Державна пенітенціарна служба України Чернігівський юридичний коледж Цикл: гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Курс: «Філософія» методична розробка



Скачати 204.77 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір204.77 Kb.



Державна пенітенціарна служба України

Чернігівський юридичний коледж
Цикл: гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Курс: «Філософія»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

Для проведення лекції № 1

Змістовий модуль № 1: Філософія як наука.

Тема № 1: Філософія і її роль у суспільстві.



Форма навчання: денна, І курс (І семестр).

Для проведення заняття у складі курсу.



Тривалість: 2 академічні години.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклу

«___» ____ 20___ р. Протокол № «___».

Чернігів 20____

Тема 1. Філософія і її роль у суспільстві.

Актуальність теми: XXI століття – час по своїй суті прагматичний. Наука надзвичайно розширила спектр людських можливостей, дозволила людству вирішити багато проблем. Установлення у XIX столітті буржуазних суспільних відносин, з іншого боку, сформувало новий ідеал людини, людського щастя, в основі якого лежить успіх у практичних справах, багатство, суспільне становище (імідж).

Але XXI століття з його динамізмом, що доходить до суєтності, зі зрослими можливостями людства, що доходять до самознищення, з новою силою, у новому ракурсі поставило і питання про сенс людського існування і «смисл» самого світу. Виявилося, і чим далі, тим більше це підтверджується, що нікому не вдається, і навряд чи вдасться відійти від цих питань і ми приречені давати на них свою відповідь. Потреба у відповіді на них ще більш зростає в часи кризових станів суспільства, коли руйнуються звичні умови життя і встановлюються нові суспільні відносини, коли окрема людина потрапляє до невблаганних, безжалісних жорен історії і світ починає їй здаватися безглуздим, абсурдним, за твердженням Альберта Камю. Таким чином, потреба у філософії, у філософському осмисленні світу в наш час не тільки не зменшується, але й зростає.



  1. Мета заняття:

    • розкрити основні поняття, категорії, методологічні принципи та суспільні функцій філософської науки;

    • висвітлити роль філософської науки у системі вищої освіти та формуванні спеціаліста;

    • надати рекомендації щодо засвоєння необхідних філософських знань.




  1. План заняття (розрахунок навчального часу)

п./п.

Навчальні питання

Розрахунок часу (хвилини)

1

Вступ.

5 хв.

2

Світогляд – основа філософії.

20 хв.

3

Філософія та її предмет. Основне питання філософії.

25 хв.

4

Специфіка філософського світогляду та його роль в житті суспільства і людини.

25 хв.

5

Висновок.

5 хв.

Разом:

80 хв.




  1. Організаційно-методичні вказівки

Вид лекції: вступна. Введення в курс, ознайомлення з метою, предметом, методами, завданнями дисципліни.

Метод проведення лекції: поєднання елементів усного викладання навчального матеріалу з використанням засобів наочності.

Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор, персональний комп’ютер, слайди підготовленні в програмі MS Power Point до Теми 1.

Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.
Список літератури:

1. Касьян В.І. Філософія / В.І. Касьян. – К., 2008.

2. Пазенок В.С. Філософія / В.С. Пазенок. – К., 2008.

3. Причепій Є.М. та ін. Філософія / Є.М. Причепій. – К., 2000.

4. Філософія / ред. Горлача М.І., Кременя В.Г. – Харків., 2001.

5. Філософія / ред. І.Ф. Надольного. – К., 2002.

6. Філософія. Курс лекцій./ ред. І.В. Бичко та ін. – К., 1991.

7. Філософія / ред. Г.А. Заїченка. – К., 1995.

8. Філософія: словник – довідник / І.Ф. Надольний, Г.Б. Черушева та ін. – К., 2009.

9. Философский словар / И.В. Андрущенко, О.А. Вусатюк и др. – К., 2006.




  1. Порядок проведення заняття

4.1. Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)

  • вирішення організаційних питань;

  • оголошення теми;

  • формування мети та завдань лекції;

  • оголошення плану заняття;

  • надання переліку літератури.

4.2. Змістовна частина (розгляд навчальних питань)

  • висвітлення значення філософських знань в житті людини;

  • визначення взаємозв’язку з іншими дисциплінами та темами (міжпредметний зв’язок);

  • надання методології вивчення предмету;

  • постановка та висвітлення актуальних проблемних питань лекції.

4.3. Заключна частина лекції

  • формулювання висновків з розглянутої теми;

  • відповідь на питання слухачів;

  • визначення завдань для самостійної роботи, надання методичних рекомендацій щодо самостійного опрацювання питань теми.


5. Зміст навчальних питань
Вступне слово

Людина з її розумом, допитливістю, особливим статусом буття постає як всесвітнє диво: адже лише їй відкрилося те, що ми називаємо буттям, лише в її розумі висвітлюється та вибудовується те, що ми називаємо світовим універсумом. Але людське буття окреслюється значною мірою як парадоксальне: людина висвітлює буття, перебуває у діалозі зі світом, сягає граничних меж Всесвіту, але вона не може осягнути найважливіше для себе: хто вона? звідки та навіщо вона прийшла в цей світ? куди прямує? Одвічні питання (саме тому, що на них немає однієї і єдиної відповіді) людина розв'язувала і розв'язуватиме завжди настільки, наскільки вона відчуває себе людиною і прагне взяти на себе відповідальність за свідоме здійснення свого життя. Філософія і постає формою свідомого вирішення найперших питань людського світоорієнтування, самоусвідомлення та самоствердження. Вона збирає і концентрує історичний досвід таких вирішень і стає інтелектуальним ядром людської духовності.

Значення філософії для майбутнього спеціаліста.

Вивчення філософії сприяє загальному інтелектуальному розвитку людини, в тому числі дає знання про світ, закони його розвитку та місце в ньому людини; формує світоглядні позиції та цінніснї орієнтації; філософія допомагає розвитку розумових здібностей людини, оскільки є своєрідною «гімнастикою для розуму» та сприяє розширенню словникового запасу, а отже формуванню комунікативних навичок; вивчення філософії створює фундамент для вивчення інших гуманітарних та правових дисциплін (що загалом базуються на філософії). Філософія органічно пов’язана з багатьма іншими науками та навчальними дисциплінами, зокрема з Історією України, Релігієзнавством, Історією української культури, Економічною теорією, Соціологією, Професійною етикою та естетикою та з широким спектром правових дисциплін.

Дана лекція має на меті ознайомити Вас з специфікою філософського світогляду та філософським підходом до осягнення дійсності. Також планується звернути увагу на суспільне значення філософії.
Перше питання

1. Світогляд – основа філософії.

Термін «філософія» має давньогрецьке коріння. Він походить від двох грецьких слів: «філео» – любов (у деяких філософіях від: «філос» – приязний, друг) і «софія» – мудрість і означає любов до глибоких теоретичних міркувань, а в дослівному перекладі – «любов до мудрості». Вперше термін «філософія» з'явився у вжитку відомого давньогрецького мислителя Піфагора (прибл. 570-497 р. до н. е.). Спочатку філософія охоплювала увесь комплекс людських знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисциплінарної диференціації. Філософія – теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, сутності світу і свого призначення в ньому філософія започатковується у VII-VI ст. до н. е. в таких осередках людської цивілізації, як Давні Індія та Китай, досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції. Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. В Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. При визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Найбільш загальні засади сущого (буття – небуття, простір – час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу – Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із цього принципу. Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є не що інше, як теорія, то філософію можна вважати теоретичним світоглядом.

Щоб глибше зрозуміти сутність філософії слід детальніше розглянути поняття світогляд та основні його типи. Світогляд – сукупність уявлень про світ та місце і роль людини в ньому, ставлення людини до світу та самої себе, а також обумовлені ними переконання, ідеали, ціннісні орієнтації, принципи діяльності та пізнання.

Основні типи світогляду: а) житейський (спирається на практичний досвід, здоровий глузд та традицію); б)міфологічний; в) релігійний; г) науковий; д) філософський (що теоретично узагальнює досвід духовного та практичного освоєння світу). Ці типи світогляду є взаємопов’язаними між собою.

Історично першою формою був міфологічний, його основними рисами були:



  • уявлення про кровно-родинні зв’язки природних сил та явищ (перенесення людських рис на навколишній світ).

  • оперування образами, а не поняттями (картина світу постає як поєднання реальності та фантазії. Відсутнє абстрактне мислення, класифікація тощо). Нема розподілу на природне й надприродне.

  • міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості (на відміну від філософії яка потребує аргументації своїх положень).

  • людина розумілася, як іграшка в руках природних і надприродних сил, її життєвий шлях наперед визначався долею, яку не можна змінити.

Наступною історичною формою світогляду стає релігія, що спирається на віру в надприродний світовий початок (Бога), від якого залежить доля людини.

Особливості релігійного світогляду:

  • віра в існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей.

  • поклоніння Богові як вищій істоті, творцю всього сущого.

  • чіткий поділ світу на земний та потойбічний (небесний), які проте залишаються взаємопов’язаними.

  • наявність культу – системи усталених догматів та ритуалів.

  • намагання підкріпити істини Віри аргументами розуму (доказами). Це споріднює релігію з філософією (наприклад за часів Середньовіччя філософія сприймалася як служниця теології (богослов’я), яка покликана обґрунтувати на засадах розуму християнське віровчення).

  • релігійні вірування претендують на абсолютну істинність, що відрізняє їх від філософії яка допускає плюралізм, толерантність та самокритику.

Останнє зближує філософію з наукою. Філософія тісно пов’язана з наукою, проте не спирається на висновки усіх наук як на готові істини. Наука формує картину світу, що є сухим зведенням даних про світ, взятий сам по собі, без людини як людини. Людина сприймається наукою, як об’єкт, річ серед речей. Філософія ж досліджує не світ як такий, а сенс буття людини в світі (картина світу для неї є лише моментом, що виражає відношення людини до світу). Людина для філософії є суб’єктом, що здатний змінювати світ і себе. Також філософія не лише описує, пояснює та систематизує факти, як наука, але й намагається оцінювати їх.

Висновки по першому питанню.

Отже основою філософїї є світогляд та й сама філософія є специфічною формою світогляду. Даний світогляд відповідає на ті ж самі питання, що й міфологія, релігія, наука, проте від перших її відрізняє раціональність, а від останньої виразний гуманістичний зміст. Тут ми перейдемо власне до розуміння, що таке філософія і специфіку її предмету.


Друге питання.

2. Філософія та її предмет. Основне питання філософії.

Філософія (грец. – любов до мудрості) – теоретичний світогляд, система ідей, поглядів на світ та місце людини в ньому. Наука про ставлення людини до об’єктивного світу. Предметом філософії є відношення: людина – світ. Об’єктом філософії, на відміну від інших наук, які досліджують лише певну сторону світу, є цілісне буття, реальність як єдине ціле.

При осягненні навколишнього світу перед людиною постає закономірне питання про природу буття: що лежить в його основі? Ця проблема визначає суть основного питання філософії, як питання про відношення духу до матерії, мислення до природи, свідомості до буття (що є первинним, а що похідним?).

На це питання існує дві основні відповіді:

Матеріалізм (від лат. речовий) – виходить з того що світ за своєю сутністю є матеріальним, нествореним, вічним, безкінечним у часі та просторі. Отже матерія є первинною, а свідомість (дух) є похідною від неї – властивістю високоорганізованої матерії (мозку). Згідно з позицією матеріалізму, світ існує об’єктивно, незалежно від свідомості людини та поза нею, а сама людина є його продуктом та часткою. Позицій матеріалізму в тій чи іншій мірі притримувалися: Демокрит та Епікур, Гассенді, Ламетрі, Гельвецій, Гольбах, Дидро, Фейєрбах, Маркс, Енгельс тощо.

Ідеалізм (від гр. ідея – поняття, уявлення, образ, думка) – вчення, що визнає первинність духу, свідомості, мислення та стверджує вторинність матерії, природи, світу. Стверджує, що в основі світу лежить духовне начало. Ідеалізм існує у двох формах: об’єктивний та суб’єктивний.

Об’єктивний ідеалізм – вважає, що над світом панує світовий розум, який є самостійною сутністю, а потім перевтілюється в матеріальні предмети, обумовлюючи тим самим їх існування. Духовне начало світу, згідно з об’єктивним ідеалізмом існує поза людською свідомістю та незалежно від неї. Представники: Платон, Плотін, Прокл, Лейбніц, Гегель, Шелінг.

Суб’єктивний ідеалізм – вважає реальний світ лише суб’єктивним світом людини. Він або відкидає наявність будь-якої реальності поза свідомістю суб’єкта, або розглядає її як дещо, що повністю обумовлюється її активністю. Тобто речі світу, з позиції суб’єктивного ідеалізму є продуктами нашої свідомості, породження наших органів чуття, вони не існують поза нашою свідомістю і незалежно від нас. Представники: Берклі, Юм, ранній Фіхте.

Окрім цих двох основних точок зору на вирішення основного питання філософії існує ще й дуалізм, що вважає мислення та буття, свідомість та матерію, дух і природу – двома самостійними основами світу (Декарт).

З основного питання філософії закономірно випливає проблема можливості пізнання людиною навколишнього світу, а також про межу, природу та істинність цього пізнання, якщо воно можливе.

Матеріалізм визнає, що людина здатна до пізнання світу, наші знання відповідають матеріальним об’єктам та є істинними.

Об’єктивний ідеалізм виходячи з тотожності розуму і дійсності також визнає пізнаваність світу.

Суб’єктивний ідеалізм, як правило дотримується позицій агностицизму (недоступності пізнання) – людина не може мати істинних знань про світ, оскільки він є для неї лише сукупність відчуттів, які є обмеженими, спотворюють дійсність, а отже не можуть дати вірогідного знання про світ.

Одним з важливих для філософії питань є питання про загальну структуру світу та стан в якому він перебуває. На це питання відповідають дві головні концепції: метафізика та діалектика.



Метафізика (гр. після фізики) – визначає світ як сукупність нічим не пов’язаних між собою предметів, явищ та процесів. Визнає рух та розвиток лише у межах зменшення, збільшення та повторення. Філософське вчення про найзагальніші, надчуттєві, недоступні досвіду принципи буття, духовні первоначала (Бога, душу, життя, безсмертя), сутність світу. Метафізика стверджує незмінність раз і назавжди даних, недоступних досвіду начал світу, розглядає явища в стані нерухомості, поза взаємним зв’язком та розвитком.

Діалектика (гр. мистецтво ведення суперечки) – визнає світ єдиним цілим, де всі явища, предмети та процеси є взаємопов’язаними та взаємообумовленими; все знаходиться в русі та розвитку.

Проблема структури світу та його стану може вирішуватися однаково при різних підходах до вирішення основного питання філософії, тобто матеріалізм та ідеалізм можуть бути діалектичним чи метафізичним. Розгляд основного питання філософії та пов’язаних з ним проблем допомагає нам глибше проникнути у сутність та специфіку філософського світогляду та з’ясувати його роль в житті людини та суспільства.



Висновки по другому питанню.

Таким чином, філософіяя є теоретичним світоглядом, системою ідей, поглядів на світ та місце людини в ньому. Її об’єктом, на відміну від інших наук, які досліджують лише певну сторону світу, є цілісне буття, реальність як єдине ціле, а педметом – відносини: людина – світ. З цього предмету природно випливає основне питання філософії про основу світу, як питання про співвідношення матеріального та духовного, а також інші питання, що стосуються пізнання світу і його картини.


Третє питання.

3. Специфіка філософського світогляду та його роль в житті суспільства і людини.

Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим – теоретичним, тобто заснованим на розумі. Однак філософія наділена властивістю, яка виводить її за межі світогляду. Вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтуються на пізнанні.

Оскільки філософія зорієнтована на пізнання і пошук істини, її слід трактувати як процес філософування (міркування, роздумування на філософські теми), як уміння філософувати. Для філософа процес пошуку істини важить не менше, ніж сама істина. Навчання філософії полягає не в засвоєнні десятка філософських думок, висловлювань, хоч і це важливо, а у виробленні вмінь підніматись до філософських узагальнень. Таке вміння набувається в процесі читання філософських творів. Однак його можна формувати і свідомо, засвоюючи філософські методи мислення. Метод ґрунтується на знанні, він, зрештою, і є знанням, трансформованим у певні правила дії. Оскільки філософія є найбільш загальним знанням, то своїми методами вона намагається з'ясувати спосіб, яким набувається це знання, розкрити механізм його формування. До філософських методів належать: діалектичний, феноменологічний, трансцендентальний, герменевтичний тощо.

Філософія включає в себе ряд наук, що досліджують окремі сторони її предмету.

Відомо, що серцевиною світогляду і, відповідно, філософії як теоретичного світогляду є трактування відношення людини і світу. Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття є онтологія.



Онтологія (грец. ontos - єство і logos - слово, вчення) – вчення про першооснови буття, сфери буття і категорії.

Вона виділяє різні сфери буття — неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводячи у певні галузі та види все, що становить буття. Онтологія також розглядає найзагальніші характеристики різних видів буття (просторово-часові, причинні та ін.). Вона охоплює вчення про категорії.

Щодо проблеми, що є основою світу, у філософії сформувалися дві основні течії — матеріалізм, прихильники якого виводили все суще з матерії, природи, різних матеріальних утворень, та ідеалізм, який проголошував сутністю всього сущого ідею, дух, Бога. Друга проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного відношення, що таке людина? Це запитання належить до сфери філософської антропології.

Філософська антропологія вчення про сутність людини, про співвідношення в людині природи та культури.

На відміну від антропології як медикобіологічної дисципліни, вона вивчає людину під особливим кутом зору – з позиції поєднання в ній біологічного і культурного начал.

Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою культуру й історію, філософська антропологія є засадничою (формує фундамент) для філософії історії, філософії культури, соціальної філософії. Окремі філософські дисципліни вивчають і типи світоглядних відношень – пізнавальний, оціночний, практичний. Проблема пізнаванності світу, способу пізнання та істинності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією.

Гносеологія (грец. gnosis - пізнання і logos - слово, вчення) теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.

Із гносеологією тісно пов'язана логіка, що вивчає закони і форми правильного мислення. Оціночне відношення людини до світу є предметом вивчення аксіології – філософської дисципліни, яка досліджує закономірності побудови сфери цінностей. Аксіологія є підґрунтям етики, естетики, філософії релігії, які мають справу з цінностями, але в конкретнішому аспекті, ніж аксіологія. Етика вивчає моральне ціннісне відношення, естетика – естетичне, а філософія релігії – релігійне. Аксіологічною дисципліною вважають і філософію права, яка вивчає такі цінності, як справедливість, легітимність тощо.

Практичне відношення людини до світу є предметом теорії практики, або праксеологїі, дисципліни, яка ще остаточно не сформувалась. У межах практичного відношення виділяють філософію техніки – дисципліну, яка привертає дедалі більше уваги. Закономірності розвитку філософських ідей, чинники, які зумовлюють його, з'ясовує історія філософії.

Вищезазначене не вичерпує всієї сукупності філософських проблем і, відповідно, дисциплін. Філософія може вивчати будь-який феномен, якщо він посідає вагоме місце в культурі. Саме цим зумовлена поява філософії науки, філософії мови, філософії мистецтва, філософії спорту та ін., які зосереджуються на вивченні цих феноменів під найзагальнішим кутом зору: в чому їх суть, що породило їх, які функції вони виконують у культурі.

Така конфігурація філософських дисциплін не є універсальною та загальноприйнятою. Вона сформувалася в останній період історичного розвитку філософії. До XVII ст. основною філософською дисципліною вважалась метафізика – вчення про світ, Бога і душу. Термін «метафізика» давньогрецькою означає буквально «після», або «над фізикою». Так послідовники Арістотеля назвали твір учителя, в якому розглядалися найзагальніші проблеми, які за критерієм загальності вивищувалися над фізикою. Іммануїл Кант (1724-1804) та деякі інші філософи піддали сумніву правомірність метафізики. І за нею закріпилось значення спекулятивного, тобто суто інтелектуального, відірваного від дійсності знання. У філософії Гегеля, а згодом у марксизмі термін «метафізика» тлумачився як антидіалектика. Нині у філософській літературі термін «метафізика» вживається у трьох значеннях: 1) як найбільш загальна філософія, вихідна філософська дисципліна; існують намагання відродити метафізику в такому сенсі; 2) як відірване від дійсності філософське знання (яке піддається критиці); 3) як антидіалектика.

Філософські проблеми є найзагальнішими, їх важко ранжувати (розташувати, співставити) за ступенем загальності. Скажімо, розгляд філософії можна починати з проблеми буття. Бо справді, буття стосується всього: матеріальних речей, людини, істини, цінностей. У зв'язку з цим онтологію можна вважати вихідною, універсальною дисципліною. Але з не меншим успіхом такою можна вважати філософську антропологію, проблему людини. Адже людину цікавить тільки той світ, який стосується насамперед її. Зрештою, вона визначає, що таке буття і небуття. В певній ситуації ідеали, мрії для людини мають більше буття, більше значать, ніж реальні речі. Це дає підстави починати визначення буття з людини. А відповідно, філософську антропологію можна розглядати як вихідну та універсальну дисципліну. Існують філософські течії, які вихідними вважають аналіз пізнання (гносеологія), мову (філософія мови) тощо. Однак нині домінуючою є тенденція, згідно з якою вихідною філософською дисципліною є онтологія.

Значущість певних знань залежить від їх ролі і місця в суспільному та індивідуальному людському бутті, тобто від їх функцій. Філософія виконує найрізноманітніші суспільні функції: світоглядна функція, пов'язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу; загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції; пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення; прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу; критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву» , виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань; аксіологічна функція з її вимогою дослідження об'єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей; соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін; гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії; освітня функція, пов'язана з впливом філософії на свідомість людей.

Існуючи в певному суспільному середовищі, філософія прямо чи опосередковано впливає на умонастрої цього суспільства. Водночас освітню функцію не слід уявляти спрощено, вузько. Йдеться не про формування однотипних поглядів і переконань, єдиного світобачення, спрямованого на уніфікацію особи, своєрідну «підгонку» всіх під єдиний стандарт. Мета вивчення філософії в системі вищої освіти полягає не лише в засвоєнні певного обсягу філософських знань і формуванні вміння їх застосовувати (що є дуже важливим і бажаним), а й у тому, щоб актуалізувати інтелектуально-творчу діяльність людини, адже справжня філософія — це завжди теоретизування, завжди праця думки. Опанування змістом філософії є важливою передумовою нашого духовного збагачення, інтелектуального розвитку, світоглядно-методологічної культури, здатності як до адекватного розуміння найскладніших і найрізноманітніших проблем сучасного людського буття, так і участі в їх розв'язанні. Отже, як стверджував Гегель, філософія не «галерея людських помилок», а пантеон, сповнений величних ідей — ідей про всесвіт, по-різному оформлених й по-різному зіставлених, в яких людина дістає, коли здобуде ключ до цього пантеону, зразки і матеріали своєї світоглядної творчості.

Філософи часто порушують такі питання: куди прямує людство, чи не відбувається деградація культури, чи істинні цінності воно сповідує тощо. Оця самокритика цінностей (культури загалом) є однією з найважливіших функцій філософії. Філософи не тільки критикують певні цінності, а й пропонують свою систему цінностей. Але в цьому питанні, як практично в усіх інших, у філософії, існують розбіжності. Одні філософи вважають, що розум філософа не здатний укоренити цінності, він спроможний лише усвідомити систему цінностей, що склалася стихійно. Інші вважають творення нових цінностей основним завданням філософії. У поглядах на практичну роль філософії в житті суспільства існує два протилежних підходи. Перший, сформульований Гегелем у відомому афоризмі «Сова Мінерви вилітає в сутінки»: Мінерва (Афіна) є богинею мудрості, а її посланець (сова) – символ мудрості – приходить тоді, коли день уже минув, події здійснились, націлює філософію на пасивну позицію. Вона повинна тільки пояснювати те, що в житті вже здійснилось. Таких поглядів дотримуються і філософи, які вважають, що основою життя є воля, інстинкт (непідвладне розуму), відводячи розуму, філософії пасивну роль в житті.

Інший погляд на відношення філософії до життя сформульований у знаменитій 11 тезі Маркса про Фейєрбаха: філософи тільки пояснювали світ, а йдеться про те, щоб його змінити. Маркс звинуватив попередню філософію в пасивно-споглядальному ставленні до життя, а свою філософію замислив як теорію революційного перетворення світу. Наслідки такого зведення філософії до революційної теорії відомі. Ця теорія, яка оголосила себе спроможною розсудити історію і здатною дати теоретичну схему минулого і майбутнього, виявилася, врешті-решт, посоромленою цією ж історією. Можливості розуму щодо перетворення і вдосконалення дійсності виявилися далеко не безмежними, а історична творчість не такою безпроблемною, якою здавалася вона творцям цих філософських ідей. Тому філософія, яка претендувала на роль теорії радикальних глобальних соціальних змін, дискредитувала себе. Однак не може задовольнити і позиція, згідно з якою історію пояснюють заднім числом. Теорія, яка не націлена на майбутнє, втрачає сенс.

Ситуація глухого кута зумовлена тим, що філософія претендувала на невластиві їй функції творця історії. Звідси песимістичні (Гегель) і оптимістичні (Маркс) варіанти відповіді. Насправді ж роль філософії значно скромніша. Вона не повинна перетворюватись на ідеологію. Суб'єктом філософії є не маси, не політичні партії, а окрема особа. Духовне вдосконалення особи (суспільства через особу) є основним завданням філософії. Саме через особу філософія виходить на суспільство і соціальні проблеми.

Висновки по третьому питанню.

Отже, філософія за своєю суттю спрямована на утвердження демократичного суспільства, побудованого на засадах свободи особи і пошанування загальних принципів співжиття вільних людей. В утвердженні та функціонуванні громадянського суспільства їй належить особлива роль. Вона покликана розробляти принципи, на основі яких відбувається легітимізація державної влади і права, утверджується соціальна справедливість, досягається громадянська злагода, формуються загальнолюдські цінності.



Висновки по темі.

Отже, філософія є насамперед концептуальним вираженням світоглядних проблем. Як особлива сфера духовної культури, вона не зводиться до інших подібних сфер та напрямів, а доповнює і розвиває їх. Для майбутнього співробітника Державної пенітенціарної служби України вивчення філософії є необхідним оскільки воно сприяє дисциплінуванню розуму, формуванню навичок критичного мислення, вміння раціонально, послідовно й аргументовано викладати власну думку.



Завдання та рекомендації до самостійного вивчення теми:

Із бюджету часу на самостійну роботу з даної теми виділяються три академічні години. За цей час курсанти мають вивчити такі питання:



  1. Філософія як наука, її предмет та об’єкт.

  2. Методологія філософії.

  3. Історичні типи світогляду та їх співвідношення з філософією.

  4. Роль філософії в загальноосвітньому процесі.

  5. Суспільні функції філософії.

При самостійному засвоєнню теми слід звернути увагу на основні проблеми:

  • філософія як форма теоретичного світогляду;

  • об’єкт і предмет філософії;

  • класифікація філософських наук;

  • філософські методи та функції.

Вивчення курсу «Філософія» слід розпочати з визначення терміну «філософія», як теоретичної форми світогляду, її об’єкта та предмета, специфічних рис філософського знання та відмінностей філософії від інших форм світогляду (міфу, релігії, науки). Також, належить розглянути основне питання філософії, як питання про відношення духу до матерії, мислення до природи, свідомості до буття (що є первинним, а що похідним?), а також питання що об’єктивно випливають з цієї проблеми: про можливість пізнання світу та його структуру і стан. Тут слід охарактеризувати основні підходи до вирішення цих проблем: матеріалізм, ідеалізм (об’єктивний та суб’єктивний). Необхідно звернути увагу на роль філософії у житті людини та суспільства, її значний історичний внесок у становлення системи наукових знань про світ та людину.

За даною темою передбачена підготовка доповідей, що можуть бути виголошені на семінарському занятті з теми:

1. Роль дисципліни «філософія» у формуванні майбутнього спеціаліста та громадянина.

2. Філософія та наука: спільне і відмінне.

З цієї теми передбачений наступний перелік тематики індивідуальних навчально-дослідних завдань:

1. Поняття світогляду, його специфіка, структура, функції.

2. Історичні типи світогляду.

3. Філософія як особлива форма суспільної свідомості.

4. Об’єкт та предмет філософії.

5. Співвідношення філософії, науки та релігії.

При опрацюванні зазначених питань та виконанні ІНДЗ слід скористатися переліком рекомендованої до теми літератури:

1. Касьян В.І. Філософія / В.І. Касьян. – К., 2008. – С. 12 – 28.

2. Пазенок В.С. Філософія / В.С. Пазенок. – К., 2008. – С. 8 – 19.

3. Причепій Є.М. та ін. Філософія / Є.М. Причепій. – К., 2000. – С. С. 11 – 32.

4. Філософія / ред. Горлача М.І., Кременя В.Г. – Харків, 2001. – С. 6 – 31.

5. Філософія / ред. І.Ф. Надольного. – К., 2002. – С. 4 – 18.

6. Філософія. Курс лекцій./ ред. І.В. Бичко та ін. – К., 1991. – С. 12 – 34.

7. Філософія / ред. Г.А. Заїченка. – К., 1995. – С. 10 – 21.



8. Філософія: словник – довідник / І.Ф. Надольний, Г.Б. Черушева та ін. – К., 2009.

9. Философский словар / И.В. Андрущенко, О.А. Вусатюк и др. – К., 2006.


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка