Державна пенітенціарна служба України Чернігівський юридичний коледж Цикл: гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Курс: «Філософія» методична розробка



Скачати 168.68 Kb.
Дата конвертації31.12.2016
Розмір168.68 Kb.



Державна пенітенціарна служба України

Чернігівський юридичний коледж
Цикл: гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Курс: «Філософія»
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

Для проведення лекції № 9

Змістовий модуль № 5: Філософське осмислення суспільства та права.

Тема № 8: Осмислення суспільства у філософії.



Форма навчання: денна, І курс (І семестр).

Для проведення заняття у складі курсу.



Тривалість: 2 академічні години.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклу

«___» ____ 20___ р. Протокол № «___».

Чернігів 20____

Тема 8. Осмислення суспільства у філософії.

Актуальність теми: суспільство є важливим середовищем життя людини, що обумовлює актуальність його вивчення філософією. У широкому сенсі суспільство, яке вивчається соціальною філософією, визначають як соціальність взагалі, як соціум. У цьому аспекті поняття "суспільство" і "соціальне" тотожні. В іншому, конкретнішому, значенні суспільство не виступає синонімом соціального, а характеризує особливі, чітко визначені форми існування соціальних явищ.

1. Мета заняття:


    • ознайомити курсантів з основним змістом соціальної філософії – філософського вчення про пізнання;

    • розглянути історичний розвиток вчення про суспільство;

    • вплинути на формування громадянської свідомості та активної суспільної позиції слухачів.

  1. План заняття (розрахунок навчального часу)

з./п.

Навчальні питання

Розрахунок часу (хвилини)

1

Вступ.

5 хв.

2

Предмет соціальної філософії.

20 хв.

3

Основні підходи до розуміння суспільства.

20 хв.

4

Історичний розвиток суспільства.

20 хв.

5

Суб’єкти суспільного розвитку.

10 хв.

6

Висновок.

5 хв.

Разом:

80 хв.




  1. Організаційно-методичні вказівки.

Вид лекції: інформаційна. Систематизований виклад основного матеріалу з питань лекції.

Метод проведення лекції: поєднання елементів усного викладання навчального матеріалу з використанням засобів наочності.

Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор, персональний комп’ютер, слайди підготовленні в програмі MS Power Point до Теми 8.

Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.
Список літератури:

1. Касьян В.І. Філософія / В.І. Касьян. – К., 2008.

2. Пазенок В.С. Філософія / В.С. Пазенок. – К., 2008.

3. Причепій Є.М. та ін. Філософія / Є.М. Причепій. – К., 2000.

4. Філософія / ред. Горлача М.І., Кременя В.Г. – Харків., 2001.

5. Філософія / ред. І.Ф. Надольного. – К., 2002.

6. Філософія. Курс лекцій / ред. І.В. Бичко та ін. – К., 1991.

7. Філософія / І.В. Бичко, В.Г. Табачковський та ін. – К., 1993.

8. Філософія / ред. Г.А. Заїченка. – К., 1995.

9. Філософія: словник – довідник / І.Ф. Надольний, Г.Б. Черушева та ін. – К., 2009.

10. Философский словарь / И.В. Андрущенко, О.А. Вусатюк и др. – К., 2006.


  1. Порядок проведення заняття

4.1. Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)

  • вирішення організаційних питань;

  • оголошення теми;

  • формування мети та завдань лекції;

  • оголошення плану заняття;

  • надання переліку літератури.

4.2. Змістовна частина (розгляд навчальних питань)

  • висвітлення значення соціальної філософії для вивчення філософії та становлення світогляду і громадянської позиції особистості;

  • визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (міжпредметний зв’язок);

  • надання методології вивчення предмету;

  • постановка та висвітлення актуальних проблемних питань лекції.

4.3. Заключна частина лекції

  • визначення завдань для самостійної роботи, надання методичних рекомендацій щодо самостійного опрацювання питань теми.


5. Зміст навчальних питань
Вступне слово

Важливим для розуміння сутності людини та її взаємовідносин з оточуючим світом є філософське осягнення суспільства, як сфери людського буття, що дозволяє розуміти людину як біосоціальну істоту яка перебуває в тісному взаємозв’язку з іншими подібними до себе істотами. Метою цієї лекції є розгляд основ філософії суспільства, в межах останньої ми звернемось до філософії історії, оскільки проблеми людини та суспільства мають історичний характер.


Перше питання.

1. Предмет соціальної філософії.

Соціальна філософія – розділ філософії, що досліджує суспільство.

При цьому головною відмінністю соціальної філософії від інших наук, що так чи інакше торкаються суспільної проблематики є те, що вона досліджує суспільство в цілому, як цілісну систему взаємодії всіх його сторін.

Отже предметом соціальної філософії є суспільство, що розуміють як:

- складна, цілісна система форм організації спільної життєдіяльності людей.

- особлива сукупність індивідів, що об’єдналися заради задоволення матеріальних та духовних потреб, продукт взаємодії людей.

- окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку (українське).

- та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів.

- сукупність всіх соціальних організмів що існували та існують на землі, людство в цілому.

- суспільство певного типу (рабовласницьке, відкрите чи закрите тощо).

Загалом суспільство є системою людських індивідуальних та колективних зв’язків, характер яких визначається сферами життєдіяльності людей. Соціальна філософія розрізняє такі сфери суспільства:

а) матеріальну (економічну) – галузь виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів виробництва.

б) соціальну – в якій відбувається відтворення безпосереднього людського життя, а також забезпечується існування соціальних груп.

в) організаційна – передбачає управління суспільними процесами.

г) духовну (культурну) – де розгортається духовне виробництво в т.ч. теоретична, інформаційна та ідеологічна діяльність.

Часто як синонім суспільства використовують поняття соціум – це стійка система, спільнота людей для якої характерна єдність умов життєдіяльності та їх форм спілкування в усіх сферах суспільного життя.

Важливим в соціальній філософії є поняття соціального, що характеризує специфіку життя людей як суспільних істот.



Соціальне – назва всього що має відношення до сумісного життя людей, сукупність ознак і особливостей суспільних відносин, що виявляється у стосунках індивідів і спільнот, їх ставленні до свого місця у суспільстві тощо. Щодо поведінки індивіда можна стверджувати, що вона є соціальною коли на неї впливають інші індивіди, не обов’язково присутні безпосередньо.

Висновки по першому питанню.

Отже, головне завдання соціальної філософії - виявити в розмаїтті суспільних процесів, фактів, явищ, подій світоглядні, смислоутворювальні ("софійні") чинники і мотиви людської діяльності, з'ясувати, як суспільство ("ансамбль суспільних відносин") породжує людські інтереси, формує соціальні ідеали, утворює різноманітні системи соціальних цінностей і взаємодії.

Друге питання.

2. Основні підходи до розуміння суспільства.

Можна виділити декілька основних підходів до розуміння сутності суспільства:

1) натуралістичний (природно-органічний, еволюційний) підхід – стверджує, що людське суспільство є продовженням закономірностей природи. Платон та Аристотель доводили, що людина є за своєю природою суспільною істотою. За Платоном, суспільство це «велика людина», що містить гармонію взаємодії людських істот. Аристотель стверджував, що людина це політична (суспільна) тварина, оскільки не може вижити одна й потребує взаємодії з собі подібними. Співжиття є природною потребою людей, суспільство є наслідком еволюції, збагачення й розвитку людських стосунків. В руслі цього підходу різні мислителі стверджували, що розвиток суспільства та його тип залежить від природних факторів: ритмів сонячної активності й космічних випромінювань (А. Чижевський, Л. Гумільов); особливостями географічного та природнокліматичного середовища (Ш. Монтеск’є, Л. Мєчніков); специфікою людини як природної істоти, її генетичними, расовими та статевими особливостями (теорія соціобіології – Е. Уілсон, Р. Докінс). Згідно з цим підходом суспільство постає як своєрідний природний феномен .

2) ідеалістичний підхід – вбачає сутність людських зв’язків у комплексі певних вірувань та ідей. Як приклад можна згадати теократичні держави (Ватикан) де єдність забезпечується однією державною релігією чи тоталітарні суспільства, що будувалися на єдиній ідеології. Існування такого суспільства залежить від життя ідеї, коли віра занепадає такі суспільства гинуть.

3) підхід аналізу міжлюдських зв’язків і відносин має два варіанти:

а) атомістичний (договірний) – заснований Епікуром, розвивався в Новий Час Т. Гоббсом – розглядає суспільство як групу індивідів пов’язаних договором. Суспільство, за цим підходом, виникає внаслідок свідомої домовленості людей заради безпеки та благополуччя.

б) органічний – розглядає суспільство як певну цілісну систему. Людина реалізує себе завдяки суспільному становищі та участі у спільній справі. Відносини людей визначаються не договором, а згодою членів суспільства, в якій беруться до уваги об’єктивні закономірності історичного процесу (а не наміри людей). В дусі цього підходу К. Маркс та Ф. Енгельс розробили концепцію матеріалістичного розуміння історії, згідно з якою спосіб виробництва формується об’єктивно, незалежно від волі людей.

Висновки по другому питаню.

Таким чином, досліджуючи суспільство як устрій спільного людського життя, що докорінно відрізняється від природно-тваринного світу, філософська теорія соціуму доводить, що за своєю сутністю суспільство є системою відносин (зв'язків) і соціальних інститутів, які породжені практикою спільного існування людських спільнот, їх взаємопов'язаною діяльністю. Соціальний світ - складне утворення, результат взаємодії економічних, культурних і духовно-ідеологічних чинників, які зумовлюють соціальний статус індивіда, його ціннісні, культурні уявлення щодо сенсу своєї суспільної діяльності.
Третє питання.

3. Історичний розвиток суспільства.

Історія є формою людської думки яка найближче пов’язана з філософією, що є закономірним бо філософія завжди є теоретичним світоглядом конкретної історичної епохи і її неможливо зрозуміти відірвавши від історичного контексту. Сама ж історія є джерелом багатьох філософських проблем.



Філософія історії – філософська наука про сутність та закони історичного процесу, логіку розвитку суспільства. До сфери філософії історії зазвичай відносять онтологічні питання історичного процесу (сенс та спрямування історії, періодизацію історичних епох, специфіка історичного процесу, співвідношення свободи та необхідності в історії), а також гносеологічні проблеми історичної науки.

На сьогодні існують два основні типи схем історичного розвитку людства. 1. Теорії, в межах яких здійснюється поділ історії на загальні для всього людства етапи. 2. Теорії, що визнають поліваріантність, циклічність історичного розвитку різних народів, певних регіонів. Їм відповідають дві найзагальніші моделі світового історичного процесу – лінійна і нелінійна, які протягом тривалого часу визначають розуміння людьми свого минулого, сучасного і майбутнього.



Лінійний, або стадійний (формаційний) підхід до вивчення історичного процесу виявляється в поглядах на всесвітню історію як на єдиний процес поступального розвитку, що передбачає існування взаємопов'язаних стадій соціокультурного розвитку людства.

Вважають, що перша лінійна історіософська модель була зумовлена виникненням монотеїстичних релігій (передусім християнства) з їх основоположним принципами креаціонізму та провіденціалізму (створення та спрямування світу до певної мети Богом). Історія поділяється на: початок світу (акт творення його Богом), власне історія світу (взаємовідносини Бог — людина) і кінець світу (Страшний суд, Апокаліпсис). Найбільш повно її репрезентує історіософія Блаженного Августина, який подає есхатологічну періодизацію історії міст-суспільств (Град Земний та Град Божий), побудовану за аналогією із шістьма днями творіння, шістьма сферами людського життя і шістьма епохами, про які йдеться у Старому Завіті. Він розбиває історію світу на наступні етапи:



  • від Адама до потопу;

  • від Ноя до Авраама;

  • від Авраама до Давида;

  • від Давида до Вавилонського полону;

  • від полону до Христа;

  • від Христа до Страшного Суду.

Час за Августином є формою тварного (створеного Богом) буття, Бог перебуває поза часом. Світ існує в часі, який має лінійний, відкритий характер (напротивагу переконанню язичників у коловому плині часу), кожна подія в історії є унікальною та неповторною як і сам світ (якби все повторювалося не була б унікальною жертва Христа, що викупив все людство).

Також існував поділ історії світу на добу царства Бога-отця і добу царства Бога-сина, що мала завершитися з другим пришестям Христа:

1) період Старого Завіту з домінуванням страху й закону – царство Бога-отця;

2) період Нового Завіту з приматами віри і любові – царство Бога-сина.

Водночас запроваджується, відповідно до трьох іпостасей Святої Трійці, третій період – царство Духа Святого, після Апокаліпсису.

Троїстий підхід до структуризації історії став парадигмальним (прийнятим за взірець). Він простежується у поглядах діячів епохи Відродження і доби Просвітництва які поділяли історію на епохи Давнього світу, середньовіччя та Новий час, або: дикість, варварство та цивілізацію. В основу філософії історії цього періоду було покладено концепцію прогресу суспільного розвитку – поступальний рух вперед, від нижчої до вищої стадії, від менш досконалого до більш досконалого облаштування суспільства.

Однією з найвизначніших лінійних концепцій історії є марксистська. В основу формаційного (марксистського) підходу до аналізу світового історичного процесу покладено ідею про шість (п'ять у радянській інтерпретації) суспільно-економічних формацій у розвитку всесвітньої історії: первіснообщинна, азійська, антична (рабовласницька), феодальна, капіталістична, комуністична. Визначальною основою кожної з них є відповідний рівень розвитку продуктивних сил і характер суспільних виробничих відносин, які, за твердженням Маркса, виконують роль базису суспільства. Їх особливості безпосередньо пов'язані з інтересами певних соціальних груп людей, що мають різне відношення до суспільної власності, передусім до засобів матеріального виробництва. Одні з них володіють такими засобами (експлуататори), інші позбавлені їх (експлуатовані). Такі протилежні соціальні групи Маркс назвав класами, пов'язавши їхнє існування з певними історичними фазами розвитку матеріального виробництва. Класова боротьба за цією концепцією є рушійною силою історії в якій визначну роль відіграють революції, як «локомотив» історії.

Другим найвпливовішим напрямом лінійної філософії історії, зорієнтованим на осмислення історичного процесу як стадійного, є позитивістський еволюціонізм. Еволюціоністську концепцію односпрямованого, повільного, але неухильного поступу людства найбільш повно репрезентує Г. Спенсер, у системі якого принцип еволюції вперше набув універсального значення.

Разом з тим набуває поширення поділ історії на: первісне суспільство (збирачів та мисливців), традиційне (аграрне), індустріальне (від Нового Часу – 17 ст.), концепція якого була розроблена В. Ростоу та Р. Ароном і постіндустріальне-інформаційне суспільство (з 70-х рр.. ХХ ст.) (Д. Белл, З. Бжезинський).

Нелінійна, або плюралістично-циклічна, концепція є другою найзагальнішою просторовою моделлю історичного часу, яка визнає існування множинності самодостатніх історичних утворень із власною самодостатньою історією.

Нелінійна модель сягає своїми витоками давнього землеробського сприйняття часу як кругообігу змін сезонів у межах річного циклу. Таке бачення часу як вічного кола повторень відобразилося в історіософії Античності, що була подолана християнством. Згодом ідея циклічності відобразилася у поглядах італійських мислителів доби Відродження, зокрема М. Кузанського, Н. Макіавеллі, Д. Бруно, Т. Кампанелли, Д. Віко. Розвиваючи парадигму циклічності, Дж. Віко зосереджувався не на аналізі зміни політичних форм, а на дослідженні трансформації культури. В культурній історії кожного народу він виокремлював три «родові періоди»: - первісне варварство з міфологічною формою осягнення світу, пануванням дикунства і злиднів; - героїчний (феодалізм), або добу героїв (вождів) та ентузіастів, коли було закладено основи культури і монархічної форми правління; - класичний (людський) із максимальним розвитком економіки та форм політичної організації суспільства, з початком моральної деградації людей та занепаду культури. Ці стадії мають тенденцію до повторення в історії кожного народу.

Ці ідеї стали теоретичною основою цивілізаційного напряму у світовій філософії історії російського мислителя Миколи Данилевського (1822-1895), Освальда Шпенглера та Арнольда Тойнбі, для яких історія людства постає у формі реальних, окремих, самодостатніх соціокультурних світів.

М. Данилевський, який розглядав історію людства як поліцентричне утворення, низку автономних послідовних і співіснуючих соціальних організмів. Він назвав їх «культурно-історичними типами», а на стадії зрілості, піку розвитку – «цивілізаціями». Таких «культурно-історичних типів» (цивілізацій) він виокремлює десять: єгипетський; китайський; ассиро-вавилоно-фінікійський, халдейський, або давньосемітичний; індійський; іранський; єврейський; грецький; римський; новосемітичний, або аравійський; германо-романський, або європейський.

Крім них, Данилевський звернув увагу ще на три культурно-історичні типи – мексиканський і перуанський, які через дії зовнішніх факторів не змогли реалізувати свої потенційні можливості, і слов'янський тип, що лише набув початкових рис свого розвитку. Він був переконаний в існуванні множинності самодостатніх цивілізацій, доля яких уподібнюється до життя живих організмів – народження, ріст і розвиток, старіння і смерть.

О. Шпенглер також дотримувався думки, що історія є послідовністю самодостатніх, рівноцінних і одномасштабних індивідуальних одиниць, назвавши їх «культурами». Він виокремив усього вісім розвинутих культур, що пройшли всі стадії розвитку: античну, арабську, вавилонську, єгипетську, західноєвропейську, індійську, китайську й культуру майя. Кожний з виділених ним культурних світів має ідентичний життєвий цикл, що нагадує життєвий цикл організму: зародження, зростання, розвиток, занепад і загибель. Тому у кожній культурі виділяють — дитинство (варварство первісного суспільства), юність (початок розвитку політичної організації, мистецтва й науки), зрілість (розквіт усіх важливих сфер суспільного життя) і старість з її неодмінним супутником – смертю (смерть культури - цивілізація - стадія занепаду).

А. Тойнбі висунув теорію колообігу змінюючих одне-одне локальних цивілізацій, кожна з яких проходить аналогічні стадії виникнення, росту, надлому та розкладання. Рушійною силою їх є творча еліта. Прогрес людства мислитель бачив в духовному оновленні та вдосконаленні, від примітивних вірувань через універсальні релігії до єдиної релігії майбутнього.

Висновки по третьому питанню.

Отже, історія є ключем до розуміння особливостей поступу суспільства. На сьогодні існують два основні типи схем історичного розвитку людства. 1. Теорії, в межах яких здійснюється поділ історії на загальні для всього людства етапи. 2. Теорії, що визнають поліваріантність, циклічність історичного розвитку різних народів, певних регіонів. Їм відповідають дві найзагальніші моделі світового історичного процесу – лінійна і нелінійна, які протягом тривалого часу визначають розуміння людьми свого минулого, сучасного і майбутнього.


Четверте питання.

4. Суб’єкти суспільного розвитку.

Суб’єктом (носієм предметно-практичної діяльності, джерелом активності) суспільного розвитку є особистість, що виступає як соціальний вияв кожної людини. В усіх сферах суспільного життя людина відіграє активну роль. Особливе місце в соціальній філософії займає проблема видатних особистостей, вплив яких на суспільний розвиток залежить від особистих якостей та об’єктивних умов і потреб суспільства. Роль такої особистості залежить від: здібностей; становища в суспільстві; яку групу вона очолює; як глибоко вона розуміє історичні завдання суспільства (мета); з якою енергією вона діє; наскільки їй сприяють умови (наприклад, чи склалася революційна ситуація). Отже вплив видатних особистостей на розвиток суспільства хоча й є незаперечним проте не є всеосяжним.

Важливим для дослідження питання про суб’єкт суспільного розвитку є поняття соціальної групи (об’єднання людей, особистостей заради спільних інтересів чи мети). Соціальні групи поділяються на малі (родина, дружня компанія тощо), середні (мешканці села чи міста, працівники певного закладу), великі (вікові, статеві, класові та насамперед етнічні). У великих групах нема безпосереднього контакту, їх об’єднує лише фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об’єктивних обставин свого життя. Саме вони є найбільшою мірою суб’єктами суспільного розвитку. Серед великих соціальних груп найголовніша роль як суб’єктам розвитку суспільства належить класам та націям.

Класами є великі стійкі соціальні групи (селяни, робітники, буржуазія, інтелегенція). Існування суспільних класів зазначалося ще Платоном та Аристотелем, що пов’язували їх з майновим розшаруванням суспільства. Головна класоутворююча ознака є відношення до засобів виробництва. Також критерієм для розрізнення класів є їх становище в суспільстві (привілейовані, правлячі класи), відношення експлуатації (використання одного класу іншим для задоволення своїх інтересів), характер впливу на суспільний розвиток (прогресивні класи). Проте класи пов’язані не лише з матеріальним виробництвом (інтелігенція живе з інтелектуальної праці). Оскільки суспільство є складною системою взаємодії людей та їх спільнот зі своїми інтересами, то між ними виникають суперечності та конфлікти, що набувають характеру боротьби та іноді виступають у формах сутичок, повстань, революцій тощо.

Нація – історично сформована спільнота людей, що мають ряд спільних рис: спільні психологічні ознаки (т.зв. національний характер); територіальна спільність; культура; мова; традиції; економіка; історія тощо. Дослідники поділяють нації на етнічні, що склалися на основі певного етносу (українська) та суто політичні, що склалися з різних етносів на основі спільності держави (американська). Часто нацією називають певний народ та пов’язують з існуванням національної держави. В цьому сенсі важливою ознакою нації є самоусвідомлення та бажання самовизначення у творенні власної держави (мати власні кордони, уряд, армію та флот тощо). Прагнення нації до самовизначення є важливою умовою розвитку суспільства.

Висновки по четвертому питанню.

Таким чином, суб’єктами суспільного розвитку є як особистості, що можуть реалізуватися при відповідних умовах, як видатні постаті історії, так і великі соціальні групи, зокрема класи та нації.



Висновки по темі.

Основою специфічно людського способу самоутвердження у світі постає людська діяльність, спрямована на створення сфери соціокультурних процесів. У цій діяльності людина набуває власне людських якостей, проявляючи водночас свої сутнісні сили та багаторівневу складність своєї природи. Ефективність діяльності досягається в процесі суспільної взаємодії з іншими індивідами. Суспільство є найважливішою сферою буття людини, а отже філософія суспільства є необхідною для кращого осягнення сутності людського.

Історія як реальність людини та її виявлень виглядає різнорідним, складним і парадоксальним процесом. Філософія історії покликана дати людині загальні орієнтації в історії, допомогти їй оцінити можливості та умови свого соціально-історичного життєвого самоутвердження.

Дослідження основних елементів суспільства як єдиної цілісної системи дає змогу бачити суспільну історію у двох її провідних виявах: динамічному і статичному.



Завдання та рекомендації до самостійного вивчення теми:

Із бюджету часу на самостійну роботу з даної теми виділяються дві академічні години. За цей час курсанти мають вивчити такі питання:



  1. Суспільство і природа.

  2. Рушійні сили розвитку суспільства.

  3. Матеріальні основи суспільного розвитку.

При самостійному засвоєнню теми слід звернути увагу на основні проблеми:

    • Суспільство як система і життєдіяльність людини.

    • Основи суспільного розвитку.

При вивченні філософського розуміння суспільства слід звернути увагу на: основні підходи до його тлумачення, рушійні сили розвитку суспільства, парадигми осягнення історичного розвитку людської цивілізації.

За даною темою передбачена підготовка доповідей, що можуть бути виголошені на семінарському занятті з теми:

1. Діяльність як спосіб існування людини та соціального.

2. Етносоціальна культура, як чинник гармонізації національних і міжетнічних відносин.

3.Антропосфера, соціосфера, біотехносфера.

З цієї теми передбачений наступний перелік тематики індивідуальних навчально-дослідних завдань:

1. Рушійні сили суспільного розвитку.

2. Лінійна модель історії: від Августина до Марксизму.

3. Нелінійна модель історії: від Античності до О. Шпенглера.

4. Нація як соціально-історичний феномен.

При опрацюванні зазначених питань та виконанні ІНДЗ слід скористатися переліком рекомендованої до теми літератури:

1. Касьян В.І. Філософія / В.І. Касьян. – К., 2008. – С. 114 – 134.

2. Пазенок В.С. Філософія / В.С. Пазенок. – К., 2008. – С. 102 – 119.

3. Причепій Є.М. та ін. Філософія / Є.М. Причепій. – К., 2000. – С. 232 – 266.

4. Філософія / ред. Горлача М.І., Кременя В.Г. – Харків., 2001. – С. 118 – 142.

5. Філософія / ред. І.Ф. Надольного. – К., 2002. – С. 167 – 176.

6. Філософія. Курс лекцій / ред. І.В. Бичко та ін. – К., 1991. – С. 146 – 174.

7. Філософія / І.В. Бичко, В.Г. Табачковський та ін. – К., 1993. – С. 137 – 166.

8. Філософія / ред. Г.А. Заїченка. – К., 1995. – С. 135 – 164.

9. Філософія: словник – довідник / І.Ф. Надольний, Г.Б. Черушева та ін. – К., 2009.



10. Философский словарь / И.В. Андрущенко, О.А. Вусатюк и др. – К., 2006.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка