриття. Розрізняють істинне і проективне покриття. Істинне покрит-тя – співвідношення площі всіх надземних органів рослин при основі (на уявному зрізі) і загальної площі облікової ділянки. Проективне покриття – це проекція всіх надземних органів рослини на поверхню ґрунту, яка вимірюється у відсотках. Описуючи пробну площу, дослідник визначає загальний відсоток покриття (співвідношення зеленої частини ділянки до незадернованого ґрунту), потім покриття кожного виду. Деколи є потреба визначити проективне покриття кожного ярусу.

10. Складання списку видів рослин. Одним з найважливіших завдань під час геоботанічних досліджень є визначення флористичного складу ділянки.

Складаючи список рослин, слід дотримуватися певного порядку: коли асоціація багатоярусна (в лісі), до списку включають спочатку види деревного ярусу, потім чагарникового і трав’янистого; види останнього ярусу фіксують за принципом домінантності (спочатку основні компоненти, потім другорядні).

Список видів рослин за традиційною геоботанічною методикою складають за такою формою: 1) порядковий номер; 2) назва рослини (латинська); 3) висота в метрах або сантиметрах; 4) рясність; 5) покриття; 6) фенологічна фаза; 7) особливості розвитку виду на час опису, вплив на нього факторів довкілля. Для кожного виду подається його середня висота. Рясність видів найчастіше визначають окомірно. Ступінь рясності позначають за шкалою Друде:

Soc (socialis) – дуже рясно, рослини змикаються своїми надземними частинами, утворюють фон.

Cop (copiosus): cop3 – дуже велика кількість, рослини покривають не менше половини площі;

cop2 – велика кількість, від 1/5 до 1/2 покриття;

cop1 – достатньо велика кількість, площа покриття менша 1/5 усієї площі.

Sp (sparsus) – мала кількість, рослини трапляються розсіяно, зрідка.

Sol (solitarius) – рослини трапляються поодинці, окремими екземплярами.

Деякі дослідники виділяють un (unicus) – якщо лише одна рослина даного виду виявлена на площі дослідження.

Детальні дослідження часом потребують конкретизації поняття "рясність" з урахуванням кількості особин виду на 1 м2 .

Покриття визначають окомірно у відсотках, для деревного і чагарникового ярусів у десятих частках одиниці (зімкненість крон).

Фенологічні фази розвитку компонентів фітоценозу змінюються у такому порядку: спокій, вегетація, бутонізація, цвітіння, утворення плодів, розсіювання плодів. Скороченими назвами або умовними позначеннями відмічають фазу, в якій перебуває вид на час дослідження. В процесі складання списку трапляються види, назви яких досліднику невідомі. В такому разі невідому рослину включають до списку за номером, а в лабораторних умовах встановлюють її назву за визначником.

Закінчивши опис, збирають гербарні зразки усіх видів рослин, виявлених на пробній площі, у кількості 2-3 екземпляри кожного виду. До кожного за-гербаризованого виду рослин додають польову етикетку, на якій вказують дату, номер пробної площі, назву рослини (або номер в списку), місцезнаходження, екологічні умови зростання, прізвище дослідника.

Особливості геоботанічного вивчення лісових ценозів

Основним об’єктом детально-маршрутного дослідження є тип лісу, що об’єднує його ділянки, однакові за видовим складом, ярусами, за комплексом лісорослинних умов, за взаємозв’язками рослинних компонентів і середовища процесами відновлення. Поняття "тип лісу" практично збігається з поняттям "лісова асоціація".

У тих випадках, коли тип лісу представлений різними за віком ділянками (жердняк, достигаючий ліс, стиглий ліс), видовий склад таких ділянок неоднаковий. Ділянки одного типу лісу з різним видовим складом трав’янисто- чагарникового або іншого ярусу належатимуть до різних рослинних асоціацій. Для детального опису рослинності закладають пробні площі в найхарактерніших місцях різних асоціацій, що забезпечує відображення їх морфолого-екологічних ознак.

Опис пробної ділянки лісу проводять за стандартною схемою. Слід відмічати особливості елементів рельєфу на пробній ділянці (мезо-, мікро-, нанорельєф), експозицію, кут нахилу, особливості мікроклімату (вітри, заморозки, сніговий покрив), а також вивчати лісову підстилку, яка відіграє значну роль у створенні умов існування лісових рослин. Складається вона з опалих гілок, старої відмерлої кори, насіння, плодів, листя, інших надземних органів трав’янистих рослин лісу, що відмирають восени. Фізичні властивості лісової підстилки, її хімічний склад, процеси мінералізації залежать від видового складу компонентів лісу, насамперед деревних видів, а також від рельєфу, кліматичних умов.

Лісова підстилка має виняткове значення у збереженні і економній витраті ґрунтової вологи, нівелюванні температури ґрунту і захисті його від ерозії. Мінералізація органічної маси лісової підстилки збагачує ґрунт поживними речовинами; проростання насіння, відновлення деревного, чагарникового і чагарничково-трав’янистого ярусів також значною мірою залежать від лісової підстилки. Детальний аналіз її проводять у стаціонарних умовах, а під час маршрутного дослідження обмежуються визначенням товщі, механічного складу, ступеня мінералізації.

В процесі детальних досліджень лісових ценозів необхідно дати морфологічну і фізико-хімічну характеристику ґрунту. Глибину профільної канави доводять до рівня ґрунтової води або до підстилаючої породи. Якщо грунтові води залягають на значній глибині, використовують бур або орієнтуються по діючих криницях, озерах, ставках.

Під час вивчення рослинності першочергово визначають проективне покриття і зімкненість крон асоціації загалом і окремо за ярусами. Опис рослинності проводять також від деревного до трав’янисто-чагарничкового ярусу за схемою. Однопородний деревостан утворює, як правило, один ярус: сосновий, вільховий, грабовий ліс. Частіше деревостан складається з двох або кількох порід, розміщених у два яруси.

Діаметр стовбурів певних порід обчислюють на основі вимірювання сантиметровою стрічкою або мірною вилкою на висоті 1,3 м. Висоту визначають за допомогою висотоміра або мірної планки довжиною 1 м, яку тримають у витягнутій руці (рис. 1).



Рис. 1. Обчислення висоти дерева проводять за формулою:



де х – висота дерева

A – відстань до дерева;

a – покази на мірній планці;

b – довжина руки (в метрах);

1,5 – висота руки дослідника.


Визначати вік дерев найкраще за річними кільцями свіжозрізаних дерев; вік молодих насаджень сосни (до 30 р.) визначають, підрахувавши кільця гілок на стовбурах.

З відомостей, які характеризують асоціацію, відмічають ентомологічні чи фітопатологічні пошкодження, негативний вплив випасання худоби, рекреаційне навантаження тощо.

Опис деревного ярусу закінчують відомостями про відновлення основних лісоутворюючих порід. На території пробної площі закладають 10 метрових площадок і на кожній з них підраховують кількість екземплярів підросту кожної породи, визначають їх вік і висоту. Відмічають співвідношення насіннєвого і порослевого походження підросту кожної породи. Необхідно звертати увагу на умови, в яких найкраще поновлюється та чи інша порода (на відкритих галявинах або під наметом дерев, чагарників).

Опис чагарників проводять подібно до дерев. Чагарники можуть утворювати один або декілька під’ярусів. Опис починають з найбільших за висотою видів. Потрібно відзначити, як впливає на формування чагарників деревний ярус, рельєф, експозиція, гідрологічний режим площі.

Геоботанічний опис трав’янисто-чагарникового ярусу проводять за формою, якою користуються під час опису лучних фітоценозів. В межах пробної площі закладають 5 облікових ділянок 2 х 1 м2 за принципом конверта: 4 ділянки по зовнішніх кутах і 1 – в центрі. Для кожної облікової площадки складають список видового складу, визначають проективне покриття, рясність, кількість, фенологічний стан, аспект, моховий покрив, ступінь дії негативних факторів. Якщо є потреба визначити господарську цінність фітоценозу, проводять пробні зважування врожаю ягід або фітомаси лікарських рослин з наступним перерахунком на 1 га лісу.

Методика вивчення лучних фітоценозів

Луками називаються угіддя, на яких утворюються природні або штучні формації багаторічних трав. Основу травостою складають багаторічні злаки, осоки, бобові, айстрові та інші представники різних родин Покритонасінних.

Розрізняють луки суходільні і заплавні. Суходільні виникають переважно на місці зведених лісів, а заплавні приурочені до долини річок. Досліджуючи заплавні луки, звертають увагу на орографічні фактори, процеси заплавності і алювіальності лучної тераси. Слід відмітити ширину русла річки, швидкість течії, ознаки руйнування берегів, заболоченість заплави.



Заплавність. Тривалість розливу і його висота залежать насамперед від кількості опадів у басейні річки протягом зими від терміну танення снігу, тривалості вказаного періоду. Висота і тривалість розливу залежать від місцезнаходження заплави (верхня, середня, нижня течія), також від рельєфу. За характером рельєфу, процесів ґрунтоутворення і зволоження заплаву поділяють на 3 частини: прируслову, центральну, притерасну (рис. 2).

Рис. 2. Схема заплави

У прирусловій частині – умови ксерофільні, центральній – оптимальне зволоження, а у притерасній частині ґрунти часто заболочені.

Перед описом пробних площ визначають основні типи луків, виявляють найтиповіші асоціації, їх екологічні ряди. Під час вивчення заплавних луків ефективним є метод профільних ліній, які пересікають заплаву річки від тераси до русла. Пробні ділянки закладають саме по профільних лініях.

Розмір пробної площі 10 х 10 м2. В межах цієї площі закладають 10 облікових площадок 1 м2 найчастіше по діагоналі (рис. 3), на яких і проводять детальне дослідження видового складу, чисельності, життєвості, рясності та інших параметрів. Одержані результати сумують і переносять у зведену таблицю опису пробної площі.



Рис. 3. Схема розташування облікових площадок на пробній площі




План опису пробних ділянок луків

1. Номер пробної ділянки.

2. Час опису. Дату пишуть або поряд із номером ділянки або ж у правому верхньому кутку бланка.

3. Розмір пробної ділянки. Стандартний розмір 100 м2, але якщо в силу різних причин закладаються ділянки інших розмірів, слід зазначити їх площу.

4. Місцезнаходження. Крім географічного пункту, потрібно вказати назву водойми, урочища, річки, в заплаві якої закладено пробну площу.

5. Рельєф (площа рівна, ямчаста, з купинами, канавами тощо).

6. Опис ґрунту. Для заплавних луків вказати товщу алювіальних відкладів, застій води, задернованість.

7. Аспект. Коротко подають фізіономічний опис пробної площі, зазначають, які види створюють аспект.

8. Покриття. Визначають відсоток загального покриття. Під час складання списку рослин вказують відсоток покриття окремих видів.

9. Ярусність. Рослинність заплавних луків найчастіше складається з двох ярусів: верхових злаків і підсіду. Деколи можна виявити і третій, приземний ярус, утворений розетковими і повзучими видами рослин. Визначають відсоток покриття кожного ярусу, його домінантні види.

Список видів рослин на пробній площі складають за такою формою:

Назва рослини

Покриття, %

Висота, см

Рясність

Фенофаза

Примітка


















Назви рослин записують за ярусами (І, ІІ, ІІІ), а в межах ярусу – за їх домінантністю. Висота рослин береться середня для кожного виду, заміряють висоту лінійкою або рулеткою, а рясність визначають на око.

Всі види рослин, включені до списку, гербаризують, найхарактерніші рослини окремих видів і груп рослин фотографують. Фотоапарат дуже потрібен під час геоботанічних досліджень. Якісно виконаний фотознімок типу рослинності елементів мікро- та нанорельєфу, окремих видів рослин, ярусів полегшує виконання звіту. Разом із гербарієм, зразками ґрунту, фотографія є документальною частиною звіту.

Для визначення продуктивності луків користуються методом укісних ділянок площею 1 м2. В обмеженому шнуром з чотирма кілочками, прикріпленими через 1 м або чотирма планками довжиною 1 м, зрізують до основи всі надземні частини рослин. Одержаний снопик трави зважують, після чого розбирають по фракціях: злаки, бобові, різнотрав’я, отруйні рослини.

За потребою урожайність можна порахувати на 1 га площі в сирій масі і в сухому стані.

Геоботанічне вивчення боліт

Надмірне зволоження ґрунту сприяє появі болотного типу рослинності і особливого ґрунтотворного процесу, супроводжується накопиченням торфу.

За характером водного живлення і типом рослинності болота поділяють на високотравні, осоково-гіпнові і сфагнові. Найбільше видів рослин фіксується на високотравних, найменше – на сфагнових.

Робота геоботаніка щодо дослідження боліт поділяється на три етапи: 1) дослідження водного режиму; 2) дослідження товщі торфу; 3) вивчення рослинних угруповань.

Зволоження боліт може відбуватись за рахунок весняної повені (злакові болота), джерельної води і атмосферних опадів. Якщо болото покривається водою під час розливу річки, слід вияснити локалізацію болота відносно її русла. Якщо ж болото живиться джерельною водою, треба з’ясувати кількість джерел, їх розміщення, дебет води джерел.

Основним методом вивчення торфовища в польових умовах є буріння, яке проводять вздовж профільних ліній, прокладених на болоті через кожні 500 м. Буріння проводять через 200–300 м. З кожної свердловини беруть проби торфу через 0,25 м, 0,5 м, 1 м. Проби торфу загортають у пергаментний папір, вкладають етикетку з датою взяття проби і номер пікету (свердловини) (у чисельнику) і зразка з цієї свердловини (у знаменнику).

Проби надсилають у відповідну лабораторію.

Ступінь розкладання торфу визначають окомірно за 4-х-бальною шкалою: нерозкладений, малорозкладений, помірно розкладений, добре розкладений.

На болотах найпоширеніші лісові, чагарникові і трав’янисті формації. В ході опису пробних площ використовують стандартні методи відповідно до типу рослинності болота, враховуючи особливості його. Ділянки для опису рослинних асоціацій закладають площею 4-16 м2 з огляду на значну комплексність болотних угруповань.

Якщо на досліджуваній території трапляються ягідники, що мають ресурсне значення, визначають їх урожайність. На облікових площадках збирають ягоди, зважують, обчислюють продуктивність ягідника загалом.

На підставі аналізу зібраних матеріалів роблять висновки про раціональне використання болота і його природних ресурсів.

Важливе значення для пізнання природних процесів, що відбуваються з болотною рослинністю, має стаціонарне дослідження боліт. Вивчають динаміку рослинного покриву протягом періоду вегетації і по роках, визначають щорічне наростання торфу, спостерігають за змінами гідрологічного режиму і реакцією рослин на вказані зміни.



Рекомендована література

1. Александрова В.Д. Изучение смен растительного покрова //Полевая

геоботаника. – М. – Л.: Наука. – Т.3. – С.300 - 447.

2. Алехин В.В. Теоретические проблемы степеведения. – М.: Изд-во МГУ,

1986. – 213 с.

3. Альохін В.В. Географія рослин. – К.: Рад. шк.,1952. – 395 с.

4. Береговий П.М., Геоботаніка. – К.: Рад. шк., 1966. – 175 с.

5. Григора І.М., Соломаха В.А. Основи фітоценології. – К.: Фітосоціоцентр,

2000. – 239 с.

6. Лархер В. Экология растений. – М.: Мир, 1978. – 384 с.

7. Работнов Т.А. Фитоценология. – М.: Изд-во МГУ, 1978. – 384 с.

8. Соломаха В.А., Костильов О.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Синантропна

рослинність України. – К.: Наук. думка, 1992. 252 с.
4. Методики вивчення безхребетних тварин поверхні землі і рослинного покриву
Безхребетні, а також їх личинки, що живуть або живляться на поверхні землі, у травостої, на деревах або ж у їх тканинах, становлять різноманітні життєві форми з різними екологічними зв'язками й утворюють різні біоценотичні угруповання. Вивчення їх можливе при виконанні різних типів досліджень на всіх рівнях із застосуванням найрізноманітніших методик. Загальними програмними етапами можна вважати такі:

1. Вивчення видового складу безхребетних разом з основними видами рослинного покриву, насамперед едифікаторами. Збір матеріалу здійснюється маршрутними і стаціонарними методами. Проводиться масовий збір фактичного матеріалу, включаючи імаго та інші фази розвитку; збираються зразки життєдіяльності безхребетних (ушкодження, екскременти, характер ходів, галли, міни тощо); враховуються періодичні явища; з'ясовуються життєві цикли. Вивчаються хижаки та паразити досліджуваних тварин.

2. Кількісний облік безхребетних, вивчення зміни чисельності під впливом різних факторів, вивчення зворотних зв'язків — впливу тварин на зміну рослинних компонентів біоценозів і на властивості ґрунту. У комбінації з іншими методами і типами дослідження кількісний облік здійснюється також при з'ясуванні структури і складу біоценозу й інших біоценотичних угруповань, при вивченні добової і сезонної міграції, при вивченні зв'язків окремих видів комах з рослинами — найголовнішими утворювачами рослинного покриву, при вивченні умов, що впливають на періодичну продуктивність і кругообіг речовин у біоценозах. Кількісний облік дає можливість з'ясувати співвідношення шкідливої і корисної діяльності тварин, тому має практичне значення.

3. Вивчення циклів розвитку окремих видів членистоногих і фенологічних явищ у їхньому житті.


1. Облік населення трав’яного покриву

До біотопів із трав'яним покривом, що утворює безліч мікроумов, належать природні комплекси рослинних угруповань (степу, луків), трав'яний ярус у лісах, а також створені діяльністю людини вторинні біоценотичні угруповання (посіви на полях). Характер тваринного населення цих рослинних угруповань складається із:

- фітофагів — комах, пов'язаних з окремими видами рослин

- поліфагів — безхребетних, приваблених біотичними і мікрокліматичними умовами

- паразитів і хижаків, пов'язаних з комплексом фітофагів, детрито- і копрофагів

Види комплексу безхребетних, таким чином, є компонентами біоценозів і складають різні екологічні групи. Усе це визначає методику вивчення. Облік населення трав'яного покриву будь-якого типу проводять фотоеклектором, біоценометром, всмоктуючими апаратами, косінням сачком і безпосередніми візуальними спостереженнями та підрахунками.



Вибірка й облік комах за допомогою фотоеклектора. Метод обліку фотоеклектором заснований на принципі використання позитивного фототаксису в комах. Але не всі комахи позитивно реагують на світло. Гарні результати при застосуванні фотоеклектора одержують при кількісному обліку окремих груп комах. Наприклад, виходу комах із зимівлі (прилад ставлять до початку виходу і знімають наприкінці) і при обліку впливу агротехнічних заходів на шкідників. Може також застосовуватися в комбінації з іншими методами при біоценологічних дослідженнях.

Облік здійснюють у такий спосіб. Вибирають площадку, беруть фотоеклектор у витягнуті руки, обережно підходять до досліджуваного місця (краще проти сонця), опускають прилад на ділянку і залишають на певний час. Під час цієї перерви відзначають стан погоди і дані заносять у щоденник. Описують коротко також рослинний покрив навколо площадки. Фотоеклектор можна тримати на досліджуваній ділянці від декількох хвилин до декількох годин. Можна навіть залишати його на ніч. Рекомендують також ставити фотоеклектор на сільськогосподарському полі ввечері або вночі, коли комахи малорухливі. Це дасть можливість врахувати без втрат усіх комах. Зібраних у банку комах розбирають, як звичайно, підраховують і записують у картку.



Облік безхребетних за допомогою біоценометра. Біоценометр (залізний ящик зі стороною 50 см без дна і кришки та мішок) беруть за краї верхньої площини або за ручки, піднімають на витягнутих руках нагору й опускають (накладають) на обрану для вивчення ділянку. Опущений біоценометр прикриває й ізолює певну ділянку землі. Прилад притискають щільно до землі і приступають до вибірки комах. Спочатку виловлюють з біоценометра літаючих комах. Для цього підносять банку (морилку) до комах, що сидять на рослинах чи на стінках біоценометра («заморені» комахи падають у морилку), потім збирають комах з рослин і з поверхні землі. Комах, що бігають, (жуків і ін.) ловлять руками або пінцетом, дрібних —пензликом, змоченим спиртом або ексгаустером і переносять у пробірку зі спиртом. Після того, як усі швидкобігаючі тварини зібрані, обрізають навколо біоценометра землю, видаляють біоценометр і продовжують обстежувати досліджувану площадку. Спочатку зрізують траву і переносять її в банки або в мішечки для детального аналізу в лабораторії; збирають комах, виявлених при коренях, в окремі пробірки; викопують дернину і переносять її також у банку або мішечок для детального вивчення. Перебирають землю на цій площадці на глибині 10 см, збирають виявлених тварин, фіксують їх і забезпечують етикеткою. Так вивчають другий, третій і наступний шари. Виявлених комах враховують по кожному шару окремо. Після обробки матеріалу всі дані заносять у щоденник або на картку.

Вибірка і збір комах за допомогою усмоктувальних апаратів. Для цього використовують ручний електричний пилосос, з'єднаний з металевим барабаном (довжиною 25 і діаметром 14 см), усередині якого укріплений мішечок з нейлону для збору тварин. Від кришки барабана відходить гнучка трубка з резиновим наконечником. При зборі комах металевий циліндр (висотою 30 і діаметром 30 см) ставлять у траву, апарат пускають у хід, а сопло трубки пересувають усередині циліндра в усі сторони. Процедура продовжується 2 хв, і після двохвилинної перерви її повторюють. Цим способом отримують багатий вилов мешканців рослинності (до 66,7—100%) з різних систематичних груп.

Для збору дрібних комах з дерев до ручного пилососа з довгою гнучкою трубкою прикріплюють лійку. З його допомогою можна збирати комах з дерев висотою 7 м і більше.



Облік населення трави методом косіння ентомологічним сачком. Метод косіння сачком як метод кількісного обліку найстаріший і внаслідок своєї простоти найбільш розповсюджений. Косіння у поєднанні з іншими методами дозволяє з'ясувати видовий склад членистоногих, добову і сезонну динаміку, відношення комах до різних факторів середовища. Видовий склад комах, зібраних косінням у певних стаціях, значно більший, ніж у зборах біоценометром. Існують сачки різних систем, є різні пристосування до них, а при обліку застосовується різна кількість змахів. Рекомендують робити 25 змахів, або 100 змахів, узятих у кілька прийомів (по 20 — 25 змахів) сачком з діаметром кільця 30 см при довжині річки 1,5 м. При спеціальних дослідженнях, наприклад для вивчення добової міграції косіння проводять через кожні 1—2 години. Добутих комах заморюють, переносять у банки й розбирають у лабораторії. Дані заносять у щоденник або картку.

Облік і аналіз населення окремої рослини. Комах, що живуть на тій або іншій рослині, вивчають при дослідженні біоценотичних відносин, при вивченні комплексів комах, екології, при вивченні шкідників (чи ентомофагів) і запилювачів. При цьому виявляється видовий склад населення і кількісне співвідношення між видами, а також характер зв'язку з рослинами того чи іншого виду.

Метод стаціонарного обліку. Намічають кілька екземплярів рослин. Систематично, через певні проміжки часу обережно підходять до рослини і ретельно оглядають її, точно реєструючи усі виявлені види. Огляд проводять, починаючи зверху. Оглядають спочатку квітки, верхні листки, потім гілочки і так листок за листком, гілочка за гілочкою до самої землі. Оглядати рослину слід з усіх боків, не доторкаючись до неї. Бажано замалювати деякі положення комах на рослині в польову книжку й обов'язково замалювати схему рослини. Комах з рослини не знімати. Спостерігають і записують результати кожного дня, це дає змогу вивчати природний розвиток і зміну фауни в часі. Користування цим методом вимагає гарного знання фауни району.

При іншій модифікації методу рекомендують натягнути на рослину мішок із щільної білої матерії до самого кореня, зрізати рослину і затягти краї мішка. Рослина, таким чином, разом з комахами, що її населяють, буде укладена в мішок. Отриманий матеріал постачають етикеткою і доставляють у лабораторію для аналізу і вивчення. Цим способом, при обережності, можна одержати точні дані, тому що майже жодна комаха не вислизає.



Методи обліку запилювачів

1. (стаціонарний). Посередині поля за допомогою кілочків і шпагату виділяють облікову смугу площею в 100 м2 (1 м шириною і 100 м довжиною). Спостерігач, просуваючись уздовж такої смуги, повинен підраховувати на ній бджолиних та інших запилювачів. Облік проводять 3 рази в день у точно встановлені години не менше 3 разів на тиждень.

2. (стаціонарний). Облік проводять на метрових облікових площадках 3 рази в день, по 15 хв на кожній площадці, не менше 3-х разів на тиждень. Для цього на полі виділяють 6—8 ділянок по 1 м2 кожна. Розміщення площадок залежить від конфігурації поля і стану травостою.

3. Маршрутний метод. Він найбільш раціональний при обліку таких великих запилювачів, як джмелі. При цьому способі спостерігач протягом 30 хв у певні години дня рухається по площадці в 500 м2 і враховує всіх помічених запилювачів. Такі обліки рекомендується проводити протягом усього весняно-літнього періоду через кожні 2 — 3 дні в години ранкового (6 — 11 год) і вечірнього (15 — 18 год) максимуму льоту джмелів.

За кожний день спостереження результати підрахунків підсумовують і вираховують середню кількість відвідувачів за одне спостереження. Таке перерахування важливе для порівняння даних. Обов'язково також щодня визначати кількість квітучих рослин на обліковій площадці і, перерахувавши, визначити середню кількість відвідувачів на тисячу квітучих рослин в одне спостереження.

Методика збору молюсків

Відомо, що молюски живуть у затишних місцях — підстилці, щілинах скель; зустрічаються вони і під каменями, під корою, під зваленими деревами, у гнилих пеньках, де є свій мікроклімат. Великі форми є на чагарниках і траві. Голі слизуни живуть на землі, використовують тріщини в ґрунті як притулки. Їх можна найчастіше знаходити в товщі ґрунту на глибині 20—30 см.

Великих молюсків, що звичайно живуть на кущах і деревах, збирають вручну; дрібних, що живуть на траві або напівчагарниках і на землі, — прокошуванням сачком по траві.

Ґрунтові молюски живуть у пухкій землі, трусі, підстилці, в осипах. У полі їх варто збирати безпосередньо в цих субстратах, перебираючи землю руками. Для більш повних зборів усіх молюсків, що живуть у пробі, необхідно взяти небагато ґрунту або підстилки в спеціальні мішечки, вкласти етикетку і доставити в лабораторію для ретельного аналізу і вивчення.

Збирають молюсків і при кількісному обліку ґрунтової фауни разом з іншими безхребетними. Для кількісного обліку великих видів, що живуть у траві або просто на землі, пробу беруть з облікової площадки в 4 м2, іноді беруть чотири таких площадки в різних мікроумовах біотопу, що разом становить ділянку в 16 м2. Для обліку дрібних форм, що живуть у пухкому ґрунті, або підстилці, пробу беруть із площадки в 0,25 м2, як і взагалі при ґрунтових розкопках. Таких площадок — ям беруть 4 у кожному біотопі, що становить пробу в 1 м2.

З узятих проб у польових умовах молюсків вибирають з ґрунту чи рослинних залишків (трухи), підраховують, етикетують окремо кожен вид і потім фіксують. Для зручності виборки дрібних молюсків рекомендується просівати всю пробу через систему з 2-3 сит.

Важливо при кількісних дослідженнях знати число живих екземплярів у пробі. Це легко зробити на великих видах. Дрібних же визначають так: поміщають їх у чашку Петрі на рясно змочений аркуш фільтрувального паперу і покривають іншою половиною чашки Петрі. Через певний час молюски почнуть рухатися. Відмочувати треба не більше 4—6 годин. Молюсків, що виявили життєдіяльність, зразу відбирають, підраховують і записують.

Для обліку молюсків на кущах, напівчагарниках і на деревах або безпосередньо під ними підраховують число молюсків на декількох кущах і на площі, яку займає проекція цих рослин. Одночасно підраховують число рослин кожного виду, що ростуть на даній площі (4, 16, 25 м2). Отримані дані обробляють варіаційно-статистичним методом.

Голих слизунів, що живуть на землі під листям, частинами кори та ін., варто збирати на глибині 20-30 см. Способи боротьби з молюсками за допомогою приманок можна використовувати і для їх збору й обліку. У природних осередках (вологий луг, ліс, парк) розкидають листя лопуха, капусти або шматки товстої кори. Краще принади розкидати після дощу, увечері, а ранком робити вибірку слизунів. В етикетках варто дати характеристику мікростацій.

Молюсків, узятих в різних умовах на кущах, траві або землі складають в окремі банки, коробки чи пробірки і фіксують на місці. Для того, щоб не ушкодилася черепашка, їх перекладають ватою, мохом, листами й у такому вигляді з етикеткою переносять у лабораторію.



2. Облік безхребетних, що мешкають на деревах
Методика обліку населення дерев досить складна і розроблена ще недостатньо. На практиці доводиться мати справу з частковим обліком, з його елементами. Досліджують безхребетних певного дерева, окремих його частин або ж різні екологічні групи тваринного населення. Так, поетапно вивчають населення кори і старих гілок, населення крони, населення листів і т.д.

Обстеження крони в період вегетації дерева

Вибирають експериментальні дерева в лісі або саду, виявляють присутність на них, якщо це можливо, всіх комах. Користуються різноманітними способами: оглядають крону, обтрушують дерева, обкошують гілки сачком, використовують усмоктувальні апарати, облікують за екскрементами тощо.



Огляд дерев. Для обстеження населення дерев вибирають невеликі екземпляри, тому що на них зручніше спостерігати сидячих спокійно жуків або інших комах. Жуків добре можна роздивитися у бінокль. Потім, зовні оглянувши гілки і листя, варто обережно піднімати і повертати гілки, оглядаючи одну за іншою, поки не буде оглянуте все дерево. Виявлених тварин підраховують і дані записують у щоденник. За зібраними зразками уточнюють вид.

Визначають відсоток дерев, заселених даним видом, середню кількість особин, що зустріли на дереві, або в доступній для огляду частині. Варто з'ясувати, яку функцію виконує комаха на дереві. Необхідно звертати увагу і на кількість комах, що копулюють. Усі відомості про комах і характер їх дій заносять у картку або в щоденник.



Струшування дерев. Поклавши під дерево шматок поліетилену або тканину, струшують дерево рукою, а більш товсте — палкою (кілька ударів по стовбуру і по великих гілках). При зборі з невеликих дерев і чагарників найкращі результати дає струшування на тканину (3х3 чи 4х4 м) з розрізом до центра. Тканину обережно розстеляють під дерево або кущ, потім сильно струшують руками або колотушкою. Потривожені комахи падають.

Обтрушувати треба зранку до жари або в похмуру погоду, коли комахи малоактивні. Комах збирають у банки чи морилки для обліку. Після визначення всіх комах у щоденнику варто зробити потрібні доповнення і виправлення, а дані занести в картку з вказівкою кількості кожного виду, його діяльності, числа тощо.



Збір за допомогою пилососа. Для збору дрібних комах з дерев рекомендують використовувати апарат, що складається з ручного пилососа і довгої гнучкої трубки, що закінчується лійкою. З його допомогою можна збирати комах з дерев висотою 7 м і більше.

Косіння сачком. Енергійними рухами водять сачком по гілках дерева або чагарнику, і комахи потрапляють у нього. Кількість ударів при якісних зборах не встановлюється. Потрібно прагнути до того, щоб зібрати по можливості усі види комах. Для порівняльно-екологічних зборів і для кількісного обліку окремих груп можна встановити певну кількість ударів, наприклад роблять 100 змахів. Нахиливши гілку, руками можна стряхнути її мешканців в мішок сачка.

Обробка матеріалу. Знайдених за допомогою всіх зазначених прийомів комах фіксують, реєструють у щоденниках, постачають етикеткою і зберігають до остаточної обробки. Личинок і лялечок зберігають живими для вивчення біології і виявлення паразитів. При обробці матеріалу встановлюють:

1) видовий склад населення дерева;

2) кількісне співвідношення видів і статей у популяціях комах;

3) характер зв'язку комахи з певною рослиною, її роль і значення;

4) паразитів досліджуваних комах.

Результати обробки заносять у щоденник або картку.


Облік ушкоджень листя на деревах

Оглядають дерево і знайомляться з характером ушкоджень листків (скелетування, вирізи, міни, галли), стовбурів, гілок, квіток, плодів і ін., а також зі слідами життєдіяльності тваринних організмів (екскременти, павутина тощо).

На кожному дослідженому дереві підраховують або збирають на декількох гілках на різних висотах певну кількість листків і обчислюють відсоток листків з галлами, мінами або іншими ушкодженнями. Зібраний матеріал переносять у банки, пакетики, пробірки і зберігають до обробки і точного визначення. Обробка матеріалу полягає у:

1) вивченні видового складу,

2) біології розвитку шкідників,

3) встановленні зв'язку тварини з рослиною,

4) з'ясуванні характеру шкоди,

5) виявленні паразитів цих комах.

Результати обліку заносять у щоденник або картку.

Облік галоутворювачів комах, що мінують та інших мешканців крони. Багато з рослиноїдних безхребетних, зокрема, нематоди, кліщі, личинки багатьох комах: галиці, горіхотворки, товстоніжки, деякі довгоносики, златки, окремі види пильщиків і багато інших, харчуючись соками рослин, викликають патолого-анатомічні і фізіологічні зміни тканин рослини, що виявляється в утворенні галлів. Личинки інших роблять анатомічні зміни тим, що прокладають у листках ходи (міни).



Облік галлів. Для обліку збирають галли вручну на нижніх частинах крони і за допомогою секатора — у середній і верхній частинах. Іноді обмежуються лише підрахунком на 1000 листків (пагонів), узятих в різних частинах крони. На трав'янистих рослинах для обліку беруть певну кількість рослин (100, 1000) і підраховують відсоток з галлами. Таким шляхом установлюють наявність, зустрічальність і рясність галлів. Ці дані дадуть можливість обчислити коефіцієнт спільності між окремими об'єктами.

Галли беруть разом з рослиною, на якій вони знайдені. Для визначення потрібно зберегти галли у вигляді гербарію ушкоджень.



Облік мін. Мінують листки представники багатьох груп комах. Міни мають вигляд плям або звитих смужок, що добре виділяються на листку своїм білим чи чорним забарвленням. Усередині міни помітні екскременти личинки у вигляді темних зерняток, паличок або ниток. На хвоїнках міни мають вигляд смужок.

Збирають міни вручну; на деревах і чагарниках для обліку беруть одні тільки листки. На трав'янистих рослинах з невеликими листками краще брати частину стебла з листками. Облік роблять прямим підрахунком у пробі (1000 листів) листів з мінами. Зібрані листки засушують звичайним способом і зберігають у конвертах чи пакетиках. В один пакет кладуть листки, зібрані в даному біотопі тільки з одного роду (виду) рослини. На етикетках обов'язково вказують наукову назву рослини.



Облік за екскрементами. Листогризучих комах крони (гусениць непарного і кільчастого шовкопрядів, листовійок і т.д.) можна підраховувати за екскрементами. Для цього під обстежуваним експериментальним деревом розчищають поверхню ґрунту, підстилають тканину або аркуші світлого паперу (розміром 1—2 м2) або ж підкладають посудину (корито, таз) певного розміру, а також дощечки (40х40 см) змазані липкою речовиною і закріплені горизонтально на стовпчиках певної висоти, які часто застосовують лісники. Зазначені предмети залишають під деревом на певний час, тут збираються екскременти з визначеної частини рослини або з усієї крони. Підрахунок краще робити, зваживши екскременти, отримані з облікової площі, які неважко перерахувати у кількість екскрементів на всю крону. Установивши експериментальним шляхом середню кількість екскрементів, що виділяє одна гусениця за відповідний відрізок часу, визначають кількість гусениць на дереві.

Облік пошкодження. Діяльність рослиноїдних безхребетних у біоценозах має найрізноманітніші наслідки. Ступінь об'їдання листя визначають за п’ятибальною шкалою:

1 бал — сліди ушкоджень — листки об'їжені до 5%;

2 бали — слабке ушкодження на 5—25%;

3 бали — середнє 25—50%;

4 бали — сильне 50—75%;

5 балів — повне 75—100%.

При характеристиці пошкодження рослин попелицями враховують ступінь заселення рослини цими комахами за чотирибальною шкалою:

0 бал — попелиці на рослині відсутні;

1 бал — присутні окремі попелиці;

2 бали — поодинокі екземпляри попелиць заселяють 50% листя;

3 бали -колонії попелиць займають більше 50% листя.

Рекомендована література


  1. Іванців В.В.Тотальні мікропрепарати і колекції безхребетних тварин. – Луцьк: Вид-во ВДУ, 2001. – 162 с.

  2. Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Словенко Є.І. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення. – К.: – 2004. – 206 с.

  3. Райков Б.Е., Римский-Корсаков М.Н. Зоологические экскурсии – М.: Топикал, 1994. – С. 14 - 28.

  4. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. – К.: Знання – Прес, 2003. – 295 с

  5. Фасулати К.К. Полевое изучение наземных беспозвоночных. – М.: Высш. шк., 1971. – С. 45 – 88.


5. Методики еколого-фауністичних досліджень гризунів


  1. Спостереження за слідами звірків (взимку і навесні), що дає змогу простежити особливості їх рухової активності. Вивчаються також підсніжні ходи звірків, які оголюються під час відлиг чи напровесні. Фотографування слідів і підсніжних ходів, їх вимірювання, розкопування нір гризунів, з метою вивчення їх будови.

  2. Видовий склад гризунів та наявність їх у певних стаціях встановлюється шляхом відлову в місцях поселень за допомогою давилок Геро і пасток-коридорчиків (рис. 1) У добутих звірків вимірюється довжина тіла, хвоста й ступні, після чого проводиться їх визначення за допомогою визначника. Рекомендуємо визначник Н.А Бобринського, Б.А. Кузнєцова, А.П. Кузякіна “Определитель млекопитающих СССР”. Для наживки використовуються шматочки змащеного олією хліба. Поблизу нори давилки Геро можна насторожувати за допомогою нитки (рис. 1 А).

Заселеність польових стацій мишовидними ссавцями оцінюється шляхом підрахунку колоній останніх на ділянці площею в 1 га. При цьому за облікову територію (пробний майданчик) береться частка певного біотопу, яка відноситься до усієї його площі, як 1/100 (Формозов, 1952). Щоб встановити, чи заселені виявлені нори, обстежують їх вхідні отвори. Такі ознаки, як недавно викопаний ґрунт, наявність на ньому слідів, екскрементів свідчать, що нора заселена. Водночас обсипані краї вхідного отвору або павутина на ньому дозволяють припустити, що нора твариною не використовується.

Для обліку чисельності гризунів у тій чи іншій стації використовуються пастки-коридорчики або давилки, які встановлюються на 100 пасткодіб. Як це зрозуміти? Наприклад, 100 пасток, встановлених терміном на одну добу, це буде 100 пасткодіб. Якщо виставляти 20 пасток протягом 5-и діб, то також отримаємо 100 пасткодіб. Пастки потрібно перевіряти вранці й увечері.






Рис. 1. Пастки для відлову мишоподібних ссавців: А - давилка Геро, насторожена за допомогою нитки біля нори; Б – пастка-коридорчик.


А
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка