Державна пенітенціарна служба України Чернігівський юридичний коледж Цикл: гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Курс: «Філософія» методична розробка



Скачати 172.39 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір172.39 Kb.



Державна пенітенціарна служба України

Чернігівський юридичний коледж
Цикл: гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Курс: «Філософія»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

Для проведення лекції № 11

Змістовий модуль № 6: Духовна культура та майбутнє людства.

Тема № 10: Філософські аспекти духовної культури.



Форма навчання: денна, І курс (І семестр).

Для проведення заняття у складі курсу.



Тривалість: 2 академічні години.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклу



«___» ____ 20___ р. Протокол № «___».

Чернігів 20____

Тема 10. Філософські аспекти духовної культури.

Актуальність теми: одним із найбільш популярних і поширених у роздумах про вічні філософські проблеми є слово "культура". Вивченням культури займаються різні науки – історія, археологія, соціологія, антропологія, етнографія, мистецтвознавство. Нараховується декілька сотень визначень культури, десятки теоретичних концепцій та моделей культури. Важливим елементом культурної системи є світ людських цінностей. Цінність є особливим типом світоглядної орієнтації людини, уявленнями, які склалися в тій чи іншій культурі про ідеал, моральність, добро, красу. Будь-які події та явища в природі, суспільстві, житті індивіда сприймаються ним не лише за допомогою науково обґрунтованих теорій, а й пропускаються через призму власного ставлення до них. Вивчення культур філософської та аксіологічної проблематики є важливим елементом становлення особистості майбутнього спеціаліста.

1. Мета заняття:

    • ознайомити курсантів із змістом філософського бачення основ духовної культури суспільства;

    • проаналізувати з філософської точки зору поняття цінності та розкрити основні її концепції;

    • закласти основи формування гуманістичної аксіологічної парадигми у свідомості слухачів.




  1. План заняття (розрахунок навчального часу)

з./п.

Навчальні питання

Розрахунок часу (хвилини)

1

Вступ.

5 хв.

2

Предмет філософії культури.

15 хв.

3

Розвиток теорії культури.

20 хв.

4

Предмет аксіології. Класифікація цінностей.

15 хв.

5

Основні концепції та функції цінностей.

20 хв.

6

Висновок.

5 хв.

Разом:

80 хв.




  1. Організаційно-методичні вказівки.

Вид лекції: інформаційна. Систематизований виклад основного матеріалу з питань лекції.

Метод проведення лекції: поєднання елементів усного викладання навчального матеріалу з використанням засобів наочності.

Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор, персональний комп’ютер, слайди підготовленні в програмі MS Power Point до Теми 10.

Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.
Список літератури:

1. Касьян В.І. Філософія / В.І. Касьян. – К., 2008.

2. Пазенок В.С. Філософія / В.С. Пазенок. – К., 2008.

3. Причепій Є.М. та ін. Філософія / Є.М. Причепій. – К., 2000.

4. Філософія / ред. Горлача М.І., Кременя В.Г. – Харків., 2001.

5. Філософія / ред. І.Ф. Надольного. – К., 2002.

6. Філософія. Курс лекцій / ред. І.В. Бичко та ін. – К., 1991.

7. Філософія / І.В. Бичко, В.Г. Табачковський та ін. – К., 1993.

8. Філософія / ред. Г.А. Заїченка. – К., 1995.

9. Філософія: словник – довідник / І.Ф. Надольний, Г.Б. Черушева та ін. – К., 2009.

10. Философский словарь / И.В. Андрущенко, О.А. Вусатюк и др. – К., 2006.



  1. Порядок проведення заняття

4.1. Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)

  • вирішення організаційних питань;

  • оголошення теми;

  • формування мети та завдань лекції;

  • оголошення плану заняття;

  • надання переліку літератури.

4.2. Змістовна частина (розгляд навчальних питань)

  • висвітлення значення філософії культури та аксіології (філософської теорії цінностей) для вивчення філософії та всебічного розвитку особистості;

  • визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (міжпредметний зв’язок);

  • надання методології вивчення предмету;

  • постановка та висвітлення актуальних проблемних питань лекції.

4.3. Заключна частина лекції

  • формулювання висновків з розглянутої теми;

  • відповідь на питання слухачів;

  • визначення завдань для самостійної роботи, надання методичних рекомендацій щодо самостійного опрацювання питань теми.


5. Зміст навчальних питань
Вступне слово

Людина може набути власне людських якостей лише шляхом включення в соціально-культурні процеси. Проте в ХХ ст. явище культури несподівано опинилося в центрі гострих культурологічних, соціологічних та філософських дискусій. Врешті з’ясувалося, що це явище є надзвичайно складним, а по відношенню до людини та суспільства – майже всеохоплюючим. Але саме в культурі концентруються найперші прояви та найважливіші досягнення людини. При цьому розвиток культури приводить до появи цивілізаційного процесу. Але цивілізація і культура та їх цінності вступають між собою у складні відношення. Філософське осмислення всього цього кола питань є необхідним для того, щоби розуміти те, що відбувається у сучасному суспільстві. Метою даної лекції є всебічний розгляд сутності феномену людської культури та цивілізації, а також аналіз поняття цінностей та їх класифікація.



Перше питання.

1. Предмет філософії культури.

Людина за своєю суттю є істотою творчою. І цей одвічний людський потяг до творення, вдосконалення виявляє себе в універсальному явищі, яким є культура. Культура як і всяка частка Універсуму піддається філософському осмисленню.

Ще Платон довів невіддільність «еросу» (потяг недосконалого до досконалості, що підносить людину, «немовби щаблями сходів угору») від суті людини. У ній іманентно (лат. immanons – властивий, притаманний) існує «тенденція переступати власні межі» (Б. Паскаль), запал пристрасті піднестися над собою (В. Шекспір). І цей одвічний людський потяг до творення, вдосконалення виявляє себе в універсальному явищі, яким є культура.

Різноманітність виявів людського духу, життєвих і практичних установок, проривів у новий вимір історичного буття зумовила широкий спектр різноманітних індивідуальних форм культури, що пронизують усі сфери суспільства. Поліфонію форм культури доповнює інтенсивне взаємопроникнення культур, зростання їх ролі в житті людей. Культура стає формою буття і спілкування людей різних культур минулого, сьогодення і майбутнього, формою діалогу культур, самодетермінації (самообмеження) індивіда, засобом вільного вирішення і зміни власної долі.

Диференційовані культурні форми народів планети містять незліченну кількість усіляких творчих сил і станів, зовнішніх і внутрішніх форм життя. Осягнути їх, об'єднати в єдине ціле практично неможливо. Водночас людям необхідна єдність переконань, оскільки будь-яка культурна праця є свідомою творчістю життя, що, можливо, не завжди актуально усвідомлюється. Річ у тім, що всі окремі, безмежно різні культурні функції тісно пов'язані зі своїм окремим змістом, а носії цих функцій нерідко знають про них лише те особливе, що відрізняє їх одну від одної. Однак кінцева цінність їх дається лише в єдності системи, яка забезпечується єдністю культурної свідомості, світогляду. З огляду на це, щоб набути, усвідомити таку єдність, необхідно осягнути сутність функцій, які репрезентують те спільне, що наявне в усіх конкретних культурних діяннях, яким би різним не був їхній зміст. Це означає, як справедливо підкреслює В. Віндельбанд, самосвідомість розуму, що самостійно породжує свої предмети і в них царство власної значущості.

В ході історичного розвитку людської думки про феномен культури утворилася окрема філософська наука про культуру – філософія культури.



Філософія культури філософське знання про сутнісні засади культури, закономірності та перспективи її розвитку. Філософія культури (культурфілософія) – термін, запроваджений німецьким романтиком Адамом Мюллером (1770-1829).

Термін «культура» походить від латинського слова «cultura», що в перекладі означає «обробіток», «догляд» ґрунту, ефективну сільськогосподарську діяльність, вказує як на перетворюючу активність людини щодо природи, так і на вміння, майстерність, які виявляла людина у праці. Тобто у змісті цього терміна чітко простежується єдність культури людини та її діяльності. На відміну від поняття «natura» (природа), культура означає «створення», «позаприродне». Світ культури, її елементи сприймаються не як результат дій природних сил, а як надбання зусиль людини, спрямованих на вдосконалення, зміну того, що безпосередньо дане природою.

Отже, культура охоплює все те, що є «ненатурою», «неприродою». Вона – надприродний результат життєдіяльності людини, механізм трансформації її тваринного буття в соціальний стан, набуття власне людських рис, властивостей. Тотеми, табу, заповіді, традиції, моральні норми, право і закон є специфічними культурними формами регуляції пристрастей, бажань і поведінки людей у суспільстві.

Звісно, позаприродний вид діяльності не виключає з культури природних чинників. Їхній зміст, якість не байдужі для культури. Різні природно-географічні умови життя, як і специфічні тілесні потреби людей, детермінують і різні особливості праці (зокрема, виготовлення знарядь), побуту, звичаїв, уявлень про прекрасне тощо. Культура є людською діяльністю щодо зміни природи аж до її перетворення на «своє інше», штучне. Однак основою такої перетворюючої діяльності є природа, природне. Культура існує всупереч і завдяки природі. Збереження обох аспектів цієї суперечності є умовою збереження людського виміру культури. Взаємозв'язок, взаємовідносини природи і культури є онтологічно об'єктивними, історичними. Тому тип культури, її доля залежать від способів вирішення суперечностей між природним і штучним, створеним людиною. Найзагальніше в генезі таких відносин виокремлюються три основні етапи. На першому – природа визначає зміст культури, що відображає передусім потребу в пристосуванні до неї, страх перед її силою. На другому – в культурі свідомо постають завдання боротьби з природою, досягнення максимальної свободи від неї. На третьому – «штучне», створене людиною домінує над природою і людиною, відбувається експансія «штучного середовища», витіснення й екранування ним природної реальності та людини, зокрема як тілесної істоти.

Сутність культури можна осягнути тільки через діяльність людини. Поза людиною, її діяльністю, що здійснюється відповідно до закономірностей предмета (природи), на який вона спрямована, культура відсутня. Вона породжена тим, що людина, забезпечуючи умови свого існування, змушена постійно звертатися до навколишньої реальності в пошуках необхідної енергії, інформації, прагне віднайти сенс власного життя, вдосконалюючи при цьому себе і навколишній світ.

Людина створює світ культури і живе в ньому, культура є ніби посередником між людиною та природою. Це ще раз підтверджує, що культура є надбанням людського буття. Тому з'ясувати її сутнісні засади можна лише завдяки аналізу даних антропології та історії. Культурогенез у контексті антропогенезу здебільшого розглядається як зародження матеріальної культури (знаряддя праці, предмети побуту), духовної культури (мислення, воля, мова) і культури людських відносин (суспільна воля, норми поведінки, табу).

Серед дослідників побутує думка, що сутність людини слід розглядати як таку, що принципово співвідноситься з аналізом сутності культури. Перша людина була не стільки «людиною розумною», скільки «людиною культурною». Виділившись із природи, людина (з огляду на гіпотезу її земного походження) змушена сама себе формувати («Культура – феномен самодетермінації людини» - В. Біблер) через творення культури. Тобто проблема буття культури задана буттям людини у світі речей, світі ідей і світі людей.

На цій підставі культуру як явище можна розглядати у двох аспектах:

- як те, що виокремлює людину з природи, що є формою адаптації людини до природи. За таких умов культура постає як система здатностей людини, завдяки яким вона налагоджує свої стосунки з природою;

- як узагальнюючу характеристику людини, певний щабель її саморозвитку, зовнішній вияв духовної сутності людини. В цьому сенсі культура постає як людиновимірність.

Отже, поняттям «культура» позначають як смислову відмінність буття людини від буття природи, так і власні смислові ресурси людського буття.

Висновки по першому питанню.

Таким чином, культура це увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтворений і «репрезентований» (штучний, позаприродний) світ, що охоплює різноманітність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.
Друге питання.

2. Розвиток теорії культури.

Перший ледь помітний вияв культурно-теоретичної думки спостерігаємо вже у Гесіода (VIII ст. до н. е.), який, спираючись на міфологічну традицію (образ Прометея), прагнув виявити і прояснити визначальні засади людського існування. Однак більшість дослідників пов'язує виникнення філософської теорії культури з творчістю софістів (знавець, майстер, художник, мудрець), які розглядали культуру як щось другорядне порівняно з природою. Зокрема, Гіпій вважав культуру чинником (звичаї, закони, традиції), що змушував людину діяти всупереч своєму природному єству (філософія кініків). Тому культура як щось довільне, мінливе протиставлялася природі як чомусь певному, постійному, формуючи відому антитезу «природа – закон», де культура виступала своєрідною «другою натурою» (Демокріт). Подібної орієнтації дотримувався і Посідоній, який вважав, що важкі умови життя людини спричинені таємничою зовнішньою силою, щоб спонукати людей до розвитку своїх можливостей.

Антична культурфілософія сформувала ідею космополітизму як культурної установки, спрямованої на осмислення єдності світу, універсалізму.

Космополітизм (грець. kosmopolites – громадянин світу) – вчення, в основу якого покладено заклик відмовитися від національного суверенітету, національних традицій і культури задля абстрактного поняття вселюдської культури і традицій.

За свідченням Діогена Лаертського, вперше поняття «космополіт» у значенні «громадянин світу» було вжито кініком Діогеном Синопським.

Розквіт стоїцизму в Римській імперії знаменував поворот античної культури від зовнішнього до внутрішнього.

Взаємовідносини «природа – культура», що були основним об'єктом уваги античної філософії, у середньовіччі витіснила інша полярність: Бог – людина. Стверджувалася трансцендентна природа культури. Основним завданням культурного розвитку людини було «зняття» її гріховності та спонукання активної праці душі як умови духовного зростання, наближення до «Божого промислу». Таке розуміння історії культури в теологічному аспекті називають провіденціалізмом.



Провіденціалізм (лат. providentia – провидіння) – тлумачення історії як вияву волі зовнішніх сил, Божого провидіння, остаточної перемоги добра над злом.

Провіденціалістичне розуміння культурно-історичного процесу як шляху до есхатологічного «царства Божого» вперше систематизовано було викладено Августином Блаженним у праці «Про град Божий».

Завдяки зусиллям гуманістів XV-XVI ст., культура почала розглядатись як засіб розвитку особистості, а широко вживаним поняттям такого змісту стає в добу Просвітництва (XVII-XVIII ст.) завдяки зусиллям Вольтера, Т. Гобса, Ж.-Ж. Руссо і особливо Й.-Г. Гердера. Культурою називали тоді всі набутки людей і передусім знання, науку, мистецтво – все, що називали освіченістю. Першим запровадив у науковий обіг термін «культура» такого змісту німецький філософ Самуель Пуфендорф (1632-1694).

В епоху Просвітництва культурою вважалося те, що вище від природи, виражає життєдіяльність, розумну активність людини. Завданням культури, з точки зору просвітників, є освіта широких верств населення: розтлумачення істини, сенсу духовно-моральних феноменів, спростування «неістин».

Засновник німецької класичної філософії І. Кант пов’язував культуру з двома лініями людського розвитку:

- необхідність фізичного вдосконалення, яке і є «культура всіх взагалі здатностей для сприяння поставленої розумом цілі»;

- необхідність морального вдосконалення, «культури моральності в нас», яка полягає в тому, щоб «виконати свій обов'язок і до того ж із почуття обов'язку (щоб закон був не лише правилом, а й мотивом вчинків)».

Гегель, як і Кант, наголошував на людинотворчій сутності культури, розглядав її як засіб самореалізації та самотворення особистості.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. культура вже розглядалась як багатоаспектне явище. За підрахунками дослідників з 1871 по 1919 рік існувало всього 7 визначень культури, а з 1920 по 1950 рік з'явилося ще 157. Натепер їх налічується понад 500, що засвідчує багатогранність і надзвичайну складність культури як явища.

Висновки по другому питанню.

Отже, сучасні дослідники сходяться в тому, що культура тісно пов’язана з феноменом людських цінностей. В аксіологічному аспекті культура – це сукупність досягнутих у процесі освоєння світу матеріальних і духовних цінностей, а в гуманістичному – найважливіший чинник духовного розвитку людини, вияву її творчих здібностей. Тож для всебічного осягнення феномену культури доцільно зупинитися на феномені цінностей, що отримали своє висвітлення у розділі філософії, що зветься – аксіологією.


Третє питання.

3. Предмет аксіології. Класифікація цінностей.

Людина, як відомо, вступає в різноманітні відношення зі світом. Вона пізнає, оцінює і практично перетворює його. Оцінне відношення людини до світу вивчає аксіологія, або теорія цінностей.



Аксіологія (грец. axios – цінність, logos – вчення) – філософська дисципліна, що вивчає сутність, типи і функції цінностей.

Цінність феномен, який об'єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей, а також результат оцінювальної діяльності людини.

Кожній сфері буття людини відповідають певні цінності та антицінності. До цінностей відносять передусім усе те, що природа надала в користування людині – чисте повітря, воду, корисні копалини. Це – природні цінності. Негативними природними цінностями є брудне повітря, землетрусиі та інші природні явища, які завдають шкоди господарській діяльності.

Цінністю є здоровий стан організму (біологічні, вітальні цінності), а її антиподом – хвороба. Цінностями є певні душевні стани (психічні цінності) – відчуття комфорту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Протилежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.

Соціальними цінностями є зайнятість населення, злагода в суспільстві, порядок, мир, демократія. Їм протистоять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.

До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеали людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єктивувались (художні твори, релігійні, моральні і юридичні системи, наукові теорії). Їх антиподами є зло, неістина, потворне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились. Існують також матеріальні цінності, що тісно переплітаються з поняттям вартість.

Усі ці різноманітні предмети і феномени робить цінностями, об'єднує певне їх відношення до людини. Всі вони спрямовані на благо людини, на її утвердження в житті. Саме в цьому і полягає основна особливість цінності.

Висновки по третьому питанню.

Отже, цінність феномен, який об'єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей, а також результат оцінювальної діяльності людини.

Тут слід детальніше зупинитись на основних концепціях феномену цінності та охарактеризувати їх функції.
Четверте питання.

4. Основні концепції та функції цінностей.

Залежно від розуміння природи, сутності цінностей вибудовувалися їх об'єктивістські і суб'єктивістські концепції. Суб'єктивістську позицію характеризує визнання того, що цінності конституюють (творять) суб'єкти. Об'єктивістські концепції стверджують незалежність цінностей від суб’єкта (якщо людина не цінить любов це не знецінює останню).



Об'єктивістські концепції цінностей. Визнання і сприйняття цінностей з об'єктивістських позицій пов'язане із з'ясуванням, хто визначив цінності, надав значення блага певним феноменам. Прихильники цієї позиції вважають, що джерелом цінностей є Бог, природа, культура (історія). Наприклад засновник філософської антропології (не науки а течії) Макс Шеллер (1874-1928) доводив, що саме Бог задав певну шкалу цінностей, а людині потрібно лише адекватно пізнати її і не відхилятись від неї. Матеріалісти ж виводили цінності з природи. На їх думку, природа речей і природа людини зумовлюють те, що деякі речі мають цінність для людини. Гегель, Маркс, Дільтей та ін. вважають, що цінності є продуктом культури та історії. На їх погляд цінності формуються в певних культурно-історичних умовах. Вони не є вічними і незмінними, однак стосовно свідомості окремого індивіда набувають об'єктивного характеру. Проте об’єктивізм у його крайній формі схильний до нівелювання ролі особистості у творені цінностей, що б було неправильним, оскільки цінності існують для людини.

Суб'єктивістські концепції цінностей. Позиції суб'єктивізму дотримується насамперед психологізм – течія, представники якої визначають цінності через психічні стани суб'єкта. Ще софісти проголосили людину, взяту на рівні психічних інтересів, мірилом всіх речей – корисного, справедливого тощо. Найвпливовішою серед сучасних психологістів є концепція засновника прагматизму, американського філософа Чарлза-Сандерса Пірса, який розглядав цінність як те, що задовольняє потребу людини. Однак такий погляд поділяють не всі філософи. Наприклад, німецький мислитель Франц Брентано (1838-1917) вважав, що людина потребує чогось, оскільки надає йому цінність. За його твердженнями, цінність визначає потребу. Загалом, психологізм породжує релятивізм, який заперечує усталений характер цінностей.

Феноменологічна концепція цінностей зводиться до того, що цінності конституюються (творяться) трансцендентальним суб'єктом, але вони утворюють самостійну сферу цінностей, яка набуває об'єктивного характеру. Те, що одну і ту саму цінність у різні часи тлумачать по-різному, на думку феноменологів, не заперечує її незмінного і вічного характеру.

Цінності виконують ряд функцій:

1. Функція конституювання сенсу життя. З'ясовуючи, що є добро, прекрасне, істина, справедливість тощо, цінності конституюють сенс людського життя, утворюють його духовну основу.

2. Орієнтаційна функція цінностей. У житті людини і суспільства цінності визначають напрями, зразки діяльності.

3. Нормативна функція цінностей. Вона тісно поєднана з орієнтаційною функцією. Як відомо, цінності не тільки формують ідеали, вони передбачають вибір людини на користь добра, прекрасного, справедливого, стають нормами діяльності людей.

Висновки по четвертому питанню.

Отже, цінності є невід'ємною складовою духовного життя людини, обґрунтовують ідеали і норми, єднають суспільство духовно. У сучасній філософії поки що немає єдиного бачення того, що є загальнолюдськими цінностями. Немає основи, яка б давала змогу визначити єдині, загальнозначимі цінності для всіх народів, систем та культур. Спостерігається надзвичайне розмаїття думок щодо поняття "загальнолюдське". Подальший конкретно-історичний аналіз сутності та розвитку цінностей є важливою стороною наукового дослідження і розуміння історії суспільства та культури.


Висновки по темі.

Складнощі людського самоусвідомлення, що постали перед людиною у ХХ ст., поставили проблему культури у центр філософських дискусій та сперечань саме тому, що людина як така формується в соціально-культурному середовищі. Суттєві ознаки культури дають можливість розуміти її як накопичення зразків людських історичних самовиявлень, а тому вона постає своєрідною умовою збереження людськості в ході історичного процесу.



Завдання та рекомендації до самостійного вивчення теми:

Із бюджету часу на самостійну роботу з даної теми виділяються дві академічні години. За цей час курсанти мають вивчити такі питання:

1. Сутність філософського розуміння духовної культури.

2. Суспільна свідомість як складова духовного життя суспільства.

3. Структурні елементи категорії цінності.

4. Значення цінностей в житті людини та суспільства.

При самостійному засвоєнню теми слід звернути увагу на основні проблеми:


    • Особливості духовної сфери життя суспільства.

    • Поняття «культура», матеріальна та духовна культура.

    • Співвідношення понять цінність та вартість.

Вивчення філософії культури слід розпочати з окреслення її об’єкта, тут необхідно перш за все з’ясувати значення терміну культура, її складові елементи, а також співвідношення понять культура та цивілізація. Переходячи до висвітлення філософського розуміння цінностей слід звернути увагу на: значення терміну цінність, співвідношення понять цінність та вартість, цінність – анти цінність, проаналізувати основні концепції цінностей та роль цінностей в житті людини та суспільства.

За даною темою передбачена підготовка доповідей, що можуть бути виголошені на семінарському занятті з теми:

1. Духовне життя сучасного українського суспільства.

2. Світоглядні цінності української молоді.

З цієї теми передбачений наступний перелік тематики індивідуальних навчально-дослідних завдань:

1. Культура як предмет філософського осмислення.

2. Наука в системі духовної культури.

3. Культура і цивілізація.

4. Проблема цінностей у філософії.

5. Світоглядні цінності українського суспільства.

При опрацюванні зазначених питань та виконанні ІНДЗ слід скористатися переліком рекомендованої до теми літератури:

1. Касьян В.І. Філософія / В.І. Касьян. – К., 2008. – С. 134 – 149.

2. Пазенок В.С. Філософія / В.С. Пазенок. – К., 2008. – С. 119 – 138.

3. Причепій Є.М. та ін. Філософія / Є.М. Причепій. – К., 2000. – С. 266 – 292.

4. Філософія / ред. Горлача М.І., Кременя В.Г. – Харків., 2001. – С. 142 – 168.

5. Філософія / ред. І.Ф. Надольного. – К., 2002. – С. 176 – 198.

6. Філософія. Курс лекцій / ред. І.В. Бичко та ін. – К., 1991. – С. 174 – 213.

7. Філософія / І.В. Бичко, В.Г. Табачковський та ін. – К., 1993. – С. 166 – 189.

8. Філософія / ред. Г.А. Заїченка. – К., 1995. – С. 164 – 189.

9. Філософія: словник – довідник / І.Ф. Надольний, Г.Б. Черушева та ін. – К., 2009.



10. Философский словарь / И.В. Андрущенко, О.А. Вусатюк и др. – К., 2006.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка