Державна податкова адміністрація України Департамент масово-роз’яснювальної роботи та звернень громадян збірка матеріалів для проведення заходів з молоддю, спрямованих на формування високої податкової культури



Сторінка1/10
Дата конвертації31.12.2016
Розмір1.6 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Державна податкова адміністрація України
Департамент масово-роз’яснювальної роботи

та звернень громадян

ЗБІРКА МАТЕРІАЛІВ

для проведення заходів з молоддю,

спрямованих на формування високої податкової культури
(випуск ІІ)



Київ - 2007

„”Збірка матеріалів для проведення заходів з молоддю, спрямованих на формування високої податкової культури – Київ; Департамент масово-роз’яснювальної роботи та звернень громадян Державної податкової адміністрації України – 2007 – 99с.

Тираж 500 прим.

Упорядники:
Острович С.Е. – Перший заступник Голови ДПА України
Косарчук В.П. – директор Департаменту масово-роз’яснювальної роботи

та звернень громадян


Голуб Н.В. – заступник директора департаменту – начальник відділу

масово-роз’яснювальної роботи


Ярош Л.А. – головний державний податковий інспектор відділу

масово-роз’яснювальної роботи

Електронна адреса офіційного веб-сайту

ДПА України у мережі Інтернет: www. sta. gov. ua

Телефон довіри ДПА України: 272-24-89


ЗМІСТ


  1. Вступ ................................................................................. 2




  1. Тези лекцій щодо системи оподаткування в Україні.....3




  1. Завдання для перевірки знань учнів................................38




  1. Проведення тематичних вечорів та зустрічей................51




  1. Проведення ділових та інших ігор...................................62




  1. Проведення конкурсів, вікторин......................................73




  1. Сценарії вистав з податкової тематики...........................85


Любі діти, шановні вчителі та колеги-податківці!
В останні роки робота з формування високої податкової культури у молоді набуває особливого значення та уваги з боку органів державної податкової служби України, оскільки виховання сумлінного платника податків починається з дитинства.

Роз’яснювальна робота з молоддю – майбутніми платниками податків здійснюється органами ДПС усіх рівнів шляхом проведення навчальних, пізнавально-ігрових та публічних заходів.

Навчальні заходи передбачають організацію роботи класів з поглибленим вивченням податкових дисциплін („Податкових класів”), проведення лекцій з податкової тематики, практичних занять, семінарів тощо у навчальних закладах.

Сьогодні у деяких школах та гімназіях вже функціонують класи з поглибленим вивченням податкових дисциплін, які не тільки готують учнів до вступу у спеціалізовані вищі навчальні заклади економічного та правового профілю, а й вчать навичкам ведення підприємницької діяльності, започаткування власної справи.

Пізнавально-ігрові заходи полягають у проведенні вікторин, ділових ігор, брейн-рингів, анкетувань та тестувань тощо.

До публічних заходів належать організація та проведення конкурсів, Днів відкритих дверей в податкових органах, участь у проведенні Дня знань, Свята останнього дзвоника тощо.

Перед вами друге видання Державної податкової адміністрації України, присвячене цьому напряму роботи.

Збірка призначена для використання як податківцями, так і педагогами шкіл, гімназій, ліцеїв, які проводять заходи з формування податкової культури у молоді – майбутніх платників податків. У збірці зібрані матеріали лекцій, сценарії проведення брейн-рингів, ділових ігор, вікторин, конкурсів, вистав з податкової тематики, тематичних вечорів тощо. Сподіваємося вона стане вам у нагоді.




Департамент масово-роз’яснювальної роботи та звернень громадян ДПА України


Тези лекцій щодо системи оподаткування в Україні

Допоміжні матеріали

для формування лекцій з оподаткування на тему: „Податки, податкова система, податкова політика держави, Державна податкова служба України”




Сутність податків, їх функції
Податки (у загальному розумінні) - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Податки виникли одночасно із становленням держави. Накопичені у державі матеріальні блага розподіляються суспільством на користь держави для виконання останньою властивих їй функцій – оборони, охорони правопорядку, підтримки соціальної рівноваги тощо. Таким чином, сутність податків полягає в обов’язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Особливістю податків є їх примусовий, обов’язковий характер, який не потребує зустрічної індивідуальної оплатності з боку держави.

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів (в Україні) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.

За допомогою податків і зборів забезпечується близько 90% надходжень у центральний державний бюджет і більше 70%-у місцевий. Таким чином, у бюджеті акумулюється 40-60% національного доходу.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та економічну.

Фіскальна полягає в формуванні грошових доходів держави. Гроші потрібні їй на утримання державного апарату, армії, розвитку науки і техніки, підтримку дітей, літніх і хворих людей. Із зібраних у вигляді податків і зборів коштів держава покриває витрати на освіту, будує школи, вищі учбові заклади, дитячі будинки, платить зарплату викладачам і стипендію студентам. Частина коштів йде на охорону здоров`я. З цього ж джерела і витрачаються гроші на будівництво державних підприємств, споруд, доріг, захист навколишнього середовища.

Економічна функція податків полягає у впливі через податки на суспільне відтворення, тобто охоплює будь-які процеси в економіці країни, а також соціально-економічні процеси в суспільстві. Податки в цій функції можуть відігравати стимулюючу, обмежуючу і контролюючу роль. Наприклад, не обкладати податком частину прибутку, яка піде на впровадження нової техніки, що сприяє науково-технічному прогресу. А не обкладаючи податком частину прибутку, яка йде на благодійну діяльність, держава стимулює підприємства до вирішення соціальних проблем. Значне підвищення податків здатне не тільки обмежити, але й зробити беззмістовною підприємницьку діяльність.

Функції податків взаємопов`язані. Ріст податкових надходжень до бюджету, тобто реалізація фіскальної функції, створює матеріальну можливість для здійснення економічної ролі держави, тобто економічної функції податків. У той же час досягнуте в результаті економічного регулювання прискорення розвитку і росту дохідності виробництва дозволяє державі отримати більше коштів. Це означає, що економічна функція податків сприяє здійсненню фіскальної, зміцнює її.


Кожний податок має обов`язкові елементи. До них відносяться:

* суб`єкт податку або платник - особа, на яку законом покладено обов`язок сплачувати податок;

* об`єкт податку - доход або майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, прибуток, майно, цінні папери і т.п.);

* джерело податку - дохід, за рахунок якого сплачується податок;

* ставка податку - розмір податку, який припадає на одиницю оподаткування (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі і т.п.). У практиці оподаткування розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні ставки податків.

Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання незалежно від розміру доходу (наприклад, за тонну нафти, за 1 куб. м газу).

Пропорційні - діють в однаковому відсотковому відношенні до об`єкта податку без врахування диференціації його величини.

Прогресивні ставки - середня ставка прогресивного податку підвищується у міру зростання доходу.

Регресивні ставки - середня ставка регресивного податку знижується у міру зростання доходу.
Існують такі підходи до встановлення податкових ставок: універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка); диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).
* джерело сплати податку - фінансовий фонд суб’єкта оподаткування, за рахунок якого відбувається сплата податку. Як правило, джерелом можуть виступати прибуток , валовий доход, чистий доход фізичної особи тощо.

* податкова пільга – законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків. зборів та інших обов’язкових платежів.




Основні принципи побудови системи оподаткування в Україні
Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Систему оподаткування має і Україна. Перелік задекларованих вітчизняних принципів оподаткування з точки зору теорії являє собою розширену копію класичних принципів оподаткування Адама Сміта.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників викладено в Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування".

Згідно із статтею 3 Закону України Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" основними принципами побудови системи оподаткування в Україні є:

- стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

- обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

- рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

- соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

- стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

- економічна обгрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

- рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

- компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

- єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

- доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Обов’язкове дотримання принципів оподаткування - нагальне питання. „Податки повинні бути зрозумілими, стабільними та низькими, але платити їх зобов'язані всі” - завдання, поставлене Президентом України В.А.Ющенком (передвиборча програма Президента України В.А.Ющенка „Десять кроків назустріч людям”, звернення Президента України до Верховної Ради України 9 лютого 2006 року).




Класифікація податків, їх ознаки
Податки класифікуються за різними ознаками. Класифікація податків проводиться:

  • за формою оподаткування;

  • за економічним змістом об’єкта оподаткування;

  • в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

  • за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

  • в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

  • в залежності від встановленого порядку використання;

  • за суб’єктом оподаткування.


За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки (наприклад податок з доходів фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата (податок) за землю, податок на промисел, податок на прибуток підприємств).



Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.


За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на:

  • прибуткові податки;

  • майнові податки;

  • податки на споживання;

  • податки на різні дії.


Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб. Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів визначено Законом України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (статті 14, 15)


До загальнодержавних податків належать, зокрема:

  1. податок на додану вартість;

  2. акцизний збір;

  3. податок на прибуток підприємств;

  4. податок на доходи фізичних осіб;

  5. мито;

  6. державне мито та інші


Загальнодержавні податки, збори та обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.
Місцеві податки та збори налічують 14 видів платежів. Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 12 — місцевих зборів.
До місцевих податків і зборів належать:
1. податок з реклами;

2. комунальний податок.

3. збір за припаркування автотранспорту;

4. ринковий збір та інші


Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України про місцеві податки та збори.


Види прямих податків, їх характеристика
За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.



Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки (наприклад податок з доходів фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата (податок) за землю, податок на промисел, податок на прибуток підприємств). Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40–90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень. Окрім того, пряме оподаткування вимагає відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування, а також складного механізму стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об’єкта оподаткування.

За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та реальні. Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку). Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб.

Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, платники якого повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.


Види непрямих податків, їх характеристика
За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.



Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Слід підкреслити: тільки прямо, бо оскільки непрямі податки включаються до ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Тому непрямі податки ще називають податками на споживання.

На відміну від прямих, непрямі податки не зв`язані з розмірами доходів чи вартістю майна платника податків. До непрямих податків в Україні належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.



Податок на додану вартість - непрямий податок який сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення. Платниками податку є зокрема юридичні та фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності та громадяни, які здійснюєють або планують здійснювати господарську діяльність та реєструються за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягають обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортують товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком, загальна сума від здійснення операцій яких з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), - наприклад тютюнові вироби, алкогольні напої, автомобілі, нафтопродукти тощо, - .що включається до ціни цих товарів. Платниками є суб‘єкти підприємницької діяльності – виробники підакцизних товарів, у тому числі з давальницької сировини, а також суб‘єкти підприємницької діяльності та громадяни, що імпортують підакцизні товари (продукцію); юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів У більшості країн Заходу непрямі податки на товари і послуги внутрішнього ринку забезпечують біля 25% всіх податкових надходжень у бюджет. Індивідуальні чи вибіркові акцизи стягуються за твердими ставками з одиниці товару.

Митні збори - це непрямі податки на імпортні, експортні і транзитні товари, тобто такі, які перетинають кордони країни. Вони сплачуються усіма, хто здійснює зовнішньоекономічні операції.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.



Місцеві податки та збори в Україні
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Відповідно до статті 15 Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"”, місцеві податки та збори налічують 14 видів платежів. Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 12 — місцевих зборів.
До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.
До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) збір за припаркування автотранспорту;

2) ринковий збір;

3) збір за видачу ордера на квартиру;

4) курортний збір;

5) збір за участь у бігах на іподромі;

6) збір за виграш на бігах на іподромі;

7) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

8) збір за право використання місцевої символіки;

9) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

10) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

12) збір з власників собак
Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому окремі податки і збори - комунальний податок, збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак, - є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів.
Види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення встановлено Декретом кабінету міністрів України „Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 року №56-93, який діє із змінами та доповненнями. Згідно з декретом,

Ринковий збір - це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари. Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20 відсотків мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару). Ринковий збір справляється працівниками ринку до початку реалізації продукції.

Платниками збору за парковку автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ставка збору за парковку автотранспорту встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен перевищувати 3 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в спеціально обладнаних місцях і 1 відсотка - у відведених місцях. Збір за парковку автотранспорту сплачується водіями на місці парковки.

Платниками збору з власників собак є громадяни - власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Збір з власників собак справляється за кожний рік. Його граничний розмір за кожну собаку не повинен перевищувати 10 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час нарахування збору. Збір з власників собак стягується органами житлово-комунального господарства.

Об'єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни. Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час. Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.



Загальнодержавні податки і збори та обов’язкові платежі, встановлені в Україні
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Відповідно до статті 15 Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"”, до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

17) збір до Державного інноваційного фонду;

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

19) фіксований сільськогосподарський податок;

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

21) гербовий збір (застосовується до 1 січня 2000 року);

22) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

24) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);

25) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

26) збір за проведення гастрольних заходів;

27) судовий збір;

28) збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Загальнодержавні податки, збори та обов’язкові платежі відповідно до статті 14 Закону України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"” встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Уряд, місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки, збори та обов’язкові платежі або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за виключенням тих, що передбачені чинним законодавством України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і до державних цільових фондів визначається відповідно до чинного законодавства України.


Державний бюджет та його структура
У кожній країні основу державних фінансів становить бюджет, а точніше - бюджетна система, яка включає державний бюджет і бюджет відповідних адміністративних одиниць.

Державний бюджет - система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, це - щорічний баланс надходжень та видатків, який розробляють державні органи для активного впливу на економічний процес та підвищення його ефективності.

Структура бюджетної системи значною мірою залежить від державного устрою країни. Так, держава з федеральним устроєм має федеральний (державний) бюджет і бюджети складових частин федерації (штатів, земель, кантонів, республік), а також бюджети місцеві (районів, міст, сіл, - залежно від адміністративного поділу). Наприклад, у США центральне місце належить бюджетам штатів, а загальнодержавні функції (оборона, зовнішні зв'язки, загальне управління ) задовольняються за рахунок федерального бюджету. У державах без федерального поділу є лише державний і місцевий бюджети. В Україні за структурою бюджетна система складається з республіканського бюджету та бюджету адміністративно-територіальних одиниць, а саме: бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів: обласних, районних, міських, селищних та сільських. Всі вони мають дві частини: доходи й видатки.

Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об'єднань і організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін., згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та стягнень.

Державні видатки - це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

а) виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

в) загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

г) загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

д) утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

е) утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

є) створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

Бюджетна система ґрунтується на взаємодії бюджетів усіх рівнів, що відбувається за допомогою використання регулюючих доходних джерел, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їх часткового перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків, які регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів між державою та її регіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої системи виникає в результаті того, що в межах країни існує різниця у фінансовій забезпеченості регіонів внаслідок ряду об'єктивних причин, пов'язаних з економічним становищем та їх географічним положенням. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю джерел доходів і правом визначити напрям їх використання й витрат.

Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування й виконання. Бюджетний дефіцит - це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його доходи. Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. У США, наприклад, державний бюджет був збалансований без дефіциту за останні півстоліття лише два рази (у 1969, 1998 рр.), у Франції за останні 48 років державний бюджет був дефіцитним 32 рази, навіть у Німеччині, з її економічним і валютним "благополуччям", перевищення витрат над доходами спостерігається постійно. В Україні дефіцит державного бюджету за останні роки незначний, оскільки уряд докладає максимум зусиль у формуванні бездефіцитного бюджету (профіциту). Причини дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів:

* зниженням рівня суспільного виробництва;

* глибокою структурною й технологічною незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів, зниженням науково-технічного потенціалу;

* послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням цін, інфляцією;

* нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю держави;

* великомасштабним оборотом "тіньового" капіталу;

* великими непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої продукції.

У країнах із фіксованою кількістю грошей в обігу можуть бути застосовані три способи покриття дефіциту бюджету - жорсткіше оподаткування, емісія паперових грошей, що веде до інфляції, державні позики, які спричиняють зростання державного боргу.



Державний борг - це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.

Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям й окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг.

Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов'язання уряду виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі зобов'язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших боргових зобов'язань, гарантованих урядом.

Бюджетний дефіцит і державний борг тісно пов'язані, адже державна позика є важливим джерелом покриття бюджетного дефіциту.

Одним з головних напрямів удосконалення бюджетної системи в умовах ринкових відносин є демократизація формування та використання всієї системи бюджетів. В Україні необхідно створити таку систему формування й використання бюджету, яка б зацікавила й виробників, і органи влади всіх рівнів збільшувати доходи та найефективніше їх використовувати. Згідно з новим Законом України "Про бюджетну систему України" необхідно провести глибоку реформу бюджетної системи країни. Реформою бюджетної системи передбачається:

* по-перше, реальне розмежування фінансової та податкової системи;

* по-друге, реальне розмежування фінансів державних підприємств і державного бюджету;

* по-третє, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави - доходів і витрат усіх без винятку юридичних і фізичних осіб, через які проходить розподіл і перерозподіл національного доходу;

* по-четверте, здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевих бюджетів за джерелами надходжень та витрат. Передбачається, що на республіканському рівні здійснюватимуться лише ті витрати, які мають загальнодержавну вагу. Тому необхідно, щоб кожна ланка бюджетної системи мала чітко визначену законом дохідну базу.

Податкова політика держави, її напрями

 

Виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, держава виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо. При цьому як засоби взаємодії об’єкта та суб’єкта державного регулювання соціально-економічних процесів використовуються фінансово-кредитні та цінові механізми.



Окресливши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Ось чому податкова політика і податкова система мають чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов’язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання.

Кожна конкретна податкова система є відображенням податкової політики, яка проводиться державою.

Історія розвитку системи оподаткування свідчить про те, що податки можуть бути не лише джерелом наповнення бюджетів різних рівнів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів — перерозподілу доходів між членами суспільства, стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших тощо. Свідоме використання державою податків для досягнення певної мети проходить у рамках її податкової політики.



Податковою політикою, яка є виключним правом держави, яка самостійно проводить цю політику в країні, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку, визначається суть, структура та роль системи оподаткування. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов’язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, які виступають невід’ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

Стратегія проведення податкової політики в Україні повинна спиратись на грунтовну теоретичну базу, максимально враховувати відмінність перехідного стану економіки держави.

Якщо податки економічно не обгрунтовані, то вони пригнічують і розвиток підприємств, і стимули до праці та спричиняють несправедливий перерозподіл доходів між соціальними групами.

Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо.

Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов’язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів.

Найважливішим напрямком діяльності Уряду є створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабілізації фінансового стану держави, недопущення дефіциту бюджету, регулювання інфляційних процесів, забезпечення збалансованості бюджету, а також оживлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери.

Податкова політика повинна передусім сприяти росту обсягів накопичення, створення умов, які полегшують оновлення капіталів підприємств.

При провадженні податкової політики держава обов’язково враховує інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства.

Однією з головних цілей формування системи оподаткування повинно бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм власності і, особливо, пріоритетних напрямів виробництва.

З одного боку, податки зобов’язані забезпечити стабільну фінансову базу держави, а з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам та громадянам з метою збереження максимальної зацікавленості у результатах їх діяльності.

Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах.В широкому плані податкова політика охоплює питання формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел. Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати цю ситуацію не можна. Все залежить від конкретної ситуації. Головне при цьому те, що займи треба повертати, а повертати їх можна лише за рахунок додаткових надходжень тих же самих податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Таким чином, державні займи — це не що інше, як відстрочені на майбутнє податки, збори й обов’язкові платежі. Проблему ідеальної фіскальної системи можна поставити таким чином: який із способів — податки чи займи — краще відповідає найвищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл наявних та завжди обмежених ресурсів між державою та приватним сектором. Як і податки, збори й обов’язкові платежі займи окремо чи в комплексі впливають на соціально-економічний стан в країні, на суспільне багатство, особисте благополуччя громадян. У зв’язку з цим у фінансовій науці введено поняття “податкові фінанси” та “займані фінанси”. У вузькому плані податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування — встановлення видів податків, зборів та інших обов’язкових платежів, їх платників, об’єктів, ставок (нормативів) оподаткування, податкових пільг, строків та механізму стягнення податків та їх зарахування до бюджету чи до державних цільових фондів.

Організаційна структура органів

державної податкової служби в Україні
Органом, на який покладено забезпечення дотримання законодавства про податки, повний облік всіх платників податків та інших обов’язкових платежів в бюджет, здійснення контролю і забезпечення правильності обчислення цих платежів є Державна податкова служба. Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України „Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

До системи органів державної податкової служби належать:

- Державна податкова адміністрація України,

- державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя),

- районах у містах (далі - органи державної податкової служби).


У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).
Завданнями органів державної податкової служби є: (стаття 2 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”
- здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);

- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

- прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

- запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.


Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, відповідні бланки, рахунки в установах банків (стаття 7 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”)

Тези лекції на тему:

Податкові системи країн

з розвиненою ринковою економікою”
У різних країнах світу системи оподаткування відрізняються одна від одної за структурою, набором податків, зборів та обов’язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Це закономірно, оскільки податкові системи формувалися та формуються сьогодні під впливом різних економічних, політичних і соціальних факторів.

Як свідчить світова практика, податкові вилучення в розмірі 30–40 відсотків доходів платника — це той поріг, при перевищенні якого починається процес скорочення його заощаджень та інвестицій в економіку.

Якщо ж ставки (нормативи) податків і їх кількість досягають такого рівня, що зобов’язує платників сплачувати більше 40 відсотків своїх доходів, то це повністю ліквідує стимули до господарської діяльності та розширення виробництва.

Більшість країн сьогодні застосовує помірне оподаткування. І це є результатом проведення такої податкової політики, пріоритет якої полягає в досягненні мети створення стабільного економічного зростання, сприятливого податкового клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.

При цьому питома вага податків, зборів та обов’язкових платежів у ВВП багатьох країн є досить суттєвою. Від 40 до 50 відсотків становить питома вага зазначених платежів у таких європейських країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія.

Податкова політика різних країн, як правило, розрахована на залучення приватного капіталу.

При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим є вивчення їх структури. Передусім це стосується розподілу податкових платежів на прямі та непрямі.

Наприклад, в США, Японії, Великобританії, Канаді переважають прямі, а у Франції — непрямі податки.

Як засвідчує практика, існує залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів: життєвий рівень населення країни, рівень його культури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення механізму стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів, властивості системи оподаткування мінімізувати ухилення від їх сплати.

Звичайно, суттєві масштаби непрямого оподаткування у Франції, Німеччині, Італії обумовлені особливостями соціально-економічної політики, яка проводиться в цих країнах.

Прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів платника. Ці податки вважаються найбільш справедливими. Пряме оподаткування дозволяє перекласти основний податковий тягар на багаті верстви населення.

Однак, непряме оподаткування також широко застосовується в багатьох системах оподаткування розвинених країн світу. Зокрема, в таких країнах, як Німеччина та Франція, непрямі податки традиційно відіграють провідну роль.

Значна роль непрямих податків у багатьох країнах викликана їх високою фіскальною ефективністю та можливістю забезпечення рівномірності надходження платежів до бюджету. Однією з найважливіших причин розвитку непрямого оподаткування в країнах-членах Європейського Союзу поряд з історичними традиціями в оподаткуванні є політика уніфікації систем оподаткування країн ЄС. Результатом такої політики в країнах ЄС стало наближення методів стягнення непрямих податків. У той же час в галузі прямого оподаткування цим країнам надається більша самостійність.

Соціально-економічна політика держав спрямовується на вирішення існуючих в країнах соціальних проблем. Запровадженням пільг в оподаткуванні доходів фізичних осіб проводиться регулювання соціальних процесів у країні. При цьому значна частина соціальних видатків перекладається на приватні та державні компанії, що також впливає на співвідношення прямих і непрямих податків.

Важливою особливістю систем оподаткування розвинених країн світу є структура прямих податків. Вона відображає залежність співвідношення податку на доходи корпорацій та податку на доходи фізичних осіб від структури національного доходу. В таких країнах, як США, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Японія, доля оподаткування доходів фізичних осіб в податкових надходженнях перевищує долю податку на доходи корпорацій.

Системи податків у розвинених країнах багатогранні та розгалужені. Вони включають в себе федеральні або загальнодержавні податки, податки регіонів та місцеві податки. Ступінь оподаткування в Європі вище, ніж в Північній Америці. Так, питома вага обов’язкових платежів по відношенню до ВВП в США становить близько 30 відсотків, Канаді — 34 відсотки, Франції, Бельгії, Нідерландах, Швеції — понад 40 відсотків, Німеччині — 38 відсотків.

У західних країнах через податки вирішуються проблеми екології. На сьогодні в Німеччині податок на автомобілі залежить від двох факторів: об’єм циліндра двигуна (потужність двигуна) та наявність каталізатора. Власники менш потужних автомашин, які оснащені каталізаторами, від податку взагалі звільнені.

Запроваджені в США в семидесятих роках диференційовані податки на автотранспорт, які враховують екологічну чистоту двигуна, активно застосовуються й сьогодні.



Тези лекції на тему:

Приватний підприємець та податки”

(для учнів старших класів)
З чого треба почати, якщо Ви вирішили стати приватним підприємцем. Які при цьому податки необхідно платити.
Згідно статті 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-1У підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб”єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Так, з чого ж треба почати, щоб стати приватним підприємцем?

По-перше, для того, щоб стати приватним підприємцем фізичній особі необхідно здійснити державну реєстрацію. Державна реєстрація фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або в районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи – підприємця.

Для того, щоб одержати свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця необхідно подати такі документи:

- платіжний документ, що підтверджує внесення плати збору за здійснення державної реєстрації. Розмір збору – 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян ( 34 грн.);

- реєстраційну картку на здійснення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

- копію довідки про включення громадянина-заявника до Держреєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов”язкових платежів.

Документи реєстратору можна подати особисто, а можна надіслати поштою. Якщо подаються документи особисто, то при цьому необхідно мати паспорт. Якщо документи надсилаються, то в цьому випадку документи повинні бути відправлені рекомендованим листом. Підпис громадянина на реєстраційній картці має бути нотаріально посвідчено. Свідоцтво має бути видане (надіслене поштою) заявнику максимум на третій робочий день після дня надходження реєстратору необхідних документів.



По-друге, приватному підприємцю необхідно визначитися, за якою схемою оподаткування він буде вести облік доходів та витрат. Для того, щоб прийти до податкового органу подати заяву для одержання Свідоцтва про сплату єдиного податку або Фіксованого патенту.
На даний час діють три схеми оподаткування.
Перша схема оподаткування – це традиційна сплата податку з доходів авансовими платежами, виходячи з очікуваного доходу.

Друга схема оподаткування - це шляхом сплати фіксованого податку.

Третя схема оподаткування – це шляхом сплати єдиного податку (за спрощеною системою оподаткування для малого підприємництва), що з’явилася у 1998 році.

Розглянемо їх по порядку.


Традиційна схема оподаткування.
СПД - фізична особа, працюючи за першою схемою оподаткування веде облік доходів та витрат згідно статтями 13,14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян” (із змінами) та Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом ДПА України від 16.07.03р. №352 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.03р. №701/8022.

Якщо приватний підприємець здійснює торгівельну підприємницьку діяльність за готівку, то згідно Закону України від 12.07.96р.№98/96-ВР “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” (із змінами) він придбає торговий патент і розрахунки зі споживачами здійснює із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (РРО).

Щоквартально СПД подає Декларацію про доходи, отриманні від заняття підприємницької діяльності у податковий орган. Згідно поданої Декларації податковий орган обчислює податок з доходів авансовими платежами виходячи з очікуваного доходу.за ставкою 15 відсотків.

Приватний підприємець являється платником зборів на обов’язкове соціальне страхування та на обов’язкове державне пенсійне страхування, а до того ж є ще й платником збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, якщо здійснює торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.



ПДВ. Реєструватися платниками ПДВ потрібно приватним підприємцям (працюють на загальній схемі оподаткування), у яких загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) (оподатковуваних ПДВ) протягом останніх 12 календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування ПДВ).

Крім того, всі імпортери такаж підлягають обов”язковій реєстрації як платники ПДВ.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка