Державний іспит «Міжнародні економічні відносини» 2010 «Неотехнологічні» моделі міжнародної торгівлі



Сторінка1/53
Дата конвертації31.12.2016
Розмір4.39 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53
Державний іспит «Міжнародні економічні відносини» 2010

1. «Неотехнологічні» моделі міжнародної торгівлі (загальна характеристика).

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробва і, відповідно, стрімке зростання м/н обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив м/н торгівлі динамічними порівн. перевагами, що виникають або створюються, використося і з часом зникають. До теорій і моделей неотехнологічного напряму належать:



1) Модель наукомісткої спеціалізації

обґрунтовує об'єктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно складних товарів, а країни, що розвиваються, мають спеціалізуватися на виробництві та експорті переважно ресурсномістких товарів.



2) Модель технологічного розриву

Основоположник - англ. економіст М. Познер, розробив у 1961 (пізніше ідея технолог. розриву розроблялася в творах америк. економістів Хафбауера, Вернона і ін.) Модель пояснює торгівлю між країнами існуванням відмінностей у рівнях їх технологічного розвитку. Країна, в якій вперше з'явилися технічні нововведення, набуває порівнял.переваг по вироб-ву традиційних товарів з меншими витратами. Якщо одна з країн першою відкрила новий продукт, то протягом певного часу вона володіє монополією на ринку даного товару і забезпечує як внутрішнє споживання, так і зовнішній попит. Тобто, прогресивні технології, якими володіє країна, створюють унікальні нові товари та послуги, які й забезпечують країні першість або суттєві переваги у пропозиції товарів на відповідних товарних і регіональних ринках. Теорія обґрунтов-ся наявністю імітаційного лага, який складається з лага попиту (часу, необхідного для формування попиту на новий продукт) і лага реагування (часу, необхідного виробникам країни–імпортера для налагоджування національного виробництва аналогічного товару). Різниця між цими двома лагами і пояснює передумови міжнародної торгівлі (експорт до іншої країни можливий, якщо лаг попиту коротший за лаг реагування). Реалізація на світовому ринку технологіч. новинок дає змогу інвестування в нові дослідження і розробки для забезпечення безперервності нововведень, що, в свою чергу, формує стабільну технологічну перевагу і відповідну спеціалізацію країн.



3) Теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку (у м/н торгівлі)

розроблена Раймондом Верноном у 1966 р., ґрунтується на теорії життєвого циклу продукту, що, в свою чергу, була запропонована на початку 60–х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу на чолі з Теодором Левіттом. Вернон використовували концепцію життєвого циклу продукту для характеристики експорту промислових товарів США. Приймається 4-стадійна модель: 1) США мають експортну монополію на новий продукт 2) починається його вироб-во за кордоном 3) закордонне вироб-во стає конкурентоспроможним на експортних ринках 4) США імпортують новостворений продукт. Існує певна різниця між концепцією життєвого циклу продукту у маркетингу і у м/н торгівлі. Концепція життєвого циклу продукту в маркетингу передбачає, що компанія випускає продукт, який проходить 4 послідовні стадії: упровадження, нарощування виробництва, зрілість продукту та скорочення його випуску. Сутність теорії життєвого циклу продукту у м/н торгівлі полягає в тому, що один і той же товар в один і той же час знаходиться в різних країнах на різних стадіях свого життєвого циклу. Для спрощення аналізу кількість стадій життєвого циклу зменшується до трьох: новий товар, зрілий товар, стандартний (поширений) товар. А країни, в свою чергу, поділяються на країни–новатори, країни–послідовниці та інші країни, які останніми починають споживання та виробництво товару. Модель демонструє, як із часом країна–новатор з основного експортера товару перетворюється на його імпортера, а країна–послідовниця — з імпортера стає основним експортером на світовому ринку. Інші країни з часом також можуть трансформуватися в експортерів, але вже на тій стадії, коли товар є розповсюдженим і стандартним. Країна–новатор відмовляється від виробництва даного товару за умов теорій факторонаділеності і технологічного розриву.



4) Модель економії на масштабах виробництва

Із загальної економічної теорії відомо, що по мірі зростання масштабів виробництва собівартість одиниці товару знижується. Це відбувається через декілька причин: 1)зростання спеціалізації – кожен робітник може зосередитись на одній вироб. функції, довести її виконання до досконалості; 2) неподільність вироб-ва – при збільшенні обсягів випуску розміри обслугов. підрозділів, що не залучені до вироб-ва (керівництво, бухгалтерія), зростають відносно повільніше, ніж масштаби власне вироб-ва; 3) технологіч. економії – витрати на створення нової якості товару менше, ніж прибуток, що може бути отриманий від його втілення.

Ефектом масштабу пояснюють торгівлю між країнами, що однакові чи дуже схожі за наділеністю факторами вироб-ва. Модель економіки масштабу пояснює також і торгівлю між країнами з технологічно близькою чи навіть однорідною продукцією.

Припустимо, що дві країни ідентичні і тому їх пропозиція товарів 1 і 2 характер-ся однаковими кривими виробничих можливостей, а попит– однаков.кривими байдужості. Оскільки економіка характер-ся ефектом масштабу, то крива виробничих можливостей вигнута в напрямку до початку координат. До торгівлі обидві країни виробляють і споживають по 40 од товару 1 і 2, що характеризується А. Відносна ціна - , а крива байдужості, що визначає попит – І. З початком торгівлі перша країна почне спеціал-ся лише на товарі 1, що буде поступово зсувати точку вироб-ва від А, поки вона не досягне точки В, в якій перша країна буде повністю спеціал-ся на товарі 1. Друга країна буде спеціаліз-ся на товарі 2, що зсуне точку її вироб-ва від А, поки вона не досягне повної спеці-ї в точці В’. При повній спец-ї кожна країна зможе продати іншій країні по 60 од товару, який вона виробляє, і збільшити споживання кожного товару на 20 од (досягнувши Е). Нова крива байдужості ІІ розташована вище і показує вищий рівень споживання. Зростання споживання відбулося внаслідок ефекту масштабу, оскільки країни, після того як почали спеціалі-ся на певному товарі, змогли разом виробити більше товару (240 од), ніж до торгівлі (160 од).

Ефект масштабу може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ефект - зниження витрат на одиницю товару в межах фірми в результаті зростання масштабу його вироб-ва; виникає в результаті застосування такої технології, при якій оптимальним є велике вироб-во; у такому випадку ефект масштабу починає діяти в рамках окремої фірми незалежно від розміру галузі в цілому. Зовнішній ефект – зниження витрат на одиницю товару в межах фірми в результаті росту масштабів вироб-ва у галузі; в цілому виявляється в результаті розвитку всієї галузі: розробка допоміжних послуг приносить вигоди усім фірмам даної галузі.

5) Модель внутрішньогалузевої торгівлі розробив швед. економіст С. Ліндер у 1961

Внутрішньогалузева торгівля— обмін між країнами диференційованими продуктами однієї галузі (експорт Францією авто «Ситроен» і імпорт італ. авто «Фиат»)

Модель відображає міжн. торг. практику, коли країни торгують між собою товарами однієї галузі, які вироб-ся практично при однаковій фактороінтенсивності (країни торгують товарами, які виробляють за фактично однакової інтенсивності витрат факторів, а не товарами, що є результатом використання надлишкових факторів вироб-ва.). Іншими словами, мотивація міжн. торгівлі обумовлена не умовами вироб-ва, а умовами попиту. Для того, щоб експортувати товар, необхідно спочатку наситити внутрішній ринок, орієнтуючись на попит місцевих покупців. Лише тоді, коли товар повністю задовольняє потребам покупців всередині країни, можна розраховувати на його успішний експорт на світовий ринок. За Лідером на обсяг і структуру торгівлі товарами впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівнянні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь–якої з даних країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних бар'єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат. У своєму дослідженні внутрішньогалуз. торгівлі Грубел і Ллойд використали такий показник для її вимірювання (з підруч. Філіпа) де В – рівень внутрішньогал. торгівлі, Е та І – експортні та імпортні продукти, що належать до однієї галузі
2. АСЕАН: структура і функції.

Асоціації держав Південно-Східної Азії — це геопол. та економ. м/н організація, до якої входять 10 країн, розташованих в Південно-Східній Азіï. Організація була створена 1967 Філіппінами, Малайзією, Індонезією, Сінгапуром та Таїландом, які прийняли Бангкокську декларацію. Пізніше до них приєднались Бруней (1984), В’єтнам (1995), Лаос (1997), М’янма (1997) і Камбоджа (1999). Проте сам союз було закріплено на папері у вигляді Договору про дружбу та співробітництво в Південно-Східній Азії лише в 1976 році на Балі (Балійський договір). Даний Балійський договір припускає з 1987 р. можливість приєднання поза регіональних держав. Так у 2003 р. до договору приєднались Китай та Індія, 2004 – Японія, Пакистан, Росія, Південна Корея, 2005 – Нова Зеландія, Монголія, Австралія. Ратифікація Статуту АСЕАН (її конституції) всіма 10-ма членами у 2008 р. стало новим етапом еволюції АСЕАН, її трансформацією у повноцінну регіональну організацію, що володіє м/н правосуб’єктністю. Територія країн АСЕАН охоплює 4,46 млн. км2, населення – 580 млн. чол. (8,7% світового), ВВП номінальний - 1,5 трлн. дол., ВВП на душу – 2609 дол. (останні дані, 2008)


Структура

1. Вищим органом є ASEAN Summit (Конференція (саміт) глав держав та урядів) яка збирається двічі на рік і зазвичай триває 3 дні. Головування в організації здійснюється по черзі терміном в один рік відповідно до порядку назв країн за англійським алфавітом. Так в 2009 головував Таїланд (в особі прем’єр-міністра Abhisit Vejjajiva), а на 2010 призначено В’єтнам (в особі прем’єр-міністра Nguyen Tan Dung). ASEAN Summit: 1) забезпечує стратегічне керівництво Асоціацією; 2) приймає рішення з важливих питань, пов’язаних з реалізацією цілей АСЕАН; 3) приймає рішення щодо проведення ad hoc комітетів; 4) призначає Генерального секретаря АСЕАН та ін.

2. ASEAN Coordinating Council (Координуюча Рада) – керівний та координуючий орган Асоціації, до якого входять міністри закордонних справ, збирається щонайменше 2 рази на рік. ASEAN Coordinating Council: 1) готує зустрічі ASEAN Summit; 2) координує впровадження угод та рішень саміту глав держав та урядів; 3) розглядає щорічний звіт Генсека про роботу АСЕАН; 4) затверджує призначення заступника Генсека за рекомендацією Генсека та ін.

3. Поточне керівництво АСЕАН здійснюється Постійним комітетом (виконавчий орган) під головуванням міністра закордонних справ країни, яка головує в АСЕАН у даний період (В’єтнама). Членами Постійного комітету також виступають акредитовані посли держав-членів АСЕАН. Задачею Постійного комітету є здійснення роботи Асоціації в період між нарадами міністрів закордонних справ (Координуючої ради). Одночасно діють комітети ad hoc і постійні комітети експертів і офіційних представників по спеціальним питанням.

4. В Джакарті функціонує постійний Секретаріат АСЕАН на чолі з Генеральним секретарем, якого обирають кожні п’ять років. Генсеком ASEAN на 2008-2012 рр. було обрано Сурін Пітсуван (Surin Pitsuwan, Thailand). Секретаріат здійснює координацію діяльності механізмів і структур АСЕАН. Генсек зобов’язаний бути присутнім особисто або через своїх представників на всіх заходах в рамках АСЕАН, він вповноважений виступати від імені АСЕАН і контактувати з іншими м/н організаціями і урядами. Через Генсека здійснюється також контакти і координація між різними органами АСЕАН. Він контролює реалізацію рішень і ініціатив, роз’яснення директив Постійного комітету, виступає в ролі депозитарію документів АСЕАН, представляю щорічний звіт про роботу АСЕАН на збори міністрів закордонних справ. Секретаріат координує діяльність 11 спеціалізованих комітетів, які підтримують зовнішні зв'язки організації і складаються з керівників дипломатичних представництв, знаходяться в столицях третіх країн: Берліні, Брюсселі, Вашингтоні, Веллінгтоні, Женеві, Канберрі, Лондоні, Оттаві, Парижі, Сеулі, Токіо. Крім того в кожній державі-учасниці функціонують національні секретаріати на чолі з генеральними директорами для координації поточної роботи і підготовки рішень АСЕАН..

5. Також щорічно проходять саміти міністрів фінансів і періодично міністрів економіки і с/г (ASEAN Sectoral Ministerial bodies), однак найважливіші їх рішення підлягають затвердженню міністрами закордонних справ.



*Дана інформація по структурі є оновленою, оскільки взята зі Статуту АСЕАН 2008 р., тому не зовсім співпадає з підручниками і статтями (наприклад, конференція глав держав збирається вже не щорічно, а 2 рази на рік). Тому якщо хтось з ДЕК матиме зауваження (вагаюсь ), то аргументуйте це тим, що ви готувались по англомовній версії Статуту
Функції організації випливають з цілей АСЕАН:

1) встановлення миру і стабільності в регіоні;

2) прискорення економічного зростання, соціального прогресу і культурного розвитку в регіоні;

3) взаємодія з іншими країнами та регіональними організаціями.

У Статуті АСЕАН передбачено, що організація складається з Економічного співтоварисва АСЕАН, Співтовариства АСЕАН по безпеці і Соціально-культурного співтовариства АСЕАН.

Політичне та військове співробітництво

1.Діяльність АСЕАН направлена на підтримку миру всередині регіону і побудови суспіль-ва, вільного від впливу зовнішніх сил. Так підписано Договір про зону миру, свободи і нейтралітету в Пд. Сх. Азії (1971 – Куала-Лумпурська декларація), в якому зазначалося, що нейтральність регіону є «бажаною ціллю». Крім того, Договір про Дружбу і співроб-во 1976 є своєрідним кодексом м/н відносин в регіоні відповідно до Статуту ООН, а Манільська декларація 1992 закликала всі сторони, втягнуті у територіальні спори (щодо приналежності Парасельських островів і о-в Спратлі), врегулювати їх мирними засобами.

2. Важливе місце в зовн. політ. діяльності АСЕАН займає робота по створенню в Пд. Сх. Азії зони, вільної від ядерної зброї. Відповідний Бангкокський договір підписано 1995.

3. Військове співробітництво в рамках АСЕАН спочатку набуло характеру двосторон. або трьохсторон. взаємодії по придушенню повстанс.рухів в районах (Малайзія-Таїланд, Малайзія-Індонезія), обміну розвідувальної інформації, проведенню спільних учінь. У зв’язку з розпадом повстан. рухів у 1980-х – поч. 1990-х акцент змістився на спільні дії проти нелегальної міграції, піратства, торгівлі наркотиками, а спочатку 2000-х – проти регіонального тероризму (Декларація про спільні дії на протидію тероризму (2001), виражає рішучість активізувати спільні і індивідуал. зусилля по поперед-ню та придушенню діяльності терор-них груп в регіоні). Оцінюючи військово-політичну ситуацію в Пд. Сх. Азії в цілому як стабільну, члени АСЕАН прагнуть зберегти баланс сил найбільших держав в АТР, під цим розуміється збереження військової присутності США



Економічне співробітництво

Головною ціллю Економічного співтовариства АСЕАН є створення єдиного ринку до 2020 р. для держав-учасниць, який забезпечить вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та осіб.



1.Зона вільної торгівлі

Зона вільної торгівлі АСЕАН (АФТА) є найбільш консолідованим економ. угрупованням країн Азії, створена у 1992 р. у Сінгапурі. Спочатку до неї ввійшли 6 країн – Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни і Бруней, далі приєдналися В’єтнам, Лаос, М’янма і Камбоджа.

Головний інструмент реалізації ЗВТ – Угода про загальний ефективний преференційний тариф (УЕПТ), підписана на саміті у Сінгапурі 1992 р., яка розвиває основні положення Угоди про преференційну торгівлю АСЕАН 1977 (АПТА). Згідно прийнятої схеми всі товари поділяються на 4 категорії: 1 категорія– товари, рівень тарифів на які підлягає скороченню відповідно до графіка, дана група охоплює 88% товарної номенкл-ри; 2 категорія є винятком по зниженням тарифів, охоплює товари, які представляють цінність для забезпечення нац. безпеки, захисту моралі, життя і здоров’я людей, флори, фауни, а також худ., істор. та археолог. цінності; 3 категорія – товари, зниження тарифів на які країни АСЕАН тимчасово вважають неможливим за внутрішньо економіч. міркуваннями; 4 категорію складає с/г сировина, яка була винятком по зниженню тарифів, однак з 1995 були передбачені певні умови зниження тарифів на дану групу. УЕПТ також передбачає кроки по узгодженню стандартів і сертифікатів якості продукції, розробку правил чесної конкуренції, спрощенню митних законодавств. Для реалізації цих цілей було створено Консультативний комітет АСЕАН по стандартам і якості. В процесі реалізації АФТА крім питань процедурного і митного характеру було створено єдину гармонізовану тарифну номенклатуру АСЕАН.

2. Зона інвестицій В 1998 підписана Рамкова Угода про створ-ння зони інвестицій АСЕАН (АІА). Основним робочим органом АІА є Координаційний комітет по інвестиціям. Зона інвестицій є одним з основних інструментів залучення внутріш. і зовнішн. інвестицій шляхом надання інвесторам нац.режиму, податкових пільг, відміни обмежень на частку іноземного капіталу та ін. Стимулюючу роль у прийнятті Рамкової угоди відіграв азіатська фінансова криха 1997, в результаті якої відбувся значний відтік іноземного капіталу з Пд. Сх. Азії.

Положення рамкової угоди:

1) зобов’язання поетапно відкрити до 2010 основні сектори промисло-сті інвесторам з АСЕАН і до 2020 – зовніш. інвесторам; 2) зобов’язання поступово надати всім іноз. інвесторам нац.режим (до 2010 –інвесторам АСЕАН, до 2020 – з третіх країн); 3) існує список тимчасових виключень, який містить галузі, куди доступ інвесторам обмежений; 4) угода охоплює ПІІ, залишаючи поза увагою портфельні; 5) податкові пільги: тимчасове звільнення від сплати податку на прибуток, безмитний віз капітального обладнання, спрощення митних процедур, право на найм іноз.персоналу та ін.



3. Схема промислового співробітництва Базова угода по схемі промислового співробітництва АСЕАН (АІКО) була підписана у 1996. Цілі АІКО: зростання виробництва промислової продукції, поглиблення інтеграції, удосконалення технолог. бази, підвищення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку та ін. Відповідно до АІКО умовою створення нової компанії є участь у ній мінімум 2-х підприємств з різних країн АСЕАН і наявність мінімум 30% національного капіталу. Для стимулювання створення нових компаній передбачені преференції.

4. Торгівля послугами Рамкова Угода АСЕАН з торгівлі послугами підписана 1995 в Бангкоку (АФАС) направлена на зняття обмежень у торгівлі послугами між учасниками угоди по всім 4-м способам поставки послуг в різних галузях.

5. Економічне співробітництво з іншими країнами

1 січня 2010 було створено зону вільною торгівлі між АСЕАН і Китаєм. В грудні 2009 АСЕАН, Японія, Китай, Гонконг і Пд. Корея підписали угоду про створення регіонал. резервного валютного фонду об’ємом у 120 млрд. дол.



Соціально-культурне співробітництво

АСЕАН функціонує в соціокультурній сфері з метою подальшою інтеграції регіону. Діяльність охоплює спортивні і освітні заходи, свідченням чого слугують Центр біологічного різноманіття АСЕАН, Стипендія АСЕАН, Винагорода письменникам АСЕАН, Винагорода видатним науковцям і технологам АСЕАН та ін.



3. Валютні обмеження в регулюванні МЕВ.

Валютні обмеження (одна з форм валютної політики) (ВО) – законодавча або адміністративна заборона, обмеження або регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. При валютних обмеженнях в процесі валютного контролю перевіряється наявність ліцензій і дозволів, виконання резидентами зобов'язань по продажу іноземної валюти на національному валютному ринку, обґрунтованість платежів у валюті, якість обліку і звітності по валютних операціях тощо. При введенні валютних обмежень функції контролю виконує зазвичай Центральний банк, а в деяких країнах створюються спеціальні органи.

Валютні обмеження як різновид валютної політики мають наступні цілі:

1) вирівнювання платіжного балансу;

2) підтримка валютного курсу



3)концентрація валютних цінностей у держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Валютні обмеження передбачають:

  • регулювання міжнародних розрахунків і переказів капіталів, репатріації експортної виручки, доходів, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;

  • заборона вільної купівлі-продажу іноземної валюти;

  • концентрацію в руках держави іноземної валюти і інших валютних цінностей. (до них також відносять платіжні документи - чеки, векселя, акредитиви тощо; цінні папери, деноміновані в іноземній валюті; дорогоцінні метали.)

Розрізняють наступні принципи валютних обмежень:

  • Централізація валютних операцій в центральному і уповноважених банках

  • Ліцензування валютних операцій

  • Повне/часткове блокування валютних рахунків

  • Обмеження оберненості валют

Розрізняють 2 основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгові і «невидимі» операції) і фінансові (рух капіталів і кредитів, перерахування прибутків, податкових та інших платежів).

Форми валютних обмежень розрізняються по сферах їх застосування.

По поточним операціям практикуються наступні форми ВО:

  • Блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів в даній країні, обмеження їх можливостей розпорядження цими засобами;

  • Обов'язковий продаж валютної виручки експортера повністю або частково уповноваженим банкам

  • Обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу органу валютного контролю)

  • Обмеження на форвардні покупки імпортерами іноземної валюти

  • Заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту

  • Заборона сплати за імпорт деяких товарів в іноземній валюті

  • Регулювання строків платежів по експорту і імпорту в умовах нестійкості валютних курсів

  • Множинність валютних курсів – різні курсові співвідношення валют по різним видам операцій, товарним групам і регіонам.

Форми валютних обмежень по фінансовим операціям залежать від напрямку регулювання руху капіталів.

При пасивному платіжному балансі застосовуються наступні заходи щодо обмеження вивозу й "втечі" капіталу, стимулюванню припливу капіталу з метою підтримки курсу валюти:

  • лімітування вивозу національної й іноземної валюти, золота, цінних паперів, надання кредитів;

  • контроль за діяльністю кредитного й фінансового ринків: операції здійснюються тільки з дозволу міністерства фінансів і при наданні інформації про розмір кредитів і прямих інвестицій закордон, залучення іноземних кредитів за умови попереднього дозволу органів валютного контролю (зокрема, на випуск облігаційних позик), щоб вони не вплинули на національний валютний ринок, ринок позичкових капіталів і ріст грошової маси в обігу;

  • обмеження участі національних банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті;

  • примусове вилучення іноземних цінних паперів, що належать резидентам, і їхній продаж на валюту. (Німеччина перед другою світовою війною, Великобританія в період і після війни);

  • повне або часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без права перекладу за кордон. (У період світової економічної кризи 30-х років 25 країн припинили платежі по зовнішніх боргах, а Німеччина з 1933 р. погашала стерлінгову й доларову заборгованість німецькими марками, зачислюваними на блоковані рахунки без права розпорядження ними й обміну на іноземну валюту.)

При активному платіжному балансі з метою стримування як припливу капіталів у країну, так і підвищення курсу національної валюти застосовуються наступні форми валютних і кредитних обмежень по фінансових операціях:

  • депонування на безпроцентному рахунку в центральному банку нових закордонних зобов'язань банків (практикували Німеччина, Японія);

  • заборона на інвестиції нерезидентів і продажу національних цінних паперів іноземцям. (Швейцарія, Японія).

  • обов'язкова конверсія позик в іноземній валюті в національному центральному банку (практикувалася у Швейцарії);

  • заборона на виплату відсоток по термінових вкладах іноземців у національній валюті. (подібна заборона діяла у Швейцарії з листопада 1974 р. по лютий 1980 р.);

  • введення негативної процентної ставки по внесках нерезидентів у національній валюті. (різний час Бельгія, Нідерланди, ФРН, Швейцарія);

  • обмеження ввозу валюти в країну. (Швейцарія)

  • обмеження на форвардні продажі національної валюти іноземцям. (Швейцарія)

  • схема примусових депозитів. (ФРН)

Вплив на МЕВ. В цілому валютні обмеження негативно впливають на розвиток МЕВ, зокрема ускладнюючи розвиток експорту. Експортери, не маючи впевненості в отриманні іноземної валюти, намагаються ухилитися від передачі валютної виручки уповноваженим банкам по невигідному для них офіційному валютному курсу. Валютні обмеження сприяють тимчасовому вирівнюванню платіжних балансів окремих країн. Але застосування множинності валютних курсів посилює дискримінацію торгівельних партнерів. Об’єктивні необхідність зняття валютних бар’єрів в МЕВ породжує тенденцію до міждержавного регулювання валютних обмежень. Однак цьому протистоїть національний протекціонізм як засіб конкуренції, направленої проти торгівельних партнерів.

Регулювання ВО в МЕВ. Стаття 8 статуту МВФ забороняє країнам обмежувати платежі та розрахунки, які здійснюють резиденти країни у сфері поточних операцій (експорт-імпорт товарів та послуг).

4. Відкритість національної економіки: критерії та індикатори.

Відкрита економіка - економіка, широко інтегрована у світову господ. систему, що бере участь у МПП, у якої не існує обмежень на переміщення товарів і послуг при експорті й імпорті, або ці обмеження мінімальні; таке господарство, напрямок розвитку якого визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві.

Для всебічної оцінки відкритості економіки важливо враховувати наступні складові: зовнішньоторговельну, фінансову та інвестиційну, технологічну, комунікаційну та політичну складові.

1. Зовнішньоторговельна складова – характеризує ступінь залучення країни у м/н торгівлю і рівень лібералізації торгівлі. Основними показниками, які використовуються для визначення ступеня інтегрованості націон. економіки є:

1) експортна квота – це кількісний показник, який характеризує питому вагу експорту у ВВП.

К е = Е / ВВП ×100%

Ця формула дає змогу з'ясувати залежність вироб-ва націон. економіки від збуту власних товарів на ринках інших країн. Вважається, що економіка відкрита, коли експортна квота перевищує 10%.

Експ. квота України за 3 квартали 2009 = 48%

2) імпортна квота – показує імпортні товари задіяні у відтворюваному процесі країни



К ім = І / ВВП ×100%

Імпортна квота засвідчує, яку частину від величини ВВП становить імпорт.

Імп. квота України за 3 кварт 2009 = 50%

3) зовнішньоторговельна квота - більш комплексний показник відкритості економіки, що визначає відношення величини сукупного зовнішньоторговельного обороту країни до обсягу її валового внутрішнього продукту.



К ЗТ = 1/2 ( Е + І ) / ВВП ×100%

ЗТ квота Українт за з кварт 2009 = 49% Вважається, що якщо зовнішньоторговельна квота більше 25%, то економіка – відкрита. Прив'язування у світовій практиці «відкритості» економіки до 25% частки зовнішньоторговельного сектору у структурі ВВП більш обґрунтоване для застосування у розвинутих країнах світу, але обмежене щодо перехідних країн, де «відкритість економіки» пояснюється лише високим ступенем енергозалежності, наявністю відсталих енергоємних та матеріалоємних технологій.

4) коефіцієнт еластичності експорту (Ее) і імпорту (Еі) по відношенню до ВВП показують, наскільки зростає експорт (або імпорт) при збільшенні ВВП країни на 1 %, і розраховуються:

Ее = зміна Е (%) / зміна ВВП (%)

Еі = зміна І (%) / зміна ВВП (%)

Значення даних коефіцієнтів більше одиниці свідчить про збільшення відкритості економіки, менше одиниці – зменшення відкритості.



2. Фінансова складова відкритості економіки виражається у збільшенні міжнародних капіталопотоків у формі прямих та портфельних інвестицій, зростанні обсягів торгівлі на валютних біржах, формуванні регіональних валютних угруповань, розвитку платіжних систем та безготівкових розрахунків тощо.

3. Інвестиційна складова відкритості – характеризує фактичний рівень залучення ПІІ та розраховується як питома вага ПІІ в ВВП. Конференція ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD) розраховує фактичний та потенційний індекси залучення прямих іноземних інвестицій:

1) індексом залучення прямих іноземних інвестицій – розрахов як відношення частки країни у світових притоках ПІІ до частки країни у світовому ВВП. (остання інформація у world Investment report 2008: за 2007 Україна посіла 35 миісце з 141, у WIR 2009 немає інфо)

2) індекс потенціалу залучення ПІІ базується на 12 економ факторах, таких як ВВП, зовнішня торгівля, ПІІ, інфраструктура, використання енергії, освіта та ін. (2007 – Україна на 44 місці з 141)

4. Технологічна складова відкритості економіки характеризує рівень розвитку інформаційних комп’ютерних технологій (ІКТ) в країні; відображає потенціал технолог. розвитку внутрішнього ринку, інноваційної діяльності підприємств та формування високотехнологічного типу конкурентоспроможності товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Крім того, досягнення технічного прогресу, зокрема комп’ютерна техніка і комунікації призводить до зміни традиційних економічних секторів і до розвитку електронної торгівлі товарами і послугами, створення віртуального фінансового сектору, що також сприяє все більшій відкритості національних економік. Слід зазначити, що в країнах з низьким доходом нерідко відсутні дані про виробництво та використання ІКТ. Тому, у зв’язку з тим, що використання ІКТ потребує використання необхідного обладнання, дані про продаж останнього слугує важливим джерелом ролі ІКТ в економіці країни. Комунікаційна складова – доповнює технологічну складову і характеризує рівень зовнішніх зв’язків населення через міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень та переказів.

5. Політична складова – характеризує рівень включеності країни у глобальні політичні процеси, зокрема членство у міжнародних організаціях і участь у міжнародних угодах і програмах. Активна м/н політична позиція країни дозволяє підтримувати вітчизняних товаровиробників на основі використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їхніх інтересів на внутрішньому та зовнішньому ринках; прискорити економ. трансформацію шляхом гармонізації законодавства до м/н стандартів; сприяти підвищенню ефективності ЗЕД на конкурентній основі шляхом взаємного зменшення торгових бар’єрів.


Індекс глобалізації, A. T. Kearney & Foreign Policy

Індекс глобалізації дає можливість оцінити процеси глобалізації в різних країнах світу. Щороку складається рейтинговою компанією A.T. Kearney та журналом Foreign Policy на основі 14 показників економічної, політичної, технологічної та соціальної інтеграції, згрупованих у чотири основні блоки:

— економічна інтеграція (обсяги міжнародної торгівлі, прямих іноземних інвестицій, портфельні інвестиції, дохід від інвестицій);

— персональні міжнародні контакти (дані про міжнародні поїздки та туризм, кількість міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень);

— розвиток глобальних технологій (кількість інтернет-провайдерів, користувачів Інтернету тощо);

— участь у глобальних політичних процесах (кількість міжнародних організацій і місій ООН, в яких країна бере участь, кількість іноземних дипломатичних представництв тощо).

У 2007 до рейтингу було включено 72 країни. Україна посіла 43-тє місце, погіршивши свій минулорічний результат на чотири позиції. Результат України в розрізі окремих показників: участь у глобальних політичних процесах — 55-та позиція; розвиток глобальних технологій — 53-тя; персональні міжнародні контакти — 49-та; економічна інтеграція — 17-та.

Індекс глобалізації (KOF), Швейцарський інститут дослідження бізнес-циклів

За допомогою індексу глобалізації (KOF) здійснюється комплексне оцінювання включення країни до процесу глобалізації. Індекс складається Швейцарським інститутом дослідження бізнес-циклів (Цюріх, Швейцарія). Інтегральний показник глобалізації враховує три показники глобалізації — економічної, соціальної та політичної. У 2008 Україна посіла 42 місце з 122 країн, 2007 – 50 місце.



5. Вплив митного тарифу на виробників, споживачів та економіку в цілому.

Митний тариф по-різному впливає на країни в залежності від їх статусу на світовому ринку. Мала країна – зміна попиту з її сторони на імпортні товари не призводить до змін світових цін. Велика країна – зміна попиту з її сторони на імпортні товари призводить до зміни світових цін.



Мала економіка Велика економіка


Після впровадження тарифу виникають такі ефекти:



Ефект перерозподілу a – перерозподіл доходів від споживачів до виробників продукції, яка конкурує з імпортом. Економічні ефекти а і с не ведуть до погіршення економічного стану країни в цілому ( гроші не виходять за межі країни).

Ефект захисту b – економічні втрати країни, які виникають в результаті необхідності внутрішнього виробництва товару під захистом тарифу, додаткової кількості товару за умов більш високих витрат (неефективне використання ресурсів).

Ефект споживання d – виникає внаслідок скорочення споживання товару в умовах збільшення ціни. b і d ведуть до погіршення економічного стану в цілому.

Ефект доходів С (мала країна)– об'єм збільшення доходів до бюджету в результаті обкладання імпорту митом.

Ефект доходів c+e (велика країна), де eфект внутрішніх доходів c – перерозподіл доходів від місцевих споживачів до бюджету країни, а eфект умов торгівлі e – перерозподіл доходів від іноземних виробників у бюджет великої країни.

Висновок: впровадження тарифу в умовах малої економіки веде до прямих економічних втрат, до зменшення економічного добробуту країни в цілому. Економічний добробут великої країни також знижується у всіх випадках, крім одного, коли ефект поліпшення умов торгівлі перекриває економічні втрати, що виникають від введення тарифу.

Виробничий ефект. Очевидно, що за інших рівних умов вироб-во товару, який знаходиться під захистом митних тарифів, зростає, оскільки аналогічні імпортні товари дорожчі і не можуть задовольнити існуючий попит. Цей момент має велике значення для формування екон. політики невеликих країн, масштаби внутріш. ринку яких можуть забезпечити ефективну діяльність (з точки зору масштабів виробництва) обмеженої кількості підприємств.

Споживчий ефект. За інших рівних умов споживання товару, який обкладається митом, знижується. У реальному житті важко назвати раціональні міркування, які змусили б державу знижувати споживання того чи іншого товару за допомогою митних тарифів, хоча інколи дії окремих країн начебто і переслідують таку мету. Наприклад, у країнах — виробниках вин податок на міцні алкогольні напої може бути більшим, ніж на вина. Однак у цьому випадку швидше йдеться про стимулювання виробництва вина.

Бюджетний ефект. Митні тарифи є джерелом бюджет.надходжень, значення яких надзвичайно велике, особливо для кр, що розвив. У розвинутих країнах бюджетні міркування не відіграють значної ролі при встановленні імпортних податків. Можливості використання митних тарифів з метою поповнення бюджету мають певні обмеження: чим вищий тариф, тим менший обсяг імпорту і відповідно бюджетні надходження.

Ефект перерозподілу прибутків. полягає у тому, що нац. виробники в умовах відсутності або обмеженого характеру конкуренції з боку іноземних фірм можуть підвищувати ціни на свій товар і отримувати вищі прибутки у формі ренти. Митний захист перешкоджає вільному рухові факторів виробництва, що зумовлює зростання вартості дефіцитних факторів і зниження ціни надлишкових.

Конкурентний ефект має велике значення для невеликих країн, внутрішній ринок яких може забезпечити ефективну діяльність лише обмеженої кількості національних виробництв. Разом з тим вилучення з економічного змагання іноземних фірм може призвести до втрати національними виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва та зниження цін. Очевидно, що суспільство загалом не заінтересоване в такому втручанні в конкуренцію, але самі виробники можуть намагатися вплинути на уряд, щоб одержати "митну парасольку".

Вплив на платіжний баланс. Митні тарифи, як уже зазначалося, призводять до скорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що зменшуються витрати за кордоном, а більша частина прибутків реалізується вдома. Такий процес за інших рівних умов сприяє поліпшенню платіжного балансу.

Вплив на умови торгівлі. Очевидно, що застосування митних тарифів змушує іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у свою чергу, веде до зміни співвідношення між експортними та імпортним цінами. Задля об'єктивності зауважимо, що споживач у країні-імпортері змушений платити за товар більшу ціну.

Загалом, імпортний тариф має негативний вплив на економіку через зниження життєвого рівня споживачів внаслідок підвищення цін та менш ефективного використання ресурсів національними виробниками.



Аргументи проти тарифів

1. Тарифи сповільнюють економічний ріст: економ. добробут малої країни знижується від введення імпортного тарифу. Економ. добробут великої країни також знижується у всіх випадках, крім одного, коли ефект поліпшення умов торгівлі перекриває економічні втрати. У кожному разі вплив тарифів на світову економіку в цілому негативно, оскільки вони ведуть до зниження обсягу міжнародної торгівлі.



2. Однобічне введення тарифів нерідко приводить до торгових війн, які підривають стабільність міжнародної торгівлі й міжнародної економіки в цілому( тарифні санкції у відповідь)

3. Тариф приводить до збільшення податкового тягаря на споживачів, які через тариф змушені купувати як імпортні, так й аналогічні місцеві товари по більш високим цінам.

4. Тариф на імпортні товари непрямо підриває експорт країни, ускладнюючи проблеми платіжного балансу. В багатьох країнах експортні товари містять у собі імпортні деталі і компоненти, ріст цін на яких призводить до росту витрат на виробництво експортної продукції, що стає менш конкурентноздатною на світових ринках.

5. Тариф веде до скорочення загального рівня зайнятості. Захищаючи робочі місця на місцевих підприємствах, які виробляють товари, що конкурують з імпортом, імпортний тариф приводить до скорочення зайнятості в експортному й інших пов'язаних з експортом секторах.

Аргументи в захист тарифів

1. Тариф - захист молодих галузей. Нові галузі проми-сті, які ще народжуються в одних країнах, але вже досить розвинені в інших, мають потребу в тимчасовому митному захисті з боку держави, без якого наплив дешевих іноземних товарів погубить нову галузь, не давши їй розвитися.

2. Тариф - засіб стимулювання вітчизняного виробництва. Оскільки місцева проми-сть не в змозі конкурувати з більше дешевими товарами, виробленими за кордоном за допомогою кращої технології, остільки вона має потребу в захисті за допомогою тарифу.

3. Тариф - важливе джерело бюджетних доходів. імп.тариф як важливе джерело бюджетних доходів діє доти, поки місцева проми-сть під захистом тарифу не почне робити аналоги імп.продукції, на яку наклад. тариф. У результаті скорочення імпорту й заміни його споживанні на місцеві аналоги доходи бюджету скоротяться. Тариф як інструмент бюджет.доходів може бути виправданий для слаборозвинених країн, у яких немає іншого засобу сформувати доходну частину бюджету.

4. Тариф - захист нац.безпеки, міжнародного престижу країни, її культури й традицій.

Міркування національної безпеки, що зобов'язують кожну країну мати на своїй території мінімум необхідного виробництва на випадок виникнення надзвичайних обставин (на нафту в США в 1959- 1973).


6. Вплив ПІІ на економіку приймаючих країн.

Закордонні інвестиції відіграють велику роль в економ. розвитку будь-якої держави незалежно від рівня її економічного розвитку.



Спершу слід виокремити позитивні ефекти від припливу іноземного капіталу.

  1. Імпортований капітал поповнює внутрішні джерела фінансування вкладень. Забезпечуючи приплив коштів, ввіз капіталу в будь-яких його формах сприяє ослабленню напруженості кредитної сфери приймаючої країни. Як наслідок цей вплив проявляється у зниженні процентної ставки банківських кредитів, що слугує додатковим стимулом до внутрішніх інвестицій.

  2. Іноземний капітал не може функціонувати як самозростаюча вартість, не надаючи поштовху місцевим продуктивним силам, якщо, звичайно, він іде у виробництво, у першу чергу – в основний капітал. У цьому випадку іноз. інвестиції здатні підвищити ефективність виробництва й розширити ринки збуту завдяки підвищенню технічного рівня й збільшенню віддачі засобів праці (через зміну застарілого обладнання, застосуванні нових технологій або адаптації технологій країни-реципієнта до вимог світового ринку), а також поліпшенню організації й керування виробництвом і збутом, поглибленими маркетинговими дослідженнями, впровадженню схем промислової логістики й т.д.

  3. Розширення обсягу виробництва в секторі з іноземною участю, що супроводжується підключенням до нього місцевих субпостачальників, сприяє розгортанню сполучених галузей. У результаті прискорюється ріст приймаючої економіки в цілому і виникає додатковий попит на кваліфіковану робочу силу, інженерів і вчених.

  4. Здійснюючи імпортозаміщення, іноземний сектор здатний насичувати приймаючу економіку гостродефіцитною оригінальною продукцією, призначеною для модернізації її виробничої бази; він також дозволяє формувати сучасну модель споживання, заохочувати конкуренцію, привносити й удосконалювати ринкові методи господарювання.

  5. Залучення іноземних фірм, що працюють на експорт, веде до збільшення експортних доходів країни-реципієнта. Зростає внесок таких доходів у приріст її ВВП. При цьому іноземна фірма-експортер нерідко йде на створення стратегічних альянсів з місцевими виробниками, відкриваючи їм вихід на світовий ринок.

  6. Відомі економісти, як переваги іноземних інвестицій відзначають податкові надходження і заробітну плату працівникам, які, виступаючи доповненням до бюджету, у кінців-кінців призводять до розвитку інфраструктури і збільшенню соціальних витрат.

  7. Продуктивність праці на підприємствах з іноземними інвестиціями іноді в 2 рази перевищує продуктивність на вітчизняних. Це зумовлено високою ефективністю нових складальних підприємств, котрі належать іноземним інвесторам, їх більш вузькою спеціалізацією меншою кількістю управлінського та дослідницького персоналу.

ПІІ можуть негативно впливати на відтворювальний процес у країні-реципієнті.

  1. ПІІ є джерелом додаткових коштів для фінансування внутрішніх капіталовкладень лише доти, поки репатріація прибутків не перевищить ці інвестиції.

  2. В країнах з перехідною економікою за час реформ як резиденти, так і нерезиденти розробили витончені схеми укриття прибутку й уникнення оподатковування. Такого роду схеми реалізуються через використання бартеру, грошових сурогатів, "відкатних" цін, різноманітних форм неплатежів. Більш того, великі іноз. інвестори, використовуючи свою маркетинг. перевагу, різні способи відхилення від стандартних фіскальних процедур, методи обмежув. ділової практики, а також надані їм пільги, здійснюють значну частину своїх експортних і імпортних операцій в обхід стандартних мит.

  3. Внутрішні джерела фінансування вкладень поповнюються не завжди ще й тому, що іноземні компанії найчастіше звертаються до ринку позичкового капіталу країн-реципієнтів. Збільшуючи попит на кредити, вони тим самим сприяють їхньому подорожчанню. Це звужує можливості фінансування потенційних національних інвесторів.

  4. ПІІ найчастіше не призводять до поліпшення структури нагромадження й виробництва в приймаючій країні, оскільки іноземні фірми, керуючись теорією життєвого циклу продукції, переводять за кордон переважно ті технології й устаткування, які в їхній країні втратили статус новітніх.

  5. З ускладненням вироб-ва й підвищенням рівня вертикальної інтеграції в рамках ТНК слабшають їхні контакти з місцевими субпостачальниками. Як наслідок не набувають свого розвитку сполучені виробництва. При цьому збільшуються розходження в рівні соціально-економічного розвитку окремих регіонів країни-реципієнта, зростає фрагментарність її господарства, руйнується її єдиний економічний простір.

  6. Під впливом погіршення інвестиційного клімату, економічної кризи або будь-яких інших обставин існує постійна небезпека репатріації завезеного капіталу, скорочення робочих місць й згортання виробництва. Загроза масових звільнень виникає ще й тоді, коли прихід іноземного інвестора здійснюється не у формі будівництва нових об'єктів, а шляхом скупки вже існуючих місцевих компаній.

  7. Існують випадки придбання іноземцями національних підприємств з метою усунення конкурента. Причому використовуються різноманітні способи: від скупки боргів вітчизняної компанії і її наступного банкрутства до скупки її акції для перепрофілювання або закриття через банкрутство. Нерідкі випадки створення спільного підприємства з наступною орендою закордонним партнером саме тих виробничих площ, де національна компанія випускає свою цілком конкурентоспроможну продукцію.

  8. Визначають ще два негативних ефекти залучення прямих іноземних інвестицій: витіснення національних капіталів і компаній (ефект crowding out) та сприяння відтоку капіталу із країни на основі трансферного ціноутворення.

Отже, інтегруючись в економіку приймаючої країни, і взаємодіючи з місцевим капіталом на всіх стадіях свого кругообігу, іноземний капітал одночасно і стимулює, і гальмує процес національного нагромадження в будь-якій країні. Оптимізація розміщення прямих іноземних інвестицій передбачає вибір обґрунтованої й довгострокової економічної спеціалізації країни, що забезпечує її національну безпеку.

7. Головні напрями трансформації сучасної міжнародної валютно-фінансової системи.

На сьогодні досить чітко сформувалися наступні основні тенденції нової моделі валютно-фінансової системи:

1) відмова від первісних планів перетворити СПЗ у стрижень світового валютної системи та від повернення до системи паритетів, виражених у СПЗ;

2) утворення декількох світових «валютних полюсів» при збереженні за американським доларом домінуючої ролі серед резервних валют;

3) відхід від орієнтації на вільне, необмежене валютне «плавання» в якості універсального механізму автоматичного зрівноважування платіжних балансів;

4) практика колективних заходів щодо забезпечення більшої стабільності ринкових обмінних курсів провідних валют, зокрема шляхом спільної фіксації на певний період тих або інших меж коливань цих курсів, що підтримуються за допомогою узгоджених валютних інтервенцій;

5) прийняття установки на зняття всіх валютних обмежень, тобто на введення тотальної конвертованості валют.
Можна виділити три напрями (вектори) трансформації світової валютно-фінансової системи в майбутньому:


  1. тривала боротьба долара за збереження статусу світової резервної валюти;

  2. послаблення долара і договірний перехід до СПЗ як нової світової резервної валюти;

  3. крах долара і розпад світової валютно-фінансової системи на валютні зони.

Можливі напрямки реформування світової валютно-фінансової системи в післякризовий період:



  1. Децентралізм та регіоналізм

Багато аналітиків акцентують увагу на неминучій регіоналізації міжнародної валютної системи (перспектива багатополярності світу – формування зони долара, євро, юаня, російського рубля)

Ліндон Ларуш (амер. політик) виділяє два етапи реформи світової фінансової системи:

1) перший етап полягає у виникненні регіональних блоків, які діють або поза, або паралельно існуючим структурам МВФ;

2) на другому етапі ці блоки повинні відіграти вирішальну роль у створенні глобальної альтернативи вже збанкрутілій системі МВФ.

Назарбаєв (презид. Казахстану) у роботі «Ключі від кризи» зазначає, що однією з причин глобальної кризи є дефектність існуючої світової валютної системи, що вихід з глобальної кризи полягає в неминучому переході до нових фінансових інструментів, світових регіональних валют. Так 1.01.2010 було введено в обіг «сукре» - наднаціональна електронна розрахунково-платіжна одиниця країн Боліваріанського альянсу (ALBA), до якого входять Болівія, Венесуела, Гондурас, Куба, Нікарагуа, Еквадор, острівні карибські країни Антігуа і Барбуда, Сент-Вінсент і Гренадін та Співдружність Домініки. Крім того, Бразилія і Аргентина пропонують створити регіональну валюту в рамках організації МЕРКОСУР, а країни АСЕАН – валютну одиницю, прив’язану до кошика регіональних валют.


  1. Реформування на інституційному рівні

Світова економічна криза 2008-2009 років показала, що МВФ та інші м/н фін.організації не виконують своїх функцій ефективно та не були спроможні передбачити та зупинити кризу. Країни БРІК (Бразилія, РФ, Індія, Китай) вважаються основними лобістами реформування структури ключових м/н інститутів.

Основною проблемою МВФ є політизованість його діяльності через надання кредитів. США як основоположник і ключовий гравець МВФ володіє найбільшою кількістю голосів (17%) і правом вето.

У комюніке саміту G20 в Лондоні зафіксовано:

- країни, що розвиваються (+найбідніші країни) повинні мати більше голосів, тому перегляд системи квот в МВФ має бути завершено до 2011 р. Наразі більшість голосів в МВФ належить США (17%), а сукупна участь країн Європи складає біля третини, причому такі невеликі країни, як Ірландія і Голландія мають більші квоти, ніж Китай (3,7%), Індія (1,9%). Загалом кр., що розвив. мають 57% голосів в МВФ проти 43% розвинутих країн.

- реформа Всесвітнього банку має бути завершена до весни 2010

- голови м/н фін. організацій повинні назначатися шляхом відкритих, заснованих на заслугах, виборів.

Розподіл квот між кр., що розвив. і розвиненими країнами в капіталі МВФ і СБ скоріш за все базуватимуться на домовленостях, досягнутих в Пітсбурзі, США (G20, вересень 2009). В комюніке Пітсбурга йдеться:

1) не менше 5% квот в капіталі МВФ буде перерозподілено на користь кр, що розвив

2) не менше 3% квот в капіталі СБ – надано кр., що розвив.

Дана реформа вигідна в першу чергу Китаю, Туреччині і Пд. Кореї. Найбільш постраждали країни Європи (Франції, Британії, Бельгії, Нідерландам доведеться віддати частину голосів кр. Азії). США зберегли свою вагу у м/н фін. інститутах і право вето.

За Гальчинським: «Щоб SDR запрацювала, потрібна глибока реформа МВФ. Міжнародний валютний фонд не повинен бути інститутом Pax Americana. Головне — МВФ не має залишатися ієрархічною структурою, акціонерною компанією, де все вирішується «по капіталу». Рішення в МВФ мають прийматися за оонівським принципом: одна країна — один голос».


  1. Завершення ери американського стандарту

Дж. Сорос «Нова парадигма фінансових ринків. Кредитна криза 2008: що вона означає». У ній автор стверджує: «Нинішня криза знаменує собою завершення епохи кредитної експансії, що базується на доларі як всесвітній резервній валюті». Тобто автор висуває категоричну заяву, що нинішня криза — це кінець долара.

  1. Створення нової резервної валюти

Експертна комісія ООН в ході обговорення можливих рішень світової фінансової кризи вітала ідею створення нової резервної валюти. На думку експертної комісії ООН, нова резервна валюта позитивно вплине на процес стабілізації економіки, а також дозволить скоротити дефляційну дію великих резервних накопичень, які, на думку багатьох країн, необхідні для захисту від значної нестабільності світової економіки. Домінік Строс-Канн (МВФ): відмова від долара як основної резервної валюти і ймовірність появи нової валюти або перехід на новий валютний кошик. На думку Гальчинського функцію світових грошей може взяти на себе будь-яка національна грошова одиниця — все залежить від довіри до неї, її стабільності.

  1. Посилення позицій м/н фін інститутів

Петер Бофінгер (нім.економіст) вважає, що вирішенням проблем м/н фінансової системи стане не нова валюта, а посилення позицій таких інститутів як МВФ.

  1. Розширення кошику СПЗ

Наразі кошик СПЗ містить 4 валюти: долар (44%), євро (34%), фунт (11%), єна (11%). КНР виступає за розширення кошику валют СПЗ, який зможе замінити долар і стати повноцінною резервною валютою. Для цього кошик СПЗ має бути трансформований з урахуванням інтересів великих країн, що розвиваються, до нього слід включити китайський юань і, можливо, індійську рупію разом з бразильським реалом.

8. Головні світові фінансові центри та їх роль на сучасному етапі.

Світові фін. центри — центри зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють м/н валютні, кредитні і фін. операції, операції з цін. паперами, золотом. Вони є основними утримувачами грошей, і для них характерна висока концентрація банків та інших фінансово-кредитних інститутів при наявності ліберального податкового режиму для здійснення кредитних операцій. М/н фін. центрами є міста і країни, які надають кошти для фінансування у валютах інших країн. Це більш дешеві та більш гнучкі (не регульовані) джерела капіталу в порівнянні з внутрішніми ринками. В наш час склались три основних регіони, де сконцентровані м/н банки: США, Зх. Європа та Південно-Східна Азія. В результаті гострої конкурентної боротьби роль м/н фінансових центрів закріпилась за такими містами, як: Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Токіо, Люксембург, Франкфурт-на-Майні та інші. М/н фін.центри в країнах, що розвиваються (НІК) - Гонконг, Сінгапур, Бахрейн та інші - виникли переважно в результаті швидкого господарс. розвитку цих країн або на базі пільгового податкового та ва­лютного режиму в так званих податкових гаванях і центрах «офшор» - на Антильських, Багамських островах, в Макао та ін.



Рейтинг світових фін. центрів Oxford Economic Forecasting (максим. кількість балів - 1000) в до кризовий період - 2007

Лондон

1

765

Лідерство більш ніж по 80 % показникам. Плюси: співробітники, доступ до ринків (ЄС, Східна Європа, Росія, Близький Схід), фінансове регулювання. Проблеми: ставки податку на прибуток, транспортна інфраструктура, операційні витрати

Нью-Йорк

2

760

Лідерство більш ніж по 80 % показників. Плюси: співробітники й ринок США.

Мінуси: фінансове регулювання, зокрема , закон Sarbanes-Oxley (SOX: у 2005 введена вимога до всіх неамериканських компаній, чиї акції представлені на амер.фондовому ринку, відповідати нормам SOX, що передбачає підвищення прозорості компаній, змушує останніх проводити довготривалу перебудову документообігу фінан. відділу)



Гонконг

3

684

Успішний регіональний центр. Відмінні результати по більшості показників, зокрема в регулюванні. Високі витрати не знижують конкурентоспроможність. Реальний кандидат на перетворення в глобальний фінансовий центр

Сінгапур

4

660

Сильний центр по більшості показників, зокрема по регулюванню банківського сектору. Мінуси: загальна конкурентоспроможність. Другий найбільший фінансовий центр Азії

Цюріх

5

656

Сильний спеціалізований центр. Ніша - обслуговування багатих клієнтів (private banking) і керування активами. Мінуси: невеликий пул професіоналів і невисока загальна конкурентоспроможність

В 2009 р. згідно з Global Financial Centres Index, складеного Z/Yen Group, Лондон і Нью-Йорк зберігають позиції (перше й друге місця відповідно), але провідні азіатські центри - у першій десятці їх рівно половина - стрімко наздоганяють лідерів. Третій і четвертий рядки займають Гонконг і Сінгапур. Шанхай, який зараз на 10 місці, демонструє істотний прогрес по набраних балах (плюс 117 балів до попереднього рейтингу). З'явилися нові учасники-представники азіатського регіону. Цікаво, що японська столиця Токіо стала "лідером" по стрімкому падінню, перебравшись із 7- го місця на 15- е.

Ще до початку поточної фін. кризи, що стала причиною краху Bear Stearns, Lehman Brothers та Merrill Lynch, Нью-Йорк почав втрачати свої позиції світового фін. центру, поступаючись Лондону. Америк. фондовий ринок як і раніше залишається найбільшим у світі, однак найбільш інтенсивні торги валютами та деривативами почали переміщатися з Уолл-стріт. Зараз, коли Goldman Sachs і Morgan Stanley припиняють своє існування як інвестиційні банки в чистому вигляді, можливості відкриваються перед конкуруючими фін. компаніями з інших країн - і не тільки в основних фінан. центрах, таких як Лондон або Гонконг. Однак є шанс, що Уолл-стріт відродиться після поточної кризи, як ще більш сильний і привабливий фінансовий центр.

За даними опитувань, Гонконг і Сінгапур відвойовують позиції в Нью-Йорка та Лондона, і фінансова криза, імовірно, дозволить прискорити цей прогрес. Однак для фін. сектора Індії, Південної Кореї та Малайзії буде потрібно ще 10-15 років, щоб дотягти того ж рівня, що вимагає не тільки наявності людей, але й цілої інституціональної інфраструктури законів, правил, контрактів і т.д



1. Лондон. У сутичці за звання світового фін. центру на першу позицію поступово виходить Лондон, перш за все завдяки ліберальнішому законодавству. На нього доводиться 70 % вторинного ринку облігацій і майже 50 % ринку деривативів. Лондон — найбільший центр торгівлі іноз.валютою, і цей ринок росте на 39 % щорічно - набагато швидше, ніж в Нью-Йорку з його 8 % приросту (в докризовий період). Майже 80 % європ. хедж-фондів управляються з Лондона. В якості світового фін. центру його виділяють головним чином чотири ринки: ринок золота, ринок валют, ринок коротко і середньострокового кредитування, ринок страху­вання. Основою Лондонського фін. центру є банки, біржі та біллерброкери (вексельні маклери). Валютний ринок у Лондоні є найбільшим у світі. Через Лон­донську валютну біржу проходить тре­тина усіх контрактів з валютою. Обсяг валютних угод складає близько 1000 млрд. дол. на день. Максимальна свобода вал. операцій стала однією причин пере­творення Лондона у провідний світов. валютний ринок. Лондонська фондова біржа має декілька ринків: - ринок урядових цінних паперів; - ринок акцій і облігацій місцевих фірм і компаній; - ринок іноземних паперів; - ринок південноафриканських золотопромислових компаній та ін.

2. Нью-Йорк є фін. центром, на якому домінує іноземний капітал, який є основним першоджерелом євродоларів. З усіх скла­дових Нью-Йоркського фінансового центру основне місце посідає ринок банківських кредитів. Ринок золота у Нью-Йорку не відіграє значної ролі, до 1975 взагалі не міг вважатися ринком. Хоча валютний ринок розвинений слабо, його вважають най­більшим у світі центром по торгівлі валютою як з точки зору обороту, так і з точки зору кількості валют, що обертаються. Торгівля валютою на міжнародному ринку в Нью-Йорку здійснюється з допомогою посередництва незалежних приватних валютних торговців. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Нью-Йорк є головним розрахунковим центром країни, голов­ним фрахтовим і товарним ринком. В Нью-Йорку проводиться сплата значної частини податків, тут переважно реалізовуються державні позики. Другим важливим моментом, який визначає роль і місце Нью-Йорку в якості фінансового центру, є розвиток операцій Нью-Йоркської фондової біржі.

3. Гонконг. Становлення Гонконгу, як світового фін. центру, нерозривно пов'язано з Великобританією. На сьогодні це дуже могутній бізнес центр сходу — головний діловий і фін. центр Азії. Корпоративне законодавство Гонконгу засноване на англійському загальному праві. Гонконг привабливий через об'єктивні чинники, пов'язані з системою оподаткування і відносною нескладністю вимог корпоративного права.

4. Сінгапур є другим серед найбільших центрів позабіржової торгівлі вторинними цінними паперами в Азії і відіграє важливу роль у сфері торгівлі товарами широкого споживання. Крім того, це одна з перших країн Азії, де успішно пройшла організація інвест. фондів по нерухомості, а сінгапурський ринок промислових облігацій — один з ринків облігацій, що найшвидше розвиваються, в Азії. Сінгапур вважається регіональним центром первинного і вторинного страхування. Прогресивна нормативна база Сінгапуру, його надійний макроекономічний фундамент, безпечний політичний клімат і зручний доступ до азіатських ринків— все це постійно привертає міжнародні інвестиції.

Роль. 1) світові фін. центри є потужними генераторами розподі­лу та переливу капіталу як національних так і міжнародної еко­номіки. 2) впливають на стан валюти країни перебування й приносить їй значні доходи по статтях платіжного балансу. 3) поступово перетворюються в потужні інформаційно-аналітичні й організаційно-управлінські комплекси, що володіють значним кредитним потенціалом. 4) залучають широке коло фахівців (експертів по економічному і юридичному аналізі й ін.). Зростає значення аналітичних центрів, здатних забезпечити проведення міждисциплінарних досліджень, підготовку індексів і рейтингів ("Мооdу's", "Standard and Рооr's" і ін.). 5) провідні центри займаються аналізом стану й перспектив світового господ-ва й економіки країн світу. В останні роки однією з основних функцій світових фін. центрів є вироблення й реалізація (разом з ман фін. організаціями й провідними зх державами) довгострокової стратегії зміцнення й розширення світової фін. системи. Розробляються "правила гри" на фінансових ринках, передбачається створити інституціонально-правову систему діяльності фін.установ для забезпечення максимально вільного доступу до ринків фінансових послуг. 6) Фін.інститути центрів займаються також управлінням міжнародною заборгованістю й проводять реструктуризацію міжнародних боргів таким чином, щоб забезпечити перспективи майбутніх платежів, а також надходження максимально можливого обсягу поточних платежів. 7) міжн. фін.центри, концентруючи засоби, направляють їх у периферійні країни, які усе більше залежать від надходження нових позик і іноземних інвестицій.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка