Державна пенітенціарна служба України Академія Державної пенітенціарної служби Кафедра психології Соціальна педагогіка Затверджую



Скачати 345.05 Kb.
Дата конвертації30.12.2016
Розмір345.05 Kb.
Державна пенітенціарна служба України

Академія Державної пенітенціарної служби

Кафедра психології

Соціальна педагогіка
Затверджую

Начальник кафедри психології

кандидат психологічних наук, доцент

майор внутрішньої служби

__________________О.М.Мірошниченко

«29» серпня 2016 року



Методична розробка
для проведення інформаційної лекції № 5
Розділ №2 “ Соціально-педагогічна діяльність як умова соціалізації особистості”

Тема №5: Соціальний педагог як суб’єкт професійної діяльності»

Форма навчання: денна

3 курс (5-й семестр), 4 курс (7-й семестр)

Для проведення заняття у складі курсу

Тривалість: 2 академічні години


Підготував: доцент кафедри педагогіки,

кандидат педагогічних наук

Педорич А.В.

Розглянуто та схвалено на

засіданні кафедри психології

«29»серпня 2016 року, протокол № 8



Чернігів – 2016

Тема 5. «Соціальний педагог як суб’єкт професійної діяльності».

  1. Мета заняття:

  • ознайомити зі специфікою та структурою професійної діяльності соціального педагога;

  • надати інформацію про етичні вимоги, щодо соціально-педагогічної діяльності фахівця;

  • розглянути особистісні та професійні якості соціального педагога.

  1. Актуальність лекції

Потреба в соціально-педагогічній діяльності, спрямованої на соціальний захист, соціально-педагогічну допомогу окремій людині та соціальним групам, які опинилися у важкому становищі, зростає в умовах соціально-економічної і духовної кризи. Водночас в процесі стабілізації суспільства, поряд з наданням допомоги, соціальна педагогіка вирішує завдання щодо створення і підтримки конкретного соціального середовища для молоді, а це вимагає цільової підготовки соціальних педагогів, які володіють необхідними знаннями й уміннями.


  1. План заняття (розрахунок навчального часу)



п/п

Послідовність заняття

Розрахунок часу. хв.

1

Вступ

5

2

Специфіка та структура професійної діяльності соціального педагога

20

3

Етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога

30

4

Особистісні та професійні якості соціального педагога

20

5

Висновки, рекомендації, відповіді на питання

5




Разом:

80

4. Організаційно-методичні вказівки:

Вид лекції: інформативна.

Метод проведення лекції: поєднання елементів усного викладання навчального матеріалу з використанням засобів наочності.

Перелік наочних та технічних засобів навчання: мультимедійний проектор, персональний комп’ютер, слайди підготовленні в програмі MS Power Point.

Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.

Рекомендована література:

  1. Архипова С. П., Майборода Г. Я. Соціальна педагогіка: навчально-методичний посібник. / С. П. Архипова, Г. Я. Майборода. – Черкаси-Ужгород, 2002. – 154 с.

  2. Богданова І. М. Соціальна педагогіка: навч. посібник. / Богданова І. М.– К. : Знання, 2008. – 343 с.

  3. Завацька Л. М. Технології професійної діяльності соціального педагога: навчальний посібник. / Завацька Л. М.– К. : Видавничий Дім „Слово”, 2008. – 240 с.

  4. Настільна книга соціального педагога / О.Є Марінушкіна, І.М. Вишнева, В.В. Носенко]. – Х. : «Ранок», 2010. – 272с.

  5. Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка: навч.посібник. / Пальчевський С. С. – К. : Кондор, 2005.–560 с.

  6. Професійна діяльність соціального педагога : [метод. посіб.]. / К. Моісеєнко. – К. : Шк. світ, 2009. – 120с.

  7. Професійна етика соціального педагога : [навч.-метод. посіб]. / С.Я. Харченко, Н.П. Краснова, Л.П. Харченко. – Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2009. – 562с.

  8. Социальная педагогика: учеб.пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / под ред. В. А. Никитина. – М.:ВЛАДОС, 2002.– 272 с.

  9. Соціальна педагогіка : навчальний посібник / за ред.. О.В. Безпалько. – К. : Академвидав, 2013. – 312 с.

  10. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / [за ред. І.Д. Звєрєвої]. – К. : Центр учбової літератури – 2008. – 365с.

  11. Соціальна педагогіка: підручник. 5-те вид. виправ. та доп. / За ред. проф. А. Й. Капської.– К.: Центр учбової літератури, 2011. – 488 с.

  12. Соціальна педагогіка: теорія і технології : Підручник / За заг. ред. І.Д. Звєрєвої – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 316с.

5. Порядок проведення заняття

5.1 Вступна частина (організаційний момент та вступне слово)

На початку заняття лектор називає тему, ознайомлює присутніх з метою лекції її практичною значущістю для майбутньої професійної діяльності.

Оголошує план лекції (навчальні питання) Називає літературу, нормативні документи для самостійного опрацювання студентами.

5.2. Змістовна частина ( розгляд навчальних питань)

Після вступного слова викладач називає навчальне питання, і поєднуючи елементи індуктивного та дедуктивного викладання разом з використанням засобів наочності, а також технічних засобів навчання, систематизує навчальний матеріал і доводить його до присутніх.

Під час читання лекції лектор з метою активізації пізнавальної діяльності студентів може ставити перед ними контрольні або проблемні запитання. Після розгляду кожного навчального питання лектор робить висновок і переходить до наступного питання. Заняття закінчується заключним словом лектора.

5.3. Заключна частина лекції

Викладач формулює висновок з теми, відповідає на запитання студентів.



ВСТУП

Підготовка соціальних педагогів і соціальних працівників як окремий напрямок суспільної практики і самостійний вид професійної діяльності почала формуватися в Україні на початку 90-х років минулого століття. У квітні 1991 року Постановою Держкомпраці СРСР Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців був поповнений кваліфікаційною характеристикою «спеціаліст із соціальної роботи», «соціальний педагог» та «соціальний працівник». Ці посади стали еквівалентом прийнятої в світі посади «соціальний працівник».

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963 посада «соціальний педагог» включена до переліку посад педагогічних працівників та у 2002 р. введена до кваліфікаційного переліку спеціальностей України.

Соціальний педагог - це фахівець з виховної роботи з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими, який покликаний створювати сприятливі соціальні, навчально-виховні умови для розвитку і соціалізації особи; це фахівець, який зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності; він організовує взаємодію освітніх і позашкільних закладів і установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації і благополуччя в мікросоціумі дітей і молоді, їх усебічного розвитку.

Соціальний педагог - посередник між особистістю і соціумом - це психолог, який розуміє дитину, знає її вікові та індивідуальні особливості; це координатор, який регулює впливи педагогів (учителів-предметників, педагогів-організаторів, педагогів додаткової освіти), батьків, учнівського колективу, соціуму (підліткова субкультура, громадські об'єднання та організації, дитячі позашкільні творчі колективи) на дитину.

Соціальний педагог сприймає учня як цілісного індивіда, поєднуючи різні сторони його особистості, тоді як суміжні фахівці підходять до рішення проблем однобоко, проте цілісне бачення учня дозволяє вчасно прийти йому на допомогу.



Перше питання. Специфіка та структура професійної діяльності соціального педагога.

Назва спеціаліста «соціальний педагог» є похідним від слова «педагог», яке асоціюється насамперед з вчителем. Тому не дивно, що після введення такої посади першими соціальними педагогами стали вчителі, вони ж складають більшу частину слухачів усіх форм курсів перепідготовки кадрів для отримання сертифіката з цієї спеціальності. Не дивно і те, що професійна підготовка соціальних педагогів ведеться, в основному, в педагогічних навчальних закладах. Дійсно, у професійній діяльності вчителя і соціального педагога є багато спільного. Насамперед ці дві професії ріднить те, що об'єктом їх уваги є дитина, її розвиток і соціальне становлення.

Разом з тим професійна діяльність цих фахівців має і ряд суттєвих відмінностей, що дозволяє виявити специфіку двох споріднених професій. Учитель, виконуючи свою головну освітню функцію, передає молодому поколінню знання та соціокультурний досвід, накопичений суспільством, в процесі чого здійснюється розвиток і виховання дитини. У центрі ж уваги соціального педагога знаходиться соціалізація дитини, його успішна інтеграція в суспільство як альтернатива відокремлення, «випадання» з нормальних соціальних відносин.

Відрізняються ці професії і з точки зору сфери діяльності. Якщо вчитель орієнтований вже в процесі професійної підготовки на роботу в установі певного типу, а саме в загальноосвітньому навчальному закладі, то соціальний педагог може здійснювати свою діяльність в самих різних установах.

Роль вчителя, який працює у навчальному закладі, суттєво відрізняється від ролі соціального педагога, у якого на першому місці не навчальна, не освітня, а виховна роль, функції соціальної допомоги та захисту. Соціальні педагоги та працівники мають сприяти розвитку, а точніше саморозвитку особистості, створенню умов найбільшого психологічного комфорту. Вони допомагають людям жити, забезпечують консолідацію усіх сил та можливостей суспільства стосовно конкретного клієнта, розвиваючи активність самого клієнта, особистості як суб'єкта цього процесу. Вся енергія соціальних педагогів спрямована на те, щоб надихнути людину, допомогти спільній діяльності, встановити гуманні, доброзичливі стосунки, виявити доброту та милосердя під час спілкування.

З цієї точки зору, а також функціонально, діяльність соціального педагога набагато ближче до професійної діяльності фахівця з соціальної роботи. Розмежувати соціально-педагогічну сферу і сферу соціальної роботи надзвичайно важко ще й тому, що обидві вони тільки формуються. Разом з тим, принаймні одна істотна відмінність, що визначає специфіку цих двох сфер професійної діяльності, може бути відзначено. Воно полягає в тому, що на відміну від соціального педагога, який у своїй професійній діяльності має справу з дитиною в процесі його розвитку, виховання, соціального становлення, об'єктом соціальної роботи можуть виявитися люди, які мають ті чи інші соціальні проблеми чи труднощі, незалежно від віку.



Згідно посадових інструкцій, соціальний педагог зобов’язаний:

  • виявляти: сім'ї та окремих дітей та підлітків, які потребують соціального захисту; дітей, підлітків та дорослих, які потребують опіки та допомоги у влаштуванні в лікувальні та навчально-виховні заклади, отриманні матеріальної, соціально-побутової та іншої допомоги;

  • встановлювати: причини утруднень, конфліктів, що виникають у навчальній та поза навчальній сфері, у сім'ї та ін.

  • сприяти: розв'язанню цих труднощів та конфліктів і гарантувати соціальний захист; спільній діяльності різних громадських та державних організацій і установ по наданню необхідної допомоги групам ризику.

  • надавати допомогу в сімейному вихованні, діяльності педагогічних колективів.

  • проводити психолого-педагогічні та соціально-педагогічні консультації, виховну роботу з неповнолітніми важковиховуваними дітьми

  • брати участь у створенні центрів соціальної допомоги (всиновлення, піклування й опіка; соціальна реабілітація; притулки; молодіжні, підліткові, дитячі, сімейні центри; клуби, асоціації, об'єднання за інтересами та ін.).

У нормативних документах, що стосуються професійної діяльності соціального педагога, описані тільки її загальні риси: завдання, функції, сфери діяльності, загальні вимоги до знань і вмінь фахівця. При цьому не враховується конкретна різновид діяльності, якою займається соціальний педагог (адаптація, реабілітація, корекція та ін.), специфіка закладу, в якому він працює (школа, притулок, дитяча лікарня, центр реабілітації та ін.), особливості соціуму, в якому проживає дитина (міська чи сільська середу, велике промислове місто, криміногенний район та ін.). Тому необхідно дати опис професійній діяльності соціального педагога, розкрити її завдання та функції з урахуванням специфічних видів цієї діяльності, типів закладів, в яких може працювати соціальний педагог, і видів допомоги, які можуть бути надані дитині.

Структура діяльності соціального педагога, як і будь-який інший професійної діяльності, припускає наявність таких компонентів: суб'єкта (того, хто її здійснює), об'єкта (того, для кого вона спеціально організована, на кого спрямована), мети (до чого вона прагне), функцій (які при цьому функції виконуються), засобів (за допомогою яких методів і технологій досягається її мета).

Об'єктом, діяльності соціального педагога є діти та молодь, які потребують допомоги в процесі їх соціалізації. До цієї категорії відносяться діти з інтелектуальними, педагогічними, психологічними, соціальними відхиленнями від норми, що виникли як наслідок дефіциту повноцінного соціального виховання, а також досить велика кількість дітей, що мають фізичні, психічні або інтелектуальні відхилення розвитку (сліпі, глухонімі, хворі на дитячий церебральний параліч - ДЦП, розумово відсталі та ін.). Всі ці діти потребують особливого піклування суспільства.

Якщо процес соціалізації дитини проходить успішно, то він не потребує професійної допомоги соціального педагога. Необхідність у ній виникає там і тоді, коли сім'я і школа не забезпечують необхідний розвиток, виховання та навчання дитини, в результаті чого з'являються «соціально кинуті» діти.

Діяльність соціального педагога направлена на допомогу в інтеграції дитини в суспільство, допомогу в її розвитку, вихованні, освіті, професійному становленні, іншими словами - допомога в соціалізації дитини. По суті справи, ця діяльність спрямована на зміну тих обставин у житті дитини, які характеризуються відсутністю чого-небудь, залежністю від чого-небудь або потребою в чому-небудь.

Отже, метою діяльності соціального педагога є створення умов для психологічного комфорту і безпеки дитини, задоволення її потреб за допомогою соціальних, правових, психологічних, медичних, педагогічних механізмів попередження та подолання негативних явищ в сім'ї, школі, найближчому оточенні та інших соціумах.

Перш ніж реалізувати мету своєї діяльності, соціальний педагог повинен добре уявляти особливості розвитку дитини і середовище, в якому він розвивається. Особливо слід підкреслити те, що дитина, як правило, не може сама усвідомити свої проблеми і пояснити їх соціальному педагогу. Тому соціальний педагог часто опиняється перед необхідністю самостійно виявляти чинники, що негативно впливають на дитину, щоб допомогти їй.

Слід пам'ятати, що об'єктом діяльності соціального педагога є дитина, проте в процесі діяльності соціальний педагог і дитина вступають в суб'єктно-суб'єктні відносини, при яких дитина є активним учасником процесу вирішення своїх проблем, коли це можливо, за допомогою соціального педагога чи інших фахівців.

Оскільки діяльність соціального педагога, в першу чергу, пов'язана з діагностикою проблем дитини і середовища, він повинен знати і вміти застосовувати різні діагностичні методики (психологічні, педагогічні, соціологічні) або ж уміти звертатися за допомогою до фахівців, які можуть кваліфіковано поставити той чи інший діагноз (психологам, юристам, медичним працівникам та ін.).

Залежно від діагнозу і загальних цілей виховання та розвитку дитини соціальний педагог повинен вміти прогнозувати умови, що забезпечують його оптимальний розвиток; вміти вибирати методи і засоби, що дозволяють досягти намічених результатів. Цілком імовірно, що багато проблем (поліпшення здоров'я, матеріального становища) соціальний педагог не зможе вирішити сам. У цьому випадку він повинен вміти виступати посередником у координації зусиль різних фахівців (психолога, медичного працівника, фахівця з соціальної роботи, юриста та ін.), а також відомств і адміністративних органів (освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та ін.) для комплексного вирішення проблем дитини. Одним з важливих напрямків діяльності соціального педагога є захист проголошених Конвенцією ООН прав дитини на життя і здоровий розвиток, на освіту і вільне вираження своїх поглядів, на захист від будь-якого виду дискримінації та ін.

Наступним напрямком діяльності соціального педагога є участь у розробці та реалізації соціальних проектів і програм, приватних ініціатив, що сприяють повноцінному розвитку дитини.

Таким чином, на підставі аналізу праць вітчизняних та російських науковців ми виокремлюємо такі функції соціального педагогу:



Діагностичну – вивчає та оцінює особливості діяльності і розвитку вихованців, мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об’єднань; досліджує спрямованість впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивного виховного потенціалу в мікрорайоні та джерела негативного впливу на дітей і підлітків;

Прогностичну – прогнозує на основі спостережень та досліджень посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості учня чи групи; прогнозує результати навчально-виховного процесу з урахуванням найважливіших факторів становлення особистості;

Консультативну – дає рекомендації (поради) учням, батькам, вчителям та іншим особам з питань соціальної педагогіки; надає необхідну консультативну соціально-педагогічну допомогу дитячим, молодіжним об’єднанням, дітям, підліткам, які потребують піклування чи знаходяться у складних життєвих обставинах тощо;

Правозахисну – забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їхніх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах дітей, міліції, органах соціального захисту тощо).

Профілактичну – переконання дітей у доцільності дотримання певних норм та правил поведінки стосовно суспільних норм, здоров’я, способу життя тощо.

Організаторську – забезпечення змістовного дозвілля дітей та підлітків у соціальному середовищі, залучення сім’ї та представників громадськості до соціально-педагогічного процесу в навчальному закладі.

Координаційно-посередницьку – налагодження взаємодії між закладом освіти та різними соціальними інституціями (медичними, позашкільними, культурними, спортивними закладами, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, неурядовими організаціями тощо), колективом педагогів та учнів з метою спільного вирішення проблем соціального становлення та розвитку особистості.

Функцію фандрейзингу – пошук додаткових ресурсів для вирішення соціально-педагогічних завдань.

Будь-яка діяльність здійснюється за допомогою засобів. До засобів соціального педагога відносять всі дії, методи, форми, техніки і технології, за допомогою яких досягаються цілі діяльності. Різноманіття функцій діяльності соціального педагога обумовлює і різноманіття її засобів.



Соціальний педагог реалізує свою діяльність в таких сферах:

Сфера освіти: загальноосвітні і спеціалізовані школи різного типу, школи-інтернати, дитячі будинки, будинки і центри дитячої освіти та виховання, центри технічної та екологічної освіти, школи санаторного типу, культурологічні центри.

Сфера охорони здоров'я: будинки дитини, дитячі лікувальні санаторії, соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх, інтернати для дітей-інвалідів, дитячі лікарні, дружні клініки для молоді.

Сфера соціального захисту населення: центри соціального обслуговування населення, притулки, кризові центри для жінок.

Сфера охорони правопорядку: приймальники-розподільники, спецінтернати, міліція у справах неповнолітніх, колонії для неповнолітніх.

Сфера соціального становлення і розвитку молоді: центри соціальних служб для молоді, громадські дитячі та молодіжні об'єднання, клуби за місцем проживання, молодіжні служби працевлаштування, центри молодої сім'ї.

Висновок з першого питання.

Таким чином, соціальний педагог може працювати як штатна одиниця загальноосвітніх, культурно-досугових, спортивно-оздоровчих установ, служби соціального захисту й соціального забезпечення правоохоронних органів, а також здійснювати у встановленому порядку індивідуально-трудову діяльність. Специфіка функцій соціального педагога вимагає органічного єднання особистісних та професійних якостей, широкої освіченості. Професійні стандарти, вимоги до таких фахівців базуються на кодексі етики та професійних умінь, які слугують своєрідною «клятвою Гіппократа», ґрунтуються на фундаментальних загальнолюдських цінностях, враховують гідність та унікальність кожної особистості, її права та можливості. Розглянемо більш детально ці вимоги до діяльності соціального педагога.



Друге питання. Етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагогу.

Категорія «професійно-етичний кодекс» (лат. - codex - книга) трактується як звід правових і моральних норм, спрямованих до дії. Вимоги кодексу базуються на загальних моральних принципах у професійній діяльності, що дає підстави вважати його основою морально-етичної культури фахівця. Важливим також є те, що професійно-етичний кодекс вказує на шляхи подальшого морального та професійного саморозвитку. Безперечно, ці питання потребують опрацювання та оновлення як на теоретичному, так і на практичному рівні, оскільки майже у всіх кодексах (починаючи ще з біблейських) є такі вимоги, які людина з недостатнім рівнем морально-етичної культури неспроможна виконати. Саме тому важливе значення має формування моральних якостей, без яких не можливо створити умови для соціально-педагогічної діяльності. У сучасних дослідженнях із проблем підготовки фахівців соціальної сфери основними виділяють наступні: гуманізм, альтруїзм, людинолюбство, доброзичливість, чесність, правдивість, повагу, милосердя, скромність, чемність, тактовність, врівноваженість, дисциплінованість, щирість та ін.

Різноманіття ситуацій, які виникають під час професійної діяльності соціального педагога, зумовлюють потребу в більш дієвій системі контролю за моральними діями.

Безпосереднім обов'язком кожного соціального педагога є ознайомлення з кодексом та дотримання його принципів. До вивчення пропонується «Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи» та «Етичний кодекс педагога».

Визначимо основні позиції пропонованих кодексів, що важливі для морально-етичної культури соціального педагога.

Професійна діяльність має ґрунтуватись на принципах законності, доброчинності, порядності і чесності, толерантності, конфіденційності, доступності послуг, поваги до гідності кожної людини, домінантності інтересів клієнтів, довіри та взаємодії у вирішенні проблем клієнта. Надамо характеристику цих принципів.



1. Принцип законності. Ми знаємо багато прикладів того, як введення нових законів та нормативно-правових актів, що базуються на загальнолюдських цінностях, відкривають нові можливості для підвищення рівня життя та розвитку кожного члена суспільства. Так, нормативно-правове поле етики соціально-педагогічної діяльності представлено як національними документами (Конституція України, законами "Про соціальні послуги", "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійну освіту", "Про вищу освіту", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про зайнятість населення", "Про охорону дитинства", "Про державну допомогу сім'ям із дітьми", "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "Про біженців", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"" "Про пенсійне забезпечення", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", постановами та наказами та ін..), так і міжнародними документами ("Загальна декларація прав людини", "Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку", "Конвенція ООН про права дитини", "Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей", "Європейський кодекс соціального забезпечення", "Конвенція про статус біженців", "Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин", "Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності", "Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації", "Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання", "Міжнародний пакт про громадянські і політичні права", "Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством праці та соціальної політики України та Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у сфері соціальної політики щодо дітей з інвалідністю" та ін.). Діяльність соціального педагога неможливо уявити без дотримання вимог, окреслених у нормативно-правових документах. Але також слід зауважити, що всі правові проекти, які мають відношення до соціально-педагогічної діяльності, потребують з боку педагогів, практиків соціальної роботи, менеджерів дитячих та молодіжних організацій вивчення та критичного осмислення з метою встановлення потенційних переваг або недоліків для розвитку соціальної сфери.

2. Доброчинність (синоніми - добродійність, благодійність, філантропія) як принцип соціально-педагогічної діяльності, означає надання (переважно матеріальної та фінансової) допомоги сім'ям із дітьми, малозабезпеченим сім'ям, безробітним, інвалідам, дітям-сиротам та дітям, що позбавлені батьківського піклування, вихованцям шкіл-інтернатів, соціально незахищеним групам населення та ін.. Ця допомога має як офіційний (на рівні державних субсидій, пенсій та різних виплат ті ін.), так і неофіційний характер (спонсорська допомога, гранти та підтримка міжнародних фондів). У тих випадках, коли надається можливість розподілу ресурсів, матеріальних благ та коштів, соціальному педагогу слід пам'ятати про честь та гідність людей, які отримують допомогу. «Позиція соціальних працівників як спеціалістів-професіоналів передбачає об'єктивність і неупередженість, але в реальному житті вони не завжди цього можуть досягти. Виступаючи часто від імені держави, вони представляють центральну деперсоналізовану владу, і разом з тим нерідко беруть на себе функції виразників інтересів і захисників прав найменш соціально захищених громадян суспільства», - відзначають І.В. Козубовська, О.П. Пічкар.

3. Порядність і чесність повинні бути неодмінними принципами фахівця соціальної роботи, оскільки відображають найважливішу рису соціально-педагогічної діяльності - необхідність гармонізації спільної діяльності людей у процесі соціальної практики, взаємної координації дій та потреб групи, громади, суспільства тощо. Ці принципи об'єднують правдивість, щирість, визнання прав інших людей, принциповість, неупередженість тощо. Зауважимо, що на різних історичних етапах, в умовах і ринкової конкуренції і різних соціалістичних режимів, як на Заході, так і на Сході, ця вимога постійно порушувалась - обман конкурентів та найманих працівників, недотримання умов міжнародних договорів тощо. Ці порушення завжди викликали активний протест у населення, що призводило часом до масових голодувань, страйків, бунтів, революцій, війн тощо. Саме тому у кодексі етики соціального педагога і соціального працівника зазначається, що інтереси одних не можуть переважати над інтересами інших та реалізовуватися їм на шкоду.

4. Толерантність характеризує ставлення соціального педагога до інтересів, фізичних та психічних вад, вірувань, звичок у поведінці клієнтів різних категорій. Цей принцип полягає у прагненні сприймати людину такою, як вона є, досягати взаєморозуміння через тактовне роз'яснення, без будь-якого тиску - психологічного або фізичного. Розмірковуючи про право на недосконалість кожної людини, Йорг Цірфас підкреслював, що упродовж історичних епох людей з вадами виселяли за межі цивілізації, оголошували поза законом, ізолювали усередині суспільства тощо. Зараз же людей із психічними та фізичними вадами проголошують поза законом через ізоляцію. На думку вченого, це означає «розподіл і класифікацію людей на основі певних ознак», тобто вигнання їх із суспільства, з метою їх виправлення, пристосування або нормалізування, щоб підігнати їх поведінку під заготовлені стандарти. При такому ставленні до людини, за словами вченого, не враховуються їхні інтереси, свободи, потребах.

5. Конфіденційність, як принцип соціально-педагогічної діяльності, відображає доброзичливе ставлення до таємної інформації, думок, почуттів, труднощів клієнта. Необхідно навчитися створювати таку атмосферу, де людина могла б почуватися вільною від іронії, сарказму або насмішки того, кому вона довіряє приховані переживання та почуття. Для цього необхідно виховувати такі моральні риси як обачливість, ввічливість. Від цього значною мірою залежить успіх як у професійній діяльності, так і в особистому житті.

6. Принцип доступності послуг. На соціальні послуги (соціально-педагогічні, соціально-економічні, соціально-медичні, соціально-побутові, психологічні, юридичні, інформаційні, з професійної реабілітації осіб з обмеженими можливостями, з пошуку роботи та ін.) мають право не тільки громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, біженці, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах. Деякі послуги надаються безкоштовно, деякі - за плату. Але ці послуги повинні бути доступними, тому що клієнти, через складність умов не завжди можуть сплатити навіть встановлену суму.

7. Принцип поваги до гідності кожної людини. Повага є визначальною рисою соціально-педагогічної діяльності, яка передбачає справедливість, рівність прав, довіру до людини, уважне та ввічливе ставлення до її прагнень, чуйність, делікатність, скромність. Принцип поваги до гідності кожної людини слід розуміти як особливе моральне ставлення до особистості, визнання її прав та можливостей. Порушенням цього принципу є фізичне насилля, зневажливе ставлення, несправедливість, нерівність, грубість, психологічний тиск та травмування тощо. Зауважимо, що основою гідності є воля людини у межах її моральної діяльності, і в такому випадку кожний повинний мати можливість постійно стверджувати себе як особистість моральну самостійною участю у всіх галузях суспільного життя. Фахівці соціальної роботи повинні прагнути до створення умов для найвищої міри свободи кожної особистості, викорінюючи всі можливі види експлуатації. При цьому слід пам'ятати про різні форми поваги, що інколи мають суттєві розбіжності: «Повага до особистості має багато форм. У різних соціальних культурних групах існує багато різноманітних засобів прояву поваги. Треба враховувати, що вважається ввічливим і тактовним у групах, які відрізняються від нашої власної групи» - зазначають О.П. Пічкар, М.М.Дідик.

8. Принцип домінантності інтересів клієнтів. Цей принцип означає розуміння соціальним педагогом пріоритетності мотивів, причин та цілей клієнта, які через особливий вольовий імпульс та прагнення спрямовують його на моральні дії. Для підвищення якості життя у суспільстві інтереси клієнта (якщо вони не суперечать чинному законодавству та нормам моралі) повинні задовольнятися у повному обсязі.

Цікавим прикладом є досвід роботи з клієнтами похилого віку у сучасній Фінляндії. Якщо робітник будь-якої кампанії має бажання продовжувати працювати, йому створюють спеціальні умови праці, а не він пристосовується до умов. Також більшість організацій роблять свій внесок у підтримку інтересів робітників до зміцнення здоров'я, задовольняють прагнення робітників займатися фізичною культурою навіть у робочий час, повністю фінансують заняття у фітнес-центрах тощо. Підтвердженням цього є розповідь Елісон Мейтленд:



«Робітники фінського заводу Abloy беруть участь у національному експерименті, що може слугувати прикладом для будь-якої країни зі старіючим населенням. За останні чотири роки середній вік виходу на пенсію на підприємстві, розташованому в місті Йоэнсуу, зріс з 59 до 63 років. Компанія, що входить у шведську групу Assa Abloy, заохочує літніх співробітників працювати довше, переобладнує робочі місця відповідно до їхніх фізичних можливостей і навчає менеджерів особливостей роботи з літніми фахівцями. Усі 200 співробітників заводу від 55 років виявили бажання стати "старшими майстрами" (ця посада була обрана для підвищення їх авторитету в очах молодих робітників). Тепер їм простіше спілкуватися з керівниками, передавати набуті знання молодим і обговорювати перспективні плани. Старші майстри можуть безкоштовно відвідувати фітнес-клуб, для них улаштовують виїзди на природу і проводять семінари, де навчають здорового способу життя. Після 58 років їм надаються додаткові вихідні для медичного обстеження»

9. Принцип довіри та взаємодії у вирішенні проблем клієнта. Такий принцип заснований на доброзичливому ставленні до проблем клієнта, що засновується на впевненості у його чесності, правоті, готовності вирішувати будь-які труднощі спільно, за умови взаємних договорів. Соціальний педагог визначає проблеми клієнта спільно із ним, спонукає до самостійного прийняття рішення, але при цьому несе відповідальність за наслідки, що були спровоковані цим рішенням. Відповідальність соціального педагога носить більш серйозний характер, ніж відповідальність клієнта. Як правило, клієнт дбає тільки про свої вигоди, а соціальний педагог повинен враховувати наслідки від прийнятого рішення для всього суспільства. Саме тому при встановленні першого контакту велику увагу потрібно приділити характеру стосунків із клієнтом, оскільки навіть прихована підозра соціального педагога, його сумніви щодо щирості мотивів дій клієнта, призводять до розвитку взаємної недовіри. Зрозуміло, що дотримання цього принципу та розвиток таких моральних якостей, як доброчесність, порядність, відповідальність є обов'язковими для майбутнього фахівця. Слушною в такому випадку є думка О.В. Стецюри: «… Саме соціальна робота орієнтована на реальних людей з їх життєвими труднощами. Уміння та бажання йти назустріч людям, знаходити форми взаємодії з ними, щоб допомогти їм - головні цілі в діяльності соціального працівника».

У етичних стандартах соціально-педагогічної роботи виокремлено п’ять груп.

І. Стандарти етичної поведінки:

  1. Прагнення зрозуміти унікальність кожної людини і тих умов, котрі визначають поведінку людини та характер допомоги, яка їй надається.

  2. Затвердження професійних цінностей, удосконалення знань та навичок, не здійснення вчинків, які можуть ушкодити престижу професії.

  3. Не переоцінювати свої особистісні та професійні можливості.

  4. Всебічно використовувати знання, уміння та методи наукового пізнання в вирішенні проблем, що постійно виникають.

  5. Використовувати свій професійний досвід при розробці основних напрямків політики та соціальних програм, які служать покращенню якості життя суспільства.

  6. Виявляти соціальні потреби, природу і характер особистих, групових, національних та міжнародних соціальних проблем та пояснювати їх.

  7. Ясно та чітко, у доступній формі пояснювати всі свої настанови або дії як у якості окремої людини, так і у якості представника професійної асоціації або організації.

ІІ. Взаємовідносини з клієнтами.

  1. Ставити на перше місце обов’язки по відношенню до своїх клієнтів, але у рамках поваги до етичних установок інших людей.

  2. Відстоювати права клієнтів на взаємодовіру, на таємницю та конфіденційність, на відповідальне використання інформації. Збір та передача інформації робиться тільки у рамках професійної діяльності, здійснюється в інтересах клієнта, якого попереджують про необхідність таких дій. Ніяка інформація не повідомляється без попередження і згоди клієнта, крім тих випадків, коли клієнт не може бути відповідальним за свої вчинки або коли це може бути небезпечним для інших людей.

  3. Цінити та поважати особистісні устремління, ініціативу та індивідуальні особливості клієнтів. У рамках соціального середовища клієнта професіонал допомагає клієнту бути відповідальним за свої дії; завжди може прийти на допомогу клієнту.

  4. Надавати допомогу клієнтам (окремій людині, групі, спільноті, суспільству) з метою досягнення ними самореалізації та максимального розвитку особистісних потенційних можливостей, ознак із дотриманням прав інших людей.

ІІІ. Взаємовідносини з організаціями:

  1. Працювати у тісному співтоваристві з тими організаціями, чия соціальна політика, методи та практика спрямовані на надання компетентної допомоги клієнтам.

  2. З повною відповідальністю відноситись до Уставних цілей та завдань організації; вносити вклад у розробку соціальної політики, методики та практики з метою досягнення найвищих стандартів своєї роботи.

  3. З повною відповідальністю відноситись до долі клієнта, вносити необхідні зміни у соціальну політику, методику та практику по каналах відповідних та вищестоячих організацій.

  4. Представляти професійний звіт клієнту та спільноті про ефективність своєї роботи у формі періодичного аналізу проблем, які виникають у клієнта, організацій, а також самоаналізу своєї діяльності.

  5. Не допускати протиріч у напрямку дій, процедури та практики з етичними принципами соціально-педагогічної роботи.

ІV. Взаємовідносини з колегами:

  1. Відноситись з повагою до професійної підготовки та практичної діяльності своїх колег та інших спеціалістів, надаючи їм допомогу у досягненні соціально-педагогічної роботи.

  2. Відноситись з повагою до різних думок та практичних підходів колег та інших спеціалістів, висловлюючи з повною відповідальністю критичні зауваження у різні інстанції.

  3. Сприяти отриманню та розповсюдженості серед колег з професії та добровольців знань, навичок, ідей з метою взаємного вдосконалення та самозатвердження.

  4. Доводити до відома відповідних органів будь-які кривдження інтересів клієнтів або порушення норм етики.

  5. Захищати колег від несправедливого нападу.

V. Відношення до професії:

  1. Обстоювати цінності, знання та методологію професії; вносити вклад в їх популяризацію та удосконалення.

  2. Підвищувати професіоналізм соціально-педагогічної роботи, всебічно удосконалювати його.

  3. Захищати професію від несправедливої критики та робити все можливе, щоб укріпити віру в необхідності професії.

  4. Давати конструктивну критику професії, її теорії, методів та практики.

  5. Всіляк заохочувати розробку нових підходів та методів соціально-педагогічної роботи, необхідних для задоволення нових потреб, та тих, які вже є.

Спираючись на аналіз науково-педагогічної літератури, можна визначити такі основні положення кодексу етики соціального педагога:

  • бути комунікабельним, контактним посередником між клієнтом і його оточенням та іншими суб'єктами соціальної роботи, разом визначати шляхи розв'язання проблеми, спонукати до дії, ініціативи, творчості, враховуючи можливості особистості, поважати її гідність та унікальність;

  • уміти слухати клієнта, проявляти витримку, делікатність, тактовність, виконувати роль порадника, будувати взаємини на основі діалогу "рівний з рівним", на позиції гуманізму і милосердя;

  • проводити роботу в рамках своєї компетенції; нести персональну відповідальність за якість своєї роботи; захищати і підсилювати достоїнство професії, удосконалювати професійні знання, майстерність, рівень кваліфікації;

  • не повчати, не наказувати, не використовувати професійні відносини в особистих цілях, не піддаватися впливам і натискам, що призводять до негативних наслідків;

  • сприяти розвитку благополуччя суспільства шляхом: розширення особистих можливостей людей, приділяючи особливу увагу людям з обмеженими функціональними можливостями; активної боротьби проти несправедливості щодо різних верств населення стосовно їх національних, політичних і релігійних переконань; створення умов для розвитку культур національних меншин; ініціатив, спрямованих на зміни законодавства з метою покращання соціальних умов життя.

Висновок з другого питання

Таким чином, принципи етики соціально-педагогічної діяльності складаються у цілісну систему. Реалізація одного принципу обов'язково пов'язана із реалізацією інших. І лише у тісному взаємозв'язку відображають загальні особливості моральної та професійної діяльності фахівця соціальної роботи. Соціальний педагог повинен знати основні закономірності розвитку особистості на всіх вікових етапах; специфіку формування стосунків у соціумі; екологічну, демографічну, соціально-педагогічну характеристику мікросередовища; форми і методи соціально-педагогічної роботи з сім'єю, різними групами і категоріями населення; функції, права і обов'язки державних і суспільних інститутів стосовно сім'ї та особистості; особливості молодіжної політики держави; основи трудового законодавства, сімейного права; методику і технологію діагностики особистості та її мікросередовища; вміти аналізувати і програмувати соціальну роботу, проводити соціально-педагогічні дослідження, діяти відповідно до етичного кодексу спеціаліста. Окрім того, для ефективного виконання професійних обов’язків соціальний педагог повинен володіти цілим рядом особистісних характеристик, розглянемо їх детальніше.


Третє питання. Особистісні та професійні якості соціального педагога.

З метою ефективного виконання соціально-педагогічної діяльності соціальний педагог повинен володіти такими групами професійно-особистісних якостей:



Психологічні якості є складовими здатності спеціаліста до соціальної-педагогічної діяльності. В першу чергу це емоційна врівноваженість, опір стресам, низька тривожність, творче мислення, добра увага та пам'ять, наполегливість, спостережливість, витримка.

Морально-етичні якості є сукупністю уявлень стосовно моральних вимог до особистості спеціаліста, його професійної поведінки і вчинків. Такими якостями для соціального педагога, перш за все, мають бути: чесність, доброта, альтруїзм, терплячість, справедливість, тактовність, емпатійність, скромність, відповідальність, відвертість, гідність, уважність, віра в людину.

Психоаналітичні якості орієнтовані на вдосконалення соціального працівника як особистості і професіонала. Це адекватна самооцінка, самоконтроль, самокритичність, самоаналіз, самодисципліна, самонавіювання.

Педагогічні якості спрямовані на створення соціальним працівником образу особистої привабливості: він досягається за рахунок оптимізму, комунікабельності, зовнішності, красномовства, перцептивності, ґрунтовності.

Особистісні якості соціального педагога являють собою комплекс характеристик особистості фахівця, які стають підґрунтям його професійної компетентності, а саме:

1. Здатність до творчості, артистичність, натхнення. Соціально-консультативна діяльність соціального педагога потребуватиме цих якостей, сформованих на достатньо високому рівні. Творчості у соціально-педагогічні діяльності навчитися практично неможливо, однак кожна людина може розвинути у собі такі якості, керуючись спонукальним чинником значущості та привабливості соціально-педагогічної професії. Природна артистичність, підсилена знаннями, є однією з передумов успішної соціально-педагогічної діяльності. Ці особистісні якості відіграють домінуючу роль у характері впливу на підопічних і визначають кінцевий результат діяльності. Тому соціально-педагогічна діяльність є певною мірою мистецтвом, яке вимагає вміння встановити такі взаємини з вихованцем, які мають призвести до позитивного результату, до поваги ціннісної системи дитини, до постійного контролю над ситуацією.

2. Емпатія. Це почуття дає можливість створити єднання особистостей, коли соціальний педагог проникає у переживання, почуття вихованця і бажає розділити з ним ці почуття, чуттєво ототожнюючись з дитиною. Це почуття лежить в основі любові у найширшому значенні цього слова. Більшість людей ніколи не замислюються над існуванням у них емпатії і постійно виявляють її. Однак спеціалісту соціально-педагогічного рівня така якість є фахово необхідною, оскільки за допомогою емпатії можливо пізнати причини страждань чи суперечностей у житті вихованця. Практична соціально-педагогічна діяльність не є можливою без емпатії, що підтверджується як спостереженнями, так і науковими теоріями. Так, К.Роджерс зазначав, що без емпатії неможлива нормальна взаємодія між людьми, тим більше якщо один з них – професіонал, котрий працює з людьми. Емпатія має не лише якісні, але й кількісні показники. Соціальні педагоги виявляють різні рівні емпатії не лише стосовно різних дітей, але й щодо тої само дитини у різних ситуаціях, оскільки важко і не завжди доцільно знаходитися у внутрішньому світі дитини і розділяти її почуття, переживання і проблеми.

3. Душевне тепло. Воно супроводжує вияви поваги, інтересу та уваги до проблем вихованця і бажання допомогти у їх вирішенні. Душевне тепло дає можливість виявити рівень розуміння соціальним педагогом глибини переживань вихованця, незалежно від рівня його

розвитку, статусу, соціальної чи фізичної девіантності.

4. Щирість. Ця якість тісно пов`язана з емпатією, яку неможливо виявити без щирості. Якщо вихованець не буде відчувати щирої зацікавленості з боку соціального педагога, останньому буде складно вирішити проблеми дитини. Діти ж, зі свого боку, болісно реагують на вияви нещирості з боку професіоналів соціально-педагогічної діяльності, бажання виконувати роботу лише тому, що це вид фахової діяльності. Емпатія, тепло та щирість – це, образно говорячи, триєдина формула особистісного успіху соціального педагога у своїй професійній діяльності.

5. Ініціативність. Вона є ще одним чинником результативності cоціально-педагогічної діяльності. Соціальний педагог має справу з процесом змін у житті підопічного, тому неможливо постійно слідувати рекомендаціям та інструкціям. Вони орієнтовані та типового, усередненого вихованця і потребують постійної трансформації та адаптації до реальних умов життєдіяльності дитини. Характерними ознаками ініціативності є поєднання знання предмета діяльності з оригінальними підходами до вирішення проблем дитини.

6. Гнучкість і наполегливість. Гнучкість – характерна риса професійної соціально-педагогічної діяльності, необхідна для досягнення очікуваних змін. Відсутність цієї риси призводить до однобокості розуміння проблеми, без урахування всіх чинників та міркувань сторін, які беруть участь у ситуації. При цьому може виникнути ситуація, за якої оптимальним стилем поведінки стане наполегливість, від якої залежатиме позитивний соціальний результат соціалізації дитини.



7. Здоровий глузд. Природа дій щодо надання допомоги особистості, кожна з яких є унікальною і неповторною, вимагає вияву цієї особистісної якості на кожному етапі: оцінювання ситуації, обмірковування варіантів виходу, прогнозування наслідків тощо. Розвинений здоровий глузд впливає на формування професійної зрілості соціального педагога. Останнє, як правило, не залежить прямо від досвіду (стажу) роботи соціального педагога.

У професії соціального педагога поєднуються як особистісні, так і професійні характеристики. Професійні знання соціального педагога можна представити як певну структуровану ієрархію, а саме:



Теоретико-методологічні знання:

  • комплексне знання про людину як біопсихологічну істоту;

  • знання закономірностей взаємодії особистості і суспільства, соціальної поведінки і формування особистості;

  • знання закономірностейвиховання, навчання розвитку особистості на всіх стадіях онтогенезу, вплив середовища на процес соціалізації особистості;

  • знання мети, принципів, змісту, методів, форм соціальної діяльності в інституційній та поза інституційній сфері.

Методичні:

  • знання основ методики, форм, методів, технологій соціально-педагогічної діяльності з різними категоріями населення, у різних сферах мікросередовища, у різних соціальних інститутах;

  • знання практичних основ прогнозування, проектування, моделювання соціальної діяльності.

Прикладні:

  • знання способів, прийомів, видів соціальної допомоги дітям, сім’ям з особливими потребами;

  • знання освітньо-виховних, оздоровчих, культурно-дозвіллєвих форм соціально-педагогічної діяльності.

Професійні вміння соціального педагога – це здатність спеціаліста застосувати отримані професійні знання у практиці своєї діяльності. Ці професійні знання можна представити таким переліком:

    • гностичні (пошук, сприйняття та відбір інформації);

    • проектувальні (постановка цілей і завдань, прогнозування);

    • конструктивні (підбір і поєднання змісту, форм і методів);

    • організаторські (створення умов, що стимулюють цілеспрямовані зміни в дитині);

    • комунікативні (контактність, спілкування, взаємини);

    • оціночні (сприйняття і критичний аналіз дій суб`єктів педагогічного процесу);

    • рефлексивні (самоаналіз власної значущості, діяльності і спілкування).

Професійні уміння соціального педагога відображають загально-педагогічні уміння і специфіку його професійної діяльності.

Комунікативні уміння:

    • вступати в контакти з різними людьми;

    • встановлювати професійні взаємини;

    • здійснювати індивідуальний підхід до людей зі специфічними проблемами;

  • співробітничати, вступати у ділові стосунки;

  • створювати атмосферу комфортності, доброзичливості;

  • викликати довір`я у клієнтів, брати участь у вирішенні їх проблем;

  • дотримуватися конфіденційності у діяльності, бути тактовним;

  • спонукати дитину до творчості, вияву милосердя;

  • впливати на спілкування, взаємини між людьми у мікросоціумі;

  • правильно сприймати, враховувати, реагувати на критику.

Прикладні вміння:

  • дослідницькі (аналіз, збирання, облік, обробка інформації, підготовка аналітичних матеріалів, розробка програм, підготовка анотацій, статей, доповідей);

  • соціально-педагогічні (аналіз соціальної ситуації, проблем, планування, прогнозування, форми і методи педагогічної допомоги, психотерапії);

  • творчі (художня і технічна творчість, спортивні уміння, соціо-культурний моніторинг);

  • соціально-медичні (перша допомога, консультування, екстрасенсорика);

  • правові (юридична консультація, довідка, громадський захист);

  • соціально-психологічні (психологічна діагностика, психологічне консультування, психотерапія, психотренінг, медитація, гештальт терапія, психодрама, психосинтез);

  • соціально-економічні (вміння організувати власну справу,аналізувати економічні процеси).

Організаторські вміння:

  • ставити конкретні завдання, спрямовані на вирішення проблем;

  • організовувати підопічних на їх виконання;

  • раціонально організовувати свій робочий час;

  • планувати етапи і засоби діяльності;

  • планувати індивідуальну роботу з клієнтом;

  • організувати окремі види соціальної діяльності, виконання програм і проектів;

  • визначати потреби клієнтів та допомагати їм визначити необхідні їм види соціальної допомоги;

  • виявляти і підтримувати доцільну ініціативу, створювати умови для її реалізації;

  • об`єднувати людей на основі їх спільних інтересів, духовної близькості.

Аналітичні вміння:

  • вивчати особистість, сім`ю, ставити соціальний діагноз;

  • аналізувати конкретні життєві ситуації клієнта, передбачати і

  • попереджувати життєві кризи;

  • проектувати кінцевий результат соціально-педагогічної діяльності;

  • аналізувати отримані результати у співставленні з вихідними даними, висувати нові завдання;

  • аналізувати недоліки своєї професійної діяльності;

  • аналізувати досвід і практику діяльності спеціалістів соціальної роботи;

  • творчо переробляти необхідну інформацію;

  • аналізувати конкретну соціальну ситуацію, причини та витоки;

  • визначати своє місце у здійсненні соціальної політики та в конкретних соціальних ситуаціях клієнтів;

Педагогічні уміння:

  • навчати інших мистецтву допомоги людям, прикладним умінням і навичкам;

  • виявляти резервні можливості особистості, відкривати позитивне у людині і організовувати процес допомоги їй;

  • навчати соціальним навичкам поведінки;

  • стимулювати соціально позитивні вияви поведінки щодо інших людей;

  • педагогічно осмислювати поведінку особистості, ставити педагогічні завдання, досягати їх вирішення;

  • здійснювати вибір засобів, методів, прийомів педагогічно компетентного втручання у кризові ситуації соціальної діяльності;

  • організувати педагогічно-доцільну діяльність в соціумі;

  • справляти вплив на особистості та соціальні групи засобами педагогічної техніки (мова, голос, жести, ораторська майстерність);

  • допомагати клієнтові найбільш ефективно налагодити зв`язки з певним соціальним середовищем;

  • викладати матеріал доступно, логічно, образно, виразно.

Вміння саморегуляції:

  • управляти і контролювати свої емоції у будь-якій ситуації;

  • управляти своїм настроєм;

  • висувати до себе підвищені вимоги;

  • переносити значні нервово-психічні навантаження;

  • поступатися своїми інтересами заради інтересів підопічного;

  • знімати психологічне навантаження.


Висновки по темі

Таким чином, діяльність соціального педагога зорієнтована на роботу з усіма категоріями дітей і дорослих, з сім'ями (незалежно під наявності у них проблем) з пріоритетом виховних завдань. На відміну від педагога, який працює у навчальному закладі, у соціального педагога на першому місці - не навчаюча і освітня роль, а виховна функція соціальної допомоги і захисту. Робота соціального педагога покликана стимулювати і активізувати різносторонню діяльність добровільних працівників, педагогічної спільноти. Спеціаліст в області соціальної педагогіки покликаний інтегрувати, усувати розрізненість у діяльності всіх соціальних інститутів не взагалі, а на конкретному рівні. Завдання соціального педагога – включити у соціальну роботу різноманітні благодійні, добровільні організації, фонди милосердя і культури, творчі спілки, церкви та інші організації, підприємства і заклади.



Методичні рекомендації, вказівки та завдання на самостійну роботу

  1. Назвіть характерні відмінності діяльності соціального педагога від діяльності соціального працівника.

  2. Визначте загальні вимоги до культури соціально-педагогічного спілкування.

  3. Перерахуйте основні методи роботи соціального педагога.

  4. Надайте характеристику компетентності соціального педагога та визначте її основні складові.

Підготував:



доцент кафедри педагогіки,

кандидат педагогічних наук А.В.Педорич


База даних захищена авторським правом ©lecture.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка