Державний земельний кадастр як функція



Скачати 273.91 Kb.
Дата конвертації05.03.2017
Розмір273.91 Kb.
Тема: Державний земельний кадастр як функція

управління земельним фондом України.




1.Визначення та призначення державного земельного кадастру як функція управління



земельним фондом.

2.Завдання ведення державного земельного кадастру.

3.Юридичне значення складових частин державного земельного кадастру.

4.Кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування грунтів, економічна і грошова оцінка грунтів, держав-

на реєстрація земельних ділянок, облік кількості і якості земель.

5.Земельно-кадастрова документація, її правове значення.

6.Органи, на які покладено ведення державного земельного кадастру.

1. Державний земельний кадастр є найважливішим інструментом державного управління земельним фондом. Він забезпечує прий­няття науково-обгрунтованих рішень у галузі організації раціональ­ного використання та охорони земель. Роль земельного кадастру як інструмента державного управління особливо зросла в умовах про­ведення земельної реформи, запровадження плати за землю, вклю­чення земельних ресурсів до системи ринкових відносин. Згідно Закону України „Про державний земельний кадастр” визначені мета та принципи Державного земельного кадастру.

Згідно статті 2. закону Мета ведення Державного земельного кадастру


Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при:

регулюванні земельних відносин;

управлінні земельними ресурсами;

організації раціонального використання та охорони земель;

здійсненні землеустрою;

проведенні оцінки землі;

формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів;

справлянні плати за землю.


Згідно статті 3. закону Принципи Державного земельного кадастру


Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах:

обов’язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об’єкти;

єдності методології ведення Державного земельного кадастру;

об’єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі;

внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;

відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання;

безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об’єкти Державного земельного кадастру, що змінюються;

документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.



Згідно з ч. 1 ст. 193 ЗК державний земельний кадастрце єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює про­цедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність ві­домостей і документів про місця розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну харак­теристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Ін­шими словами, це звід систематизованих, науково обґрунтованих та достовірних відомостей про землі всіх категорій.

Державний земельний кадастр призначений для забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування, заінтересо­ваних підприємств, установ, організацій і громадян відомостями про природний стан, господарське призначення і правовий режим земель з метою організації їх раціонального використання та охо­рони, регулювання земельних відносин, економічного й екологіч­ного обгрунтування бізнес-планів та здійснення землеустрою, виз­начення розміру плати за землю.


2. Відповідно до ст. 195 ЗК основними завданнями ведення дер­жавного земельного кадастру є:

- забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

- застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

- запровад­ження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її досто­вірності.

Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею і договорів її оренди, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування терито­рій населених пунктів, економічної й грошової оцінки земель, а та­кож кадастрових зйомок.

Згідно статті 5. Закону України „Про державний земельний кадастр” Загальні засади ведення Державного земельного кадастру


1. Ведення Державного земельного кадастру здійснюється шляхом:

створення відповідної державної геодезичної та картографічної основи, яка визначається та надається відповідно до цього Закону;

внесення відомостей про об’єкти Державного земельного кадастру;

внесення змін до відомостей про об’єкти Державного земельного кадастру;

оброблення та систематизації відомостей про об’єкти Державного земельного кадастру.

2. Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

3. Порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.

4. Державний земельний кадастр є державною власністю.

5. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

До умов ведення державного земельного кадастру і до його ві­домостей ставляться певні вимоги. Щоб він виконував покладені на нього завдання, відомості, які містяться в усіх його розділах, повинні бути об’єктивними і достовірними, відповідати фактич­ному стану земель та їх використанню. Об’єктивність і достовір­ність кадастру, підтримання його даних на сучасному рівні забез­печуються:



  • безперервністю кадастрових відомостей;

  • проведенням топографо-геодезичних, картографічних робіт, ґрунтових, геобо­танічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та ін­ших обстежень і розвідувань;

  • реєстрацією права власності на зем­лю, права користування землею і договорів оренди землі; обліком кількості та якості земель;

  • бонітуванням грунтів; зонуванням те­риторій населених пунктів;

  • економічною оцінкою земель.

Для одержання оперативних і точних даних використовуються аеро­космічні зйомки та методи дистанційного зондування земної по­верхні.

Одним із принципів ведення державного земельного кадастру є порівнянність його даних у розрізі адміністративно-територіальних одиниць з даними про землю, що містяться у кадастрах інших при­родних ресурсів (лісовому, водному, кадастрі родовищ і проявів ко­рисних копалин тощо). Можливість такої порівнянності забезпе­чується веденням зазначеного кадастру на всій території нашої кра­їни за єдиною системою, яка грунтується на нормативних докумен­тах, затверджуваних Держземагенством.

3. Усі кадастрові відомості про землю оформляються у вигляді пе­ріодично оновлюваної спеціальної базової документації, яка скла­дається щорічно. Вона може бути текстовою і картографічною. Нині для її складання застосовують сучасні технічні системи. Зок­рема, постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1355 передбачено створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру. До зазначеної документації нале­жать карти і плани (графічні та цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень і земельних ділянок власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, які знаходяться у державній, комунальній і приватній власності, їх кількість, якість, цінність і продуктивність. Земельно-кадастрова документація також охоплює книги реєстрації державних актів на право приватної власності на землю, право постійного користуван­ня землею і договорів оренди землі. Згідно Закону України „Про державний земельний кадастр


статті 8. Геодезична та картографічна основа Державного земельного кадастру


1. Геодезичною основою для Державного земельного кадастру є державна геодезична мережа.

2. Картографічною основою Державного земельного кадастру є карти (плани), що складаються у формі і масштабі відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

3. Для формування картографічної основи Державного земельного кадастру використовується єдина державна система координат.

4. До Державного земельного кадастру включаються відомості про координати пунктів державної геодезичної мережі.

5. До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про картографічну основу:

склад відомостей, що відображаються на картографічній основі;

дата створення картографічної основи;

відомості про особу, яка створила картографічну основу;

масштаб (точність) картографічної основи;

система координат картографічної основи.

6. Картографічна основа Державного земельного кадастру є єдиною для формування та ведення містобудівного кадастру та кадастрів інших природних ресурсів.

статті 9. Державний кадастровий реєстратор


1. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей у складі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальних органів здійснюються державними кадастровими реєстраторами.

2. Державний кадастровий реєстратор є державним службовцем.

3. Державним кадастровим реєстратором може бути громадянин України, який має вищу землевпорядну або юридичну освіту та стаж землевпорядної або юридичної роботи не менш як два роки.

4. Державний кадастровий реєстратор:

здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей;

перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства;

формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг;

здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні;

присвоює кадастрові номери земельним ділянкам;

надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні;

здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі;

передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

5. Державний кадастровий реєстратор має посвідчення Державного кадастрового реєстратора та власну печатку.

6. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

7. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об’єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов’язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.


статті 10. Об’єкти Державного земельного кадастру


1. Об’єктами Державного земельного кадастру є:

землі в межах державного кордону України;

землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць;

обмеження у використанні земель;

земельна ділянка.

Згідно зі статті 96 ЗК Державний земельний кадастр включає: державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель; бонітування грунтів; зонування територій населених пун­ктів; економічну та грошову оцінку земель; кадастрові зйомки.



4. Державна реєстрація земельних ділянок являє собою офіційне посвідчення права власності на землю і права землекористування. Відповідно до ст. 202 ЗК вона здійснюється у складі державного ре­єстру земель, який складається з двох частин: 1) книги записів ре­єстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазна­ченням кадастрових номерів земельних ділянок; 2) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Згідно Закону України „Про державний земельний кадастр” статті 24. Державна реєстрація земельної ділянки

1. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

2. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором територіального органу центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в містах Києві та Севастополі, містах республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, районі.

3. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою:

особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи;

власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об’єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи;

органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

4. Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;

документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа;

документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.

Заява з доданими документами надається заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилається поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

5. Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви:

перевіряє відповідність документів вимогам законодавства;

за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

6. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:

розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;

невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

7. У разі надання відмови з підстави, визначеної абзацом другим частини шостої цієї статті, заявнику повідомляється найменування та адреса органу, до повноважень якого належить здійснення державної реєстрації земельної ділянки.

8. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

9. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

10. Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

поділу чи об’єднання земельних ділянок;

якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

11. У разі скасування державної реєстрації з підстав, зазначених в абзаці третьому цієї частини, Державний кадастровий реєстратор у десятиденний термін повідомляє про це особу, за заявою якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки.

2) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Згідно Закону України „Про державний земельний кадастр статті 25. Поземельна книга


1. Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку:

а) кадастровий номер;

б) площа;

в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця);

г) склад угідь;

ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);

д) нормативна грошова оцінка;

е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки;

є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;

ж) кадастровий план земельної ділянки;

з) дата державної реєстрації земельної ділянки;

и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей;

і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

ї) дані про бонітування ґрунтів.

2. Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки.

3. Поземельна книга ведеться в паперовій та електронній (цифровій) формі.

4. Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

5. До Поземельної книги в паперовій формі долучаються всі документи, які стали підставою для внесення відомостей до неї.

6. Форма Поземельної книги та порядок її ведення визначаються Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Реєстрація земельних ділянок провадиться шляхом занесення відповідних даних до державної земельно-кадастрової книги району. Такими даними є:



  • найменування юридичної особи або прізви­ще фізичної особи;

  • строк користування земельною ділянкою;

  • вид права на землю;

  • площа земельного наділу з зазначенням виду пра­ва на нього, найменування документа, на підставі якого надана ді­лянка;

  • коротка характеристика режиму використання землі.

Реєстрація зазначених даних провадиться на підставі рішень відповідних органів про надання земельної ділянки у власність або у користування після перенесення меж ділянки в натуру і видачі правовстановлюючих документів. Реєстрації підлягає не тільки встановлення права суб’єкта на землю (власності, користування, оперативного управління тощо), а й припинення або зміна цього права, якщо воно підтверджено документально. Зокрема, об'єктом цієї реєстрації є усі цивільно-правові угоди з землею (купівлі-про­дажу, дарування, міни, спадкування тощо). Реєстрація провадиться за заявою громадян або юридичних осіб районними (міськими) уп­равліннями (відділами) земельних ресурсів.

Облік кількості та якості земель ведеться за власниками зе­мельних ділянок і за землекористувачами. При обліку кількості зе­мель виділяються землі у межах населених пунктів; за їх межами; за категоріями; формами власності; зрошувані та осушені; надані у користування на умовах оренди; землі, які обкладаються податком, й ті, що не обкладаються ним.

Облік якості земель поширюється на усі категорії останніх. Він відображає:

- класифікацію усіх земель сільськогосподарського приз­начення за придатністю з виділенням особливо цінних земель;

- ха­рактеристику земель за товщиною гумусового шару, вмістом гуму­су та рухливих поживних речовин, механічним складом грунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, со­лонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, забрудненням як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаючи радіонуклідне;

- характеристику культур­технічного стану природних кормових угідь; лісотипологічну харак­теристику лісових угідь;

- класифікацію земель населених пунктів, яка провадиться за їх функціональним призначенням відповідно до містобудівної документації;

- характеристику земель населених пун­ктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості со­ціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфра­структурою, об’єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Дані кадастрового обліку мають важливе господарське і правове значення. Так, зафіксовані площі сільськогосподарських угідь мо­жуть бути змінені або переведені в інші види угідь лише у встанов­леному законом порядку. У разі погіршення якості земель або неп­равильного їх використання дані державного обліку розглядаються як вихідні. Відомості обліку становлять основу різних державних за­ходів, пов'язаних з використанням та охороною земель. Вони є од­нією з підстав встановлення умов цивільно-правових угод із землею та визначення нормативної, договірної або заставної ціни землі.

За характером одержання інформації облік кількості та якості земель поділяється на первинний (основний) і поточний (наступ­ний). Первинний облік здійснюється на основі інструментальних зйомок з використанням планово-картографічних та інших матері­алів. Він включає підготовчі, польові та камеральні роботи і про­вадиться періодично. За допомогою поточного обліку виявляють зміни у стані та використанні земель й те, як вони відображені у даних первинного обліку. Причому констатуються не тільки ці змі­ни, а й їх законність чи незаконність. З цією метою провадяться зйомки, обстеження і спеціальні обмірювання земельних ділянок. Застосовуються два способи відображення облікових даних: графіч­ний (у планово-картографічних матеріалах) і текстовий (у книгах. списках тощо). Згідно Закону України „Про державний земельний кадастр


статті 33. Облік кількості та якості земель


1. Облік земель у Державному земельному кадастрі здійснюється за кількістю та якістю земель і земельних угідь.

2. Облік кількості земель та якості земельних угідь ведеться щодо власників і користувачів земельних ділянок.

3. Облік кількості земель відображає дані, що характеризують земельні ділянки за площею, складом земельних угідь відповідно до затвердженої класифікації, розподілом земель за власниками (користувачами).

4. Облік якості земельних угідь відображає дані, що характеризують землі за природними і набутими властивостями, впливають на їх продуктивність та економічну цінність, а також за ступенем техногенного забруднення ґрунтів.

5. Відомості щодо кількості та якості земель узагальнюються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Узагальнена інформація про кількість та якість земель безоплатно надається органам державної влади та органам місцевого самоврядування відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру.

Бонітування грунтів (від лат. bonitах — доброякісність) являє со­бою класифікацію земель за їх природними ознаками. Вона прова­диться на основі даних про природні властивості ґрунтів (вміст гу­мусу, поживних речовин, фізико-хімічний склад тощо), які мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогос­подарських культур. Така характеристика грунтів дістає вияв в оцінних одиницях (бонітетах).

В результаті бонітування формуються оцінні групи, в яких грун­ти розташовуються у порядку зростання або убування їх природної родючості (ранжировані групи). Контрольним показником є показ­ник середньої багаторічної врожайності типових для конкретних грунтів сільськогосподарських культур. Залежно від природних якостей кожній групі грунтів присвоюється певна кількість оцінних одиниць — балів. Грунтами вищої категорії є ті, яким присвоєно 100 балів. Побудована у такий спосіб шкала оцінок називається шкалою бонітету.





Економічна та грошова оцінки земель являють собою встановлен­ня цінності окремих категорій останніх за їх природним станом з урахуванням можливості економічного впливу на них. Критерієм оцінки є не природні властивості земель, а їх економічна ефектив­ність. Так, економічна оцінка земель різного призначення прова­диться з метою здійснення порівняльного аналізу ефективності їх використання. Одержані при цьому дані стають основою проведен­ня грошової оцінки земельних ділянок різного призначення. Еко­номічна оцінка земель здійснюється в умовних кадастрових гекта­рах або у грошовому виразі, а грошова — на рентній основі.

Згідно статті 201. Грошова оцінка земельних ділянок

1. Грошова оцінка земельних ділянок визначається на рентній основі.

2. Залежно від призначення та порядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути нормативною і експертною.

3. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

4. Експертна грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.

5. Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 197. Кадастрове зонування

Кадастрове зонування включає встановлення:

а) місця розташування обмежень щодо використання земель;

б) меж кадастрових зон та кварталів;

в) меж оціночних районів та зон;

г) кадастрових номерів (території адміністративно-територіальної одиниці).

Згідно Закону України „Про державний земельний кадастр” стаття 17. Склад відомостей Державного земельного кадастру про кадастрове зонування земель в межах території України

1. До Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про кадастрове зонування земель в межах території України:

номери кадастрових зон та кварталів;

опис меж кадастрових зон та кварталів;

площа кадастрових зон та кварталів;

підстави встановлення меж кадастрових зон та кварталів.

2. Порядок здійснення кадастрового зонування земель в межах території України визначається Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 1 ст. 198 ЗК кадастрові зйомки являють собою ком­плекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж зе­мельних ділянок. Головною вимогою до їх проведення є додержан­ня точності й детальності відображення кадастрових об’єктів. Ка­дастрова зйомка включає:


  • геодезичне встановлення меж земельної ділянки;

  • погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками та землекористувачами;

  • відновлення меж земельної ді­лянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;

  • ви­готовлення кадастрового плану.

Межі й точні розміри землеволодінь та землекористувань визна­чають шляхом інструментального виміру кутових і лінійних вели­чин або на підставі наявних геодезичних даних. Зовнішні межі зе­мельної ділянки в натурі встановлюють землевпорядник разом із представником підприємства, організації або установи, власником землі або землекористувачем з обов’язковою участю довірених представників суміжних власників чи землекористувачів або їх са­мих. При визначенні зазначених меж землевпорядник має склада­ти протокол з детальним описом розміщення меж на місцевості та сутності висловлених зацікавленими сторонами зауважень.



Планування окремої земельної ділянки, будівництво на ній бу­дівель та споруд її власником або користувачем здійснюються з ура­хуванням інтересів інших власників або користувачів земельних ді­лянок, будівель та споруд. Тому найважливішою стадією кадастро­вих зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними зем­левласниками та землекористувачами. Комплекс робіт з опису та погодження меж землекористування включає:

- збирання та вивчен­ня документації, планово-картографічних матеріалів;

- уточнення в натурі фактичного стану меж земельної ділянки;

- виявлення спорів щодо меж і пропозицій з приводу їх уточнення, визначення необ­хідності відновлення окремих ділянок меж зі встановленням межо­вих знаків;

- погодження меж між окремими земельними ділянками;

- нанесення на фотоплани або топографічні карти меж з твердими орієнтирами;

- детальний опис меж з використанням великомасштаб­них картографічних матеріалів;

- виготовлення викопіювань (крес­лень) меж окремих земельних ділянок;

- підготовку матеріалів опису меж для погодження і затвердження у встановленому порядку;

- скла­дання пояснювальної записки, розмноження матеріалів, формуван­ня їх в окрему справу та перевірку; виправлення зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЗК власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразни­ми. Відновлення втрачених знаків провадиться шляхом їх винесен­ня в натуру від пунктів геодезичної мережі або за наявності добро­якісних матеріалів по промірах на основі наявних матеріалів та до­кументів. У разі відсутності чітких меж на підставі матеріалів по­льових обстежень та зібраних документів у межах кожного кварта­лу (масиву) здійснюється встановлення (відновлення) меж земле­користувань у натурі. Ці межі закріплюються межовими знаками та за допомогою промірів прив'язуються до чітких контурів. Склада­ються картки-відстані та акт закладки межових знаків. При недосягненні згоди щодо меж земельної ділянки з суміжними землеко­ристувачами в акті вказуються шляхи вирішення спірних питань.



Комплекс робіт з відновлення меж землекористування включає: збирання планово-картографічних матеріалів та документів, які на­діляють певну особу правом користування земельним наділом; виз­начення координат, необхідних для встановлення (відновлення) меж; вивчення та аналіз креслень перенесення в натуру (складан­ня креслень і проведення розрахунків, необхідних для відновлення меж земельної ділянки); організацію польових робіт; рекогносци­ровку місцевості за трасою встановлення (відновлення) меж, ви­бір місця розташування межових знаків; розчищення траси (без прорубування просік); провішування ліній, вимірювання горизон­тальних кутів, ліній та кутів нахилу; ведення польового журналу; контрольні розрахунки; складання схеми теодолітних ходів, ка­меральне оброблення польових матеріалів, визначення координат; здавання межових знаків та встановлених (відновлених) меж пред­ставнику господарства, оформлення акта; написання пояснюваль­ної записки, перевірку проектної документації, виправлення заува­жень, формування матеріалів. Відновлені в натурі межі земельної ділянки разом з матеріалами їх встановлення здаються за актом власникам землі та землекористувачам.



При розробленні землевпорядної документації враховуються обмеження щодо забудови та іншого використання земельних ді­лянок, які регламентуються главами 16 і 18 ЗК й іншими законо­давчими актами. У документації, пов’язаній з інвентаризацією зе­мель, які знаходяться у власності або у користуванні, фіксуються обмеження (обтяження), передбачені законодавством, державни­ми будівельними, санітарними, природоохоронними нормами і договорами. Фізичні та юридичні особи мають право вільно одер­жувати від органів виконавчої влади та місцевого самоврядування інформацію про правовий статус, допустимі види забудови та ін­ше використання земель, єдині умови й обмеження щодо вико­ристання конкретної земельної ділянки. З урахуванням цієї інфор­мації зазначені особи вправі виконувати передпроектні (ескізні, пошукові, концептуальні) роботи. Надання зазначеної інформації здійснюється без одержання дозволу на будівництво або інше ви­користання земель та згоди власника чи користувача земельної ді­лянки.

За матеріалами перенесення проекту землеустрою в натуру складається план меж землеволодінь та землекористувань у мас­штабі 1:10000, 1:25000, 1:50000. Причому перевага віддається більш великому масштабу. Основою складання такого плану є фотоплани, плани землеволодінь та землекористувань, відомості, пов'язані з обчисленням координат, абриси та інші матеріали.

На план наносяться усі поворотні точки меж землеволодінь та землекористувань з виділенням точок, закріплених у натурі довго­строковими межовими знаками; суходільні межі, а також річки, озера, канали, дороги, лісосмуги, що знаходяться за межами зем­леволодінь та землекористувань; залізничні та автомобільні дороги, зрошувальні й осушувальні канали, річки та озера, а також інші зе­мельні ділянки, які знаходяться на території землеволодінь та зем­лекористувань, але надані іншим фізичним та юридичним особам.

Нанесення усіх елементів виконується з додержанням умовних знаків, які застосовуються при оформленні фотопланів. На зовніш­ніх межах земельної ділянки вказуються номери точок повороту. У плані дається опис меж суміжних землеволодінь та землекористу­вань, зазначаються масштаб, площа земель у межах плану, площа земель, закріплених за власником або землекористувачем, номери, назви та площа земель усіх суміжних земельних ділянок.

5. Склад і форми земельно-кадастрової документації уніфіковані. Вони затверджуються Держкомземом, який організовує роботи з картографування земельних угідь, обстеження, розвідування та оцінки земель, розробляє методичні вказівки та інструкції з веден­ня кадастру, аналізує та узагальнює звіти різних областей, здій­снює іншу діяльність у межах своєї компетенції. За недостовірність відомостей і даних кадастрової документації керівники міс­цевих відділів і управлінь земельних ресурсів, на які покладено функції ведення земельного кадастру, несуть юридичну відпові­дальність.



Дані державного земельного кадастру мають в обов'язковому порядку враховуватись при плануванні використання і охорони зе­мель, вилученні та наданні земельних ділянок, проведенні землеус­трою, оцінці господарської діяльності, здійсненні державного кон­тролю за використанням і охороною земель та інших заходів. Ці да­ні треба також враховувати під час визначення розміру відшкоду­вання шкоди, заподіяної землям, припинення права на земельну ділянку у разі її нераціонального використання, виплати вартості затрат на поліпшення земель при припиненні діяльності землеко­ристувачів та орендарів.

6. Згідно статті 204. ЗКУ Порядок ведення державного земельного кадастру

1. Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

2. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом.
Порядок ведення державного зе­мельного кадастру визначається Положенням, затвердженим пос­тановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15.

Згідно статті 6. закону „Про державний земельний кадастр

Система органів Державного земельного кадастру


1. Систему органів, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру, становить центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи.

2. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

3. Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Державному земельному кадастрі.

Стаття 7. Повноваження органів, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру


1. До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері Державного земельного кадастру належать:

забезпечення створення та ведення Державного земельного кадастру;

організація здійснення робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру;

розроблення стандартів і технічних регламентів у сфері Державного земельного кадастру відповідно до закону, порядків створення та актуалізації картографічних матеріалів, кадастрових класифікаторів, довідників та баз даних;

розроблення форм витягів, інформаційних довідок з Державного земельного кадастру, повідомлень про відмову у наданні відомостей, порядку обліку заяв і запитів про отримання відомостей Державного земельного кадастру;

внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

затвердження статуту Адміністратора Державного земельного кадастру, здійснення контролю за його діяльністю, призначення його керівника;

організація взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями з питань ведення Державного земельного кадастру;

організація робіт з підготовки та підвищення кваліфікації Державних кадастрових реєстраторів;

здійснення інших повноважень згідно з цим Законом.

2. До повноважень територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у Автономній Республіці Крим, областях у сфері Державного земельного кадастру належать:

внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані в межах районів, сіл, селищ, міст;

здійснення інших повноважень згідно з цим Законом.

3. До повноважень територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у містах Києві та Севастополі у сфері Державного земельного кадастру належать:

внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані в межах районів у місті, а також сіл, селищ, міст, розташованих в межах міста Севастополя;

здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні;

ведення поземельних книг та надання витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку;

організація здійснення на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру;

внесення відомостей до Державного земельного кадастру, крім тих, які згідно з цим Законом вносяться центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

здійснення інших повноважень згідно з цим Законом.

4. До повноважень територіальних органів центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів у районах, містах республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення у сфері Державного земельного кадастру належать:

внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані в межах району, міста республіканського (Автономної Республіки Крим) чи обласного значення;

здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні;

ведення поземельних книг та надання витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку;

організація здійснення на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру;

внесення відомостей до Державного земельного кадастру, крім тих, які згідно з цим Законом вносяться центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, його територіальними органами в областях, Автономній Республіці Крим;



здійснення інших повноважень згідно з цим Законом.


На головну
Презентація
Заняття № 35


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка